Законодавчі акти уряду А. Лінкольна за часів Громадянської війни 1861-1865 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти і Науки України

Національний Університет

«Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого»

Кафедра історії держави і права зарубіжних країн та України

Курсова робота

На тему: «Законодавчі акти уряду А.Лінкольна за часів Громадянської війни 1861-1865 рр.»

План

Вступ

1. Економічний і політичний розвиток США кінця XVIII початку XIX ст

2. Громадянська війна в США

3. Наслідки в економічному і політичному устрою США

Висновки

Список літератури

Додаток

Вступ

У XVIII столітті в США тривав соціальний та економічний ріст. Після того, як британські і колоніальні війська спільними зусиллями вигнали французів з Канади і району Великих Озер під час Французької та Індійської війн (1754-1760 років), колоністи менше потребували британського захисту. Це спричинило складний ланцюг подій, який з часом об'єднав колоністів проти Великобританії і привів до Американської революції (1775-1783 рр.). Результатом революції стала незалежність 13 колоній: Массачусеттсу, Нью-Хемпширу, Коннектікуту, Род-Айленду, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Пенсильванії, Делаверу, Меріленду, Вірджинії, Північної і Південної Кароліни і Джорджії. Згідно з Конституцією, написаною Конституційними зборами 1787 року, створено національний уряд. Герой революції Джордж Вашингтон, обраний на посаду президента, започаткував багато державних закладів, включаючи кабінет, монетний двір і перший банк США.

В середині XIX століття територіальні надбання, в результаті покупки Луїзіани у Франції, Орегона у Британії та Аляски у Росії, як і війни з Мексикою, змусили законодавців зосередити увагу на питанні розширення інституту рабства негрів на нові території. Мешканці півдня намагалися продовжити його існування, у той час як мешканці півночі все менш терпимо ставилися до цього явища. Американське рабовласництво не було подібним до античного рабства. Воно формувалось в надрах капіталізму і відображало особливості його становлення в аграрній економіці Північної Америки: американські плантатори через вузькість ринку найманої праці вимушені були звернутись до праці чорних рабів. Але використання рабської праці не минуло безслідно для плантаторської буржуазії, що перетворилась в особливий клас, в якому дивно і той же час закономірно переплелись риси типових капіталістів і рабовласників. Винайдення в США в кінці ХVІІІ бавовноочисної машини різко підвищило продуктивність і рентабельність плантаційної рабовласницької системи. В першій четверті ХІХ століття внаслідок бурхливого розвитку ткацьких фабрик в самих США плантаційне рабство отримало ще один стимул для свого зростання. Експлуатація рабів ставала все більш інтенсивною та різноманітною, а плантатори набували рис кріпосників. У першій половині ХІХ століття в США склалися дві системи - рабство на півдні країни і капіталізм на півночі. Це були дві абсолютно різні соціально-економічні системи, срівіснуючі в одній державі. Ситуація ускладнювалася тим, що, незважаючи на стабільний приріст населення і зростання економічного розвитку, США були федеративної країною. Кожен штат жив своїм політичним та економічним життям, інтеграційні процеси протікали повільно. Тому Південь, де було поширене рабство і аграрна система господарювання, і промисловий Північ виділилися в два окремих економічних району.

На Північ США прагнули підприємці і основна маса емігрантів. У цьому регіоні зосереджувалися підприємства машинобудування, металообробки, легкої промисловості. Тут основною робочою силою були численні емігранти з інших країн, які працювали на фабриках, заводах та інших підприємствах. Робочих рук на Півночі було достатньо, демографічна ситуація тут була стабільною і рівень життя достатнім. Абсолютно протилежна ситуація склалася на Півдні. США в ході американо-мексиканської війни отримали величезні території на півдні, де була велика кількість вільних земель. На цих землях влаштувалися плантатори, що отримали величезні земельні наділи. Саме тому на відміну від Півночі Південь став аграрним регіоном. Проте на Півдні була одна велика проблема: не вистачало робочих рук. У своїй більшості емігранти їхали на Північ, тому з Африки, починаючи ще з XVII століття, завозилися раби-негри.

війна громадянський лінкольн законодавчий

1. Економічний і політичний розвиток США кінця XVIII початку XIX ст.

Незважаючи на значний розвиток промисловості США в першій половині XIX в. залишалися переважно аграрною країною. Швидкий ріст промисловості, міського населення, залізничне, будівництво -- усе це викликало стійкий попит на продукти сільського господарства, визначило його галузеву спеціалізацію. Північ і Центр перетворилися в житницю США. Виробництво пшениці з 1840 по 1860 р. потроїлося. Фермери стали серйозною політичною силою країни.

Інший тип економіки панував на плантаторському Півдні. До промислового перевороту в Англії не було такого товару, який би стимулював розширене відтворення господарства на Півдні США. Промисловий переворот і розвиток англійської бавовняної промисловості в корені змінило ситуацію. Господарство американського Півдня одержало монокультуру -- виробництво бавовни, а вся необхідне для цього (техніка, меблі, одяг і ін.) став поставляти ринок. За першу половину XIX в. виробництво бавовни зросло в 23 рази, а кількість чорних рабів -- утроє (з одного до трьох мільйонів чоловік). Оскільки рабовласницьке господарство незалежне від часу свого існування може мати тільки екстенсивний характер (плантатори не застосовували добрив, і хижацьке використання землі приводило до її повсюдного виснаження), для нього було потрібно безперервне збільшення посівних площ і числа рабів.

Проблема відтворення робочої сили, незважаючи на офіційну заборону работоргівлі, ще якось вирішувалося: деякі найстарші рабовласницькі штати (Віргінія, Мериленд), де ґрунт був уже занадто виснажений, стали спеціалізуватися на «виробництві» рабів для інших південних штатів США. Значно складніше обстояло справу з розширенням посівних площ під бавовну. На Заході США знаходилися великі масиви незайнятих родючих земель. Саме на ці землі кинулися і плантатори з Півдня і фермери з Півночі. До середини XIX в. гостра проблема Заходу - рабовласницькі плантації або вільні фермерські господарства -- стала одним з основних соціально-економічних протиріч у країні). На початок сецесії 1 / 4 частина білого населення Півдня була рабовласниками. Одне з головних переконань білих американців у вільних штатах полягало в тому, що дві раси не сумісні, що ідея їх інтеграції утопічна, шкідлива і небезпечна і що справжня мета полягає у відділенні чорних від білих і в пошуку способів позбавитись негрів.

Одним з таких способів стало обмеження або навіть заборона подальшого в'їзду негрів у північні штати - переважна більшість їх прийняли в першій половині ХІХ ст. відповідні закони.

До цього часу в північних штатах визрів і протест тої частини американців, які визнали, що не лише рабовласництво, але і поділ та нерівноправність двох рас несумісні з фундаментальними цінностями ліберально-демократичної цивілізації.

Так зародився аболіціоністський рух, що висунув дві радикальні мети - негайна відміна рабства і забезпечення темношкірих рівними з білими громадянськими і політичними правами на території США. Цілі аболіціонізму були вперше викладені його батьком-засновником Вільямом Ллойдом Гаррісоном в 1831 р. в створені ним же газеті «Лібрейтор». В цілому на початок 1850-х рр. противники рабства, а тим більше расизму в північних штатах залишались в меншості. Їх конфлікт з білими південцями мало впливав на суспільно-політичне становище в країні, а політична еліта в США їх ігнорувала.

Вони відчували на собі вороже відношення з боку не лише південних штатів, але і багатьох жителів вільних штатів. Аболіціоністи піддавались регулярним нападам (інколи з летальними наслідками) білих расистів-північан, більшість серед яких належали до соціальних низів.

2. Громадянська війна в США

Розкол утворення Конфедерації.

Громадянська війна в США 1861--1865 рр. -- війна між північними штатами США і 11 рабовласницькими штатами Півдня, які відділилися від Сполучених Штатів Америки і повстали з метою збереження рабовласницького стану на території півдня США. Війна була логічним наслідком протистояння двох систем -- рабства та вільної праці. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними були расистські переконання. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях рабство було заборонено. Основою сільського господарства там були вільні фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так, наприклад, у 1820 р. був прийнятий, так званий, Міссурійський компроміс, що поділив територію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю 36°30' с.ш. на дві частини -- рабовласницька до півдня й вільна до півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу, організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів. Південні штати відчули загрозу у цьому своєму способу існування і у кінці грудня 1860 приклад подала Південна Кароліна, за якою в січні 1861 пішли Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана й Техас, а у квітні-травні Вірджинія, Арканзас, Теннессі й Північна Кароліна. Ці 11 штатів утворили Конфедеративні Штати Америки, прийняли конституцію й обрали своїм президентом колишнього сенатора від Міссісіпі Дж. Девіса. Столицею Конфедерації стало вірджинське місто Річмонд. Ці штати займали 40 % всієї території США з населенням 9,1 млн. людей, у тому числі понад 3,6 млн. негрів. У складі Союзу залишилося 23 штати, включаючи рабовласницькі Делавер, Кентуккі, Міссурі й Меріленд, які зволіли зберегти лояльність федеральному Союзу. Жителі ряду західних графств Вірджинії відмовилися підкоритися рішенню про вихід із Союзу, утворили власні органи влади й у червні 1863 були прийняті до складу США як новий штат. Населення Союзу перевищувало 22 млн. людей, на його території розташовувалася практично вся промисловість країни.

2 періоди громадянської війни.

Бойові дії почалися 12 квітня 1861 р. нападом жителів Півдня на форт Самтер у бухті Чарлстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Більша частина промислового потенціалу й людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більше згуртований (там встановилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому відношенні. У жителів Півдня було більше кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, які були сюди завезені ще до інавгурації Лінкольна. Також багато офіцерів-федералів приєднались до конфедератів, серед яких був і Роберт Лі. Жителі півдня -- плантатори вели боротьбу не на життя, а на смерть за своє виживання й колишнє життя й перейнялися почуттям сліпої ненависті до «янкі» (жителів півночі), які здавалися їм не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. На півночі ж було чимало прихильників компромісу, особливо в тих колах буржуазії, які вели справи із плантаторами. Тактика обох сторін була однаковою - якнайшвидше захопити столицю супротивника.

Перший серйозний бій відбувся у Віргінії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861, коли погано навчені війська жителів Півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів Півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився у втечу.

Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним з її наслідків було захоплення 8 листопада 1861 британського пароплава «Трент», на борту якого перебували емісари жителів Півдня, що поставило США на межу війни з Великобританією.

У кінці 1861 армія Півночі нараховувала близько 650 тисяч солдатів. Але загальний план ведення війни («анаконда-план») призвів до того, що армія була розосереджена по усьому величезному фронту.

В 1862 найбільшого успіху жителі Півночі домоглися на західному театрі воєнних дій. У лютому-квітні армія генерала У. С. Гранта, захопивши ряд фортів, витиснула жителів Півдня з Кентуккі, а після важких боїв при Шайло очистила від них Теннессі. До літа був звільнений штат Міссурі, і війська Гранта ввійшли в північні райони Міссісіпі й Алабами. Велике значення мало захоплення 25 квітня 1862 (у ході спільної десантної операції частин генерала Б. Ф. Батлера й кораблів капітана Д. Фаррагута) Нового Орлеана, важливого торговельного й стратегічного центра. Конфедерація була розрізана на дві частини. Під загрозою був вже Річмонд, але усі наступи федералів були відбиті з великими втратами. І лише перекидання частин з заходу дало змогу зупинити контрнаступ конфедератів під проводом генерала Лі. 1862 рік також відзначений першим в історії боєм броненосних кораблів, що відбувся 9 березня біля берегів Вірджинії.
Часті повстання рабів, успішна морська блокада підривали економіку Півдня. Невелика промисловість не могла задовольнити всі потреби фронту. Відчувалася нестача у медикаментах, зброї, їжі. На відміну від них, Північ торгувала з Європою, приїжджали нові іммігранти з Європи, працювали на повну потужність промисловість і сільське господарство.

Останнім великим успіхом конфедератів стала битва під Чанселорсвілле навесні 1863, у ході якої 130-тисячна армія жителів півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. Однак людські та матеріальні ресурси Півночі були величезні. Вже на початку липня конфедерати зазнали поразки під Геттісбургом. В серпні 1863 армія Лі була відкинута до Віргінії. Восени 1864 була захоплена Атланта - один із найбільших промислових центрів Півдня. 9 квітня 1865 після кривавих боїв пав Ричмонд. Через місяць останні сили конфедератів капітулювали. Громадянська війна завершилася.

Законодавчі акти А.Лінкольна 1862-1863 років

Невдачі і затягування війни остаточно переконали президента США Лінкольна в необхідності вжиття радикальних заходів. У 1862 р. було прийнято низку законодавчих актів, після чого конституційний характер війни (за єдність країни) змінився на революційний (за радикальні перетворення). Два закони, прийнятих Авраамом Лінкольном у ході війни, мали вирішальне значення для перемоги жителів півночі і наступного розвитку США. За законом про гомстеди кожен бажаючий міг одержати за символічну плату в 10 доларів земельний наділ у 65 га. Цим Лінкольн і залучив в армію жителів півночі багатьох людей, що бажали одержати землю, і заклав основи сучасного американського фермерства. Іншим законом, підписаним Лінкольном 1 січня 1863 р., була знаменита Прокламація про звільнення негрів-рабів. Текст Прокламація виглядав так-«... Я, Авраам Лінкольн, Президент Сполучених Штатів, владою головнокомандуючого армією і флотом Сполучених Штатів у перший день січня (1863 р.), у відповідності з моїм наміром так поступити, публічно оголошеним за сто днів до зазначеного першого дня так поступити, встановлюю і називаю ті штати і частини штатів, народи яких тепер повстали проти Сполучених Штатів, а саме ... (перераховуються штати і графства, що повстали).... Наказую і оголошую, що всі особи, які раніше вважалися рабами у зазначених штатах і частинах штатів, віднині і у майбутньому вільні, і що виконавча влада Сполучених Штатів, включаючи військові і морські влади, буде визнавати і охороняти свободу зазначених осіб.

При цьому я пропоную населенню, оголошеному вільним, утримуватися від усякого насилля, за винятком випадку необхідного захисту, і я рекомендую їм у тих випадках, коли це дозволено, добросовісно працювати за розумну плату...»

Сам Лінкольн оцінив документ так: «Якщо моє ім'я коли-небудь, потрапить в історію, то за цей акт, і в ньому - уся моя душа». Прокламація, щоправда, звільняла лише рабів заколотних штатів. Лінкольн побоювався, що у випадку повного скасування рабства до заколотних штатів можуть приєднатися ті рабовласницькі штати, що не вийшли зі складу Союзу. Але коли громадянська війна стрімко котилася до свого завершення і перемога Півночі була очевидної, з ініціативи Лінкольна була прийнята 13-я виправлення до Конституції США, що назавжди заборонила рабство.

Закон про гомстедах і звільнення рабів - видатний внесок Лінкольна в розвиток справжньої свободи особи в США. Президент власним прикладом демонстрував повагу людського достоїнства. Лінкольн приймав відвідувачів-негрів, чого колись не робив жоден президент США, а одним з його друзів був колишній раб Фредерік Дуглас.

Лінкольн розумів і любив свій народ, і американські громадяни відповіли йому загальною підтримкою. 8 листопада 1864 р. на чергових виборах він був обраний президентом на другий термін. 9 квітня 1865 р. війська жителів півдня під командуванням генерала Чи Роберта капітулювали. Громадянська війна в США закінчилася, але президент став однієї з останніх жертв цієї кровопролитної війни. 14 квітня 1865 р., коли країна святкувала перемогу, у Вашингтоні, у театрі Форда, Авраам Лінкольн був убитий пострілом у голову. Зробивши злодіяння, убивця, актор Джон Бутс, фанатичний прихильник жителів півдня, вискочив на сцену і викрикнув: «Так гинуть тирани. Південь відомщений!».

Смерть Авраама Лінкольна буквально потрясла увесь світ. Нескінченним потоком йшли люди в Білий дім, щоб попрощатися з людиною, яка вивела країну з найтяжкої кризи, згуртувавши прихильників єдності країни і знищення рабства. Тільки зберігши єдину державу, США змогли згодом стати ведучою державою світу. Оцінюючи заслуги Лінкольна, великий російський письменник Л. Н. Толстой сказав так: «Він був тим, чим Бетховен був у музиці, Данте в поезії, Рафаель у живописі, Христос у філософії життя».

Реконструкція півдня.

Перехід економіки на мирні рейки породив небачене безробіття. До листопада 1865 р. зі збройних сил було демобілізовано 1 млн чол., більшість з яких поповнили ряди безробітних. Плантаційне господарство - основа економіки Півдня - переживало глибоку кризу. За роки війни збір бавовни скоротився втричі, оброблювана площа - вдвічі. Звільнення негрів позбавило плантації робочих рук.

За переписом 1860 р., в 11 заколотницьких штатах Півдня налічувалося 3 521 110 рабів та 132 760 вільних негрів. Серед останніх були багаті і освічені люди, особливо в Луїзіані та в окрузі Колумбія. З їх числа готувалися кадри для адміністрації повоєнного Півдня.

Наступником убитого Лінкольна став віце-президент Джонсон. 29 травня 1865 р. він оголосив амністію учасникам заколоту в південних штатах, допоміг уникнути відповідальності і президенту Конфедерації Девісу, винному у навмисному убивстві 50 тис. офіцерів та солдатів федеральної армії, що перебували у полоні заколотників.

До кінця 1865 р. усі штати, щоправда, з обмовками, прийняли XIII поправку до Конституції США, яка передбачала скасування рабства на усій території країни. Сили реакції вважали, що на цьому Реконструкція закінчена - бунтівні штати повертаються у Союз, а їх представники - до Конгресу.

Плантатори на Півдні утримували негрів на плантаціях з допомогою терору; невиплата грошей за пророблену працю стала поширеним явищем. Негрів не лише катували, але й далі продавали у рабство. В 1865 р. на Півдні виникли незліченні «Вогненні хрести», «Білі ліги» та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могутня терористична організація Ку-клукс-клан. В першу чергу колишні рабовласники полювали на негрів, які під час війни служили у федеральній армії. Плантатори Півдня успішно домагалися повернення землі і майна, конфіскованих під час війни. Уже до лютого 1867 р. їм було повернуто власність, яка оцінювалася у 2 млрд доларів.

Законодавчі збори південних штатів приймали т. зв. Чорні кодекси, які вводили своєрідну систему резервацій для негрів. Чорношкірим заборонялося володіти землею і займатися будь-якою комерційною діяльністю. Неграм не дозволялося носити вогнепальну і холодну зброю, проводити мітинги і збори. За порушення вказаної вимоги притягалися до відповідальності не лише негри, але й білі.

Особливого значення в Чорних кодексах надавалося законам про бродяжництво та про навчання. Під визначення безробітного можна було підвести будь-якого негра, який не бажав працювати на плантації за встановлену плату. При не змозі сплатити призначений за «бродяжництво» штраф, негр присуджувався до примусової роботи на плантаціях. За деякими даними, на цих пенітенціарних «плантаціях» помирало до 48% засуджених. Це викликало панічний жах і згоду на будь-яку оплату, аби тільки не стати засудженим. Негри у віці до 18 років під виглядом «учнівства» віддавалися у слугування до білих господарів.

Таким чином, Чорні кодекси позбавляли негрів права на працю, на свободу пересування, на судовий захист і самозахист і навіть на власних дітей. У відповідь негри створювали загони самооборони, кольорову міліцію, різноманітні стрілецькі клуби тощо. В деяких місцевостях озброєні негри, особливо з числа демобілізованих з армії, самовільно захоплювали землю, чинили збройний опір плантаторам тощо. Південь знову опинився на грані громадянської війни, цього разу між білим і чорношкірим населенням. У Південній Кароліні негритянська міліція налічувала 96 тис. чоловік, 20 тис. з яких були озброєні.

Радикальне крило республіканської партії зуміло, всупереч позиції президента Джонсона, в червні 1866 р. провести в Конгресі XIV поправку. Після її ратифікації необхідним числом штатів 28 липня 1868 р. вона стала частиною конституції країни. «Особи, народжені чи натуралізовані в США, вважаються громадянами США і тих штатів, в яких вони проживають». Заборонено видання законів, що пригнічують права і привілеї громадян. Жодний штат не може позбавляти будь-кого життя, свободи і власності. XIV поправка не поширювалася на індіанців, звільнених від сплати податків, але означала конституційне зрівняння в правах білого і чорношкірого населення. Щоправда, права негрів проголошувалися, але не гарантувалися.

Після того, як за порадою президента Джонсона південні штати відкинули XIV поправку, 2 березня 1867' р. Конгрес прийняв перший закон про Реконструкцію. Для відновлення миру і спокою усі південні штати розбивалися на 5 військових округів. Округ очолював генерал, який мав у своєму розпорядженні не лише збройні сили, а й усю повноту влади. Лідери заколотників позбавлялися права голосу, що надавалося усім лояльним громадянам чоловічої статі, які досягли віку 21 року, незалежно від раси, кольору шкіри і попереднього становища. Закон вводився в дію тимчасово, до того часу, коли законодавчі збори південних штатів приймуть нові демократичні конституції, які визнають XIV поправку і право голосу за неграми.

Згодом, додатково до закону 2 березня 1867 р. було видано ще три закони, які деталізували процедуру здійснення радикальної реконструкції у південних штатах. Через два роки після закінчення громадянської війни буржуазія країни стала на шлях збройної диктатури стосовно реакції, позбавила політичних прав лідерів контрреволюції та надала ці права негритянським масам. У 1870 р. необхідною кількістю штатів була ратифікована XV поправка - здобуті права громадян не можуть у майбутньому заперечуватися або обмежуватися. Рішенням Верховного Суду США у 1868 р. федерація була оголошена нерозривним союзом, право виходу (сецесії) з якого було відкинуте.

У виборчій кампанії 1867 р. у південних штатах у якості виборців зареєструвалося 700 тис. негрів та 600 тис. білих, ще 200 тис. колишніх білих-заколотників були позбавлені права голосу. При тому, що негри становили лише 43% населення південних штатів, серед виборців вони становили більшість! І хоча серед обраних до Конгресу 12 сенаторів та 32 членів палати представників від південних штатів не було жодного негра, 42 з 44 депутатів були республіканцями. Довоєнний Південь, як відомо, був базою демократичної партії.

Процедуру Реконструкції важко назвати зразком чистої демократії, це швидше один з тих нечисленних випадків, коли мета виправдовує засоби.

До 1868 р. у Ку-клукс-клані налічувалося уже 550 тис. чоловік. Уряд безжалісно проводив конфіскацію земель тих плантаторів, які не могли виплачувати зрослі учетверо податки. Конфіскована земля розподілялася між афроамериканцями і безземельними білими. Лише в 1872 р. було конфісковано 268 523 акри. У Міссісіпі за борги розпродали 20% усіх земель штату. Зрозуміло, що ці заходи уряду лише посилювати невдоволення колишніх плантаторів і білого населення Півдня взагалі. Ку-клукс-кланівці убили сенатора від Південної Кароліни, повісили конгресмена від Теннессі, не кажучи уже про сотні і тисячі звичайних громадян - жертв терору. Конгрес був змушений піти на поступки.

У травні 1872 р. був прийнятий закон про амністію, за яким число заколотників, позбавлених виборчих прав, скоротилося з 150-200 тис. до якихось 300-500 чоловік. 17 січня 1874 р. в ході виборів впав уряд Реконструкції в Техасі і до влади прийшли демократи, підтримувані переважно білим населенням. Того ж року демократи перемогли в Арканзасі. В 1875 р. уряд Реконструкції впав у штаті Міссісіпі. В Луїзіані та у Новому Орлеані білі терористи робили спроби насильного захоплення влади, але втручання федеральних військ стримувало ці потуги. Після виведення федеральних військ з південних штатів озброєні загони білого населення скинули останніх два уряди Реконструкції - у Луїзіані та у Південній Кароліні (весна 1877 p.).

Під час виборчої кампанії 1876 р. демократична партія висунула гасло очищення Півдня від тиранії Півночі та боротьби з корупцією. Вже на початку голосування кандидат демократів отримав голоси 184 виборців і до загальної перемоги йому не вистачало лише 1 голосу. В Луїзіані, Південній Кароліні та Флориді мало бути обрано ще 19 виборців, але вибори так і не відбулися під приводом того, що ситуація в цих штатах перебувала на грані громадянської війни. Після 3-х місяців кризи лідери республіканської і демократичної партій уклали своєрідну джентльменську угоду. Визнавалася більш, ніж спірна, перемога республіканського кандидата Хейса (166 виборців). Південь як своєрідну компенсацію отримав зобов'язання вивести федеральні війська з Південної Кароліни та Луїзіани, влада в цих штатах була передана демократам.

Нові уряди південних штатів спробували перекреслити недавні поправки до конституції введенням освітніх цензів для виборців. Оскільки неписьменними були аж 75 відсотків чорного населення і лише 30 відсотків білого, цей захід забезпечував перемогу білих кандидатів на наступних виборах до конгресів штатів та федерального Конгресу. Поступово були прийняті закони, які зобов'язували негрів південних штатів селитися в певних кварталах, їздити в особливих вагонах, навчатися у школах «для чорних». Шлюби між чорними і білими переслідувалися у судовому порядку. У 1896 р. суд штату Луїзіана засудив негра Гомера Плессі за проїзд у вагоні «для білих». Верховний Суд США у відповідь на скаргу чорношкірого відмовився скасувати закони Луїзіани. Така дискримінація була характерною для Півдня США аж до 60-х років XX ст.

3. Наслідки в економічному і політичному устрою США

Наслідки Громадянської війни

Обоє події були єдиним цілим і вийшли далекі за рамки військової перемоги Півночі над Півднем. До Громадянської війни країну привела фатальна дилема: бути або не бути рабству? Хоча в жодній європейській державі не було нічого схожого на плантаційне рабство, історики часто порівнюють Громадянську війну США з буржуазно-демократичними революціями. Загальне в них було те, що бурхливо зростаючий капіталізм ліквідував будь-які інститути, що заважали йому, - абсолютну монархію, політичну роздробленість, пережитки феодалізму, а також рабство. Нерозвинений капіталізм не міг існувати без рабства, а дозрівши, він знищив його.

Конфлікт вільного підприємництва і плантаційного рабства можна розглядати і як конфлікт двох форм власності і діаметрально протилежних типів організації праці капіталом: рабство виключає наймана праця, і навпаки. Обоє претендували на життєвий простір (вільні землі) і на панування в американській політичній системі.

Головний підсумок Громадянської війни полягав у скасуванні рабства. Інші компоненти американської економіки -- промисловість, торгівля, фермерське сільське господарство -- успішне розвивалися і до неї, причому на північному сході США до 60-м років завершився промисловий переворот. Громадянська війна тимчасово знизила темпи економічного росту, однак у кінцевому рахунку вона підготувала розвиток капіталізму на набагато більш широкій і вільній основі. Прийнятий у 1862 р. акт про гомстедах став самим прогресивним у світовій історії рішенням аграрного питання, а керівництво Республіканської партії, перебуваючи у влади з 1861 по 1884 р., провело цілу серію заходів в інтересах підприємців.

Що стосується Півдня, то він і після Громадянської війни відставав у розвитку від Півночі і Заходу США. Частина плантацій позбавилася хазяїнів і перейшла до нових власників, частина була поділена на дрібні ділянки і здана в оренду. На плантаціях як і раніше трудилися в основному негри, але вже як батраків або орендарів-здольників (кропперов), що віддавали хазяїнові частина врожаю (така форма землекористування носить відсталий характер і схожа з «відпрацьовуваннями» колишніх кріпаків Росії на поміщицькій землі). Поряд з нею на Півдні значно виросла питома вага сімейного фермерського господарства, причому землю здобували і вихідці з північних, штатів.

Скасування рабства створило вирішальну передумову для формування на Півдні ринку робочої сили, але він цілком не склався навіть у роки радикальної Реконструкції. Головною перешкодою тому стала расова дискримінація -- чорних американців звичайно приймали лише на найважчі і брудні роботи. Розхоже вираження «ця праця не для білого» мало там буквальне значення. Навіть після скасування рабства і формального зрівняння в правах (14-я і 15-я виправлення до Конституції) негритянський народ у цілому залишився на положенні «нижчого стану», хоча невелика частина чорних стала утвореними людьми, власниками і навіть підприємцями.

Реконструкція не могла вирішити всіх задач по перетворенню Півдня в такий же регіон США, як раніше вільні Північ і Захід. Для цього треба було б відібрати землю в плантаторів і наділити нею негрів і білих бідняків. Лідери радикальних республіканців були повні рішучості піти на це, але такі міри означали б борги роки потрясінь і кровопролиття для Сполучених Штатів. Події ж пішли по еволюційному шляху.

Знадобилося майже сторіччя, щоб боротьба чорних американців за свої цивільні права увінчалася фактичним, реальним успіхом. Це відбулося не тільки під впливом їхньої власної боротьби, що приймала часом насильницькі форми, але також і внаслідок еволюції всього американського суспільства по шляху визнання загальнолюдських цінностей і поваги прав людини, уперше проголошених в Америці в 1776 р. Першим кроком у цьому напрямку став великий документ про скасування рабства, підписаний Авраамом Лінкольном.

Висновок

Без рабовласництва плантаційне господарство було безглуздим, тому центральним пунктом американського соціально-політичного життя стало скасування рабства (аболіціонізм).

При утворенні майже кожного нового американського штату (бути йому рабовласницькі або вільним?) відбувалися збройні зіткнення між фермерами і плантаторами. У середині XIX в. і велика промислова буржуазія Півночі, до визначеного моменту мирно співіснувала з південними плантаторами, різко виступила за скасування рабства. Розвиток капіталістичного господарства вимагало збільшення ємності внутрішнього ринку, зокрема, ринку робочої сили, що було несумісно з рабовласництвом.

Непримиренні протиріччя між Північчю і Півднем зрештою привели до Громадянської війни в США (1861-1865 р.), що закінчилася повною перемогою Півночі. Громадянська війна призвела до здійснення ряду важливих демократичних перетворень, що остаточно знищила всі перешкоди на шляху швидкого розвитку капіталізму в країні. Переміг «американський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві - панування на землі фермерів -- без феодалів і поміщицького землеволодіння. У 1962 р. виданий «гомстед-акт», що давав будь-якому громадянинові право, придбати ділянку землі розміром до 160 акрів (близько 65 га) зі сплатою 10 дол. спеціального збору. Після 5-літнього користування при неодмінній умові особистої її обробки земля переходила в повну власність фермера. За 20 років після видання цього акта в руки американських фермерів перейшло практично безкоштовно 65 млн. акрів родючої землі.

Після громадянської війни американська промисловість, що одержала ємний внутрішній ринок, зробила дуже великий крок уперед. ДО 70 р. XIX в. промисловість США вийшла на друге місце у світі (після Англії). Жодна країна ще не знала таких бурхливих темпів промислового розвитку, які показали США після Громадянської війни і, насамперед, в області машинобудування. Американська промисловість стала цілком самостійною. Верстатний парк країни піддався серйозної реконструкції, з'явилися перші фрезерний і револьверний верстати, а також оригінальні конструкції стругальних, шліфувальних і інших металорізальних верстатів. Розвиток верстатобудування дозволило робити в масових (недосяжних для Європи) масштабах різні побутові машини (швейні машинки Зингера вироблялися вже сотнями тисяч). Після Віденської всесвітньої виставки 1873 р. світові стало ясно, що США вже перевершують Англію в промислово-технічному суперництві.

Список літератури

1. Виноградов В. Н., Гусева Н. М., Зверев А. М. Новая история стран Европы и Америки. Первый период. -М.: «Высшая школа». -1997.-с.241-260

2. Лойберг М. Я. История экономики. -М.: «Инфра-М».-1999.-с. 64-69

3. Полетаева Н. И. Экономическая история зарубежных стран. -Минск: НКФ «Экоперспектива».-1996.-с.141-164

4. Советская экономическая энциклопедия. -М.: «Советская энциклопедия».-1963

5. Матєєнко Р.М., Лановик Б.Д. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. -К.: ”Генеза”.-1994.-с.223-228

6. Проэтор Д. М. Мировые войны и судьбы человечества. -М.,1986

7. Эглау Х. О. История США. - М., 1987

8. История США: Хрестоматия. Учебное пособие для вузов/Сост. Э.А. Иванян. М.: Дрофа, 2005. С. 102-105.

Додаток

Поділ на Південь та Північ

Размещено на Allbest.ru