Кримінальна злочинність у Гетьманщині другої половини XVIII ст. (за матеріалами Полтавського ґродського суду)

Убивство козака Андрія Наталченка і його дружини Г анни, найжорсто- кіше з усіх розглянутих вище, сталося в ніч з 26 на 27 січня в результаті нападу розбійників на їх хутір, що знаходився в лісі поблизу с. Мачух. Огляд тіл убитих засвідчив: перед смертю Андрія з Ганною нещадно катували. Як сказано у вироку, на їхніх тілах «по освидетельствованию хоружим Шо- стею при священику и двух шляхтичах явились знаки: 1-е, в Андрея Наталченка голова вся порезанная и окривавленная; 2-е, шия с правого боку пополам перерезанная; 3-е, груди и чрево совсем огнем попеченное, так что и шкура поседалась и тело почернело. На жене его Анне: 1-е, голова вся побита и окривавленная; 2-е горло в двох местах перерезанное; 3-е, от грудей ввесь живот огнем попеченние; 4-е, на руках от перевязания до костей и огнем зженние знаки» Там само. Арк. 194 зв..

Причиною нападу розбійників на дім Андрія Натальченка були, очевидно, гроші, які він виручив за проданий ґрунт. Принаймні так випливає зі свідчень жительки с. Федорки Тетяни Сизенко, до якої небіжчиця Ганна приходила незадовго до загибелі. Вона розповідала, що за відсутності вдома чоловіка до неї на хутір прийшли житель того ж села Пилип, Хорешків зять, та Іван Скрипник, який жив на одному з хуторів біля р. Полузір'я. Ці двоє били Ганну й «мучили нещадно», вимагаючи грошей. Коли ж жінка заявила, що чоловік відніс їх до с. Мачухи, злочинці, забравши в неї майно, примусили під загрозою смерті присягнути, що вона не розповість про них нікому, навіть власному чоловікові Там само. Арк. 95 зв.. Ймовірно, через кілька днів розбійники повернулися й завершили розпочате.

Побиття. Побиття чи «окровавленіе» капрала під час бійки трапилося увечері 17 квітня в шинку с. Супрунівки. Місцеві козаки, Іван Нечитай- ленко, Григорій Власенко й Антон Швець, прийшли туди випити горілки, зчинили шум та розбудили невідомого капрала, який спав на ліжку. Зав'язалася суперечка, що переросла в бійку: капрал став кидатися на своїх опонентів зі шпагою і розбив Івану Нечитайленку носа. Козаки шпагу відібрали, але при цьому капрал поранив нею сам себе в ногу. Супрунівські мешканці віднесли зброю сільському отаманові Трохиму Городчанінову, який вирішив сам втрутитися у конфлікт і прийшов до шинку. Отаман хотів з'ясувати особу капрала, але той нібито кинувся на Трохима з ножем. Ніж забрали, а нападника побили. Наступного дня, узявши із сотенної канцелярії супровідного листа, капрала відправили до військової частини, що знаходилась в с. Мильцях. Незабаром військове командування подало на козаків скаргу до суду. У свідченнях козаків виявили розбіжності, тож суд ухвалив покарати їх палками й відпустити¹⁰⁴.

Злочини проти моралі

Серед цього виду злочинів дві справи стосувалися перелюбу і по одній - двоєженства та ворожбитства. У перелюбі було звинувачено Уласа Козу- бенка, справу якого слухали 2 березня. Улас нібито звабив і підговорив утікати мешканку м. Полтави, удову Домаху Браїлчиху, в якої служив шинкарем. Коханців затримали в с. Супрунівці вночі 18 січня. Уласа відправили до ґродського суду, а Домну, «дабы таких зазорних поведеній воздержалась и обхождение имела постоянное», покарали. Однак під час розгляду справи з'ясувалося, що Улас з Домною вирішили побратися й направлялися в с. Шостаки до місцевого священика о. Пантелеймона для вінчання. Вони навіть мали письмовий дозвіл на укладення цього шлюбу, виданий полтавським протопопом о. Іваном Станіславським. До с. Супрунівки молодята заїхали, щоб зустрітися із проживаючою там Уласовою матір'ю «для свидания и просит дозволения ему, Власу, женится»¹⁰⁵.

Удруге подібну справу слухали 22 червня. Цього разу факт перелюбу довели. Його чинив зі своєю невісткою Одаркою, дружиною рідного брата, мешканець с. Яківців козак Трофим В'язуненко. Коханці визнали свою провину і були засуджені до публічного покарання: «Трофима Вязуненка плети, а Дарию розгами, и по наказании обязав под смертною казнию, при суде подпискою, что впредь в таковом скверном деле обращатся не будут»¹⁰⁶. Там само. Арк. 72 зв. - 74 зв. Там само. Арк. 21-23. Там само. Арк. 110 зв. -112.

По звинуваченню у двоєженстві 5 березня перед судом постав полтавський козак Іван Горбенко. Івана звинувачували в тому, що він покинув дружину з двома малими дітьми та одружився вдруге. Судді, вирішивши, що ця справа належить до компетенції духовного суду, ухвалили відправити козака разом із новою дружиною в Полтавську протопопію Там само. Арк. 32 зв. - 33..

Найкоротшим з усіх вироків, записаних в аналізованій книзі, є вирок, винесений 27 квітня 1775 р. підданій Хрестовоздвиженського монастиря Гапці Явтухівні, яка «винилась» у ворожбитстві. На жаль, він не містить жодної інформації про обставини справи. Поставши перед судом, Гапка зізналась, що ворожить, допомагаючи виявити долю зниклих речей. Однак це, очевидно, була не єдина причина, з приводу якої жінку притягли до суду, бо, крім цього, вона ще й була «шатающаясь по многим местам и разним жительствам». Суд ухвалив її висікти й віддати до монастиря для накладення епітимії Там само. Арк. 71 зв..

Час, місце і спосіб скоєння злочинів

Згідно з нашими підрахунками, в аналізованих вироках містяться вказівки на час і місце скоєння 43 злочинів. Найбільше переступів припадає на ніч (25 злодіянь, 58,1%), серед них найчастіше зустрічаються крадіжки - 18 випадків (72%) Аналогічна ситуація фіксується і в Речі Посполитій, див.: Szczocki S. Rozboje, га- Ьипкі і kradzieze... S. 144. - і розбої - 7 випадків (28%). Серед зацікавлень нічних крадіїв переважало майно - 13 (72,2%) випадків; тварин викрали лише 5 разів (27,8%). Ще 11 злочинів (25,6%) було скоєно увечері: 7 крадіжок (у 6 випадках це були тварини, на відміну від нічних крадіжок), 2 вбивства, одна бійка й один розбійний напад. Отже, основна маса злочинів припадала на темну частину доби.

Удень сталося лише 7 злочинів (16,3% від загальної кількості), з них 4 були крадіжки: двічі злодії викрадали худобу, в одному випадку - спечений хліб і ще в одному - хмиз. Два буханці хліба намагався вкрасти в одному з шинків м. Полтави мешканець с. Нижні Млини Влас Дикий, який у страсну п'ятницю вдень пив там горілку разом зі своїми односельцями. Його спіймали на гарячому й віддали до сотенного правління ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 81-81 зв..

Крадіжку в лісі хмизу, скоріш за все, можна було здійснити лише вдень. У його скоєнні син значкового товариша Федір Старицький звинуватив підданих свого брата, миргородського полкового обозного Василя Старицького - Григорія, Марка та Григорія Садовенків і Семена Кобзаренка, які за наказом пана нарубали 4 вози хмизу. У даному випадку йшлося, найімовірніше, не про крадіжку, а про суперечки між братами з приводу нерозділеної спадщини, тож ґродський суд звільнив обвинувачених¹¹¹.

Так само вдень Гапка Явтухівна займалася ворожінням¹¹², а городничий Пуздерко з козаками, свідомо чи несвідомо, створили умови для втечі колодника¹¹³. Трохим і Одарка В'язуненки також серед білого дня, «по отлучки ее свекрухи мужа ее показаного Кондрата в Полтаву на торг», чинили «прелюбодеяние»¹¹⁴.

Інформації про місце скоєння злочинів у аналізованому джерелі дещо більше, ніж про час - 47 випадків. Зібрана «статистика» вказує на те, що основна маса злочинів (57,5 %) здійснювалася в приміщеннях: хатах, коморах, лавках, стайнях, шинках тощо. У більшості випадків вони стосувалися майна, але інколи і тварин, як, наприклад, крадіжка коней зі стайні священика Павла Занковського в с. Жуки під Полтавою, що сталася в січні¹¹⁵.

Найчастіше, в 14 випадках (29,9%), у центрі уваги крадіїв опинялися комори, в яких, як видно з реєстрів вкраденого, мешканці Гетьманщини зберігали найрізноманітніші речі: збіжжя, борошно, одяг, тканини, кінську збрую, реманент, зброю, прикраси тощо. Другим за популярністю серед злочинців приміщенням були хати - 6 випадків (12,8%), а третім - шинки (3 випадки (6,4 %)). Злочини, що здійснювалися в хатах, так само, як і ті, що відбувалися в коморах, були пов'язані із заволодінням чужим майном. Згідно з вироками 1775 р., у хатах відбулося 3 розбої, 2 крадіжки й 1 вбивство.

Шинки як місця злочинів у проаналізованих вироках фігурували тричі. У них сталося дві бійки й одна крадіжка. Одна бійка, як пам'ятаємо, відбулася в с. Супрунівці між місцевими козаками й російським капралом Там само. Арк. 171зв. - 177 зв. Там само. Арк. 71 зв. Там само. Арк. 84. Там само. Арк. 111 зв. - 112. Там само. Арк. 12 зв. Там само. Арк. 72 зв. - 74 зв., а друга - в шинку на хуторі полковника Андрія Горленка між Семеном Поповичем та братами Остапенками Там само. Арк. 130., що скінчилася вбивством одного з братів.

Слід зауважити, що шинки завжди були криміногенними місцями; саме там знайомились майбутні спільники, задумувались злочини, виготовлялися фальшивки, збувалось крадене, а інколи й переховувалися злочинці.

Зокрема, розбійницька ватага для нападу на маєток Капустянського почала організовуватися, коли більшість її учасників «пили в шинкарки, ему (Лазарю Усенку - Ю.В.) незнаемой, горелку»^ш. У шинку с. Байбаківки, що знаходилось на території Самарської паланки Запорозьких вольностей, Гордій Махненко зустрів «великороссийской служби человека», якого, «потчи- вая горелкою, между разговорами просил о написании ему, Мохне, билета на пяти человек, на две повозки с лошадми в малороссийские и великороссийские города...». У результаті домовленості цей чоловік, Никифор, який «о прозваніи и которого полку, не говорил», і виготовив фальшивий паспорт для Гордія та його спільників Там само. Арк. 64. Там само. Арк. 229 зв. - 230. Там само. Арк. 19 зв. Там само. Арк. 94 зв.. Михайло Гаркуша, який обікрав секунд- майора Козельського, заплатив краденими речами шинкареві Максимові Гриньку за «напой горелки»¹²⁰. Семен Вершиненко і Матвій Дудник викрадені у великобудиського козака Романа Яценка «вещи отнесли к шинкару сотника Великобудиского Павла Сулмимы Макару Шевцю»¹²¹. У шинкаря Василя Савуна на хуторі Буцькому, що знаходився на р. Вільховій Говтві й належав військовому товаришу Петрові Цурці, переховувалися розбійники, які пограбували полтавського жителя Саву Тищенка Там само. Арк. 211..

По одному разу місцями злочинів ставали крамниця, маєток та погріб. Останній належав козакові Лук'янові Паську й знаходився на його хуторі біля с. Нижні Млини. З нього підданий підкоморія Федора Левенця Іван Клюшник викрав вулик із бджолами Там само. Арк. 206 зв..

Коней та худобу крали, як правило, з пасовищ: на луках, леваді, степу, лісі, полі тощо (таких випадків було 11 (22,9%)). В одному випадку вночі з 15 на 16 травня було викрадено трьох коней з двору в м. Полтаві, де квартирував житель російського м. Білгорода, відставний сержант Ізот Шеховцов, було викрадено троє його коней Там само. Арк. 137 зв. - 138.. Також маємо крадіжку двох волів із загороди козаком другої полкової сотні Яковом Киселем у мешканця с. Іва- шок Якова Шаля в лютому того року, на всеїдному тижні Там само. Арк. 160 зв..

Доволі криміногенним місцем, особливо в темну частину доби, були вулиці. На них, як пам'ятаємо, сталося два вбивства, Івана Балкового та Мусія Остапенка. Усього ж у вироках 1775 р. ішлося про 3 злочини, скоєні на вулицях. Третім злочином було ворожбитство, про яке йшлося вище.

Три злочини відбулися в урочищах, доволі зручному місці для розбійницьких нападів, бо, зазвичай, вони були вкриті лісом, де жертву легко можна було заскочити зненацька. Таких нападів відбулося два: на мешканців с. Панасівки в урочищі Кобилячок та на Максима Китчатого в урочищі під с. Диканькою. Третій злочин також був пов'язаний з лісом, але, як згадано вище, з вирубкою в ньому хмизу підданими Василя Старицького.

Ще одним місцем злочину, зафіксованим у протоколах лише один раз, була дорога біля с. Федорівки, де пограбували вищезгаданого Михайла Ко- робченка. Взагалі дороги, особливо лісові, вважалися зручними місцями для розбійницьких нападів¹²⁶. Наприклад, саме на лісовій дорозі під час поїздки на ярмарок до м. Харкова у вересні 1767 р. був пограбований полтавський аптекар Георгій Там. Поблизу м-ка Люботина в лісі на нього напало троє розбійників: «сидящего его в коляски один с них вдарив в голову копьем и разбил до кости. Другие ж и тот, которой копем голову пробил, витащив его с коляски и привязав в одном халату к дереву, а потом забрав лошадь с коляскою и все в оной бившии денги и вещи (о чем сложен реестр), неведомо куда с собой увезли»¹²⁷.

Підготовка й здійснення злочинів

Слід також зауважити, що усі зафіксовані в аналізованій книзі злочини можна умовно розділити на спонтанні й сплановані. До перших належали ті, які здійснювалися випадково, коли рішення про їхнє скоєння приймалися спонтанно, або ж вони ставалися в результаті неусвідомлених дій. До таких злочинів слід, очевидно, віднести крадіжку Власом Диким у шинку хліба. Імовірно, прийшовши туди пити горілку, він навряд чи планував крадіжку; рішення виникло лише «по отлучки шинкаря в другую хату»^ш. Так само спонтанно вирішив украсти корову й Зіновій Штепенко, який, «напившись допяна горелки», йшов через село Головач на свій хутір. Тим більше, що він навіть не пам'ятав факту крадіжкиKamlerM. 21ос7упсу... S. 97. ЦДІАУК. Ф. 763, оп. 1, спр. 242, арк. 6 зв. Там само. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 81 зв. Там само. Арк. 23 зв.. Очевидно також, що неспланованими, тобто ненавмисними були й убивства Івана Балкового та Мусія Остапенка.

Однак більшість злочинів здійснювалась в результаті певних спланованих дій. Вони були необхідні для того, щоб подолати перешкоди, які стояли на шляху до заволодіння здобиччю. Як видно з матеріалів справ, майже всі комори, до яких хотіли потрапити крадії, зачинялися на замки. Лише у двох випадках вказується, що вони були незамкнені. Одну обікрав на хуторі в козака Лукьяна Паська злодій Іван Клюшник¹³⁰, а іншу, у дворі мешканця с. Івашок Василя Гринька, обібрали Кирило Пунченко та Кузьма Маценко¹³¹.

Отже, для того, щоб заволодіти чужим майном, викрадачам у більшості випадків потрібно було ліквідувати перешкоду у вигляді замка. Для цього застосовували кілька способів. По-перше, найпростішим варіантом, який, однак, одразу кидався у вічі, було відбивання чи відкручування замка. Для цього застосовували залізні й дерев'яні пристрої. Так, із 6 випадків зривання замка один раз його відкрутили залізним свердлом Там само. Арк. 206 зв. Там само. Арк. 33 зв. - 34. Там само. Арк. 12., 2 рази палицею Там само. Арк. 33 зв., 34., 1 раз дубовим шворнем Там само. Арк. 238. і 2 рази інструмент не вказували Там само. Арк. 41, 178. Там само. Арк. 27. Там само. Там само. Очевидно, йдеться про значкового товариша Трохима Левандовського (1732-?), який свого часу був сотенним хорунжим. (Див.: КривошеяВ.В. Козацька старшин Гетьманщини. Енциклопедія. К., 2010. С. 462). ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 61 зв..

Так само 6 разів замок відкривали: 5 разів використовували ключ¹³⁶ і 1 раз «шило закривленное»¹³⁷. Тогочасні запори були менш захищеними, ніж сучасні, тож один і той же ключ часто міг підходити до різних замків. Це суттєво полегшувало справу, адже потрібно було мати ключ від подібного, а не конкретного замка. Матеріали аналізованих справ значною мірою підтверджують цю гіпотезу. Так, наприклад, ідучи красти гроші, сховані купцем Іваном Драчовим, злодій Іван Куляченко взяв «от имею- чегось в него подобного, как в комори, где денги намеренние были ворожать, замка ключ (підкреслення тут і далі моє - Ю.В.)»¹³⁸. Подібним чином діяв Дорош Скидан, плануючи відкрити замок на коморі козака Павла Дмитренка в с. Петрівці: «взятих с них Дорошом в доме хозяина его Леванжевского¹³⁹ от комори ж его. Леванжевского. ключем отомкнул в комори двери»¹⁴⁰. Залізний ключ під час пограбування двох комор брав із собою крадій Семен Вершиненко¹⁴¹, а Іван Павелко обікрав комору в козака Олексія Олефіренка за допомогою дерев'яного¹⁴².

Відсутність ключа чи якісь інші причини примушували злодіїв вдаватись і до інших методів, таких, як підкоп. Наприклад, невідомі злочинці, які викрали в полтавського козака Семена Богомаза з хати гроші, зробили це, «прокопав под комнатою подвалину»¹⁴³. Так само вчинили й ті «неведомые вори», що підкопались під комору козака Кирила Собакаря в с. Нижні Млини¹⁴⁴.

Одного разу на хуторі поблизу слободи Гупалівки певну проблему крадіям - Грицькові Костирці, Гордію Махненку й Андрію Гострому - створили дворові пси. Однак вони успішно впоралися з цією перешкодою: «он, Костирка, в ворота манил хлебом собак, а Мохна іс Острим, пошедши поза огородами, влезши чрез огород в двор и в состоящей близ хати комори, Острий имевшимся в него дубовим шворнем висящій неболшой замок открутив, ввойшли в комору и имевшуюсь тамо скриню взявши внесли в огород и, открутивши в оной завеси сокирою, побрали как сискавшоеся в ней, так и в комори, имущество»145.

Якщо на злочин їхали кіньми, то залишали їх на певній відстані, інколи доручали їх стерегти комусь із учасників, а безпосередньо до місця йшли пішки. Так, вищеназвані крадії, коли під'їхали до хутора, залишили коней з возом неподалік¹⁴⁶. Злодії, які крали коней у священика Павла Занковского в с. Жуках, під'їхавши до села, сані з кіньми поставили в лісі, «а сами пешком пошли»¹⁴⁷. За селом лишили своїх коней з возами й бандити, які нападали на маєток Григорія Капустянського¹⁴⁸. Під час обкрадання комори в козака Павла Дмитренка один зі злодіїв, Кирило Глущенко, залишався з кіньми¹⁴⁹. Так само біля коней знаходився й Хома Собакаренко в той час, коли інші члени банди здійснювали розбійницький напад на Максима Кичатого¹⁵⁰. Там само. Арк. 94 зв., 96. Там само. Арк. 97. Там само. Арк. 145 зв. Там само. Арк. 199. Там само. Арк. 238. Там само. Там само. Арк. 12 зв. Там само. Арк. 64 зв. Там само. Арк. 61 зв. Там само. Арк. 88.

Розбійні напади потребували ретельнішої підготовки й більшого числа учасників. Щоправда, траплялися випадки, коли вони відбувалися й відносно спонтанно. Учасник розбою на Говтвянському тракті у травні 1767 р. Дем'ян Куліченко (Шульженко) свідчив: «Поехали в четирех дво одноконными повозками, одною Шулженка, а другою оного Петра, чтоб где случится кого ограбить на пути»¹⁵¹. Тобто конкретний злочин, який стався тоді в урочищі Кобилячок, попередньо не планувався.

Резонансний набіг на маєток Григорія Капустянського планувався не один день. Один із його учасників, Михайло Омельченко, на допиті в суді свідчив, що ще в жовтні 1774 р. він їздив «в оное село для разведывания»¹⁵². Згідно зі свідченнями іншого затриманого в м. Полтаві - Лазаря Усенка, безпосередня підготовка розпочалася 6 грудня 1774 р. у м-ку Кам'янці, що належало до володінь Запорізької Січі, коли вони з приятелями «пили в шинкарки взагалі горелку»¹⁵³. Саме там уперше, ймовірно, і було розроблено план цього наскоку. Домовившись, «согласившись с Запорожскими козаками тамо тогда бувшими», Макаром Перебийносом, Степаном Неживим, Якимом Наливайченком, Іваном Штригалем і Микитою Білим, а також з мешканцем м-ка Самари Лазарем Усенком, жителем Протовчан- ської слободи Тихоном Малим і двома полтавцями, Яковом Чернявським і Яковом Мисиренком, разом відправились до м-ка Самари, де до них приєдналося ще семеро осіб. Потім усі разом вони поїхали в зимівник козака Леушківського куреня Макара Перебийноса на р. Вовчій¹⁵⁴. Там вони, «воо- ружа себеружями, пістолетами и пеками»¹⁵⁵, через три дні, у ніч із 17 на 18 грудня, поїхали в маєток жертви¹⁵⁶. Отже, як бачимо, напад був підготовлений.

Спланованим виглядає й напад на будинок підсусідка Сави Тищенка в м. Полтаві, на Кобищанах, який здійснила розбійницька банда під керівництвом Андрія Гострого. Усі 5 членів банди були не місцевими, а мешканцями різних містечок, що знаходилися на території вольностей Запорізької Січі. Отже, місто знали погано. У виборі жертви їм допомагав місцевий підсусідок Михайло Швець, який мав із цього власний інтерес: «с таким разсужденім, что если они его, Тищенка, обворуют, не будет он там жить, а ему де, Шевцю, тогда свободо будет, вишедши от Багинской, Там само. Арк. 108. Там само. Арк. 47 зв. Там само. Арк. 64. Йдеться про ліву притоку р. Самари. ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 64 зв. Там само. Арк. 48 зв. ввойти в хату и жить в ней, в якую он, Швец, и прежде того хотел войти жить»¹⁵⁷. Він переконав злодіїв, що Сава Тищенко має велику суму грошей -150 руб Там само. Арк. 248 зв. Там само. Арк. 228 зв., що нібито залишив йому померлий брат.

Готуючи пограбування, злочинці двічі приїздили в Полтаву - 29 серпня й 2 вересня 1775 р. Вони зупинялись під містом, «по Мачуской дороге про- тиву ветряних млинов в долине», і двоє з них ходили до міста. Очевидно, у такий спосіб легше було залишатись у місті відносно непомітними, бо чоловіча компанія на возі могла швидше привернути увагу. Імовірно, в один із таких приходів зловмисники роздивилися всі підходи до будинку жертви, бо, згідно зі свідченнями спійманих членів банди, вони досить вільно пройшли до будинку під час пограбування - уночі з 2 на 3 вересня. Про підготовку до злочину свідчить і той факт, що Андрій Гострий узяв із собою гніт, щоб мати можливість запалити світло Там само. Арк. 227 зв. - 228. Там само. Арк. 64 зв..

Певною проблемою, яку доводилось вирішувати в ході розбійних нападів, якщо вони траплялися в населених пунктах, було потрапляння в будинки. У хати на хуторах, або ті, що стояли осібно в селах, вдертися було набагато простіше. У містах важливо було не наробити передчасного галасу.

Ось як відбувалося пограбування Григорія Капустянського: «за приходом в тот его дом первее людей Капустянского в людской ізбе перевязали и, приставя караул, пришли к покоям его близ спалне. Там же, разламав двери, вошли в покой и там, взявши его, Капустянского, жену и людей, заперли в походной погреб. Причем с них Тихон Малій, будучи на карауле в сенешних дверей, копем подколол его, Капустянского, сина малолетного. А потом, взявши с погреба, его, Капустянского, били, допрашивая денег, и опять отвели в погреб...»¹⁶⁰. Отже, у даному випадку слуг позв'язували, а двері просто вибили. Нападникам не йшлося про збереження тиші. Крім зв'язування, яке було присутнє у більшості пограбувань, злодії, як бачимо з тексту, застосували ще один поширений серед розбійників метод - тортури.

У тих випадках, коли потрапити в хату хотіли без зайвого шуму, вдавалися до різних хитрощів. Перш за все, намагалися виманити з хати господаря. Так, наприклад, для того, щоб потрапити в дім до Никифора Шкви- ренка, злодії під виглядом подорожніх просилися переночувати, а коли їх впустили, кинулись зв'язувати домашніх і виносити майно Там само. Арк. 149 зв.. У Самійла Зінченка грабіжники спершу тихцем вивели з двору коня, а потім стали кликати господаря. Самійло, побачивши свою тварину в руках незнайомця, кинувся віднімати, залишивши двері відчиненими. У цей момент, «набегши пешо из-за сеней его Зенченка хати, неизвестние ему четири человека сал- дат, в яком числе бил и один малороссіянин», позв'язували його рідних, а потім і його, та забрали майно Там само. Арк. 181 зв. Там само. Арк. 228..

До хати Сави Тищенка злочинці залізли, «проломав на причелку хатнем доску, оставили его, Мохну и Котляра, на окнах для караулу, а сами Острій, Таран и Костирка перелез через гореще хатнее и викресав огню, зажегши имевшойся в Острого холстяной ґнот, серою напоенной, ввошли в хату...»¹⁶³. Потім вони зв'язали господарів і катували їх, вимагаючи неіснуючі гроші, про які їм розказав Михайло Швець. Коли ж тортури нічого не дали, вони забрали все майно зі скрині.

Злочинці

Аналізовані документи містять також, хоча й не завжди, повну інформацію про злочинців. Згідно з нашими підрахунками, до суду того ж року притягнули 107 осіб, переважно чоловіків - 92,5 % (99 осіб). Жінки становили лише 7,5% - 8 осіб. Як видається, їхня частка серед злочинців Гетьманщини була традиційно невисока. За інформацією екстракту, поданого до Генеральної військової канцелярії в 1751 р., у секвестрах усіх 10 полків тоді знаходилося 347 в'язнів. Серед них було лише 42 жінки - 12,1 % Підраховано за: ЦДІАУК. Ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк. 1-116.. Імовірно, що незначна їхня частка серед злочинців була характерна для ран- ньомодерного суспільстві взагалі. Принаймні, доволі низький відсоток жінок у злочинному середовищі констатують також польські й англійські дослідники. Так, Славомір Щоцький зауважує, що жінки лише зрідка опинялися на лаві підсудних і то лише через дрібні крадіжки у сусідів Szczocki S. Rozboje, rabunki i kradzieze... S. 148.. Незначний відсоток жінок - лише 12,7%, був і серед злочинців польських містKamlerM. Zloczyncy... S. 25.. У тогочасній Англії серед звинувачених у насильстві частка жінок становила 19,2% Garthine Walker. Crime, Gender; and Social Order in Early Modern England. New York, 2003. P. 25..

За соціальною належністю, яка, до речі, була вказана лише відносно 90 осіб, найбільша частка притягнутих до суду - 50% (45 осіб) - припадала на вихідців із козацького стану. Другу за чисельністю групу - 25, 6% (23 особи) - становили піддані, а третю - посполиті, 21,1% (19 осіб). На інших трьох особах (3,3%) зупинимося окремо: серед них - гусарський син Семен Китисенко (його батько був «грузинської нації» і служив свого часу вахмістром Грузинського гусарському полку¹⁶⁸); Федір Шош був сином купця¹⁶⁹, а Сергій Краснопєвцов сином однодворця, чоловіком «великороссийской породы»¹⁷⁰.

Щоправда, слід зауважити - визначення соціальної належності злочинців, особливо професійних, є доволі умовною. Тут, на мою думку, слід погодитися із зауваженням Марціна Камлєра про те, що при соціальному маркуванні злочинців варто говорити радше про походження¹⁷¹, а не про належність до якоїсь великої групи. Чи можна, наприклад, уважати козаками осіб, які вели спосіб життя, невластивий представникам цього стану? Як видно з протоколів допитів, Михайло Г аркуша, Іван Куліченко та Олексій Штега народилися в козацьких сім'ях. Так, Михайло Гаркуша походив із м-ка Ковалівки Гадяцького полку. Залишившись сиротою «в малолетстве», Михайло перші вісім років сирітства жив у свого рідного дядька. Згодом він поїхав з одним із односельців за рибою до Великого Лугу, де й залишився. Там він знаходився «в услужении у разных Запорожских козаков». У 1774 р. Михайло прийшов до Полтави, «чтоб где случится най- нятся в годовую службу». Роботу він знайшов у секунд-майора Якова Ко- зельського, у маєтку якого - с. Козельщині - й жив до арешту¹⁷². Іван Куліченко, який народився в с. Івашках, так само рано втратив батька: «Остался от него в сущем малолетстве так, что и оного отца своего не помнит». Спершу хлопця виховувала мати, а з 12 років він пішов до м. Полтави навчатися шевському ремеслу. Згодом Іван став працювати за наймом у різних шевців і власників¹⁷³. Олексій Штега, який до одруження хоч і жив із батьками в с. Оксютенцях Лубенського полку, решту часу провів, як пам'ятаємо, наймитуючи у різних власників¹⁷⁴. Отже, як бачимо, більшу частину свого життя ці люди наймитували, а тому вважати їх козаками, очевидно, не слід. ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 3. Там само. Арк. 98 зв. Там само. Арк. 191. KamlerM. 2!ос7упсу... S. 26-27. ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 16 зв. Там само. Арк. 26 зв. Там само. Арк. 162 зв. - 166.

Якщо ж ретельніше придивитися до занять притягнених до суду, (див. малюнок. 1), то виходить, що найбільшу частку серед них становлять піддані (35 осіб (32,71%)) і наймити (34 (31,78%)). Разом ці дві групи складають більшість - 69 осіб, або 64,49%.

Очевидно, саме з середовища підданих виходила основна маса злодіїв. Як видно з протоколів допитів, частина з них у результаті життєвих і соціальних катаклізмів пережили зниження свого суспільного становища, тобто козачі діти вимушені були йти у найми чи потрапляли у підданство до заможніших осіб. Дехто опановував ремісничі професії, але це не завжди допомагало виправити становище. Руйнування старої соціальної структури й формування нової внаслідок тих трансформаційних змін, які переживала Гетьманщина у другій половині XVIII ст., сприяли поширенню злочинності серед найменш заможних суспільних груп.

Ще одну велику групу злочинців становили особи, які на момент притягнення до суду належали до найбільшої соціальної категорії Гетьманщини - козаків (20 осіб (18,69%)). Щоправда, справжніх злочинців серед них виявилося не так багато. Як свідчить джерело, провина сімох із них не була доведена, чотирьох засудили за подружню зраду, троє побилися в шинку, один виявив недбальство при конвоюванні колодника, один притягувався за «безпашпортний хід», а ще один у стані сильного сп'яніння украв корову. Молодий козак Григорій Ґелеверенко серед інших, брав участь у викраденні і забитті бика, що належав мешканцеві м-ка Великих Будиш; Василеві Бортнику Там само. Арк. 209.. Найсерйозніші злочини, очевидно, здійснили козаки Мирон Коваленко та Пилип Проценко. Спочатку вони спільно з посполитим Кузьмою Маценком викрали у козака Івана Строгаля в с. Горба- нівці з погреба 4 вулики з бджолами, а потім Проценко з Маценком та наймитом Яковом Пунькою обікрали в с. Івашках комору шинкаря Федора Там само. Арк. 34 зв. - 35..

Нечисельну групу залежного населення - 7 осіб (6,54%) - становили під- сусідки. Серед віднесених мною до категорії «інших» (11 осіб (10,28%) були представники різних мікрогруп тогочасного соціуму - троє посполитих, троє шинкарів, два бурлаки з Азовського моря, по одному - гусарський син, купець і сільський отаман. Останній, Григорій Воскобойник, отаман с. Гор- банівки, був єдиним за увесь досліджуваний рік представником соціальної верхівки, притягненим до суду. Його бездоказово «оговорив» у переховуванні крадених коней і речей злодій Іван Недовесенко Там само. Арк. 79 зв. - 80 зв..

Вік злочинців далеко не завжди фіксувався, імовірно, лише у випадках ухвалення вироку. Серед злочинців, для яких ці дані існують, переважали представники активних вікових груп: 20-29 років - 43,5% (37 осіб) та 30-39 - 28,2% (24 особи). Суттєву частку 17,6% (15 осіб) становили особи у віці 40-49 років. Однак відносно молодих, 15-19 років, і старших 50 років серед притягнутих до кримінальної відповідальності виявилося небагато - відповідно 6% (5 осіб) та 4,7% (4 особи). Наймолодшим злочинцем був Іван Рах- ненко - 15 років ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 425 зв., засуджений за вбивство, найстаршим - 60 років, Влас Ре- шетниченко, покараний за «безпашпортнмй ход» Там само. Арк. 190..

Певну частину серед засуджених осіб становили професійні злодії. Ува- жається, що під це означення підпадають ті індивіди, які свідомо вибрали злочинний спосіб здобуття матеріальних благ Гуров А. Профессиональная преступность. Художественно-публицистическое эссе // <www.lib.rus.ec/b/96817/read#t24>. Марцін Камлєр також зауважує, що професійні злочинці жили з крадіжок чи розбоїв, не працювали задля заробітку, а якщо й наймалися на роботу, то лише тимчасову, яку незабаром кидали. Досить часто вони обкрадали тих господарів, у яких працювали Катіег М. Zloczyncy... S. 45..

Найкраще під таке визначення серед «полтавських» злодіїв, очевидно, підпадає вищезгаданий колодник Лазар Усенко. Він народився у м-ку Богородицькому «ведомства Запорожских дач» в родині посполитого. Згодом родина перейшла до м-ка Старий Кодак. Коли Лазареві виповнилося 18 років, помер батько, і вони з матір'ю переселилися до слободи Новоселиці. Через три роки померла й мати, тож Лазар став наймитувати в місцевого мешканця Федора Колесника. Під час великого посту 1771 р. до слободи нагодився Лазарів дядько Тимофій Москаленко, який забрав хлопця до себе - у м-ко Коломак Ахтирської провінції. Проживши з півроку в дядька, до кінця листопада, Лазар пішов у слободу Жадківку, що знаходилась неподалік м. Полтави, до свого двоюрідного брата Іллі Шевця. У нього хлопець прожив понад рік, до січня 1773 р. Відтоді й до арешту, наприкінці лютого 1775 р., життя Лазаря Усенка складалося майже виключно з крадіжок, розбоїв, втеч і арештів. Першу свою крадіжку він здійснив зі своїм двоюрідним братом Іллею Шевцем 9 січня 1773 р., викравши в місцевого мешканця Семена Динника ворону кобилу з лошам. Удало збувши вкрадене, злодії не заспокоїлись і уже вночі 14 січня, змовившись зі ще одним мешканцем слободи Новоселиці - Лук'яном Сабгайдою, обікрали комору у священика с. Ковалівки Василя Несвіта. Через три дні Лазаря заарештували й відправили до Полтавського ґродського суду. Після ухвалення вироку й покарання його відпустили. Кара, ймовірно, була не дуже суворою, враховуючи, що це був його перший злочин. Можливо, хлопця висікли батогами привселюдно в базарний день.

Опинившись на волі, Лазар знову повернувся до слободи Жадківки, де тиждень мешкав у свого знайомого Івана Свергуна. Потім пішов до м. Полтави нібито купувати хліб. На міському базарі він познайомився зі слугою значкового товариша Трохима Левандовського Дорошом Скиданом, який запропонував Лазареві найнятися до його господаря в «годовую службу». Усенко погодився, але служба в значкового товариша в с. Петрівці тривала недовго, лише тиждень.

Саме стільки часу було потрібно для наступних подвигів: «Того марта, а якого числа не помнит, нотчу он, Лазар, согласившись з вішепомянутим Дорошеи и третим Кирилом Глущенком», обібрали комору петровського козака Павла Дмитренка, заволодівши чималою кількістю цінних речей. Третій учасник, Кирило Глущенко, майже відразу спробував продати свою частку краденого, що й навело на слід зловмисників. Утім, цього разу Лазареві Усенку вдалося втекти. Він знову прийшов до мешканця слободи Жадківки Івана Свергуна. Через місяць непосидющий Лазар подався до м. Полтави черговий раз купити хліба. Знову таки на базарі він познайомився з Омельком Богословцем, підданим полкового обозного Андрія Руновсь- кого, й пішов із ним до шинку пити горілку. Там їх обох затримали «за без- пашпортство». Лазар удруге опинився в полтавській в'язниці, але цього разу він не чекав суду й уночі 1 липня 1773 р. «тайним образом з секвестра, пробравшись чрез состоящие там от полковой артилерии пале, бежал». Усенко знову повернувся до Жадківки, проте цього разу побув там лише 3 дні й подався на територію «Запорізьких дач», у слободу Самар.

Там він мешкав у Павла Чигринця, якому свого часу збув крадену кобилу, та у Тимофія Свистуна, «заведомо вора». Згодом Лазар знайомиться з мешканцем слободи Козирщини Іваном Гострим та його сином Андрієм, яких теж, очевидно, слід уважати професійними злочинцями. Разом із ними Усенко провів цілий рік, здійснивши низку злочинів, серед яких - крадіжка коней на хуторі підкоморія Федора Левенця, а також пограбування комори у священика с. Жуків Федора Гаєвського. Після останнього злочину біля хутора на р. Тагам- лик, що належав підкоморію Левенцю, крадіїв схопили. До ранку Лазаря Усенка разом з Іваном Гострим замкнули в порожній хаті на тому ж хуторі. Однак невідомий Лазареві доброзичливець відімкнув хату й дав їм утекти.

Після цієї пригоди Лазар знову подався у слободу Самару до Тимофія Свистуна, де й жив до середини липня, а потім пішов на р. Вовчу косити сіно. Цим він займався аж до жовтня 1774. Накосивши дві скирти сіна, Усенко їх продав, кожну по 10 руб. Отримавши гроші, він знову повернувся до Самари, а на початку грудня відправився на ярмарок у м-ко Кодак. Під час цього ярмаркування в шинку в сл. Городиші, як пам'ятаємо, й організовується розбійницька ватага для нападу на поміщика Капустянського, до якої входив і Лазар.

Після нападу й поділу награбованого на р. Орелі, Лазар Усенко знову повернувся в слободу Самару. Там він роздав борги й віддав на зберігання награбоване. Проте невдовзі в слободі стали шукати учасників нападу, тож йому довелося тікати. Разом зі своїм приятелем Григорієм Бабенком він вирушив до м-ка Багачки Миргородського полку. Побувши там деякий час, Усенко черговий раз повернувся в Самару і взявся за старе - став обкрадати місцевих жителів. Спершу разом із кількома спільниками він украв корову й привів її до Павла Чигринця, в якого на той час мешкав. Наступної ночі разом із Чигринцем Лазар обікрав комору в одного з місцевих жителів. Цього разу крадіїв доволі швидко вирахували й уже наступного дня Павла Чигринця заарештували, а Лазарю знову пощастило зникнути. Разом з іншим злодієм Василем Карайкозою вони поїхали до м-ка Перещепине й зайнялися конокрадством по навколишніх хуторах. Наприкінці лютого 1775 р. Усенка таки затримали в м. Полтаві під час спроби збути крадених коней ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 60 зв. - 69 зв..

Отже, як бачимо, Лазар Усенко вів типовий для професійного злочинця спосіб життя. Засоби для проживання він здобував за допомогою крадіжок і розбоїв. За два останні роки він майже не працював фізично. Разом із Лазарем до групи професійних злочинців можна, очевидно, зарахувати й Гордія Махненка, Грицька Костирку, Олексія Тарана, Самійла Котляра, Гната Столяра, а також Андрія Гостого, які здійснили розбійницький напад на будинок Сави Тищенка в м. Полтаві Там само. Арк. 33 зв. - 34..

Крім цих осіб, професійними злодіями можна, на нашу думку, вважати мешканця с. Івашок козака Кирила Пунченка, який на допиті у суді зізнався у семи крадіжках¹⁸⁴, жителя м-ка Великих Будищ Якова Сліпченка - сім крадіжок¹⁸⁵, та його спільника Грицька Вершиненка - чотири крадіжки¹⁸⁶. Зрозуміло, що були й інші такі злодії.

Покарання

Більшість вироків, винесених Полтавським ґродським судом, передбачали покарання винних. Загалом маємо інформацію про судові вердикти відносно 110 осіб. Щоправда, частину з них - 13 осіб, виправдали й ухвалили «отпустить свободо», справи ще 2-х відправили на розгляд духовного суду, а одну - Харка Стадника - ухвалили відіслати в сотенне першо- полкове правління на дорозслідування, «не бывал ли в какових либо подозрениях»¹⁸⁷. 16 особам суд присудив присягу для доведення невинуватості. Ця норма Литовського Статуту була доволі популярною в «малоросійському праві» й застосовувалась зазвичай тоді, коли в обвинувачення бракувало доказів¹⁸⁸. Оскаржений мав присягнути у своїй невинуватості. Щоправда, двічі присягу призначали позивачам для підтвердження оскарження. Один із них, полтавський козак Семен Богомаз, звинуватив полтавського мешканця Зіновія Пивоваренка у крадіжці грошей з хати, але неспростовних доказів не мав. Тоді суд ухвалив Богомазенку присягу в тому, що знайдені в підозрюваного два мішечки справді з-під його грошей - 98 руб. 50 коп., «и когда присягнет, взять с него, Пивоваренка, те девять десять восем рублей п 'ятдесят копеек и отдать истцу Богомазу, а буди платит ему нечем, отдать ему, Богомазу, в отслугу»^т. Удруге того року суд призначив присягу козакові другої полкової сотні Юхимові Лаврику, який звинуватив у конокрадстві козачого сина Івана Куліченка¹⁹⁰.

Таким чином, покарання присудили 78-ми особам (див. табл. 4).

Таблиця 4

Види покарань присуджених Полтавським ґродським судом у 1775 р.

Як бачимо, найчастіше застосовувалися тілесні покарання. Їх виконували привселюдно («публічно») у базарний день. Зазвичай засуджували до покарання батогами («плетьми»). Щоправда, Одарку В'язуненкову та Олек- Там само. Арк. 211-255. Там само. Арк. 94 зв. - 95 зв. Там само. Арк. 96-96 зв. Там само. Арк. 171 зв. Детальніше про присягу див.: Старченко Н.П. Про ефективність судочинства на Волині... С. 6-9. ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 149 зв. Там сам. Арк. 188 зв. сія Штегу покарали різками. Застосування різок при покаранні Одарки, у той час коли її коханцю Трохиму присудили батоги, пояснюється тим, що вона була жінкою¹⁹¹ й «безпримерним Ея императорского величества человеколюбием»¹⁹². Штегу, як пам'ятаємо, засудили за «безпаспортний хід». Причому Олексія на цьому злочині зловили втретє. Судді аргументували свій присуд тим, що «по артикулу 24, раздела 12 узаконенно такових бродяг, которие без служби прибивая и никакою работою не упражняясь, на костырстве и пянстве время свое теряют, нигде никакой уряд терпеть не может, но такових всякого звания увещевать перший раз и другий, а в третий раз, розгами вибив, вигонять прочь из городов»¹⁹³.