"Відлига". Реформи М. Хрущова

Період реформ після смерті Сталіна, запроваджений М. Хрущовим. Реформи в сільському господарстві. Масове вирощування кукурудзи. Реформи промисловості. Здобутки в розвитку промисловості. Випробування атомної і водневої зброї. Зміни в соціальній політиці.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 29.09.2009
Размер файла 34,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

План

Вступ

1. Реформи в сільському господарстві

2. Реформи промисловості

3. Зміни в соціальній політиці

Висновки

Література

Вступ

Три десятиріччя після смерті Сталіна можна поділити на два періоди, що мають суттєві відмінності між собою. Якщо перший (його називають “відлигою”) був спробою хоч частково реформувати тоталітарну радянську систему, то другий став часом політичної та ідеологічної реакції, прогресуючого занепаду та розкладу радянської системи.

В першу чергу “відлига” цікава нам реконструкцією централізації. Спроба надати більш широкі права та повноваження місцевому керівництву могла дати значний поштовх в економічному прогресі. Завдання “наздогнати та перегнати Захід” вимагало розв'язання рук владі “на місцях”, яка тепер сама могла розпоряджатись своїми ресурсами. Такий розвиток подій був в цілому сприятливим для покращення радянської економіки. Однак основна проблема системи - її централізація - залишилась нерозв'язаною.

Відбулася спроба реформи сільського господарства. Хоча і були намагання покращити життя колгоспників, збільшити їм платню, проте збільшення розмірів колгоспів, екстенсивний спосіб ведення господарства, гонка за показниками, авантюрні “кукурудзяні епопеї” тощо призвели до спаду виробництва і змушеного імпорту продовольства.

Найпомітніші зміни відбулися у сфері культурного життя. Таке послаблення тоталітарного впливу, посилення влади на місцях, спроби децентралізації суспільства призвели до виникнення усіляких рухів, що мали відверту націоналістську забарвленість. Звичайно, термін “націоналізм” вжито у кращому розумінні цього слова. Поширення впливу західної культури, розвиток та визнання української призвели до зміни поглядів нового покоління, зростання їх спрямованості на самостійність та розкутість, подолання власної відсталості. Період “відлиги” позначився бурхливим розвитком літератури, науки, мистецтва. На горизонті з'явилися нові імена, нові патріоти своєї Батьківщини.

1. Реформи в сільському господарстві

Одним з ключових пунктів нової економічної програми було рішення продовольчої проблеми, а разом з тим і рішення питання про висновок сільського господарства із затяжної кризи. «Якщо назвати найтрагічніші для радянського села часи -- по безнадійності і вже повній нарузі над всіма людськими відчуттями, -- пише А. Адамович, -- так це, на моє переконання, післявоєнні, десь з 1946 по 1953-й». Вичерпавши останні резерви ентузіазму, село могло піднятися тільки за допомогою повновагого матеріального стимулу.

Рішення серпневої сесії Верховної Ради, конкретизовані вересневим (1953 р.) пленумом ЦК, передбачали зниження сільгоспподатку (на 1954 г.-- в 2,5 рази), списання недоїмок по сільгоспподатку за минулі роки, збільшення розмірів присадибних господарств колгоспників, підвищення заготовчих цін на сільгосппродукцію, розширення можливостей для розвитку колгоспного ринку. Проведення в життя комплексу цих заходів крім економічного мало і великий політичний ефект. Газету з докладом Маленкова «в селі зачитували до дірок, -- згадувала в своєму листі до Хрущеву вчителька М. Миколаєва, -- і простий бідняк-селянин говорив «ось цей за нас».

Проте в рішеннях 1953 р. по сільському господарству було і вельми серйозне упущення: вони, по суті, обійшли зернову проблему. Маленков висловився в тому дусі, що «країна забезпечена хлібом», т. е., по суті, повторив свої ж слова, виказані на XIX з'їзді партії, про рішення продовольчої проблеми «остаточно і безповоротно».

Першим на помилковість так відверто мажорній позиції звернув увагу Хрущев. В 1949--1953 роках врожайність була катастрофічно низькою -- десь близько 8 центнерів з гектара (в 1914 році -- 7 центнерів). Я приведу цікаві дані з «Особливої теки» (питання врожайності і наявності хліба були найстрогішим державним секретом) про заготівки і витрату зерна госресурсів в 1940--1953 роках в мільйонах тонн.

Неважко бачити, що всі ці роки (під час війни -- зрозуміло) заготівки були дуже низькими. Проте держрезерв, незалежно від урожаю і споживання після війни, створювався на достатньо високому рівні. Щоб вижити, люди крали з полів хліб: зерно, колоски. В червні 1946 року була прийнята ухвала ЦК ВКП(б) і Радміну про найстрогішу відповідальність за «розкрадання хліба». Міністр внутрішніх справ С. Круглов регулярно докладав Сталіну про хід виконання цієї ухвали. Наприклад, в грудні 1946 року «притягало до кримінальної відповідальності за розкрадання хліба 13 559 чоловік, в січні 1947 року -- 9928..,". Голод в країні не страховищ Сталіна, і він не міг «опуститися» до закупівель хліба у імперіалістів. Хрущев взявся за головну ланку: сільське господарство. На вересневому пленумі ЦК (1953 р.) був намічений ряд заходів по підйому села. Перший секретар примусив «звернути увагу» на найважливіші економічні категорії: прибуток, собівартість, рентабельність. В січні 1954 р. він направив в Президію ЦК записку, в якій мовилося: «Подальше вивчення стану сільського господарства і хлібозаготівель показує, що оголошене нами рішення зернової проблеми не зовсім відповідає фактичному положенню справ в країні із забезпеченням зерном». Ситуація була достатньо напруженої: «...ми бідно зводимо кінці з кінцями по продовольчих культурах; в 1953 р. унаслідок отримання у ряді районів країни низьких урожаїв... нам не вистачає зерна з поточних заготівок для державного постачання, а також є недолік в зерні для задоволення потреб колгоспів і колгоспників».

За наполяганням Хрущева в лютому 1958 року здійснені деякі заходи по підвищенню продуктивності сільського господарства.

Коли на запрошення Д. Эйзенхауэра -- президента США -- відбувся візит Хрущева до Америки, перший секретар добився, щоб в програмі відвідин був уділений спеціальний час для його ознайомлення з сільським господарством. Хрущев зажеврів відвідати штат Айова -- «кукурудзяну перлину» Америки. Його звозили туди. Приїхавши в господарство крупного фермера Р. Гарста, Хрущев з великим інтересом знайомився з виробництвом кукурудзи. Як писав А.А. Громико, Хрущев «оглядав поля, задавав господарю багато питань, прагнучи зрозуміти, як і на чому той робить великі гроші на землі, яка не так вже і відрізняється по родючості від ряду районів нашої країни».

Побувавши в США, Хрущев, проте, увірував в те, що, зробивши упор на кукурудзу, можна різко підняти продуктивність тваринництва. Його боротьба за упровадження кукурудзи в країні у ряді випадків носила анекдотичний характер. Відповідно до партійних директив її часто сіяли там, де не могло бути ніякого позитивного результату.

Вжитими заходів Хрущеву вдалося, проте, добитися збільшення об'ємів зерна, що заготовляється, але... зразу ж різко зросло і споживання. Хліба хронічно не вистачало. Різко скоротилися запаси в держрезерві. Нарешті Хрущев зважився закупляти в крупних розмірах зерно за межею. Цей вимушений захід, як свідоцтво повного банкрутства радянського сільського господарства, стала довгою традицією і існує вже більше тридцяти років

«Кукурудзяна кампанія», силовими методами насаджувана там, де вона і не могла давати урожай, не виручила Хрущева. Адже на це пішло дещо, літ! Але невгомонний реформатор знаходить інше рішення проблеми підйому тваринництва. Він провів рішення, згідно якому у колгоспників скуповували практично всю особисту велику рогату худобу. Хрущев сподівався, що якщо він знаходитиметься в суспільному господарстві, в крупних тваринницьких комплексах, то це дасть різкий приріст продукції худобу скуповували, але прийшла зима, і з'ясувалося: немає кормів, немає приміщень, почався масовий відмінок худоби. Хтось підказав радянському лідеру: декілька мільйонів коней пожирають такі дефіцитні корми. Винищили велику частину коней... Стали по дурницях ганяти могутні трактори...

Так само звалилася затія з агрогородами. Пустіли села. Стали укрупнювати колгоспи у величезні господарства, але зразу ж загубилася в цих сільських конурбациях людина, стало ще більше знеособлених господарств.

Нескінченні ухвали, рішення, наради, перетрушування кадрів не дали помітних позитивних результатів. Тоді ще не могли зрозуміти, що сама ленінська соціально-економічна система має дуже обмежений резерв свого реформування.

Взагалі-то треба відзначити, що Хрущев вважав себе дуже великим фахівцем по сільському господарству. І після того, як восени 1953 року він став Першим Секретарем ЦК КПРС, саме він визначав політику в сільському господарстві. Вона мала і свої позитивні, і свої негативні сторони. Колгоспники при Хрущеве сталі жити дещо краще, але з другого боку, колгоспами як і раніше командували всі, хто стояв хоч на сходинку вище за голову колгоспу. Як і раніше колгоспники не одержували гарантованої грошової оплати, і молодь прагнула виїхати за кращою часткою в міста.

За ініціативою Хрущева в другій половині 50-х років МТС були перетворені в ремонтно-технічні станції (РТС), а техніка продана колгоспам. Цей захід укріпив технічну базу колгоспного виробництва, але у багатьох господарств не було засобів для покупки техніки, тому вони знову опинилися у боргу біля держави, і борг цей наростав.

Свої реформи Хрущев почав з сільського господарства, що перебувало в стані, близькому до повного краху. На вересневому Пленумі ЦК в 1953 році Хрущев добився для колгоспів підвищення в 2--5 разів закупівельних цін на м'ясо, молоко, масло, зерно; списання боргів; зменшення об'єму обов'язкових поставок державі сільської продукції; зниження податків. Ці послаблення дещо пожвавили вмираюче сільське господарство, підвищили доходи колгоспників, але ударили по міському населенню.

Кукурудзу під натиском партійних органів вирощували навіть в Архангельській області

Через рік Хрущев запропонував програму освоєння цілинних земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтая і Південного Уралу. Програма була реалізована з великою пропагандистською помпою. Молодь з ентузіазмом відправилася на цілинні землі. Першим секретарем ЦК КП Казахстану з лютого 1954 р. був вибраний П. До. Пономаренко, другим -- Брежнев Л. И. На цілинних землях Казахстану зійшла зірка майбутнього Генсека Брежнева, який в 1956 р. став першим секретарем ЦК республіки. Цілинний хліб дав короткочасну, але істотну надбавку до урожаю країни. Його частка в рекордному 1956 р. (126 млн. т) склала 50 %. Цей успіх підняв авторитет Хрущева.

Після сталінського режиму час правління Хрущева представлялося яскравим контрастом. Живий, енергійний, захоплюється реформатор генерував ідеї і гасла, що приголомшували систему, розум змученого населення, що розбурхував. Він шукав швидких шляхів розвитку, висуваючи ідеї-фетиші, що давали часто негативний результат. Хрущев багато роз'їжджав по країні, і, звертаючись до народу, намагався збудити його активність. Знаючи, що сталіністи з Президії ЦК його не підтримають, Хрущев шукав опору у секретарів райкомів, міськкомів, обкомів, привертаючи їх на пленуми ЦК. Перший секретар намагався децентралізувати управління економікою, не підозрюючи, мабуть, що комуністична система, що породила таку економіку, у принципі нереформерована, і їй потрібна тільки централізована економіка.

2. Реформи в промисловості

Таким же суперечливим був розвиток промисловості. Побажання повернути промисловість лицем до потреб людини виявилося лише фразою. Як і раніше упор робився на розвиток важкої промисловості і, особливо, оборонних галузей. В середині 50-х--початку 60-х років радянська оборонна промисловість, наука і техніка досягли вражаючих результатів. Під керівництвом академіка Андрія Дмитровича Сахарова була створена і випробувана перша в світі воднева бомба. Відзначимо відразу, що незабаром академік Сахаров зрозуміє всю згубність випробувань атомної і водневої зброї в атмосфері, оскільки це загрожувало здоров'ю не тільки що живе, але і майбутніх поколінь. Поблизу полігонів, де випробовувалася термоядерна зброя, стали народжуватися діти - виродки. Різко збільшилося число онкологічних захворювань.

СРСР перетворився на могутню промислову державу. Упор як і раніше робився на виробництво, яке склало до початку 60-х років 3/4 загального підйому промислового виробництва. Особливо швидко розвивалися промисловість будматеріалів, машинобудування, металообробка, хімія, нафтохімія, електроенергетика. Об'їм їх виробництва виріс в 4-5 разів. Загальний об'єм промислової продукції СРСР збільшився в порівнянні з 1913 р. в 33 рази, а по виробництву засобів виробництва - в 74 рази.

Підприємства групи "Б" (перш за все легка, харчова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості) розвивалися значно повільніше. Проте і їх зростання було двократним. В цілому середньорічні темпи промислового виробництва в СРСР перевищували 10 відсотків. Таких високих темпів можна було досягти, тільки активно використовуючи жорсткі методи адміністративної економіки. Керівники СРСР були упевнені, що темпи промислового зростання країни будуть не тільки високими, але і зростаючими. Висновки західних економістів про неминуче "загасання" темпів у міру зростання економічного потенціалу СРСР відкинулися як спроби судити про соціалізм по аналогії з капіталізмом. Теза про швидшаючий розвиток народного господарства в СРСР (перш за все промисловості) міцно увійшла до політичної пропаганди і суспільних наук.

Не дивлячись на підведення машинної бази під народне господарство, її науково-технічний рівень починав відставати від потреб часу. Була висока питома вага робітників і селян, зайнятих важкою ручною і малокваліфікованою працею (в промисловості - 40 відсотків, в сільському господарстві - 75 відсотків). Що «склалася у ряді галузей промисловості надмірна централізація управління заважає оперативному і конкретному керівництву підприємствами і знижує відповідальність республіканських господарських, партійних і радянських організацій за роботу промисловості» проблеми обговорювалися на пленумі ЦК в 1955г., на якому був визначений курс на механізацію і автоматизацію виробництва. Пленум ЦК ухвалив: «.Обязать міністрів і керівників відомств, ЦК компартій і Ради Міністрів республік, крайкоми, обкоми, міськкоми і райкоми партії, партгрупи ВЦСПС, ЦК профспілок і їх місцевих органів зосередити увага на усуненні наявних недоліків в організації і нормуванні праці, впорядкуванні заробітної платні, поліпшенні умов праці і побуту робітників, з тим щоб неухильно підвищувати продуктивність праці в промисловості і на цій основі забезпечит безперервне зростання реальної заробітної платні робітників і службовців».

Через декілька років була названа і головна ланка, вхопившися за яке, сподівалися витягнути весь ланцюг науково-технічної революції - хімія. Пленум ЦК КПРС в травні 1958 р. вжив важливих заходів по розвитку хімічної промисловості в СРСР. Пленум відзначив, що новітні відкриття в області хімії дають можливість повніше використовувати багаті природні ресурси народного господарства для виробництва синтетичних матеріалів, що йдуть на виготовлення взуття, одягу, предметів побуту. Пленум доручив уряду Союзу РСР передбачити в плані розвитку народного господарства СРСР на 1959 - 1965 рр. «необхідні капіталовкладення в хімічну промисловість, забезпечуючі високі темпи розвитку цієї найважливішої галузі важкої індустрії», з тим щоб випуск найважливіших хімічних продуктів виріс в 2-3 рази, а виробництво штучних і синтетичних волокон, а також пластичних мас в 4,5-8 раз. Форсований розвиток хімічної промисловості обгрунтовувалося посиленням її ролі в створенні матеріально-технічної бази комунізму.

Важливою віхою в розвитку промисловості став 1957 рік. Саме тоді було ухвалено рішення скасувати міністерства і перейти на територіальний принцип управління промисловістю. Замість міністерств створювалися Ради народного господарства (Совнархози).

На перших порах реформа управління дала позитивні результати, але скоро вони були вичерпані. Слабшали зв'язки між галузями виробництва в масштабах всієї країни, стало важче проводити єдину науково-технічну політику. Замість бюрократії міністерств, виникла не менше численна бюрократія совнархозов. Реформа управління не торкнулася основного осередку підприємства. Вони як були безправними, так і залишилися. Тільки диктат центру змінився диктатом совнархозов. Реформа управління зайшла в тупик.

Успіхи народного господарства дозволили здійснити ряд заходів по підйому добробуту трудящих. В липні 1956 р. був прийнятий закон про державні пенсії, згідно якому число одержуючих пенсії виросло до 18 млн., а пенсія для деяких категорій трудящих була збільшена в 2 рази і більш. Почався переклад робітників і службовців на 6- і 7-годинний робочий день; був скорочений на дві години робочий день в суботні і передсвяткові дні, відмінена платня за навчання в середній і вищій школі. Встановили шестигодинний робочий день для підлітків.

3. Зміни в соціальній політиці

Найпомітніше атмосфера змін, новизни далася взнаки в духовному житті. Першою ластівкою пробудження стала публікація в червні 1955 р. в „Литературной газете” статті О.Довженка „Мистецтво живопису і сучасність”. У ній містився заклик „розширювати творчі межі соціалістичного реалізму”. Він сприймався як сигнал нових можливостей для вільного творчого пошуку.

Першим на нову ситуацію зреагували письменники. З позицій розширенного трактування методу соціалістичного реалізму” написані автобіографічна повість О.Довженка „За ширмою”, поеми „Розстріляне безсмертя”, „Мазепа” та повість „Третя рота” В.Сосюри, Л.Первомайського „Дикий мед”, роман Гр.Тютюнника „Вир”. У поезії та прозі активно виступали В.Симоненко, М.Руденко, Л.Костенко, Д.Павличко, М.Вінграновський, Р.Лубківський, Ю.Мушкетик, І.Чендей, І.Драч, В.Шевчук. Літературну критику представляли І.Дзюба, Є.Верстюк, І.Світличний, В.Чорновіл, В.Мороз та ін. Політична „відлига” привела до нової хвилі „українізації”. Знову було відкрито поставлено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. На захист української мови виступили М.Рильський, Л.Дмитренко, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін. Письменник М.Шумило, військовий кореспондент під час війни, у журналі „Смена” за липень 1956 р. писав: „На жаль, ще є люди, які нехтують мовою українського народу. Декому з них здається, що українська мова недовговічна. Мине, мовляв, небагато часу, і українська мова зникне, а її замінить мова російська. Це нащадки великодержавних націоналістів типу Суворіна, що видавав газету „Новое время”, і Шульгіна- видавця такої ж реакційної назети „Киевлянин”. Це абсолютно ворожі нам, радянським людям, думки. Ніяка мова не повинна витискувати іншу мову. В тому суть і рівноправності націй. Із зникненням мови зникає, гине і нація”. Період „відлиги” був характерний і певним відновленням історичної справедливості -- поверненням українській культурі імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Значну роботу провели створені в 1956 р. комісії щодо впорядкування посмертної спадщини.

Вони, зокрема, опрацювали твори В.Чумака, В.Еллана-Блакитного, а також репресованих сталінщиною письменників -- Б.Бобинського, О.Досвітнього, Г.Косинки, М.Ірчана, М.Куліша та багатьох інших. Ряд письменників було поновлено у правах членів Спілки українських письменників. Серед них: Н. Забіла, Г.Епік, Б.Коваленко, В.Поліщук, Г.Овчаров, Г.Хоткевич, Е.Шехтман, О.Сорока, В.Гжицький. Того ж 1956 р. були реабілітовані Б.Антоненко-Давидович, А.Костенко, П.Кононенко, П.Колесник, А.Петрусь-Карпатський, Ю.Шкрумеляк. Після довгих репресій повернулися в 1957 р. до літератури М.Андрущенко, М. Годованець, М.Гаско, М.Доленго, О. Журлива, М.Марфієвич. У жовтні 1957 р. був поновлений у письменницькому товаристві репресований О.Ковінька, а в грудні -- В.Мисик.

Реабілітація давала право на видання деяких творів письменників, визнаних найкращими. Ряд творів письменників, які були репресовані за сталінського режиму, опубліковано в „Антології української поезії” та збірнику „Революційні поети Західної України”. В газетах і журналах друкувалася велика кількість статей про реабілітованих. З'явилися літературознавчі праці про них. Реабілітовані діячі культури, які лишилися живими, поступово втягнулися в культурне життя народу, хоча не всі зберегли життєві сили й могли так само енергійно й настирливо відстоювати його інтереси, як раніше.

„Відлига” породила і таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво -- рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Характеризуючи шістдесятництво, один із його представників В.Мороз підкреслював: „То було молоде покоління, яке пішло в університети, яке могло уже подумати про щось інше, а не тільки про елементарні умови існування... Чорновіл, наприклад, був редактором комсомольської загальноукраїнської газети. Дзюба був одним з найважливіших критиків у Спілці письменників України. Стус був аспірантом в Інституті літератури в Києві. Одним словом, люди на найвищих щаблях... які в комуністичному істеблішменті могли далеко піти. Але це були найкращі люди в розумінні моральному... Вони відчували, що проповідувати те, в що не віриш, просто робити кар'єру, дивитись, як твій „нарід російщать”, -- це багно. Значить, у тих людей виникло природне бажання вирватись з багна”. Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І.Дзюби

„Інтернаціоналізм чи русифікація”. З позицій „розширеного трактування соціалістичного реалізму” автор розглядав проблему права націй на самовизначення, доводив, що Ленін вкладав у поняття „націоналізм поневоленої нації” позитивний зміст. Саме цю працю Б.Антоненко-Давидович назвав референдумом покоління.

Стрімко ввійшла в українську літературу в кінці 50-х рр. Ліна Костенко її перші збірки написані під час „відлиги”, „Проміння землі”, „Вітрила”, „Мандрівки серця” засвідчили непересічний талант поетеси, її здатність глибоко, філософськи осмислювати дійсність, генерувати нові, оригінальні думки, подаючи їх у чудовій поетичній формі.

Більш плідною й багатою в новій суспільно-культурній атмосфері була творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напряму в музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, Анатольського, С.Людкевича, братів Г. і П. Майбород, Ю.Меитуса, А.Штогаренката ін. Новаторством позначена була авангардна музика композиторів - „шістдесятників” Л.Грабовського, В.Годзяцького. В.Сильвестрова, В.Загоруєва. Відбулися зміни в спрямованості образотворчого мистецтва. З рухом „шістдесятників” тісно пов'язане ім'я талановитої художниці, учениці Ф.Кричевського Т.Яблонської, яка на противагу „соціалістичному реалізму”, що тяжів фактично, до натуралізму, демонструє нові рішення для образів, в яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису.

Т.Яблонська разом з В.Зарецьким та іншими художниками - „шістдесятниками” стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в наступні десятиріччя. Пожвавлення в національно-культурному житті привело до зростання інтересу в суспільстві до театрального мистецтва: протягом 1958-1965 рр. кількість глядачів у театрах республіки зросла з 14,3 млн. До 15,5 млн. на рік.

З новими ідеями й творчими знахідками влилися в потужний струмінь суспільно-культурного руху шістдесятників десятки й сотні відомих і менш відомих трудівників і творців української культури новітнього часу.

„Відлига” дещо розкріпачила творчий потенціал українського народу, сприяла піднесенню національної гідності та самосвідомості, збереженню й примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби. Пік „відлиги” для України припав на кінець 50 -- початок 60-х рр. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничої справи. Саме в цей період книжки українською мовою складали найбільший відсоток від усіх книг, опублікованих в Україні, порівняно з іншими роками повоєнної історії. В 1957 р. вони становили 53%, у 1958 -- 60, у 1960-му -- 49, але уже в 1965 р. цей показник опустився фактично до рівня 1940 р. -- 41%. Далі -- лише неухильно зменшувався.

Висновки

Тепер можна дати коротку оцінку результатам “відлиги”. Треба підкреслити, що цілі, які переслідували реформи Хрущова, мали позитивну спрямованість для для радянської системи. Проте, “відлига” торкнулася тільки окремих сторін життя суспільства. Зміни, які відбувалися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. Неможна реформувати економіку, якщо ти у вирішальний момент озираєшся, і починаєш сумніватися у своїх діях. Навряд чи радянські керівники постсталінської епохи були готові радикально змінити ситуацію. Їх спроби штучно покращити становище лише призвели до того, що в широких колах все більш поширились віяння свободи та почуття власної самостійності.

До того ж межі “відлиги” були занадто вузькими, щоб довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити суспільство, яке після відставки Хрущова знову опинилося під тоталітарним контролем Системи.

Список використаної літератури

1. О.І.Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф.Котляр та ін.; під ред. В.А.Смолія, Історія України: нове бачення - К., Альтернатива, 1997 - 424с.

2. O. Субтельний: Історія України, переклад з англ. Ю.Шевчука під ред. Ю.Г.Медюка - Київ, Либідь, 1991.

3. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. - 568с. (Гаудеамус).

4. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття: Навч. Посібник. - К.: Либідь, 1996. - 616с.


Подобные документы

  • Лібералізація суспільно-політичного життя за часів Микити Хрущова. Етапи процесу десталінізації. Аналіз економічних реформ у промисловості, сільському господарстві та соціальній сфері. Характеристика наслідків реформ. Основні зміни у зовнішній політиці.

    презентация [368,9 K], добавлен 18.01.2013

  • Маніфест про скасування кріпацтва 1861 року, зміни в суспільному ладі після реформи. Створення умов для подальшого розвитку промисловості. Основна умова розвитку капіталізму - вільний ринок найманої праці. Комерціалізація сільського господарства.

    реферат [21,9 K], добавлен 27.10.2010

  • Буржуазні реформи, земська реформа, судова та фінансова реформи, реформи в галузі народної освіти та друку, військова реформа 1861-1874 рр. Російської армії. Зміни в системі управління містами, соціально - економічний розвиток Російської імперії.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 20.09.2010

  • Аграрні реформи Тиберія Гракха, їх сутність ті оцінка історичного значення. Демократичні реформи Гая Гракха та їх результати. Короткий нарис життя та трагедія смерті цих двох римських політичних діячів, взаємовідносини з аристократами, землевласниками.

    реферат [32,8 K], добавлен 27.10.2010

  • Докорінні зміни в територіальному та етнічному складі України, колосальні втрати народного господарства. Відбудова економіки, зростання промисловості. Очевидні невдачі відбудови у сільському господарстві. Подолання опору УПА, зміни в культурній політиці.

    реферат [36,9 K], добавлен 11.03.2010

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.