Тайвань та політика Великобританії на Далекому Сході в 20–90-х роках ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.02 - Всесвітня історія

Тайвань та політика Великобританії на Далекому Сході в 20-90-х роках ХІХ століття

Луганськ - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Майже шістдесят років минуло з того часу, коли питання про політичний статус Тайваню (Формози) опинилося в центрі уваги світового співтовариства. Всі спроби вирішити означену проблему за допомогою зброї не завершилися успіхом й залишали дійсною загрозу подальшого загострення конфлікту. У Тайванський протоці зіткнулися інтереси США та КНР, негативні наслідки чого відчувалися далеко за межами геополітичного трикутника Пекін - Вашингтон - Тайбей.

Для того, щоб зрозуміти сутність існуючих на сьогодні проблем треба пам'ятати, що коріння напруженості в Тайванській протоці сягають у далеке минуле. Контроль над Тайванем, який є географічним центром Східної Азії, надавав можливість розповсюджувати військово-політичний та економічний вплив на Далекому Сході. Саме тому острів неодноразово ставав об'єктом експансії з боку Голландії, США, Японії, Іспанії, Пруссії та Франції. Всі держави, які претендували на домінуючи позиції у регіоні, намагалися включити Тайвань у сферу свого впливу.

Але саме Великобританія, починаючи з 20-х років ХІХ століття, діяла найбільш ефективно. Саме тому свого часу її політика стала фундаментом, на якому будувалися міжнародні відносини у Тайванській протоці. Тому всебічне дослідження тайванської політики Уайтхоллу у 20-90-х роках ХІХ століття є важливим для розуміння багатьох проблем, які і зараз існують на Далекому Сході. Англійське проникнення до Тайваню спричинило істотні зміни економічної системи острову, яка згодом перетворилась на невід'ємну частину загальносвітового ринку. Все це дозволило створити на Тайвані надзвичайно ефективну економічної модель, основи якої формувалися як у ХІХ столітті в умовах британської економічної експансії, так і згодом, незважаючи на те, що острів залишався предметом змагань між великими державами.

Важливість обраної теми, підтверджується і тим фактом, що Україна неодноразово заявляла про свої наміри активізувати свою політику на Далекому Сході, що обумовлюється у тому числі й підвищеним інтересом до господарчої моделі Тайваню, яка блискуче доказала свою життєздатність.

Таким чином тема, обрана для дослідження, є актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в рамках комплексної програми Науково-дослідного центру імені В.М. Бейліса «Схід-Захід: теорія та історія міжцивілізаційних взаємостосунків» (державна реєстрація №0103U003602). Робота відображає також один з головних напрямків діяльності кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин і відповідає пріоритетному напрямку науково-дослідної роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єкт дослідження - політика Великобританії на Далекому Сході в 20-90-х роках XIX століття.

Предметом дослідження є процес формування політики Великобританії по відношенню до Тайваню в 20 - 90-х роках ХІХ століття.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 20-ті - 90-ті роки ХІХ століття. Збільшення масштабів опіумної торгівлі в Китаї, а також посилення політики ізоляції, яка проводилася маньчжурами в 20-х роках ХІХ століття, змусили англійців шукати нові, неконтрольовані Пекіном шляхи до «Піднебесної». Почалося торгівельне освоєння східного та північного узбережжя Китаю. Тайвань при цьому передбачалося використовувати в якості опорної бази, з якої англійські товари та, зокрема, опіум, потрапляли б на китайські ринки. У 1823 році англійський комерсант Джеймс Маттісон відрядив до Тайваню торгівельне судно «Сан Себастьян». Ця подія ознаменувала собою початок процесу британського проникнення на Тайвань.

У якості верхньої хронологічної межі визнано Сімоносекський договір 1895 року, за умовами якого Тайвань було приєднано до японської колоніальної імперії. Після цього англійці повністю втратили завойовані позиції.

Мета дослідження - на основі аналізу маловідомих джерел, ураховуючи результати вивчення проблеми вітчизняними та зарубіжними істориками, дослідити процес формування та реалізації політики Великобританії щодо Тайваню у 20-90-х роках XIX століття, визначити зовнішні та внутрішні чинники, які впливали на цей процес.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання:

· розглянути історичні передумови виникнення британської політики щодо Тайваню в XVII та XVIII століттях;

· з'ясувати місце Тайваню в системі міжнародних відносин на Далекому Сході в 20-60-х роках XIX століття;

· охарактеризувати основні етапи процесу формування політики Великобританії відносно Тайваню в досліджуваний період;

· дослідити боротьбу думок та поглядів у правлячих та комерційних колах Великобританії навколо питання про значення Тайваню для Великобританії.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

· на основі маловідомих джерел здійснене комплексне дослідження політики Великобританії відносно Тайваню в 20-90-х роках XIX століття;

· визначено місце Тайваню в британський геополітичній стратегії на Далекому Сході у зазначений період;

· простежено еволюцію думок та поглядів в правлячих та комерційних колах Великобританії під час формування засад британської політики відносно Тайваню;

· показано наслідки реалізації політики британських правлячих кіл відносно Тайваню в умовах активізації колоніальної експансії Великобританії на Далекому Сході;

· з'ясовано причини, які призвели до втрати Уайтхоллом своїх позицій на Тайвані у 90-х роках ХІХ століття.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають загальнонаукові принципи - багатофакторності, детермінізму, історизму, конкретності, об'єктивності, системності та цілісності. Події, які висвітлюються в дослідженні, розглядаються в їх взаємозв'язку та в сукупності виявлених історичних фактів.

Основними структуроутворюючими принципами дисертації є використання методів аналізу і синтезу, дедукції та індукції, узагальнення, поєднання історичного та логічного аналізу, методів емпіричних досліджень - аналіз документів, використання історико-порівняльного, проблемно-хронологічного та системного методів. Застосування порівняльно-історичного методу надало можливість виявити характерні риси англійської зовнішньої політики на Далекому Сході порівняно з політикою інших держав і таким чином виявити її характерні риси. Проблемно-хронологічний метод дав можливість показати процес проникнення Великобританії на Тайвань в часовій послідовності та динаміці. Системний метод дозволив виявити внутрішні та зовнішні чинники, які впливали на формування й реалізацію політики англійських правлячих кіл в умовах активізації колоніальних завоювань на Сході і, таким чином, розглянути проблему в контексті міжнародних відносин.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення, фактичний матеріал та висновки можуть бути використані дослідниками історії міжнародних відносин і зовнішньої політики Великобританії, при підготовці курсів та спецкурсів з нової історії, а також у практичній діяльності МЗС України.

Апробація результатів дослідження здійснювалась через обговорювання змісту дисертації на засіданнях кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, відділу комплексних проблем міжнародних відносин Інституту сходознавства РАН (м. Москва), а також під час роботи наукових форумів: міжнародної наукової конференції студентів і молодих науковців «Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії» (КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ, 10 - 11 листопада 2005 року); IV міжнародної науково-практичної конференції молодих учених «Шевченківська весна» (КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ, 3 березня 2006 року); Всеукраїнської молодіжної науково-практичної конференції «Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин» (Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, м. Луганськ, 26 - 27 квітня 2006 року).

За матеріалами дисертації опубліковано п'ять публікацій, чотири з яких розміщено у фахових виданнях.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок, з них 161 сторінка - основний текст. Список джерел і літератури міститься на 21 сторінці й складає 291 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність, висвітлено зв'язок теми з науковими програмами, планами і темами, окреслено об'єкт, предмет, хронологічні межі, визначено мету та завдання роботи, обґрунтовано наукову новизну, розкрито методологічні основи, науково-теоретичну та практичну значущість, представлено структуру дисертації.

У першому розділі - «Джерела та історіографія проблеми» характеризується стан і перспективи розробки теми, обраної для дослідження.

Джерельна база дисертації представлена різноманітними за своїм характером матеріалами, зібраними в результаті опрацювання фондів вітчизняних та зарубіжних центральних бібліотек та провідних наукових установ. При цьому серед доступних в Україні найбільш корисним виявився «Воронцовський» фонд Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, де зберігаються документи з історії міжнародних відносин першої половини ХІХ століття.

Основою зібрання став архів сім'ї Воронцових, в який увійшли особисті листи та офіційні папери, книги з бібліотеки цієї родини, періодичні видання тих часів. Головними збирачами бібліотеки стали сини графа Романа Іларіоновича Воронцова (1707-1783) - Олександр і Семен, які успадкували від батька графські титули та стали відомими дипломатами. Олександр Романович Воронцов (1741-1805) в 1762-1764 рр. виконував обов'язки повноважного міністра (посла) в Лондоні, а в 1764-1768 рр. - в Голландії. Його брат - Семен Романович Воронцов (1744-1832) - один з найталановитіших дипломатів свого часу - протягом двадцяти років поспіль представляв інтереси Росії у Великобританії. Син останнього, хоча й обрав кар'єру військового, також мав схильність до колекціонування зарубіжної літератури. В результаті було утворено основу для сучасного зібрання, яке налічує 52800 томів (мовами більше двадцяти країн світу).

Особливо цікавими виявилися книги Д. Псалманасара, М. Беньовського, В. Де Врунея та інших. Їх автори одними з перших у Європі зробили спробу систематизувати всі знання про Тайвань, які були відомі у XVII-XVIII століттях, та на їх основі освітити особливості його політичної та економічної системи, релігії, побуту місцевого населення. При цьому вони рекомендували європейським урядам захопити і колонізувати острів.

Проте, слід зазначити, що до фактів, які вони наводили, слід підходити досить критично. Разом з описом реальних подій, автори досить часто прикрашали свої оповідання красивими, проте вигаданими історіями. Разом з тим, їх твори, які свого часу мали неабияку популярність, дозволяють виявити та проаналізувати ті враження і навіть міфи та легенди щодо Тайваню, які існували в британському суспільстві у ХVІІ - на початку ХІХ століття. До того ж, слід зазначити, що праці вищезгаданих авторів практично не використовувалися сучасними науковцями при дослідженні історії Тайваню.

Особливу цінність являє собою також колекція європейської та колоніальної періодики XVII-XIX століть загальною кількістю 450 назв. Серед них раритетні видання, деякі з яких відсутні в найзначніших книгосховищах світу. Тому вони істотно доповнюють джерела, які є у розпорядженні істориків.

Загалом же джерельну базу дисертаційної роботи складають різноманітні за характером матеріали, які умовно можна розділити на чотири групи.

Першу групу складають опубліковані офіційні документи.

Це, зокрема, офіційні документи під назвою «Стан справ у Великобританії та Ірландії та залежних територіях. Початок 1823 року.» У цьому багатотомному виданні містяться тексти договорів, звіти міністерств та відомств, законопроекти, які згодом подавалися на обговорення до парламенту, статистичні матеріали, які дозволяють простежити динаміку торгівлі Великобританії з країнами Сходу.

Окремо слід зазначити багатотомні радянської публікації здійснені у 60-80-х роках ХХ століття комісією з видання дипломатичних документів при МЗС СРСР - «Зовнішня політика Росії в ХІХ - на початку ХХ століття» та «Міжнародні відносини в епоху імперіалізму». Дипломатичне листування та тексти міжнародних договорів, зібрані у цих виданнях, дозволяють висвітлити далекосхідну політику не тільки Російської імперії, а й інших європейських країн.

До цієї групи належать також публікації документів в збірці «Російські відкриття в Тихому океані та в Північній Америці у XVIII столітті». У цьому виданні зібрані матеріали, які висвітлюють процес російської колонізації зазначених територій. Особливий інтерес мають надруковані у збірці статистичні дані про торгівлю росіян на Далекому Сході, на китайському узбережжі та на Тайвані, звіти про проведення переговорів з англійськими комерсантами. Ці документи дозволяють скласти враження про міжнародну торгівельну систему, яка склалася на Далекому Сході наприкінці XVIII - на початку XIX століття.

Також до цієї групи належать публікації стенограм дебатів, що проходили в палаті громад та палаті лордів англійського парламенту. Найбільш велике значення мають випуски за 1833 рік, коли обговорювалося питання про продовження терміну дії монополії Ост-Індської компанії в торгівлі з Китаєм. Особливе значення мають промови депутатів, які захищали інтереси компанії, стверджуючи, що тільки Ост-Індська компанія може протистояти приватним торговцям опіумом, які всупереч законам організували в 20-х роках нелегальну трасу для доставки свого товару в Китай. Депутати настоювали на тому, що така діяльність протизаконна та порушує правові норми, як «Піднебесної», так і, Туманного Альбіону''. У разі позбавлення Ост-Індської компанії монопольних прав, стверджували вони, хаос в цих районах посилився б ще більше.

Не менш цікавими виявилися стенограми дебатів, які проходили навесні 1840 року і були присвяченні обговоренню питання про початок військових дій проти Китаю. Лідери опозиції Р. Піль, Дж. Грехем та У. Гладстон виступали проти війни та звинувачували у її розв'язуванні торговців опіуму. Саме їх дії, за думкою опозиції, і призвели до загострення конфлікту. У свою чергу депутати, які підтримували уряд, Г. Пальмерстон, Т. Макалей, Ч. Буллер та інші заявляли про непричетність до опіумної торгівлі та завіряли, що не в змозі контролювати таких комерсантів, «для яких єдиним законом є їх власне сумління». Результатом відсутності єдності серед британського істеблішменту стало те, що реалізувати ті плани, які уряд ставив перед військовими силами на східному узбережжі Китаю, вдалося лише частково. Серед іншого, довелося відмовитися від ідеї захоплення Тайваню.

Окрім власне стенограм дебатів, парламентські матеріали містять величезний об'єм різноманітної за своїм характером інформації: офіційні звіти урядовців, які працювали в Китаї, аналітичні та статистичні матеріали відносно англійської політики у регіоні тощо.

Сукупність всіх матеріалів дозволяє скласти найбільш повне враження про політику британських правлячих кіл відносно Китаю та Тайваню у період, що досліджується, розкрити позиції як прибічників уряду, так і опозиції.

До другої групи джерел належать тогочасні періодичні видання, серед них і ті, що друкувалися в Кантоні. На шпальтах таких впливових журналів, як «Зе Чайніз репосіторі» та «Кентон міселені» можна знайти статті інформаційного характеру, тексти офіційних документів, кореспонденції з місця подій, біографії відомих мандрівників, комерсантів, політичних діячів. Переважна більшість матеріалів переконували читача в необхідності колонізації Тайваню. З «відкриттям» цієї території для іноземної торгівлі у 1860 році кількість публікацій про неї значно збільшилася. На острів вирушили комерсанти, чиновники зовнішньополітичних відомств, релігійні діячі та науковці. Свої враження від побаченого вони публікували в популярних виданнях, таких як «Просидинс оф зе ройел джеогрефікел сесайеті», «Зе фінікс», «Ілюстрейтід Ланден ньюз», «Зе джеогрефікел мегезін», «Транзекшинс оф зе иснолоджикел сесаейті оф Ланден», «Зе Чайніз рекордер енд мішінері джорнал», «Джорнал оф зе стрейтс бранчоф зе роел езіетік сесайєті» та інші.

Інші англійські періодичні видання, зокрема «Форін енд колоніал квотелі ревю», хоча і не торкалися безпосередньо питань, пов'язаних з Тайванем, проте віддзеркалювали думки провідних архітекторів далекосхідної політики й Уайтхоллу в цілому.

Третю, досить чисельну групу складають твори мемуарного та епістолярного жанрів. Цю категорію джерел, в свою чергу, можна розділити на дві підгрупи.

Перша підгрупа, найбільш об'ємна, включає в себе мемуари державних та політичних діячів країн Заходу, дипломатів, колоніальних чиновників, військових, журналістів, письменників, науковців, дорожні нотатки мандрівників тощо. До цієї групи відносяться видання, які включають листування відомих британських державних діячив Г. Пальмерстона, У. Гландстона, Ч. Гренвіла, а також канцлера Німеччини О. Бісмарка міністра фінансів Російської імперії С.Ю.Вітте, німецького гросс-адмірала А. Тірпіца та інших. Ці джерела дозволяють скласти уявлення про вплив міжнародної політики на стан справ в цілому на Далекому Сходу і, зокрема, навколо Тайваню.

Проте найбільше значення мають щоденники, рапорти та автобіографії західних мандрівників, державних діячів, місіонерів, які брали участь в подіях, що відбувалися в досліджуваному регіоні в зазначений період. Усі вони або самі відвідували Тайвань, або входили до кіл, які мали відношення до його колонізації.

Першим з європейських мандрівників, який відвідав Тайвань та склав достовірну характеристику острову, був відомий французький мореплавець Жан Франціс Лаперуз. У своїх дорожніх нотатках він наголошував на стратегічному значенні Тайваню та попереджав, що нація, яка збудує на острові військову базу, значно посилить свої позиції на Далекому Сході.

Стратегічну та економічну важливість Тайваню відмічав і прусський місіонер К. Гуцлав, який у 1834 році видав «Щоденник трьох мандрівок вздовж узбережжя Китаю». В книзі міститься докладна інформація про особливості побуту населення острову, організацію ремісництва, сільського господарства, торгівлі, природні ресурси та, навіть, засоби ведення партизанської війни (в той час на острові відбувалося масштабне антицинське повстання).

У своїй наступній роботі «Відкритий Китай», яка була надрукована через чотири роки в Лондоні, К. Гуцлав висловив свої думки про необхідність «відкрити» Тайвань для англійської торгівлі, що значно посилило роль Великобританії на Далекому Сході.

Важливі свідчення про місце Тайваню в економічній системі Китаю залишив С. Шоу, американський військовий, який в 1787 році став консулом США в Кантоні. В 1847 році його записи під загальною назвою «Щоденники Семуеля Шоу - першого американського консула в Кантоні «, були опубліковані Д. Квінкі.

Свої погляди відносно можливості стратегічного використання Тайваню висловлював Р. Монтгомері, який в 40-50-х роках ХІХ століття займав посаду скарбника англійської дипломатичної служби в Китаї та обирався депутатом законодавчої ради Гонконгу. В своєму творі «Політичний, комерційний та соціальний розвиток Китаю», який був направлений в Лондон в 1847 році, він присвятив кілька сторінок аналізу можливостей використання Тайваню в інтересах англійських торгівельних кіл.

Після відкриття Тайваню для торгівлі західних держав у 1860 році кількість мандрівників, які з різних причин відвідували острів, значно збільшилася. Спочатку це були англійські чиновники та представники західних фірм, потім на острові з'явилися місіонери та науковці. Серед таких підкорювачів раніш не відомого для Заходу світу були К. Колінгвуд, Дж. Форд, Н. Деніс, Ф. Гіленмард, А. Хабершам, У. Лежандр, Х. Марон, Х. Бейтс, Дж. Томпсон. Записи про їх перебування на Тайвані мають велике значення для висвітлення далекосхідної політики західних держав у другій половині ХІХ століття.

Завершуючи аналіз цієї групи джерел, слід зауважити, що хоча вони і вміщають в себе обширний фактичний матеріал, але оцінки авторів, як правило, мають тенденційний характер. Цілком зрозуміло, що свідчення учасників подій, переважно представників західного світу, не можуть бути єдиним і об'єктивним джерелом інформації. Діючи в рамках визнаних на Заході моральних та культурних норм, вони не могли в повній мірі зрозуміти традиції того світу, який вони намагалися підкорити. Разом з тим, їх свідчення допомагають скласти враження про «дух епохи», який уособлювали автори мемуарів.

До особливої, четвертої групи джерел слід віднести історичні праці, автори яких були сучасниками досліджуваних подій. Прикладом можна взяти роботи англійських вчених Дж. Сілі, Дж. Кремба та російських істориків А. Позднєєва, Я. Новикова, Д. Мертваго, Н. Кюнера, А. Бутакова, А. Тізенгаузена, П. Міжуєва, та багатьох інших.

Підсумовуючи аналіз джерел, необхідно зазначити, що, за умови критичного підходу, їх використання дає можливість значно доповнити базу даних про історію Тайваню та політику британських правлячих кіл в регіоні і, таким чином, сприяє досягненню мети дослідження.

Історіографія проблеми складають роботи, авторами яких були дослідники різноманітного профілю: професійні історики, політологи журналісти, економісти, дипломати та військові різних країн.

Українські історики британсько-тайванські відносини практично не вивчали. У той же час зовнішня і колоніальна політика Уайтхоллу все частіше опиняється в центрі уваги вітчизняних вчених, оскільки наслідки цієї політики можна знайти в основі майже всіх серйозних міжнародних конфліктів сьогодення, у тому числі на Близькому та Далекому Сході. Тут треба відмітити роботи М.С. Бур'яна, О.Б. Дьоміна, В.В. Савєнкова, К.А. Русакова, Д.В. Гріцьких та інших.

Також слід відзначити роботу М.А. Тарана «Вплив демократизації на Тайвані на зовнішню політику США в Східній Азії в 1990-і рр.» та «Американо-китайські відносини та чинники безпеки Тайваню в 1990-ті роки», які присвячені політиці США в районі Тайваню на сучасному етапі.

Окремо слід відмітити роботи В.А. Рубеля, в яких досліджується особливості розвитку японської та китайської цивілізацій, її етнічні складові а також традиції дипломатії.

Знаковою подією стала публікація в 2004 році фундаментального двохтомного видання «Українська дипломатична енциклопедія», в окремих розділах якої розкриваються сучасні наукові уявлення про окремі епізоди з історії Тайваню (у контексті міжнародних відносин в Азійсько-Тихоокеанському регіоні).

Також слід згадати і колективну працю «Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1980-2000 роки», у підготовці якої брали участь українські вчені В.А. Манжола, О.А. Коппель, І.Д. Коміренко, Л.Ф. Гайдуков та інші. Вона присвячена вивченню особливостей розвитку міжнародних відносин на сучасному етапі, в тому числі і в районі Тайваню.

Таким чином, українські вчені тільки починають вивчення історії міжнародних відносин на Далекому Сході. Відсутність робіт, у яких би безпосередньо досліджувалися процеси формування та реалізації політики Великобританії відносно Тайваню в 20-60-х роках ХІХ століття, є очевидною.

Значно більшу увагу історії зовнішньої політики європейських держав в регіоні приділяла радянська та російська історіографія.

Наукові праці, пов'язані з вивченням політики британських правлячих кіл на Далекому Сході, почали з'являтися наприкінці XIX - на початку ХХ століття. Протягом цього періоду з'явилися роботи вже згаданих Д. Мертваго, Н. Кюнера, А. Бутакова, А. Тізенгаузена, П. Міжуєва, Є. Тарлє та інших.

Значно більший інтерес до цієї проблеми, проявляли представники радянської історіографії. На відміну від дореволюційних істориків, вони намагалися не тільки освітити події, які відбувалися на Далекому Сході, але й виділити характерні риси колоніальної політики Великобританії у регіоні. Вже у 30-40-х роках у СРСР було надруковано монографію Р. Фокса «Колоніальна політика Англії», збірку наукових статей «Китай. Історія, економіка культура, героїчна боротьба на національну незалежність» під редакцією В. Олексєєва, Л. Думана, А. Петрова та деякі інші.

Після того, як у 1949 році Китай був фактично розділений на дві держави, а Тайвань опинився в зоні американського впливу, більшість праць радянських вчених була спрямована на те, щоб довести агресивність західних «імперіалістів» та законність китайських претензій на Тайвань. Саме з таких позицій розглядається британська політика відносно Тайваню в монографії Н. Нікітіна «Тайвань - невід'ємна частина Китаю» та в статті Б. Полевого «Перші спроби США захопити острови Тайвань, Рюкю та Бонін». Незважаючи на те, що в цих роботах зібрана великий об'єм фактичного матеріалу, існуюче «партійне замовлення» сприяло тому, що дослідники залишили без уваги значну кількість важливих аспектів.

На початку 50-х років ХХ століття побачила світ фундаментальна праця А.Л. Нарочницького «Колоніальна політика капіталістичних держав на Далекому Сході, 1860-1895». Користуючись широким колом архівних та друкованих джерел, автор докладно розглянув особливості далекосхідної політики Великобританії, США, Німеччини, Росії, та Франції, торкнувшись серед іншого і Тайваню. Ця монографія є особливо цінною як приклад втілення ефективної методології дослідження: автор розглядає британську політику щодо острову, враховуючи всю сукупність міжнародних відносин на Далекому Сході.

Розкриваючи головні особливості британської політики щодо Тайваню, Нарочницький пов'язував її початок з необхідністю реалізації комерційних інтересів Великобританії в Китаї, який вони намагалися перетворити на ринок збуту та джерело ресурсів. Природно, що Тайвань - великий центр видобутку камфори, вугілля, нафти та виробництва сільськогосподарчої продукції опинився у центрі уваги Великобританії. У той самий час, вивчаючи витоки британського зовнішньополітичного курсу щодо Тайваню, автор майже не говорить про важливість стратегічного положення острову, що також привертало до себе увагу західних держав.

Чи не єдиною спробою спеціального дослідження минулого Тайваню, є монографія Ф.А. Тодер «Тайвань та його історія (XIX ст.).». В своїй ґрунтовній праці автор, серед всього іншого, приділяла увагу дослідженню експансіоністської політики Великобританії відносно Тайваню в ХІХ столітті. ЇЇ початок, за думкою автора, був пов'язаний з необхідністю створення перевалочної бази для обслуговування торгівлі опіумом на східному узбережжі Китаю. Ф.А. Тодер вважала, що англійців, перш за все, цікавили господарські потужності острову, який вони, поряд з Китаєм, використовували у якості ринку збуту та джерельної бази. Тому саме боротьба за економічне домінування західних держав стало тією основою на якій будувалися міжнародні відносини навколо Тайваню.

У той же час, слід відзначити, що автор не ставив собі за мету безпосереднє дослідження британської експансії на Тайвань, розглядаючи цей процес в контексті більш широкої теми. Саме тому багато важливих аспектів англо-тайванських відносин або зовсім не розглядалися, або досліджувалися досить поверхово.

Також протягом 50-80-х років були опубліковані дослідження авторитетних радянських вчених, А.С. Єрусалимського, Ф.А. Ротштейна, О.Н. Хохлова, Д.П. Дємєнт'єва, С.І. Зарецької, М.О. Єрофєєва, Н.П. Кліменко, М.І. Сладковського, С.Л. Тіхвінського, О. Орлової, присвячені політиці Великобританії та інших західних країн на Далекому Сході.

Окремо слід згадати класичну працю Г.Л. Бондаревського «Англійська політика та міжнародні відносини в басейні Перської затоки. Кінець ХІХ - поч. ХХ ст.», яка є справжньою енциклопедією історії міжнародних відносин наприкінці ХІХ століття. На основі використання унікальних джерел авторові вдалося розкрити характерні риси зовнішньополітичного курсу Великобританії не тільки на Середньому Сході, але і в інших регіонах, в тому числі і на Далекому Сході. Детально досліджено боротьбу думок та поглядів всередині британського суспільства, виділено основні угруповання правлячих кіл та їх вплив на зовнішню політику Уайтхоллу.

Історіографія Великобританії та США, присвячена тайванській політиці Уайтхоллу порівняно нечисленна. Ті роботи, які все-таки торкалися історії Тайваню, були присвячені дослідженню інших аспектів. Саме такою роботою є монографія В. Кемпбела «Формоза під владою голандців», яка побачила світ у 1903 році і присвячена політиці Голландії на Тайвані у ХVІІ столітті.

Разом з тим протягом ХХ століття представниками британської та американської історіографії було опубліковано ряд глибоких досліджень політики Великобританії на Далекому Сході, деякі розділи яких мають безпосереднє відношення до проблеми, що вивчається. Слід відзначити роботи Х. Морса, Д. Оуена, Дж. Пратта, Е. Прітчарда, К. Хіберта, Дж. Фаірбенка.

Найбільш авторитетною є фундаментальна праця історика та відомого дипломата Х. Морса «Міжнародні відносини Китайської імперії», у якій висвітлюється дипломатія Китаю під час правління манчжурської династії, починаючи з ХVІІ століття і закінчуючи кінцем ХІХ століття. При цьому, головні розділи його праці присвячені вивченню англійської політики в Китаї. Досить детально змальований процес формування нелегальних торгівельних трас на східному узбережжі Китаю, опіумна торгівля та маловідомі епізоди англо-китайських війн 1840-1841 та 1856-1860 років, в тому числі і хід бойових дій на Тайвані.

Аналізу англо-китайських відносин в ХІХ столітті присвячена робота А. Сарджента «Англо-китайська торгівля та дипломатія», яка була опублікована у 1907 році. На відміну від Х. Морса, він обрав більш вузький об'єкт дослідження, фокусуючи свою увагу переважно на вивченні британської торгівлі в Кантоні. Автор докладно розглянув процес формування британської факторії, боротьбу англійських урядовців та комерсантів проти обмежень з боку китайської адміністрації, їх конкуренцію з американцями, опіумну торгівлю у Кантоні та на острові Ліндін.

Новий етап історії досліджень політики Великобританії на Далекому Сході почався в 30-х роках ХХ століття. В цей період побачили світ роботи таких англомовних істориків, як Д. Оуен та Е. Прітчард. Сплеск інтересу до проблеми виник у зв'язку зі змінами у міжнародному становищі в регіоні та загостренням у відносинах між Японією та Англією і США.

Робота Д. Оуена «Британська опіумна політика в Китаї та Індії» була опублікована у 1934 році. В ній досліджується участь англійців в торгівлі наркотиком на території двох означених країн. На основі аналізу великої кількості архівних матеріалів та опублікованих документів, автору вдалося не тільки докладно розглянути процес оформлення та зміцнення нелегальної торгової траси на східному узбережжі Китаю в 20-50-х роках ХІХ століття, але й дослідити зв'язки організаторів торгівлі з правлячими колами Великобританії. Політика Уайтхоллу, спрямована на підтримку британських комерсантів, пов'язаних з торгівлею опіумом, за думкою автора, у свою чергу, зумовлювала закабалення Китаю та Індії.

Американський історик Е. Прітчард у своїй статті «Англо-китайські відносини у ХVІІІ - на початку ХІХ століття», зосередив свою увагу на вивченні англійської торгівлі у Кантоні протягом зазначеного у статті періоду. Особливу цінність мають статистичні матеріали, що подаються у якості додатку до статті. В них автор наводить унікальні матеріали про масштаби британської торгівлі в Китаї з 1760 по 1800 роки.

Наступний етап розвитку історіографії Великобританії почався після закінчення Другої світової війни. У цей час з'являються роботи американських істориків Д. Грасо, Ч.-Ч. Хсієна, Сан Ванга, Х. Філдмана, Т. Столлера, С. Гіберта. Проте всі вони присвячені сучасній історії Тайваню, події ХІХ століття або розглядалися досить поверхово, або не досліджувалися зовсім.

Протягом 40-90-х років ХХ століття побачили світ монографії Дж. Феїрбенка «Торгівля та дипломатія на китайському узбережжі. Відкриття портів у 1842-1854 роках» та К. Хіберта «Шлях дракону та Захід у 1793-1911 роках», присвячені висвітленню історії європейського проникнення до Китаю.

Праця першого з них, представника Гарвардської школи Дж. Феїрбенка, «Торгівля та дипломатія на китайському узбережжі». Відкриття портів у 1842-1854 роках» була опублікована у 1953 році. Працюючи над книгою, автор використав архівні матеріали англійських приватних компаній «Джардін, Маттісон і компанія» та «Додд і компанія». Завдяки цьому, йому вдалося докладно дослідити їх торгівельну діяльність, в тому числі і на східному узбережжі Китаю в 20-50-х роках ХІХ століття. Також у монографії докладно розглянуто участь представників приватних компаній в суспільно-політичному житті Великобританії напередодні першої «опіумної» війни, їх боротьбу за реалізацію їх власного сценарію відкриття Китаю.

Діяльності англійських приватних компаній у 20-80-х роках ХІХ століття в Китаї присвятив свою роботу К. Хіберт. На відміну від Дж. Феїрбенка, він не тільки розширив хронологічні межі дослідження, а і приділив значно більшу увагу не комерційній, а політичній діяльності придставників англійського бізнесу, спрямовану на посилення його впливу на китайському узбережжі.

Важливими також є роботи В. Харлоу, М. Робертса, Р. Сехуєра, Дж. Чарльза, К. Барні, в яких вивчаються політичні процеси, які відбувалися у Великобританії в ХІХ столітті.

Монографії американських вчених Дж. Спенса, Н. Пефера, У. Помроя присвячені політиці США на Далекому Сході у ХІХ столітті. Вони дозволяють краще зрозуміти політику британців, яким доводилось діяти в умовах жорсткого суперництва зі своїми американськими конкурентами.

Перш ніж перейти до аналізу китайської історіографії, необхідно зазначити, що дисертант не мав змоги ознайомитися з роботами на китайській мові. Враховані тільки ті праці китайських та тайванських вчених, які були перекладені на європейські мови. На відміну від західних істориків, історична наука КНР приділяє значно більше уваги дослідженню проблем, пов'язаних з англо-тайванськими відносинами. Китайські історики трактують політику Великобританії відносно Тайваню, як грубе втручання у внутрішні справи Китаю та розглядають острів, як китайську територію. Саме з таких позицій висвітлюється політика Великобританії та інших західних країн в дослідженнях Цинь Бень-лі, Лю Да-ня-ня, Ху Шена, Цин Жу-цзи, У Чжуан-да та інших. Хоча роботи цих науковців багаті на фактичний матеріал, проте їх ідеологічна спрямованість значно зменшує наукову цінність.

На відміну від своїх колег з КНР, тайванські історики часто ставлять під сумнів законність претензій Пекіну на Тайвань. Цинський Китай сприймається ними, як черговий завойовник, дії якого мало чим відрізнялися від політики Голландії, Англії чи США. До того ж, західний шлях, який обрав для себе Тайвань, обумовлює ліберальність тайванських суджень відносно дій британських торгівельних та правлячих кіл. В результаті, Хунг Чієн-Чао, автор монографії «Історія Тайваню», в розділах, які присвячені англо-тайванським відносинам, взагалі уникає будь-яких оцінок і фокусується на докладному викладені фактичного матеріалу. Це обумовлює описовий характер його роботи.

Таким чином, аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії дозволяє впевнитись у необхідності подальшої розробки проблеми. Незважаючи на існування значної кількості праць, присвячених політиці Великобританії на Далекому Сході, процес англійської колонізації Тайваню в 20-90-х роках ХІХ століття практично не досліджуваний. Ті ж роботи, які торкаються означеної проблеми, як правило, спрямовані на вивчення інших аспектів міжнародних відносин на Далекому Сході. Це обумовлює досить поверхове висвітлення багатьох питань, пов'язаних з історією тайванської політики Уайтхоллу.

Разом з тим слід зазначити, що наявна інформаційна база - документальні матеріали, доповнені історичні дослідженнями - дозволяє виконати поставлені задачі й досягти мети дисертаційного дослідження.

Другий розділ «Тайвань та торгівельна політика європейських країн на Далекому Сході у XVII-XVIII століттях» присвячений дослідженню процесу зародження політики європейських країн щодо Тайваню у XVII-XVIII ст.

Інтерес західних країн до Тайваню виник у зв'язку з тим, що на початку XVII століття, коли європейські купці почали проникнення у країни регіону. Саме тому, Тайвань, який лежав на перетині важливих торгівельних шляхів між Китаєм, Японією та Філіппінами, опинився в центрі уваги західних торговців. Першими європейцями, яким у кінці XVI століття вдалося дістатися до берегів Тайваню, були португальці. На початку XVII століття одразу кілька європейських країн заявили про свої претензії на Тайвань. Це були Великобританія та Голландія, які намагалися укріпити своє положення у регіоні. У 1624 році голландцям вдалося захопити Формозу та встановити там владу Ост-Індської компанії. Їх панування на цій території продовжувалося до 1662 року, коли вони були змушені покинути острів під тиском військ мінського полководця Коксінги. Закріпившись на Тайвані, він, намагаючись вийти з міжнародної ізоляції, у який опинився після захвату Китаю маньчжурами, звернувся до європейських країн з пропозицією налагодити співробітництво. На його заклик відгукнулися англійці, які шукали можливості для торгівельного проникнення у Китай. У 1671 році на Формозі була основана торгівельна факторія англійської Ост-Індської компанії. Але англійцям не вдалося закріпити свої успіхи. У 1685 році маньчжурські війська захопили Тайвань, розбивши війська нащадків Коксінгі. Англійська факторія проіснувала ще деякий час, проте не приносила прибутків. Врешті решт, керівництво прийняло рішення про її ліквідацію.

Протягом XVIIІ століття Тайвань залишався поза увагою європейських країн. Китайський порт Кантон, у якому в 1715 році було відкрито англійську факторію, забезпечував необхідні масштаби торгівлі. Тому європейські купці не мали потреби в розширенні мережі опорних пунктів на китайському узбережжі та на Формозі. Лише зрідка острів навідували іноземні мандрівники та авантюристи, такі як Ж. Лаперуз та М. Беньовський. Але їх пропозиції щодо колонізації не отримували підтримки урядів західних держав.

У третьому розділі «Боротьба британських правлячих кіл за «відкриття» Тайваню в 20-50-х роках ХІХ століття» висвітлено якісно новий етап втілення ідеї колонізації Формози британськими торгівельними колами. Розділ включає три підрозділи: 1) Тайвань та діяльність англійських комерційних компаній в Китаї у 20 - 30-х роках ХІХ століття; 2) Тайвань в британських планах «відкриття» Китаю напередодні та в період першої «опіумної» війни (1840-1842); 3) Тайвань та англо-американські протиріччя на Далекому Сході напередодні та в період другої «опіумної» війни.

На початку ХІХ століття Великобританія, як відомо, вступила у нову фазу свого розвитку. «Промислова революція» дозволила Великобританії перетворитись на «майстерню світу». Разом з тим, перед Лондоном постала нова проблема. Для ефективного функціонування фабричного виробництва були потрібні ринки збуту промислових товарів. Найбільш привабливими при вирішенні цього питання виглядали країни Сходу, перш за все Китай. Саме тому англійські комерційні кола більше не задовольняли масштаби торгівлі у Кантоні. З початку ХІХ століття починається боротьба проти політики «ізоляції», яку проводила китайська влада. Однією з складових цієї боротьби стало створення у 20-х роках ХІХ століття нелегальної торгової траси на східному узбережжі Китаю. Тайвань, який знаходився на перетині важливих морських торгівельно-комунікаційних артерій знову почав фігурувати у британських планах проникнення у «Піднебесну імперію».

Заслуга у створенні у 20-30-х роках ХІХ століття нелегальної торгової траси на східному узбережжі Китаю належить приватним комерсантам У. Джардіну та Дж. Маттісону. Саме через Тайвань вони почали завозити до «Піднебесної» опіум. Їх комерційна діяльність, яка не контролювалася Ост-Індською компанією, дозволила створити справжню торгівельну імперію - «Джардін, Маттісон та компанія» і поставити питання про захоплення Тайваню перед англійським урядом.

Посилення приватних комерційних компаній викликало занепокоєння керівників Ост-Індської компанії. У 1832 році нею було організовано експедицію Х. Ліндсея на східне узбережжя Китаю та на Тайвань. Проте вона не принесла прибутку, а після того, як у 1833 році Ост-Індську компанію було позбавлено монополії на торгівлю з Китаєм, вона більше не могла змагатися з «Джардін, Маттісон» за освоєння нових контрабандних шляхів.

У свою чергу, У. Джардін та Дж. Маттісон, позбувшись конкурентів, посилили свій тиск на англійський уряд, вимагаючи захоплення важливих з точки зору комерційного використання китайських територій, в тому числі і Тайваню. Їх діяльність ще більше пожвавилася після початку першої «опіумної» війни (1840-1842 рр.). Прихильником їх ідей виступив голова Форін офісу лорд Пальмерстон.

Однак, Джардіну та Маттісону не вдалося примусити уряд повністю реалізовувати їх плани. Відбиваючись від критики з боку «антиопіумної» опозиції, Уайтхолл був змушений дістанціонуватися від комерсантів, які торгували наркотиком у Китаї, заявивши, що британські правлячі кола не мають ніякого відношення до того, що відбувається на східному узбережжі «Піднебесної». Все це заставило відмовитися від довоєнних планів захоплень, в тому числі від ідеї колонізації Тайваню. А після того, як у 1841 році біля берегів Формози було захоплено британські кораблі «Нербудда» та «Анна» та страчено їх екіпажі, реалізацію «тайванських» планів було призупинено.

Питання про залучення Тайваню до англійської торгівельної системи на Далекому Сході знову стало актуальним у 50-х роках ХІХ століття. Це було пов'язано з тим, що внаслідок «відкриття» для іноземної торгівлі міст Шанхаю, Амою та Нінгпо, розташованих на східному узбережжі Китаю, торгівельні зв'язки у регіоні значно пожвавилися. До того ж, англійських комерсантів цікавили природні ресурси Формози (перш за все - вугілля) та продукти сільськогосподарського виробництва: чай, цукор, камфора, кунжут.

Ідею «відкриття» Тайваню для британської торгівлі передбачалося реалізувати в ході другої «опіумної» війни. Але і тут англійцям не вдалося в повній мірі добитися цього і стати одноосібними хазяями на острові. Посилення англійських позицій у Тайванській протоці у 50-х роках ХІХ століття викликало занепокоєння у США, які теж мали свої претензії на Формозу. Обидві сторони не збиралися поступатися своїми позиціями, залучаючи до конфлікту союзників. На боці Великобританії виступила Франція, позицію США підтримала Російська імперія. Врешті решт, державам таки вдалося прийти до компромісу. На Тяньцзінських переговорах 1858 року сторони вирішили «відкрити» тайванські порти Даньшуй та Тайвань-фу для торгівлі всіх, зацікавлених в цьому, західних країн. У 1860 році ці рішення були підтверджені Пекінським мирним договором з Китаєм.

Таким чином, на початку 60-х років ХІХ століття британським торгівельним колам вдалося, врешті решт, закріпитися на Тайвані.

У четвертому розділі «Політика Великобританії на Тайвані в 60-90-х роках ХІХ століття.» - розглядається особливості політики Великобританії на Тайвані протягом зазначеного періоду. Розділ складається с трьох підрозділів: 1) «Камфорні» війни на Тайвані в 60-х роках ХІХ століття; 2) Англійська економічна експансія на Тайвань у 70-80-х роках ХІХ століття; 3) Еволюція британської політики відносно Тайваню в 90-х роках ХІХ століття.

Великобританії, першою з західних країн, вдалося організувати на Формозі консульську службу. Англійським консулом став Р. Свінхоу. Він та його наступники послідовно проводили політику, спрямовану на те, щоб поставити під контроль найважливіши галузі тайванської економіки: вирощування чаю, цукру, видобуток вугілля, нафти, виробництво та продаж камфори. Саме ці галузі планувалося переорієнтувати на забезпечення потреб світового ринку. У авангарді англійської економічної експансії знов виступили британські фірми. Так, «Джардін, Маттісон та компанія», через свої посередників намагалася поставити під свій контроль видобуток та продаж тайванської камфори.

Проте на заваді англійців стояла пекінська влада, яка чинила супротив будь-яким спробам порушити її монополію на виробництво та продаж тайванських товарів. Це змушувало британців шукати засоби укріплення своїх позицій на Тайвані. Користуючись досвідом організації контрабандних трас опіумної торгівлі в тих місцях, де влада маньчжурів була ослабленою, британські комерсанти застосували подібний сценарій для організації виробництва та продажу камфори в обхід китайської монополії. Ставка була зроблена на багаті на цей продукт східні та південні регіони Формози. Тут, китайській владі, незважаючи на всі зусилля, так і не вдалося навести лад та замирити місцеві племена аборигенів.

Починаючи з 60-х років ХІХ століття англійці активізували наступ на багаті на камфору регіони. Приводом для втручання став інцидент з американським судном «Ровер» у березні 1867 року, екіпаж якого було вбито туземцями. У відповідь, англійські та американські представники організували кілько карних експедицій, але всі вони не завершилися успіхом. Врешті-решт, американському консулу У. Лежандру вдалося заключити договір з Токе-током, вождем місцевих племен. Згідно з угодою, іноземним матросам, змушеним висадитися на цей негостинний берег, гарантувалася безпека. Важливим є той факт, що свідком закладення договору виступив англієць Пікерінг, представник компанії «Джардін та Маттісон».

Протягом наступних років англійці неодноразово організовували розвідувальні експедиції на східне та південне узбережжя Тайваню. Найбільш успішною була експедиція Дж. Хорна у 1868 році. Йому не тільки вдалося добратися до місця призначення, але й організувати виробництво камфори, яка контрабандним шляхом вивозилася з Тайваню.

Та справжнього успіху англійцям вдалося добитися у інших регіонах Формози. 1 грудня 1868 року під загрозою англійських кораблів, китайська влада була змушена підписати договір, згідно з яким ліквідувалася монополія на виробництво та продаж камфори. Результатом став перехід економіки Тайваню під контроль британського торгівельного капіталу. Вже на початку 80-х років ХІХ століття англійцям вдалося зосередити у своїх руках дві третини тайванської торгівлі.

Таким чином, усвідомлюючи важливість Тайваню, британські правлячи кола стримували будь-які намагання західних держав та Японії захопити острів та посилити свої позиції на Далекому Сході.

Проте вже на початку 90-х років ХІХ століття, Великобританія, занепокоєна посиленням в регіоні своїх головних конкурентів - Росії, Германії та Франції, була змушена переглянути принципи своєї далекосхідної політики. Уайтхолл пішов на зближення з Японією, та надалі був готовий йти на серйозні поступки «країні ранішнього сонця». В умовах нового розкладу сил у далекосхідному регіоні, змінювалася і політика британських правлячих кіл відносно до Тайваню. Він став «розмінною монетою» у великій грі Великобританії на Далекому Сході. Заради підтримки свого політичного курсу в Токіо, Лондон відмовився від претензій на Формозу та дозволив японцям захопити її у 1895 році.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження.

Формування британської політики щодо Тайваню проходило в умовах постійного загострення міжнародної боротьби за сфери впливу та ринки збуту. Процес формування світових колоніальних імперій призвів до виникнення ситуації масштабного протистояння великих держав, яке виражалося в різноманітних комбінаціях регіонального суперництва. Зміни світового значення: спочатку занепад колоніальних імперій Португалії, Іспанії, та Голландії, а пізніше, зміцнення Франції, Росії, США та Німеччини, значною мірою визначали характер міжнародної ситуації навколо Тайваню й, відповідно, вплинули на еволюцію політики Великобританії.

На це нашаровувалися й проблеми, пов'язані з відсутністю в правлячих та комерційних колах Великобританії чіткої та постійної визначеності щодо пріоритетів зовнішньої політики, яка значним чином залежала від існуючої кон'юнктури регіональної та глобальної політичної ситуації. Це становище виникло не випадково, бо в розширенні горизонтів британської колоніальної імперії традиційно велику роль відігравав саме приватні підприємці, діяльність яких було складно прогнозувати і майже неможливо контролювати.

Незважаючи на усвідомлення стратегічного значення Тайваню для британської торгівлі, до кінця XVIII століття політика Великобританії не мала цілеспрямованого характеру. Ситуація змінилась лише на початку 20-х років ХІХ століття. В цей час Великобританія, в який відбулася «промислова революція», мала переосмислити свою зовнішню політику. Якісні зміни в структурі економіки призвели до різкого збільшення обсягів виробництва промислової продукції, яку не могли засвоїти ані британський, ані європейський ринки. Вже на початку ХІХ століття Великобританія зіткнулася з циклічними кризами перевиробництва. Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми стало розширення ринків збуту, що підвищило значення густо населених країн Сходу. Так Тайвань знову опинився в центрі уваги британських правлячих та комерційних кіл. Завдяки вигідному географічному розташуванню, острів розглядався як плацдарм для подальшого проникнення до Китаю та інших країн Далекосхідного регіону.

Протягом 20-50-х ХІХ століття англійські комерційні кола почали боротьбу за «відкриття» Тайваню для англійської торгівлі. На початку 20-х років ХІХ століття кораблі, які належали приватним англійських компаніям, здійснювали глибокі торгівельні розвідки вздовж східного узбережжя Китаю та на Тайвань. Завдяки цьому, на початку 30-х років ХІХ століття тут було створено контрабандну трасу, на якій Тайвань виконував функцію опорної бази.