Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти

Водночас кілька недатованих фальсифікатів досліджуваної групи документів потребує додаткових підтверджень щодо своєї неавтентичності. Аналіз їх змісту, однак, дуже наближує появу документів до дати, що подана у них. Ідеться про три документи з датами 1282 або 1292 р., вересня 15 (ІІІ, №6); 1301 р., березня 8 (ІІІ, №18); 1322 р., грудня 8 (ІІІ, №20).

Зауважимо, що основні характеристики трьох останніх документів, насамперед ті, які стосуються власне змісту, не містять достатніх арґументів ні на користь автентичності, ні проти неї. Вони також не знаходять підтверджень чи заперечень у безпосередніх і супровідних історичних джерелах. Їх створення могло відбутися дуже близько до часу, який засвідчує дата. Це, однак, зовсім не вказує на те, що документи у тому вигляді, у якому вони дійшли до наших днів, виходячи із задекларованої оцінки щодо можливої їх достовірності, не є пізнішими підробками.

Окремо серед досліджуваних документів стоїть лист-звернення галицько-волинського князя Романа Мстиславича до різних князівських дворів у справі об'єднання Русі і впровадження нового «доброго порядку», з умовною датою 1201 - початок 1203 рр. (ІІІ, №1). Документ переслідує політичну мету - створення конфедерації державних утворень з центром у Києві, що, треба думати, могло випливати з обставин остаточного роздріблення Київської держави, з появи відцентрових тенденцій, з одного боку, в Галичині та Волині, а з другого - у Владимирі-над-Клязьмою та Суздалі.

При аналізі змісту документів викликають застереження насамперед дати життя експонентів стосовно часу їх появи.

Грамоту з датою 1240 р., видану від імені князя Романа з дружиною, «княгинею Анастасією» (ІІІ, №2), не можна пов'язувати з іменем Романа Мстиславича. Це заперечують роки життя і князювання Романа Мстиславича.

Заплутана в історіографії дипломатики під цим оглядом оцінка великої кількості документів, писаних від імені галицького князя Лева. Більшість дат цих документів сумнівна, а деякі з них, як відзначалось, недатовані. Під час визначення автентичності цих документів проблемою є пов'язання їх появи з іменем Лева Даниловича, як це трактовано раніше. У процесі аналізу документів, писаних, наприклад, тільки від імені князя Лева, треба враховувати і той факт (на це свого часу звертали увагу І. Шараневич, Т. Коструба та інші), що в історії Галицько-Волинського князівства було два князі з одним іменем - князь Лев Данилович (Лев І) і князь Лев Юрійович (Лев ІІ), які однаково і повною мірою могли виступати експонентами цих документів. Під час ідентифікації особи-експонента з іменем Лев у жодному випадку не можна основуватися на титулі експонента, приміром, на титулі «княжич Лев» (xsi №zeczia Lwa), який у багатьох випадках супроводжує ім'я Лева, і однозначно пов'язувати його з іменем Лева ІІ (Юрійовича) як князя молодшої генерації Романовичів. Княжичем звано і Лева Даниловича.

Стосовно аналізу дарчих і фундаційних грамот найчастіше викликає застереження виклад фактів змісту. Це насамперед стосується (клаузула диспозиції) переліків земельних угідь, які дарувалися чи передавалися у власність. Нині немає або майже немає матеріалів, на основі яких можна перевірити реальність цих переліків об'єктів надання для ХІІІ - першої половини XIV ст. Це стосується як загального обсягу спадкового, дарованого чи купованого повновладдя на земельні наділи, так і заснування сіл і придбання для них земельних маєтностей. Формально оцінці клаузули диспозиції сприяють хіба що з погляду насамперед будови деякі давньоруські чи інослов'янські документи, але тільки як дуже віддалений порівняльний матеріал. Під цим кутом зору заслуговують на увагу й інші клаузули власне змісту. Викликає недовіру в досліджуваних грамотах велика деталізація опису орних земельних наділів і різних урочищ, зокрема лугів і лісів, під час означення меж посілостей. Вони надто докладні, тому непереконливі, навіть якщо допускати, що чорновики документів складались на місцях на основі прямих зізнань свідків, а князівська канцелярія лише вносила і засвідчувала дані їх змісту. Особливо вражають широкі «знання» князівськими писарями місцевої мікротопонімії (див.: ІІІ, №6, 8, 10, 14,16 та ін.). Ці факти для часу, до якого належать документи, не цілком переконливі: для ХІІІ - першої половини XIV ст. типовою є текстова скупість і лаконічність у викладі сюжетів.

Викликають застереження деякі формулювання дат документів, зокрема, розмаїття їх способів і засобів вираження. Вони засвідчують:

- різні ери: «во лhто ^ Рож^ства Х*ва а.с.и*д.» (ІІІ, №8); «оу Прhмышли в п#токъ * м*сц# wктоврї# оу в*. [!] дgнь * лhта #s*w-го» (ІІІ, №14);

- різну структуру та способи вираження дат:

а) проставлення у датаційному формулюванні назви місцевості і місця написання документа й лише дати року - «Pisano we Lwowie, w domu Matki Bozey. Data, siesc tysiacznego siedmsetnego piedziesi №tego wtorego» (ІІІ, №3); «Pisano w Przemyњlu, roku szostego tysi №cznego osmisetnego pi №tego» (ІІІ, №16);

б) датаційне формулювання є повним, складається з назви місцевості і трьох компонентів самої дати - дня, місяця і року, але число дня паралельно уточнюється назвою дня тижня: «А писана и дана грамота въ Лвовh * въ п#токъ м*ц# wктоври# въ и*. дн*ь лhта #s*w-го» (ІІІ, №12) або: «Pisano y dano to potwierdzenie w manasterze, w kosciele we czwartek miesi №ca maja dnia wtorego lata od stworzenia swiata szesc tysiкcy osmset siodmego» (ІІІ, №17);

в) дата року уточнюється за індиктом: «въ Вgлико^м Лу^цку лgта w^т со^здани» мира #s*. w*. л*. и^ндикта сgмого * м*ца дgкабра * и* дн»» * (ІІІ, №20) тощо.

Одночасно формулювання окремих дат не типові для руських територій і земель Галичини того часу. Наприклад, перша частина дати писана словами, кирилицею, а рік - арабськими цифрами: «писанъ в Галичу в лgтg 6748-1240» // «Писас» в Галичи * в лhто 6748-g» (ІІІ, №2). Трапляється, коли дата року уточнюється часом заснування міста: «І звершено цей запис у Львові, другого року після заснування міста, в понеділок місяця серпня п'ятого дня від створення світу 6778» («Et data est haec scriptura Leopoli post fundationem urbis anno secundo die lunae Augusti quinta a creatione vero mundi anno VIMDCCLXXVIII») (ІІІ, №5). Останнє формулювання дати засвідчує дивне поєднання позначення дати року римськими цифрами за діонісієвою ерою з умовним початком заснування міста, яке фальсифікатор пов'язав, правдоподібно, з римською традицією раннього середньовіччя. Треба пам'ятати, що документ створювався у домініканському середовищі. Таке датування для Галичини явно надумане. Загалом ці та інші раніше згадані формулювання дат треба віднести до «творчих знахідок» фальсифікаторів XVI-XVIII ст.

Чотири документи писані від імені Лева, сина Данила, під однією датою, а саме 8 жовтня 1292 р. (ІІІ, №11-14), але у різних містах (три - у Львові, один - у Перемишлі). Сім документів не містять клаузули датації, хоч для двох із них дата піддається приблизному встановленню.

Неоднозначну оцінку викликають досліджувані документи щодо засобів засвідчення. Знаємо традиційні засвідчення (через текст короборації і печатку) і нетрадиційні - документ «засвідчений зубом»; відомі документи без згадки про печатку (ІІІ, №1, 3-4, 8, 16, 20, 22-23, 25-26).

Пізнавальною для оцінки досліджуваних документів є їх будова. Галицько-волинські документи репрезентують два типи формулярів: повний (тричастинний) і простий (в окремих випадках, можливо, й скорочений формуляр). Окремо стоїть формуляр листа-звернення (ІІІ, №1).

Повний формуляр засвідчує традиційну тричастинну будову - складається із вступного протоколу, власне змісту і закінчення (есхатоколу), кожна з яких виповнена відповідною кількістю клаузул. За суттю цей формуляр відповідає класичній будові документа, яка потрапила в Україну з Візантії, фіґурує у ХІІІ-XIV ст. у дипломатиці всіх західно-, центрально - та східноєвропейських земель.

Серед досліджуваних документів таку структуру репрезентують здебільшого грамоти, писані від імені князів Романа, Лева, сина Данила (Лева Даниловича), Любарта (Любарта Ґедиміновича). Це документи-фальсифікати, як правило, з власними датами: 1240 р. (ІІІ, №2), 1244 р. (ІІІ, №3), 5 серпня 1270 р. (ІІІ, №5), 15 вересня 1282 або 1292 р. (ІІІ, №6), 4 жовтня 1287 р. (ІІІ, №9), 12 січня 1292 р. (ІІІ, №10), 8 жовтня 1292 р. (ІІІ, №11-14), 1297 р. (ІІІ, №16), 8 березня 1301 р. (ІІІ, №18), 8 жовтня 1301 р. (ІІІ, №19), 8 грудня 1322 р. (ІІІ, №20).

У деяких із цих документів зауважене нетипове ускладнене виповнення другої частини формуляра - власне змісту (ІІІ, №4, 11). Ця частина може будуватися з двох, майже не пов'язаних між собою і штучно з'єднаних компонентів.

Простий формуляр порівняно з повним репрезентований серед досліджуваних документів дещо рідше. У ньому, як правило, немає закінчення (есхатоколу) з такими клаузулами, як свідки, формула датації, а також апрекація. Кінцевою клаузулою цього формуляра є звичайно клаузула санкції з формулою маледикції, яка, власне кажучи (в деяких випадках із клаузулою короборації), закінчує попередню структурну частину формуляра - власне зміст (пор. документи, писані від імені князя Лева, ІІІ, №4, 21-26). Якщо відштовхуватися від структури класичного документа, то це, звичайно, не типовий для галицько-волинського документа формуляр. Він з точки зору дипломатики репрезентує формуляр не документа, а акта, бо у ньому бракує основної засвідчувальної клаузули прикінцевого протоколу - закінчення.

Привертає увагу мова досліджуваних документів. Вона найчастіше служить критерієм для оцінки відповідності тексту документа часу його створення. Це, однак, не означає, що мова може завжди бути визначальною під час дослідження актів і документів, тим більше документів-фальсифікатів. Щодо останнього, то це трапляється насамперед тому, що до нас у більшості випадків дійшли не ориґінали текстів документів, а тільки їх пізні списки, найбільше із XVI-XVII ст. Отже, у цій ситуації логічно маємо справу не з мовою ХІІІ - першої половини XIV ст., якою могли створюватися документи, а нерідко лише з фіксацією її стану на час появи списків документів.

Зміни у мові рукописів документів часто відбуваються під час переписування, а ще частіше у процесі т. зв. відновлення текстів. Вони, як на це вказує насамперед порівняльний аналіз списків, виражені в модифікаціях закінчень слів, перекручуванні власних назв, пропусках, рідше у додаваннях нових лексем, речень, довільній пунктуації та ін.

Аналіз мови документів-фальсифікатів - це, однак, окреме завдання. Основні уваги щодо неї подані у коментарях до більшості грамот.

Пізнавальною для оцінки досліджуваних документів є їх географія. Згідно з текстами, грамоти писалися у містах Галичі, Львові та Перемишлі, на Волині - у Луцьку (Великому Луцьку), можливо, у Києві. Князівські документи могли створюватись і в інших центрах князівства або навіть у порівняно віддалених від великих міст місцях, а також у польових умовах - «na lowiszczi». Більш пізнавальною виступає географія згаданих у грамотах об'єктів, а серед них, насамперед, назви сіл, які дарувались, купувались, розмежовувались князями, старостами, приватними особами. Їх розташування вказує на основні центри, до яких тяжіли і в яких, можливо, створювались акти та документи.

Більшість названих населених пунктів існує донині і концентрується у Перемишльській землі, власне, в історичних Перемишльській і Самбірській волостях.

У четвертому розділі «Згадки про акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини XIV століть у тогочасних і пізніших документальних пам'ятках» розглядаються короткі нотатки, цитати, реґести. Засвідчені згадки і як контекстуальні вказівки або лише натяки на існування можливих актів чи документів у зв'язку з їх пересиланням, підтвердженням, а ще частіше використанням у судах та інших державних інституціях. Згадують про давні галицько-волинські акти та документи люстрації, ранні архівні описи тощо.

Зміст публікованих згадок про акти та документи, що стосуються галицько-волинських земель, порівняно обмежений і у більшості випадків умовний. Багато з них нині не піддаються реконструкції. Ми часто не знаємо осіб-контраґентів, які виступають у документі, характеру трансакції, яку засвідчує згадка про документ, не кажучи про деталі, пов'язані, наприклад, із наданням, розмежуванням або купівлею-продажем земель чи поселень (ніде у них не йдеться про обов'язки чи повинності сторін); не до кінця відомий зміст цілого ряду згадок із міжнародного листування. Не знаємо, наприклад, які «відповідні документи та угоди» були укладені між Тевтонським Орденом і князями - предками Юрія Тройденовича, про котрі йдеться у листі князя з 1327 р. (І, №9), або на чому (на яких документах) основувалися раніше союзи з цим Орденом князів «Романа, Данила, Лева, Юрія та Андрія разом із найсвітлішими знатними панами, колись генеральними маґістрами Пруссії» (І, №10, див. також №11). Ще умовнішими є ті згадки, які репрезентовані лише термінами на означення актів і документів, наприклад, лист, привілей або прохання, благання та ін.

Наукова вартість і значення згадок про акти та документи, очевидно, не потребують спеціальних доказів. Серед них, однак, на окрему увагу заслуговують ті згадки про акти та документи, про які не маємо жодних інших і докладніших відомостей. Вони сьогодні становлять єдину збережену інформацію про існування того чи іншого втраченого або досі не виявленого тексту акта чи документа. Під цим оглядом це, звичайно, виняткового значення писемний актовий матеріал. Крім того, виявлення згадок істотно доповнює загальний список актів і документів, що належать до ХІІІ - першої половини XIV ст., а це у свою чергу не лише змінює погляд на кількісні характеристики загального репертуару документальних матеріалів указаного часу, але й відомості про сферу їх використання, поширення і функціонування у різних царинах суспільного життя як усередині князівства, так і контактів тогочасних Галичини та Волині із закордоном. Наявність різних згадок про акти та документи певною мірою також зумовлює перегляд досі існуючих оцінок актів і документів у контексті українського середньовічного джерелознавства та архівознавства і діяльності канцелярій князівства як адміністративно-державних, так і культурних осередків країни. Виявлені згадки про акти та документи дають можливість дещо по-іншому трактувати пізніші заходи щодо фальсифікації документів (пізнавальними стосовно цього є їх кількість і географія, принаймні щодо тих документів, які писалися від імені князя Лева - Лева, сина Данила чи Лева, сина Юрія).

Нині, враховуючи низку повторень, виявлено 116 згадок про акти та документи. І це, напевно, не всі випадки. Така кількість згадок досі не була відома, тим більше, ніколи не вводилася у науковий обіг. При ретельному обстеженні навіть доступних документальних джерел як підстави для їх виявлення це число, за попередніми підрахунками, може збільшитися щонайменше на третину. Саме на основі текстів чи варіантів текстів (інколи значно перероблених) дізнаємося про існування досі невідомих 17 актів і документів.

Трапляється чимало згадок про грамоти, писані від імені князя Лева або Лева, сина Данила та інших князів-експонентів, зокрема князя Романа, з архівних інвентарів і літератури, тексти-ориґінали чи списки яких не вдалося виявити.

Загалом усі відомі нині згадки про акти та документи за змістом умовно можна поділити на дві групи: 1) згадки про акти та документи, які стосуються внутрішнього життя країни, і 2) згадки про акти та документи, що засвідчують зовнішньоекономічні та зовнішньополітичні контакти князівства з іншими землями чи державами. Серед першої групи виявлених матеріалів найпоширенішими є згадки, які інформують про:

- дарування землі та інших угідь, а також осель (ІV, №9-12, 14-15, 18-22, 25-28, 34, 36-37, 39-50, 54, 56-57, 59, 62, 65, 74, 77, 82, 85, 87, 89-90, 94-96, 104 та ін.);

- встановлення меж сіл і земельних маєтностей «покол# gму * кнhзъ Лgвъ оуhхалъ» (ІV, №17); або як було «за кн#з# Юрь» * и за ины^х многыхъ дgржавgць» (ІV, №23), згідно з «дарчими привілеями Лева та інших князів» («vigore privilegiorum donationis Leonis et aliorum ducum») (ІV, №35, 79 та ін.);

- купівлю осель разом з належними до них земельними угіддями (ІV, №13);

- заповідання спадкового маєтку, наданого «князем Левом» (ІV, №33);

- суперечки за право власності та зверхність над нерухомим майном і маєтностями, під час яких фіґурують князівські або писані від імені князів акти чи документи (ІV, №71-72, 98);

- встановлення мита (ІV, №51);

- пред'явлення князівських актів і документів судовим чинникам, перевірку і оцінку їх дипломатичної вартості (ІV, №24, 29, 57-60, 63);

- втрачені «листи та привілеї, що писані руською мовою і видані колись пресвітлої пам'яті володарями Русі» (ІV, №64);

- призначення комісій для визнання князівських документів дійсними (ІV, №65-66, 99);

- підтвердження документів, «наданих покійними попередниками нашими, королями та князями» (ІV, №31-32, 52, 55);

- спеціальні записи князівських документів у судово-адміністративні книги Руського воєводства (ІV, №80, 91, 112);

- складання князівських документів у дипозитарії (ІV, №81);

- князівські документи у переліках різних документів (ІV, №69).

Друга група згадок про акти та документи Галицько-Волинського князівства стосується зовнішніх зв'язків князівських дворів і князівства із західними країнами, Кримом. На противагу документам, які дійшли до нас в ориґіналах або реконструйовані з літописів і літописців (І, №4, 11-14; ІІ, №4, 12, 25-26, 29-30, 32, 54 та ін.), вони засвідчують, насамперед, контакти з римською курією, Литовським князівством - караїмами і їхнього ймовірного запрошення князем Данилом переїхати з Криму в Галич.

Варто окремо наголосити, що форма подання згадок (і їх списків) про акти та документи, відповідно, й спосіб їх вираження неоднакові. Виходячи зі структури, виявлені згадки умовно поділяються на:

- згадки, що засвідчені у формі поодиноких слів чи словосполучень (у деяких випадках тільки термінів на означення акта чи документа) з дуже обмеженими відомостями про сам акт або документ, зміст якого покладено в основу певної згадки. Ширші відомості про нього ґрунтуються лише на ситуативному контексті самих документальних матеріалів, у яких виявлено та з яких походять згадки, а якщо це стосується листування, то й відповідей князівських респондентів;

- згадки, подані у формі «розширеної анотації» з показом змісту акта чи документа, котрий, крім свідчення про документ, ім'я експонента, назви об'єкта, про який мовиться, часто містить ще й оцінку (інколи навіть деталізовану) внутрішніх і зовнішніх ознак протографа.

Привертає до себе увагу також хронологія досліджуваних згадок. Незважаючи на те, що всі згадки відображають княжу добу, котра здебільшого пов'язана та залежить від часу написання документальних матеріалів, у яких вони виявлені, деякі з них датуються приблизно. За попередніми даними, розподіл засвідчень згадок за століттями такий: ХІІІ ст. - 8 згадок, XIV ст. - 8, XV ст. - 16, XVI ст. - 40, XVII ст. - 23, XVIII ст. - 21, ХІХ ст. - 1, усіх - 116. Отже, найбільше згадок виявлено у документальних матеріалах XVI ст.

Чимало актів і документів, а також згадок про документальні матеріали з княжих часів, нині втрачено назавжди. На це складались різні історичні обставини.

У висновках узагальнено основні результати дослідження. Вони зводяться до таких положень:

1. Процес дослідження середньовічної історії України на сучасному етапі можливий лише за умови максимального виявлення усіх видів, типів і жанрів писемних пам'яток, усебічного їх наукового аналізу і публікацій. Уперше зібрано найповнішу на сьогодні добірку актів і документів, виявлених в архівах і бібліотеках України, Польщі, Росії, Ватикану і Литви та реконструйованих із літописів (225 текстів), які становлять найповніший корпус документальних джерел Галицько-Волинського князівства кінця ХІІ - першої половини ХIV ст.

В історіографічних творах ХІІІ-ХV і до середини XIX ст. акти і документи галицько-волинських канцелярій використовувалися некритично, на рівні автентичних розглядалися фальсифікати, достовірні тексти фіґурують поряд з недостовірними. Великий внесок у вивчення цих документів у другій половині XIX - на початку XX ст. зробили А. Петрушевич, І. Линниченко, М. Грушевський.

2. Акти та документи належать різним експонентам (і їх канцеляріям) - особам різноманітних суспільних станів тогочасної Галицько-Волинської Русі. Більшість із них - спадкові князі-сюзерени, а саме: князь Роман Мстиславич, княгиня Анна, її сини Данило і Василько Романовичі, внуки - князі Лев Данилович, Мстислав Данилович, Шварно Данилович і Володимир Василькович, правнук князь Юрій Львович, праправнуки Андрій і Лев Юрійовичі, князь Юрій Тройденович, а також князі-васали. Ряд із цих документів створено у канцеляріях володарів окремих територій Галичини і Волині, князями Володимиром Ігоровичем, Мстиславом Мстиславичем, Олександром Всеволодичем. Листи виходили від громад містичів і боярства (Берестя, Володимир, Галич) особисто або за посередництвом канцелярій (можливо, воєводських) великих бояр, таких, як Володимир Кормиличич, Судислав, Доброслав, окремих представників князівської адміністрації, наприклад, тисяцького Дем'яна, осіб духовного стану - Павла Дионісійовича та ін.

3. До реконструйованого складу увійшли: ориґінальні та копійні автентичні акти та документи (останні з різних сторіч), відтворені найчастіше з літописів, судово-адміністративних книг, метрик тощо; акти та документи, які під час створення основувалися на невідомих нині ориґінальних документах чи їх пізніших списках, що видаються нам безсумнівними щодо автентичності. Уміщено також сумнівні стосовно достовірності документи і явні підробки, а також документи XIII-XVIII ст., у яких згадуються, наводяться і подекуди підтверджуються відомі та невідомі, подані в окремих списках, акти та документи Галицько-Волинського князівства.

4. Акти і документи мають різну дипломатичну структуру та провенієнції, неоднакову будову формулярів і клаузул; походять із різного рангу канцелярій - князівських, воєводських, старостинських, єпископських, інформують про події, явища, людей, у тому числі й про такі, що не збереглися в інших історичних пам'ятках або збереглися, але трактовані поза історичним контекстом тенденційно чи містять фактичні помилки.

5. Зібрані, опубліковані та проаналізовані документи поділено на чотири групи; вони охоплюють період від переддня створення князівства (1195) до розгортання боротьби за спадщину Романовичів (40-ві роки XIV ст.) і містять 14 автентичних актів та документів, які збереглися в ориґіналах і списках ориґіналів (Розділ І); 69 актів і документів, реконструйованих із літописів, літописців і богослужбової літератури (Розділ II); 26 неавтентичних актів і документів, що виявлені у пізніших списках з датами ХІІІ - першої половини XIV ст. Їх умовно можна поділити на: а) сумнівні щодо своєї достовірності; б) такі, що за нинішнім станом науки вважаються підробками, але їх остаточна оцінка потребує подальших досліджень і в) беззастережні фальсифікати (Розділ ІІІ). Загалом подано 116 згадок актів і документів XIII і пізніших сторіч (до першої половини XIX ст.). Більшість цих текстів ніколи не використовувалася у наукових дослідженнях. Вони мали юридичну силу і застосування у правовій практиці Речі Посполитої до кінця її існування. Чимало з них підтверджені пізнішими правителями.

6. Опубліковані акти та документи Галицько-Волинського князівства багаті змістом і дипломатичною формою, видавались особами та інституціями в різних місцевостях, ілюструють соціально-економічні відносини, політичний лад, право, побут і культуру різних верств населення, різноманітні аспекти внутрішнього життя країни (розподіл праці, розвиток торговельних відносин із іншими землями і країнами, міжкнязівські взаємини, оборонні заходи), процес об'єднання Волинської і Галицької земель в одну державну цілісність і роль у цьому Володимира та Галича зі своїми князівськими дворами, діяльністю боярства, міських громад та духовенства.

7. Корпус документів Галицько-Волинської держави свідчить про високий рівень діяльності князівських канцелярій, про їх широке функціонування у Галицько-Волинській державі уже з кінця ХІІ - початку XIII ст. Рівень розглядуваних писемних матеріалів не поступався загальноєвропейському. На це вказують видове різноманіття документів і їх структура, зокрема, будова формулярів і клаузул. Розвиток дипломатичної форми і використання латинської мови князівськими канцеляріями та місцевою адміністрацією насамперед для контактів із західними країнами ілюструють високий розвиток державного управління Галицько-Волинського князівства в європейському руслі. Лінгвістичне значення давньоукраїнської мови полягає у тому, що при ненормативності вона широко відображає діалектні риси, особливо щодо фонетики і морфології. Значне зацікавлення викликають словниковий склад актів і документів, а також орфоепія, синтаксичні конструкції і пунктуація.

8. Запропоновані основні засади праці над актами та документами і методики їх досліджень дають змогу продовжити виявлення і дослідження найповнішого корпусу документальних джерел у напрямку реконструкції відповідних текстів з польських, угорських та німецьких латиномовних хронік, актів і документів, а також згадок, які підтверджують існування подібних писемних пам'яток. Оприлюднення корпусу актів Галицько-Волинського князівства і його дослідження істотно заповнює прогалину в українському, загальнослов'янському та європейському історичному джерелознавстві та документознавстві епохи Середньовіччя.

Основний зміст і висновки дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Головко О. Олег Купчинський. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини ХІV ст. // Україна в Центрально-Східній Європі. - К., 2005. - №5. - С. 681-686.

2. Дубровіна Л.А. Перше фундаментальне дослідження з історії архіву Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV ст. // Архіви України. - 2005. - №1-3. - С. 651-654.

3. Кравченко В. Олег Купчинський. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини ХІV ст. // Критика (Київ). - 2006. - Ч. 4 (102). - С. 20.

4. Павленко Л. Унікальне джерело української історії // Розбудова держави (Київ). - 2005. - №. 9-12. - С. 85-90.

5. Петрик А. Олег Купчинський. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини ХІV ст. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2005. - Вип. ІХ. - С. 568-572.

6. Gil A. Omуwienie publikacji: Олег Купчинський. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини ХІV ст. // Rocznik Instytutu Europy Њrodkowo-Wschodniej (Lublin). - 2005. - Rok 3. - S. 246-247.

7. Котляр М.Ф. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799. - К., 1972 // Український історичний журнал. - 1973. - №5. - С. 142-144.

8. Сіяк Д. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799. - К., 1972 / Вступну статтю написав О.А. Купчинський. Каталог склали і підготуваили до друку О.А. Купчинський, Е.Й. Ружицький // Український історик. - 1974. - Т. 11. - Ч. 4. - С. 109-112.

9. Щапов Я.Н. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799 / Складали і підготували до друку О.А. Купчинський, Е.Й. Ружицький. Редакційна колегія: Н.Ф. Врадій, Я.П. Кісь (відп. ред.), О.Г. Мітюков. - К., 1972 // Вопросы истории. - 1973. - №10. - С. 158-160.

10. Radziszewska Ju. Kataloh pergamentnych dokumentiw Centralnoho Derїawnoho Istorycznoho Archiwu USRS u Lwowi 1233-1799. - Kyjіw 1972 // Kwartalnik historyczny. - 1974. - Rocz. 84. - №4. - S. 910-911.

Размещено на Allbest.ru