НЕП та її здійснення в Україні

Крім економічних протиріч, поглиблення непу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні протиріччя. Зокрема, економічний плюралізм, що набирав сили, диктував необхідність появи плюралізму політичного, адже приватний сектор прагнув мати допуск до політичних та юридичних важелів, щоб надійно гарантувати захист власних економічних інтересів. Проте більшовицька партія ділитися владою не збиралася. Тому розвиток ринкових відносин, який сприяв відбудові економіки, суттєво дестабілізував ситуацію політичну. Серйозні протиріччя в період непу виникли в соціальній сфері. Прогресуюче розшарування суспільства, поява безробіття, безпритульності спричинили зростання соціального напруження. Почали лунати голоси про «ганебний відступ» перед капіталізмом, «здачу позицій соціалізму», «капітуляцію перед буржуазією». Це були погляди значної частини суспільства, яка в роки громадянської війни проливала кров за радянську владу, а в результаті непівської диференціації спускалась на соціальне дно. За таких обставин у 1929 р. більшовицьке керівництво і вирішило здійснити «великий перелом», відкинувши неп.

Було висунуто завдання перетворення Радянської держави з країни, що ввозить устаткування, в країну, що його виготовляє. Під таким гаслом пройшов XIV з'їзд партії. Було визнано, що вирішити проблему індустріалізації можна лише завдяки ретельному її плануванню і розробці п'ятирічних планів розвитку народного господарства.

3. Аналіз проведення непу

3.1 Непівська економіка як ринково-адміністративна система

В нових історичних умовах суто теоретично В.Ленін доповнив "Марксів" аналіз капіталізму дослідженням закономірностей розвитку його "вищої і останньої стадії - "імперіалізму", теоретично обґрунтував, що концентрація і централізація виробництва й капіталу "впритул підводить до соціалізму", а це робить неминучою переможну пролетарську революцію, дещо підправив "Марксове вчення про можливість перемоги соціалізму одночасно в багатьох розвинених країнах" можливістю революції у "найслабшій ланці ланцюгу імперіалізму". В.Ленін не тільки знову відродив Марксову ідею про "диктатуру пролетаріату", але й розвинув її, доводячи, що "соціалізм являє собою єдину фабрику, яка управляється з єдиного центру і жорстко контролює міру праці і міру споживання".

В період перших років побудови нового суспільства (період "воєнного комунізму") на шляху жорстокого централізованого управління і диктатури, у повній відповідності з "Марксовою доктриною" провадив "експропріацію експропріаторів", але дуже скоро зрозумів, що здобутки переможної революції поставлені під загрозу, що і змусило його "переглянути точку зору на всю справу соціалізму". Це змусило вождя пролетарської революції докорінно змінити тактику (період непу) і зробити поступки дрібному підприємництву, торгівлі і кооперації, тобто пожвавити суто економічні процеси всупереч політичним.

Московське керівництво, Ленін розуміли, що подальше здійснення політики «воєнного комунізму» може призвести до селянської війни. На X з'їзді РКП(б) в березні 1921 р. Ленін переконав делегатів прийняти рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. Було покладено початок системі заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (неп).

Це була політика компромісів, вимушеного відходу від негайного будівництва комунізму за Марксом. Крім заміни розкладки натуральним і грошовим податками, що давало змогу селянам продавати надлишки власної продукції на ринку, неп допускав вільну внутрішню торгівлю, передачу дрібних підприємств в оренду і приватну власність, іноземні концесії. Запроваджувався госпрозрахунок на рівні трестів. Практично призупинилося заснування нових колгоспів і радгоспів, набув розвитку кооперативний рух. Однак більшовицьке керівництво не збиралося відмовлятися від будівництва соціалізму. Тому вирішальні галузі економіки -- важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля -- залишалися під контролем держави. Ленін вважав, що за збереження диктатури пролетаріату неп забезпечить перемогу соціалізму над капіталізмом.

Неп зумовив певні успіхи й у внутрішній політиці. Було припинено масові розстріли. Влада проголосила амністію повстанцям і членам некомуністичних партій.

На підприємствах, які відносили до «командних висот», парткерівництво вирішило налагодити господарювання без капіталістів, але методами, пристосованими до ринкових відносин. До цього підприємства були просто виконавцями волі керівництва. Вони працювали за нарядами, під них одержували сировину, матеріали, паливо, пайки для робітників, відповідно до нарядів безкоштовно здавали вироблену продукцію. Прагнучи оживити підприємства і боячись самого терміна «ринкова економіка», більшовики застосували термін «комерційний розрахунок». Він не прижився, бо насторожував нових власників, і тому було введено назву «господарський розрахунок».

Більшовики змушені були тимчасово відмовитися від строгої регламентації промисловості («главнізму») і перейти до впровадження госпрозрахункової трестівської системи.

Великі заводи і фабрики у власність або в оренду не передавалися навіть трудовим колективам (хоча більшовики декларували: фабрики і заводи робітникам), Нові методи полягали в тому, що керівники державних підприємств діяли не за нарядами, а самостійно, пристосовуючись до ринкових відносин. Керівник мав забезпечити самоокупність виробництва. Коли цього не досягали, держава покривала збитки з бюджету.

На госпрозрахунок переводилися не окремі заводи і фабрики, а певна їх група, яка утворювалася за галузевою або галузево-територіальною ознакою. Таке об'єднання підприємств прибрало назву «трест» (за схожістю з капіталістичними об'єднаннями, учасники яких втрачали виробничу, комерційну, а часом і юридичну самостійність). Окремі фабрики і заводи як складові тресту не мали статусу юридичних осіб. Навіть найбільші з них працювали як цехові підрозділи, без права самостійного виходу на ринок.

У 1923 р. Ленін зробив спробу ревізувати партійну програму у найбільш вразливій частині -- перетворення у сільському господарстві. У статті «Про кооперацію» він фактично ревізував ідеї економічних засад свого ж вчення про комунізм. Так, в перші роки непу Ленін ототожнював торгівлю і ринок тільки з капіталізмом. Кооперацію він розглядав як капіталістичну, а не соціалістичну форму господарювання. Проте кооперація не може існувати без ринку і товарно-грошових відносин. Кожний товаровиробник-кооператор є власником і може працювати самостійно.

Спираючись на півторарічний досвід непу, Ленін у згаданій статті почав стверджувати протилежне тому, що зазначав раніше. Він робить висновок, що лад цивілізованих кооператорів за суспільної власності на засоби виробництва -- це лад соціалізму, підкреслюючи необхідність визнати докорінну зміну точки зору щодо кооперації. Із цих висновків для партії, яка збиралася будувати соціалізм, вимальовувалася така перспектива: замість того щоб колективізувати селян-власників, організовувати колгоспи, треба створювати умови для розгортання кооперативного руху. Кооперативи не потребували відчуження власності, і селяни охоче йшли до них. Складалася ситуація, яка вступала у протиріччя із програмою партії. Партійне керівництво розуміло, що селяни-власники ніколи добровільно не погодяться на колективізацію.

Водночас з моменту публікації статті Леніна «Про кооперацію» про колективізацію на XII і XIII з'їздах РКП(б) навіть і не згадувалося. Проте на кожному партз'їзді, на конференціях і пленумах ЦК КП(б)У порушувалося питання кооперації. З бюджетних ресурсів на кооперативне будівництво виділялися великі кошти.

3.2 Стагнаційні тенденції економіки

До кінця 1920-х рр.. радянська економіка сигналізувала про наростання серйозних проблем і протиріч. Ситуація до того ж посилювалася ще й ті, що протягом 1920-х рр.. інформація про економічний розвиток країни була не зовсім правильною.

Тим часом у вищих партійно-державних сферах витав міф про значне поліпшення рівня життя широких верств населення. Дійсно, в 1927 р. за душового споживання м'яса городянами СРСР фактично зрівнялася з США. У пресі звучали захоплені твердження про гарному харчуванні населення в СРСР. Однак це було далеко від істини, тому що всі твердження про поліпшення життєвого рівня базувалися на офіційній «усередненою» статистиці. [10, с. 243].

Національний дохід, судячи з вітчизняним статистичними джерелами, виріс в порівнянні з 1913 р. на 19%.

У 1927-1928 рр. індекс роздрібних цін виріс в порівнянні з 1913 р. приблизно в 2 рази, а будівельний індекс, що визначає величину фонду накопичення, ще більше - в 2,45 разів. З урахуванням часток фонду накопичення й фонду споживання отримуємо загальний індекс цін для перерахунку національного доходу - 2,07.

Отже, національний дохід виявився на 12% нижче рівня 1913 р. ВВП, з урахуванням зростання населення на 5%, зменшилася на 17%.

Економічна ситуація в світі такої оцінки виглядала набагато гірше, ніж це уявлялося в кінці 20-х рр.. нашими статистиками. Ясно, що рівень життя трудящих був набагато гірше, ніж в 1913 р., незважаючи на деякий перерозподіл національного доходу на їхню користь (ліквідація поміщиків і великої буржуазії в чому компенсувалося зростанням бюрократичного апарату). Погіршилося забезпеченість житлом, тому що при тій же чисельності міського населення обсяг житлового фонду зменшився на 20%.

У сільському господарстві відчутно позначалася ліквідація в період «воєнного комунізму» багатьох високоефективних товарних господарств (поміщицьких і куркульських). Створені на їх місці радгоспи і колгоспи виявилися малоефективними. Втрати періоду громадянської війни та еміграції важко позначалися на технічному прогресі.

Перед поглядом вищої партійної та державної еліти в кінці 1920-х рр. вимальовувалася перспектива економічної стагнації і військового безсилля з неминучими рано чи пізно соціальними вибухами або поразкою у війні з «світовим імперіалізмом», яка, на думку партійного керівництва, була невідворотна. Прийнятий в кінці 1920-х рр. курс на згортання непу був наслідком не лише авторитарних нахилів тодішнього керівництва. Загибель непу та затвердження командно-адміністративної системи стали неминучими.

Ринок, що склався в результаті непу, був серйозно деформований невідповідним державним контролем. Стрижневою основою цього контролю з'явилися директивні, лімітні ціни. Більшовицька ідеологія і доктринальні установки вже спочатку не допускали для ринку можливості утвердитися «всерйоз і надовго».

Неп вводився фрагментарно, без твердих правових гарантій. Націоналізація землі, монополія зовнішньої торгівлі, короткострокова оренда, часті й необгрунтовані переділи, прогресивна шкала оподаткування замість пропорційних податків, гігантська бюрократизація - такі перешкоди істотно знижували ефективність непу вже з перших кроків її здійснення.
Таким чином, в кінці 1920-х рр.. був остаточно розчищено шлях для переходу від непівської економіки до планового господарства.

Висновок

Нова економічна політика була реакцією на об'єктивні обставини -- кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Політика непу передбачала, насамперед, тимчасовий відхід від стрімких темпів побудови соціалізму, заради збереження більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції та численних збройних виступів невдоволених селян. Безперечно, неп - це було унікальне явище впродовж всієї історії існування Радянської держави. Ця політика стосувалась промисловості торгівлі, сільського господарства.

Безперечним успіхом непу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів (економістів, управлінців, виробничників), то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.

Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей, адже Росія лише до 1926--1927 року досягла економічних показників довоєнних років. Потенціал для подальшого зростання економіки виявився украй низьким. Приватний сектор не допускався на «командні висоти в економіці», іноземні інвестиції не віталися, та і самі інвестори особливо не квапилися до Росії через нестабільность, що зберігається, і загрози націоналізації капіталів. Держава ж була нездібна лише зі своїх засобів виробляти довгострокові капіталомісткі інвестиції.

Також суперечливою була ситуація і в селі, де явно гнобилися «куркулі» -- найбільш дбайливі і ефективні господарі. У них був відсутній стимул працювати краще. Змусити село збільшувати обсяг виробництва можна було лише переклавши її на колективний спосіб господарювання, що підкоряється централізованому плануванню.

Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та суперечливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зниженням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажанням більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціальної напруги, а значить, і створенням соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин.

Список використаної літератури

1. Бойко О. Д. Історія України. К., 2001.

2. Васильєва Р. Х., Горкіна Л. П., Петровська Н. А. Історія економічної думки України. К.: Либідь, 1993.

3. Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І., Даниленко В. М., Євтух В. Б. Історія України. К., 1997.

4. Голубничий К. С. Народное хозяйство СССР в цифрах (1860-1938 гг.). М., 1940.

5. Дерев'янкін Т. За часів непу: від "воєнного комунізму" до ринкових відносин. 1991.

6. Ленін В.І. Про політичну лінію // В.І.Ленін. Повне зібрання творів / Пер. з 5-го рос. видання. К.: Політвидав України, 1972. Т. 42.

7. Лортикян Э. Л. История экономических реформ. Харьков: Консум, 1999.

8. Нова економічна політика [Електронний ресурс]: [Веб-сайт]. Вільна енциклопедія. К.: 2015. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Нова_економічна_політика.

9. Пиріг О.А. неп: більшовицька політика імпровізації. К., 2001.

10. Політична історія: Росія-СРСР-Російська Федерація: У 2-х т. М.: Терра, 1996. Т.2.

11. Степаненко С. В., Антонюк С. Н., Фещенко В. М. навч. посіб. за ред. проф. С. В. Степаненка Історія економіки та економічної думки. К.: КНЕУ, 2010.

12. Юхименко П. І. Економічна історія: Навч. посіб. К.: Вікар, 2006.

Размещено на Allbest.ru