главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





Українські землі під владою Литви та Польщі у ХІV–ХVІ столітті

Початок литовської доби на Русі-Україні. Польська експансія на українські землі у ХІV–ХVІ ст. Кревська унія 1385 року та прийняття Городельської унії, втрата Україною власної державностіна багато століть. Передумови та наслідки Люблінської унії.

Рубрика: История и исторические личности
Вид: контрольная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 05.12.2009
Размер файла: 34,7 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Українські землі у складі Литви і Польщі (XIV – перша половина XVII ст.)
Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Устрій українських земель. Політика Литви в українських землях. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави. Кревська унія. Ліквідація удільного устрою. Люблінська унія та її наслідки.
реферат [25,0 K], добавлена 26.02.2009

2. Передумови розвитку Польщі і Литви
Розвиток української культури в Добу Польського і Литовського періоду. Етапи зближення Литви і Польщі. Українські землі під владою Речі Посполитої. Зміни державного політичного устрою на українських землях. Польська експансія на українській землі.
курсовая работа [59,4 K], добавлена 26.08.2013

3. Польська експансія на українські землі
Ознайомлення із процесом захоплення українських земель польськими королями Казимиром Великим і Людовіком Угорським. Історичні передумови та результати об'єднання Литви та Польщі. Люблінська унія: причини підписання, зміст, негативні та позитивні наслідки.
реферат [23,5 K], добавлена 08.02.2011

4. Польсько-литовські унії
Провал спроб створити політичний блок Польської держави з Угорщиною. Початок вимушеного процесу об’єднання двох держав польськими та литовськими феодалами наприкiнцi ХIV ст. Кревська унія 1385 року. Городельська унія 1413 року. Люблінська унія 1659 року.
реферат [24,3 K], добавлена 02.02.2011

5. Україна після Берестейської уніії
Берестейська унія: причини, хід, наслідки. Популярність ідей уніатства в Речі Посполитій після укладення Люблінської унії. Реформаційний рух у Західній Європі, який викликав негативну реакцію католицької Церкви. Вплив Реформації на українські землі.
курсовая работа [46,6 K], добавлена 12.12.2013

6. Історія України
Перші державні утворення на території України. Виникнення українського козацтва. Українські землі в складі Литви та Польщі. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій. Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток України.
курс лекций [278,0 K], добавлена 19.01.2012

7. Українська еліта ХІV – початку XVII століття: проблема денаціоналізації
Помірковане захоплення руських земель Великим князівством Литовським. Польська колонізація українських земель, духовний тиск на український народ. Вілененьська унія, покращення становища Литви. Польська й українська шляхта у період після Люблінської унії.
реферат [166,3 K], добавлена 17.01.2013

8. Українські землі під владою сусідніх держав
Суміжні Україні держави. Реформа феодального землеволодіння. Інтеграція Польщі та Великого князівства Литовського в єдину державу. Головніпричини виникнення козацтва. Порівняльна характеристика становища українських земель у складі Польщі та Литви.
реферат [32,8 K], добавлена 21.12.2008

9. Берестейська унія: причини, хід, наслідки
Проголошення Берестейської унії – одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні. Передумови утворення Української греко-католицької церкви. Причини укладення унії для православних єпископів, католицьких священиків і польської шляхти.
реферат [1,5 M], добавлена 28.11.2010

10. Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.)
Приєднання українських земель до Литви. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського. Формування українського козацтва і Запорозька Січ. Берестейська унія і її вплив на українське суспільство.
курсовая работа [72,9 K], добавлена 29.04.2009


Другие работы, подобные Українські землі під владою Литви та Польщі у ХІV–ХVІ столітті


Зміст

Вступ

Розділ 1. Українські землі під владою Литви та Польщі у ХІV - ХVІ ст

1.1 Початок литовської доби на Русі-Україні

1.2 Польська експансія на українські землі

1.3 Кревська унія 1385 року

1.4 Городельська унія

Розділ 2. Люблінська унія 1569 року та її наслідки для України

2.1 Передумови Люблінської унії

2.2 Люблінський сейм 1569 року та прийняття унії

2.3 Наслідки Люблінської унії для України

Висновки

Список використаних джерел

Список використаної літератури

Вступ

Історія України, починаючи з ХІІІ ст. тісно пов'язана з Литвою. Ще у ХІІ ст. Литва була слабким і маловажним сусідом. В ХІІІ ст. вона об'єднується в одну державу, здобуває все більше значення, а з початком ХІV ст. виступає в ролі збирача роздроблених українських і білоруських земель. Відтоді і до половини ХVІ ст. Литва відіграє рішаючу роль.

90% території Литовсько-Руської держави становили східнослов'янські землі сучасної Білорусії, України, Росії. Входження до складу держави було переважно мирним. Самі литовці зазнали великого впливу з боку слов'янських народів - переймали військову організацію, адміністративний устрій, закони, систему господарства. Панувала руська мова. Язичники литовці приймали християнство. У другій половині ХІV ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Східне Поділля.

В цей же час, українські землі, що перебували під владою Польщі, Галичина, Західне Поділля потерпали від політики покатоличення та ополячення. Відбуваються інтеграційні процеси двох держав, що врешті решт призвели до підписання Кревської та Городельської уній.

Процес входження українських земель до складу Литви та Польщі та процес об'єднання обох держав розглядатимуться в розділі першому «Українські землі під владою Литви та Польщі у ХІV - ХVІ ст.»

При написанні цього розділу автор використовував джерела з історії Литовської держави, насамперед Густинський літопис, умови Кревської унії, та погляди істориків різних історичних періодів, таких як М.Грушевський, Д.Дорошенко, В.Антонович, та ін. що досліджували даний період.

Незважаючи на намагання Литви та Польщі об'єднатися в одну державу, цей процес після Кревської та Городельської унії призупинився. Продовження цих подій бачимо при підписанні Люблінської унії. Причини, умови та наслідки Люблінської унії 1569 р. розглянуті в другому розділі даної роботи.

Знов таки, однозначного ставлення до цих подій ми не бачимо а ні у висловлюваннях істориків дореволюційного періоду, ні у істориків радянського та пострадянського періодів.

Одне можна сказати точно, процеси об'єднання Литви та Польщі, внаслідок Кревської та Люблінської уній призвів до втрати Україною власної державності на багато століть.

Розділ 1. Українські землі під владою Литви та Польщі у ХІV-ХVІ ст

Здавна в українських літописах згадується про успішні походи київських князів проти литовських племен, які платили данину Київській Русі. Та після Батиєвої навали, яка дуже підірвала зовнішній вплив Русі, «Литва почала ярмо руське із себе скидати й з лісів виходити»1, а незабаром і на українські землі прийшла.

Об'єднанню литовських племен у єдину державу сприяли:

* розвиток феодальних відносин;

* загроза з боку лицарів Тевтонського ордену;

* послаблення впливу Русі на Литву.

1.1 Початок литовської доби на Русі-Україні

Першим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 рр.)2. Він об'єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь). Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 рр.)3 започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі, проте історики вважають, що початок литовської доби в Україні поклав син Гедиміна Любарт, який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину4. Проте ненадовго. Протягом багатьох десятиліть ці землі переходитимуть від Литви до Польщі й навпаки, аж поки ці держави не вирішать об'єднатися. Згодом про свої наміри приєднати до Литви «всю Русь» заявив брат Любарта, литовський князь Ольгерд (1345-1377 рр.), який у 50-60-х рр. XIV ст. поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину5. 1362-1363 рр. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки ханам Хачебею, Кут-лобугу й Дмитру6. Після цього Поділля було приєднане до Великого князівства Литовського, а панування Золотої Орди на подільських землях припинилося.

Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитися від татарського гноблення. Литовські правителі й собі казали українським князям: «Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо»7. Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів і бояр. Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися, поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів «Руської правди». Чимало українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська.

Незагарбницький характер політики литовців і відсутність кровопролитних дій на території України дали підставу багатьом історикам твердити, що Литовська держава -- це продовження давньої української державності. Так, М. Антонович писав: «Литовська доба була іншою формою нашої держави, аніж Київська чи Галицько-Волинська, але тільки формою. Державне хотіння українців знаходило свій вияв в об'єднанні довкола династії Гедиміна... Епоха Гедиміновичів була для України продовженням і дальшим розвитком князівського періоду»8.

Іншу думку виклав відомий український історик Д. Дорошенко. Він уважав, що в певний історичний період, коли Литва ще не посилилася й не мала розгалуженої системи влади на місцях, справді було враження, що українські князі мали пріоритети. Історик пише: «Литва не мала свого виробленого державного апарату, щонайдальше вона могла дати князя, а руські дружини й земські полки підсилювали його військо. Центральна влада на Литві не мала органів управи областями... Будування фортець, їх укріплення, об'єднування залогами, княже господарство й адміністрація, податкова організація, суд -- усе це запозичилося в Русі... Столиця Вільно в XIV ст. була власне столицею не литовської, а литовсько-руської держави. У складі цієї держави тепер етнографічні землі займали всього одну десяту частину»9. У наступний відрізок часу, уважає Д. Дорошенко, стався поворот Литви до Польщі, особливо після Кревської унії 1385 року, «на українські землі прийшов зовсім інший уклад життя, ніж це було за Великого князівства Литовського в ранні часи. Знищується її незалежність та давній спосіб життя України-Русі»10.

Частина істориків уважає, що Литовсько-Руська держава на початковому етапі відносин України з Литвою була федерацією, але коли литовський

князь Вітовт посадив на місце удільних князів своїх намісників, відбувся відхід від широкої внутрішньої автономії українських земель.

На противагу цій думці, учені М. Грушевський та І. Крип'якевич уважали політику Литви щодо України загарбницькою, у результаті якої остання втратила свою незалежність і перетворилася на литовську провінцію11.

Сучасні дослідники української державності (Я. Малик, Б. Вол, В. Чуприна), спираючись на праці М. Грушевського та І. Крип'якевича, уважають, що:

* державна влада в Литовсько-Руській державі сконцентрувалася у великого князя литовського й була необмеженою;

* великий князь був повним і єдиним розпорядником матеріальних ресурсів та війська;

* українські землі мали тільки обмежене самоврядування, яке поширювалося лише на господарські відносини, суд, релігію, але в жодному випадку не на державну адміністрацію;

* починаючи з Ольгерда, відбувалося усунення удільних князів і їхня заміна родичами великого князя чи намісниками12.

Тому ці науковці переконані, що Велике князівство Литовське не мало характеру української держави.

1.2 Польська експансія на українські землі

Польща, побоюючись падіння «нездоланного щита» -- Галицького-Волинського князівства, яке захищало поляків від ординців зі сходу, -- постійно втручалася в його внутрішнє життя. У 1340 році після смерті останнього галицько-волинського князя Юрія II, який дуже зблизився в останні роки життя з поляками (за що й був отруєний), польський король Казимир III захотів прибрати до своїх рук галицько-волинські землі. 1349 року з допомогою угорського короля Людовика Казимирові вдалося захопити Львів і вивезти до Польщі коронаційні відзнаки поневолених галицьких земель12. Та Польщі довелося зіткнутися в Галичині з двома проблемами: опором місцевого боярства й спробою Литви поширити свою владу на цей край. Керуючись високою метою захистити католицизм від язичників-литовців та схизматів-українців, Казимир вів тривалі (майже 15 років) кровопролитні польсько-литовські війни, у результаті яких приблизно 1366 року вся Галичина й частина Волині, а також понад 200 тис. українського населення опинилися під владою Польщі13.

Нова влада дуже обережно вносила зміни в суспільне й політичне життя Галичини. Поряд з польською й далі використовувалася староукраїнська мова, діяли деякі норми давньоруського права, чимало українців зберегло свій статус у суспільстві, в обігу була власна монета. Але після активної підтримки Римом політики колонізації ситуація на українських територіях стала змінюватися. Казимир щедро роздавав українські землі польським, німецьким та угорським феодалам, заохочуючи їх до королівської служби.

Польська й латинська мови стали офіційними, посадовців призначав тільки король. На теренах Галичини було створене Руське воєводство, яке вважалося польською провінцією.

Щоб зберегти свої привілеї та здобути рівне з поляками правове становище, частина галицьких бояр почала переходити в католицьку віру.

Наприкінці XIV ст. міжнародні умови для Польського королівства та Великого князівства Литовського стали досить несприятливими. У цих державах посилювалися інтеграційні процеси, зумовлені:

* наступом на польські та литовські землі Тевтонського ордену;

* політикою Московського князівства, правителі якого заявили про «збирання» давніх руських земель. Об'єднавши майже всі великоруські землі, великий князь Іван III висунув претензії на білоруські та українські землі як на історичну спадщину династії Рюриковичів;

* необхідністю протистояти нападам татар;

* зацікавленістю польських феодалів в експансії на українські землі, литовських -- у досягненні тих економічних та політичних привілеїв, які мали можновладці в Польському королівстві.

Це спонукало дві країни змінити свою зовнішню політику й 1385 року підписати Кревську унію.

1.3 Кревська унія 1385 року

Умови Кревської унії передбачали династичний шлюб литовського князя Ягайла з польською королівною Ядвігою. Ягайло, який після шлюбу отримував титул короля об'єднаної держави, повинен був охрестити за католицьким обрядом населення своєї держави, повернути Польщі відторгнуті від неї території, а головне -- назавжди приєднати до неї землі Литви та Литовської Русі.

Реалізація Кревської унії наштовхнулася на опір частини литовської, української та білоруської шляхти. Опозиція вбачала в рішеннях унії негативні для себе політичні та соціально-економічні наслідки:

* втрату державного суверенітету Литви;

* позбавлення привілеїв місцевої знаті на користь поляків;

* польську експансію на землі Великого князівства Литовського14.

На чолі опозиційно налаштованої шляхти став литовський князь Вітовт, який мав серед неї великий авторитет. Він здійснив чимало переможних походів проти Московської держави, намагався витіснити татар з литовських земель, успішно воював проти Тевтонського ордену. Щоб посилити свою владу, Вітовт вирішив заручитися підтримкою міст, увівши на підвладних землях магдебурзьке право (міське самоврядування). Це, звичайно, сприяло розвитку ремесел, торгівлі, розширенню соціальної бази опозиції.

Авторитет і вплив Вітовта були настільки великими, що Ягайло змушений був поступитися: 1392 року укладено угоду, за якою Вітовта визнано довічним правителем Литовського князівства15. За його правління на території України була ліквідована автономія Волинської, Київської, Новгород-Сіверської та Подільської земель. Відтепер ці території стали звичайними литовськими провінціями, у яких правили не місцеві князі, а намісники великого князя. Вітовт розпочав будівництво великої системи укріплень, серед яких були фортеці Білгород та Хаджибей.

1.4 Городельська унія

1410 року об'єднані війська Польщі та Литви за підтримки українців, білорусів, чехів здобули велику перемогу під Грюнвальдом над лицарями Тевтонського ордену. Грюнвальдська перемога дала новий поштовх для оформлення державно-правових відносин між Польщею та Литвою. У жовтні 1413 року в замку Городель (на Західному Бузі) була підписана Городельська унія, яка передбачала:

· рух Польщі та Литви до об'єднання в єдину державу;

· широкі довічні повноваження Вітовта як великого князя литовського;

· постійну автономію Литви у відносинах з Польщею. Однак так само в унії зафіксовано:

· зверхність польського короля над Литвою;

· запровадження в Литві сейму, призначення посадових осіб, вибір адміністративно-територіального устрою, вигідних Польщі;

· зрівняння в правах польських феодалів-католиків та литовських можновладців, які приймуть католицьку віру15.

Це знову ж таки викликало незадоволення православної частини населення й уже немолодий Вітовт, відчуваючи небезпеку, вирішив відвоювати незалежність Литви. Проте задумане не вдалося -- князь Вітовт помер 1430 року. Нехтуючи умовами Городельської унії, за якою великий князь мав би обиратися лише за згоди Ягайла, литовська та українська шляхта призначила великим князем Литви Свидригайла Ольгердовича (Ягайлового брата). Унаслідок цього в 1432 році вкотре спалахнула війна між Польщею і Литвою16.

І без того скрутне становище Литовського князівства ускладнилося внутрішнім розколом і виникненням двох новоутворень: власне Литви на чолі з Сигізмундом та Великого князівства Руського (назва за літописом), де й далі княжив Свидригайло. Але вік цих двох держав, як і їхніх князів, був дуже короткий. Ягайло не міг допустити до влади ні Свидригайла, ні Сигізмунда. 1440 року великим литовським князем коронували Ягайлового сина -- 13-річного Казимира. Хоч новий князь відразу видав «Віденський привілей»17, який зрівнював права православної і католицької шляхти, відносини між Польщею та Литвою ще тривалий час були досить напруженими.

Розділ 2. Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України

Інтеграція Литви та Польщі, яка, хоч і не без суперечок, відбувалася протягом ХІV - ХV ст., у другій половині ХVІ ст. почала набирати нових обертів.

2.1 Передумови Люблінської унії

Грунт для останньої унії між Польщею та Великим князівством Литовським визрівав від початку ХVI ст. «Польща не залишала своїх планів про приєднання українських земель і про прилучення Литви взагалі. З цією метою вона постійно наполягала на заключенні більш тісного союзу та створила партію, яка протистояла самостійницьким прагненням Литви»1.

Литовські магнати ладні були вступити в унію з Польщею за умови збереження державної самостійності своєї держави. За допомогою цього вони розраховували посунути від важелів політичного впливу численніших і могутніших українських та білоруських магнатів. Проте тодішню литовську еліту стримували страх повного злиття з Польщею та втрата зверхності політичного становища в суспільстві, позаяк провідною верствою польського суспільства були не магнати, а шляхта.

Такі самі міркування стримували українських та білоруських магнатів, які до того ж найбільше турбувалися загрозою окатоличення. Про його реальність свідчила доля Галичини, приєднаної Польщею ще в XIV ст.

Звичайно, за умов середньовічного суспільства ніхто не враховував інтереси народних мас, які ще не виступали самостійним чинником політичних процесів.

За цих обставин основною рушійною силою інтегративних процесів стала шляхта. «…Невдоволена пануванням магнатів середня та дрібна шляхта підтримала поляків, сподіваючись здобути собі широкі привілеї, якими користувалися польські феодали»2.

На той час Польща являла собою шляхетську республіку із сеймом і виборним королем. Провідною суспільною силою суспільства була шляхта - дрібна знать, подібна до західноєвропейських рицарів. В Литві ж шляхта лише формувалася, перебуваючи в боротьбі проти панування магнатів, які входили до великокнязівської ради та посідали різні адміністративні посади. Литовська шляхта прагнула домогтися тих прав, які мали польські шляхтичі. Магнати мусили поступатися, зважаючи на зростання опору селян процесам феодалізації і на необхідність згуртування панівних верств.

Про зростання ролі шляхти в Литві свідчать урядові ухвали 1522 та 1557 рр. Перша з них була присвячена «виводу шляхетства», тобто до складу шляхти зараховували всіх, хто мав шляхетські привілеї. У 1557 р. в Великому князівстві Литовському було здійснено «волочну поміру», що також сприяло становому оформленню шляхетства. Нарешті, Перший Литовський статут 1529 р. законодавчим шляхом оформив права і вольності шляхетства, проте після нього литовська шляхта ще не досягла рівності з магнатами та з польською шляхтою. Повна унія з Польщею обнадіювала їх щодо зрівняння у правах з польськими шляхтичами.

Важливу роль в укладенні унії відіграло те, що її прибічником виявився тодішній великий князь литовський та король польський Сигізмунд-Август.

Всередині XVI ст. навколо унії розгорнулася гостра боротьба між польськими панами і литовськими прибічниками унії з одного боку та противниками унії (здебільшого ними були українські та білоруські магнати) з іншого боку.

Ситуацію в Литві ускладнила Лівонська війна (1558-1583) між Московією та Лівонським орденом. Литва взяла участь у бойових діях на боці ордену. Внаслідок цього московське військо здобуло 1563 року Полоцьк, що належав до того часу Литві.

Литва опинилася у критичному становищі. Для продовження війни вона потребувала величезних коштів та війська. Тому шляхта в Литві (як литовського, так і українського та білоруського походження) вимагали унії з Польщею, щоразу стикаючись з опором магнатської олігархії.

2.2 Люблінський сейм 1569 року та прийняття унії

«Коли після безплідних сеймів 1565-66 рр. Наприкінці 1568 р. з питання про унію в Любліні було призначено новий сейм за участю представників литовських станів, литовські магнати і тут зуміли утримати представників шляхти в повній слухняності та звели спільний сейм до конференцій двох окремих сеймів»3.

Це виявилося в тому, що, коли литовське бачення унії (зі збереженням широкої автономії) розбіглося з польським (зі злиттям Литви й Польщі в одну державу), то посли Литви - князі К.Острозький, Г.Ходкевич, Є.Волович, К.Радзивілл та ін. - вирішили зірвати сейм і таємно виїхали з Любліна, щоб зібрати шляхетське ополчення для боротьби проти унії.

Проте Сигізмунд-Август за підтримки польських магнатів та шляхти обох країн оголосив універсал про відібрання в Литви та приєднання до Польщі Волині й Підляшшя. Не відчувши реального спротиву послабленої війною та суперечностями Литви, король видав ще один універсал про приєднання до Польщі Київщини й Брацлавщини.

Таким чином, територія Великого князівства Литовського вдвічі зменшилася. Тепер литовські посли змушені були повернутися на сейм. Вони просили не відбирати в них маєтності й зберегти певну автономію залишкам їхньої держави. Поступилися і найбільші противники унії українські магнати О.Чарторийський, К.Острозький, Б.Борецький, К.Вишневецький, розраховуючи на те, що не будуть позбавлені своїх привілеїв.

Отже, 1 липня 1569 р. було підписано Люблінську унію, у відповідності до якої Польське королівство та Велике князівство Литовське об`єдналися в єдину державу - Річ Посполиту з виборним королем, спільним сеймом, спільною казною й грошовою одиницею, єдиною зовнішньою політикою.

Литва втратила свою державність, ставши частиною Речі Посполитої та зберігаючи автономію лише в місцевому управлінні, організації війська та судочинства. З усіх українських земель під владою Литви залишилися тільки Берестейщина та Пінщина, що межували з Білоруссю, а всі решта українські землі, тобто переважна більшість їх, відійшли під владу Польщі.

Люблінський сейм закінчився в середині серпня 1569 р. За словами М.С.Грушевського, «…в декілька засідань на ньому було здійснено те, чого не могли досягнути тривалі війни і сторіччя дипломатичних переговорів і хитрощів»4.

2.3 Наслідки Люблінської унії для України

Для України Люблінська унія мала вкрай негативні наслідки. Опинившись під владою кріпосницької й католицької Польщі, переважна більшість українських земель зіткнулися з загрозою для самого існування українців як окремої народності.

Як зазначає І.П.Крип`якевич, «Люблінська унія, усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українських державних традицій, що заховалися під формами автономії у Великому князівстві Литовському…Весь розвиток життя ішов під важким наступом Польщі»5.

Внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських земель, нещадного визиску селян і міщан та для духовного поневолення народу. Українському народові доводилося докладати величезних зусиль, щоби не дати себе знищити чужій силі. Ці зусилля виявилися в зародженні та діяльності українського козацтва, братств тощо.

Люблінська унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Вища державна влада в Речі Посполитій належала королеві й вальному сеймові, до якого входили магнати, шляхта й вище католицьке духовенство.

Територія держави поділялась на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське та Київське. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости, призначені королем. Представниками адміністративної влади були також каштеляни (коменданти фортець).

Під впливом унії змінилася й судова система. У кожному повіті впроваджувалися городські та земські суди. Городський суд очолював староста. Цей суд розглядав важливі кримінальні справи про наїзди, пограбування, побої, вбивства, крадіжки. Земський суд обирався місцевою шляхтою. Він розглядав цивільні справи, межові суперечки шляхти, розв`язував конфлікти щодо нерухомого майна.

В судово-адміністративних установах Волинського, Брацлавського та Київського воєводств застосовувалися Литовський Статут 1529 р. Судочинство велося українською мовою. Вищою судовою інстанцією був Люблінський трибунал.

Органами шляхетського самоврядування були сеймики у волостях і повітах. На сеймиках шляхта вирішувала місцеві справи й обирала судових урядовців та послів до вальних сеймів та трибуналів.

Характеризуючи соціальні наслідки Люблінської унії, М.С.Грушевський зазначає: «Князі й магнати, що перед тим мали дуже велику вагу і держали в своїх руках всю управу, тепер були зрівняні в правах з рядовою шляхтою, - хоч на ділі, завдяки свойому багатству, вони й далі високо підіймали ся над нею, держачи в своїй службі не раз цілі юрби біднішої шляхти. Податки і військову службу з шляхти знято, вона тепер не знала майже ніяких обов'язків, а дістала величезні права…; коронні землі роздавалися шляхтичам в доживотні держави і вони правили ними як поміщики; ніхто, крім шляхтичів не міг дістати ніякого уряду світського, а навіть і духовного»6.

Українські феодали, дотримуючись своїх станових та особистих інтересів, здебільшого, полонізувалися та окатоличувалися. Великими землевласниками в Україні були як польські (Жолкевські,Потоцькі, Конецпольські, Калиновські, Струсі), так і українські магнати (Вишневецькі, Острозькі, Заславські, Збаразькі, Немиричі). Завдяки величезним латифундіям на Київщині, Брацлавщині й Лівобережній Україні магнати відчували себе «королев`ятами», які не підпорядковувалися жодній адміністрації. Ці «удільні князі» здійснювали суд над своїми підданими, засновували міста і слободи, будували палаци, організовували військові загони, роздавали землю за службу своїм васалам.

Ще одним наслідком унії можна вважати процеси народної та феодальної колонізації, що розгорнулися в напрямку на схід та південний схід. На нових землях оселялися селяни-втікачі з районів розвинутого фільваркового господарства, де зростала панщина. Для заохочення селян магнати оголошували тут «слободи» - новопоселенцям надавалися значні пільги у виконанні повинностей на визначену кількість років.

Як зазначалося вище Люблінська унія спричинила привласнення українських земель польськими магнатами й шляхтою, представники якої засновували тут фільварки та промисли. Українська шляхта, що дотримувалася православної віри, володіла невеликими маєтностями. В подальшому усунення української шляхти від влади призвело до того, що багато її синів поповнили козацтво (прикладом тому був Петро Конашевич-Сагайдачний), а в період Визвольної війни середини XVII ст. багато українських шляхтичів стали керівниками козацької армії.

Таким чином, Люблінська унія 1569 р. мала відчутні негативні наслідки для українського народу, визначивши подальші процеси його суспільного розвитку: посилення національного гніту та зростання національно-визвольного руху.

Висновки

У середині ХІІІ ст. виникає Литовське князівство. Його засновник Міндовг скориставшись ослабленням князівств Русі приєднує їх до Литви. політику Міндовга продовжили Гедимін та Ольгерд. Слов'яни сприймали литовців як визволителів від монгольського панування, оскільки литовські князі проводили обережну і розумну політику. Вони не замірялися на права слов'янського боярства і городян, не впроваджували великих податків і вирізнялися віротерпимістю. Приєднання до Литви рятувало українців також і від князівських міжусобиць.

Литовці зазнавали потужного культурного впливу Русі, почали використовувати «Руську правду» як зведення законів Литовської держави. литовські бояри і князі часто приймали православ'я, а слов'янська мова стала державною.

Держава являла собою своєрідну федерацію князівств: великий князь спирався на корінні литовські землі, а в підлеглі слов'янські князівства призначав правителями своїх синів, родичів та вельмож.

Історія України буде надовго пов'язана з історією Литовської держави.

Частина українських земель опинилася за межами Литовської держави. У Галичині остаточно утвердилися поляки, тут дедалі більше поширюється католицизм. Багато хто з галицьких бояр переходить у католицтво, аби домогтися рівних прав з польською знаттю. Тоді ж краї був перетворений на провінцію Польщі із назвою воєводство Руське. У містах дедалі більше зростає чисельність поляків, німців, євреїв, але в сільській місцевості продовжують переважати українці.

В наслідок поразок у Лівонській війні, ослаблення економічного становища Литва шукає союзника. Ним стала Польща. Перша спроба об'єднання була здійснена підписанням Кревської унії, яка передбачала утворення єдиної держави в наслідок одруження польської королеви Ядвіги та великого литовського князя Ягайла.

В унії понад усе були зацікавлені польські дворяни, які розраховували за допомогою литовців значно зміцнити Польське королівство й одержати території Великого князівства Литовського. Кревська унія стала початком поступового зближення Литви і Польщі, результатом якого стане перехід України під владу польських королів.

Остаточне об'єднання двох держав відбулося в наслідок підписання Люблінського договору і створенні нової держави Речі Посполитої.

Люблінська унія мала величезні наслідки для долі України. Якщо в Литовському князівстві українцям було досить легко зберігати свою культуру, релігію та національну самобутність, то у складі Речі Посполитої, де існувала релігійна нетерпимість, українці стали почувати себе неповноправними.

Список використаних джерел

Городельська унія. // Хрестоматія з історії України. / Упоряд.: В.Гусєв, Г.Тургай. - К.: Освіта, 1996

Густинський літопис. // Хрестоматія з історії України. / Упоряд.: В.Гусєв, Г.Тургай. - К.: Освіта, 1996

Із рішення Люблінського сейму про об'єднання Польщі і Литви. // Хрестоматія з історії України. / Упоряд.: В.Гусєв, Г.Тургай. - К.: Освіта, 1996

Кревська унія. // Хрестоматія з історії України. / Упоряд.: В.Гусєв, Г.Тургай. - К.: Освіта, 1996

Поширення влади литовських князів в Україні. // Хрестоматія з історії України. / Упоряд.: В.Гусєв, Г.Тургай. - К.: Освіта, 1996

Список використаної літератури

Антонович В. Очерки історії Великого князівства Литовського. - К.: Либідь, 1993

Аркас М. Історія України-Руси. - О.: Маяк, 1994

Грушевский М. Иллюстрированная истории Украины. - К.: Левада, 1997

Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - К.: Лыбидь, 1991

Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.1 - К.: Глобус, 1992

Крип`якевич І.П. Історія України. - Львів: Світ, 1990.

Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV - початок ХХ ст.ст.). - К.: Ґенеза, 1994

Полонська-Василенко Н. Історія України. Т.1 - К.: Либідь, 1993

Роман Є. Собор. 1596. Хроніка. // Світ молоді. - 15-21 листопада 1996 р.

Субтельный. Украина. История. - К.: Лыбидь, 1994


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Українські землі під владою Литви та Польщі у ХІV–ХVІ столітті" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов