Міжнародні відносини УНР доби директорії

4. Директорія прийшла до влади 14 грудня 1918 р., не маючи чіткої зовнішньополітичної концепції та єдиного погляду на пріоритети у міжнародних справах. Угруповання В. Винниченка і прем'єр-міністра В. Чехівського наполягало на союзові з більшовиками проти Антанти, інша група, яку підтримував С. Петлюра, висувала протилежну думку - йти на зближення з Антантою проти російських більшовиків. Тому нова українська влада спершу заявила про свій нейтралітет у громадянській боротьбі, яка розгорнулася на теренах колишньої Російської імперії. Але для реалізації нейтралістської платформи в умовах революції й громадянської війни не було можливості, УНР могла орієнтуватися або на Антанту, або на Радянську Росію.

Проте відрядження дипломатичної місії С. Мазуренка до Москви з пропозицією укладення військового союзу і економічної угоди на умовах припинення бойових дій та визнання Кремлем суверенності України було не найоптимальнішим варіантом. Проблему миру з УНР ленінський уряд цинічно зводив до урегулювання внутрішньоукраїнського конфлікту й відставки Директорії, тому московські переговори зайшли в глухий кут і на початку лютого 1919 р. були припинені. Натомість більш помірковані кола українського керівництва, що орієнтувалися на порозуміння з державами Антанти, активізували переговорний процес із командуванням французького експедиційного корпусу в Одесі й Бірзулі. Однак, попри те, що Директорія погодилася на більшу частину антантівських вимог, у тому числі й відставку В. Винниченка та В. Чехівського, досягнути бажаної угоди не вдалося. Каменем спотикання виявилося питання про контроль над армією УНР з боку денікінських офіцерів, оскільки західні демократії були переконані, що уряд УНР нездатен протистояти внутрішній анархії й зовнішній більшовицькій агресії. Таким чином, двозначність і нерішучість зовнішньої політики Директорії взимку 1918 - навесні 1919 рр. лише ускладнила її стосунки з обома центрами сили - Кремлем і Антантою, не допомігши ані попередити агресію з боку РСФРР, ані забезпечити дипломатичне визнання УНР Заходом.

5. Тому навесні-влітку 1919 р. вітчизняна дипломатія зосередила свої зусилля щодо захисту національно-державних інтересів УНР на Паризькій мирній конференції, але, з огляду на відсутність формального запрошення, Надзвичайна дипломатична місія Г. Сидоренка могла діяти лише неофіційно. Та негативне, у кращому випадку - скептичне, ставлення Антанти і США до самостійності України перекреслило всі зусилля місії щодо міжнародно-правового визнання УНР. Політика великих держав в “українському питанні” була похідною від їхніх ширших цілей у регіоні, а військові поразки Директорії на більшовицькому фронтові й поступова втрата нею контролю над більшою частиною національної території знецінювали роль УНР в очах провідних учасників мирної конференції. Вона стала на шлях визнання “довершених фактів” і легалізувала польську військову окупацію Східної Галичини, загарбання українських етнічних територій Буковини і Бессарабії Румунією та приєднання Закарпаття до Чехословаччини.

6. Надзвичайно важливим напрямком зовнішньої політики УНР за доби Директорії було налагодження добросусідських відносин із державами, що постали на терені колишньої Російської імперії, - Фінляндією, Литвою, Латвією, Естонією, Польщею, Білоруссю, Кубанню, Державою Всевеликого Війська Донського, Грузією, Азербайджаном, Вірменією. Спільно цим країнам було набагато легше протистояти спробам відродження “єдиної й неділимої” Росії (“червоної” чи “білої”), заручитися підтримкою Антанти і домогтися дипломатичного визнання на світовій арені. Шляхом активної участі у виробленні й підписанні Політичної конвенції на Четвертій конференції Прибалтійських держав у Ризі 31 серпня 1920 р. та укладенням до кінця осені 1921 р. військово-політичних союзницьких угод із Кубанською Республікою, Демократичною Донською Групою, Російським Політичним Комітетом Б. Савінкова, Грузинською і Азербайджанською Демократичними Республіками та Республікою Горців Північного Кавказу дипломатії УНР вдалося в цілому завершити міжнародно-правове оформлення обстоюваної С. Петлюрою і А. Ніковським системи регіонального Балто-Чорноморського союзу. Але військова поразка УНР від більшовицької Росії та окупація останньою Північного Кавказу й Закавказзя звели нанівець зусилля вітчизняної дипломатії.

7. З кінця грудня 1918 р. проантантівське угруповання в керівництві УНР (С. Петлюра, А. Лівицький, К. Мацієвич, А. Ніковський та ін.) взяло курс на державно-політичне зближення з Польщею і Румунією, що мало зміцнити позиції Директорії в боротьбі проти РСФРР і “білого руху”, а також допомогти здобути підтримку США і великих держав Європи, особливо Франції, котра відверто симпатизувала Варшаві й Бухаресту. “Начальник” ІІ Речі Посполитої Ю. Пілсудський і його порівняно нечисленні прибічники у польській еліті та окремі румунські політики погоджувалися на порозуміння з Директорією, оскільки керована нею УНР мала слугувати серйозним буфером проти більшовицької й “білої” Росії, що не визнавали нових східних кордонів зазначених держав. Ціною укладеного 21-24 квітня 1920 р. Варшавського українсько-польського союзного договору стала вимушена відмова Директорії від ідеї соборності України, але його реалізація спізнилася, принаймні, на рік і не відвернула військової поразки УНР від Радянської Росії.

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПОЛОЖЕННЯ І ПРАКТИЧНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ У СТАТТЯХ, ОПУБЛІКОВАНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Шамраєва В. Андрій Лівицький: штрихи до політичної біографії // Київська старовина. - 2001. - № 1. - С. 156-166.

2. Шамраєва В. М. Міжнародна діяльність УСДРП на еміграції (20-і рр. ХХ ст.) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - 2001. - Випуск 28. Частина 3. - С. 66-82.

3. Шамраєва В. М. Проблема вироблення зовнішньополітичної концепції УНР взимку 1918 - 1919 рр. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - 2001. - Випуск 30. Частина ІІ. - С. 87-93.

4. Головченко В., Шамраєва В. Проблема визначення зовнішньополітичної орієнтації УНР під час перебування на чолі Директорії Володимира Винниченка // Нова політика. - 1999. - № 6. - С. 26-33.

5. Шамраєва В. Діяльність дипломатичної місії Директорії УНР на Паризькій мирній конференції // Нова політика. - 2000. - № 4. - С. 38-42; № 5. - С. 58-62.

АНОТАЦІЯ

Шамраєва В.М. Міжнародні відносини УНР доби Директорії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07. 00. 02 - “Всесвітня історія”. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, Київ, 2003.

У дисертації досліджується вплив внутрішніх і міжнародних чинників на процес формування зовнішньополітичної концепції Української Народної Республіки за доби Директорії (грудень 1918 - листопад 1920 рр.), а також обставини і основні напрямки її реалізації вітчизняною дипломатією. Проаналізовані альтернативні варіанти міжнародної діяльності урядів УНР, спрямованої на забезпечення сприятливих умов для захисту національної державності та її дипломатичного визнання на європейській і світовій арені. Розкриті особливості й перспективи утвердження УНР у якості ключової ланки системи регіональної безпеки у Східній Європі та Причорномор'ї, охарактеризовані основні етапи налагодження взаємовигідної співпраці України з сусідніми державами, показано доцільність укладення українсько-польського військово-політичного союзу на завершальному етапі Визвольних змагань. На підставі комплексного аналізу визначено причини невдач вітчизняної дипломатії на Паризькій мирній конференції та роль зовнішньополітичного фактора у долях Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

Ключові слова: вітчизняна дипломатія, Директорія УНР, концепція, зовнішньополітичні пріоритети, регіональні міжнародні відносини.

АННОТАЦИЯ

Шамраева В.М. Международные отношения Украинской Народной Республики поры Директории. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 02 - “Всемирная история”. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 2003.

В диссертации исследуется влияние внутренних и международных факторов на процесс формирования внешнеполитической концепции Украинской Народной Республики поры Директории (декабрь 1918 -ноябрь 1920 гг.), а также обстоятельства и основные направления ее реализации отечественной дипломатией. Проанализированы альтернативные варианты международной деятельности правительств УНР, направленной на обеспечение благоприятных условий для защиты национальной государственности и ее дипломатического признания на европейской и мировой арене. Раскрыты особенности и перспективы утверждения УНР в качестве ключевого звена системы региональной безопасности в Восточной Европе и Причерноморье, охарактеризованные основные этапы налаживания взаимовыгодного сотрудничества Украины с соседними государствами, показана целесообразность заключения украинско-польского военно-политического союза на завершающем этапе Освободительной борьбы. На основании комплексного анализа определены причины неудач отечественной дипломатии на Парижской мирной конференции и роль внешнеполитического фактора в судьбе Украинской национально-демократической революции 1917-1920 гг.

Ключевые слова: отечественная дипломатия. Директория УНР, концепция, внешнеполитические приоритеты, региональные международные отношения.

SUMMARY

Shaimrayeva V.M. International relations of the Ukrainian People's Republic at Directoriee's time. - Manuscript.

The thesis for a Ph. D. Degree in History on speciality 07. 00. 02 - “World History”. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of International Relations, Kyiv, 2003.

The research problem, raised by the author, consists of the analysis and summarizing the factors, which influenced the development and coming into force the foreign policy doctrine of the ruling Ukrainian political parties at the end of 1918 - 1920. The dissertation gives a profound analysis of the internal and international factors, influencing the process of forming up foreign policy conception of the Ukrainian People's Republic at the Directoree Period (December, 1918 - November, 1920). The circumstances and the main directions of its coming into force by the National Diplomacy are also analyzed. Ukrainian political parties of the national-democratic revolution 1917 -1920 period and the foreign policy aspect of their program documents are enlighten. Ukrainian People's Republic government international activity alternative variants are also analyzed. Its activity was directed at securing the favorable conditions for the national government and its diplomatic acknowledging in Europe and m me world.

The author has also analyzed:

- The peculiarities and the perspectives for becoming the Ukrainian People's Republic the key-point in the system of regional security in the Eastern Europe and іп the Black Sea Region;

- The main steps of forming mutual cooperation of Ukraine with the neighboring states;

- The necessity of signing Ukraine-Poland military-political unity at the final period of the Liberating struggle.

Author defined the causes of the national diplomacy failure at the Paris peace-making conference and the foreign policy factor influencing the fate of the Ukraine national-democratic revolution of 1917 -1920 by using the complex analysis.

Making reference on the leading Ukrainian parties program documents, the author admits that after the victory of February, 1917 democratic revolution the prominent national political forces demanded a wide national-territory autonomy for Ukraine. But gradually these demands turned into the independency demands due to the unfavorable developments of the events on the international arena during the winter of 1917 1918. There was a hope for the union with the new democratic Russia in future.

Directoree forming and people's rebel against the Hetman P. Skoropadsky's Regime were at the time of cardinal changes in the international situation and the foreign policy of Ukraine, caused by the end of World War І. Ukraine suffered heavy losses. Ukrainian People's Republic couldn't survive without the support of Amanta, "white-guard" and "communist". But none of these countries supported Ukraine independence.

That's why in summer 1919 the Ukrainian diplomacy concentrated its efforts on defending the Ukrainian People's Republic national interests at the Paris Peace Conference. But the negative Antanta and the USA attitude to Ukraine's independence abolished all the efforts of the Ukrainian diplomats dealing with the international law acknowledgement of the Ukrainian People's Republic.

Extremely important approach of the Ukrainian People's Republic in the period of Directoree was forming friendly relations with the states, which appeared on the territory of the former Russian Empire. These countries could together better protest against "unique and indivisible" Russia, gain the Antanta support and diplomatic acknowledgement in the world.

Since the end of December 1918, the Pro-Antanta grouping in the Ukrainian People's Republic government (S. Petlura, A. Livytsky, K. Matsiyevich, M. Tishkevich and others) took the course on the state-political unity with Poland and Rumania. In April 21-24, 1920, Warsaw Ukraine-Poland Unity agreement was signed, but the Ukrainian People's Republic was destroyed by the Soviet Russia a year later.

Keywords: national diplomacy, UPR's Directoree, conception, foreign priorities, regional international relations.

Размещено на Allbest.ru