Рух за об’єднання монгольських народів у першій половині ХХ ст.

У розділі зроблено висновок про те, що монголо-бурятські контакти у зазначений період тривали в руслі т. зв. культурного панмонголізму. Позбавлена можливості політичного об'єднання, бурятська еліта вдалася до зміцнення культурних, зокрема мовних, зв'язків між двома республіками. Співпраця у культурній царині вважалася цілком природною та необхідною, ймовірне культурне об'єднання поширювалося на Бурятію та МНР, не виключалося приєднання до цього процесу й Внутрішньої Монголії. На жаль, у цей творчий і позитивний розвиток жорстоко втрутилася тоталітарна держава СРСР зі своїм баченням прихованих загроз. Зокрема, мовні реформи 1930-х років у БМАРСР стали одним із тих суперечливих рішень, наслідки яких досі залишаються неподоланими.

У шостому розділі - "Руйнація ідеї єдності монгольського світу в 1930-ті - 1940-ві роки", який складається з двох підрозділів, - розглянуто специфіку широкомасштабних репресій у Бурят-Монголії та МНР. Вони пояснюються, по-перше, японським фактором, небезпекою агресії з боку Японії на Далекому Сході; по-друге, побоюванням зростання сепаратистських настроїв у БМАРСР. Всі дискусії та концепції навколо, як би зараз сказали, цивілізаційної єдності монгольських народів викликали у радянського керівництва великі підозри щодо лояльності бурятської еліти. Мабуть, Кремль небезпідставно вважав, що в останньої національні пріоритети беруть гору над класовими. По-третє, події у Бурят-Монголії були складовою загальнонорадянського процесу зі зміцнення абсолютної влади "вождя усіх народів" та придушення будь-якої опозиції. Привертає увагу той факт, що СРСР наполегливо нав'язував репресійну політику окремій країні, яку офіційно вважав частиною Китаю. Безсумнівно, репресії завдали нищівного удару по соціальному та культурному розвитку Бурят-Монголії та МНР. В обох республіках і так спостерігалася відчутна нестача підготовлених кадрів із корінного населення. Репресії змели той тонкий прошарок корінної освіченої еліти, який встиг сформуватися. Величезних втрат зазнала культура, яку вже мало хто наважувався творчо розвивати. Отже, головні, так би мовити, герої руху за об'єднання монгольських народів загинули у 1930-1940-і роки. Проте, прагнення об'єднати монголів не зникло.

У розділі проаналізований хід радянсько-китайських переговорів влітку 1946 року щодо монгольського питання, де Внутрішня Монголія слугувала одним із аргументів. Під час переговорів Й.В. Сталіна з Сун Цзивенєм (прем'єр-міністром Китайської Республіки (1944-1945), він же був і міністром закордонних справ) радянський вождь зазначив: монголи прагнуть до самостійного існування й національної незалежності. Китаю вигідніше відрубати Зовнішню Монголію, і якщо він цього не зробить, то Зовнішня Монголія стане чинником, який буде поєднувати всіх монголів, що невигідно для Китаю. Китайці ж наполягали на власному визначенні кордонів незалежної МНР. Сталін знову підкреслив, що монгольський народ прагне до об'єднання, а ми, мовляв, тут хочемо урізати навіть наявний кордон монгольської держави. Що ж стосується існуючого прагнення монголів приєднати до себе і Внутрішню Монголію, то їх потрібно серйозно попередити й не дозволити вийти за теперішній кордон Русско-китайские отношения в ХХ веке. - М., 2000. - Т. IV. - Кн. 2: 1945 г. - С. 169.. Сталін ще раз наголосив, що він не рекомендує китайській стороні піднімати питання про перегляд кордону. Наприкінці 1945 року радянські дипломати зазначали: китайців дуже непокоять зв'язки, що встановилися між МНР та діячами Внутрішньої Монголії. Ймовірно, постане питання про те, щоб Монгольська Народна Республіка не здійснювала жодного впливу на Внутрішню Монголію, населення якої, як відомо, тяжіє до МНР. Проте, й надалі Й. Сталін час від часу заохочував Х. Чойбалсана в його мрії щодо об'єднання всіх монголів. руху об'єднання народ бурятський

Показано, що частина населення Внутрішньої Монголії після капітуляції Японії висувала вимогу про возз'єднання монгольських районів Китаю з МНР. Яскравим свідченням цього стали відрядження сеймами та хошунами делегатів до МНР, численні листи та звернення, адресовані урядові МНР та Х. Чойбалсану. Зі свого боку, монгольське керівництво сподівалося, що участь МНР у війні з Японією мала призвести до возз'єднання МНР із Внутрішньою Монголією та Баргою. 20 жовтня 1945 року переважно у східних областях Внутрішньої Монголії був проведений неофіційний референдум, більшість учасників якого висловилися за приєднання Внутрішньої Монголії до МНР. Але владі Народної Республіки Внутрішня Монголія (9-11.1945) вдалося більш-менш міцно закріпитися лише в східних областях. У західній частині Внутрішньої Монголії ситуацією володіли політичні сили, що представляли Китай. Внутрішньомонгольські з'їзди 1945-1947 років приймали різні рішення, зокрема, під впливом гасел щодо права націй на самовизначення та обіцянок, що автономія у складі Китаю - лише проміжний етап перед приєднанням до МНР. Доведено, що МНР й надалі залишалася потужним магнітом для внутрішніх монголів, і вони озиралися на неї, реформуючи культуру та мову Bulag U. Mongolian Ethnicity and Linguistic Anxiety in China. - American Anthropologist 105 (4), December, 2003 // Southern Mongolian Human Rights Information Center. - Режим доступу до публ.: http://www.smhric.org/SMW_12.htm..

У розділі представлені пропозиції щодо загальномонгольського об'єднання другої половини 1940-х років, зокрема, Х. Чойбалсана щодо об'єднання Внутрішньої Монголії з МНР та подальшого вступу єдиної монгольської держави до СРСР (1949 рік). Сталін відповів: підтримуючи в принципі ідею об'єднання Зовнішньої й Внутрішньої Монголії, СРСР хоче, щоб це була єдина самостійна держава, що не входить ані до складу Росії, ані до складу Китаю. Не раз до питання про об'єднання Зовнішньої та Внутрішньої Монголії у складі Китаю поверталися Мао Цзедун та його соратники.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми руху за об'єднання монгольських народів у першій половині ХХ ст., що виявляється у всебічному аналізі передумов виникнення руху, його ідеологічних засад, сфери поширення об'єднавчих тенденцій, їхніх наслідків та перспектив на майбутнє. Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Зовнішня Монголія, з часом - МНР, насамперед, бачили своїм завданням об'єднати ті терени з монгольським та тувинським населенням, що на 1911 рік перебували у складі Китаю. Мабуть, на таку позицію впливав ряд чинників, як-то: давнє входження бурятів та калмиків до складу Росії, вплив на ці народи чужої російської культури, залежність монгольської еліти від російської (радянської) підтримки. Під час радянсько-монгольських переговорів восени 1921 монголи запропонували не перешкоджати переходити в монгольське підданство бурятам, якщо ті на ґрунті ідей національної єдності побажають разом зі своїм майном оселитися у Халсі, і впродовж тривалого часу монгольська влада заохочувала таку еміграцію. Отже, саме так монгольські урядовці бачили вирішення "бурятського" питання. Питання щодо приєднання бурятів та калмиків до монгольської федерації побутувало у 1920-ті роки і походило лише від бурятських діячів, які у 1920-х роках працювали у владних колах Монголії. Разом із тим, Внутрішня Монголія, Барга, Тува, Алтайський округ здавалися невід'ємною частиною монгольського світу. Їхнє монгольське та тувинське населення із Халхою поєднував ряд спільних рис - кочовий лад, побут, релігія, писемна мова, історична та культурна спадщина. Так, перебування Туви під протекторатом Російської імперії, а потім проголошення незалежної Народної Республіки Танну-Туви монгольська еліта сприймала як кричущу несправедливість. На початку ХХ ст. великих відмінностей між монголами Внутрішньої Монголії, Барги та Зовнішньої Монголії не існувало. Їхні землі межували між собою, за плечима було спільне державне буття, та й своє входження до складу Цінської імперії монголи розуміли як акт добровільний і вважали, що мають всі права на такий же добровільний вихід. Отже, за першої загрози національній ідентичності, вони й спробували спільно вирішити державотворчу проблему. В різні часи, заради об'єднання монгольських земель, окремі представники монгольської еліти були ладні піти навіть на входження до складу Китаю або СРСР.

2. У першій половині ХХ ст. найпослідовнішу орієнтацію на об'єднання із Зовнішньою Монголією демонструвала Барга (зокрема у 1912, 1919, 1928, 1945 роках), Салчацький та Тоджінський хошуни Туви (1912-1915, 1917-1921, 1924-1925, 1930, 1932 рр.). Сейми Внутрішньої Монголії були менш одностайними, проте ідея відновлення об'єднаної Монголії була й там достатньо популярною. Активною та наполегливою була позиція бурятів в окремі періоди (1918-1919), зокрема у галузі творення спільного культурного простору (1917-1918; 1921 - початок 1930-х років). Прагнення долучитися до спільної монгольської держави висловлювали й монголи Сінцзяну (1912, початок 1920-х років). Отже, тенденція до об'єднання існувала серед всіх гілок монгольського етносу, за виключенням хиба-що калмиків.

3. Об'єднавчу політику монгольські народи та тувинці намагалися впроваджувати політичним, військовим, дипломатичним шляхами, шляхом розвитку спільного культурного простору та шляхом еміграції. Урга відряджала своїх представників та агітаторів до інших монгольських народів та ­тувинців, вела військові дії у Внутрішній Монголії, на кордоні Алтайського округу, в Урянхайському краї, проводила переговори з Росією та Китаєм, намагалася налагодити контакти з Японією, відстоюючи своє бачення єдиної Монголії. Улан-Батор, зі свого боку, у 1920-ті роки вживав усіх заходів задля об'єднання: також відправляв своїх представників та агітаторів до інших монгольських земель, підтримував тамтешній революційний рух, створював сприятливі умови для емігрантів, намагався домовитися з радянською та китайською сторонами. Успіхом об'єднавчої стратегії, зокрема, стала еміграція в монгольські землі багатьох тисяч бурятів і тувинців, а також еміграція до Зовнішньої Монголії (МНР) жителів Внутрішньої Монголії, Барги й Сінцзяну. Внаслідок таких переселень, монгольські народи Внутрішньої Монголії, а також буряти і тувинці представлені у складі етнічного населення МНР. Отже, можна сказати, хто найбільше жадав об'єднання, той і перебрався собі до Зовнішньої Монголії (МНР), отримавши можливість проживати у власній національній державі. Хоча перебратися до МНР дозволили далеко не всім бажаючим. Масштабніше об'єднання не відбулося не з причини відсутності згоди між монгольськими народами, а під тиском зовнішніх обставин. Позитивними наслідками руху, що проявляються й сьогодні, є налагодження відносин між різними монгольськими областями, зростання інтересу до монгольської мови та історії, формування різноманітних спільних ідей і почуттів, а також контакти творчої інтелігенції на широкій культурній території.

4. Еміграція стала одним зі шляхів втілення у життя ідеї об'єднаної Монголії й шляхом, загалом, успішним. Найпомітнішою вона стала серед бурятського населення, де охоплювала, перш за все, кочовиків Забайкальської області (особливо в її східних районах). Пов'язувалася вона, насамперед, з етапами відновлення незалежної Монголії, і, відтак, можливістю мешкати у власній національній державі. Слід зазначити, що ці процеси поширювалися як на бурятську еліту, так і на народні маси. Якщо політичному вибору перших сприяли зростання національного самоусвідомлення і відмова російських можновладців у автономії, то для простого люду відіграли важливу роль ще й земельні утиски, важкі часи першої світової та громадянської воєн, військового комунізму, колективізації та репресій, а також агітація лам і різноманітні пророцтва, зокрема, про невідворотність повернення бурятів на землю предків. Характерно, що запровадження у 1923 році Бурят-Монгольської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки не припинило еміграції бурятського населення. Уповільнюючись в середині 1920-х рр., еміграційні потоки бурятів посилюються у першій половині 1930-х рр. унаслідок репресивних дій радянської системи. Мала місце також еміграція тувинців - з Туви (СРСР) та Сінцзяну - у 1930-1950-ті роки, незважаючи на опір радянської та місцевої влади. В Туві вона охоплювала, насамперед, майже всі сомони південної прикордонної смуги. У 1910-ті, 1920-ті, 1940-ві роки окремі групи баргутів та внут­рішніх монголів перебиралися до Зовнішньої Монголії (МНР).

5. Найпоширенішим обґрунтуванням консолідаційних прагнень слугували, мовою документів, "етнографо-генеалогічні аргументи". Наголошувалося на доцільності об'єднання всієї Монголії на єдиній мовній, релігійній та історичній основі: мовляв, всі ми монголи єдиного походження за родом та за вірою; йдеться про велику ідею об'єднання монгольських поколінь шляхом скріплення розірваних уз і відновлення зруйнованого, тобто відтворення колишньої всемонгольської держави. Це вважалося необхідним, насамперед, для охорони та зміцнення своєї національної ідентичності. Оскільки на чолі нової монгольської держави став такий авторитетний представник церкви як богдо-геген VІІІ, Урга могла сміливо претендувати на роль об'єднувача монгольських земель. Внутрішні монголи трактувалися як прямі нащадки Чингізхана, яких халхасці зобов'язані звільнити, як своїх кревних, від китайського ярма. Підкреслювалося також бажання повністю отримати свої початкові корінні землі. Зокрема, тувинці апелювали до спільності релігії та духовного глави, дотримання національної самобутності: мовляв, тувинський народ походить з того ж племені, що й монголи; підкреслювалася необхідність продовжити такий національний та релігійний зв'язок. Буряти наголошували на повзучій втраті своїх прав унаслідок невідповідності в релігії та звичаях із росіянами, стверджуючи, що кожен бурят очікує вже давно тієї нагоди, коли буде можливість забезпечити собі спокійне проживання; іноді навіть йшлося про потребу возз'єднання зі своїми кревними, китайськими підданими. Отже, насамперед, головною метою відновлення єдиної Монголії було збереження національної самобутності та релігії.

6. На долю руху за об'єднання монголів безпосередньо вплинули позиції, насамперед, Китаю та Росії. Китай упродовж першої половини ХХ ст. (до 1945 року) категорично відмовлявся визнавати незалежність бодай якоїсь частини Монголії. Він ніколи не облишав надії повернути, зокрема ці ­"втрачені території". Ставлення Росії, потім СРСР до ідеї створення "Великої Монголії" було неоднозначним. Дипломати займали стриманішу позицію, військові, а з часом - представники Комінтерну - радикальнішу. Звичайно, ймовірності відокремлення бурятів чи калмиків майже ніколи (за виключенням окремих комінтернівців та Е.-Д. Рінчино) російська чи радянська влада не припускала. Царська влада намагалася також перешкодити поширенню об'єднавчих тенденцій у Туві та Барзі, виходячи зі власних стратегічних та інших міркувань. У 1920-1924 роках ідеї всемонгольської єдності, хоча й сприймались обережно радянським керівництвом, проте ще ­відверто не засуджувались. У цей же період вирішувалася доля Туви - дозволити їй об'єднатися з Монголією чи залишити самостійною державою? Москва розмірковувала над подальшою конфігурацією у далекосхідному регіоні та Центральній Азії. Відкрите засудження панмонголізму як негативної ознаки починається з середини 1925 року. Відтоді у МНР плани щодо об'єднання монгольських народів міцно пов'язуються із загрозою "японського імперіалізму". Проте, Й. Сталін, переслідуючи власні політичні цілі, час від часу обнадіював монгольське керівництво і натякав, що СРСР підтримує в принципі ідею об'єднання Зовнішньої та Внутрішньої Монголії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Роль буддійської церкви у національно-визвольному русі Монголії (1905-1911). - Київ, 2005. - 296 с.

Статті у наукових фахових виданнях, збірках наукових праць:

2. Запровадження теократичної монархії в Монголії: витоки та причини // Сходознавство. - 2001. - № 15. - С. 35-44.

3. Реалізація ідей панмонголізму бурятською інтелігенцією в першій третині ХХ ст. // Сходознавство. - 2003. - № 21-22. - С. 73-97.

4. Проекти об'єднання монгольських племен на початку ХХ ст. // Схо­дознавство. - 2003. - № 23-24. - С. 88-96.

5. Монгольська еліта на початку ХХ ст.: тенденція до об'єднання етнографічної Монголії // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2003. - Вип. 42. - Ч. І. - С. 61-69.

6. Шлях до вибору панмонгольської ідеї (Буряти між Петербургом та Лхасою) // Східний світ. - 2004. - № 2. - С. 59-67.

7. Проблема об'єднання з Внутрішньою Монголією в політиці вищого керівництва МНР (1925-1928 рр.) // Східний світ. - 2004. - № 4. - С. 59-68.

8. Еміграція бурятів із російських теренів до Зовнішньої та Внутрішньої Монголії впродовж 1910-1930-х рр. // Сходознавство. - 2004. - № 25-26. - С. 111-123.

9. Елбек-Доржи Рінчино та його концепції об'єднання монгольських земель // Сходознавство. - 2004. - № 27-28. - С. 69-90.

10. Курс на створення "Великої Монголії" у політичній діяльності да-лами Церен-Чиміда // Сходознавство. - 2005. - № 31-32. - С. 99-120.

11. Даурський уряд та буряти (1919 рік) // Східний світ. - 2006. - № 1. - С. 113-124.

12. Позиції Монголії та СРСР в Урянхайському питанні: до проблеми самовизначення Туви (1921) // Сходознавство. - 2006. - № 33-34. - С. 120-134.

13. Монголія, СРСР та Хемчицьке повстання (1924) // Східний світ. - 2006. - № 3. - С. 58-67.

14. Монгольський фактор у суспільно-політичному та культурному житті тувинського суспільства (1920-ті роки) // Східний світ. - 2006. - № 4. - С. 58-62.

15. Серединне Монгольське царство барона Унгерна // Сходознавство. - 2006. - № 35-36. - С. 89-102.

16. Буряти в Монголії (1920-1930-ті роки) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Київ, 2006. - Вип. 61. - Ч. ІІ. - С. 67-72.

17. Фен Юйсян і монгольська політична еліта: дискусія щодо Внутрішньої Монголії // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2006. - Вип. 62. - Ч. ІІ. - С. 92-99.

18. Заворушення під панмонгольськими гаслами у Тувинській Народній Республіці (1930-1932 роки) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2006. - Вип. 64. - Ч. І. - С. 73-77.

19. Ставлення монгольських політиків до Тувинської Народної Республіки (середина 1920-х - початок 1930-х років) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2007. - Вип. 65. - Ч. І. - С. 73-78.

20. Урга та тувинські нойони (1911-1915) // Сходознавство. - 2007. - № 37. - С. 92-105.

21. Зовнішня Монголія та монголи Ілійського краю: прагнення до об'єднання (1920-ті роки) // Східний світ. - 2007. - № 1. - С. 47-52.

Тези доповідей:

22. Ідеї панмонголізму серед монгольської політичної еліти в 20-ті рр. ХХ ст. // VІ Сходознавчі читання А. Кримського. - Київ, 2002. - С. 137-142.

23. Міграції бурятського населення з Росії до Монголії в першій чверті ХХ ст. // VІІ Сходознавчі читання А. Кримського. - Київ, 2003. - С. 121-124.

24. Культурна, духовна єдність монгольських народів у сприйнятті ­бурятської еліти в 1990-ті рр. // ІХ Сходознавчі читання А. Кримського. - Київ, 2005. - С. 90-93.

25. Монгольські народи та ідея "Великої Монголії" // Х Сходознавчі читання А. Кримського (присвячені 135-річчю від дня народження А.Ю. Крим­ського). - Київ, 2006. - С. 186-189.

АНОТАЦІЇ

Отрощенко І.В. Рух за об'єднання монгольських народів у першій половині ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Інститут сходознавства ім. А. Крим­ського Національної академії наук України. - Київ, 2008.

Дисертаційна робота присвячена всебічному аналізу руху за об'єднання монгольських народів у першій половині ХХ ст.; ставленню до нього населення різних монгольських земель; визначенню шляхів реалізації об'єднавчої політики, ефективності самого руху та його результатів. Робота ґрунтується на широкому колі джерел, теоретико-методологічних дослідженнях нау­кової проблеми, узагальненні поглядів та підходів до неї фахівців. Наведено аргументацію, що тенденція до об'єднання існувала серед усіх гілок монгольського етносу, за виключенням хиба-що калмиків. Пропонується на розгляд припущення, що Зовнішня Монголія (МНР) бачила своїм завданням, головно, об'єднати ті терени з монгольським та тувинським населенням, що на 1911 рік перебували у складі Китаю. Показано, що об'єднавчу політику монгольські народи та тувинці намагалися впроваджувати політичним, військовим, дипломатичним шляхами, шляхом створення спільного культурного простору, а також шляхом еміграції.

Ключові слова: Зовнішня Монголія, Внутрішня Монголія, Тува, Бурятія, Китай, СРСР, монгольські народи, панмонголізм.

Отрощенко И.В. Движение за объединение монгольских народов в первой половине ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Институт востоковедения им. А. Крымского Национальной академии наук Украины. - Киев, 2008.

Диссертационная работа посвящена всестороннему анализу движения за объединение монгольских народов в первой половине ХХ ст.; отношению к нему населения разных монгольских земель; определению путей реализации объединительной политики, эффективности самого движения и его результатов. Робота базируется на широком круге источников, теоретико-методологических исследованиях научной проблемы, обобщении взглядов и подходов к ней специалистов.

В диссертации показано, что Внешняя Монголия (со временем и МНР), прежде всего, видели своей задачей объединить Туву и территории с монгольским населением, которые на 1911 год находились в составе Китая. Наверное, на такую позицию влиял ряд факторов, таких как: давнее вхождение бурят и калмыков в состав России, влияние на эти народы русской культуры, зависимость монгольской элиты от российской (советской) поддержки. Во время советско-монгольских переговоров осенью 1921 монгольская сторона предложила не препятствовать переходу в монгольское подданство бурят, и затем в течение продолжительного времени монгольская власть поддерживала такую эмиграцию. Именно так монгольские политики видели решение "бурятского" вопроса. Предложения относительно вхождения бурят и калмыков в состав монгольской федерации имели место в 1920-е годы, но выдвигали их только отдельные бурятские деятели. Вместе с тем, Внутренняя Монголия, Барга, Тува, Алтайский округ казались неотъемлемой частью монгольского мира. Их монгольское и тувинское население с Халхою объединял ряд общих черт - номадизм, быт, религия, письменный язык, историческое и культурное наследие. Так, пребывание Тувы под протекторатом Российской империи, а потом провозглашение независимой Народной Республики Танну-Тува монгольская элита воспринимала как кричащую несправедливость. В разные времена, ради объединения монгольских земель, отдельные представители монгольской элиты были готовы пойти даже на вхождение в состав Китая или СССР.

Отмечается, что в первой половине ХХ в. самую последовательную ориен­тацию на объединение с Внешней Монголией демонстрировала Барга, Салчакский и Тоджинский хошуны Тувы. Сеймы Внутренней Монголии были менее единодушными, тем не менее, идея восстановления объединенной Монголии была и там достаточно популярной. Активной и настойчивой была позиция бурят в отдельные периоды, в частности в области создания общего культурного пространства. Стремление приобщиться к общему монгольскому государству высказывали и монголы Синцзяна. Итак, тенденция к объединению существовала среди всех ветвей монгольского этноса, за исключением разве что калмыков - российских (советских) подданных.

Объединительная политика проводилась политическим, военным, дип­ломатическим путями, через развитие общего культурного пространства и путем миграции. Урга командировала своих представителей и агитаторов к другим монгольским народам и тувинцам, вела военные действия во Внутренней Монголии и на границе Алтайского округа, в Туве, проводила переговоры с Россией и Китаем, пыталась наладить контакты с Японией, отстаивая свое видение единой Монголии. Улан-Батор, в свою очередь, также предпринимал все возможные меры к объединению. Среди них и отправка своих представителей и агитаторов в другие монгольские земли, и под­держка революционного движения на местах, и создание благоприятных условий для мигрантов, и попытки договориться с советской и китайской сторонами. Успехом объединительной стратегии, в частности, стало переселение в монгольские земли многих тысяч бурят и тувинцев, а также эмиграция во Внешнюю Монголию (МНР) жителей Внутренней Монголии, Барги и Синцзяна. В результате таких переселений монгольские народы Внутренней Монголии, а также буряты и тувинцы представлены в составе этнического населения МНР. Итак, можно сказать, что наиболее жаждущие объединения перебрались во Внешнюю Монголию (МНР) и получили возможность жить в собственном национальном государстве. При этом, эмигрировать в МНР удалось далеко не всем желающим. Более масштабное объединение не состоялось не по причине отсутствия согласия между монгольскими народами и тувинцами, а под давлением внешних обстоятельств. Положительными результатами такого объединительного движения, которые проявляются и сегодня, есть налаживание отношений между разными монгольскими областями, рост интереса к монгольскому языку и истории, формирование разнообразных общих идей и чувств, а также - контакты творческой интеллигенции на широком культурном пространстве.

Ключевые слова: Внешняя Монголия, Внутренняя Монголия, Тува, Бу­рятия, Китай, СССР, монгольские народы, панмонголизм.

Otroshchenko I.V. The movement for the Mongolian peoples union in the first half of the Twentieth century. - Manuscript.

Thesis for obtaining the Doctor of Historical Sciences in the speciality 07.00.02 - World history. - A. Krymsky Institute of Oriental Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

Dissertation is devoted to the all-round analysis of movement for association of the Mongolian peoples in the first half of the Twentieth century; to the relation to it of the different Mongolian lands; to definition of the ways of realization unifying policy, efficiency of the movement and his results. The dissertation it is based on the broad audience of sources, theoretic-methodological researches of the scientific problem, generalization of sights. The political elite of Outer Mongolia and МPR is proved, that, first of all, planned to unit Tuva and territories with the Mongolian population which in 1911 were in structure of China. It is shown, that unifying policy the Mongolian peoples and the Tuvinians tried to carry out a political, military, diplomatic ways, by creation of the common cultural space, and also emigration way.

Key words: Outer Mongolia, Inner Mongolia, Tuva, Buryatia, China, USSR, Mongolian peoples, Pan-Mongolism.

Размещено на Allbest.ru