М.Г. Тройницький у суспільно-державному житті Одеси другої половини XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

М.Г. Тройницький у суспільно- державному житті Одеси другої половини XIX ст.

Картелян О.Д.

Реконструкція участі особистості у суспільному розвитку окремих регіонів та міст дає можливість ширше уявити особливості загальноукраїнського історичного процесу. Діяльність конкретних державних і громадських діячів, які власним прикладом сумлінного служіння суспільним інтересам зумовлювали розвиток Одеси, є своєрідним стрижнем або основою, який сполучає весь комплекс наукових розвідок, присвячених історії міста вказаного періоду. Активну участь у суспільно-державному житті Одеси приймав М.Г. Тройницький (1811-1892 рр.), чиє життя і діяльність нерозривно пов'язані з рідним містом. В історіографії інтерес до життя, творчості та діяльності М.Г. Тройницького обмежувався оприлюдненням нечисленних, переважно стислих біографічних розвідок[1]. Мета даної статті полягає у висвітленні участі діяча у суспільно-державному житті Одеси.

М.Г. Тройницький народився в Одесі у 1811 р. Яскравий представник старовинного козацького старшинського роду з Полтавщини, отримав освіту у провідному освітньому закладі півдня Російської імперії - Рішельєвському ліцеї. Він був наполегливим учнем, проявляв неабиякі здібності у навчанні, вирізнявся поетичним хистом, приймав активну участь у заснуванні та виданні ліцейського журналу «Ареопаг». Поява цього рукописного видання була пов'язана з деякою лібералізацією системи освіти в цьому навчальному закладі. В кінці 20-х років XIX ст., завдяки діяльності нового директора І.С. Орлая, суворий розподіл ліцею на «внутрішній» та «зовнішній» відійшов у минуле. Номера «Ареопога. Журнала литературы, критики, наук и художеств, издаваемого от пятого класса лицея» (1828-1830 рр.) дійшли до нас у вигляді рукопису з шести окремо переплетених зошитів, до яких включені протягом перших п'яти років по місяцям, а у 1830 р. по тижням, п'ять частин журналу та одна додаткова частина. Матеріали у рукописному журналі розміщалися ліцеїстами анонімно. Свої вірші підписував лише вихованець ліцею

О. Магденко. Про авторство М.Г. Тройницького нам відомо з мемуарно- епістолярних джерел. На сторінках «Ареопага» вихованці ділилися враженнями про ліцейське життя, апробували свої перші вірші і прозу, розміщували твори популярних у той час авторів. Безліч сторінок журналу присвячено творчості видатного російського поета та письменника

О.С. Пушкіна, чиї твори були надзвичайно популярні серед ліцеїстів. У 1875 р. М.Г. Тройницький у своїх спогадах згадував: «„еще в отроческие годы наши имя Пушкина произносилось у нас, как имя прославленного поэта. Его читали, перечитывали, переписывали, затвердживали на память, некоторые из его ненапечатанных стихов ходили у нас по рукам в рукописях, как запрещённые. Что же в особенности так влекло нас в стихах Пушкина? Прежде всего язык - гармонический, простой и доступный, как звуки и образы в природе, и поэтический ясный, как античная статуя»[2]. Закінчив ліцей М.Г. Тройницький у 1831 р.[3,арк.21].

З Рішельєвським ліцеєм пов'язана діяльність старшого брата М.Г. Тройницького, Олександра Григоровича Тройницького, відомого статистика та державного діяча. Після закінчення ліцею О.Г. Тройницький залишився викладати фізико-математичні дисципліни, а з 1834 по 1857 р. займав посаду редактора газети «Одесского вестника». Відомість та визнання старший Тройницький отримав у кінці 50-х рр. XIX ст., коли переїхав до Петербурга, де очолив офіційний центр урядової статистики держави - Центральний статистичний комітет при Міністерстві внутрішніх справ Російської імперії. У 1861 р. він став товаришем міністра внутрішніх справ

О.П. Валуєва, а через шість років був призначений членом Державної ради. У той же час не менш важливим у творчій долі О.Г. Тройницького був початковий, одеський період діяльності, тісно пов'язаний з розвитком періодичної преси у Новоросійському краї. Завдяки наполегливій праці редактора орган офіційної преси - «Одесский вестник» перетворився у найпопулярніше і впливове місцеве видання. М.Г. Тройницький надавав велику допомогу старшому брату у виданні газети. На сторінках «Одесского вестника» він виступав, як поет, публіцист та автор багатьох фейлетонів[4]. Йому, зокрема, належить стаття, присвячена перебуванню в Одесі і у Вознесенську у вересні 1837 р. видатного російського поета В.А. Жуковського.

Братами Тройницькими були написані та надруковані в «Journal d'Odessa» і «Одесском вестнике» від 12 і 13 лютого 1837 р. два некролога, присвячені О.С. Пушкіну. Необхідність вивчення одеських некрологів, що виділяються своєю змістовністю та суспільною важливістю, неодноразово відзначалася в історіографії. Однак дотепер обставини створення і появи цих статей у пресі залишаються багато у чому не з'ясованими, зміст їх у достатній мірі не проаналізовано. Єдиним мемуарним свідченням про історію опублікування некролога в «Одесском вестнике» є стаття М.Г. Тройницького «По поводу статьи «Одесского вестника» 1837 года о смерти Пушкина», де він говорить про своє одноосібне авторство. Стаття була надрукована у двох виданнях у 1887 р., коли авторові виповнилося 85 років і минуло піввіку після подій, які у ній описані. На той час померли всі інші безпосередні учасники тих подій. Спогади М.Г. Тройницького цитувалися на правах щоденникового свідчення.

Некролог, опублікований в «Одесском вестнике», безсумнівну, написаний під сильним впливом оригінальної частини статті французького видання. У подібних формулюваннях, іноді з використанням тих же оборотів, в російському варіанті некрологу повторені і розвинені думки про європейське значення творчості О.С. Пушкіна, про могутність його думки і фантазії, про гармонію його поетичної мови, про сучасників, що з любов'ю стежили за розвитком його таланта. Про світове значення творчості Пушкіна у французькому некролозі говориться, що він був «„одним из тех гениев, на которого мы с такой гордостью указывали Европе как на нашего соотечественника!» («...un de ces genies, que nous presentions avec tant d'orgueil a l'Europe comme notre compatriote!»). Та ж думка виражена і у російськомовному некролозі: «А.С. Пушкин - представитель нашей поэзии, на котрого с гордостью указывали мы Европе». У порівнянні з петербурзькими некрологами обидві одеські статті тут цілком оригінальні: жодна зі столичних газет не ставила покійного поета в один ряд з письменниками Європи. Визнання О.С. Пушкіна як поета народного, національного міститься лише в одному з петербурзьких некрологів, у знаменитій замітці В.Ф. Одоєвського, надрукованій у «Литературных прибавлениях к «Русскому инвалиду».

Однак російськомовна стаття не була блідим повторенням французької. Навпроти, російський текст, надрукований в «Одесском вестнике», набагато оригінальніше, емоційніше і сміливіше французького за своїм суспільним значенням. Незрівнянно масштабніше виступає тут і фігура

О.С. Пушкіна. Автор статті називає його «владыкой русского слова», «бессмертным достоянием русской литературы», «вещим певцом нашего времени». Особливо підкреслені в некролозі «Одесского вестника» суспільна значимість і актуальність пушкінської поезії: «Своими чудными звуками, своими вдохновенными созданиями он выражал все поэтические стороны современной жизни».

Таким чином, розгляд всіх наявних матеріалів дозволяє з впевненістю припускати, що М.Г. Тройницький був автором російського некролога О.С. Пушкіну, опублікованого в «Одесском вестнике».

Тривалий час М.Г. Тройницький працював управляючим одеської сухопутної митниці, проте він багато зробив для розвитку кредитно- банківських установ півдня Російської імперії. У другій половині XIX ст. всі кредитні заклади держави були закриті, натомість була створена головна кредитна установа імперії - Державний банк. Його статут був затверджений 31 травня 1860 р. Протягом двадцяти років банк був єдиним державним кредитним закладом, на який було покладено виконання різноманітних операцій, і який поступово відійшов від суто комерційних операцій і почав відігравати роль контролюючого органу грошового обігу. Майже одразу після створення Державного банку М.Г. Тройницький взяв активну участь в організації роботи його відділення в Одесі. Одеська контора була створена на базі Комерційного банку і стала однією з дев'яти контор Державного банку, що діяли в державі. З 1862 р. М.Г. Тройницький обіймав посаду одного з двох директорів, а через два роки став управляючим Одеської контори Державного банку[5].

У другій половині XIX ст. в Одесі, швидко зростаючому портовому місті, спостерігався стрімкий розвиток торгівлі та промисловості, що викликало появу досить розгалуженої системи приватних кредитних закладів. Водночас реформи 60-х рр. XIX ст. призвели до зміни ставлення населення до кредитування. Товариство взаємного кредиту (ОТВК) виникло в Одесі 21 січня 1868 р.[6,арк.5] Мета закладу полягала в тому, щоб «с помощью учета срочных обязательств, что предоставляются лицам всех сословий, которые занимаются торговлей и другими промыслами, необходимые им капиталы в размерах, которые отвечают степени благонадежности каждого из лиц»[7].

Наприкінці 1860-х рр. М.Г. Тройницький, паралельно очолюючи Одеську контору Державного банку, був членом правління ОТВК, а у 1872 р. він обійняв посаду голови правління товариства [8,арк.1]. За соціальним складом серед тих, хто користувався позиками товариства, переважали домовласники, торговці та підприємці. ОТВК не відрізнялося значними загальними сумами наданих позик, тобто мало порівняно не великий обіг капіталу. Проте, товариство сприяло вирішенню проблеми нестачі грошей у всіх галузях економіки півдня Російської імперії і залучало до процесу кредитування ширші верстви населення.

В Одесі М.Г. Тройницький одружився із Марією Григорівною Красіковою (1826-1867 рр.). У подружжя народилося чотирнадцять дітей: Григорій (1847-1896 рр.), Олексій (1848 р.), Миколай (1849-1881 рр.), Петро (1850 р.), Ольга (1859 р.), Сергій (1854 р.), Марія (1856-1910 рр.) Софія (1857 р.), Ганна (1859 р.), Віра (1861 рр.), Надія, Любов (18641909 рр.), Євстафій та Михайло (1867 р.) Усі дочки М.Г. Тройницького (крім Ольги) закінчили у різний час Смольний інститут. Чоловік старшої Ольги Тройницької - Миклашевський Михайло Ілліч (1853-1916 рр.) займав посаду Катеринославського губернського проводника дворянства, був членом Державної ради[9,арк. 24]. О.М. Миклашевська померла в Одесі в 1919 р. від тифу.Ії старший син, Ілля Михайлович (1877-1961 рр.), закінчивши Імператорський Олександрівський ліцей, обрав військову кар'єру. Брав участь у військових діях під час громадянської війни і дослужився у складі Кримсько-Азовської добровольчої армії генерала Боровського до генерал-майора. І.М. Миклашевський емігрував до Франції, де і помер 14 жовтня 1961 р. Дочка, Тетяна Михайлівна (1879-1967 рр.), була одружена з князем Анатолієм Анатолійовичем Гагаріним (1876-1954 рр.), мала доньку Тетяну (1915-1998 рр.).Третім у родині народився Костянтин Михайлович (1885-1943 рр.), відомий актор, режисер, теоретик театру. В 1904 р. він закінчив Олександрівський ліцей і розпочав службу чиновником Державної канцелярії. К.М. Тройницький напередодні революції 1917 р. емігрував у Париж. Його вважають одним з родоначальників звукового кіно, він опублікував кілька робіт з історії італійського театру, мистецтва та звукового кіно. Молодший онук М.Г. Тройницького, Вадим Михайлович (1890-1963 рр.), закінчив у 1911 р. Олександрівський ліцей. Тривалий час він працював у канцелярії міністерства Імператорського двору, дослужився до титулярного радника. Як і старший брат він емігрував у Францію, де одружився на Марії Володимирівні Охотниковій (1897-1983 рр.).

М. Г. Тройницький закінчив кар'єру дійсним статським радником, тривалий час працював мировим суддею 13-ї дільниці, що свідчило про довіру до нього з боку городян. Державну діяльність М.Г. Тройницький поєднував із плідною суспільною роботою. Він зосередив свою увагу на діяльності багатьох комітетів та благодійних товариств Одеси. Помер М.Г. Тройницький в Одесі у 1892 р.

Таким чином, постать поета, публіциста та суспільного діяча М.Г. Тройницького помітно виділяється серед широкого загалу громадських діячів Одеси другої половини XIX ст. Він багато зробив для розвитку кредитно-банківських установ півдня Російської імперії.

У М.Г. Тройницькому успішно поєднувалися поетичний талант та жива зацікавленість у економічному розвитку рідного міста.

тройницький особистість історичний місто

1. Дружкова І.С. Козацькі нащадки Олександр та Микола Тройницькі як організатори кредитно-банківських установ Одеси середини XIX ст. // Українське козацтво у вітчизняній та загальноєвропейській історії. -- Одеса,

2. - С.39-40. Гончарук Т.Г. Нащадки українських козаків та «народження Одеси» - Одеса, 2006. - 120 c.

3. Н.Г. Тройницький. По поводу статьи «Одесского вестника» 1837 года о смерти А.С. Пушкина // Отзывы о Пушкине с юга России / Собр. В. А. Яковлев. - Одесса, 1887 - С. 30-45.

4. Державний архів Одеської області. - Ф.44. - Оп.1 - Спр.2.

5. Яковлев В.А. Николай Григоривич Тройницкий. (Некролог) // Одесский вестник. - 1892. - 9 октября.

6. Новороссийский календарь на 1871 год. - Одесса, 1870. - Ч. 3. - С.77-

7. 149.

8. ДАОО. - Ф.2 - Оп.792.

9. Устав Одеського общества взаимного кредотования. - Одеса, 1868. - 43 с

10. ДАОО. - Ф.4. - Оп.1 - Спр. 380.

11. Центральний державний історичний архів України. - Ф.834. - Оп.1. - Спр.41.

Размещено на Allbest.ru