Трансформація музейної справи Наддніпрянщини у 1805-1920 рр. (за матеріалами Полтавської, Харківської, Чернігівської губерній та м. Києва)

Здобувач доводить, що розвиток окремих галузей науки мав безпосередній вплив на роботу відповідних музеїв. Надбання наукової думки використовувалися у музейництві в процесі систематизації колекцій, їх атрибуції та при вирішенні питань, пов'язаних із побудовою музейних експозицій. Зібрані музеями багаті колекції ставали об'єктом дослідження фахівців, залучалися до наукового обігу. Провідними центрами розвитку мистецтвознавства, археології, етнографії, нумізматики та природничих наук протягом ХІХ - початку ХХ ст. стали університетські музеї Києва та Харкова. Історичні та комплексні музеї Чернігова і Полтави наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. перетворились на визначні наукові центри. Дослідження, проведені на основі музейних колекцій цих закладів, неоціненні з точки зору розвитку історичного краєзнавства, вивчення природничих багатств відповідних українських губерній. Церковно-археологічні музеї разом з церковно-археологічними товариствами стали осередками розвитку церковної археології та церковно-історичного краєзнавства. Основна мета видавничої роботи музейних осередків полягала в презентації власних колекцій, популяризації української та світової культурної спадщини загалом. Публікації музейних закладів стали певним підсумком їх наукової діяльності.

Просвітницька робота музеїв розглянута в дисертації в контексті українського національного відродження. Музеї, які завжди були освітніми центрами, у ХІХ - на початку ХХ ст. посіли провідне місце серед усіх просвітницьких закладів. Для широких верств населення музеї часто були першими культурно-просвітницькими установами, які давали змогу шляхом наочної демонстрації зробити доступними практично для кожного основні тогочасні наукові здобутки, надбання вітчизняної, а подекуди й світової культури. За допомогою національно свідомої української інтелігенції, яка приймала активну участь у розвитку українського музейництва, - провідників національного відродження - мешканці губернських та повітових міст мали можливість ознайомитись з минулим своєї Батьківщини, її культурою тощо.

На основі проведеного дослідження дисертантом зроблені наступні висновки:

Протягом ХІХ - початку ХХ ст. на території Наддніпрянщини сформувалася повноцінна музейна мережа, представлена як спеціальними, так і багатопрофільними музейними закладами. Провідними центрами розвитку українського музейництва стали Лівобережжя (зі Слобожанщиною) та м. Київ. Починаючи з першої половини ХІХ ст., музейні установи створювалися та успішно функціонували при вищих навчальних закладах регіону. У два останні десятиліття ХІХ ст. й на початку ХХ ст., в умовах запровадження земської та міської реформ, створення наукових інституцій, виникають музеї на Полтавщині та Чернігівщині, відкриваються нові музейні осередки в університетських містах. У досліджуваний період музеї зазнали трансформацію від зібрань експонатів до повноцінних науково-дослідних та культурно-просвітницьких установ.

Характерно, що у створенні та подальшій роботі музейних установ активну участь брала українська інтелігенція, як наукова, так і творча, громадсько-політичні діячі, меценати, внесок яких у розбудову українського музейництва був вирішальний. Ініціатива створення музейних установ практично завжди належала представникам місцевої інтелігенції. Засновниками та ініціаторами створення українських музеїв стали такі відомі діячі як В.Н. Каразін, В.В. Тарновський, В.В. Докучаєв. У роботі музеїв брали активну участь визначні вчені та громадсько-політичні діячі: В.Б. Антонович, В.С. Іконніков, В.В. Хвойка, М.Ф. Біляшівський, В.Ю. Данилевич, Д.М. Щербаківський, В.М. Щербаківський, М.О. Олеховський, К.М. Мощенко, О.О. Потебня, Є.К. Рєдін, Б.Д. Грінченко, В.Л. Модзалевський. Найвідомішими меценатами у галузі музейництва стали: І.Є. Бецький, А.М. Алфьоров, Б.І. Ханенко, К.М. Скаржинська, П.П. Бобровський, В.В. Тарновський. Можна виділити наступні форми меценатства у музейній справі: фінансова підтримка музейних закладів, передача колекцій до діючих музеїв, заснування нових музейних осередків.

За умови відсутності єдиного координуючого органу керівництва музейною сферою українські музеї знаходились у підпорядкуванні різних інституцій. Так, університетські музейні заклади підпорядковувалися безпосередньо радам університетів, церковно-археологічні - Святішому Синоду, земські та міські відповідно земським зборам та міським думам, а також виконавчим органам - управам. Фінансуванням музеїв опікувалися установи, у підпорядкуванні яких вони знаходилися. Практично завжди фінансування музеїв було недостатнім: музейні заклади не мали можливості купувати достатньо експонатів, утримувати необхідний персонал тощо. Ще одна значна проблема українських музеїв полягала у відсутності гідних приміщень. Відповідно, українські музеї перманентно відчували потребу у розміщенні експозицій та утриманні фондів у належному стані.

Діяльність університетських музеїв визначалася загальноросійськими університетськими статутами. Інші українські музеї мали свої окремі статути, які визначали основні напрями їхньої роботи: керівництво, фінансування, правила відвідування тощо. Крім того, деякі музеї мали розроблені програми розвитку. Безпосереднє керівництво музейними закладами здійснювалось колективними органами - музейними комісіями; окремими особами - директорами та завідувачами. Часто для керівництва окремими підрозділами (відділами) запрошувалися спеціалісти.

Переважна більшість зібрань українських музеїв була безкоштовно передана у власність музеїв або придбана ними за рахунок коштів численних меценатів, державних інституцій та наукових товариств, у підпорядкуванні яких знаходилися музейні заклади. Поповнення колекцій відбувалося також завдяки науковим екскурсіям та розвідкам, що їх проводили працівники музеїв. Українські музеї зосередили у своїх фондах величезні, багаті колекції. Археологічні, нумізматичні, етнографічні, історичні, художні та природничі зібрання вітчизняних музеїв стали справжньою скарбницею української та світової історико-культурної спадщини. На жаль, величезна кількість експонатів музеїв досліджуваного періоду назавжди втрачена під час Громадянської війни та фашистської окупації в роки Другої світової війни.

На думку дисертанта, подальші спеціальні дослідження (історія окремих музеїв, їхніх профільних груп; музейна справа в окремих регіонах) з історії українського музейництва ХІХ - початку ХХ ст., з використанням сучасних методологічних засад, дозволять суттєво конкретизувати внесок українських вчених, митців, громадських діячів у національне відродження та популяризацію національної культурної спадщини, доповнити картину розвитку вітчизняної науки.

Cписок опублікованих праць за темою дисертації

1. Дворкін І. В. До питання становлення і розвитку музейної справи у Чернігові / І. В. Дворкін // Збірник наукових праць. Серія "Історія та географія" / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2006. - Вип. 24. - С. 229-235.

2. Дворкін І. В. Музеї України на сторінках часописів "Киевская старина" (1882 - 1906) та "Археологическая летопись Южной России" (1903 - 1905) / І. В. Дворкін // Київська старовина. - 2006. - № 5. - С. 92-98.

3. Дворкін І. В. Становлення і розвиток художньо-промислових музеїв в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ століття) / І. В. Дворкін // Дослідження з історії техніки: зб. наук. пр. / за ред. Л.О. Гріффіна. - К. : НТУУ "КПІ", 2006. - Вип. 8. - С. 117-125.

4. Дворкін І. В. Археологічні музеї Харківського та Київського університетів у ХІХ - на початку ХХ ст. / І. В. Дворкін // Збірник наукових праць. "Серія історія та географія" / Харк. нац. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди.- Харків: Майдан, 2007. - С. 234-240.

5. Дворкін І. В. Видавнича діяльність музейних закладів Лівобережної України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / І. В. Дворкін // Збірник наукових праць. Серія "Історія та географія" / Харк. нац. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2007. - Вип. 25-26. - С. 223-224.

6. Дворкін І. В. До історії Полтавського природничо-історичного музею (1891 - 1917 рр.) / І. В. Дворкін // Вісник Харківської державної академії культури: зб. наук. пр. - Вип. 19 / Харк. держ. акад. культури; відп. ред. Н.М. Кушнаренко. - Харків: ХДАК, 2007. - С. 54-60.

7. Дворкін І. В. Музейна справа в Наддніпрянській Україні ХІХ - початку ХХ ст. / І. В. Дворкін // Грані.- 2008. - № 1(57). - С. 26-28.

8. Дворкін І. В. Роль музеїв України у розвитку археологічних та історичних досліджень другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / І. В. Дворкін // Збірник наукових праць. Серія "Історія та географія" / Харк. нац. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2008. - Вип. 29-30. - С. 223-224.

9. Дворкін І. В. До питання про внесок Д.І. Багалія у розвиток музейної справи Харкова в дорадянський період / І. В. Дворкін // Багаліївські читання в НУА : прогр. і матеріали VII Багаліїв. читань, Харків 7 листоп. 2006 р. - Харків: Вид-во НУА, 2006. - Ч. 7 : Д.І. Багалій про стан та шляхи розвитку української культури. - С. 66-68.

10. Дворкін І. В. До питання про просвітницьку роль музеїв Лівобережної та Слобідської України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / І. В. Дворкін // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції "Формування національних і загальнолюдських цінностей в українському суспільстві" : збірник статей / за ред. О.С. Черемської. - Харків: ФОП Лібуркіна Л. М., 2006. - С. 300-305.

11. Дворкін І. В. Огляд джерел з історії музейної справи на Харківщині (ХІХ - початок ХХ ст.) / І. В. Дворкін // Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції "Науковий потенціал світу 2006". - Т. 14. - Дніпропетровськ: Наука і суспільство, 2006. - С. 9-11.

12. Дворкін І. В. Харківський художньо-промисловий музей: створення та історія діяльності (1885 - 1917) / І. В. Дворкін // Український технічний музей: історія, досвід, перспективи: матеріали 5-ї Всеукр. науково-практичної конф. (18 - 19 травня 2006 р.). - К., 2006 . - С. 48-51.

13. Дворкін І. В. До історії Полтавського єпархіального церковно-археологічного музею / І. В. Дворкін // Каразінські читання (історичні науки) : матеріали міжн. наук. конф. - Харків, 2007. - С. 83-85.

14. Дворкін І. В. Музеї Харкова у період національно-демократичної революції (1917 - 1920 рр.) / І. В. Дворкін // Україна й світ: минуле, сучасне, майбутнє : матеріали регіон. наук.-теор. конференції студ. та аспір. 24 - 25 квітня 2007 року. - Харків: НТУ "ХПІ", 2007. - С. 383-384.

15. Дворкін І. В. Василь Данилевич та його внесок у розвиток музейної справи України (к. ХІХ - поч. ХХ ст.) / І. В. Дворкін // Міжнародна наукова конференція "Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії": збірник наукових робіт: Ч. 3 / за ред. О.С. Черемської. - Харків: Вид ХНЕУ, 2008. - С. 30-33.

16. Дворкін І. В. Повітові земські музеї Лівобережної України (початок ХХ ст.) / І. В. Дворкін // Каразінські читання (історичні науки) : тези доповідей 61-ї Міжнародної наукової конференції молодих вчених. - Харків: Видавництво ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. - С. 87-88.

Размещено на Allbest.ru