Іван Мазепа – політик-державник і культурний діяч

Іван Мазепа - політик-державник і культурний діяч

План

Вступ

І. Біографія Гетьмана Івана Мазепи

ІІ. Політична діяльність українського Гетьмана

2.1 Часи Дорошенка і Самойловича

2.2 Дружба з Петром І

2.3 Союз України зі Швецією

ІІІ. Культурне життя Івана Мазепи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Україна у якій ми живимо - це незалежна держава. Але ми часто забуваємо, що за свою незалежність вона вдячна тим людям, які відвоювали, цю незалежність, для неї. І ми теж повинні дякувати їм, людям що увійшли в історію, як воїни в боротьбі за незалежність держави. Які були політичними та культурними діячами, великі полководці та могутні люди. Історики та науковці нашого часу досліджують їхнє життя та діяльність і ми теж з ними повернімось у минуле та дізнаємось як жили люди, які стали частиною історії України, це: Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Тарас Шевченко, Іван Франко та багато інших. Але ми у цій роботі розглянемо ближче велику постать Івана Мазепи, його життя, політичну та культурну діяльності.

Автор у роботі спирається на інформацію з таких джерел: «Борщак Ілько, Мартель Рене «Іван Мазепа»; Єнсен А. «Мазепа»; Іванченко Раїса «Історія без міфів»; Оглоблин О. «Гетьман Іван Мазепа та його доба»; Субтельний О. «Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII століття» за їх доступність та достовірність інформації в них.

Майже триста років, ім'я українського гетьмана Івана Мазепи не залишає до себе байдужим як істориків так і людей, взагалі далеких від історії. Його ім'я сьогодні викликає найрізноманітніші оцінки - «зрадник російського царя», «зрадник і ворог українського народу», «польський шляхтич», «романтичний герой», «видатний патріот України».

Не лишила байдужим доля українського гетьмана і автора. А щоб більше дізнатися і створити для себе свій образ Мазепи прочитаємо роботу у якій ми знайдемо деякі данні про його біографію, про його політичну діяльність, гетьманування і культурне життя.

Розділ І Біографія Гетьмана Івана Мазепи

Іван Мазепа (20.3. 1639 - 21/22. 9. ст.ст. 1709), гетьман України (1687 - 1709рр.), великий діяч української державності, син Степана Адама М. і Марини з Мокієвських М., народився в селі Мазепинцях на Білоцерківщині, вчився у Києво-Могилянській Колегії і в єзуїтській колегії у Варшаві.

Був “покойовим” у короля Яна Казіміра, який послав його для завершення освіти за кордон; 1656 - 1659 рр. був у Німеччині, Італії, Франції і Нідерландах, де вивчав мови іншу артилерійську справу. По повороті до Польщі Мазепа продовжував службу як “покойовий дворянин” при королівському дворі й виконував низку дипломатичних доручень на Україні.

1663р. Мазепа повернувся на Україну, щоб допомогти хворому батькові; після його смерті (1665р.) дістав звання Чернігівського підчашого. 1669р. вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка; тоді ж одружився з Ганною Половець (+1702р.), дочкою генерального обозного Семена Половця й удовою білоцерківського полковника Самійла Фридрикевича. Спочатку Мазепа був ротмістром надвірної корогви (командиром гетьманської гвардії), а згодом виконував обов'язки генерального осавула.

Розділ ІІ Політична діяльність українського Гетьмана

2.1 Часи Дорошенка і Самойловича

Мазепа брав участь у війні Дорошенка, як союзника Туреччини проти Польщі (похід у Галичину 1672р.), а головне відбував дипломатичні місії, зокрема до Криму (1673р.) й до гетьмана І. Самойловича (початок 1674р.). посланий влітку 1674р. до Криму й Туреччини, Мазепа попав у полон до запорожців, які видали його Самойловичеві; Мазепа скоро здобув собі довір'я Самойловича, який зробив його “гетьманським дворянином” і не раз посилав його у різних державних і приватних справах до Москви. Мазепа брав також участь у Чигиринських походах (1677 - 1678рр.). 1682р. Мазепа був призначений на генерального осавула. Разом з політичними впливами росли й маєтки Мазепи як на Україні, так і в суміжних поз. Московщини. Авторитет Мазепи і на Україні, і в Москві стояв так високо, що коли скинено було Самойловича, рада на річку Коломаку 25.7. 1687р., за згодою московського уряду, обрала його гетьманом. Тоді ж було укладено новий українсько-московський договір, який визначив дальші відносини двох держав.

Політична програма Мазепи визначилася ще в часи Дорошенка і Самойловича. Він твердо стояв на ґрунті української козацько-гетьманської державності і соборності українських земель. Основні цілі політики Мазепи як гетьмана України були: об'єднання українських земель, насамперед Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України у складі єдиної української держави і встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу, із збереженням традиційної системи козацького устрою.

Козацькі полки рідко коли перебували на Україні, а більше мучилися далеко, на чужих краях. На Україну ж цар Петро посилав московські полки. Не тільки по містах, але й по всіх селах і хуторах квартирували московські солдати. Страшно нищили вони українських селян. Забирали худобу, коней, хліб, сіно, крали все, що було під рукою, розбивали людей, знущалися над народом гірше бусурманів. Хто хотів би оборонити своє і виступав проти Москви, того ув'язнювали як бунтівника, судили і вивозили в Московщину на тяжке безповоротне заслання. Українці горіли гнівом, що чужинці так господарюють в їх краю. Їх гнів ще збільшився, як поширилися вісті, що цар хоче викоренити старшину, завести на Україні своїх воєводів, поставити по містах московські залоги, а всіх тих, що сміють йому спротивитися, переселить далеко за Волгу. Тоді старшина з'їхалася на раду до гетьмана і молила його, щоб визволив Україну з московської неволі: “Щодня, - казали козаки, - молимо Бога за душу Богдана Хмельницького, що визволив нас з польської неволі. Уважай, Гетьмане, щоб діти наші не проклинали твоєї пам'яті, як залишиш наш народ у такому ярмі!” тоді гетьман Мазепа вирішив розпочати війну з Москвою.

2.2 Дружба з Петром І

Серед еліти суспільства Мазепа пославився своєю культурною діяльністю. Проте якщо київські студеї та духовенство складали на його честь захоплені панегірики, то селяни й козацька чернь мало що доброго могли сказати про нього. Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р.. коли Петро Іваненко-Петрик, писар, котрий мав широкі політичні зв'язки, втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик у своїх намаганнях утворити незалежне Українське князівство заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари повернули проти нього й стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

Взаємини з Москвою. Ґідне подиву піднесення Мазепи від в'язня до гетьмана, його здатність тримати в покорі ненаситну й підступну старшину водночас із проведенням політики, що поклала початок добі бурхливого культурного та економічного розвитку-- все це досягнення першорядної ваги. Та найбільш вражаюча риса Мазепи як політика полягала в умінні захищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. Коли в 1689 р. на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій незбагненний дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав недосвідченому молодому монархові поради у польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували. що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а російські урядники заявляли. що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя. як Іван Степанович Мазепа».

Завдяки близьким стосункам із Петром 1 Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання: перелякані польські урядники повідомляли, що Палій хоче «піти слідами Хмельницького». Сили повстанців уже налічували 12 тис. коли до них приєдналися інші козацькі ватажки -- Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. З утечею на захід польської шляхти схоже було на те, що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові.

2.3 Союз України зі Швецією

Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І -- король Швеції Карл XII. Скориставшися замішанням. Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія. Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру.

Проте на початку XVIII ст. у взаємовигідних стосунках із царем, що їх Мазепа так спритно підтримував, з'являється напруженість. У 1700 р. вибухнула велика Північна війна. У виснажливій 21-річній боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали російський цар Петро І, 18-річний король Швеції Карл XII -- обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, відмінялися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки вперше повинні були воювати виключно за інтереси царя. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів -- поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Рік у рік їхні загони поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,-- писав цареві Мазепа,-- я отримую скарги на свавілля російських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи російським вельможею.

Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов'язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра 1. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Це було для гетьмана останньою краплею. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 28 жовтня 1708 р., коли Карл XII, котрий ішов на Москву, завернув на Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько З тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав.

Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами на Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали на Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Вона воліла почекати й побачити, як розвиватимуться події. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708--1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва -- одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж тепер забезпечила контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Щодо українців, то битва поклала кінець їхнім намаганням відокремитися від Росії. Тепер остаточне поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу. І справді, Петро І вважав англійське поневолення Ірландії придатною моделлю для здійснення своїх намірів щодо України.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти. Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут, біля м. Бендери, 21 вересня 1709 р. вбитий горем 70-річний Мазепа помер.

Пилип Орлик (1710--1742). За Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. У 1710 р. вони обирають гетьманом у вигнанні Пилипа Орлика, що при Мазепі був генеральним писарем. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект конституції («Расіа еі сопхіііиііопех») -- так званої Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма».

Розділ ІІІ Культурне життя Івана Мазепи

Іван Мазепа дбав про розвиток освіти та культури і всякими способами допомагав, сприяв їх розвитку в Україні. Саме за його правління Київський колегіум одержав високий статус академії, а саме у 1701 році, також за його підтримки з`явились нові корпуси і кількість студентів збільшилась до двох тисяч, чимало молодих людей вирушило за кордон здобувати знання в західноєвропейських університетах, Мазепа дбав про її розвиток, щедро обдаровуючи маєтностями. Добре відоме покровительство гетьмана православній церкві, як ревний покровитель православ`я він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових церков, споруджених у пишному стилі, що його часу називають мазепинським, або козацьким, барокко. На потреби церкви він жертвував великі матеріальні цінності та споруджував все нові і нові храми. На кошти Мазепи зведено ряд будов у Києво-Печерській лаврі, поставлена церква Вознесіння у Переяславі та інших містах. На замовлення гетьмана мистецьки зроблена срібна плита до церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Значну частину своїх основних прибутків Мазепа скеровував на розвиток релігії та культурних установ. У 1693 році наново побудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академії,щоб поліпшити умови «всякому з малоросійських дітей, хотящему вчитись».

Крім того, у Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах і навіть селах він заснував і фондував школи, бурси, шпиталі і друкарні, щоб «українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти», наділяв маєтностями українські монастирі, котрі на той час були вогнищами просвіти завдяки власним школам.

Взагалі з самого початку свого гетьманування Іван Мазепа виявив себе як великий покровитель і меценат національної культури, мистецтва, науки, православної церкви. Він не був демократом. Аристократ, він цілеспрямовано створював в Україні аристократію з середовища козацької старшини й української шляхти. Підтримуючи Україну економічно, надавав їй земельні маєтності , бажав зробити її незалежною, політично, дбав про освіту та навіть зовнішню культуру.

Висновок

Іван Мазепа був дуже шляхетною і обдарованою людиною, володів кількома іноземними мовами, був великим прихильником мистецтва та архітектури. Велику увагу приділяв освіті і книговидавництву, та розвитку духовності.

А ще й сам був дуже віруючим і неабияким віршотворцем і кавалером ХVІІ століття. Із 17 гетьманів, що були за часів Української Гетьманської держави Мазепа чи не єдиний обдарований поет і музикант.

Але головною метою його життя було служіння рідній Україні, українському народу. А ще в цих книгах я знайшов відповідь на питання, що ж зрадив І Мазепа інтереси українського народу чи союз України з Росією?

Виявилося, що першим порушив угоду не Мазепа, а російський цар Петро І, відмовивши Україні в військовій допомозі, коли їй загрожував наступ польського короля Станіслава Ліщинського. На лист Мазепи про допомогу він відповів «не тільки десять тисяч, а й десяти душ не можу дати - самі бороніться, як хочете».

Саме після такої відповіді гетьман Мазепа перестав вважати себе зобов'язаним дотримуватись союзу з Москвою.

І прийняв рішення шукати інших, більш надійних політичних союзників. А ще, в архиві французького міністерства закордонних справ є знаменитий документ з московського архіву. Ще за п'ять років (1703р) до зради Мазепою укладеного в Коломаках договору цар склав проект про знищення козацтва або колонізазацію гетьманщини москалями та німцями.

Виходячи з цього автор і рішуче може сказати, що для нас Іван Мазепа національний герой.

Саме він, піднесши прапор революції кинув назавжди незалежницьку традицію, скроплену кровю Це він кинув на цілий світ гасло, яке геніально сформував Вольтер: « Україна завжди прагнула бути вільною».

Не можна називати зрадником людину, для якої інтереси її батьківщини стоять вище за междержавні угоди , власний спокій і безпеку.

Не дарма ж саму високу оцінку діяльності Мазепи дав сам український народ,визнавши,що «... від Богдана до Івана не було у нас гетьмана».

Список використаної літератури:

1. Борщак Ілько, Мартель Рене. Іван Мазепа. - К.: Рад. Письменник, 1991. - 315с.

2. Єнсен А. Мазепа. - К.: Укр. Письменник. 1992. - 204с.

3. Іванченко Раїса. Історія без міфів. - Вінниця: Континент - ПРИМ, 2004. - 542с.

4. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. - 3-те вид. 2003. - 496с.

5. Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVІІІ ст. - К.: Либідь,1994. - 238с.