главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Військове мистецтво запорізьких козаків

Устрій військової служби запорозького козацтва як важлива складова воєнної історії України. Роди корогов у козацькому війську: гетьманські, полкові, сотенні. Розвиток військового мистецтва запорізького козацтва. Кінне військо - рушійна сила січовиків.

Рубрика: История и исторические личности
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 20.03.2011
Размер файла: 65,3 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Українське козацтво
Виникнення козацтва: причини та сутність. Створення реєстрового козацького війська. Заняття, побут, звичаї, військове мистецтво та культура козаків. Кінне військо. Клейноди й атрибути української державності.
контрольная работа [13,5 K], добавлена 19.11.2005

2. Військове мистецтво таборитів
Проблема військового мистецтва таборитів в історіографії, виявлення джерел для дослідження. Чеська, українська та російська історіографія. Джерела до військової історії гуситів. Хроніки та літописи, офіційні джерела. Листи Яна Жижки, гуситські пісні.
курсовая работа [106,5 K], добавлена 24.04.2014

3. Дослідження теорій виникнення козацтва
Перші писемні згадки про запорозьких козаків. Історія кочового порубіжжя до ХV ст. Теорії щодо походження козацтва: хозарська, черкаська, татарська, бродницька, уходницька, захисна. Причини посилення козацтва у ХVІ ст. та його роль в історії України.
курсовая работа [86,6 K], добавлена 29.01.2014

4. Слобідське козацтво і Луганщина
Особливості військового устрою слобідського козацтва, його відмінності від запорізького козацтва. Головні назви гетьманських козацьких полків. Історичні події з боротьби з набігами татарських орд, характеристика закордонних походів слобідських полків.
реферат [27,3 K], добавлена 20.09.2010

5. Д. Яворницький - співець запорізького козацтва
Наукова творчість Дмитра Івановича Яворницького, визначного українського історика, археолога, етнографа, фольклориста і письменника. Біографія Д.І. Яворницького. Заслання до Ташкенту. Захист магістерської дисертації з історії запорізького козацтва.
реферат [1,8 M], добавлена 03.06.2010

6. Запорозьке козацтво в ставленнi до церков i духовенства за часів Нової Січі
Дослідження проблематики матеріального аспекту контактів запорізького козацтва з духовенством. Особливості ставлення козаків до церковних споруд: поєднання ортодоксального православ'я та оригінального світосприймання січовиків, проявлення шани до храмів.
реферат [33,3 K], добавлена 02.10.2011

7. Запорізька Січ та її роль в боротьбі проти турецько-татарської агресії
Українські землі у складі Литви та Польщі, входження українських земель в Річ Посполиту. Становище земель прикордоння. Рушійні сили козацтва. Поява перших Запорізьких Січей. Військово-адміністративний устрій Запорізької Січі. Військова справа козаків.
курсовая работа [74,2 K], добавлена 17.10.2013

8. Виникнення українського козацтва та перших січей
Передумови та причини виникнення українського козацтва. Поява перших козацьких січей. Діяльність Дмитра Вишневецького. Життя і побут козаків. Обов`язки козацької старшини. Управляння Запорозькою Січчю. Відзнаки, атрибути й символи військової влади.
презентация [656,7 K], добавлена 24.12.2013

9. Звичаї, культура та побут запорізьких козаків
Канцелярія запорізьких козаків, суд над злочинцем. Риси вдачі козаків - добросердність, безкорисливість, щедрість, вірність у дружбі. Козацькі символи, клейноди як визначне явище історії державності й культури українського народу за часів середньовіччя.
реферат [30,2 K], добавлена 29.11.2009

10. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
Історія та основні етапи становлення та розвитку Запорізької Січі, її військове призначення та структура, місце в історії України XVI–XVIII ст. Особливості адміністративного та політичного устрою Запорізької Січі, важливі посади війська, їх ієрархія.
реферат [22,6 K], добавлена 28.03.2010


Другие работы, подобные Військове мистецтво запорізьких козаків


Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуально дослідне завдання на тему:

Військове мистецтво запорізьких козаків

козацький військо січовик

Вступ

Військова служба запорозького козацтва є важливою складовою воєнної історії України. Сучасний етап розвитку історичної науки передбачає дослідження цього явища для подальшого відтворення історичної дійсності. Відтак постає нагальна потреба реконструкції усіх складових воєнної справи - від стратегії, оперативного мистецтва і тактики до комплектування, озброєння, забезпечення та бойової підготовки війська.

В умовах незалежності України та зростання інтересу до козацьких традицій актуальність обраної для дослідження теми визначається місцем, яке займало запорозьке козацтво у воєнній історії України, необхідністю з'ясування специфіку його бойової діяльності, а також визначення відповідності бойового досвіду та воєнного мистецтва воєнній теорії і практиці сусідніх народів. Таким чином, для української державності дане дослідження є важливим, оскільки воно дозволяє усвідомити чинники воєнного мистецтва і особливості воєнної справи запорозького козацтва періоду Нової Січі, як складової воєнної історії України.

Огляд Літератури

В роботі використані праці Д. І. Яворницького, І. Крип'чевича, О. Антоновича, А. Скальковського та ін. Схиляючись перед великою заслугою Д. І. Яворницького в висвітленні військового мистецтва запорозьких козаків, неможливо, однак, погодитись з тим, що він, ідучи за польським істориком В. Каховським, приписує козакам деякі негативні риси, які взагалі не притаманні українській нації.. Прикро, що видатний історик, закоханий у запорожців, не відкинув тенденційних їх оцінок польськими та російськими колонізаторами, які свої злочини приписували козакам. Адже серед козацтва суворо засуджувалось знущання над полоненими. Про це свідчить і лист Максима Кривоноса (червень 1648 р.) з-під Константинова до польського полковника К. Корицького, в якому він вимагає, щоб польські війська припинили чинити звірства над полоненими повстанцями. Роботи Івана Крип'чевича вже застаріли, з'явилося досить багато нової інформації, тому дані з них можна використовувати частково.

Організація козацького війська

Запорозьке військо. Ідея окремого самостійного козацького війська зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких полів, на недоступних Дніпровських островах з воїнів та селянства України організувалися вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи ведення війни, повстала козацька ідеологія. Цим окремим, ориґінальним життям козаччина жила поверх трьох століть.

З Запорожжя поширилася також назва козаччини -- запорозьке військо. Це ім'я козаки вживали у всіх своїх внутрішніх і зовнішніх виступах, таксамо у VI ст., як вVIII ст. Вже перші козацькі гетьмани в 1590-их роках вживали

цю назву: «Хведір Полоус, гетьман війська запорозького», Григорій Лобода, старший над військом запорозьким, «Ігнат Бавич, гетьман, з усім військом запорозькими і ін. Таке саме зутрічаємо всюди в урядових актах Гетьманщини: «Богдан Хмельницький, гетьман, з військом запорозьким», «Іван Мазепа з військом його царськї величності запорозьким», -- аж до останнього гетьмана Кирила Розумовського. Та сама назва є на всіх печатях козацького війська.

Від другої половини XVII ст., як Гетьманщина і Запорожжя почали творити окремі територіальні і військові організації, заведено також деякі різниці в титулятурі. А саме військо на Гетьманщині вживає назви малоросійського запорозького війська, бо офіціальна назва Гетьманщини, заведена російським урядом, була «Мала Росія».

Ця назва не була популярна між народом; замість неї залюбки звали Гетьманщину Україною і військо україно-козацьким, або українським; але в урядових документах цю народну назву зустрічаємо дуже рідко. Тоді, на ознаку війська, що перебувало на Запорожжі, на Січі, прийнялася назва запорозького низового війська, бо Низом називали землі, положені над долішнім Дніпром. Деколи запорозькі писарі, що любувалися у красномовних висловах, звали своє військо «славним низовим товариством», або поширювали титул на такий штиб: «військо запорозьке низове, Дніпрове, кошове й те, що пробуває на лугах, на полях, паланках й у всіх урочищах Дніпрових і польових», - але це були тільки стилістичні доповнення основної назви.

Суцільність козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою,що мали свій соціальний статус. Всі козацькі права и привілєї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольности,»кровю добуті предками нашими», «належні лицарським людям», «надані князями руськими и королями», козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням під час походів і постоїв війська: вести лови и риболовство на Низу; виробляти пиво и горілку без державник оплат; свобідно дідичити «відумерщйну», тобто .спадщину по померших козаках; ходити в походи «на полі и на морі»; найматися на службу чужоземним володарям. За ці «вольности» козаки вели вперту боротьбу з Польщею і в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство і солідарність, витворились спільні ідеолоґічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по «лінію» на Случі. На цій території зорганізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі «вольності» козацького стану. Пізніше витворилася старшинська аристократія, що почала використовувати козацькі вольності виключно для себе, а козацька «чернь» попала в залежність від неї. Але навіть і тоді запорозьке військо у своїх виступах виходить як одноцільна, солідарна організація.

Торкаючись організаційної структури запорозького війська, Д. І. Яворницький звертає увагу, що тактичною його одиницею був підрозділ у 500 козаків. Він називає цей підрозділ полком, оскільки його очолював військовий старшина на посаді полковника. Аналізуючи озброєність запорозького війська, Яворницький повідомляє, що у кожного козака було 5--6 рушниць, пістолети, шабля, лук, спис, келеп, кінджал, ніж. Переважна більшість зброї та пороху вироблялась в Україні

Козацька рада

Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, генеральна, повна («зуполна»), чорнааочернецька. Всі ці назви означали більш-менш те саме, а власне, що право участі в раді мають усі козаки, як старшина, так і «чернь», тобто рядове військо. На раду з'являлися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так наприклад, у славній Ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників.Зрозуміло, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав провести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду зявлялися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася і козаки вважали це за порушення своїх прав.

Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, б'ючи в бубни, чи літаври. На Січі перший знак давав пушкар, стріляючи з найбільшої пушки. Тоді довбуш із свого куреня виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни і на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у ХVI ст. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ являтися на раду «під горлом», тобто під загрозою смерті... Військо розставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (aбо кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, б'ючи в літаври.

Раду проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили «коло» козаків, вияснювали справу и питалися їх, які в них погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питания. Формального голо-сування на раді не булю. Козаки виявляли свою раду «гучком», голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то нераз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.

Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрями державної політики, укладала умови з іншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й орґанізаційний орган, йому мусили коритися всі інші установи запорозького війська.

Військова старшина

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець ХVІ ст., як тільки козаччина зорганізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.

На чолі війська стоявгетьман. Він був головою и представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві, - але передусім він був найвищий полководець і організатор війська. Підчас війни його влада над військом була небмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях -- також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із генеральної старшини або полковників.

При гетьмані помітні функції мала військова або генеральна старшина, до якої належали генеральні: обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

Генеральний обозний, як вказує назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табір підчас воєнного походу, генеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. Генеральний обозний мав перше місце по гетьмані; при непояві гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького генеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

Двоє генеральні суддів, провадили в найвищому, генеральному суді.

Генеральний підскарбій кермував державним скарбом, генеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважніші внутрішні й закордонні справи, кермував генеральною військовою канцелярією.

Генеральні осавули, числом два, мали передусім військові функції: обіймали командування над окремими частинами української армії підчас походу, проводили перегляд війська, мали провід над полювальними полками. На генеральній раді, як уже було згадано, стежили за ходом нарад та дозвідувалися, яка думка у приявних. На гетьманському дворі осавули від імені гетьмана вітали іноземних послів.

Генеральний хорунжий доглядав військові корогви та мав провід над відділом надвірного гетьманського війська.

Генеральний бунчучний або бунчужний носив перед гетьманом бунчук і товаришив гетьманові підчас походу. Під його проводом стояли бунчукові товариші.

У полку була полкова старшина: полковник,полкові - обозний, осавули, хоружий, суддя та належні до них нижчі урядовці.

Полковник мав подвійну функцію: адміністраційну й військову. Він стояв на чолі території полку, мав під своєю рукою всі уряди, виконував гетьманські доручення, мав нагляд над фінансами, вів суд, одне слово - сполучав у своєму уряді всі адміністраційні справи своєї округи. 3 військового погляду він був полководцем і організатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, старався за воєнні засоби, доглядав фортифікації, а в часі війни вів полк у похід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник, з полкової старшини, або зі знатних козаків.

Полковий обозний управляв полковим обозом і артилєрією, а якщо за відсутності полковника командував полком. При ньому були: полковий артилерійний осавул, полковий артилерійнийписар, хоружий полкової артилерії та отамани.

Два полкові осавули доглядали ладу и дисципліни в полку, мали деякі поліційні обовязки, опікувалися полковою музикою. Осавула заступав підосавулій.

Полковий хорунжий мав під своїм доглядом полковий прапор. Деколи бувало два полкових хоружих, один із них доглядав полкової «корогви», другий -- малого прапору, т. зв. значка. Під проводом хорунжого стояли значкові товариші.

Полковий суддя вів полковий суд, мав свою канцелярію і урядовців.

Полковий писар вів полкове діловодство.

Сотенні уряди були: сотник, сотенний осавул, хорунжий і пиcap. Їx функції в сотні були аналогічні до функцій полкової старшини в полку.

Над частиною сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністраційну владу у своєму місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий й отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддю, осавула, писаря. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.

Булава була відзнака гетьмана від найдавніших часів. Вже 1581. р. запорожці віддають новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: «Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо, з доброю славою наказували». Гетьмани діставали булави від війська і від різних володарів, що хотіли собі приєднати козаків. Так наприклад Богданові Хмельницькому король Ян Казимир прислав був булаву, висаджувану туркусами; другу булаву надіслав цар Олексій. Як виглядала булава, це бачимо з портретів гетьманів від Сагайдачного до Розумовського. На урочистих виступах гетьман тримав булаву в руці; а так булава лежала перед ним на столі, або за гетьманом тримав її в руках гетьманський джура.

Бунчук це також відзнака гетьмана. Це був дрючок більш, ніж 3 метри завдовжки, закінчений металевим «яблуком», зпід якого звисало кінське волосіння. Бунчук носив бунчучний над гетьманом, особливо, коли гетьман був між військом. Також ставили бунчук на майдані серед ради.

Комишина, палиця з очерету, правила також за відзнаку гетьмана в часах перед Хмельниччиною. Яків Собєський, що добре приглянувся козацькому війську під Хотином 1621. р., каже, що «гетьман замісць яких-небудь відзнак носить палицю з очерету». В 1637. р., коли гетьман зрікався гетьманства, перед радою «поклав булаву і комишину».

Це була відзнака й суддівської влади. Коли 1638. р. провинився був полковник Филоненко, його «скарали явно комишиною і ланцюг на шию заклали».

Пізніше палиця судді звалася ліска. ВXVIII :в. палиця була відзнакою кошового на Січі. Був це простий грубий ціпок, з «обох кінців оправлений сріблом, з тупим залізцем на кінці.

Печать запорозького війська була округла, спершу меншого, пізніше більшого розміру. Печаті Б. Хмельницького мали у промірі 32-37 мм., одна печать Розумовського аж 87 мм. Посередині був герб: козак у кунтуші, підперезаний поясом, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права спирається о бік; по лівому боці висить шабля. Тільки на печатях Брюховецького та Ханенка козак у правій руці тримає спис. Довкола печаті йде напис. На найстарших печатях, до половини XVII ст., був напис «Копия Войска Запорозкого»; під польською владою -- «Печать Войска Єго Королевскої Милости Запорозкого»; під московською ,владою -- «Печать Царского Величества Малой Росии Войска Запорозкого» (деколи в іншому порядку).

Окремі печаті мали деякі військові уряди,наприклад військова канцелярія та суд. Свою печать мав теж кожний полк, а деколи й сотня.

Запорожжя мало свою печать, теж із козаком на гербі, з тією різницею, що, побіч козака, стоїть спис, котрий «воїна знаменує, який сторожить». Напис був: «Печать Славного Войска Запорозкого Низового». Різні запорозькі паланки мали свої печаті, з різними знаками, такими, як: коні, олені, леви, птахи, шаблі, списи, стріли та ін.

Корогви

Були три роди корогов у козацькому війську: 1) корогва всього війська або гетьманська, 2) корогви полкові, 3) сотенні. Окрім цього, були ще значки, менші короговки, яких уживали нащодень.

У давніших часах козацьке військо вживало прапори тих держав, що брали його на службу. Перший полк реєстрових козаків 1578. р. мав шовкову корогву з польським орлом. В 1594. р. запорожці були на цісарській службі й дістали австрійські прапори. Від польського короля Володислава IV запорозьке військо мало блакитну корогву з орлом - наполовину білим, наполовину червоним. Богдан Хмельницький 1649 р. дістав від Яна Казимира польський червоний прапор із білим орлом. Знову ж цар Олексій прислав гетьманові московський прапор, де були образи Спаса, Богородиці, Антонія и Теодосія печерських і св. Варвари. Сирійський подорожник Павло Алейський 1654 р. оповідає, що в Богуславі, де була кватира Хмельницького, «військо мало корогву христолюбивого й хороброго гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі».

Дуже різнородні були прапори різних полковників Хмельницького. Кривоніс, казали, мав корогву білу з червоним хрестом і такою самою обвідкою. Полковник Нечай мав корогву шовкову, «щирим золотом вигаптовану черницями київськими».

Під Гомлем 1651 р. козацькі прапори були: один червоний із білим хрестом і білою обвідкою, один червоний, три білі, два чорні, два жовто-блакитні. Під Львовом 1655 р. за Хмельницьким несли червону корогву, й другу - з образом св. Михайла, що пробивав змія. «За цими корогвами», писав польський міщанин, «ішли інші корогви, більш-менш 34, на них видко були герби майже всіх дальших воєводств і повітів - окрім нашого білого орла в короні»..,

3 цих різних згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогов, а панувала повна довільність, і щодо барв прапорів, так і щодо знаків, що на них були. Цю справу унормували після Руїни, тоді, як уже козацька держава приняла постійніші організаційні форми. В XVIII ст. вже на всіх військових корогвах був той самий знак, а саме «національний герб»: козак із шаблею йсамопалом.

Знак або значок - звалася менша корогва, якої вживали нащодень замісць «великої» корогви. В 1649 р. під Збаражем один козацький відділ з'явився з таким гетьманським значком: «не державу два прапорці гусарські, один білий, другий червоний». В 1727 р. на вибір нового гетьмана один старшина ніс корогву, другий -значок. I в полках були значки поруч із корогвами. Від значків пішла назва «значкові товариші».

Реєстрові козаки

На Запоріжжі доступ до війська мав у теорії кожний, хто хотів козакувати; проте до війська добирали здатніших. Доповнення війська звалося припис, а як справа йшла про наймане військо, то- затяг або набір. Дозвіл на це давала рада, набір проводив гетьман із полковниками, а на Січі кошовий.

Військо було списане в реєстер. Перші такі переписи запорозького війська зроблено на жадання польської влади, що хотіла мати контролю над козаками. Але пізніше реєстри ведено для власного порядку, і так навіть полковник Скидан, під час повстання 1637 р., вів реєстр свого війська. За переписом слідкував спершу гетьман особисто, пізніше цей обовязок перейшов до генерального обозного. Ревізія реєстру, т. зв. попис, відбувалася так, що козаки ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто інший часом, не став на його місце. Коли в реєстрі була «діра», тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав ледве кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; перевагу мали також сини козаків, -- місце небіжчика-батька мав право в полку заняти син. Багато значило те, коли когось поручила старшина. Тим то згодом стало звичаєм, що кандидат приєднував собі дарунками впливових старшин.

Коли треба було зменшити військо, відбувався випис. Такий випис переводив, наприклад, Богдан Хмельницький після зборівської і білоцерківськоїугоди; це викликало велике невдоволення і «випищики» легко пускалися на всяку самоволю. У XVIII ст. на Гетьманщині часто проводили основні перевірки козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстер називався також компутом.

Військове мистецтво запорозького козацтва- система методів і способів організації та ведення бойових дій козацьким військом.

Формування українського козацтва і становлення його військового мистецтва відбувалось в умовах постійної боротьби з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської тактики лежала велика мобільність їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'явитись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, козакам протистояла польська держава, яка несла в Україну поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з польськими військами козакам треба було витримувати атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим володінням холодною зброєю, протистояти артилерійському вогню й атакам піхоти. Втрата власної державності обумовила відсутність державної підтримки створенню українських збройних сил. В цих умовах козацтво явилось результатом самоорганізаційних зусиль українського народу. Це обумовило народний характер козацького війська, відкрило широкі перспективи для його розвитку, але на початковому етапі цей розвиток обмежувався можливостями окремо взятого селянського господарства.

Відсутність державних організаційних заходів не дозволяла створити не тільки кінноту, а й будь-яке військо, формування якого б потребувало об'єднаних зусиль. Тому в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. Формування в Україні легкої кінноти, яка була традиційна для кочівницьких народів, теж було неможливе. Адже історично склалося, що українці були хліборобським народом. Тому до середини 17 ст. козацька піхота була основним родом війська. Прибулі на поле бою кінні козаки спішувались і вели бій у пішому порядку. Невисока скорострільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла піхоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою. Тому табір з возів став основним бойовим порядком козацької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі ями та інші пастки.

Важливим фактором неприступності козацького табору був масований і влучний вогонь із ручної вогнепальної зброї. Висока виучка й використання найбільш передових досягнень у зброярській справі (кремневих ударних замків та ладівниць із готовими набоями) дозволили козацькій піхоті досягти найбільш можливої щільності вогню. Заряджання мушкета потребувало певного часу, і щоб досягнути безперервного вогню, піхотні підрозділи вели його шеренгами по черзі. Швидкість заряджання мушкетів з гнотовими замками змушувала шикувати підрозділ озброєний такою зброєю в 10 шеренг. Озброєних мушкетами з кремневими ударними замками піхотинців шикували в 5 шеренг. Швидкість, з якою козаки стріляли з ручної вогнепальної зброї, дозволяла шикувати козацькі піхотні підрозділи у три шеренги. Це дозволяло залучити максимальну кількість стрільців для проведення залпу і зменшувало втрати від артилерійського вогню противника. Коли ж потрібно було ще більш посилити темп вогню, то стріляла лише перша шеренга, в якій збирались найвправніші стрільці. Дві інші лише заряджали для них зброю. Найбільш вразливі місця табору прикривались артилерією, що у поєднанні з влучним вогнем із ручної вогнепальної зброї робило такий табір неприступною твердинею, яку противник не міг здобути, навіть маючи багатократну кількісну перевагу.

При необхідності такий табір використовувався й у наступі.

Деколи, у ближчі походи, військо виступало «налегко», з малим вантажем, з самими «юками і саквами», як казав Хмельницький. У дальшу дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч возів.

Військо рушало в похід впорядковане на полки та сотні, що йшли під своїми корогвами, зі своїм обозом і артилерією. На ворожій території військо попереджували сторожі або чати. Ціла армія розтягалася на великий простір, за Хмельницького навіть у лінію на 10 миль завдовжки. На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для коней. Тоді козацькі кашевари приготовляли їжу для своїх відділів. Коли військо залишалося довше на одному місці, ставили для пробутку намети або курені. Коли обоз по довгому постою залишав обозовище, козаки підпалювали те, що залишалося; В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не вдержався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили. В таборі, відбувався нераз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували й кару смерти. Окремі санітарні установи; в ці часи ще не існували. У козацькім війську бували лікарі і цилюрники, але тільки принагідно, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Військо у поході мало своїх священиків-капелянів, а деколи й похідну церкву.

Бій кінноти

Головною рушійною силою січовиків було кінне військо. Кінь був необхідний для стрімкого походу і для блискавичної атаки на ворога. Кращих коней розводили у власних степах. Тільки верхи можна було наздогнати такого невловимого вершника, як татарин чи буджак.

Табор служив не тільки для оборони, але й як опора для зачіпної акції. При своїй легкості й рухливості табір міг підійти близько під позиції ворога й військо могло в при нагоді почати бій.

До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць. «3під полковничої корогви вискочило 40 коней», читаємо в описі бою під Гомлем 1651. р. «Один із них виїхав на герць, викрикуючи по татарська «гала-гала»; але один із залоги влучив його коня в голову». Звичайно, з боку противника виїздили теж герцівники, і бій розгорався на цілій лінії. Першого дня в бою під Берестечком у таких герцях козаки побили багато поляків. Коли на поле бою виступили вже більші ворожі сили, тоді козацька кіннота насувала до наступу, лавою, тобто впорядкованими відділами.

З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно не знаємо. У давніших часах козаки трималися татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пістолі. Компанійці в XVIII. в. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію кінчав. Козацька кіннота була не найліпша. Боплян каже: «На коні вони не найліпші; мені траплялося бачити, як 200 польських кавалеристів примушувало втікати 2000 найкращого козацького війська». Подібно висловлюється один поляк перед боєм під Берестечком: «Піше військо буде битися добре, але на кінних слаба надія: один добрий юнак може відігнати 10 кінних козаків». Тимко Хмельницький був примушений користуватися татарською кіннотою у битвах з поляками. Та пізніше козацька кіннота розвинулася досить сильно.

Тактика піхоти

Атаку запорожці проводили «лавою», тобто невирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флангів. Піхота до бою «батовалася», тобто ставала в три шеренги. Цим забезпечувалося безперервне ведення мушкетного вогню за рахунок того, що вогонь вела тільки перша шеренга, а дві інші готували набої. Бій окремими загонами козаки називали «розгаріяшем», а при змішуванні з ворогом -- «галасом». В умовах оточення ворогом козаки ставали до бою «триангулою», тобто трикутником. Значної уваги приділялось психологічному впливу на ворога. З цією метою широко застосовувався обхват ворога з флангів, вихід йому в тил, раптове введення в бій резерву, обладнання засідки. Управління козацькими підрозділами на полі бою здійснювалося «гаслами».

Вирішну ролю в козацькому війську мала піхота. З початком битви піхотинне військо пробувало в таборі, під охороною таборових возів. Коли кіннота почала вже герці й увага ворога звернулася на неї, виходила піхота, стараючись непомітно підійти до ворожих позицій. Під Хотином 1621. р. наперед вибігла кіннота, а потім піхотинці «лізуть по землі під турецький табор». Таксамо в бою з поляками під Куруковом 1625 р. козаки зробили вилаз із табору: спершу пустилася кіннота, а піші «на черевах лізли по землі».

На догідному місці піхота насипала шанці. В тому козаків уважали за незвичайних майстрів. «Про них кажуть, що нема на світі війська зручнішого закладати шанці, як козаки», свідчить семигородець Кравс. Козаки вміли чудово використовувати характер терену, особливо горбки, яри, річки, болота, багна. «Для козака, що живе над Дніпром, вся надія, й відвага в воді, ріці, болоті», пише учасник козацької війни 1637-38. р. «Коли козак не має води, болота або яру, то пропав. З цим багато може, багато вміє, багато доказує, -- без цього «глухий німець», нічого не вміє й як та муха гине. Тимто зима, коли вже копати не можна, коли ніяк водою не втечеш -- для нього суворий неприятель; але весна, літо, а почасти й осінь, це його хліб, скарб, достатки і всяка фортуна»... До шанців козаки вживали лопат і мотик. «Козак має ці обидва прилади на одному держаку, завсіди прив'язані до пояса, ними він сипле землю й робить укріплення проти кінноти серед безмежних рівнин своєї країни», оповідає папський нунцій. У німецькому описі битви під Лоєвам 1651. р. є згадка про те, що й кожний кінний козак мав лопатку при сідлі. Козацькі шанці складалися з окопів, ровів і ям, де ховалися козаки від обстрілу. «Кожний має свій захист, яму в землі. Ставши на ноги, вони стріляють із рушниць, а коли стріляє ворог, ховаються по ямах, і жадна куля їх не влучить»,описує Павло Алепський.

Копаючи шанці, піхота підступала все ближче до ворога. До ворожих позицій заходили не тільки з фронту, а й з боків; нераз і близько свого табору владжували засідки і старалися приманити туди ворога. Нераз і кіннота під напором ворога наслідувала піхоту: злазила з коней або «спішувалася», обкопувалася шанцями й так боронилася. З шанців козаки обстрілювали безнастанно ворога. Козацька стрільба бувала незвичайно густа та сильна. Очевидець поляк запевняє, що в бою під Кумейками козаки вистріляли 50.000 куль. Сильний вогонь піхоти звичайно вирішував битву, -- так було в боях під Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Конотопом. Під обстрілом із мушкетів ворожа кіннота не могла довго витримати й утікала з утратами, -- тоді й козацька кіннота могла провадити нову атаку. Деколи й сама піхота робила наступ на ворога. Під Гомлем 1651. р. козаки-піхотинці, під охороною шанців, підійшли аж під міський, паркан, «пішли на приступ по четверо, підійшли так щільно під паркан, що обухами вибивали з рук мушкети, що виставали зі стрільниць». Добра піхота була силою козацького війська, але водночас вона була й його слабою стороною. Тактики піхоти можна було вжити тільки тоді, коли ворог спинився на місці, й коли була догідна позиція, щоб звести бій. Але до боротьби на широких просторах, до погоні й до вирішної атаки необхідна була кіннота.

Артилерія

Перші пушки в козацькому війську стрічаємо в 1580. роках; вони походили зі здобичі, понавожуваної з турецьких замків. В 1590. рр. запорожці дістали кілька пушок із Австрії, коли були на цісарській службі проти турків. Як почалася боротьба з поляками, козаки позабирали немало гармат із погряничних замків. Косинський 1593. р. мав їх уже 23, але утратив їх усі в бою під Пяткою.. Наливайко, сам «чудовий пушкар», мав ізнову 20 пушок й дуже пильно ними опікувався, У боях під Лубнями 1596. р. козаки втратили до30 пушок. Реєстрове військо 1601. р. мало знову 12 пушок. Під Хотином у козацькому таборі було 22 пушки; в 1628. р. в поході на Крим запорожці добули 20 пушок. Головне пристановище козацької гармати, тобто артилерії, було на Запорожжі. . В Січі було постійно 50 гармат. Артилерією кермував генеральний обозний, а при ньому були гарматний осавул, писар і хоружий. В 1659 р. на послузі при гарматі було 80 пушкарів, 80 гармашів, 4 шипошників, 12 ремісників, 6 стадників, 2 довбиші, 1 цилюрик, 2 коновали. Бував теж відділ козаків для оборони артилерії, 200-300 людей..

Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську, в переважній більшості була малокаліберною. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалось великою мобільністю. У використанні гармат козаки теж виявляли високу майстерність. Так, в 1648 у битві під Жовтими Водами ефективність вогню козацької артилерії виявилась такою, що татари, які були тоді союзниками козаків, побоюючись того, що залишиться мало полонених, просили припинити вогонь.

Достатньо ефективною була в козацькому війську прикордонна служба. На початку 17 ст. степове прикордоння було вкрите мережею спостережних пунктів, з яких козаки спостерігали за появою татарських загонів. При виявленні татар спостерігачі оповіщали населення про небезпеку, а козацькі війська вирушали назустріч противнику.

Морські походи

Козацьке суднобудування Зазвичай для походів по водних комунікаціях козакам були необхідні в достатній кількості добре пристосовані плавзасоби. Човни у запорозьких козаків були двох видів - річкові й морські. Річкові використовувалися здебільшого у мирних цілях, для рибальства. Вони вміщували щонайбільше десять осіб. Морські судна називалися чайками (від татарського слова "каїк" - "чаїк" - круглий човен). Саме ці судна мали найбільше військове значення. Хоча й дотепер у розпорядженні дослідників немає достатньо збережених ні суден цього класу, ні окремих їх фрагментів, існує значна кількість тактико-технічних характеристик чайок у писемних джерелах, зокрема у свідченнях авторів, сучасників козацької доби. Це дає можливість виявити конструктивні особливості та теологію виробництва цих бойових одиниць козацького флоту. Конструктивно козацька чайка увібрала в себе досвід суднобудування часів княжої Русі, суднобудування вікінгів, морський досвід країн Середземномор'я. Один із перших авторів, сучасник і військовий спеціаліст італієць Гваньїні у своїй книзі під назвою "Хроніка Європейської Сарматії", що вийшла 1578 р., констатував: "Водою козакам завдати шкоду неможливо, оскільки жодна морська галера чи бот її пройде через Дніпрові пороги. Козаки проходять через них на чайках, опускаючись і піднімаючись на мотузках. Раніше у такий спосіб долали пороги руські події під час походів на Константинополь. Отже, якби не пороги і козаки, то турки давно б заполонили Подніпров'я". Цей автор звертає увагу на морську силу козацтва і доходить висновку про неможливість проникнення турків у Подніпров'я через таку перепону, як пороги Дніпра. Козацькі судна він називає чайками, і це, можливо, є перша письмова згадка про них. Можна стверджувати, що запорозькі чайки були прологом донських стругів. За конструктивними особливостями та розміра¬ми вони були майже тотожні. Без сумніву, тут відчувався не тільки спільний вплив тенденцій суднобудування, але й особливості спіль¬ного супротивника в особі татар і турків, з якими доводилося мати праву і донцям, і запорожцям. У конструкції козацьких чайок простежувалися і традиції Київської Русі. Два керма, що встановлювалися на чайках, були відомі у ХІІ ст. Козацька чайка являла собою міцне, маневрове, швидкохідне парусно-веслове судно класу "ріка-море". Вона виявилася добре пристосованою до морських походів і для боротьби із сильним і добре озброєним флотом Османської імперії як у прибережних водах, так і у відкритому морі. На будівництві кожної чайки працювало не менше 60 осіб протягом 15 днів.

За кілька тижнів на Січі можна було виготовити від 30 до 100 таких човнів. У чайку поміщалося від 50 до 70 козаків з озброєнням та боєприпасами, включаючи артилерію. Сюди ж вантажилося продовольство: сухарі, копчене м'ясо, варене пшоно чи каша, ячмінне борошно, і взагалі все, що було необхідне козакам під час походу. Умови морських походів Морські походи запорожців здійснювалися переважно в осінній час, в особливо хмарні дні й темні ночі, перед молодим місяцем. Це давало можливість приховати від неприятеля просування козацьких суден. Козацькі чайки виходили просто з січової гавані і спускалися Дніпром. Флотилія чайок йшла так тісно, що веслярі ледве не зачіпали веслами весла сусідніх кораблів. Стрій флотилії очолювала чайка кошового отамана, на якій був піднятий отаманський стяг. Так козаки допливали до острова Тавані, навпроти якого на правому березі Дніпра стояло турецьке місто Кизикирмен. Турки й татари, коли довідувалися про рух запорожців, вживали проти них відповідних заходів. Зокрема, від Кизикирмена до Тавані вони протягували залізні ланцюги впоперек Дніпра, а від містечка Ослона до тієї ж Тавані в такий самий спосіб перегороджували річку Конку. Але козаки добре навчилися оминати такі перепони. Користуючись темрявою ночі, вони звалювали в лісі декілька високих дерев, прикріплювали до них залізні ланцюги і у стоячому вигляді пускали їх повз Тавань на ворота, що замикали прохід по Дніпру. Пущені таким чином дерева билися о залізні ланцюги, закріплені поперек Дніпра і Конки, чим давали туркам знати про козацьке просування. У турецькому стані оголошувалася тривога і починалася стрілянина з гармат, але не по чайках, а по деревах, які приймали за високі щогли. Запорожці тим часом спокійно вичікували, заховавшись плавнях біля берега Дніпра вище ланцюгів, до тієї миті, коли в турків закінчаться боєприпаси. Щойно канонада припинялася, козаки кидалися на ланцюги, розривали їх сильним натиском, а потім, користуючись нічною темрявою, продовжували плисти далі. Так само дочекавшись сприятливих для себе погодних умов, запорозькі коза¬ки проходили повз Очаків та Кінбурн, що охоронялися турецьким гарнізонами. Часто вони, щасливо проминувши усі турецькі фор¬пости на Дніпрі, проходили і Дніпровським лиманом, а звідти - у Чорне море. Тут вони оперували в усіх напрямках, досягаючи бе¬регів Криму, а перетнувши Чорне море, - й Туреччини. Під удари запорожців потрапляли Кілія та Ізмаїл, Гьозлов та Кафа і нарешті турецькі міста Стамбул та Синон, Трапезунда та Варна.

"Особливо страшними для турків, - описує морську тактику запорожців Д. І. Яворницький, - були козаки біля морських берегів; захопити козаків тут було майже неможливо, оскільки вони були великими майстрами плавати біля берегів, до того ж якщо вони виходили на берег, спіймати їх було дуже важко; вони вміло ховали свою здобич і дуже швидко затоплювали човни, щоб потім витягти їх з води й розгулювати по морю, турків же козацькі судна зовсім не цікавили, вони на¬магалися лише захопити Служба на чайці Служба на чайці, як свідчать очевидці, була вкрай важкою, її екіпаж перебував під палючим сонцем, дощем, на вітрах і хвилях. Веслували переважно у три зміни, а складні обставини вимагали від екіпажу великого психічного та фізичного навантаження. Навіть за. гарної погоди труднощі не зникали. Екіпаж відчував втому від монотонності довкілля: морської безмежності, шуму води і ритмічно: праці весел. Крім цього, в чайці було тісно, що дуже втомлювало негативно впливало на екіпаж, обмежувало рух, що був вкрай необ¬хідний людському організмові. Усі труднощі морського походу вра¬ховувалися під час суворого відбору, і козаків, неспроможних витримати службу на чайці, не брали. З метою привчити до труднощів служби у морські походи брали певну кількість молодих людей-молодиків. Нарешті, випробування у плаванні Дніпром та подолан¬ні порогів, про що йшлося вище, також мусили сприяти звиканню козацької молоді до мореплавства. На чайці переважали колективні дії екіпажу; тому на індиві¬дуальність тут не зважали. Успішне виконання бойового завдання екіпажем і флотилією і перемоги козаків на морі ґрунтувалося на взаємозалежності та на колективних зусиллях

Цей колективізм ви¬пливав із взаємної довіри, пошани, приязні, фаховості, спільного досвіду, а також із суворої дисципліни. Звідси й за кожен прояв не¬слухняності безумовно карали, а того, хто вживав алкоголь, просто викидали за борт. Крім цього, екіпажеві чайки була притаманна однодумність щодо виконання бойового завдання, взаємопорозуміння, звички гармонійних колективних дій та високий рівень організованості. Керування чайкою вимагало від старшої особи відчуття руху, вміння окреслювати відстань та інших навичок, необхідних для того, щоб здійснювати командування на морі. Старший мав відзначатися добре розвиненою спостережливістю, увагою, пам'яттю, асоціативністю, вдумливістю, вміти чітко й зрозуміло віддавати розпорядження. Коли командувач вияв¬ився слабким та нерішучим, на його місце обирали іншого просто під час походу. Натомість з тим, хто виявлявся боягузом, поводились безпощадно.

Фортифікаційні укріплення

Основними фортифікаційними укріпленнями запорожців були Січі.

За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:

- Хортицька

- Базавлуцька

- Томаківська

- Микитинська

- Чортомлицька

- Олешківська

- Кам'янська

Нова (Підпільненська)

Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорізької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ.

Запорізька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запоріжці. Козацька залога на З. С., що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя З. С., де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці -- рибальства і мисливства.

Висновок

Cаме визначення запорозького козацтва як вільної військової спільноти, як й інших подібних до нього угруповань, вказує на те, що головним напрямом діяльності козаків, їхнім "хлібом" була війна. Цей факт залишив відбиток на всіх галузях життя запорозького товариства і суттєво позначився на стані військової справи у січовиків.

Запорожці володіли своєю зброєю з неабияким мистецтвом. Можна сказати, що більшість козаків була озброєна добре як і вогнестрільною, так і холодною зброєю. В цьому козаки не поступалися жодній армії світу.

Досягнення українського козацтва у військовому мистецтві справили вплив на розвиток європейської військової науки, а козацькі традиції використовуються при побудові української армії.

козацький військо січовик

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Військове мистецтво запорізьких козаків" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов