Економіка країн світу в роки другої світової війни

2

Контрольна робота

з дисципліни “Економічна історія”

Економіка провідних країн світу у роки Другої світової війни

СУМИ 2007

Зміст

1.Загальна характеристика економіки країн світу

2. США

3. Великобританія

4. Франція

5. Німеччина

6. Японія

7. Економічне становище західноукраїнських земель в роки Другої світової війни

Висновки

Список літератури

1. Загальна характеристика економіки країн світу

1 вересня 1939 р. фашистська Німеччина розпочала другу світову війну, яка за руйнуваннями і людськими жертвами значно перевищувала втрати першої світової війни. Причини війни коренились у намаганні правлячих кіл найбільш розвинутих країн вирішити свої проблеми за рахунок інших народів. Сильним дестабілізуючим чинником було існування комуністичного режиму з його ідеєю "світової революції". Тому західні країни проводили свою зовнішню політику, прагнучи зіштовхнути два тоталітарних режими: фашистський в Німеччині і комуністичний в Радянському Союзі.

Друга світова війна (1939-1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже більше 60 років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб.

Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки. Виробництво військової техніки стало пріоритетним. Зокрема, Німеччина з 1935 р. перебудувала свою економіку на воєнний лад. Тому, коли почалась друга світова війна, промисловість рейху працювала на повну потужність, ставлячи за мету задовольнити потреби армії. Виробництво військової техніки та зброї стимулювало розвиток важкої промисловості. Легка промисловість набагато відставала.

Увесь тягар війни в першу чергу позначався на трудящих: жорстокість карткової системи, розгортання стихійних сил "чорного ринку", спекуляція і знецінення грошей, збільшення тривалості робочого дня, погіршення житлових умов. Податки в розрахунку на душу населення зросли більш ніж утроє, вартість життя - на 72%. В той же час війна стала джерелом збагачення монополій, які отримали на воєнних поставках великі прибутки.

У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки. Тоді як у США за 4 роки (з 1938 по 1941) запаси золота збільшилися з 14,5 до 22,7 млрд дол., то у Великобританії, навпаки, вони невпинно знижувалися.

Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованість.

Проте ні збільшені під час війни податки, ні зростаючі державні позики не спроможні були ліквідувати дефіцит державних бюджетів воюючих країн. Покриття цього дефіциту потребувало значного збільшення випуску паперових грошей. Зростання паперового грошового обігу під час другої світової війни в США, Великобританії, Франції та Італії ілюструють такі дані:

а) у США з кінця 1940 p. до кінця 1945 p. він збільшився з 8,7 до 26,5 млрд дол., або на 222,6%;

б) у Великобританії наприкінці 1939 p. в обігу перебувало 55 млн ф. ст., наприкінці травня 1945 p. - 1270, a наприкінці листопада - 1328 млн. ф. ст., тобто більше на 139%;

в) у Франції з кінця 1939 p. до кінця 1944 p. грошова маса в обігу зросла з 151 до 573 млрд фр.;

г) в Італії за цей період грошовий обіг збільшився з 24 до 233 млрд лір” тобто майже в 10 разів.

Разом з зростанням кількості паперових грошей в роки другої світової війни збільшувалися депозити комерційних банків. У США з 76 млрд дол. у 1940 p. вони зросли до 152 у 1945 p., у Великобританії - з 2441 млн ф. ст. у 1939 p. до 4859 у 1945 p.

У 1944 p. у Бреттон-Вудсі (США) відбулась міжнародна фінансова конференція, в роботі якої взяли участь 45 дійсних і асоційованих членів 00Н, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних там угод було створено Міжнародний валютний фонд. Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Завданням цих інститутів декларувалися гарантування стабільності обмінних курсів валют, забезпечення швидкої оборотності коштів, потрібних для системи багатосторонніх платежів, створення умов для накопичення ресурсів для відбудови економіки країн Західної Європи.

Друга світова війна завдала народам багатьох країн небувалих страждань, вони зазнали величезних людських жертв і матеріальних збитків. Якщо за роки першої світової війни фінансові видатки всіх воюючих країн становили 208, то під час другої - 962 млрд дол. Для того щоб ліквідувати її жахливі наслідки знадобилися роки напруженої праці, значні матеріальні та фінансові ресурси.

2. США

Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США.

Сполучені Штати Америки на початковому етапі не брали участі у війні, але займали чітко виражені антинімецькі позиції. Вступ США в 1941 р. у війну проти Японії та Німеччини спричинив переорієнтацію господарства на військовий лад.

США, ще не вступивши у війну, за системою ленд-лізу надавали в позику чи в оренду озброєння, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам - союзникам по антигітлерівській коаліції. Ленд-ліз став одним з важливих джерел збагачення американських монополій. Він забезпечив масовий збут американських товарів на зовнішньому ринку, що сприяло збереженню високого рівня виробництва у США в зазначений період. Американські витрати на проведення операцій по ленд-лізу перевищували 45 млрд. дол.

Надаючи допомогу Великобританії, США прагнули встановити контроль над англійською економікою шляхом проникнення в її сфери впливу. Так, в обмін на 50 старих есмінців, США одержали в оренду на 90 років території для будівниц­тва військово-морських баз у ряді англійських стратегічних пунктів Атлантики. За роки війни в США були побудовані і введені в дію нові промислові підприємства воєнного призначення вартістю 25 млрд. доларів.

Обсяг промислового виробництва США значно зріс. У 1939-1944 pp. виплавка сталі збільшилася на 70%, електросталі, легованої сталі - більше ніж у 4 рази, прокату- на 56,7 %, видобуток кам'яного вугілля - на 60 %, а коксівного - в 4 рази. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі. Найшвидше розвивалася суднобудівна промисловість.

Лише за 1943 p. американці збудували флот, рівнозначний усій англійській флотилії 1939 р. Ніде в світі військова промисловість не розвивалася такими швидкими темпами, як у США. У 1939-1945 pp. було виготовлено 296,1 тис. літаків, 86,5 тис. танків, 233 тис. гармат, 14 263 тис. кулеметів, автоматів, гвинтівок, інших видів зброї. Впроваджені нові підприємства та найновіше устаткування на суму 25 млрд дол. В усіх галузях застосовувалися новітні досягнення науковотехнічного прогресу, механізація, автоматизація, стандартизація, спеціалізація.

У воєнній промисловості продуктивність праці зросла на 35 %. У 1943 р. обсяг промислового виробництва подвоївся порівняно з 1937 р. США - єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів мирного призначення. Різко збільшилися державні капіталовкладення в економіку. З 76 млрд дол., інвестованих в усі галузі господарства США, державні інвестиції становили 33 млрд дол., або близько 44%. За державний кошт було збудовано 150 сталеплавильних заводів. Уряд США надав корпораціям 175 млрд дол. на виробництво промислової продукції, зокрема таким гігантам, як "Дженерал Моторе", "Дженерал Електрик", "Фундатор". За допомогою держави побудовано або модернізовано понад 2500 заводів на суму 25 млрд дол.

У воєнні роки тривав процес концентрації виробництва, зокрема в хімічній, металургійній, газонафтовій, машинобудівній галузях. У 1940 р. було створено Національний комітет оборони. Його відділи очолили висококваліфіковані спеціалісти. У роки війни Національний комітет оборони значно розширився - з'явилися нові підрозділи, зокрема відділ економічної війни, ленд-лізу тощо.

Незважаючи на незначне розширення посівних площ (менше ніж на 5 %), обсяг сільськогосподарського виробництва у США в 1944 р. зріс порівняно з 1939 р. на 36%. Кон'юнктура сприяла підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію. Це дало можливість фермерам оновити і розширити матеріально-технічну базу своїх господарств. Фермерство США справедливо почали вважати найрозвиненішим щодо механізації польових робіт, електрифікації, застосування прогресивних технологій.

Технічний прогрес стимулював підвищення продуктивності праці. У 1940 p. один фермер США забезпечував продуктами харчування 11 % жителів країни, в 1950 p. - вже 15,5. Диференціація ферм призвела до того, що з 1940 по 1945 p. зникло 281 тис. неконкурентоспроможних господарств і з'явилося 44 тис. нових великих ферм. Фермери не тільки повністю забезпечували продовольством своє населення, а й експортували сільськогосподарську продукцію в десятки країн світу.

Вивіз американського капіталу збільшився з 14 % у 1937 p. до 33% у 1947 p. США захопили головні позиції в економіці більшості країн.

3. Великобританія

Людські втрати Великобританії в роки другої світової війни порівняно з іншими країнами невеликі - 245 тис. чол. вбитих, 278 тис. чол. - покалічених. Дуже постраждала її економіка. Державний борг збільшився з 7247,3 млн ф. ст. у 1939 p. до 23 741,9 млн. ф. ст. у 1945 p., зменшилися золоті та валютні запаси. Загальні втрати Великобританії оцінюються в 7300 млн ф. ст., або близько 1/4 національного багатства країни. Індекс промислової продукції Великобританії, який у 1939 p. становив 123 (за 100 взято 1929 p.), знизився у 1946 p. до 112. Експорт з 471 в 1938 p. скоротився до 266 млн ф. ст. у 1944 p.

Ще напередодні війни прем'єр-міністр Великобританії У. Черчіль виробив надзвичайні заходи щодо переведення мирної економіки на воєнний лад. У 1939-1945 pp., напружуючи всі людські й матеріальні ресурси, промисловість Великобританії налагодила масове виробництво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Імпорт сировини, інших стратегічних матеріалів надходив до Британських островів з перебоями. Німецькі підводні човни знищили 1/3 торгового флоту Великобританії. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди - у 12,4 раза. Виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося наполовину. Через нестачу трудових ресурсів припинився обробіток землі на 1,5 млн га.

Англії довелося пережити загрозу ворожого вторгнення, масового повітряного бомбардування, яких зазнали Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста, блокаду німецькими кораблями морських комунікацій, окупацію ряду колоній - Бірми, Сінгапуру, Малайї, втрату великої частини торгового і морського флоту. Промислове виробництво країни в цілому за роки війни скоротилося на 5%. Різке зниження виробництва спостерігалося у вугільній промисловості (на 21%), у легкій, зокрема бавовняній (більш ніж удвоє) і вовняній (на 27%).

Витрати на війну становили 25 млрд. ф. ст. Для того, щоб хоч якось покрити ці витрати, Англія залучила приблизно третину своїх закордонних капіталовкладень, особливо з колоніальних країн - Індії, Канади, Австралії, Південне-Африканського Союзу, а також з Латинської Америки й США. Держав­ний борг за роки війни зріс утричі. В багатьох районах, що вважалися раніше сферою впливу Англії (наприклад, країни Арабського Союзу і Південно-Східної Азії), закріпився американський капітал, який посилено проникав також в англійські домініони і колонії.

Наприкінці війни Британська імперія формально не припинила свого існування. В Африці вона навіть "заокруглила" власні колоніальні володіння за рахунок Лівії та Сомалі. Проте в інших районах світу, де її вплив до війни був особливо сильним (Близький Схід, Індія, ПівденноСхідна Азія), вже господарювали США, витіснивши союзників - Великобританію та Францію. Великобританія, хоч і перемогла у другій світовій війні фашистську Німеччину, зберегти могутню імперію вже не мала сил, розвалилася, що було природно, закономірно. Загальні витрати Великобританія на війну дорівнювали 25 млрд ф. ст.

4. Франція

З вересня 1939 р. Франція вступила у війну з Німеччиною, але виявилася неспроможною дати їй відсіч і капітулювала. Війна і окупація завдали Франції значних збитків, що оцінювались у 1440 млрд. довоєнних франків. Людські жертви становили 1100 тис. чоловік. Промислове виробництво скоротилося до 30% у порівнянні з 1938 р., продукція сільського господарства - вдвоє. Франція залишилась без військового і торгового флоту. Закордонні капіталовкладення країни до 1945 р. зменшилися наполовину. До того ж Франція втратила свої колонії: Індокитай, Сірію, Ліван, які добилися неза­лежності.

Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. Спираючись на високий промисловий потенціал, сільське господарство, фінанси, уряд міг захистити країну від німецько-фашистських загарбників. Однак того не сталося. Замість мобілізації усіх людських і фінансово-матеріальних ресурсів на захист країни він самовпевнено надіявся на оборонну лінію Мажино. Не було налагоджено масового випуску бойових літаків, танків, гармат, інших видів озброєння. Ні президент, ні уряд, ні генеральний штаб французької армії не виробили стратегічного плану ведення війни.

У результаті цього в червні 1940 p. Францію окупувала гітлерівська Німеччина. Понад 4 роки французькою економікою повністю розпоряджалися німецькі загарбники. У роки другої світової війни Франція втратила вбитими 1100 тис. чол., було знищено 2100 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. ферм, 195,5 тис. промислових підприємств. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Війна завдала Франції великих збитків, що оцінювалися у 1440 млрд довоєнних франків.

5. Німеччина

Фашистська Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Ще з середини 30-х років гітлерівська адміністрація вела відкриту тотальну підготовку до війни. Нагромаджувалися запаси продовольства, стратегічних матеріалів. Було запроваджено карткову систему на харчові продукти і промислові товари широкого вжитку. Восени 1939 p. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів - 500-600 тис. т, цукру - 1600 тис. т. Державний борг дорівнював 60 млрд марок.

Наскільки серйозно Німеччина готувалася до війни, свідчать дані 00Н за 1937 p. Частки окремих країн у світовому промисловому розвитку становили, %: США - 41,4, Великобританія - 12,5, Німеччина - 12, Франція - 6, Японія - 4,8. У 1939 p. Німеччина виробляла в 2 рази більше стратегічних матеріалів, ніж Великобританія і Франція разом узяті. У виплавці алюмінію (194 тис. т) вона обійшла США і Канаду, зайнявши перше місце у світі. З 1933 по 1939 p. літакобудування зросло у 23 рази. На 1 липня 1939 p. машинний парк країни складався з 2 млн автомобілів.

Напередодні другої світової війни (1939 p.) Німеччина у використанні природних ресурсів випередила Великобританію і Францію, що видно з таблиці 1.

Таблиця 1. Використання природних ресурсів

На окупованих територіях європейських країн німецькі фашисти запровадили "новий порядок". До літа 1941 p. з цих країн було вивезено майна всього на суму 9 млрд ф. ст. 92 дивізії вермахту (німецька армія) були оснащені французькими автомобілями. Гітлерівці знищили майже 40 % національного багатства Польщі. Загинуло 6 млн мирних жителів. На її території було збудовано десятки таборів смерті, у яких замордовано 12 млн чол. з усієї Європи. Разом із завойованими державами Німеччина в 1941 p. видобула 403 млн т кам'яного вугілля, 7,5 млн т нафти, виплавила 31,8 млн т сталі. Від експлуатації господарств Франції, Бельгії, Голландії, Угорщини, Румунії, Болгарії, Словаччини німці отримали 120 млрд марок. З цих країн на заводи Німеччини надходили нікель, мідь, нафта, інші стратегічні ресурси.

Спад у воєнній фашистській промисловості настав уже в 1942 p. Держави антигітлерівської коаліції набагато випередили супротивника у виробництві різних видів озброєння. Якщо Німеччина в 1942 p. випустила 14,7 тис. літаків, 9,3 тис. танків, 12 тис. гармат, то лише в тодішньому СРСР було виготовлено 25,4 тис. літаків, 24,7 тис. танків, 34 тис. гармат.

У 1944 p. випуск продукції в усіх галузях промислового комплексу скоротився на 10-65%. Не допомогли 7,5 млн іноземних робітників, насильно вивезених з європейських країн. Поразки на фронтах, оголошення Туреччиною війни Німеччині, ізоляція Іспанії призвели до остаточного краху економіки фашистського рейху. У липні 1944 p. видобуток кам'яного вугілля ще становив 26,3 млн т, а в січні 1945 p. - лише 11,8, у лютому - 7 млн т. У березні настала енергетична криза. Припинилися видобуток кам'яного вугілля, подавання на заводи електроенергії, виробництво авіаційного бензину. Запаси енергоресурсів вичерпалися. Усі галузі господарства країни були паралізовані. 8 травня 1945 p. Німеччина капітулювала.

6. Японія

7 грудня 1941 p. Японія без оголошення війни напала на американську воєнно-морську базу Пірл-Харбор на Гавайських островах. Розпочалася чотирирічна американо-японська війна. Японія нарощувала воєнний потенціал. Стратегічна сировина надходила на воєнні заводи з Кореї, завойованих провінцій Китаю, країн Південно-Східної Азії. У 1941- 1942 pp. Японія, маючи значні запаси продовольства, паливно-енергетичних ресурсів, рідкісних металів, успішно вела війну з США. Японські війська захопили Індонезію, Нову Гвінею, Бірму, Таїланд, інші території в басейні Тихого океану. За роки війни Японія перетворилася на сильну індустріально-аграрну державу. Віддавши повну перевагу воєнним галузям, уряд занедбав легку промисловість. Так, виробництво тканин у 1941-1945 pp. скоротилося у 25 разів.

Війна призвела до хронічного дефіциту японського бюджету: в 1944-1946 рр. витрати перевищували доходи в 4 рази. Водночас концентрація промисловості принесла великі прибутки японським монополіям. Так, розміри контролюючого капіталу в компаніях Міцубісі й Сумітомо зросли в 10 разів, у Міцуї - більш ніж у 6 разів. Збагачення японської олігархії в роки війни було досягнуте ціною мільйонів людських жертв, голоду, зубожіння народу, економічної руйнації і розладу фінансової системи країни.

У багаторічній війні японській торговий флот зазнавав дедалі більших втрат. Імпортувати сировину ставало дедалі тяжче. Господарство працювало з перебоями. Зростало напруження у промисловості, аграрному секторі, фінансах. Для того щоб врятувати економіку від розвалу, уряд запроваджував нескінченні воєнні податки, примусові поставки, контролював кредитні операції, позики, інвестиції, внутрішню торгівлю. Проте врятувати господарство від банкрутства було вже неможливо. Економіка мілітаризованої Японії зазнала краху у війні проти США та їхніх союзників. Після атомних бомбардувань Нагасакі і Хіросіми у серпні 1945 p. Японія склала зброю.

7. Економічне становище західноукраїнських земель в роки Другої світової війни

23 серпня 1939 року було підписано пакт про ненапад між Німеччиною і СРСР. У таємному протоколі сторони домовились про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польшу, поклавши тим самим початок другій світовій війні. 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями. Лінія розмежування між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточнена в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття - Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилу­чено понад 7 млн. мешканців Західної України.

Аналіз офіційних державних, статистичних та інших джерел дає підстави розглядати Західну Україну як внутрішню напівколонію Польщі, її аграрно-сировинний придаток. Розвиток продуктивних сил на західноукраїнських землях гальмувався грабіжницькою політикою польських панів, обмеженим будівництвом промислових підприємств, у тому числі переробки сільськогосподарської продукції, варварським використанням природних багатств, перенаселенням у сільських місцевостях, малоземеллям та безземеллям селян, напівкріпосницькими порядками на селі. Крім того, політичне безправ'я західних українців - мешканців регіону, а також національно-культурне гноблення з боку західних сусідів призводило до нестерпного становища. Все це було підґрунтям, з якого виросло цілком природне прагнення українців до створення своєї держави, в котрій розв'язалися б різні пекучі проблеми.

Зважаючи на це, появу радянських військ 17 вересня 1939 р. на території західних областей населення зустрічало радісно, традиційно, як зустрічають високих гостей - з хлібом і сіллю. Воно вбачало в Червоній Армії свою визволительку, яка допоможе звільнитися з-під гніту Польщі і об'єднатися з Радянською Україною, щоб розбудувати свою державу - Україну. Проте споді­вання виявилися марними.

Окупувавши західноукраїнські землі, радянський уряд намагався здобути прихильність українців. Деякі перетворення знаходили позитивний відгук серед корінного населення, зокрема, націоналізація промисловості, особливо цукрових заводів і торговельних підприємств, що належали полякам та євреям. У 1939 - 1940 роках у Західній Україні було націоналізовано 2,5 тис. підприємств. Найпопулярнішим заходом радянської влади стала експропріація польських землевласників і обіцянка розподілити між селянами їх землі. Проте згодом землі, вилучені у польських землевласників і "передані" найбіднішим селянам, підлягали колективізації. До кінця 1939 р. було конфісковано й перерозподілено понад 2 млн. га землі. Бідняцькі господарства звільнялися від сплати податків. У важкому становищі опинилися заможно-середняцькі господарства. Вони сплачували різні податки, які встановлювалися новою владою. Було ліквідовано безліч сільськогосподарських кооперативів, частина з них одержавлювалася.

У 1940 р. утворюються перші колгоспи, для їх технічного обслуговування створили 182 машинно-тракторні станції. Колективізація відбувалася, як і в Східній Україні, примусовими методами. Західноукраїнські селяни не мали бажання вступати в колгоспи, усуспільнювати за безцінь віками нажите майно, знаряддя праці, худобу тощо. Такі обставини викликали репресії проти селян з боку нової влади. У першу чергу репресіям піддавалися поміщики та заможні селяни. Населення чинило опір таким заходам з боку радянської влади. У такий спосіб до середини 1941 р. було колективізовано близько 13% селянських господарств.

Ліквідація старої системи управління супроводжувалась засланням службовців держапарату, органів суду, прокуратури, поліції разом з їхніми родинами. Відразу після вступу радянських військ почались арешти і депортація колишніх функціонерів політичних партій, власників великих і дрібних підприємств, а також колишніх членів КПЗУ і комсомольців Західної України, які перед тим були політичними в'язнями у польських тюрмах. Жертвами сталінізму стала значна частина інтелігенції - адвокати, вчителі, вузівські викладачі і діячі культури.

Депортація як метод жорстокого адміністративного покарання чи політичного переслідування набирала широкого розмаху. В результаті першої хвилі із Західної України було депортовано близько 1,2 млн. чоловік.

Друга хвиля депортації прокотилася у квітні 1940 р., коли виселяли "куркулів"- заможних селян. Всього із Західної України в 1939-1940 роках до Сибіру, Казахстану, Поволжжя, на Північ за різними підрахунками вивезено від 10 до 20% населення. Така жорстока акція негативно позначилася на забезпеченні трудовими ресурсами сільського господарства Західної України напередодні війни.

Включення Західної України до складу Української РСР, без сумніву, стало великою історичною подією. Вперше за багато років українці об'єдналися в межах однієї державної структури. Проте подальші насильницькі дії радянської влади на західноукраїнських землях деформували національно-визвольну ідею.

22 червня 1941 р. нацистська Німеччина несподівано напала на СРСР. Із зіткненням між собою двох тоталітарних систем розпочалася війна титанічних масштабів і небаченої жорстокості.

Найбільша частина німецьких сил - група Армій "Південь" під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта - мала захопити Україну. Через чотири місяці від початку війни німці окупували майже всю республіку. До грудня 1941 р. вони контролювали територію з населенням 80 млн. чоловік, або 42% населення Радянського Союзу. На цій території до війни знаходилось 47% посівних площ, вироблялось більше 30% всієї промислової продукції, більше 40% електроенергії, добувалось 63% вугілля, виплавлялось 68% чавуну, 58% сталі, вироблялось 84% цукру.

В цей час надзвичайно енергійно проявила себе надцентралізована директивна система управління. Під надзвичайно жорстким керівництвом Державного комітету Оборони (ДКО), що був створений ЗО червня 1941 року, було проведено евакуацію заводів, фабрик і переведено цивільний сектор економіки на воєнні рейки. Із прифронтової зони було вивезено в Поволжя, на Урал, до Сибіру, Середню Азію, Казахстан 2593 підприємства. При відступі радянська влада застосовувала тактику "спаленої війни". Відтак усі промислові підприємства, якими могли б користуватися німці, підлягали знищенню. Наприклад, Київ зазнав страшніших руйнувань від відступу радянських військ, які висадили в повітря багато визначних споруд міста, ніж від наступу німців. В Донбасі було затоплено майже всі шахти, було зруйновано гігантський комплекс заводів в Подніпров'ї, та всі 54 домни в республіці.

На думку Олександра Делліна та інших істориків другої світової війни, "з усіх східних територій, захоплених третім рейхом, найважливішою, без сумніву, була Україна. Вона являла собою найбільшу радянську республіку, цілком окуповану німцями, і як джерело продуктів та робочої сили не мала собі рівних".

Згідно з расовою доктриною нацистів усі слов'яни були людьми другого сорту, і їхня роль зводилася до того, щоб служити німецькій расі. Гітлер вважав Україну першочерговим об'єктом німецької колоніальної експансії, а українців - майбутніми рабами німецьких колоністів. Тому, коли настав час призначення нацистського правителя України, Гітлер вибрав Еріха Коха - адміністратора, відомого своєю жорстокістю й нетерпимістю.

У серпні-вересні 1941 р. німці стали проводити заходи, що глибоко позначилися на всьому населенні України. Ігноруючи поради Розенберга та його штабу, Кох вирішив, що найбільш ефективно експлуатувати сільське господарство України можна шляхом збереження колгоспів - хоч цього разу під контролем німців, у дещо зміненій формі та під іншою назвою. Кох зменшив прибутки селян і зажадав, щоб вони працювали зі світанку до смерку. Така скажена експлуатація допомагає пояснити той факт, що 85% усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій припадало на Україну.

Антинімецькі настрої ще більше посилилися після того, як нацисти вирішили використати Україну не лише як основного постачальника продуктів, а й як джерело примусової праці для недостатньо забезпеченої робітниками промисловості та сільського господарства Німеччини. На початку 1942 р. по­ліція Коха була вимушена проводити масові облави на базарах, при виході з церкви чи кінотеатру з метою направлення молоді до Німеччини.

Страхітлива жорстокість німецької влади проявлялася також у ставленні до міського населення та інтелігенції. Кох різко обмежив надходження продуктів харчування в міста, стверджуючи, що українські міські центри непотрібні. У майбутньому німці планували перетворити Україну на цілком аграрну країну. В результаті цього голод став звичайним явищем для жителів міста.

Політика нацистів на Україні була жорсткою і руйнівною. Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 р., вдалися до тактики "спаленої землі". У наказі своїм військам Гітлер наголошував: "Не можна допустити, щоб, відступаючи з України, ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна... Ворогові має дістатися цілковито спалена і винищена земля".

Протягом кінця літа й осені 1943 р. радянські війська зайняли Лівобережжя й Донбас, 23 серпня в результаті запеклих боїв німці втратили Харків. У вересні - жовтні Червона Армія прорвала могутню лінію німецької оборони на Дніпрі, а 6 листопада було звільнено Київ. До жовтня 1944 р. вся етнічна українська територія була звільнена від німців.

Навіть побіжний перелік втрат свідчить про ті страшні наслідки, які мала друга світова війна для України. Щонайменше (статистика тепер досліджується заново) 5,3 млн. чоловік, або один із шести мешканців України загинув у цій війні, 2,3 млн. чоловік було вивезено для примусової праці до Німеччини. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, унаслідок чого безпритульними залишилися близько 10 млн. чоловік. Оскільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Україна здобула великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що загальні збитки економіки України сягали 40%. Таким чином, удруге за історично короткий проміжок часу - трохи більший десяти років - Україна тяжко постраждала від жорстоких ексцесів тоталітарних режимів.

З 1943 р., по мірі звільнення України від окупантів, розпочалося відновлення зруйнованої економіки. Поряд з цим необхідно було здійснити конверсію промисловості, оскільки в 1945 р. більше половини об'єму промислового виробництва припадало на військову продукцію. Але конверсія носила половинчатий характер, оскільки одночасно із скороченням питомої ваги бойової техніки, боєприпасів тощо, відбувалась модернізація військово-промислового комплексу, розробка нових видів озброєнь.

На визволених від німецьких загарбників українських землях почалася відбудова господарства. Головна увага приділялася підприємствам, транспортним магістралям, електростанціям, які найменше постраждали і могли бути використаними в цілях оборони. На відновлювальні роботи держава виділила 18 млрд. крб. - суму, звичайно, недостатню. Справа ускладнювалась тим, що реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в 1941-1942 рр., була визнана недоцільною. В Україну поверталися лише їхні колективи, та й то в неповному складі.

Загальна продуктивність праці залишалася невисокою. Однією з основних причин цього було вкрай незадовільне матеріально-побутове становище населення: карткова система могла забезпечити лише частково прожитковий мінімум, ще гострішою була житлова проблема.

За цих складних умов, коли Україна по суті була прифронтовою матеріально-технічною базою діючої армії, люди виявляли мужність і терпіння. Результатом самовідданої праці українського народу було відновлення до травня 1945 р. майже 30% довоєнних виробничих потужностей промисловості. Дещо повільніше зводилися на ноги сільське господарство, заклади науки й культури, житловий фонд та комунальне господарство міст і сіл.

У наслідок чотирьох років найбільш руйнівної в історії країни війни, Радянський Союз постав перед колосальним завданням відбудови господарства. Як і в роки перших п'ятирічок, основна увага приділялась розвитку важкого машинобудування, металургії, паливно-енергетичного комплексу.

Висновки

Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних господарств Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено господарство Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.

Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.

Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота - незмінна, курс валюти - твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру.

Список літератури

1. Джинчарадзе В. Экономическая история США. - М., 1973.

2. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А. Філіпенко, В. Вергун, І. Бураківський та ін. - К., 1996.

3. Железнова В. Экономика США: Учеб. пособие. - М., 1979.

4. История США: В 4 т. / Под ред. Г.Севастьянова. - М., 1983.

5. Крип'якевич І. Всесвітня історія: В 3 кн. - К., 1995.

6. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія світу і України: Підручник. - Тернопіль, 1997.

7. Лановик Б.Д. та ін. Економічна історія України і світу: Підручник - К.: Вікар, 199.-737с.

8. Пивовар С., Слюсаренко А., Стельмах С. Всесвітня історія. Новітній період. 1945-1997 рр. - К., 1998.

9. Политико-экономические проблемы всемирного хозяйства / Под ред. В. Седова. - М., 1988.

10. Стельмах С., Пивовар С. Всесвітня історія (запитання і відповіді). - К., 1996.

11. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу:Навчальний посібник.-Суми: Видавництво „Університецька книга”, 2001.-310с.

12. Чайковський В. Економічна історія світу і України: Навч. посіб. - Тернопіль, 1997.

13. Экономическая история капиталистических стран / Под ред. В. Чунтулова, В. Сарычева. - М., 1985.

14. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций / Н.Полетаева, В.Голубович, Л. Пашкевич и др.; Под общ. ред. В Голубовича. - Минск, 1997.

15. Экономическая история: Исследования, историография, полемика. - М., 1992.