Рід Потоцьких в Україні (Тульчинська лінія): суспільно-політичні та культурологічні аспекти

Монографія В. Чишка «Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України» Чишко В. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України / В. Чишко. - К., 1996. теоретично розкриває такі поняття, як біографія, біографіка, біографістика, біографічні дослідження, персонологічна біографія, життєпис. Автор розглядає історію й теорію біографії як літературного жанру та історико-біографічного дослідження в проблемно-хронологічному аспекті європейської й української історико-культурної традиції. Визначено основні напрями і проблеми вивчення біографії, обґрунтовано теоретико-методологічні основи біографістики як спеціальної історичної дисципліни.

У 90-х рр. ХХ ст. в Україні реанімовано генеалогічні розвідки. І трохи більше як за десять років тут уже є певні успіхи: фундаментальні праці, присвячені історії роду купців та промисловців Терещенків, змістовні розвідки щодо купецьких родів Харитоненків, Бродських, Зосимів, Родоканакі, Хараджаєвих, патриціанських родів Львова - Боїмів, Папара, Корняктів і Києва - Гудим-Левковичів, Рибальських, Войновичів, священицьких родів Рудичевих, Білинських, Міхновських, Дольницьких тощо.

Зі здобуттям Україною незалежності та поступовим звільненням суспільства від догматів соціалізму зростає інтерес людей до власного походження, коренів свого роду. Тому останнім часом з'являються аматорські дослідження про власні роди.

Останнім десятиліттям в Україні спостерігається поглиблена тенденція до вивчення історії окремих родів, виникають нові генеалогічні розвідки, посилюється інтерес до просопографічних досліджень, про що яскраво свідчать дисертаційні дослідження Барабаш Н.. Рід Білозерських та культурний світ України ХІХ - поч. ХХ століття: нові методологічні підходи: дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / Н. Барабаш. - Дніпропетровськ, 2004; Березовська Т. Рід Аркасів: просопографічний портрет на історичному тлі доби: дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Т. Березовська. - Одеса, 2003; Голубчик Г. Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житі України: «Нова сімейна історія»: дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / Г. Голубчик. - Дніпропетровськ, 2003; Кривошея В. Персональний склад та генеалогія української козацької старшини: дис. … доктора іст. наук: 07.00.06 / В. Кривошея. - К., 2005; Ткаченко О. Підприємницька та меценатська діяльність родини Терещенків в Україні: дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / О. Ткаченко. - К., 1998; Ткаченко Т. Громадська та благодійна діяльність Г.П. Галагана: дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Т. Ткаченко. - Переяслав-Хмельницький, 2002; Товстоляк Н. Меценати і суспільні діячі Тарновські, їх місце і роль в історії України ХІХ ст.: дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Н. Товстоляк. - Кривий Ріг, 2006; Целуйко О. Рід Даниловичів у кінці XVI - на початку XVIII ст.: історико-генеалогічне дослідження: дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / О. Целуйко. - Львів, 2003. .

Історіографічний аналіз джерел із теми свідчить про те, що історія тульчинської лінії роду Потоцьких привертала увагу істориків переважно в контексті діяльності окремих представників досліджуваного фамільного клану.

Доробок попередників створив підґрунтя для подальших студій, виявив слабо висвітлені або невивчені компоненти, що дозволило концептуально переосмислити порушену проблему на основі сучасних підходів. Таким чином, розглянуті дослідження переконливо доводять, що історія тульчинської лінії роду Потоцьких є надзвичайно важливою в контексті відтворення як загальної історії України, так і загальної історії Польщі.

Але аналіз праць вітчизняних і зарубіжних науковців із даної проблеми засвідчує, що, використовуючи різні методологічні й ідеологічні принципи та підходи, вони досягли певних успіхів у їх вивченні. Однак, незважаючи на їх досягнення в означеній царині, комплексне дослідження, присвячене історичному виміру тульчинської лінії роду Потоцьких, відсутнє.

Попри певні здобутки вітчизняних науковців у розробці теоретичних питань родознавства, значна частина дослідників під час реконструкції родоводів недостатньо використовує сучасні методики та підходи.

Загалом, стан історіографії проблеми щодо місця та ролі магнатів Потоцьких в історії України підтверджує правильність вибору теми дисертаційної роботи і необхідність написання узагальнюючих наукових праць.

Проведення цього дослідження передбачає використання значної кількості джерел, весь комплекс яких поділяємо на зображувальні, речові, лінгвістичні та писемні типи. Найбільш важливими є писемні джерела, меншу питому вагу мають зображувальні, речові та лінгвістичні джерела, однак і вони служать оригінальним доповненням до писемних джерел.

Сукупність залучених писемних джерел до історії роду і соціокультурної діяльності його представників, в першу чергу, поділяємо на опубліковані й архівні джерела, значна частина яких уведена до наукового обігу вперше.

За формально-змістовним принципом комплекс опублікованих писемних джерел доречно розподілити на такі групи.

1. Польські геральдично-генеалогічні та біографічні довідники (А. Бонецький, Е. Боровський, Ю. Бобрович, В. Двожачек, Ю. Дунін-Борковський, Т. Жихлінський, Т. Зелінська, К. Несецький, С. Уруський, В. Вєлондке та ін.)

2. Російські біографічні та генеалогічно-геральдичні довідники (П. Долгорукий, О. Половцов, О. Лакієр, Д. Кобеко, Л. Савьолов, О. Онучін, С. Тройніцький та ін.)

3. Довідкові бібліографічні та географічні джерела: різноманітні словники, каталоги.

4. Джерела особистого походження, або так звані еgо-документи. До цієї групи джерел відносимо мемуари, щоденники, записні книжки, епістолярію, автобіографії, подорожні нотатки представників роду Потоцьких.

5. Некрологи.

6. Мемуарна та історико-краєзнавча література (Т. Бобровський, Ф. Вігель, Е. Комаровський, Ю. Крашевський, А. Нарушевич, Ю. Немцевич, Л. Потоцький, А. Пшездецький, А. Урбанський та ін.)

7. Джерела, які характеризують юридичні, майнові, господарські, меценатські аспекти діяльності представників клану Потоцьких.

8. Інтернет-джерела. Складний характер проблеми зумовив використання інформаційних ресурсів Інтернету. Так, важливу біографічну інформацію містить польський сайт «Genealogia dynastyczna». Викликає інтерес сайт «Всероссийское генеалогическое древо», на якому в алфавітному порядку розміщено інформацію про певних представників роду Потоцьких. Дослідити інформацію, пов'язану з гербами Потоцьких, допомагає російський сайт «Геральдика». Архітектурні пам'ятки роду Потоцьких дає змогу вивчати сайт «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР», який являє собою довідник пам'яток будівництва й архітектури України. Дендрологічний парк «Софіївка», його історія, сучасність та перспективи розвитку представлені на офіційному однойменному сайті. Про інтерес до представників роду Потоцьких, а також до їх культурної та громадсько-політичної діяльності свідчить наявність великої кількості статей-повідомлень з Інтернету.

Неопубліковані архівні матеріали залучені з метою розширення джерельної бази дослідження. До цієї групи джерел відносимо документи, які зберігаються в архівосховищах України, Польщі та Франції: Центральному державному історичному архіві України м. Києва, Державному архіві Вінницької області, Державному архіві Черкаської області, Державному архіві Хмельницької області, Архіві НБУВ, Інституті рукописів Національної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського в м. Києві; Центральному архіві давніх актів у Варшаві, Державному архіві в Кракові, Польській бібліотеці в Парижі, особистому сімейному архіві графа Адама Потоцького (Нормандія, Франція).

Про значущість культурної та суспільно-громадської діяльності представників роду Потоцьких свідчать їх іменні фонди, які зберігаються в різних наукових і архівних установах України (наприклад, фонд 49 «Потоцькі - графи, польські магнати, великі землевласники у Правобережній Україні» в ЦДІАК України, фонд 879 «Потоцькі - графи Подільської губернії» в ДАВО).

Майже в усіх родових маєтках Потоцьких були архіви, які складалися в результаті їхньої господарської, політичної та державної діяльності. Є відомості про існування архівів у Кристинополі, Тульчині, Немирові, Умані, Теплику, Печорі. Про це свідчать описи справ, які зберігалися в Тульчинському й Уманському архівах. На жаль, розрізнені дані не дають повної картини загального стану архіву Потоцьких. Частина його зберігається нині у фонді 49 у Центральному державному історичному архіві України м. Києва і своїм походженням завдячує передусім другій, або, як її ще називають, тульчинській, лінії гетьманської гілки роду Потоцьких герба срібна Пилява.

Згідно з трьома описами ЦДІАК України, фонд 49 становить 6444 справи. У фонді 49 документи не всіх членів Тульчинської лінії представлено рівномірно. Так, лише незначна кількість справ пов'язана з іменами сина і внука Станіслава Потоцького, тобто Фелікса Казимежа і Юзефа. Більше документів належить правнуку графа Станіслава, а саме Францішку Салезію. Основу ж київської частини архіву Потоцьких становлять документи сина графа Францішка - Станіслава Щенсного (1752-1805 рр.) і його сім'ї. Зокрема, значна кількість документів належить його третій дружині Софії та двом їхнім синам - Мечиславу і Болеславу. Документів дітей від другого шлюбу графа Станіслава Щенсного - із Жозефіною Мнішек - небагато, в основному це листи і деякі матеріали Станіслава, Володимира і Констанції Потоцьких.

Огляд документів фонду 49, що зберігається в ЦДІАК України, дає змогу дійти висновку: фонд, будучи надбанням переважно тульчинської лінії Потоцьких, одночасно є вагомою частиною архіву роду Потоцьких загалом. Панівне становище, яке займав магнатський рід у Польщі й Україні протягом кількох століть, зумовило можливість зосередження величезного масиву архівних документів. Із часом ці документи набули неабиякого значення для всебічного вивчення життя українського і польського народів.

Потоцькі належали до тих магнатсько-польських родів, що відігравали значну роль у становленні культури на Поділлі та Київщині. У їхніх маєтках улаштовувалися крупні освітні осередки, картинні галереї, парки тощо. Глибокий слід, а з тим і документальне підтвердження, залишила діяльність Потоцьких і в ряді інших фондів архіву.

Наприклад, вивчалися фонди, в яких відбита діяльність Болеслава Потоцького, зокрема, фонд 707 «Управління Київського учбового округу» і фонд 442 «Канцелярія Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора», де знаходимо відомості про його участь у створенні та матеріальній підтримці шкіл, гімназій, сирітських будинків, аптек, костелів, церков, шпиталів, ботанічного саду, театру в містах Немирові, Умані, Тульчині. Після смерті Болеслава всіма закладами почала опікуватися його онука Марія Григорівна Щербатова та її діти Олександра Олексіївна (1881-1920 рр.) і Володимир Олексійович (1880-1920 рр.)

Важливий і об'ємний матеріал міститься про Мечислава Потоцького у фондах 442, 1258, 356 та ін. Конфіскація маєтків Олександра Потоцького за участь у польському повстанні відображено у фондах 486 та 442. Спадкові документи Софії Потоцької знаходимо у фонді 486.

У Державному архіві Вінницької області є велика кількість майнових документів родини Потоцьких, які зберігаються у фондах: 254 «Подільський губернський відділ народної освіти», 470 «Вінницький повітовий суд», 471 «Гайсинський повітовий суд», 473 «Брацлавський повітовий суд», 474 «Ямпільський повітовий суд», 477 «Ямпільський повітовий управитель», 479 «Могилів-Подільський повітовий земський суд», 480 «Вінницький повітовий земський суд», 492 «Літинський повітовий земський суд», 507 «Брацлавський повітовий земський суд», 521 «Брацлавська повітова казенна палата», 608 «Липовецький повітовий суд», 792 «Гайсинсько-Ольгопільський повітовий земський суд», 863 «Щербатови - князі, поміщики Подільської та Херсонської губерній», 879 «Потоцькі - графи, поміщики Подільської губернії», 880 «Строганови - графи, поміщики», 895 «Брацлавське намісницьке правління», Р-5257 «Особистий фонд Брілінга Г.Г.».

У Державному архіві Черкаської області зберігається фонд Г. Храбана (Р-5624). Сьогодні до складу фонду входять різні документи, що характеризують наукову і творчу діяльність краєзнавця Храбана. Окрему групу документів становлять матеріали з історії будівництва дендрологічного парку «Софіївка», викликають інтерес зібрані дані про окремих представників родини Потоцьких, особливо про третю дружину Станіслава Щенсного Потоцького - Софію.

Про пожертви Францішка Салезія Потоцького на будівництво костьолів знаходимо підтвердження у фонді 685 Державного архіву Хмельницької області.

Досліджуючи питання про тульчинську книгозбірню Потоцьких, автор зверталася до фондів архіву Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (АНБУВ).

Чимало рідкісних документів, пов'язаних із Потоцькими, зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Особливу групу становлять рідкісні фонди і рукописи, пов'язані з історією родини Потоцьких, які зберігаються в Польській науковій бібліотеці в м. Парижі та з якими ми мали змогу ознайомитися особисто як стипендіат Історично-літературного товариства в Парижі ім. Марії Здзярської-Залеської (м. Париж, травень-червень, 2007 р.)

Одними з найдавніших емігрантських польських інституцій у Європі є Польська бібліотека й Історико-літературне товариство в Парижі, засновані осередком польських емігрантів після листопадового повстання 1830-1831 рр. Тут зберігається ряд важливих джерел з історії польсько-українських відносин на різних історичних етапах - як оригіналів, так і рукописних копій.

Серед рідкісних документів Польської бібліотеки в Парижі стосовно історії роду Потоцьких особливе місце посідають листи Станіслава Щенсного Потоцького за 1792 р., які являють собою перекладні копії польською і російською мовами.

Суттєвим доповненням до створення просопографічного портрета Францішка Щенсного Потоцького є його епістолярний спадок, відображений у фондах Польської бібліотеки в Парижі.

Але найбільшу цінність становлять документи з особистого сімейного архіву графа Адама Потоцького, які зберігаються в його родовому замку в Нормандії (Франція). Під час роботи з архівами графа Адама Потоцького автор мав змогу ознайомитися з фотокопіями сімейних документів, розміщених в архівах Варшави і Кракова.

Висловлюємо велику вдячність Вельмишановному графові Адаму Потоцькому за допомогу у вивченні маловідомих сторінок історії його славетної родини і гостинний прийом, який дозволив ознайомитися з рідкісними і безцінними матеріалами.

Для визначення можливостей дослідження біографій та внеску знакових і менш відомих представників родинного кола Потоцьких у культурне і суспільне життя доречним є застосування персонологічного підходу до аналізу джерел. Саме цей підхід дає змогу визначити їхній особистий внесок, простежити процес формування і вплив на нього родинних чинників. Дослідити біографії представників старших поколінь роду повню мірою немає можливості у зв'язку з обмеженою кількістю джерел, які розпорошені по архівосховищах Польщі.

До лінгвістичного типу джерел у цьому дослідженні відносимо антропонімічні джерела (імена, топоніми). Досить часто вибір імені дитини зумовлювався традиціями роду.

До речових джерел належать парково-архітектурні пам'ятки (тульчинський палац, немирівський маєток, дендрологічний парк «Софіївка» тощо), розпорошені книгозбірні Потоцьких, твори мистецтва, меблі, особисті речі Потоцьких і т. ін., що збереглися до нашого часу і надають певну допомогу у відновленні колориту епохи, в якій жили представники роду Потоцьких.

До зображувального типу джерел можна віднести герб роду, а також портретні зображення його представників та сучасників, які мали відносини з членами родинного кола Потоцьких тощо.

Отже, викладене вище дає підстави стверджувати, що з означеної проблеми існує досить ґрунтовна джерельна база, яка дозволяє об'єктивно і достовірно розкрити зміст теми дисертації. Разом із тим вона недостатньо залучена до наукового обігу, що визначає завдання, а в окремих випадках і наукову новизну дослідження. Аналіз та вивчення масиву джерел переконують в тому, що сукупність названих документів надає дослідникам важливу і корисну інформацію, допомагає простежити історію розвитку тульчинської лінії роду Потоцьких.

Кожне вивчення тієї чи іншої проблеми ґрунтується на загальній теорії наукового пізнання, а також на специфічному методологічному інструментарії.

Вітчизняна і зарубіжна історична наука перебувають у пошуках нових концептуальних орієнтирів та підходів, за допомогою яких можна було б відтворити багатовимірну історію людства. У цьому напряму плідно працюють сучасні історики А. Болебрух, С. Воронкова, С. Жук, Я. Калакура, С. Кульчицький, Ю. Павленко, О. Реєнт, В. Смолій, Л. Таран, В. Якунін та ін.

Провідним для цієї роботи є полідисциплінарний (міждисциплінарний) підхід, який знайшов відображення в понятійному апараті.

Понятійний апарат дисертації характеризується використанням термінів та категорій як традиційно історичних, так і запозичених з інших суміжних наук (соціології, історичної психології, культурології та ін.)

Крім загальних принципів, методів та прийомів історичного дослідження, автор використовував так званий просопографічний метод.

Просопографія - це метод дослідження колективних біографій, який кожну особу, що потрапила в поле наукової зацікавленості історика, розглядає як особистість та як індивідуальність. Навіть за відсутності достатньої кількості документального і наративного матеріалу він дозволяє шляхом історичного занурення реконструювати особистість у її громадському, суспільному і приватному житті, відтворити духовний космос індивіда. Слід зазначити, що суспільне і приватне розглядається або як рухливі елементи в єдиному континуумі сфери, або як звернені один до одного (взаємоорієнтовані) сторони соціального і духовного життя.

При відтворенні історії роду просопографічні методи мають універсальний характер. По-перше, в результаті дослідження цього жанру крізь призму життя та діяльності особистості більш насичено, багатогранно виступає історична епоха, в яку вони жили і яка тією чи іншою мірою персоніфікується в інших біографіях. По-друге, історичне буття людини розглядається, з одного боку, з погляду характеристики героя як особистості, тобто визначення його суспільного статусу, ступеня участі в історично значущих подіях, впливу на суспільне життя і життя наступних поколінь, а з іншого боку - з погляду виявлення його індивідуальності, яка визначає внутрішній світ людини, її духовний потенціал.

Робота над створенням просопографічного портрета роду Потоцьких має ряд суттєвих особливостей, які вимагають застосування таких методологічних засад.

1. Передусім необхідно визначити коло осіб, які потрапили в поле уваги історика. У складеному автором просопографічному списку наявні лише окремі представники роду Потоцьких, які залишили помітний слід в історії нашої країни і які, власне, і зробили цей рід знаменитим. Про інших представників роду подаються стислі біографічні відомості, а основна концептуальна лінія дисертаційної роботи зосереджена на видатних Потоцьких.

2. Важливою засадою є побудова просопографічного дослідження. Наявні відомості про рід Потоцьких непропорційно висвітлюють його покоління. З одного боку, достатньо широке коло джерел про одних представників фамільного клану Потоцьких, з другого - уривчасті відомості, непрямі джерела про інших. Відповідно, й у викладенні матеріалу намітилася така сама диспропорція. Якщо виключити з кола визначених осіб тих Потоцьких, відомостей про яких недостатньо, дослідження збідніє і буде виглядати неповним. Просопографія дає змогу не відмовлятися від поставленої мети, а будувати історію фамільного клану шляхом послідовної реконструкції життя та діяльності особистостей, що ввійшли до просопографічного списку.

3. Історія кожного роду має свою відзнаку. При побудові науково-дослідної розвідки такі відзнаки суттєво впливають на її концептуальні засади. Якщо не з'ясувати і не розкрити їх своєчасно, подальше історичне просопографічне дослідження може призвести до плутанини, зміщення акцентів, неприпустимих помилок.

Маючи намір показати зв'язок між представниками різних поколінь та визначити місце досліджуваної родини в загальному розвитку суспільства, потрібно одночасно розв'язувати завдання, яке стоїть на стику генеалогії та історії культури, - виявити еволюцію ідей, що пронизують історію даного роду, та діяльнісних практик. Конкретна людина в її соціальній реалізації - величезною мірою дитя своєї епохи. Але так само справедливим є те, що в дитині, яка виховується в сім'ї та саме в її рамках первинно соціалізується, багато що зумовлене саме її традиціями. Важливими є й біологічні константи, визначувані генетично: вони задають можливості, а значить межі, подолати які вдається нечасто. Дія сукупності перелічених факторів й утворює неповторну комбінацію, основу психологічної індивідуальності особистості. А за справедливим зауваженням чеського вченого Ф. Герека, «інтерпретація життєвого шляху [...] виявляється вельми поверхневою, якщо цей шлях не розглядається на тлі його психологічних особливостей». На прикладі родини Потоцьких можна прослідкувати все вищеназване: і роль у біографії родової біології, й сімейні традиції, й віяння часу, що відображають розвиток суспільства.

Для просопографічного дослідження група осіб утворює привабливий у багатьох відношеннях об'єкт. Особливої цілісності йому додає їх споріднений зв'язок, відкриваючи додаткові можливості для вивчення проблематики, що нас цікавить. Слід лише сформулювати загальні для групи питання, отримати відповіді та зіставити їх.

Такими питаннями є: рід як об'єкт вивчення в контексті історії; методологія дослідження в групах, поєднаних єдністю роду; раціональне й емоційно-естетичне начало в представників таких груп, їх відображення в діяльності; індивідуальне, родове, соціокультурне в розвитку; фактори, що визначали розвиток України і Польщі в XVII-ХІХ ст.; «паростки» духовної еліти та їх соціальний матеріал; генетичне і соціальне в способах формування еліти та ін.

Беручись за це дослідження, автор планувала істотно наблизитися до досягнення двох цілей.

Перша, звичайна для науково-біографічної літератури, вбачалася в тому, щоб відновити біографії видатних представників роду Потоцьких. Продукт історієписання, породженого дослідницькими зусиллями в цьому напрямі, значною своєю частиною неминуче є емпіричним і фактографічним.

Друга мета оформилася зі специфіки об'єкта дослідження, з того, що під загальну оправу зібралося відразу декілька діячів. Склад цієї групи був, зрозуміло, невипадковим. Її представники розділені часом (в осіб, які створюють крайні ланки обраного ланцюжка, роки народження розходяться майже на півтора сторіччя), місцем діяльності (арена - майже вся Європа), а в ряді випадків і культурою.

Перспектива приростити сумарну масу створеної колективними працями історіографів просопографії (в значенні колективних, порівняльних біографій) доповнилася можливістю використовувати просопографію як аналітичний метод, орієнтований на наукознавчі та культурологічні завдання.

Робота з групами, що складаються з осіб, поєднаних спільністю роду, відкриває цікаві можливості для вивчення еволюції деяких культурних феноменів, і насамперед тому, що розширює хронологічні рамки дослідження. Матеріал, який охоплює значний хронологічний період, здатний характеризувати ці феномени не лише в статиці, а й в історичній динаміці. Останнє є вельми цінним для інтерпретації конкретного матеріалу в різних історико-культурних контекстах. Більш цілісно при цьому розкривається і власне культурологічний аспект подій.

Дещо спрощуючи реальну картину, будь-яку соціалізовану особу можна представити як результат сукупної дії трьох різноприродних чинників, трьох субстанціонально незалежних начал (див. рис. 1):

- генетичного чинника (G): начала природженого, зумовленого генетичною пам'яттю - психофізіологічних характеристик індивідуума, що частково зберігаються в ході їх міжпоколінінної трансляції;

- сімейного (фамільного) чинника (F): традицій роду, тієї складової вже не генетичної, а соціокультурної пам'яті, яка транслюється на рівні мікроосередків суспільства - сім'ї та ряду соціальних агентів, завдяки яким ця особа формується і розвивається; це - соціальна адсорбована особою пам'ять, яка передається не всім простором (середовищем) дитинства, а лише тією його частиною, що пов'язана з домашнім вихованням;

- чинника часу (Т): «духу епохи», утвореного з тих ментальних стереотипів, які нав'язує індивідуумові час, а точніше, сучасний йому, переважно позасімейний, культурний субстрат, що є носієм досвіду лише частково відрефлектованого в різних формах пов'язаних з ним соціальних практик; це інша частина соціокультурної пам'яті, яка зберігається і безперервно оновлюється в структурних осередках суспільства всіх рівнів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Особа як результат сукупної дії різноприродних чинників

Усі три чинники діють на фоні тієї індивідуальної неповторності, яка формується щоразу новим поєднанням елементів спадкової інформації.

Виділення внеску кожного з вищеназваних начал у більшості випадків (не враховуючи особливі модельні ситуації) являє собою вельми непросте завдання. У методичному плані слід прагнути зафіксувати, по можливості, всі змінні, за винятком однієї - тієї, вплив якої досліджується. Тут головна проблема полягає, як правило, в неможливості цілеспрямовано регулювати стан об'єкта. Історик працює з особистостями, що вже склалися, з уже прожитими ними життями. Але для компаративних досліджень він певною мірою вільний цілеспрямовано формувати ті, що вивчаються в їх сукупності.

Серед сукупностей, які становлять інтерес для наших досліджень, природну цілісність мають групи, поєднані єдністю роду. У представників одного роду два компоненти - генетична схильність та традиції роду - володіють певною близькістю. Зрозуміло, і перше, і друге з часом змінюються. Але ці зміни є порівняно повільними, в змістовному плані консервативними, завжди еволюційними і завжди зберігають пам'ять про минуле.

Звернення до вибірок, сформованих на основі спільності роду, дозволяє намітити контури процедури, яка уловлює вплив того, що вище ми образно назвали «духом епохи». Приналежність до одного роду максимально зближує всю вибірку за чинником G, а окремих представників у її складі (брати, що виховувалися в одній сім'ї) - ще й за чинником F. Залишається навчитися відстежувати зміну чинника Т. Досягти цього дозволяє розбиття вибірки на підгрупи (когорти) за близькістю дат народження. Саме так, а не на основі приналежності до одного «коліна» (поколінню родовідного дерева). Останнє в окремих випадках є допустимими, а в загальному випадку неприйнятним: дати народження всередині покоління можуть значно розрізнятися, причому відмінності наростають у міру збільшення порядкового номера покоління (діапазон дат розширюється). Перехід від однієї підгрупи до іншої дозволяє аналізувати вплив чинника Т, усередині ж підгрупи - індивідуальну мінливість та зовнішні чинники, що не повторюються для інших одиниць вибірки, але здійснюють вплив на формування особи.

Матеріал, який дозволяє досліджувати історію роду Потоцьких, на нашу думку, особливо добре адаптований до подібного роду методичних маніпуляцій.

Таким чином, історіографічний огляд засвідчує фрагментарність попередніх досліджень тульчинської лінії роду Потоцьких, що спонукає до створення синтетичної праці, присвяченої комплексному вивченню соціокультурної діяльності тульчинської лінії роду Потоцьких у рамках українського періоду його історії. Джерельна база складається з великої кількості опублікованих, а також залученого комплексу неопублікованих або частково опублікованих архівних документів, різних за формою, видом, характером зберігання. Структура залученої джерельної бази дослідження дає змогу робити певні висновки й узагальнення. Застосування загальнонаукових, міждисциплінарних, соціокультурних методів та методів просопографії дозволяє вивести дослідження тульчинської лінії роду Потоцьких на якісно новий рівень.

Другий розділ «Біографія як основа вивчення історичних постатей та родин (на прикладі роду Потоцьких срібної Пиляви)» присвячений першому поколінню Потоцьких і визначенню його місця в тогочасних суспільно-політичних процесах, автором приділено увагу знаковим постатям роду - Станіславу Ревері (помер 1667 р.), Феліксу Щенсному Казимежу (помер 1702 р.), Юзефу (помер 1723 р.) та Францішку Салезію (1700-1772 рр.) Потоцьким.

Автор зазначає, що здавна історія та біографія вважалися нерозривними поняттями. Життя окремих осіб допомагало глибше і повніше з'ясувати хід та значення історичних подій, робило хронологію більш конкретною. Сьогодні біографія є допоміжним засобом для істориків, виступаючи підґрунтям для проведення додаткових досліджень певного історичного явища. Вона виникає як вид історико-літературної творчості та частина історіографічної традиції в її літописно-хронікальній формі, де поєднані емпіричні та концептуальні підходи до висвітлення біографії як факту життя та діяльності людини з метою впливу на свідомість сучасників.

У дисертації зазначається, що історичні дослідження - це не лише великі фундаментальні праці з важливих історичних тем, а й вивчення історичного минулого окремих родин, окремих постатей, про що яскраво свідчать біографії фамільного клану Потоцьких.

На підставі проведеного аналізу дисертант зазначає, що у Речі Посполитій існувало шість різних родів, які носили прізвище Потоцькі (Potocki): герба Пилява, герба Любич, герба Остоя, герба Сренява, герба Шеліга, герба Яніна. Найвідоміші з них - Потоцькі герба Пилява.

Виявлено, що перші документально підтверджені відомості про рід Потоцьких зустрічаємо у ХІІІ ст., вивчаючи генеалогію перших поколінь Потоцьких та їх місце в тогочасних суспільно-політичних процесах, доведено, що політичної могутності родина Потоцьких набула в середині XVI ст.

Автор зазначає, що про перше покоління роду Потоцьких існують фрагментарні, розрізнені дані переважно в джерелах польського походження, які відображають лише соціально важливі факти особистого внеску окремих представників фамільного клану. Провінційність роду, що стримувала інтенсивне зростання політичної й економічної потуги клану, поступово відійшла на задній план, а наближеність до короля та підтримка великих політичних діячів сприяли швидкому поступу роду як в економічній, так і в суспільно-політичній сферах. Удалими були шлюбні традиції Потоцьких, що не лише зміцнювало економічну основу роду, а й сприяло встановленню свояцько-родинних відносин із найбагатшими і найвпливовішими сім'ями Речі Посполитої. І хоча перше покоління Потоцьких ще не мало такої фінансової могутності, воєнної слави і суспільного визнання, як їхні відомі нащадки, проте саме воно заклало підвалини величі магнатського роду Потоцьких.

Досліджено, що представники роду володіли значними територіями, замками, маєтками в Польщі, Білорусії, Україні, насамперед у Подільському, Брацлавському, Белзькому, Руському і Краківському воєводствах, обіймали важливі державні посади в Речі Посполитій, а згодом - у Росії й Австрії.

Вирізнено герби срібної та золотої Пиляви. Потоцькі Тульчинської (гетьманської) лінії належали до герба срібної Пиляви. Різниця в гербах полягала в кольорі фігури, відповідно, золотої та срібної.

Засновником гетьманської гілки визначено військового і політичного діяча - Станіслава Потоцького Реверу (1579-1667 рр.), великого гетьмана коронного, воєводу київського, краківського та ін., діяльність якого помітно позначилася на історії Польщі й України, особливо середини XVII ст. Одружившись із дочкою брацлавського старости, генерала подільських земель Валентина Олександра Калиновського і Гелени Струс, Софією, граф Станіслав одержав за нею у посаг маєтки в Брацлавському, Волинському, Подільському і Київському воєводствах. Поділ маєтностей між синами графа Станіслава поклав початок двом лініям гетьманської гілки: першої - Андрія і другої - Фелікса Казимежа. Шлюб сина графа Фелікса - Юзефа - із Теофілою Терезою із Центнерів, панею на Тульчині, остаточно закріпив подільські маєтки за Потоцькими, започаткувавши тульчинське відгалуження другої лінії.

Зростання могутності родини знайшло своє відображення і в таких зовнішніх ознаках, як розбудова власних замків-палаців (як-то, наприклад, маєток Францішка Салезія Потоцького в Кристинополі).

У дослідженні зазначено, що Францішек Салезій Потоцький належав до найбагатших людей країни. Власний маєток він розбудував, удало використовуючи своє власне становище. Паралельно із цим успішно вибудував чудову політичну кар'єру. Наближеність та підтримка королівського двору дозволили йому обійняти ряд престижних посад, тримати у своїх руках значну кількість староств та економій. Прибутки зі староств, поряд із доходами з власних величезних маєтків, кількість яких було збільшено в результаті вдалих шлюбів, створили міцне фінансове підґрунтя магнатської родини. Разом із тим він робив величезні пожертви на релігійні цілі.

Автором спостерігається ревне слідування догматам та відстоювання позицій католицької церкви родини Потоцьких. Так, дотації Потоцьких на розбудову костелів, монастирів, шкіл вимірювалися десятками тисяч злотих, а також пожертвами великих грошових сум різним церковним орденам і фундаціям.

На прикладі окремих представників фамільного клану Потоцьких простежено, що біографічний жанр є реконструкцією особистості, проведеною на засадах вірогідних джерел та їх зіставлення. Доведено, що при відтворенні біографії історичної постаті можна зняти штампи лише за допомогою залучення генеалогічного аналізу.

Сучасний період, який можна охарактеризувати часом державного і національно-культурного відродження українського народу, відзначається пробудженням широкого суспільного інтересу до історичного минулого окремих історичних постатей і родів. Лише на основі глибоких знань минулого людство може усвідомити і визначити своє місце в загальному процесі суспільного розвитку. Кожне нове покоління, що вступає на арену суспільно-політичного життя, завжди звертається до практичних надбань історичного минулого. Збережені в соціальній пам'яті народу, вони містять великі творчі потенціали, здатні за певних умов перетворитися на реальну силу, що визначає соціальну мотивацію, спрямовану на задоволення тих чи інших суспільних потреб. Використання історичного минулого завжди було вагомим чинником суспільно-політичного виховання народу.

Аналіз діяльності видатних особистостей у контексті загальнонаціонального розвитку допомагає адекватно реставрувати перебіг подій, оскільки за певними явищами і ситуаціями завжди стоять конкретні люди. Серед історичних постатей на особливу увагу заслуговують особистості, діяльність яких не так давно замовчувалася або перебувала поза межами наукового інтересу дослідників. Саме до них належать і знакові постаті роду Потоцьких. Сьогодні вже не виникає сумніву щодо потреби більш уважного ставлення до вивчення минувшини магнатських аристократичних родів, представники яких нерідко тією чи іншою мірою впливали на перебіг вітчизняної історії.

У третьому розділі «Станіслав Щенсний Потоцький та його нащадки: просопографія роду» змістовно проаналізовано життя та діяльність Станіслава Щенсного Потоцького (1751-1805 рр.) та його дітей від двох останніх шлюбів.

Автор наголошує, що особливого значення набувають методи колективних біографій (просопографія), які використовують нові технології обробки матеріалів та дозволяють реконструювати багатогранні аспекти життя та діяльності цілих династій. Будь-які фактори історичного процесу стають діючими пружинами, коли вони пропущені через ментальність людей і трансформовані нею. Тому особистість виступає як умістилище соціально-культурної системи своєї епохи. Саме тому сучасна історична наука відводить важливе місце створенню біографічних портретів.

Традиція біографічного опису - це прагнення осмислити і визначити феномен особистісної індивідуальності. Звільнення історичної науки від нашарувань ідеологічної заангажованості в біографістиці дозволяє показувати: саме існування особистості в потоці історичної доби, її життя, події та зміст цього життя; сприйняття й оцінку індивідуальної особистості в соціумі, в культурі, уявлення про її масштабність та значимість; різноманітність форм опису і розуміння особистісної індивідуальності в соціально-комунікативній практиці повсякденності (в міжособистісних відносинах, у діяльності у певній галузі); осягнення конкретного індивідуального буття (в унікальності його емпірії подій та в знаках долі).

Автор дійшла висновку, що важливим аспектом просопографії є вивчення біографії людей у динаміці, тобто детальній характеристиці, яка відображає зміни об'єктів вивчення в часі, тому структура просопографічного дослідження має виглядати таким чином: а) визначення належності об'єктів дослідження до політичних і професійних груп; б) наявність у дослідженні «динамічних характеристик» (динамічні характеристики - ряд взаємопов'язаних аспектів біографій осіб, відповідно до яких відстежуються в часі життєвий шлях і політична (суспільна, творча, наукова тощо) доля як окремої особистості, так і всього соціуму в цілому - від народження до кінця життєвого чи творчого шляху); в) оформлення результатів вивчення у вигляді не образу або портрета, які характеризують певну групу людей у конкретний момент часу, а колективної біографії, що дозволяє прослідкувати зміни, які відбуваються в житті груп, досліджуваних протягом певного періоду.

Для просопографічного дослідження група осіб, зокрема Станіслав Щенсний Потоцький і його сини від двох шлюбів, утворює об'єкт, привабливий у багатьох відношеннях. Особливої цілісності йому надає їхній споріднений зв'язок, що відкриває додаткові можливості для вивчення детальної й об'єктивної історії роду Потоцьких.

Реконструкція і розширення родоводу Станіслава Щенсного Потоцького дозволяє простежити динамічні процеси розвитку внутрішньосімейних відносин.

Висвітлення приватного життя Потоцьких, родинних легенд, міфів допомогло у створенні просопографічного портрета за відсутності або обмеженості відомостей про окремих представників роду. При сукупному використанні документальних і наративних джерел крізь призму життя та діяльності особистості проступає історична доба. І навпаки, історичне тло сприяє якомога яскравішій реконструкції образу людини, репрезентуючи її як особистість (суспільний статус) і як індивідуальність (внутрішній світ).

Головним, що визначало традиції роду Потоцьких, було служіння справі піднесення вітчизни, її потребам і вимогам. На прикладі Станіслава Щенсного Потоцького можна побачити, що воно не завжди збігалося із загальноприйнятими нормами.

Серед основних імпресингів, що потужно вплинули на формування особистості Щенсного, автор називає такі, як: народження в консервативній родині, де з раннього дитинства виховували в дусі магнатської родової гордості та бездумного, поверхового, екзальтованого святенництва; деспотичні, жорсткі риси характеру батьків, що наклало відбиток на все життя, так само як і те, що Станіслав був єдиним сином і на нього покладалися величезні надії, які тяжіли над ним усе життя (С.Щ. Потоцький мав усі дані для того, щоб посісти престол Речі Посполитої); отримання належної освіти; виявлення з раннього віку літературних здібностей, виховання в багатомовному середовищі, що заклало базові основи знань й освіченості; невдале кохання і перший шлюб, що вплинуло на подальше формування відносин із жінками (розчарування, невпевненість, повна віддача у відносинах і велика довіра, якої вони, як правило, ніколи не виправдовували); постійний вплив різних агентів соціалізації (починаючи від родичів і закінчуючи підлеглими). На прикладі Щенсного всередині роду Потоцьких відбулася певна трансформація щодо шлюбного відбору, пов'язана із загальноєвропейськими тенденціями, зокрема з проникненням ідей просвітництва і романтизму, які по-новому розглядали особистість жінки і дитини, роль кохання в житті людини. Підтвердженням цього є третій шлюб із жінкою значно нижчого походження. Підтримуючи думку італійського онтопсихолога Антоніо Менегетті про те, що основним принципом життєдіяльності є принцип пульсації, можна виділити періоди спаду та піднесення суспільної та громадсько-політичної активності Станіслава Щенсного: період піднесення припадає на 1780-1792 рр., спаду - на роки еміграції, останні роки життя. На прикладі Щенсного простежуємо феномен «сили повернення», який особливо яскраво проявляється в період повернення з гамбурзької еміграції. У Станіслава Щенсного можна відзначити відсутність здатності та готовності максимально самостійно мобілізувати власні сили, брак достатньої для продуктивної творчості цілеспрямованості без зовнішньої стимуляції. Зміна орієнтації в політичних поглядах призводить до трансформації його національної свідомості та національної само ідентифікації. Спираючись на дані стосовно розвитку маєтків графа, Щенсного можна назвати добрим господарником і людяним паном. Заслуговує на увагу різнопланова меценатська діяльність Потоцького (освітні, медичні заклади, церкви та ін.); почасти завдяки проектам Станіслава Щенсного, Потоцькі залишили нам унікальну історико-культурну спадщину (дендрологічний парк «Софіївка», тульчинський маєток, який називали «подільським Версалем», унікальні книгозбірні, велику кількість культових споруд і под.)

Зовнішні вияви магнатської побожності Станіслава Щенсного і його нащадків часто поєднувалися з прямим порушенням норм християнської етики, у випадках суперечностей останніх із майновими і немайновими інтересами магната.

Поділ Речі Посполитої сприяв укладанню представниками роду міжнаціональних шлюбів.

На прикладі життєвого сценарію Станіслава Щенсного Потоцького і його синів можна виявити безліч свідчень одночасного існування лихого і доброго в кожній людині, в суспільстві. Тому дослідження мотиваційних суперечностей у вчинках особистостей є необхідним та важливим для розуміння соціальних явищ у соціумі.

Відомо, що стабільність або нестабільність розвитку суспільства впливає на індивідуальні особливості розвитку людей. Економічні та політичні кризи створюють багатоваріантні лінії поведінки індивідуумів у соціумі, корегують соціальну реакцію і мислення людей. Індивідуум обирає таку лінію поведінки, яка відповідає його особистісним інтересам та цінностям і зумовлена соціальними, політичними, релігійними, культурними, ідеологічними умовами життя. Яким саме цінностям надаватиме перевагу особистість, залежить від її емоційно-психічних станів, до яких належать потяги, почуття, прагнення, переживання, емоції, воля, що, як і вчинки людей, можуть бути позитивними чи негативними (це яскраво підтверджено на прикладі Станіслава Щенсного, на трансформації його суспільно-політичних поглядів, на зміні національних парадигм). Провідну роль у житті кожної особистості, за твердженнями психологів, відіграє воля, яка, завдяки емоціям і потягам, зумовлює дії та вчинки людини. Отже, поведінка людина проявляється завдяки її вчинкам.

Важливим є висновок У. Джемса, який довів, що «відмова від зазіхань на недосяжне дарує людині певне полегшення, як і в разі об'єктивної реалізації таких побажань». Іншими словами, людина, за певних умов своєї життєдіяльності відмовляючись із різних причин від одних потреб або ціннісних орієнтацій, від певного життєвого середовища чи простору, натомість отримує певне психологічне та фізичне полегшення, пристосовуючись до іншого зовнішнього середовища й умов життя, навіть коли вони раніше не були прийнятими (яскравий приклад - Станіслав Щенсний Потоцький, Олександр Потоцький, Мечислав Потоцький та ін.)

Автор зазначає, що історична роль Станіслава Щенсного Потоцького, яку він відігравав у 1784-1793 рр., недостатньо вивчена. Певна річ, це не означає, що його політична діяльність не була відомою чи була оповита для істориків якоюсь таємницею. Її аналізували в численних дослідженнях стосовно другорядних проблем, а також синтетичних, присвячених передусім періоду Чотирирічного сейму, і в загальних рисах вона вже з'ясована.

Натомість майже не досліджені й досі дуже маловідомі суспільно-моральні аспекти діяльності Потоцького, що передувала цьому періоду, його роль у шляхетській суспільній думці перед 1791 р., чинники, що посприяли зміцненню становища першого магната Речі Посполитої - а отже, всі ті явища, які призвели до висунення петербурзькою клікою Зубова саме Потоцького на посаду маршалка Торговицької конфедерації як людини, що в більшості шляхти мала великий авторитет та тішилася славою найревнішого захисника шляхетських свобод і водночас полум'яного патріота.

Приклад Щенсного Потоцького переконливо доводить, що у XVIII ст. громадська думка шляхти великий особистий авторитет пов'язувала зовсім не з перевагами характеру і розуму політика чи державного мужа, а просто з його багатою родовою традицією і великими маєтностями. Майнове становище, а у зв'язку з ним і суспільне, вирішувало все.

Оцінюючи постаті Щенсного Єжи (1776-1809 рр.), Станіслава (1782-1831 рр.), Ярослава (1784-1838 рр.) і Володимира (1788-1812 рр.) Потоцьких (синів Станіслава Щенсного від другого шлюбу), автор врахувала акцентуацію їх характеру й індивідуальні особливості темпераменту. Сини Станіслава Щенсного визначаються як емотивні особистості; підвищена емотивність дозволяла більш сильним особистостям (учителям, оточенню, родичам) впливати на формування їх життєвих позицій. Варто звернути увагу на те, що в дитинстві, з огляду на родинне виховання, в кожного були вироблені різні домінуючі риси характеру; так, у Щенсного Єжи - розбещеність, пристрасть до азартних ігор, у Станіслава - зібраність (можливо, завдяки вивченню в дитинстві основ бухгалтерської справи), у Ярослава - талант до блюзнірства, у Володимира - педантичність, дисциплінованість і внутрішня структурованість (можливо, завдяки тому, що продовжив освіту в Німеччині). Концентрація уваги батьків на своїх життєвих сценаріях призвела до того, що вони не були для дітей основними агентами соціалізації, діти і батьки існували в різних життєвих паралелях; перекладання відповідальності за виховання на інших людей (у дитинстві - насамперед на вчителів) та необмежені матеріальні блага зумовлювали девіантну поведінку в більш зрілому віці (наприклад, любов до азартних ігор, розгульного способу життя, блуду). Згідно з дослідженнями сучасних психологів, середні діти в багатодітних родинах найчастіше бувають неуспішними через незібраність або невпевненість, оскільки ними не захоплювалися як первістками і не віддавали їм усю любов як найменшим. Із часом у цих дітей формуються невпевненість у собі та занижена самооцінка. На життєві сценарії наклало відбиток твердження Станіслава Щенсного, що з чотирьох синів від шлюбу із Жозефіною Амалією Мнішек, лише одного - Щенсного Єжи - він визнає рідним. У Володимира (певно, через ранню смерть) ці амбіції яскраво не проявлялися, а Станіслав і Ярослав своїми діями постійно намагалися довести батьківство Щенсного Потоцького і свої права на його спадок, особливо це виявлялося в постійних судових процесах із Софією Потоцької та її дітьми.

У дисертації акцентовано, що кожен із нащадків Станіслава Щенсного Потоцького і Софії Вітт - Олександр (1798-1868 рр.), Мечислав (1799-1878 рр.) та Болеслав (1805-1893 рр.) - мав свій власний життєвий сценарій, на який, крім сімейного виховання, психологічних імпресингів, різноманітних агентів соціалізації, наклала свій відбиток історична доба.

Показано, що розпорошені по світу (Олександр (після посольського повстання 1831 р.) переважно в Німеччині, Мечислав - у Франції, Болеслав - у Росії), пристосувавшись до іншого зовнішнього середовища, сини Щенсного залишалися носіями традицій роду, однак кожен із них укладав у це поняття власне розуміння і бачення (Олександр уважав справою честі змити «ганьбу» сім'ї за «зраду» батька; Мечислав, через власні амбіції зазнавши поневірянь і пригод, головним уважав примноження фінансового капіталу; Болеслав вів спокійний, усталений спосіб життя російського вірнопідданого).

Автор зазначає, що відомості про рід Потоцьких непропорційно висвітлюють окремих представників фамілії. З одного боку, достатньо широким є коло джерел про Станіслава Щенсного Потоцького, його батьків, дружин. З іншого - уривчасті відомості, непрямі джерела про синів від шлюбу із Жозефіною Амалією Мнішек (Станіслава, Ярослава, Володимира), крім Щенсного Єжи, оскільки його ім'я було задіяне в сімейному скандалі, який набув значного розголосу на теренах Російської імперії. Відповідно до даних і викладених матеріалів, як результат, намітилася певна диспропорція. Однак, якщо виключити з кола визначених осіб тих Потоцьких, відомостей про яких недостатньо, дослідження збідніє і виглядатиме неповним.

Четвертий розділ «Жінки тульчинської лінії родини Потоцьких: ґендерні аспекти» присвячений характеристиці та аналізу життєвих сценаріїв жінок тульчинської лінії, зокрема Анни Ельжбети Потоцької (1724-1772 рр.) - дружини Францішка Салезія, Гертруди Коморовської (1754-1771 рр.) - першої дружини Станіслава Щенсного, Жозефіни Амалії Мнішек (1752-1798 рр.) - другої дружини Щенсного, Софії Ґлавані-Вітт (1760-1822 рр.) - третьої дружини торговицького генерала, Софії Потоцької (1801-1875 рр.) - в заміжжі Кисельової, Ольги Потоцької (1803-1861 рр.) - в заміжжі Наришкіної - дочок Щенсного і Дельфіни Комар (1807-1877 рр.) - першої дружини Мечислава Потоцького.

Автор констатує, що зміна парадигми соціальної історії привела до оновлення її теоретико-методологічного апарату і розширення предметного поля досліджень, а це, у свою чергу, інтенсифікувало становлення окремих субдисциплін, зокрема - ґендерної історії.

У дисертації зазначено, що ґендер - це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим та жіночим. У межах цього підходу ґендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не лише характеризує їх спілкування і взаємодію в сім'ї, а й визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Таким чином, ґендер трактується як один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організовує соціальну систему.