Суспільно-політичні настрої української молоді у 60-ті роки ХХ ст.

Приблизно в той самий часовий проміжок, в першій половині 1957 р., за таким ж сценарієм розглядалася справа студента 4 курсу, іншого «ідеологічного» факультету, історико-філософського, цього ж університету, Б. Шипенка. У рукописному журналі «Буза» він та його друзі вміщували сатиричні замітки, в яких також критикувалися викладачі вишу, висміювався бюрократизм, який, на їх думку, панував в університеті. За таку самодіяльність Б. Шипенка відрахували з лав КПРС, а двох інших співавторів -- з комсомолу та інституту, згодом справу розглядали органи прокуратури. Б. Шипенко, не витримавши морального тиску, покінчив життя самогубством, інших учасників поновили у виші ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4587. -- Арк. 66, 66 зв., 67 зв., 70 зв. Там само. -- Арк. 52, 53 ..

Справжнє ставлення до радянської системи Б. Шипенко відважився висловити у передсмертному листі: «...Я вірю у майбутнє, і це майбутнє настане... Там люди будуть відчувати себе людьми, а не безхребетними нікчемами. Вони будуть ходити гордо, а не плазувати. Людина це горда, прекрасна, велична і багата істота. Її не можна принижувати і ображати, дивитися на неї як на безмозгу машину, адже вона відчуває і думає, потрібно дивитися на людину як на людину. У нас так на людину не дивляться. Свої істинні почуття можна висловлювати хіба що тільки перед смертю <...> Справа “Бузи” лише показала особисто мені яка порочна наша політична система, показала як ставляться у нас до людини».

Активнішими у критичних виявах відносно комсомолу, керівництва вишів у процесі розвінчання «культу особи» були студенти технічних спеціальностей, очевидно, що молодь, зокрема, «ідеологічних» факультетів -- історичних, філософських, журналістських, розуміла, що знаходиться під пильним контролем з боку керівництва вишів, парткомів, комсомолу інститутів, РК ЛКСМУ і ЦК КПРС тощо, тому в основному не висловлювали відкрито свої думки. Безперечно, частина молоді цих профілів уважно спостерігала за процесами, які відбувалися у країні, і реально оцінювала їх значення. Однак зрозумілим для них залишилося й те, що «мовчання -- золото», а також запорука спокійного завершення навчання і початку успішної кар'єри. Були, втім, і вийнятки з правил. Окремі студенти, не зважаючи на тотальний ідеологічний контроль, у своїх міркуваннях спромоглися піти далі свого часу, однак їх подальша доля, як правило, складалася трагічно.

Студентство загалом підтримало курс М. Хрущова, засудило «культ особи». Для більшості Й. Сталін втратив ореол «святості». З одного боку, розвінчання «культу особи» дозволило політично-активній частині студентства вільніше висловлюватися не тільки про проблеми політичного характеру, які їх хвилювали, зокрема, занепад комсомольської організації, а й про питання, які виникали у них у процесі навчання: їх почали турбувати перевантаженість навчальних планів та необхідність їх перегляду, рівень професійної та ідейної підготовки як викладачів, так і молодих спеціалістів, складні матеріально-побутові умови. Зазвичай ініціаторами критики були студенти-старшокурсники. З іншого боку, процес розвінчання «культу особи» допоміг владі викрити інакодумців.

Сплески політичної активності після ознайомленням з доповіддю М. Хрущова спостерігалися в другій половині 1956 -- в першій половині 1957 рр. переважно серед комсомольців, однак вони мали характер епізодичний. Якщо на початковому етапі влада намагалася переконати молодь у хибності її критичних висновків, то в кінці 1956 -- в першій половині 1957 рр. до нелояльних студентів застосовувалися перевірені методи боротьби, репресії.

По суті, відбувалися полярні процеси: з одного боку, проходила активна реабілітація репресованих в сталінські часи, з іншого, з'являлися нові репресовані «хрущовського періоду», до лав яких потрапило і мисляче студентство.

Зовсім іншою була атмосфера сприйняття «культу особи» в середовищі студентства Західної України. Більшість молоді краю відносно недавно отримала свій «життєвий досвід» у цій системі, адже була безпосереднім свідком встановлення радянської влади у цьому регіоні (численні, іноді безпідставні, звинувачення у приналежності до ОУН-УПА, в «українському буржуазному націоналізмі», репресії проти національно свідомого студентства вишів Львова, Ужгорода, Чернівців тощо). Крім того, деяка інформація надходила від студентів -- вихідців із Східної України, які навчалися у вишах Західної України, про це, зокрема, наголошувала О. Ко- маринець, студентка-філолог 1940-1950-х рр. Львівського університету..

Закарпатці слухали угорське радіо, а на Львівщину різноманітна інформація в основному надходила з радіопередач «Голосу Америки», «Бі- бі-сі» , «Вільної Європи», «Свободи» , а також з польської преси, яка вільно розповсюджувалася у Львові Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи та матеріали. -- Т. ІІ. 1953-- 1965. -- К., 1996. -- С. 213. Богуславський О. «Свобода» як окраєць хліба, або внесок одного радіо в неза-лежність України // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. -- Запоріжжя, 2007. -- Вип. 5. -- С. 103. Воловець Л. Спогади зі студентських літ // Україна: культурна спадщина, націо-нальна свідомість, державність. -- 2004. -- Вип. 12.- С. 711; Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях, ХІХ-ХХ століття. -- Л., 2001. -- С. 324. (щоденно продавалося близько 1000 екземплярів різних польських газет) Україна: Хроніка ХХ століття. 1946-1960 рр. -- Ч. 2. 1953 -- 1960. -- К., 2005. -- С. 432.. Таким чином, студентство цього регіону про табуйовані теми було краще поінформоване і тому робило здебільшого критичні, набагато глибші висновки щодо «культу особи».

Наприклад, у грудні 1956 р., майже через рік після «розвінчання» Й. Сталіна, комітетом комсомолу Львівського університету було проведено такий собі вечір запитань та відповідей (своєрідний моніторинг владою суспільно-політичних настроїв серед молоді). Організаторам вечору було передано більше ніж 400 анонімних запитань на різні теми. 13% з них були антирадянського змісту. Один із студентів слушно висловив свої міркування з цього приводу: «Хрущов на ХХ з'їзді критикував Сталіна за репресії і т. д. (мається культ особистості). Всім відомо, що сам Хрущов був головою Ради Міністрів УРСР і секретарем ЦК КП України і особисто здійснював репресії, тобто 100 тисяч» ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 13. -- Спр. 1397. -- Арк. 45.. Отож, частина західноукраїнського студентства хоча достеменно і не знала правди, однак розуміла, що до репресій має відношення не тільки деспотичний Сталін та НКВС, а і його викривальник, новий лідер КПРС М. Хрущов. Сучасні дослідники твердять про активне сприяння репресіям 1937-1938 рр. М. Хрущова, який з 1938 р. очолював парторганізацію України. За даними В. Сурніна, за 1938-1940 рр. на Україні було заарештовано 167.565 осіб. Отож, така «правда» спонукала нового керманича до численних перекручень того, що відбувалося насправді, і до фальсифікації зачитаної ним у вигляді доповіді 25 лютого 1956 р. Сурнін В. За кулісами «секретної» доповіді М.С. Хрущова // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Історія». -- 2010. -- Вип. 24.- С. 156, 157. Те, що так старанно намагався приховати у своїй доповіді Хрущов, не залишилося поза увагою мислячої молоді Західної України.

Обговорення «культу особи» Сталіна переключило увагу молоді цього регіону на політичні проблеми, серед деяких виникали такі питання: «Чому у нас не можливо, щоб існувало 2 або 3 партії, які б у своєму статуті та програмі були згідні зі ст. 1-12 Конституції СРСР? Так могла б у нас існувати КПРС -- програма і статут якої відомий. Друга партія могла б називатися соціалістичною, яка б критично підходила до всіх питань, покращила б умови робітників та селян, надала ширше демократичне виборче право тощо. Третя могла б називатися соціал-демократичною партією з подібною програмою і статутом до другої, лише з окремими змінами. Тоді б уже не існувало культу особи Сталіна, Хрущова тепер, а існувала би в повному розумінні соціальна демократія. Чи можливе існування 2 або 3 партій? Особиста думка -- можливо» ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 13. -- Спр. 1397. -- Арк. 44-45..

Після смерті Й. Сталіна та його «розвінчання» в окремих вишах Львова послабилася навчально-виховна дисципліна. Наприклад, різноманітні перевірки виявили, що значна частина студентства сільськогосподарського інституту була погано поінформована про матеріали закритого листа ЦК про «культ особи», хоча у доповідній записці відділу науки і культури ЦК КП України «Про стан ідейно-виховної роботи у Львівському сільськогосподарському інституті» зазначалося, що студенти неодноразово просили організувати для них виступ делегата ХХ з'їзду КПРС, зробити доповідь про «культ особи» тощо. Впродовж березня- травня 1956 р. в інституті не було прочитано жодної лекції на теми суспільно-політичного життя. Водночас переважна частина 5-х курсів ігнорувала лекції та семінари з суспільно-політичних дисциплін, темами яких були матеріали ХХ з'їзду КПРС, спостерігалися зриви занять. Наступного 1957 р. інструктор відділу науки та культури Львівського обкому КПУ під час бесіди із молоддю львівських вишів з' ясував, що деякі студенти «показали вкрай слабкі знання із питань сучасності». Наприклад, студент-економіст 2-го курсу сільськогосподарського інституту нічого не знав про тези доповіді М. Хрущова. Студент 4-го курсу факультету електрифікації зізнавався, що останнім часом не слухав ніяких суспільно-політичних лекцій, взагалі не читав газет та журналів. Бесіди із молоддю механічного та агрономічного факультетів також виявили, що більшість студентів не цікавилася періодикою, не відвідувала політінформацій та не була знайома з тезами М. Хрущова тощо Там само. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4507. -- Арк. 37, 51..

Результати багаторічної ідеологічної пропаганди спостерігалися в період активної «лібералізації»: окремі студенти продовжували вважати Й. Сталіна великим вождем. Жодні аргументи про його репресивну діяльність проти окремих народів СРСР (чеченців, інгушів, кримських татар) не похитнули впевненості студентів-сталіністів у величі їх кумира. Під час обговорення молоддю Львова подій 1956 р. у Польщі та Угорщині студент торгово-економічного інституту (родом із Західної Білорусі) у бесіді з працівником міському партії міркував: «Радянський Союз дійсно багато допомагає країнам демократії, а вони нам за це відповідають невдячністю... Коли був живий Сталін, то він тримав усіх міцно в руках і таких подій, які зараз відбуваються в Польці та Угорщині не було». Студент сільськогосподарського інституту, родом з Вінницької області, був такої думки: «Якби батько Сталін був живий, він би половину виселив в Сибір і порядок швидко навів би в Угорщині» Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи та матеріали. -- Т. ІІ. -- С. 213.. У 1957 р. студентка Миколаївського технікуму Кравченко безапеляційно заявляла: «Сталін був нашим батьком і буде» ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4373. -- Арк. 28.. Міркування згаданих студентів не схожі на загравання перед партійними посадовцями, які проводили бесіди для вивчення настроїв студентської молоді відносно вказаних подій. Подекуди стереотипи зламати було досить складно: у частини молоді, зокрема, Центрально-Східної України, міцно укорінилася асоціація порядку з особистістю Й. Сталіна, репресії та насилля вони виправдовували як засіб збереження могутності та цілісності держави. Така молодь була продуктом виховання радянської системи. Н. Матвієнко, студентка 1958-- 1963 рр., розповіді безпосереднього свідка тих подій -- дядька, реабілітованого 1958 р., -- про пережите в таборах категорично не сприймала, заявляючи, що у Радянському Союзі бути такого жахіття не може Записано Н. Хоменко 4.11.2010 р. від Н.І. Матвієнко (1940 р. н.). Навчалася у 1958-1936 рр. на факультеті Київського політехнічного інституту. Розмова тривала 1 год. 20 хв..

Таким чином, реакція студентства, активного сегмента суспільства, на закриту доповідь М. Хрущова на ХХ з'їзді КПРС для влади здебільшого виявилася несподіваною. Молодь не залишилася осторонь внутрішньополітичних пертурбацій країни і зреагувала на згадану подію не зовсім так, як очікувала влада: крім засудження культу Й. Сталіна, критики від молоді зазнали окремі структури КПРС, тобто ореол «святості» для більшості втратила також і комуністична партія. У доповіді міністра вищої освіти СРСР В. Єлютіна від 7 вересня 1957 р. в ЦК КПРС про настрої студентської молоді констатувалося: «Розвінчання культу особи Й. Сталіна зруйнувало звичні для багатьох юнаків та дівчат погляди та переконання. У деяких молодих людей з'явилися песимістичні та аполітичні настрої, вони почали сумніватися у правильності політики партії, допускати неправильні висловлювання» РДАНІ. -- Ф. 5. -- Оп. 30. -- Спр. 130. -- Арк. 124.. Таким чином, «культ особи» примусив більшість замислитися над тим, що насправді відбувалося у минулі роки в житті країни, посприяв їх поступовому морально-психологічному розкріпаченню і започаткував процеси трансформації свідомості.

Оцінки студентством «культу особи» залежали від рівня та характеру інформації, якою вони володіли до подій 1956 р., сімейного та шкільного виховання, особистого життєвого досвіду. Для більшості, життя якої проходило під тотальним контролем ідеологічної пропаганди, процес «розвінчання культу» виявився болісним, однак та ж сама ідеологія за відносно короткий проміжок часу переконала молодь у протилежному, зокрема, зрушення у свідомості відбулися спочатку на рівні особистості, вони позбавилися міфу про його «святість». Парадоксально, однак у 1960-ті рр. з'ясувалося, що окремі випускники радянських вишів, майбутня опора радянської тоталітарної системи, стали шістдесятниками та дисидентами.

Для аполітично налаштованої молоді розвінчання «культу особи» був лише черговим пропагандистським заходом партії. Мисляча молодь доповідь М. Хрущова розцінила як сигнал до змін у суспільному житті, початок оновлення ідей соціалізму. Комсомольці-активісти промову М. Хрущова зрозуміли як заклик до реальних дій. Навколо них почала гуртуватися й інша молодь, яка переконалася, що комсомол є утворенням формальним і догматичним; вона висловилася за реформування комсомольської організації.

Розвінчання «культу особи» породило сумніви, сум'яття в умах молоді, невпевненість, апатію, розчарування, серед окремих осіб -- навпаки, активність, надію на можливість покращення соціалістичного устрою.

Іншою виявилася реакція на цю подію в частини західноукраїнських студентів. Переважна більшість місцевої молоді була далека від ідеалізації образу Й. Сталіна, бо Західна Україна набагато пізніше приєдналася до СРСР і за десятиліття «радянізації» краю система виховала у свідомості більшості почуття страху, проте не позбавила здатності об' єктивно та критично аналізувати інформацію, що надходила від влади.

Загалом, студентство цього регіону стримано сприйняло нову політичну кон'юнктуру, однак воно глибше осягнуло суть доповіді. Хоча доповідь М. Хрущова більшістю була сприйнята як сигнал про послаблення ідеологічного тиску, публічно висловлювати свої справжні думки стосовно того, що відбувалося в країні, студенти не наважувалися.

Доповідь про розвінчання культу особи 1956 р. стала відправною точкою трансформації суспільної свідомості. Вона сколихнула студентську громаду і значно змінила соціально-політичний світогляд більшості. Зміна політичного клімату створила сприятливі умови для вільнішого висловлювання своїх думок, переосмислення студентами історичних подій минулого та їх сучасності.

Размещено на Allbest.ru