Жан Батист Кольбер

Кольбер: досягнення в державній кар’єрі майбутнього генерального контролера фінансів Франції. Гуманітарна єзуїтська освіта першого радника короля в питаннях економіки. Реформаторські погляди та перебудова суспільства в інтересах абсолютистської монархії.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 10.03.2012
Размер файла 32,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з всесвітньої історії

на тему Жан Батист Кольбер

Виконав ліцеїст 8-А класу

Середюк Ігор

План

Вступ

1. Шлях Жана Батиста Кольбера до влади

2. Реформаторські погляди та діяльність Жана Батиста Кольбера

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження: Ім'я Жана Батіста Кольбера, видатного державного діяча доби Людовіка XIV, не є широковідомим. Залишаючись в тіні «короля-Сонця», Кольбер разом із тим був однією з найвпливовіших персон Французького королівства другої половини XVII ст., значною мірою формуючи внутрішню політику Людовіка. Тому дослідження діяльності Ж. Б. Кольбера дає нам додаткові можливості для вивчення історичних процесів у Франції доби остаточного встановлення бурбонського абсолютизму.

Окрім того, Франція доби Людовіка XIV претендувала на роль європейського гегемона, і в той час як король Людовік займався веденням війн зі своїми конкурентами в Європі, левова частка відповідальності за внутрішню політику французького уряду лягла саме на плечі генерального контролера фінансів, а де-факто другої персони в державі Ж. Б. Кольбера. Таким чином, дослідження діяльності Ж. Б. Кольбера необхідне для розуміння внутрішньої політики абсолютистської монархії за доби Людовіка XIV.

Територіальні межі охоплюють територію Французького королівства у зазначений нижче часовий проміжок.

Хронологічні межі охоплюють роки життя Ж. Б. Кольбера: 1619 - 1683 рр.

Мета дослідження:

- відстежити життєвий шлях Жана Батіста Кольбера;

- проаналізувати основні напрямки його діяльності;

- визначити роль Кольбера в історії Французького королівства.

1. Шлях Жана Батиста Кольбера до влади

Жан Батист Кольбер досяг найвищих позицій в державній кар'єрі, не маючи знатного походження. Соціальні зміни, які почалися у французькому суспільстві ще у XVI столітті, поступово відкривали доступ до вищих щаблів державної влади не лише родовитим, але часто бездарним та інертним дворянам, але й неродовитій, але підприємливій та енергійній буржуазії, яка в нових умовах ставала справжньою опорою абсолютної монархії. З подібного середовища і походив Жан Батист Кольбер.

Майбутній генеральний контролер фінансів Франції народився 29 серпня 1619 р. в Реймсі в родині купця і мав предків-купців в чотирьох поколіннях. На відміну від інших одіозних персон того часу - Сюллі, Рішельє, Мазаріні, - Кольбер не лише не походив з дворянського роду, а й до 36-ліття не носив дворянського титулу. Його батько був доволі успішним та заможним буржуа, однак і йому не було по кишені придбання для сина престижної державної посади.

Тому освіту Кольбер здобував в Реймському єзуїтському коледжі, Батько бажав йому суддівської кар'єри, і тому гуманітарна єзуїтська освіта мала в цьому посприяти.

Однак Тридцятилітня війна, в яку Франція вступила в 1635 році, посприяла втягуванню Ж. Б. Кольбера в сферу державної політики. В Реймс прибув королівський інтендант, який швидко підпорядкував місцеве судівництво та фіскальну систему. Паризький парламент, претендуючи на роль головної судової інстанції у Франції, виступав проти зазіхань на «давні привілеї», однак в умовах воєнного часу його протест був «голосом волаючого в пустелі». Таким чином, різке розростання бюрократичного апарату в провінції дало змогу Кольберу розпочати власну політичну кар'єру.

З 1639 р. Кольбер був військовим комісаром, п'ять років він подорожував країною, супроводжуючи військові загони, розміщуючи їх на розквартирування, перевіряючи на оглядинах особовий склад, - словом, вів роботу рядового адміністратора, надзвичайно інтенсивну в роки війни.

Разом з тим він успішно розпочав власну підприємницьку кар'єру, встановлюючи вигідні контакти з постачальниками припасів та солдатської амуніції. Йому допомогла доля - державним секретарем військових справ став Мішель Летельє, зять одного з родини Кольберів, батьківського кузена Сен-Пуанжа. На правах родича Жан Батист Кольбер став довіреною особою Летельє.

У 1651 р. за рекомендацією свого патрона, який мав добрі стосунки з тодішнім першим міністром кардиналом Джуліо Мазаріні, Кольбер став управляючим господарством кардинала. Однак перший час Кольберу довелося працювати в складних умовах. В Парижі в той час набрала сили Фронда принца Конде, Мазаріні змушений був покинути неспокійну столицю. Однак в 1652 р. Конде, який не знайшов підтримки у Паризького парламенту, вийшов з міста і приєднався до іспанської армії, а в січні 1653 р. в Париж повернувся з військами кардинал Мазаріні. В спокійних умовах і виявилися здібності Жана-Батіста Кольбера. Кольбер працював на Мазаріні впродовж десяти років, дбаючи про збагачення власне і свого нового патрона.

Вже в 1661 р. престарілий Мазаріні на смертному одрі рекомендував молодому королю Людовіку XIV свого управляючого. Після смерті кардинала Кольбер був назначений королівським інтендантом фінансів, ставши таким чином першим радником короля в питаннях економіки. Таким чином, стався тривалий перехід Кольбера між трьома патронами: Мішель Летельє (1644 - 1651 рр.) - кардинал Джуліо Мазаріні (1651 - 1661 рр.) - король Людовік XIV (1661 - 1683 рр.). Так виглядав шлях Жана Батіста Кольбера до вищих щаблів державної влади.

Останнім кроком щодо закріплення позицій Кольбера стало засудження в 1661 р. головного інтенданта Ніколя Фуке. В 1659 р. був підписаний Піренейський мир з Іспанією, і Фуке розробляв план поступового переведення французької економіки на мирні рейки. Кольбер, звинувативши Фуке у казнокрадстві, остаточно прибрав з горизонту небезпечного конкурента та отримав величезні важелі впливу у внутрішній політиці.

2. Реформаторські погляди та діяльність Жана Батиста Кольбера

Жана Батиста Кольбера не варто розглядати як самостійну політичну фігуру при французькому дворі. Головною причиною стійкості позицій Кольбера є принцип безмежної відданості та підлеглості клієнта своєму патрону, який значною мірою був властивий йому. Таким чином, Кольбер не діяв у власному руслі, а лише в тому, яке було вигідним і влаштовувало спершу Летельє, згодом Мазаріні, і, зрештою, короля Людовіка. Кольбер був чудовим адміністратором, але він не був політиком у повному розумінні цього слова. Ця його якість і посприяла тому, що позиції Кольбера при особі короля були непорушними з 1661 р. і аж до його смерті. Це не в останню чергу підтверджується фактом його повної незацікавленості у двірцевих інтригах та світському житті, що могло б кинути тінь підозри на його репутацію.

Головним мотивом його діяльності на посаді генерального контролера фінансів стала ідея перебудова суспільства в інтересах абсолютистської монархії. Відповідно до цієї ідеї Кольбер розглядав суспільство як інструмент слугування могутності держави. Кожен член суспільства має в першу чергу приносити дохід та добробут не собі, а державі.

Вперше подібні ідеї виникли у Кольбера ймовірно під час навчання в єзуїтському коледжі. Гуманітарна освіта не користувалася великою пошаною серед купецьких кіл, в яких зростав і сам Кольбер, і тому в нього з'явилася певна зневага до буржуазії як до «безкорисного» прошарку суспільства. Розвиваючи далі цю основу, Кольбер приходить до тези про «корисні» та «некорисні» професії, тобто такі, що підлягають якомога більшому скороченню.

Ця теза була в приблизних обрисах викладена в листі Кольбера до короля від 22 жовтня 1664 р. Кольбер пише: «Необхідно звести всі заняття Ваших підданих до тих, котрі можуть бути корисними для великих задумів» - і далі перераховує: «Сільське господарство, торгівля, армія та воєнний флот».

Випливаючи з цієї ідеї, Кольбер звертає увагу на кредитну систему у тогочасному Французькому королівстві. Великі фінансисти-кредитори, згідно з уявленнями Кольбера - це першочергові вороги французької корони. Вони суттєво нажилися в роки війни, у великих обсягах надаючи позики державі, однак позики надавалися під величезний процент у 20 - 40 % річних. Тому Кольбер пропонував повести рішучі дії проти великих фінансистів задля «перекачування» капіталу з приватних рук в руки державні.

Друга соціальна група, на яку звертав увагу Кольбер - це юристи. Фронда показала політичну неблагонадійність розгалудженого суддівського апарату. Але крім цього для покупки суддівських посад виділялися капітали, які могли бути вкладені в торгівлю і промисловість. На думку Кольбера, потрібно було знизити престижність суддівських посад і сильно скоротити їх кількість, тобто викупити їх. Суму, що йшла на утримання суддівського апарату, він вважав справедливим скоротити принаймні в чотири рази. За його підрахунками, на державному утриманні стабільно знаходилося більше 30 тис. суддів та юристів, але достатнім було б залишити 7 - 8 тисяч, а інші мають зайнятися торгівлею, землеробством, службою в армії. А щоб державі легше було викупити їх посади, рекомендовано було спочатку збити їх ринкову вартість. Ефективним засобом він називав скасування гарантованої спадковості посад за умови сплати спеціального податку - полетти, тобто просто відмова короля поновлювати полетту після закінчення чергового строку, на який вона була продовжена. Тоді ціна на посади, на думку Кольбера, неминуче різко зменшиться.

Зрештою, в 1664 р., Кольбер поставив на порядок денний питання щодо скорочення ще однієї соціальної групи - чернецтва. Позиція Кольбера мала давнє підґрунтя у Франції - ті ж парламентарі постійно втручалися в управління монастирями і стежили, щоб число ченців не було занадто великим. Французький абсолютизм в церковній політиці звик більше спиратися на біле духовенство, на єпископат, а не на чернечі ордени: єпископат представляв національний елемент в церкві, чернецтво ж управлялося з Риму, будучи «слугами Папи». Неодноразово чернечі ордени були замішані в політичних інтригах, являючись по суті агентами Папи Римського на утриманні Французького королівства.

У згаданому вище листі до короля від 1664 р. Кольбер пропонує «поступово і непомітно зменшити кількість ченців обох статей як людей цілковито безкорисних». Щоб зменшити чисельність чернецтва, Кольбер пропонував різко підвищити вік прийняття обітниці - з 16 років до 20 для жінок і 25 для чоловіків - і встановити жорсткий максимум вступних внесків і щорічних зборів на утримання ченців, які їх родичі платили монастирям. Ці плани суперечили канонічним нормам, встановленим Тридентським собором 1545 - 1564 рр. і схваленим французькою церквою. Недивно, що подібна політика Кольбера сприяла погіршенню відносин Франції із Папською курією.

Разом із тим Кольбер проявляв у своїй роботі жорсткість. Одразу після ініційованого Кольбером арешту Фуке в 1661 р. була створена Палата правосуддя для суду над фінансистами. До неї увійшли спеціально відібрані королем члени вищих судових палат, зокрема і провінційних парламентів, на місцях у неї були півтори сотні комісарів (субделегатів), і у всіх церквах після меси читали спеціальні звернення до населення, щоб виявити можливих свідків проти фінансистів.

Подібні міри були особливо актуальні під час голоду у Північній Франції в 1661 р. Звинувачення у всіх бідах фінансистів утримало населення від голодних бунтів та відвернуло стріли невдоволення від влади.

Незабаром після цього, в липні 1665 р., було видано едикт про амністію фінансистам, який прямо визнавав неможливість ефективних судових розслідувань і замінив їх виплатами великих штрафів. Створені в адміністративному порядку комісії визначили, скільки повинен виплатити кожен великий фінансист, збір цих сум віддали в розпорядження наближеним до Кольбера чиновникам. В результаті цієї політики було покінчено з величезною заборгованістю і зібраний фонд, достатній для викупу значної кількості посад.

У сфері фіскальної політики Кольбер продовжив лінію, яку до нього проводили в мирних умовах такі відомі політики французького абсолютизму, як Сюллі та Рішельє: він намагався перенести центр ваги податкової системи з прямого податку - тальї, - на непрямі податки. Талья здавна користувалася репутацією «селянського податку» - привілейовані її не платили, а міста вносили грошовий відкуп за своє звільнення від тальї. Проте у воєнні роки її частка в державних доходах зростала зважаючи на зручність її збору: підвищувати суму тальї уряд міг безконтрольно, тоді як едикти про нові непрямі податки підлягали реєстрації в парламентах та інших судових палатах. Так сталося і в роки Тридцятилітньої війни. Великий недолік тальї полягав у тому, що обложеність нею вважалася знаком соціальної нерівноправності. Кожен, хто хотів нобілюватися перш за все намагався звільнитися, як від тавра, від виплати тальї. В результаті талью не сплачували найбагатші, а біднота не могла принести в бюджет суттєві прибутки. Навпаки, непрямі податки вважалися справедливими, тому що їх доводилося платити і привілейованим.

В результаті проведеної Кольбером лінії талья стала забезпечувати не дві третини королівських доходів, як у роки війни, а лише одну третину, тобто її частка в бюджеті повернулася до рівня початку 1630-х років, і відповідно зросли надходження від непрямих податків. Заможні верстви населення дали французькій короні новий потік прибутків. Паралельно з цим різко зросли акцизні збори («ед» і «октруа»), що, ймовірно, було пов'язано з розвитком внутрішньої торгівлі товарами першої необхідності. Непрямі податки та акцизні збори були більш оптимальним варіантом оподаткування, оскільки охоплювали широкі маси суспільства.

Разом із тим Кольбер запропонував задля «кращого» збирання податків використовувати розквартировані в провінціях війська. Війська мали залишатися під командуванням інтендантів, втім, Кольбер рекомендував залучати до збору податків війська лише у крайніх випадках.

Досягнута за Кольбера фінансова стабілізація була, однак, занадто хиткою, щоб не звестися нанівець після того, як Франція була втягнена з 1670-х років в затяжні війни з європейськими коаліціями. Тоді, особливо в роки останніх воєн Людовика XIV, знову пішли в хід прийоми добування грошей за посередництва фінансистів, включаючи і позики під високі відсотки. Правда, створені за Кольбера традиції впорядкованої фінансової звітності дозволяли дещо краще контролювати фінансистів, чиї відсоткові ставки вже не досягали таких розмірів, як у роки Тридцятилітньої війни.

Сприяючи централізації держави, Кольбер не в останню чергу приділяв увагу обмеженню дворянських свавіль та самоуправління інтендантів. Щодо інтендантів, то ще на початку 1664 р. Вийшла «Записка для інтендантів» авторства Кольбера, в котрій він вимагав повної звітності інтендантів щодо економічного та господарського становища окремих генеральств, політичних настроїв місцевого населення. Цим кроком Кольбер бажав завадити перетворенню інтендантів на нових феодалів замість старої родової знаті.

Особливу увагу він приділяв дворянству, бажаючи вирвати з його рук основні важелі його політичної та економічної потуги. Ще в 1661 р. Кольбер радив королю провести у всіх провінціях надзвичайні розслідування, причому на перший план серед усіх злочинів він ставив, поряд з ухиленням від сплати королівських податків, «побори, які накладаються на народ дворянами».

Старе провінційне дворянство в часи Фронди показало свою опозиційність, саме воно найчастіше вимагало скликання Генеральних Штатів, і Кольбер вважав доцільним покарати дворян та показати їм справжню силу королівського уряду. У 1664 - 1666 рр. в Оверні була проведена виїзна сесія Паризького парламенту; дворянство було неабияк налякане, деякі сеньйори поплатилися зриттям своїх замків і позбавленням прав сеньйоріального суду. Але після завершення кампанії ситуація суттєво не змінилося, і дворянство так і залишалося вищою інстанцією для більшості селян (відносини між феодалами та їх селянами в той час мали контролюватися інтендантами). Втім, малоймовірно, що метою проведення даної акції було упередити дворян проти зловживань по відношенню до селян, тим не менш звісток про фрондерські настрої провінційних нобілів стало значно менше. Очевидно, дана акція пройшла небезуспішно.

Існувала ще одна проблема: за час війни багато міст і сільських общин брали в борг і тепер не знали, як розплатитися з кредиторами. Потрібно було організувати перевірку і погашення їхніх боргів, в основному шляхом збору додаткових непрямих податків - і цим теж зайнялися інтенданти; в результаті в цілому ряді провінцій був встановлений їх жорсткий контроль над бюджетами міст і громад. У 1683 р. королівським едиктом ця ситуація була узаконена для більшої частини території Франції, де містам було дозволено брати гроші в борг лише з дозволу інтенданта, а сільським общинам брати в борг взагалі заборонялося. Інтенданти повинні були особисто складати міські бюджети і потім представляти їх на затвердження Державної ради. Зате і кредитори вже не могли порушувати судові справи проти міст-боржників інакше, як з дозволу інтенданта.

Таким чином, здійснення кольберівської політики в кінцевому рахунку вимагало все нового розширення компетенції інтендантів, посилення їх влади за рахунок позбавлення владних прерогатив представників регіональної еліти. Завдяки цьому перевага адміністративних методів управління, що намітилася в роки війни за кардинала Рішельє, була підтверджена і закріплена в нормальних, мирних умовах.

За Кольбера були зроблені кроки щодо уніфікації королівського законодавства. Саме королівського законодавства, а не французького права взагалі. Останнє завдання було надто складним - треба було б здійснити синтез «кутюмного» ??права північній Франції і римського права Півдня. Але і в справі уніфікації королівських законів Кольбер вважав за краще діяти поступово: замість того, щоб відразу створити єдиний кодекс, він вирішив спочатку підготувати серію ордонансів з окремих тематичних розділів. Так з'явилися королівські ордонанси про судову процедуру в цивільних справах (1667), у кримінальних справах (1670), ордонанси про торгівлю (1673), про води і ліси (1669), про морсь- ке право (1681). Встановлювані ними норми були обов'язковими для всіх королів- ських судів, вони означали дійсний крок до загальнонаціональної кодифікації права. Єдиний звід королівських законів за Людовіка XIV так і не був складений.

Перед Францією стояла задача знищення внутрішніх митних кордонів. Про це йшлося, зокрема, в постановах від третього стану на Генеральних Штатах 1614 р. Здавна в країні склалася вільна від внутрішніх митниць так звана «зона п'яти великих відкупів», яка займала приблизно половину королівства з центром у Парижі. На півночі вона межувала з Артуа і Фландрією, на заході - з Бретанню, на півдні - з Сентонжем, Ангумуа, Маршем, Оверню, Ліонне, на сході - з Франш-Конте і Лотарингією. Землі за межами цієї зони ділилися на дрібніші митні округи, за провінціями або їх групами. Кольбер зберіг відособленість вільної зони, уніфікувавши тарифні ставки на всіх її кордонах у складеному стосовно до цієї зони помірно-протекціоністському тарифі 1664 р. Проте потім він створив «над нею» систему певних загальнофранцузьких мит. Це був його відомий другий, ультрапротекціоністський тариф 1667 р.: майже всі фіксовані там мита були імпортними і мали на меті перешкодити ввезенню до Франції готової іноземної продукції. Таке сталося вперше, і тільки з часів Кольбера можна говорити про появу загальнофранцузької митної системи, пристосованої до захисту національної промисловості.

Подібні кроки Кольбера позначають протекціоністську спрямованість його митної політики. Кольберівський меркантилізм ліг в основу терміну «кольбертизм», який нині застосовується в економічній теорії. В його основу входять:

- меркантилізм у внутрішній та зовнішній торгівлі;

- сувора регламентація виробництва;

- сприяння з боку держави розвитку промисловості.

Для Кольбера ідеалом держави в економічному плані були Англія та Голландія. Кольбер всіляко намагався підтримати ідею створення французьких торгівельних компаній для трансокеанської торгівлі. Однак всі попередні спроби створення подібних акціонерних товариств провалювалися через відносно невеликі капіталовкладення. Зрештою, не в останню чергу за ініціативою Кольбера в 1664 р. була створена Французька Вест-Індська компанія.

Агресивний меркантилізм Кольбера викликав суперечності між Англією та іншими європейськими державами. Особливо загострилися ці протиріччя з виходом французів на заокеанські ринки. Так, деякі історики навіть стверджують, що Кольберівська політика була одним із основних факторів для розв'язання франко-голландської війни в 1672 р. Промислова політика Жана Батиста Кольбера носила вельми суперечливий характер.

Так, з одного боку Кольбер велику увагу приділяв цеховому виробництву. Він навіть посприяв створенню нових цехових організацій - жіночих цехів. Так, перші жіночі ткацькі цехи були створені в 1675 р. в Руані. Цехи не могли перевищити регламентацію виробництва і суворо підпорядковувалися місцевим властям, залишаючись архаїчним елементом в тогочасній економічній системі.

Разом із тим Кольбер дбав про створення нових форм виробництва - мануфактур, заснованих на капіталістичних засадах. Опорою французької промисловості він бачив великих купців-мануфактурників, які отримували щедру державну допомогу. За приблизними підрахунками, протягом 1661 - 1683 рр. великим промисловцям було надано державних субсидій на 2 млн. ліврів. Всі ці заходи французького уряду також входили до поняття «кольбертизм».

Відсутність у XVII ст. повної промислової статистики не дозволяє стверджувати про розвиток французької промисловості за Кольбера - за винятком, мабуть, суднобудування, завдяки безпрецедентному підйому якого Франція увійшла в трійку провідних військово-морських держав і навіть обігнала за кількістю та тоннажем військових кораблів Англію: число військових кораблів зросло з 12 в 1660 р. до 194 в 1671 р.; перевага Англії на морі відновилася тільки в 1700-х роках. Це було дуже важливо і для успішної морської торгівлі: сильний військовий флот був здатний забезпечити надійне конвоювання, успішно боротися з корсарами, ізолювати свої колонії від іноземної контрабанди. Про інші галузі виробництва можна лише сказати, що загальне число створених в 1661 - 1683 рр. мануфактур цілком можна порівняти з тим же показником за 60 попередніх років.

Дещо більш точні відомості ми маємо щодо королівських статків за доби контролерства Кольбера. Кольбер, будучи генеральним контролером фінансів, неухильно стежив за майном королівської родини. Особлива увага приділялася створенню цілої мережі королівських мануфактур, які, окрім забезпечення двору левовою часткою необхідних предметів вжитку, ще й приносили Людовіку XIV величезні прибутки. Якщо до 1661 р. загалом королю належали 68 мануфактур, то за кольберівської доби було створено ще 113 мануфактур. Іншим примітним фактом, який підкреслює успішність економічної політики Кольбера, є те, що на момент смерті Жана Батиста Кольбера в 1683 р. статки Людовіка XIV склали 40 млн. ліврів, що становило просто величезну суму як для приватної, хоча і коронованої особи. Жоден європейський монарх не міг і мріяти про подібні багатства. Разом із цим, подібний стан речей послугував «ведмежою послугою» для Франції: король та двір остаточно відірвалися від потреб нації та змусили державу працювати на задоволення власних амбіцій та розкішних примх. І якщо за доби Людовіка XIV його величезний авторитет не давав шансів опозиції, то згодом подібна ситуація до межі загострила внутрішньополітичну ситуацію у Французькому королівстві.

Втім, незважаючи на успішність реформ Жана Батиста Кольбера, вони не мали цілковитого успіху і не сприяли досягненню поставлених самим Кольбером цілей. Не варто забувати про абсолютну політичну залежність Кольбера від волі «короля-Сонця» Людовіка XIV. Король вів постійні війни за європейську гегемонію з Габсбургами, Англією, Голландією, німецькими та італійськими державами, в той час як програма Кольбера була розрахована на умови мирного часу. Ідеалом держави для Кольбера була не Франція і не імперія Габсбургів, які постійно мали відстоювати свої позиції зброєю своїх солдат, а Голландія та Англія, які економічно домінували над рештою Європи залишаючись при цьому обороноздатними державами. Зрештою, наприкінці свого життя він був вже не енергійним реформатором, а змученим хворобами бюрократом, який постійно мав знаходити кошти на дорогі військові кампанії Людовіка.

Жан Батист Кольбер помер 6 вересня 1683 р., ставши в один ряд з такими видатними діячами XVII ст. як герцог Сюллі, кардинали Рішельє та Мазаріні. Кольбер успішно продовжував почату цими політиками лінію щодо перетворення Франції на: а) централізовану державу сучасного типу; б) абсолютну монархію як нову на той час форму державного устрою.

Чимало здобутків Кольбера було зведено нанівець його наступниками, в тому числі і самим королем Людовіком. Король, ведучи постійні війни, настільки виснажив французьку економіку, що ідеали Кольбера були забуті вже через кілька десятиліть після його смерті. Однак саме за його правління Франція заклала основи своєї промислової потужності. Кольбер активно сприяв починанням короля щодо централізації держави, сприяв подоланню феодальних пережитків, таких як функціонування різних систем права в окремих регіонах Франції, складна митна та фіскальна система, що діяли у Французькому королівстві. Зрештою, саме Жан Батист Кольбер заклав підґрунтя величезної політичної та економічної потужності французької корони, що не в останню чергу сприяло розгортанню Великої Французької Революції за століття після смерті видатного реформатора.

кар'єра контролер радник кольбер

Висновок

Епоха Людовіка XIV - це найвищий етап розвитку французької монархії. За його правління (1643 - 1715) бурбонська монархія переживала свої найкращі часи. Франція нарешті подолала залишки багатовікової феодальної роздробленості, вийшла на шлях європейської гегемонії, розбудувала армію, флот та економіку в цілому, вийшла на заокеанські простори. Однак подібний стрибок у розвитку держави не міг статися лише завдяки діяльності однієї людини, в даному випадку короля Людовіка. Епоха «короля-Сонця» знаменувалася діяльність двох видатних діячів свого часу - кардинала Джуліо Мазаріні та генерального контролера фінансів Жана Батіста Кольбера.

Якщо Мазаріні в першу чергу запам'ятався сучасникам як один із творців Вестфальської системи та переможець Іспанії на дипломатичній арені, то Кольбер став справжнім «сірим кардиналом» Французького королівства. Працюючи непомітно для світських інтриганів, Кольбер поступово, але впевнено закладав основи економічної могутності Франції. Були створені потужна за тогочасними мірками промисловість, розпочато інтенсивну заокеанську торгівлю, було впорядковано судову та митну систему, та, зрештою, подолано опір опозиційного дворянства та викорінено залишки Фронди. Людовік, який жив постійними війнами з іншими європейськими державами, фактично залишив всю внутрішню політику в розпорядження свого талановитого генерального контролера фінансів.

Спроба тотальної модернізації французького суспільства, яку бачив у своїх ідеалах Кольбер, не була доведена до кінця. Втягнений проти своєї волі у воєнні авантюри короля, Кольбер вже наприкінці життя більше переймався питанням надання коштів Людовіку для ведення масштабних воєнних кампаній. Тому, хоча і реформи Кольбера справили величезний вплив на французьке суспільство та економіку, реалізувати свій задум реформатору не вдалося. Людовік, можливо, не до кінця усвідомлював важливість реформ Кольбера, і тому сам звів нанівець чимало його позитивних починань.

Список використаної літератури

1. А.Н. Савин. Вік Людовіка XIV. - М. 1930. - 249 с.

2. В. Ададуров. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.). - Львів. 2002. - 412 с.

3. Історія Європи. Т.4. Європа Нового часу в XVII - XVIII рр. - М.: Наука. 1994. - 509 с.

4. К.О. Джеджула. Історія Франції. - Х. 1953 р. - 657 с.

5. Малов В.Н. Жан Батист Кольбер - М.: Наука. 1991. - 240 с.

6. В.Н. Малов. Жан Батист Кольбер - реформатор XVII року (1619-1683), No3, 2002. - с. 34 - 49

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Епоха Людовіка XIV як найвищий етап розвитку французької монархії. Аналіз діяльності Жана-Батіста Кольбера для розуміння внутрішньої політики абсолютистської монархії за доби Людовіка XIV. Шлях до влади, реформаторські погляди та діяльність, кольбертизм.

    реферат [40,1 K], добавлен 03.06.2014

  • Завершення періоду наполеонівських воєн Віденським конгресом. Таємний союз Англії, Австрії і Франції з метою перешкоджання планам Росії і Пруссії в польському і саксонському питаннях. Віхи діяльності "Священного союзу". Зміцнення монархії в Європі.

    лекция [26,0 K], добавлен 29.10.2009

  • Крах французького феодалізму і перехід до абсолютної монархії. Абсолютна монархія як форма державного управління, її характеристика, форми прояву, роль в розвитку Франції. Особливості суспільного життя та формування феодальних відносин франкської держави.

    реферат [28,9 K], добавлен 03.10.2009

  • 1917-1920 рр. як період створення системи вищої педагогічної освіти України. Підготовка вчителів, строк навчання, обов’язкові предмети. Роль Огієнко у відкритті ВУЗів в Києві. Перебудова педагогічної освіти і створення вищої педагогічної школи в 1919 р.

    реферат [14,0 K], добавлен 10.12.2010

  • Французьке Просвітництво, його характерні риси. Повалення монархії і встановлення республіки у Франції. Жірондистське правління і боротьба "Гори" і Жіронди в Конвенті. Якобінська диктатура, її падіння. Італійський і єгипетський похід Наполеона Бонапарта.

    дипломная работа [64,0 K], добавлен 06.07.2012

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.