Єврейська людність України на початку 20-х pp. XX ст.: соціально-економічне та політичне становище

Аналіз соціально-економічного та політичного становища єврейських громад різних регіонів України на початку нової економічної політики. Визначення впливу політики "воєнного комунізму" та погромних акцій на сприйняття українським єврейством нової влади.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 27.09.2013
Размер файла 21,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Єврейська людність України на початку 20-х pp. XX ст.: соціально-економічне та політичне становище

Кучинська О.О.

В 20-ті pp. в Україні відбувалися складні етнонаціональні процеси. Національно-культурне відродження зумовило активізацію життя представників майже всіх етнічних груп. У вітчизняній історіографії історія єврейського населення в Україні в 20-30-ті роки висвітлена недостатньо. За радянських часів вивчення проблеми відбувалося в рамках концепції про «злиття націй» та створення єдиної історичної спільноти радянського народу. Тому особливості розвитку різних етнічних груп залишалися поза увагою дослідників. Всебічне вивчення історії єврейського населення України в 20-30-ті роки XX століття розпочалося лише в умовах незалежності. Найбільшу зацікавленість дослідників викликали питання асиміляції єврейського населення, динаміка його чисельності, інтеграція до радянської політичної системи. В середині 90-х років активізувалася розробка проблем, пов'язаних з переселенням євреїв, як складової частини національної політики радянської влади. Істориків зацікавила єврейська колонізація. Проте недослідженими залишаються питання соціально-економічного становище євреїв України на початку 20-х pp. XX ст.

Метою статті є проаналізувати соціально-економічне та політичне становище єврейських громад різних регіонів Української CPP на початку нової економічної політики, визначити вплив політики «воєнного комунізму» та погромних акцій на сприйняття українським єврейством нової влади.

У складному соціально-економічному становищі перебувало і єврейське населення України. На початку 1917 року соціально-економічна структура російського єврейства мала такі специфічні особливості, що докорінно відрізняли її від соціальних структур інших етнічних груп. Справа в тому, що традиційні заняття євреїв, що виокремилися ще в докапіталістичний період, виявилися законсервованими жорсткими умовами смуги осілості. Через свою національність та віросповідання єврейство, за рішенням царського уряду мало можливість займатися тільки певними видами господарської діяльності. Євреям містечок дозволялось вести посередницьку торгівлю між містечком та навколишніми селами, займатися певними видами ремесла. Тому на початку ст. з 5 млн. російського єврейства 1 млн. 958 тис. чоловік (58,6 %) займалися виключно торгівлею [3, с.53].Перша світова війна болюче вдарила по українському єврейству, практично знищивши єврейське містечко. Війна перетягувала значну кількість євреїв із містечок у великі міста по причині відсутності робочих рук після демобілізаційних процесів. Значного удару по єврейству завдала і варварська політика вищих властей в усій прифронтовій південно-західній смузі. Величезні страждання принесла громадянська війна українському єврейству, у відношенні до якого застосовувалися такі форми організованого насильства, як масові погроми. Євреїв грабували та вбивали всі ворогуючі сторони радянські більшовики, білогвардійці, українські війська. Через деякі регіони військові формування прокочувалися по декілька разів, що неймовірно збільшувало страждання єврейського населення. Кожна із воюючих сторін вбачала в євреях своїх ворогів, які підтримували іншу сторону. Так, білогвардійці вважали євреїв виключно більшовиками через національний склад верхівки партії більшовиків. Більшовики дивилися на єврея як на представника пануючого класу буржуазії та купецтва. Місцеві отамани грабували євреїв через їх віросповідання. Різні побори, грабежі і визиск стали в ці роки свого роду нормою життя багатьох єврейських містечок і міст. У літературі наводяться різні цифри, що свідчать про кількість людських жертв і масштаби матеріальних збитків, завданих єврейському населенню України у роки громадянської війни.

Радянські джерела за час з 1917 по 1921 pp., наводять дані про 1520 погромів, що мали місце в 911 населених пунктах України, Білорусії. Погроми коштували єврейському містечку 200 тис. вбитих і близько 700 тис. поранених, залишивши сиротами і інвалідами 300 тис. дітей. Всього з період до 1921 року на Україні, за підрахунками єврейського історика С. Дубнова, антисемітськими силами було вчинено 887 великих і 349 менших за розмірами погромів [6, .63].

19 січня 1918 року підчас погрому у Новоград-Волинському було пограбовано 250 єврейських магазинів і крамниць. Протягом 1919 року друга хвиля погромів та епідемія тифу призвели до скорочення чисельності єврейської громади міста вдвоє: з 11119 осіб (52% населення міста в 1913 році до 6063 осіб в 1922 році [5, с.400].

На думку сучасних дослідників всього за 1918-1921 роки на території радянської України відбулося 2000 погромів. Сотні містечок і єврейських кварталів в містах були зруйновані, півмільйона євреїв залишилось бездомними. Від грабунку єврейства не відмовлялись ні війська місцевих отаманів, ні місцеве населення. Особливо дісталось єврейству від погромів, влаштованих військами 1-ї Конної армії. За даними єврейської преси того часу, тільки протягом 1918-19 року більшовиками було влаштовано близько двохсот погромів. Про стан єврейської громади України під час революції і ставлення до єврейства інших національностей свідчить історик М. Кальницький: «Більшовики вважали їх багатіями і прагнули стягти контрибуцію, а їх противники закликали громити «жидів-комісарів». Будинки євреїв, їх синагоги постійно грабувались» [4, с.66].

У листі Центрального Бюро Євсекцій при ЦК РКП(б) до Політбюро ЦК РКП(б) від 2 листопада 1922 року наголошувалось на тому, що в Україні в середині 1920-го року зареєстровано близько 2000 погромів майже в 600 населених пунктах, безпосередньо постраждало 500 тисяч осіб, з яких вбито 150 тисяч, поранено та покалічено і 200 тисяч осіб, вдів 50 тисяч, повних та часткових сиріт 60-70 тисяч (за останніми даними кількість сиріт зросла до 200 тисяч) [13, арк.25].

По закінченні громадянської війни єврейське населення опинилося в більш гіршому становищі, ніж інші етнічні групи України. Чисельність євреїв по всій території колишньої Російської імперії різко скоротилося. У1919 р. на території радянської України проживало 1577 тис. євреїв, зокрема, в Східному Поліссі 147 тис., на Правобережжі 682 тис.. Лівобережжі 198 тис., у

Степовому районі -113 тис., у Донбасі 41 тис. Лише 4,65 % працювали робітниками, 4,11% службовцями і 4,2 % на транспорті, 200 тис. євреїв займалися ремеслом. Вони проживали в містечках та сільській місцевості [15, с.67].

З встановленням радянської влади економічні умови існування єврейської громади смуги осілості ще більш погіршилися. Жорстка податкова політика, непомірні штрафи, відсутність сировини для роботи, неможливість успішно конкурувати з кооперацією на селі, що народжувалася, з великими підприємствами, які випускали порівняно дешеві товари поглиблювали кризу містечка.

За даними обстеження єврейських містечок прикордонної смуги Правобережної України бідна декласована маса серед єврейства складала від 40 до 70 відсотків. В містечках великий процент складали кустарі, які працювали на дефіцитній сировині. Відсутність останньої та закриті заходами радянської влади ринки збуту продукції ще більше ускладнювали непросту ситуацію [16, арк.ЗЗ].

Складність ситуації підтверджують публікації в закордонних виданнях. В статті польського економіста Я. Ліщинського, який досліджував рівень життя єврейської громади «соціалістичних територій», підкреслювалось: «Нелегко писати про економічне становище євреїв... Нещодавно ми багато чули про страшний голод серед єврейського населення; до нас доходили звістки про те, що лавки закриваються, ремісники сидять без роботи і не мають шматка хліба. И усе ж, якщо ми хочемо намалювати нарис сучасного економічного становища, виявиться, що немає ніяких джерел, звідки можна було б дістати достовірні матеріали. Відомо одне, що 400 000 євреїв, які жили торгівлею хлібом, позбавилися засобів існування» [6, с.96].

На Поділлі загальна чисельність безробітних складала понад 30 відсотків від усього єврейського населення, яке проживало в регіоні. Серед єврейського населення Проскурівського округу 30% займалися кустарною та ремісничою працею, 25% торгівлею, 20% жили з постійної та сезонної праці по найму, 20% становило декласоване населення без визначених професій і 5% залучені до хліборобської праці. Торгівці округу, не маючи змоги сплачувати величезні податки, емігрували через Румунію та Польщу до Канади. Поодинокі випадки міграції на початку 20-х pp. XX ст. відмічалися серед кустарів та ремісників [6, с.63].

Отже, заходи радянської влади по одержавленню промисловості і торгівлі на початку 20-х pp. призвели до масового зубожіння єврейського населення, яке до революції мешкало в невеликих містах та містечках Правобережної України та займалося переважно дрібним кустарним виробництвом та посередницькою торгівлею. Більшість кустарів, гендлярів, на початку 20-х років опинилася в стані безробітних. На Правобережжі компартійні органи вимушені були констатувати наявність «містечкової проблеми» межі осілості.

Декласоване єврейське населення Кам'янецького округу нараховувало 13100 чоловік, або 57 %усіх працездатних. Найбільше безробітних було серед жінок, лише кожна п'ята з них мала можливість працювати. До групи безробітних входили кустарі і ремісники, які зовсім не мали роботи або працювали від випадку до випадку, та особи, які жили на допомогу, яка надходила з-за кордону [9, с.54].

На початку 20-х pp. XX століття великий відсоток євреїв Правобережної України в наслідок політики «воєнного комунізму» опинився у так званій групі «позбавленців» тобто осіб, які в силу своєї трудової діяльності, соціального походження втратили свої політичні та громадянські права. В такому становищі опинилось близько 30 відсотків всього єврейського населення України. За таких умов компартійні органи відмовлялася надавати ним будь-яку матеріальну допомогу. Розраховувати вони могли лише на кошти від своїх національних організацій. Населення згуртовувалось навколо сіоністських організацій, незалежних від держави [7, с. 182].

Єврейське населення не відчувало справжньої турботи про свої потреби від місцевих органів радянської влади, які вважали марним приходити їм на допомогу. Проявлявся прихований і явний антисемітизм. Допускалися випадки незаконного позбавлення виборчих прав.

На початку 1920-х років серед партійних і радянських працівників різних рівнів було поширене уявлення про містечка як про центр спекуляції і лихварства. У суспільно-політичному плані жителі містечка, за більшовицькими поняттями, відносилися до так званих «нетрудових елементів» і майже автоматично зараховувалися до ворогів радянської влади. Особливо стійкими носіями такої думки були працівники низових партійних структур. Причому в рахунок не бралося ні те, яку роль відігравало єврейське населення містечка в обслуговуванні селян навколишніх сіл, ні те, що містечкове єврейство в соціальному плані вже давно було таке ж неоднорідне, як населення інших національностей цих містечок. Приміром, у Подільській губернії нараховувалося 90 містечок, і кожне з них, у тій чи іншій мірі обслуговувало 15-20 тис. селян. Причому посередницькою торгівлею з селом займається лише 10 % євреїв, обмін через державну кооперацію свої продукції здійснювало 80 відсотків ремісників (30 % єврейського населення містечок), на державній службі перебувало до 30 %. Таємне обстеження роботи партійних і радянських органів влади містечок засвідчило, що однією з причин економічної депресії єврейського містечка була короткозорість та політично неправильна політика деяких місцевих органів, зокрема, міліції. В штрафах, що накладалися на єврейське населення, працівники органів внутрішніх справ та місцеве керівництво вбачало одне з джерел поповнення місцевого бюджету. Штрафи передбачались навіть в доходній частині місцевих бюджетів. Вони стягувалися особливо ретельно, суми визначалися свавільно і не відповідали платіжній здатності того, кого штрафують. Крім того, фінансові установи встановлювали великі ставки місцевого збору, що накладався на дрібних крамарів. Особливо це стосувалося незаможної частини населення, що торгувала без патенту. Встановлювалися також високі ставки орендної плати [4, с.74].

Сказане вище примушувало євреїв прислухатися до сіоністських організацій, які діяли в підпіллі і пропонували реальний шлях до позбавлення від усіх бід.

Єврейські національні організації проводили значну економічну та громадсько-політичну роботу: з метою поліпшення стану безробітної єврейської молоді організовували різноманітні артілі, майстерні, сільськогосподарські колективи; надавали матеріальну допомогу; проводили різного роду масові виступи (у тому числі демонстрації); поширювали листівки та прокламації. Єврейські активісти працювали в різних громадських об'єднаннях, створювали курси для вивчення давньоєврейської мови, палестинознавства. У великих містах використовували для своєї роботи «червоні кутки» при житлотовариствах. наприклад, в Одесі майже всі «червоні кутки» сіоністи перетворили на центри своєї діяльності. Робота була настільки розвинутою, що ДПУ вимушено було поставити перед губвиконкомом питання про закриття цих пунктів. Як в Одесі, так і на Києві вони мали помітний вплив в клуби кустарів [10, с.69-70].

Аналітичні матеріали апарату Уповноваженого народного комісаріату закордонних справ CPCP в УСРР, Центральної комісії національних меншин та бюро нацменшин окружних виконавчих комітетів свідчили про надзвичайно важке економічне становище єврейства Поділля. Матеріали відзначали «наявність широких верств єврейського населення, які не мали внаслідок війн імперіалістичної та громадянської, а також погромів, що пронеслись по Україні, і біженства ніякої економічної бази; систематичне безробіття в тих кустарних і ремісничих виробництвах, в яких зосереджена більшість єврейських кустарів і робітників (швейні, деревообробні та інші); скрутність для цих верств, особливо для викинутих громадянською війною з економічної колії, знайти застосування для своїх робочих рук; особливо важке становище для підростаючого покоління, як для дітей торгівців, які не бажають і не мають чим торгувати, так і для дітей кустарів і робітників, які не знають куди подітися; натиск з боку різних рад органів (фінансових агентів, колгоспів, міліції), які часто перекручують лінію Радвлади щодо кустарів і застосовують надто круті заходи стосовно торгівців» [8, с.22].

Нічого не робилося щодо благоустрою містечок, погромлених та зруйнованих вщент в часи громадянської війни, в них були відсутні елементарні санітарні умови для поживання, не велося нового будівництва. Лише третина єврейських дітей відвідувала школи, які знаходилися у незадовільному матеріальному стані і часто не фінансувалися з місцевого бюджету. Недостатнім було медичне обслуговування. Одна лікарня обслуговувала 25-30 населених пунктів, а лікар в день приймав по 150 і більше пацієнтів. Хронічно не вистачало спеціалістів, устаткування та медикаментів [2, с.159].

Дискримінація з боку радянської влади в умовах післявоєнної розрухи жахливе безробіття спонукали до масового виїзду єврейської молоді з міст і містечок Правобережної України.

Така ж ситуація була і в єврейських землеробських колоніях.

У період революції та громадянської війни сильно постраждали єврейські сільськогосподарські колонії Півдня України. Перший помітний удар єврейському землеробству в регіоні завдали банди місцевих отаманів. Вони розорювали колонії, знищували населення. Деякі колонії, наприклад, Трудолюбівка і Нечаївка в Катеринославській губернії були вщент знищені. Після війни єврейські колонії справляли гнітюче враження своїм сумним виглядом, пустуючими напівзруйнованими або вщент розгромленими дворищами, вирубленими садами, відсутністю зелені і якоюсь глибокою запущеністю [14. С.16].

З листопада 1918 року єврейські колонії потрапили до зони бойових дій і на два роки втратили темп культурного і господарського розвитку. Ось як змальовується чотирирічна історія колонії Львова у доповіді місцевого ревкому в липні 1922 року: «Колонія Львова переживала небачені в історії колонії біди протягом 4-х років. Від багатої колонії Львова зі своїм сільськогосподарським інвентарем, показовим веденням господарства, виробництва, посівами, всієї земельної площі, заняттями скотарством, на даний час перетворилась у найбідніше, розорене село... не зупинялась громадянська війна, війська, при стоянці в колонії, вчиняли багато бід колонії своїми вимогами транспорту і інших предметів. He дали громадянам засівати землю» [1, с.141].

У районі єврейських землеробських колоній (Львов, Бобровий Кут, Сейдеменуха) за газетними повідомленнями 1919 року та оперативними зведеннями 1920-1921 року, мали місце чисельні випадки збройних нападів з пограбуваннями місцевих жителів, які здійснювали як збройні формування, що мали політичну забарвленість, так і звичайні грабіжники.

За 1914-1920 pp. чисельність євреїв-землеробів зменшилася з 52 до 35 тис. чоловік, а кількість землі, яку вони обробляли становила лише 75 тис. десятин. Тобто, порівнюючи з 1917 p., чисельність єврейського сільськогосподарського населення зменшилась на 17 тис. чоловік, а кількість оброблюваної землі на 24 тис. З існуючих на той час 7582 єврейських господарств, лише 6651 мали власні будинки, тобто 930 господарств і їх власники не мали даху над головою. Поширилась страшна бідність. На 1922 р. 50 % єврейських сільськогосподарських господарств не мали корів, від 11 до 36 % господарств не мали робочої худоби, тільки 5 % були заможними, із 758 господарств Херсонської та Маріупольської округи були посівними лише 544 (86,3 %), а 138 зовсім не засівалися [12, с.50].

Єврейські сільськогосподарські колонії дуже страждали від численних «пролетарських» реквізицій та продрозкладки. Нові владні більшовицькі органи сільські ради, революційні комітети та комітети незаможних селян почали провадити новий політико-культурний курс з наступу на селі. У Боброво-Кутській колонії Херсонської губернії протягом усього 1920-1921 років місцева більшовицька влада прагнула розв'язати питання продрозкладки. Якщо у травні 1920 року сільський схід вирішив спільними діями виконати розкладку, то у грудні ситуація змінюється. У постанові сільських зборів щодо продрозкладки зазначається, що колонія виконала лише 65 % розверстки. Було вирішено забрати все зерно крім посівного фонду. У січні 1921 року у постанові влада вимагала заарештувати всіх «саботажників та уклоністів». У лютому загальні збори постановили провести кампанії з вилучення у населення вогнепальної зброї. Влада вже побоювалась селянських заворушень [1,с. 144].

У 1921 -1923 pp. значну частину території Росії та України охопив голод (в останній навесні 1922 р. голодувало 3,8 млн. чол. 15% усього населення республіки). Голод був наслідком неврожаю, післявоєнної розрухи, а найбільше запровадженої більшовиками політики продрозкладки. Усвідомлюючи політичну небезпеку можливої дестабілізації в країні і свою повну безпорадність перед лихом, радянський уряд був змушений звернутися за допомогою до міжнародних організацій, і ті впродовж кількох років завезли до голодуючих регіонів CPCP 50 млн. пудів продовольства, медикаментів і одягу, виділених урядами західних держав і зібраних тамтешнім населенням [11,с. 142].

На початку і в середині 1920-х років колонії були дуже бідні. He вистачало знарядь праці, а те, що залишилось, було дуже старе і зношене. Це гальмувало розвиток колоній. Сільськогосподарські машини мали тільки окремі заможні господарства, які здавали їх в оренду, а для пересічного колоніста вони були надто дорогими.

Отже, утвердження на початку 20-х pp. радянської влади було зустрінуте масою єврейства України далеко неоднозначно. Вже відома на той час стратегія більшовиків на викорінення релігії, у тому числі юдаїзму, червоний терор не лише проти «рабинів і буржуїв», а й проти єврейських партій соціалістичного спрямування, нарешті, запровадження воєнного комунізму, який, поряд із конфіскаціями хліба у селян, передбачав безоглядну націоналізацію промислових підприємств, торгівлі й навіть ремісництва, все це не створювало бодай більш-менш сприятливих умов для нормалізації життя єврейської помади. Цілком усвідомивши цю обставину, маси євреїв, більшість яких до того В іще не отямилась від пережитих погромів, прагнули чим скоріше покинути підпорядковану більшовикам українську територію, сподіваючись на кращу долю в еміграції. Протягом 1920-1921 pp. з українських територій виїхали за кордон близько 200 тис. євреїв. Кількість біженців могла бути й більшою, якби з ініціативи Головбюро євсекцій при ЦК РКП(б) радянський уряд не вжив термінових адміністративних заходів для штучного звуження еміграційного потоку, примусово повертаючи на місця попереднього проживання тих, хто не міг довести, що має офіційно визнані радянською владою підстави для еміграції.

єврейство економічний політика комунізм

Список використаних джерел

1. Бєлий Д.В. Єврейські землеробські колонії Херсонського повіту на зламі доби (1919 1922 pp.) // Архіви України. 2003. -№1-3.

2. Гусев В. Єврейське містечко в радянській Україні після громадянської війни: проблема виживання // «Штетл як феномен єврейської історії». Збірник наукових праць. - K.: Інститут Юдаїки, 1999.

3. Духовний Б.А. Национальная политика Советской власти и евреи // Советское строительство. 1928, № 4.

4. Журба М.А., Доценко В.О. Шестикутна зірка над полем: Життя і смерть єврейського земле облаштування в Україні (20-30-ті роки XX століття): Монографія. K.: «МП Леся», 2005.

5. Каган Л. Из истории еврейской общины г. Новоград-Волынского // «Доля Єврейських громад Центральної та Східної Європи в першій половині XX століття». Збірник наукових праць. K.: Інститут Юдаїки, 2004.

6. Козєрод О.В. Євреї України в період нової економічної політики: 1921-1929 pp. K.: СПД Савчина, 2003.

7. Котляр Ю. Єврейські організації на Півдні України в роки НЕПу // Еврейская мисль сквозь века. Сборник научных трудов по иудаике, еврейской исории и культуре. Вып. 6. Днепропетровск, 2002.

8. Місінкевич Л. Єврейська і польська національні меншини Поділля (20-30 pp. XXct.).-К, 2001.

9. Місінкевич Л.Л. Національні меншини Поділля у 20-30-х pp. XX століття. K., 2000.

10. Молоткіна В.К. Культурно-освітня діяльність громадських організацій України в умовах непу (1921-1929 pp.) Дисертація к.і.н. Переяслав-Хмельницький, 2005.

11. Нариси з історії та культури євреїв України. K: Дух і Літера, 2005.

12. Орлянський В.С. Євреї України в 20-30-ті роки XX ст.: соціально-політичний аспект. Запоріжжя, 2000.

13. Російський державний архів соціально-політичної історії. - Ф.445. - On. 1. - Спр.65.

14. Финкель А.Х. Еврейское землеустройсво в Советском Союзе. X., 1926.

15. Хонігсман Я.С. Колективізація, голод і занепад єврейського землеробства в Україні // Український історичний журнал, 1994, №2-3.

16. Центральний державний архів громадських об'єднань України Ф.1. Спр.4171.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Сутність та наслідки Люблінської та Берестейської церковної уній. Аналіз соціально-економічного розвитку України в XVI-XVII ст. Громадсько-політичний устрій Запорізької Січі. Характеристика козацько-селянських повстань наприкінці XVI – на початку XVII ст.

    реферат [25,0 K], добавлен 18.05.2010

  • Поняття та загальна характеристика, а також хронологія впровадження нової економічної політики на території СРСР, передумови, оцінка результатів. Об'єктивні та суб’єктивні причини голоду 1921-1923 рр. в Україні. НЕП як альтернатива "воєнного комунізму".

    презентация [1,7 M], добавлен 04.06.2015

  • Формування нової політико-економічної структури Афганістану. Іран на початку новітніх часів. Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 pp. Крах Османської імперії. Національно-патріотичний рух в Туреччині. Перші заходи кемалістського уряду.

    реферат [30,7 K], добавлен 28.02.2011

  • Велика промислова буржуазія Півдня України - провідна соціальна сила суспільства другої половини XІХ – початку XX століття та еволюція її соціально-економічних вимог. Трансформація становища цієї верстви у суспільстві. Джерела формування буржуазії.

    автореферат [56,3 K], добавлен 10.04.2009

  • Розвиток політичної системи Чеської Республіки в 1993-2012 рр. Роль та місце економічно-політичного фактора в суспільно-політичному житті країни. Основні вектори зовнішньої політики ЧР, прямі іноземні інвестиції; сфери економічної співпраці з Україною.

    курсовая работа [57,0 K], добавлен 27.08.2014

  • Характеристика політичного становища в Україні в 17-18 ст. Аналіз соціально-економічного розвитку України за часів Гетьманської держави, яка являє собою цікаву картину швидкого політичного і культурного зросту країни, звільненої від польського панування.

    реферат [26,6 K], добавлен 28.10.2010

  • Становище України після світової війни та впровадження нової економічної політики. Розвиток промисловості, науки і техніки в 20-30-ті роки. Впровадження єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі та забезпечення держави товарним хлібом.

    реферат [28,6 K], добавлен 13.03.2011

  • Політичне і соціально-економічне становище в Україні напередодні національно-визвольної війни. Характеристика політичного портрету Хмельницького та зовнішньополітична діяльність його уряду у південному регіоні. Відносини України з Османською Портою.

    реферат [43,6 K], добавлен 24.04.2009

  • Політичне становище Чехословаччини на початку 1945 р., зміцнення впливу комуністичних сил на її території. "Побудова соціалізму" як мета нової конституції. Рух за реформи та радянська інтервенція 1968 р. "Оксамитова революція" і розпад Чехословаччини.

    контрольная работа [20,8 K], добавлен 26.01.2011

  • Передумови і впровадження нової економічної політики. Суть реформування в галузі торгівлі, фінансів, сільському господарстві. Позитивні та негативні результати проведення НЕП. Причини відмови від засад нової економічної політики. Історичне значення НЕП.

    реферат [23,2 K], добавлен 28.10.2010

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.