Наступи російського царизму на автономію України (друга половина XVII–XVIII століття)

У 1728 р. в день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р. Натомість одержав «Решительные пункты», відповідно до яких гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників затверджував цар; для контролю за гетьманськими фінансами почали призначати не одного, а зразу двох підскарбіїв -- росіянина та українця; мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну та ін. Отже, часткове повернення Україні її прав і свобод (право обрання гетьмана; переведення Гетьманщини з імперського сенату знову під юрисдикцію міністерства за-Кордонних справ; скорочення російських військ на українській території; скасування податків, накладених Малоросійською колегією та ін.) були нічим іншим, як тактичним відступом, своєрідною реакцією на зміну політичної кон'юнктури. А стратегічний наступ не припинявся. Тому особливістю цього періоду було лише формальне поновлення української автономії, фактично ж усе суспільне життя перебувало під контролем російської сторони. У цей час сваволя російського уряду обмежувалася певними юридичними нормами. Це дало можливість Д. Апостолу добитися позитивних зрушень: Генеральне слідство про маєтності, тобто ревізія землеволодіння (1729--1730), дало змогу поповнити державний земельний фонд; реформа судочинства та заснування скарбниці забезпечили Гетьманщині перший річний бюджет; під владу гетьмана було повернуто Київ; помітно зменшилося переселення селян на Правобережжя і, навпаки, зріс потік тих, хто повертався на Лівобережжя.

III етап (1734--1750) -- посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь О. Шаховський, який діяв відповідно до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа». Характерними ознаками цього періоду були свавільне втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя, русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії». Ситуація ускладнилася ще й російсько-турецькою війною (1735--1739), під час якої Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів. Наслідки війни були катастрофічними для українського народу: загинуло 35 тис. осіб. Військові втрати, нескінченні мобілізації селян для обозів призводили до обезлюднення, спустошення краю. Перебуваючи в Україні, російський міністр Волинський повідомляв у своєму листі Бірону: «Не залишилося хліборобів, які потрібні, щоб засіяти хліб, щоб прогодувати самий край». І ці виснажені землі мусили ще протягом війни утримувати від 50 до 75 російських полків. Внаслідок війни Україна зазнала збитків на 1,5 млн. крб. (один віл тоді коштував 8 крб.).

IV етап (1750--1764) -- тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі -- саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети -- К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Про це переконливо свідчить той факт, що, крім старих традиційних обмежень (гетьману заборонялося листуватися з іноземними державами, російська сторона призначала полковників та ін.), у цей час з'явилися нові: 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 р. гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. Проте можна погодитися з О. Субтельним, який вважає, що «за Розумовського Гетьманщина переживала "золоту осінь" своєї автономії». Навіть перебуваючи тривалий час у Санкт-Петербурзі, гетьман приділяв багато уваги Україні. Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. Намагаючись забезпечити собі тили, створити опору в найвпливовішій частині українського суспільства, К. Розумовський йде назустріч старшині і в 1760--1761 pp. забороняє переходи селян без письмової згоди пана, починає скликати з'їзди старшини -- Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламент на зразок польського сейму. Було проведено певну модернізацію війська: удосконалено артилерію, запроваджено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський виношував плани відкриття у Батурині університету. Однак прихід до влади Катерини II (1762--1796) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави.

V етап (1764--1783) -- остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Рум'янцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою імператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу». У 1775 р. було знищено Запорозьку Січ, у 1781 -- ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, утворено намісництво за російським зразком, у 1783 р. юридичне оформлено кріпацтво, крім того, на селян Лівобережжя і Слобожанщини поширювалися загальноросійські закони. Намагаючись задобрити та підпорядкувати собі українську еліту, Катерина II 1785 р. видала «Жалувану грамоту дворянству», відповідно до якої українська знать звільнялася від військової служби та урівнювалася у правах з російським дворянством. Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі в XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель.

ПРОШЕНІЄ

гетмана Богдана Хмельницкого к Алексею Михайловичу с приложением договорных пунктов

Божией милостию великий государю и великий княже, Алексию Михайловичу, всея Великая и Малыя России самодержче и многих государств государю и обладателю, твоему царскому величеству.

Мы, Богдан Хмельницкий, гетман Войска Запорожского и все Войско Запорожское и весь мир христианский российский, до лица земли челом бъем:

Обрадовался вельми спожалованья великого и милости не-исчетные твоего царского величества, которую нам изволил твое царское величество показать, много челом бьем тебе, государю нашему, царскому величеству, служити прямо и верно во всяких делах и повелениях царских твоему царскому величеству будем повеки, только просим вельми, яко и в грамоте просили есмь, изволь нам, твое царское величество, в том всем пожало-ванье и милость свою царскую указати, о чем посланники наши от нас твоему царскому величеству будут челом бити.

1) Вначале изволь, твое царское величество, подтвердить права и вольности наши войсковые, как из веков бывало в Войске Запорожском, что своими правами суживалися и вольности свои имели, в добрах и в судах чтобы ни воевода, ни боярин, ни стольник в суды войсковые не вступались, но отстарших своих чтоб товарищество суждены были: где три человека казаков, тогда два третьего должны судити. Под сими статьями помета думного дьяка Алмаза Иванова: «Сей статье указал царь и бояре приговорили: быть так по их челобитью».

Войско запорожское в числе 60 тысяч всегда чтоб полно было. Указал государь и бояре приговорили: быть по их челобитью 60 тысяч человек.

Шляхты, которые в России обретаются и веру по непорочной заповеди Христовой тебе, великому государю нашему, твоему царскому величеству, чтоб при своих шляхетских волостях пребывали и меж себя старших на уряды судовые обирали и добра свои и вольности имели, как при королях польских бывало, чтоб и иные, увидя такое пожалование твоего величества, клонилися под области и под крепкую руку твоего

царского величества со всем миром христианским. Суды земские и градские через тех урядников, которых они сами себе добровольно оберут, исправлены быти имеют, как и прежде сего; також шляхта, которые казну свою имели по крепостям на маетностях, тогда и ныне, любо чтоб им поплачено или маетностях довладети дано. Сим статьям указал государь и бояре приговорили: быть по их челобитью.

В городех урядники из наших людей чтоб были обираны на то достойные, которые должны будут подадными твоего царского величества исправлять или удержать и приход надлежащий вправду в казну твоего царского величества отдавати. Указал великий государь и бояре приговорили: быть по их челобитью, а быти б урядником, войтом, бурмистром, райцом, лавником и доходы денежные и хлебные всякие на государя збирать им и отдавать в государеву казну тем людям, ково для тое сборныя казны государь пришлет, над теми сборщиками смотреть, чтоб делали правду.

На булаву гетманскую, что надано со всеми принадлежностями староство чигиринское, чтоб и ныне для всего ряду прибывало. Указал государь и бояре приговорили: быть по их челобитью.

Сохрани Боже смерти пана-гетмана (понеже всяк человек смертен, без чего не можно быти), чтоб Войско Запорожское само меж себя гетмана избирали и его царскому величеству извещали, чтоб то его царскому величеству не в кручину было,

понеже тот давной обычай войсковой. Государь указал и бояре приговорили: быть по их челобитью.

Имений казацких чтоб никто не отнимал: которые землю имеют и все пожитки тех земель чтоб при тех имениях добро вольно имели; вдов, после казаков осталых, чтоб и дети такие же вольности имели, как предки и отцы их. Быть по их челобитью.

Писарю войсковому чтоб, по милости его царского величества, одна тысяча золотых для подписков, также и мельницу для прокормления, что великий расход имеет. Быть по их челобитью, давать из тамошних расходов.

На всякого полковника чтоб по мельнице было, для того, что расход великий имеет, но когда милость будет твоего царского величества, и больше того, чем твое царское величество изволишь. Государь пожаловал по их челобитью.

Также на судей войсковых по 300 золотых и по мельнице, а на писаря судейского по 100 золотых. Государь пожаловал по их челобитью, а про судей допросить, сколько судей.

Также ясаулам войсковым и полковым, что на услугах войсковых завсегда обретаются и хлеба пахать не могут, по мельнице б им просить твоего царского величества. Государь пожаловал по их челобитью.

На поделку снаряду войскового и пушкарей и на всех людей работных у снаряду просим твоего царского величества изволь имети свое царское милостивое призрение, яко о зиме, тако и станах, такожде на обозного по 400 золотых. Государь

пожаловал, велел давать из таможных доходов.

Права, изданные из веков от княжат и королей как духовным и мирским людям, чтоб ни в чем не нарушены были. Государь пожаловал, велел: быть по тому.

Послы, которые из века в век из чужих земель к Войску
Запорожскому приходят, чтоб пану гетману и Войску Запорожскому, которые к добру б были, вольно приняти, чтоб то его царскому величеству в кручину не было, а чтобы имело против его царского величества быти, должны мы его царскому величеству извещати. Государь указал и бояре приговори ли: послов о добрых делах приймати и отпусках, а о каких делех приходили и с чем отпустят, о том писать к государю, а которые послы присланы от кого будут с противным делом государю, и тех задерживать и писать об них государю, а без государева указу их не отпускати, а с турским салтаном и с польским королем без государева указу не ссылаться.

Как по польским землям дань вдруг отдается, воли бы есмя и мы, чтоб ценою ведомою давать от тех людей, которые твоему царскому величеству належат: а если бы инако быти не могло, тогда на единого воеводу не позволят о том договариваться, разве бы из тутошних людей обобравши воеводу, человека достойного, имеет те все доходы вправду его царскому величеству отдавать. В сей статье государь приказал и бояре приговорили: быть по тому, как выше сего написано, збирать войтом, и бурмистром, и райцом, и лавником, а отдавать в государеву казну тем людям, кого государь пришлет, и тем людем над зборщиками смотреть, чтобы делали правду.

16) А то для того имеют наши посланники договариваться, что наехав воевода, права бы ламати имел и установы какие чинил и чтоб быти имело с великою досадою, понеже прав иному не могут вскоре навыкнуть и тяготы такие не могут носить: а из тутошних людей когда будут старшие, тогда против прав и установ тутошних будут исправляться.

О правах государев указ и бояр же приговор написан в иных статьях.

17) Прежде сего от королей польских никакого гонения на веру и на вольности наши не было, всегда мы всякого чину свои вольности и для того мы верно и служили; а ныне, за наступления на вольности наши, побуждены его царскому величеству под крепкую руку податься. Прилежно просити имеют послы наши, чтобы правился его царское величество нам на хартиях писанные с печатью вислыми, чтоб на вечные времена непоколебимо было: а когда то одержим, мы сами меж себя

смотр имети будем, кто казак, тот будет вольность казацкую иметь, а кто пашенный крестьянин, тот будет должность обыклую его царскому величеству отдавать, как и прежде сего; такое и на люди всякие, которые его царскому величеству подданые, на каких правах и вольности имеют быти.

Государь указал и бояре приговорили: быть по их челобитью.

18) О митрополите помянута имеют, как будут разговаривать и о том послом нашим изустный наказ дал есмь.

Государь указал и бояре приговорили: митрополиту на маетность его, которыми ныне владеет, дать жалованную грамоту.

19) Такожде просити прилежно послы наши имеют его царского величества, чтобы его царское величество рать свою вскоре прямо к Смоленску послал, не отсрочивая ничего, чтоб неприятель не мог исправиться и с иными совокупиться, для того,

20) что войска ныне принуждены, чтоб никакой их лести не верили, если б они имели в чем дела.

Указал государь и бояре приговорили: про поход ратных людей объявить посланником, с которого числа государь сам, и бояре, и ратные люди с Москвы пойдут, а гетману не писать.

20) И то надобное дело припомнити, чтоб наемного люду зде по рубежу от ляхов высокого бесстрашия с 3000 или, как воля его царского величества будет, хотя и болыпе.Допросить, в коих местах по рубежу стоять.

Обычай тот бывал, что всегда Войску Запорожскому платили: просить и ныне его царского величества, чтоб на полков ника по 200 золотых, на ясаулов войсковых по 400 золотых, на сотников по 100 золотых, на казаков по 30 золотых. Отговаривать великий государь, его царское величество, для православныя христианские веры, хотя их от гонителей и хотящих разорити церкви Божия и искоренити веру христианскую от латини обронити, собрал рати многия идет на неприятелей и свою государеву казну для их обороны ратным людям роздал многую. А как было у гетмана, у Богдана Хмельницкого, государев ближний боярин и наместник тверской Василий Васильевич Бутурлин с товарищи и говорил с гетманом о числе Войска Запорожского, и гетман говорил: «Хотя число Войска Запорожского и велико будет, а государю в том убытка не будет, потому что они жалованья у государя просить не учнут»; а говорил гетман при их, и при судье, и при полковнике и им ныне о том говорить не доводится.

Орда есть ли бы вкинуться, тогда от Астрахани и от Казани надобно на них наступати, також де и донским казакам готовым быть; а ныне еще в братстве дати сроку, а их не за дирать. Сказать: на Дон казакам государево повеление послано

будет: будет крымские люди задору никакого не учинять, на них не ходить, а буде задор учинять, и в то время государь укажет над ними промысел чинить.

Кодак-город, который есть сделан на рубежу от Крыму, в который пан гетман всегда по 400 человек там имеет и корм всякий им дает, чтоб и ныне его царское величество как корма ми, так и порохом к наряду изволил построити; также и на тех,

которые за порогами Коша берегут, чтоб его царское величество милость свою изволил показать, понеже нельзя его самого без людей оставати.Допросить, по скольку корму человеку на тех 400 человек дают, и за порогами для Коша сколько человек, и о чем за них бьют челом. Доложить государю бояре говорили: которые государевы всяких чинов люди учнут бегати в государевы черкасские города, имеет и тех бы сысков отдавати.»

Тарас Шевченко

Стоїть в селі Суботові

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився,

Щоб москаль добром і лихом

За що ми любимо Богдана?

З козаком ділився.

За те, що москалі його забули,

Мир душі твоїй, Богдане!

У дурні німчики обули

Не так воно стало;

Великомудрого гетьмана.

Москалики, що заздріли,

1845 - 1847

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають,

Що й за труди не находять!

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну!

За те ж тобі така й дяка.

Церков-домовину

Нема кому полагодить!!

На тій Україні,

На тій самій, що з тобою

Ляха задавила!

Байстрюки Катерини

Сараною сіли.

Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям.

А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все то те

Таки й було наше,

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу

Та полякам… Може й справді!

Нехай і так буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Не смійтеся, чужі люде!

Церков-домовина

Розвалиться… і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

21 октября 1845

Марьинское