Крим у вогні воєнно-революційних змагань (1917-1921 рр.)

В міру того, як Червона армія оволодівала Кримом після прориву Перекоп- ських укріплень, працюючі у військових частинах особісти організовували надзвичайні органи місцевої влади - військово-революційні комітети. Користуючись відсутністю білих, які вже відступили, і червоних, які не встигли прибути, місцеві політичні діячі часом виступали з ініціативою утворення ревкомів на радянській платформі. Однак така самодіяльність не влаштовувала компартійні комітети і командний склад військових частин. 18 листопада на спільному засіданні Ялтинського парткому, представників 51-ої Московської (Перекоп- ської) дивізії та 151-ої бригади було прийняте таке рішення: «З прибуттям у місто Ялту регулярних частин Червоної армії і представників військової ради армії, начальник 51 Московської дивізії тов. Блюхер і військком 151 бригади тов. Косих разом з партійним бюро РКП(б) визнали подальше існування ревкому, створеного під час безвладдя по відході білих, неправомочним, а тому ухвалили: існуючий ревком розпустити, висловивши йому подяку за пророблену ним роботу, і замість нього до виборів рад створити новий у кількості трьох осіб, з яких двох висунути з місцевого бюро РКП(б) і третім - військового комісара 151 -ої бригади» Ревкомы Крыма. Сборник документов и материалов. - Симферополь, 1968. - С. 24..

Двома днями раніше був організований Кримський обласний ревком з усіма відділами майбутнього виконавчого органу радянської влади - народного господарства, соціального забезпечення, земельного, народної освіти, праці, фінансів, охорони здоров'я. Функціонував також «особый отдел» (термін, який не перекладається на українську мову) армійських чекістів, але уже в грудні він був підпорядкований Реввійськраді 4-ої армії Ишин А.В. Становление системы органов ВЧК в Крыму (конец 1920-1921 годы). // Крымский архив (Симферополь). - 2001. - № 7. - С. 14..

Хоч Кримревком претендував на всю повноту влади, він знаходився під контролем Кримського обласного комітету РКП(б) у складі секретаря Р. Самой- лової і членів Ю. Гавена, Д. Ульянова, О. Дерен-Айєрли й Л. Немченка. Масштабний конфлікт у середовищі кримського керівництва ЦК РКП(б) розв'язався відкликанням «варягів» - Р. Самойлової і в лютому 1921 р. - Бела Куна. Становище в керівних сферах півострова вивчав у лютому - березні 1921 р. член колегії Наркомнаца РСФРР М. Султан-Галіїв. У своїй доповіді наркому у справах національностей Й. Сталіну він став на бік місцевих керівників і вщент розкритикував діяльність керівництва партійної організації Криму. У лютому 1921 р. ЦК РКП(б) призначив на посаду голови Кримревкому голову Челябінського губвиконкому М. Полякова. Він залишався на цій посаді до ліквідації ревкому в листопаді 1921 р., після чого був призначений заступником голови Раднаркому і наркомом внутрішніх справ Кримської АСРР Бикова Т.Б. Уряди Криму (1917-1921 рр.). // Уряди України у ХХ ст. - С. 268.. Кримську партійну організацію з квітня 1921 р. очолив член РСДРП(б) з 1907 р. І. Акулов.

Створювана в Криму «робітничо-селянська» влада доповнювалася третьою гілкою, в якій матеріалізувалася більшовицька диктатура - вже згаданим «особым отделом» у складі Реввійськради 4-ої армії і заснованою 9 грудня Кримською надзвичайною комісією. У січні 1921 р. в Крим прибув повноважний представник ВЧК М. Реденс - член партії більшовиків з 1914 р., один з організаторів ВЧК. Його перебування в Криму було короткочасним - до липня 1921 р., однак він встиг створити розвинуту мережу надзвичайних органів державної безпеки. В Сімферополі, Севастополі і Керчі постали міські ЧК з правом винесення смертних вироків, а в Євпаторії, Феодосії і Ялті - повітові політичні бюро з правом провадження слідства. У квітні 1921 р. М. Реденс ліквідував «особые отделы» 4-ої армії та Морського відомства і реорганізував Сімферопольську міську ЧК в Кримську обласну ЧК з «особым отделом» при ній і з її безпосереднім підпорядкуванням ВЧК.

Перехід від надзвичайних органів влади, якими були військово-революційні комітети, до радянських органів перебував в Криму під особливим контролем керівників РКП(б). Цей перехідний етап розпочався з розглянутого у попередньому розділі червоного терору потворних масштабів. В. Ленін і Ф. Дзержинський потурбувалися наділити відповідними повноваженнями Белу Куна і Розалію Самойлову (Землячку), а ті вже постаралися...

Конкретними виконавцями терористичних дій, які розтягнулися на багато місяців, були чекісти і особісти. У неодноразово цитованій доповіді М.Султан- Галіїва механізм терору описувався досить детально Доклад б. члена Коллегии Наркомнаца Султан-Галиева о положении в Крыму. - С. 86 - 87.:

«Дуже великою помилкою є надто широке використання в Криму червоного терору. За відгуками самих кримських працівників, кількість врангелівських офіцерів, яких розстріляли по всьому Криму, досягає 20-25 тисяч. Вказують, що лише в одному Сімферополі розстріляно до 12 тисяч. Народний поголос збільшує цю цифру для всього Криму до 70 тисяч. Найгірше, що було в цьому терорі, так це те, що серед розстріляних потрапляло дуже багато робітничих елементів та осіб, які залишилися після Врангеля з щирим та твердим рішенням чесно служити Радянській владі. Особливо велику невибагливість в цьому відношенні виявили надзвичайні органи на місцях. Майже немає родини, де б хто-небудь не постраждав від цих розстрілів: у того розстріляний батько, у цього брат, у третього син і т.д. .На маленькій території Криму існує три органи по боротьбі з контрреволюцією: Особий відділ 4-ої Армії, КримЧК і особий відділ Морського відомства, який діє на відстані до 50-ті верст від берегової смуги. Окрім них, на місцях існують ще повітові політвідділи, які ведуть паралельну роботу в цій галузі. Жодного розмежування їхньої компетенції на ділі не існує. Кожний діє на свій розсуд».

Радянська історіографія не могла заперечувати терору, який був основним методом побудови більшовиками «нового суспільства» і виховання «нової людини». Виправдовуючи його, вона твердила, що червоний терор являв собою дзеркальну відповідь на білий терор.

Розшуково-каральні органи білогвардійських режимів справді не переймалися, коли до них потрапляли більшовицькі підпільники. Однак білогвардійські репресії не можна співставляти з масштабами червоного терору, який був не тільки і не стільки боротьбою з конкретними ворогами радянської влади, скільки засобом залякування населення. В. Ленін вимагав від радянських органів державної безпеки, щоб вони забезпечували «масовидність» терору, якщо користуватися пущеним ним в обіг неологізмом. Тим часом статистика, яка ґрунтується на даних Державного архіву АРК, засвідчує, що в 1918-1920 рр. білі й інтервенти заарештували 1 428 осіб, з них членів РКП(б) - 289; за соціальною ознакою: робітників - 135, селян - 32. До страти було засуджено 281 особу Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917-1921 рр.). - С. 131..

Хоч М. Султан-Г аліїв критикував кримську владу за «нерозмежування» компетенції її органів в організації терору як основного методу радянізації Криму, певне розмежування все-таки існувало: чекісти та особісти здійснювали фізичний терор, тоді як Кримревком - економічний. Накази Кримревкому, спрямовані на «опролетаризацію буржуазії» (за тодішньою термінологією), сипалися як з рога достатку. Після процитованого вище наказу № 1 і того ж самого дня (16 листопада 1920 р.) Бела Кун підписав наказ № 2, за яким «контрреволюційні елементи» виселялися зі своїх квартир і залишалися на вулиці напередодні зими Там само. - С. 134.. Віднесення кримських громадян до «контрреволюційних елементів» здійснювалося за однією безпомилковою ознакою: йшлося про власників комфортабельних квартир, на які претендували червоні командири і чекісти-осо- бісти. Оскільки радянська влада позиціонувала себе як «робітничо-селянська», одночасно була утворена Надзвичайна комісія по переселенню робітників в будинки буржуазії, яка провели певну кількість показових переселень.

Кримревком здійснював «націоналізацію», тобто переведення у державну власність підприємств промисловості і транспорту, банків, маєтків, установ культури, пам'яток мистецтва і старовини. Все майно, зокрема особисті речі буржуазних верств населення, бралося на облік і підлягало перерозподілу.

Вилучені речі повинні були розподілятися між тими, хто їх потребував. У першу чергу потребували ті, хто мав можливість розробляти і запроваджувати ці інструкції. Технічну роботу по вилученню майна виконували їхні підлеглі. Щоб в ході вилучення до них нічого не «прилипало», повідомлялося: «за будь-які зловживання при обшуках, хабарництво або привласнення речей або грошей до винних має застосовуватися вища міра покарання» Там само.. «Вищою мірою покарання» (з рос.: ВМН) був розстріл - не більше і не менше.

Заходам влади щодо встановлення соціальної рівності намагалися надати на папері вигляд законності, але це був звичайний грабунок.

«Опролетарізація», висловлюючись тогочасною мовою - від переведення у власність держави під виглядом «націоналізації» підприємств до конфіскації особистих речей, ставила буржуазні верстві населення в цілковиту залежність від влади. На додаток заможні верстви населення позбавлялися виборчих прав, тобто перетворювалися на громадян другого сорту (російською мовою - «лишенцев»).

З пролетарськими верствами кримськотатарського населення більшовики намагалися загравати, але організовані національні сили, передусім Міллі- Фірка, викликали у них неприйняття. У листопаді 1920 р. до Кримревкому звернулися керівні діячі цієї політичної сили на чолі з головою Центрального комітету С. Хаттатовим і запропонували співпрацю. Мілліфірковці підкреслювали, що вони «звільнили жінку-татарку від тисячолітнього сімейного, громадського і релігійного рабства», а весь татарський народ - від забобонів, рабського підпорядкування впливу фанатичних мулл і владолюбних мурзаків-поміщиків» Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории Гражданской войны в Крыму. - С. 679.. У кожному повіті були створені початкові училища, жіноча учительська школа у Сімферополі, учительська семінарія в Бахчисараї. Кримревком передав клопотання Міллі-Фірка про легалізацію в обком РКП(б), але останній не погодився на співпрацю і порекомендував посилити агітацію проти неї.

В той же час зусилля більшовиків заручитися підтримкою кримських татар залишалися безрезультатними. М.Султан-Галіїв, який перебував в Криму половину лютого і весь березень 1921 р., запитував у своїй доповідній записці: «В Сімферополі, цьому центрі Криму, є лише десятка три комуністів-татар, а на місцях їх ще менше. Наприклад, вся татарська секція Севастопольської організації, яка включає й Бахчисарайський район, з суцільним татарським населенням, складається з 12-14 осіб - кандидатів в члени партії і не має жодного дійсного члена. Пояснюється це, з одного боку, загальним деморалізованим станом всієї Кримської організації в цілому, а з іншого - відсутністю партійних сил з середовища самого місцевого населення та їх не згуртованістю та неорганізованістю. Інтригуючі між собою працівники втягують в свої інтриги татарських працівників, прагнучи створити серед них своїх «прибічників». Зокрема, однією з головних причин слабкості партійної роботи серед татар є, як на це вказують й самі татарські працівники, відсутність у Обкому будь-якої позиції у визначенні соціальної бази, спираючись на яку татарські працівники могли б провадити роботу» Доклад б. члена Коллегии Наркомнаца Султан-Галиева о положении в Крыму. - С. 86..

Описував М. Султан-Галіїв і ситуацію з національною освітою і культурою в Криму: «90 відсотків приміщень Наросвіти зайнято від військові установи, казарми і лазарети, татарська учительська семінарія закрита, тому що приміщення її зайнято під якусь військову команду, а сама Наросвіта та її установи туляться у маленьких приміщеннях» Там само. - С. 90 - 91..

Готуючи населення до виборів в ради, Кримревком і обком РКП(б) позбувалися конкурентів - сіоністів, дашнаків, менонітів, лівих есерів. Особливу увагу більшовики приділяли колишнім однопартійцям-меншовикам - досить впливовим на півострові. 27 листопада обком РКП(б) заборонив допускати меншовиків до роботи в колегії Кримревкому. 2 січня 1921 р. на об'єднаному засіданні ревкому і обкому було ухвалене рішення вислати з Криму лідерів і найбільш популярних членів партій меншовиків та есерів: реалізувати ухвалу доручалося Кримській ЧК Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917-1921 рр.). - С. 139..

Меншовики користувалися особливим впливом у профспілковому русі. Тому була здійснена перереєстрація профспілок, що супроводжувалася ліквідацією їх керівного органу, який складався переважно з меншовиків - Кримської ради професійних спілок. Замість неї було створене оргбюро облпроф- ради, яке організувало у березні 1921 р. позачерговий профспілковий з'їзд. Під суворим контролем оргбюро делегатами з'їзду були обрані 279 більшовиків, 10 меншовиків, 1 есер, 1 анархіст і 110 безпартійних Штейнбах Е.М. Профсоюзное движение в Крыму. 1917-1927 гг. - Симферополь, 1927. - С. 65..

Лави кримської організації РКП(б) очищувалися менш інтенсивно, ніж профспілки. Більшовицька організація на півострові була спочатку зовсім нечисленною. Проте вона інтенсивно поповнювалася за рахунок приїжджих. На початок січня 1921 р. налічувалося 114 осередків з 535 членами і 472 кандидата в члени партії, а через три місяці чисельність членів і кандидатів партій зросла до 2 500 у 276 первинних організаціях Надинский П.Н. Борьба крымской парторганизации за восстановление народного хозяйства (1921-1925 гг.). // Борьба большевиков за упрочение советской власти, восста-новление и развитие народного хозяйства Крыма. - Симферополь, 1958. - С. 127..

У першу чергу з організації вичищалися вихідці з інших партій «неправильного» соціального походження, а також місцеві кадри, які складали конкуренцію «варягам». Сама чистка здійснювалася трійками з перереєстрації, створюваними в обласному і повітових комітетах. Обласна трійка заявила, що перереєстрація повинна здійснюватися за участю всієї партійної організації Криму, яка мала доносити на «неперевірених товаришів»: «Трійка з перереєстрації закликає всіх товаришів із належною серйозністю поставитися до перереєстрації, яка повинна очистити нашу організацію від усіх негідних елементів. Всі наявні у партійних товаришів матеріали, які компрометують того або іншого члена організації, повинні в письмовому виді надаватися в трійку» Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917-1921 рр.). - С. 143-144.. Трійка при Керченському повітовому комітеті уточнювала ці вказівку: «Кожен комуніст і кандидат повинен одержати оцінку своєї діяльності у середовищі тих робітників, де йде його робота. Не тільки суспільно-політична діяльність, але й особисте та сімейне життя повинні бути приводом для судження під час чистки, яка тепер проводиться» Очерки истории крымской областной партийной организации. - Симферополь, Таврия, 1981. - С. 102..

Результати чистки були підсумовані у листопаді 1921 р. Трійки вичистили 2 300 членів і кандидатів партії з наявних на цей час 5 375, тобто 43 % Надинский П.Н. Борьба крымской парторганизации за восстановление народного хозяйства (1921 -- 1925 гг.). // Борьба большевиков за упрочение советской власти, вос-становление и развитие народного хозяйства Крыма. - Симферополь, 1958. - С. 134.. Ситуація з виборами в ради наприкінці 1920 р. була, на думку керівників Кримської партійної організації, недостатньо сприятливою. 22 грудня нарада голів та завідуючих відділами управління міських та повітових ревкомів зазначала: «За півторамісячний період населення Криму, особливо сільське, не в достатній мірі підготовлено до виборів в Ради, у які при існуючому становищі можуть пройти елементи непролетарські і нерадянські, а антирадянські, які тільки гальмуватимуть роботу з радянського будівництва. Через це нарада визнає необхідним у першу чергу остаточно очистити Крим від білогвардійського елемента і поки, тимчасово, залишити на чолі правління військово-революційні органи Радянської влади, яким слід разом із партійними комітетами повести найбільш посилену кампанію щодо підготовки населення до майбутніх виборів» Ревкомы Крыма. Сборник документов и материалов. - Симферополь, 1968. - С. 182 - 182..

Тривала драматична епопея громадянського протистояння 1917-1921 рр., що належить до «скарбниці» дипломатичного маневрування та залаштункової політики, добігла свого кінця. Півострів впродовж кількох років перебував в епіцентрі бурхливих суспільно-політичних процесів, пережив кілька хвиль національного піднесення, революційних і контрреволюційних переворотів, реалізації взаємовиключних політичних і соціально-економічних програм, іноземної окупації протиборчими воєнно-політичними союзами, шаленого пограбування і дегуманізації. Культурний простір регіону значною мірою трансформувався у політичний саме завдяки гостроті питання «Чий Крим?». Концепт «Южной России», що відігравав роль противаги автономістським, а згодом і незалежницьким устремлінням українців і кримських татар, був підпорядкований меті утримати Україну і Крим у сфері впливу імперського дискурсу в його модифікованих модерних версіях. Фактор напливу політичних біженців відіграв непересічну роль у розвитку суспільно-політичних процесів у Південній Україні та Криму, розмиваючи межі стабільності регіональних соціумів і ускладнюючи шлях їхнього самоусвідомлення. І все ж, до остаточного «вирішення» українського та кримського питання було ще далеко. У Кремлі добре розуміли потенційні можливості обох. 18 жовтня 1921 р. була прийнята постанова ВЦВК і РНК РСФРР «Про автономію Кримської Радянської Соціалістичної республіки», що створювалася як територіальна автономія в складі РСФРР.

Утопивши Крим у крові своїх політичних ворогів, Кремль зробив кілька кроків, аби заручитися підтримкою місцевого населення.

Размещено на Allbest.ru