Економічне піднесення в Межиріччі у ІІІ-ІІ тис. до н.е. Розвиток монополій наприкінці XIX - на початку XX ст.

У 1880 p. була створена Японська паперова, у 1882 p. -- Японська пароплавна компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза 1887--1898 pp. та світова криза перевиробництва 1900--1903 pp. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни. Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 p. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків досягла 153. У 1912 p. банківський капітал становив 570 млн. єн.. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу. Монополістичні об'єднання в Україні, особливо великі, були тісно пов'язані з іноземним капіталом. Понад 25% усіх іноземних капіталів, вкладених у промисловість Російської імперії на початку XX ст., припадало на Україну.

Так, у вугільній промисловості іноземцям належало 63% основного капіталу, в металургії -- 90 %. Іноземний капітал приваблювали в Україну високі прибутки, які майже повністю йшли за кордон. Величезна роль у розвитку української промисловості належала акціонуванню. Поява значної кількості акціонерних товариств у найважливіших галузях промисловості України свідчила про те, що розпочався новий етап становлення великої індустрії. Нагромадження капіталу невеликою кількістю акціонерних компаній у провідних галузях української промисловості стало важливою умовою для створення тут монополій.

Переломним моментом процесу зростаючої концентрації виробництва була економічна криза 1900--1903 pp. Вона безпосередньо призвела до краху сотень невеликих і слабких підприємств та створення ряду великих монополістичних об'єднань. За концентрацією виробництва в основних галузях промисловості Україна займала перше місце в Російській імперії. Так, у 1901 p. на 12 великих металургійних заводах (з 16 діючих) було зосереджено 96% усіх робітників металургії Півдня України. На кожному з них працювало понад 1 тис. робітників, які виплавляли 87% чавуну в цьому регіоні. Високий рівень концентрації був характерний також для вугільної промисловості Донбасу. Тут частка 25 акціонерних товариств (з 26 діючих у цій галузі) у 1912 p. становила 95,4% видобутку всіх акціонерних товариств і понад 70% видобутку вугілля в Донбасі.

Важливим фактором у монополізації промисловості України в цілому і вугільної зокрема була організація в 1904 p. синдикату "Продвугілля", який об'єднав майже весь видобуток і продаж кам'яного вугілля в Донбасі. Це був один з найбільших синдикатів Російської імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75% усього видобутку вугілля в Донбасі. Напередодні першої світової війни на підприємствах "Продвугілля" працювало 64 тис. робітників. У 1902 p. в Україні засновано найбільший у металургії синдикат "Продамет". Його мета -- торгівля виробами заводів цього об'єднання. У синдикат входило 12 підприємств (товариств), серед яких були Південно-російське Дніпровське металургійне товариство "Провідане" та ін. На початок 1908р. "Продамет" зосередив у своїх руках дві третини всього виробництва заліза і сталі Південної України. Синдикат продавав залізо різного ґатунку, балки, рейки, бандажі, осі в імперії Романових.

У харчовій промисловості найбільшим був синдикат цукрозаводчиків, заснований у 1887 p., бюро якого знаходилося в Києві. Найвпливовіша роль у ньому належала цукровим магнатам Бобринським, Браницьким, Береденкам, Хряковим. Спочатку синдикат об'єднував 78%, а в 1892--1893 pp. -- 91% усіх цукрових заводів України. Основним його завданням було регулювання цін на цукор і забезпечення підприємцям високого монопольного прибутку на внутрішньому ринку. Всього в середині 90-х років в Україні діяло 153 цукрових заводи, які виробляли 23,9 млн. пудів цукру. Як і в перші роки існування цукрового синдикату, підприємці скорочували продаж цукру на внутрішньому ринку і збільшували його експорт. Вивозячи частину цукру за кордон, вони штучно підтримували високі ціни на нього в Російській імперії.

Монополії охопили своєю діяльністю й інші галузі народного господарства. Напередодні першої світової війни в Україні вже не було жодної важливої галузі промисловості, в якій тією чи іншою мірою виробництво не було б монополізовано. Якщо в 1901 p. працювало лише 17 підприємств, на кожному з яких було зайнято понад 1 тис. робітників, то в 1913 p. їх налічувалося вже 42. У 1900 p. 5 великих металургійних заводів виплавляли 49% усього чавуну в Україні, забезпечивши понад 25% його загальноімперського виробництва. В 1913 p. на ці самі підприємства припадало вже 55% виплавленого чавуну Півдня України і 37% виробництва його у Росії в цілому. Усі монополістичні об'єднання, що діяли в Україні, з самого початку мали не регіональне, а загальноімперське значення.

Індустріальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 p. його переривали кризи (1825,1836,1847,1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901--1902 pp.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу