Корисні копалини Південної Америки

Сірка. Більшість родовищ сірки - вулканічного походження (Ауканкілъча, Чутінса, Лопес та ін. в Чилі) або пов'язано з соляними куполами. Загальні запаси сірки Південної Америки складають 25% ресурсів. В основному вони зосереджені в Чилі. Окремі родовища відомі в Аргентині, Болівії, Колумбії, Еквадорі та ін.

Чилійська селітра. Утворення її пов'язане з біохімічним розкладанням гуано. Поклади приурочені до крайових частин депресій Поздовжньої долини, представлених саларами площею до 300 км?. Запаси солей поновлюються в них через кожні 2-3 року. Переважає натрієва селітра. Основні запаси і найбільші родовища знаходяться в Чилі.

Фосфати. Більша частина фосфатів залягає в діатомітах віку міоцену в Перу (родовище Байовар). Великі родовища знаходяться також в мезозойських осадових породах і рідкометалічних карбонатитах Бразилії (апатити родовища Араша, Жакупіранга). Основні запаси зосереджені в Перу, Бразилії і Колумбії. Руди легко збагачені, знаходяться в сприятливих гірсько-техничних умовах експлуатації і представляють великий практичний інтерес завдяки своїй близькості до моря і можливості розробки відкритим способом.

Коштовні камені. З них найбільше значення в Лат. Америці мають алмаз і смарагд. Алмазні родовища приурочені до порід докембрийского віку. Виділяються дві алмазоносні провінції: Гвіанська і Бразильська. Гвіанська провінція, пов'язана з Гвіанським щитом (серія Рорайма), знаходиться в північній частині Південно-Американської платформи і захоплює північно-західну частина Гайяни і південно-східну околицю Венесуели. Бразильська провінція, що має найбільше значення, розташована між верхів'ями р. Парагвай і Атлантичним узбережжям. Тут зустрічаються корінні родовища в докембрійських філітах в р-ні Діамантіни і розсипи в прадавніх породах (серії Мінас і Лаврас) в штатах Мату-Гросу, Мінас-Жерайс, Баїя та ін. Запаси алмазів в південній Америці складають орієнтовно 20-30 млн. карат (2-3% запасів), значна частина цієї кількості (40-50%) - цінні ювелірні сорти. Великою популярністю користуються смарагди Колумбії, багаточисельні дрібні родовища яких (більше 150) розташовані північніше і на північний схід від Боготи, більш крупні - Мусо і Коскес - у депресії Бояка. У Бразилії смарагди зустрічаються в основному в розсипах; в 1964 близько м. Кампу-Формосу (шт. Баія) відкрито перше в країні велике корінне родовище Караїба. У Бразилії в шт. Ріу-Гранді-ду-Сул в горах Серра-Жерал знаходяться широко відомі родовища агатів, аметистів та ін. Бразилія також поставляє на світовий ринок значну, кількість топазів і аквамаринів (шт. Мінас-Жерайс). У Чилі в провінції Кокімбо добувають лазурит.

Запаси алмазів Півд.А. складають: природних - 11,8 млн.кар.; ювелірних - 5,4 млн.кар, ресурси - 87 млн.кар (1998). Промислове значення мають алювіальні розсипи. Родов. алмазів є у Бразилії (бл.90% запасів), Венесуелі, Колумбії та Гайані. Запаси хризотил-азбесту ставлять бл. 6 млн.т волокна, в т.ч. підтверджені 4 млн.т. (90-і рр. ХХ ст.). Основні запаси зосереджені в Бразилії (82%). Інші - в Колумбії, Аргентині, Венесуелі. Великі промисл. родов. п'єзокварцу та гірського кришталю зосереджені у Бразилії. Підтверджені запаси кристалічного графіту складають 32,6 млн.т (90-і рр. ХХ ст.), з них 32,5 млн.т. - у Бразилії. Вміст графітного вуглецю - до 30%. Родов. мусковіту на тер. Бразилії локалізуються в межах Бразильського слюдоносного району. Родов. мусковіту є також в Аргентині, слюдоносні пегматити - у Болівії, Гайані та Колумбії. З нерудних буд. м-лів у різних районах Півд.А. виявлені численні родов. глин, вапняку, доломіту, магнезиту, скляних та буд. пісків, мармурів, гранітів та інш.

Дорогоцінні та виробні камені. У Бразилії відомі найбільші в світі родов. дорогоцінних та виробних каменів: берилу, топазу, турмаліну, аметисту, агату. В Колумбії відоме родов. смарагду.

Гірський кришталь. Особливу цінність представляє його різновид - п'єзокварц, родовище якого в Південній Америці користуються світовою популярністю. Найбільш значні кришталеносні р-ни розташовані в Бразилії в штатах Мінас-Жерайс, Гояс і Баїя (родовище Кристадіна та ін.). Разом з корінними утвореннями попадаються розсипи в руслах сучасних і древніх потоків.

2.5 Гірничохімічна сировина

Загальні запаси бариту складають 15,25 млн.т., підтверджені - 9,5 млн.т (1998). Основна частина запасів знаходиться у Чилі (52%), Перу (26%) і Бразилії. Найбільшими є жильні власне баритові, барит-кварцові та барит-кальцитові руди з вмістом BaSO4 85-98%. Запаси борних руд (у перерахунку на B2O3) складають: ресурси - 91 млн.т, підтверджені -18 млн т (2002). Запаси бору у Півд. Америці складають 10,5% світових, а ресурси - 19,4% світових. Основні запаси укладені в родов. Чилі, Перу, Болівії та Аргентини. Найбільше промислове значення мають родовища озерного типу з концентрацією B2O3 0,25-0,5%. Запаси калійних солей (у перерахунку на K2O) складають: загальні - 230 млн.т, підтверджені - 75 млн.т (1998). Б.ч. запасів континенту зосереджена у Бразилії (шт.Сержилі). Вміст K2O 17-23%. Є родов. в Чилі та Аргентині. Кам'яна сіль є в Аргентині, Колумбії, Бразилії. Запаси самородної сірки в 90-х рр. ХХ ст. становили: загальні - 115 млн.т., підтверджені - 47 млн.т. Основна їх частина зосереджена в 100 родов. Чилі, інші - в Перу, Колумбії, Венесуелі, Болівії, Еквадорі. Вулканогенні родов. сірки утворюють Андську сірконосну провінцію. Найбільші у світі родов. натрієвої селітри розташовані в Чилі (250-300 млн.т). Родов. локалізовані в пустелі Атакама, в межах вузької зони біля підніжжя Берегового хребта. Запаси флюориту: загальні - 12,15 млн.т, підтверджені - 9,1 млн.т (1998). Вони зосереджені г.ч. у Бразилії та Аргентині. Запаси фосфоритів (у перерахунку на P2O5): загальні - 893 млн.т, підтверджені - 251 млн.т(1998). Майже 80% запасів зосереджено у Перу. Вміст P2O5 5-25%. Родовища зернистих фосфоритів є у Венесуелі, Бразилії, Колумбії. Запаси апатитів становлять: загальні - 35,5 млн.т, підтверджені - 32 млн.т., а ресурси - 0,5 млрд.т (1998). Вони локалізовані у Бразильській апатитоносній провінції.

Розділ 3. Використання корисних копалин

3.1 Історія освоєння мінеральних ресурсів

Кремінь, базальт, туф на території Південної Америки почали використовуватися з 12-го тис. до н.е. З 4-го тис. відомі прикраси з мармуру, серпентину, нефриту, бірюзи і ляпісу, а також складні інкрустації по золоту. З граніту, порфіру, пісковику і інш. порід вирізалися скульптури божеств і міфічних персонажів, що прикрашали храми Чавіна-де-Уантар, Серро-Сечіна (I тис. до IХ). андезит, базальт, порфір, туф, пісковик і вапняк стали використовуватися для будівництва з 3-го тис. до IХ, а глину (здебільшого на узбережжі) -- починаючи з 2-ї чверті II тис. до IХ Особливо високого розвитку кам'яна архітектура досягла в гірських районах в I тис. по Різдву (культура Уарі) та в часи інків (13 -- 16 ст.). Відомі також великі печерні міста, споруджені в гірських масивах.

На рубежі II і I тис. до IХ почався видобуток золотих і срібних руд (високогірні райони Пуно, Апурімак, Кахамарка та інші, а також золоті розсипи в долинах рік). У епоху давніх цивілізацій використовувалися також руди олова, свинцю, ртуті, платини і заліза. Високого рівня досягла металургія бронзи, зустрічалися також сплави золота з міддю.

У інкський період високого рівня досягла обробка дорогоцінних металів, причому деякі вироби сягали рівня шедеврів мистецтва (більшість з яких була переплавлена європейськими завойовниками в золоті зливки). Значні обсяги зберігав видобуток міді (райони Атакамо, Іка, Куско). Інки змережали свою країну дорогами (відомо понад 240 тис. давніх кам'яних доріг), що уможливило розвиток торгівлі, сприяло загальному розвитку країни.

У колоніальний період історії Перу (XVII -- початок XIX ст.) гірничі промисли були орієнтовані виключно на видобуток руд дорогоцінних металів (райони Арекіпа, Серро-де-Паско). Конкістадорами було вивезено не менше 14 тис. т золота, а також значна кількість срібла. Цьому сприяло відкриття в 1566 р. родовища ртуті Уанкавелика в Західних Кордильєрах, що дало можливість різко збільшити виробництво золота й срібла методом амальгамації. У 1790 р. в Перу діяло 784 срібних рудників, 68 -- рудників золота, 4 -- міді, 12 -- свинцю. До сьогодні розповідають легенду про казково багате на золото інкське місто чи місцевість Пайтіті (Paytiti) -- своєрідне "перуанське Ельдорадо".

Окрім руд кольорових металів в першій половині XIX ст. видобувають та експортують в Європу селітру (з 1830 р.), ведуть (з 1863 р.) видобуток нафти в промислових масштабах (значно раніше, ніж в інших латиноамериканських країнах). Наприкінці XIX ст. діяло понад 1500 гірничодобувних підприємств, в тому числі близько 900 по видобутку руд срібла, 200 -- вугілля, понад 110 -- руд міді, понад 50 -- нафти і інші. До початку Тихоокеанської війни 1879--1884 років галузь була орієнтована переважно на експорт селітри, гуано і менше -- руд ртуті, срібла, міді.

Станом на кінець XX ст. у Перу ведеться видобуток нафти і газу, кам'яного вугілля, руд заліза, міді, свинцю, цинку, срібла, золота, фосфоритів і інш. Найважливішими рудними копалинами є мідь, цинк, золото, свинець і срібло. У невеликих кількостях добувається кам'яне вугілля. Більшість рудників знаходиться в районах Серро-де-Паско в Центральних Андах, Токепала і Куахоне на півдні гірської області і Маркона на побережжі.

3.2 Використання корисних копалин в гірничій промисловості

Країни Південної Америки в кінці ХХ ст. займали провідне місце з видобутку залізної руди, руд міді, сурми, ніобію і кварцу, 2-е - руд олова, вольфраму, молібдену і берилію, 3-є - бокситів, руд цинку, золота, платини, алмазів, бору і сірки. На частку Венесуели (нафта і нафтопродукти, природний газ і зал. руда) припадає бл. 50% від загальної вартості гірн. продукції континенту, Бразилії - бл. 20-25%, потім слідують Аргентина, Колумбія, Еквадор, Чилі, Перу і Болівія. Частка Гайани і Сурінаму незначна, але гірн. пром-сть цих країн відіграє важливу роль в їх економіці. Більшість країн Південної Америки мають багатопланову гірничу промисловість: в Бразилії добувають бл. 30 осн. видів мінеральної сировини і палива, в Аргентині - бл. 20, в Перу і Чилі по 15, в Колумбії - 11, в Болівії - 10. Але лише Бразилія володіє добре розвиненою багатогалузевою гірн. пром-стю. Інші країни спеціалізуються на видобутку певного виду або комплексу видів сировини, тоді як інші види сировини добуваються в обмеженій кількості. Для осн. видів мінеральної сировини і палива, що добуваються на континенті (нафта, зал. руди, боксити, мідь, свинець, цинк, олово, молібден, ніобій), характерна висока частка переробки на місці видобутку, хоч значна частина нафти, зал. руд і бокситів експортується у вигляді сирого продукту. Бразилія, Аргентина, Венесуела, Колумбія, частково Чилі і Перу мають розвинені базові галузі пром-сті, що обумовлює необхідність споживання на місці значних кількостей енергетичної сировини, руд чорних і кольорових металів, обмежуючи тим самим можливості їх експорту. Внутрішньоконтинентальна торгівля мінеральною сировиною, в силу специфіки економічного розвитку країн, обмежена, осн. обсяг експорту йде на широкий міжнародний ринок. Осовні імпортерами мінер. сировини є США, Канада, Західна Європа і Японія. Предмети експорту: нафта і нафтопродукти (Венесуела, Еквадор), кам. вугілля (Колумбія), залізна (Бразилія, Венесуела, Перу, Чилі) і марганцеві руди (Бразилія), боксити і глинозем (Бразилія, Венесуела, Сурінам, Гайана), мідь і поліметали (Чилі, Перу), олово (Бразилія, Болівія), молібден (Чилі), ніобій (Бразилія) і інш. Країни Півн. А. імпортують значну к-ть передусім нерудної мінеральної сировини - фосфати і калійні солі, азбест, деякі метали.

3.3 Використання корисних копалин в паливно-енергетичній промисловості

Північ Південної Америки (Венесуела) багатий на нафту і газ що повною мірою використовується в енергетиці та нафтохімічній промисловості

Венесуела забезпечує себе нафтою і природним газом; вона має в розпорядженні також великі запаси кам'яного вугілля і. У 1993 потреби Венесуели в енергії на 91% задовольнялися за рахунок нафти і природного газу.

На початку 1990-х років Венесуела займала восьме місце серед провідних виробників і таке ж серед країн - експортерів сирої нафти. У 1993 здобич склала 127,8 млн. т нафти, тобто значно менше, ніж в 1973 (176 млн. т); після 1973 уряд прийняв рішення про скорочення здобичі з метою збереження ресурсів. Близько трьох чвертей здобутої в країні сирої нафти доводиться на нафтоносний район Маракайбо. Інші великі родовища, ок, що дають. п'ятій частині нафтовидобутку, розташовані в східних штатах Монагас і Ансоатеги.

У 1994 розвідані ресурси сирої нафти у Венесуелі оцінювалися в 8,6 млрд. т. Проте значна частина цієї нафти належить до важких сортів і представляє труднощі для переробки. У 1983 "Петролеос де Венесуела" придбала 50% акцій великого нафтоочисного і нафтохімічного комплексу, що належить німецькій компанії; підприємства цього комплексу можуть переробляти 6 млн. т важкої нафти в рік. Венесуела має в розпорядженні також величезні ресурси важкої нафти у вигляді 65-кілометрової смуги бітумінозних пісків, долини р.Ориноко, що тягнеться уздовж північного борту, на відстань 625 км. У кінці 1970-х років "Петролеос де Венесуела" почала розробляти проекти освоєння цих ресурсів.

Хоча безпосередньо на підприємствах нафтової промисловості зайнято (за даними на 1992) менше 2% економічно активного населення, виробництво і очищення нафти дають ок. 21% національного доходу, 70% вступів до бюджету і 90% прибутків від експорту.

3.4 Використання корисних копалин в металургії

Бразилія повністю забезпечує себе власним високоякісним залізняком. Він використовується в металургійній промисловості

По виплавці чавуну і сталі (26 млн. тонн) Бразилія вийшла на восьме місце у світі. Провідні підприємства галузі розташовані у Волта-Редонда (штат Ріо-де-Жанейро), Тубаране (штат Санта-Катарина), Сабаре, Жуан-Монлевади, Белу-Оризонти і Ипатинге (штат Минас-Жерайс), Сан-Луисе (штат Мараньян). А відповідно в машинобудівній промисловості використовується чавун і сталь. Залізняк використовується виключно для виробництва чавуну і продуктів прямого відновлення заліза - основних матеріалів (разом з коксом), використовуваних при виплавці чорнової сталі. Як повідомляє Mining Journal, випуск чорнової сталі у світі збільшився в 2007г. на 7,4% в порівнянні з 2006г. - з 1251 млн. до 1344 млн.т., а чавуну на - 8,1% - до 946 млн.т.

Найбільш розвинене виробництво алюмінію, міді, олова та ін. металів. Воно зосереджене на південному Сході (в Сорокабе, Посус-ди-Калдас Валесул), в Баркарена (біля Блекота, шт. Пари), діє на базі бокситів з Тромбетаса і Парагоминаса.

3.5 Нафтохімічна промисловість

Північ Південної Америки (Венесуела) багатий на нафту і газ що повною мірою використовується в нафтохімічній промисловості.

Виробництво електролітичного нікелю, нікелю у феронікелі і штейні в Бразилії в 2005г. досягло 36,6 тыс.т., що на 14,3% більше, ніж в 2004г. Компанія Cia Niquel Tocantins випустила 20,7 тыс.т. електролітичного нікелю, Codemin - 9,6 тыс.т., а Mineracao Serra da Fortaleza - 6,3 тыс.т. нікелю в штейні. Бразильська гірничодобувна компанія CVRD (Companhia do Vale do Rio Doce) може стати найбільшим продуцентом нікелю у світі. Цьому сприяє недавнє придбання нею канадській компанії Inco, потужності по випуску нікелю якої складають 220 тыс.т. в рік. Придбання Inco дозволить CVRD отримати і нові перспективні геологорозвідувальні технології.

3.6 Використання золота

У промисловості золото використовується в якості мішені в ядерних дослідженнях, в якості покриття дзеркал, що працюють в далекому інфрачервоному діапазоні, в якості спеціальної оболонки в нейтронній бомбі.

Золоті припої дуже добре змочують різні металеві поверхні і застосовуються при пайці металів. Тонкі прокладення, виготовлені з м'яких сплавів золота, використовуються в техніці надвисокого вакууму.

У ювелірних виробах

Золоті вироби. Золота медаль отримана художником Гореловым Г. Н. у 1909 на Міжнародній виставці в Мюнхені за картину "Осміяння єретиків" і золоті обручки подружжя Горелова Г. Н і Гореловой Т. Н.

Традиційним і найбільшим споживачем золота є ювелірна промисловість. Ювелірні вироби виготовляють не з чистого золота, а з його сплавів з іншими металами, що значно перевершують золото по механічній міцності і стійкості. Нині для цього служать сплави Au - Ag - Cu, які можуть містити добавки цинку, нікелю, кобальту, паладію. Стійкість до корозії таких сплавів визначаються, в основному, вмістом в них золото, а колірні відтінки і механічні властивості - співвідношенням срібла і міді.

Висновки

Південна Америка багата на корисні копалини. Особливе значення мають дорогоцінні корисні копалини: алмази, смарагди, золото, срібло, платина та ін.

На долю Південної Америки доводиться 35,4% загальних запасів залізних руд в світі. Вони зосереджені в основному в Бразилії.

Переважна частина запасів нафти і газу сконцентрована в двох басейнах: Маракайбському (44% нафти і 34% газу) і Орінокському (36% нафти і 32% газу).

Найбільші запаси міді мають Чилі (70%) і Перу (15%). Частка розсипних родовищ олов'яних руд 48,2% загальних запасів. Пром. розсипи каситериту виявлені в Болівії і Бразилії, причому в останній зосереджено понад 80% сумарних запасів розсипів.

Корисні копалини невід'ємно пов'язані з геологічною будовою. Переважна частина запасів нафти і газу сконцентрована в двох басейнах: Маракайбському і Орінокському. Продуктивні горизонти цих басейнів пов'язані з відкладами кайнозою і крейди. Частина запасів залізних руд пов'язана з молодшими осадовими родовищами Аргентини і Колумбі. Важливі також родовища марганцевих шляп, що залягають на докембрійських породах. . Руди бокситів утворилися в новому періоді в результаті поверхневого хімічного вивітрювання древніх метаморфичних і магматичних комплексів. Родовища алмазів, золота, срібла та інших дорогоцінних корисних копалин приурочені до давніх докембрійських структур які поширені на Бразильському та Гвіанському плоскогір'ях.

Отже, вивчення корисних копалин є дуже важливим, бо на основі видобутку корисних копалин залежить розвиток промисловості країн Південної Америки. А також в Південній Америці зосереджена велика частка родовищ дорогоцінних каменів, які привертають увагу до цього континенту, і звичайно приносять великі прибутки країнам Південної Америки.

Список використаної літератури

1. Атлас мира: Америка. -М.: ГУГК. 1977.-68 с.

2. Бакиров А. А.. Варснцов М. И.. Бакиров Э. А., Нефтегазоносные провинции и области зарубежных стран, М., 1971;

3. Власова Т.В. Физическая география материков. Ч.2 Южная Америка, африка, Австралия и Океания, Антарктида.- М.:Просвещение,1986.-269с.

4. Гаврилюк В.С. Фізична географія Південної Америки. -К.: Вища школа.1993. -135с.

5. Географыческий эциклопедический словарь географических назв Гл. Ред. А.Ф. Трешников. -М.: Сов. Энциклопедия. 1983.- 528с.

6. Геология месторождений металических ископаемых. Под. Ред Высоцкого Э.А. - Минск: Тетра-систем. 2006. -336с.

7. Геологія родовищ рідкісних елементів Південної Америки, Хаин В. Е. -М., 1968;

8. Герт Г., Геологія Анд, пер. ., М., 1959; Нариси по геології Південної Америки. Сб. ст., пер. з англ., М., 1959.

9. Энциклопедический словарь географических названий.Гл. ред. С.В. Колесник. -М.: Сов. Энциклопедия.1973.- 806 с.

10. Ломашов И. П.. Роль горнорудного сырья в экономике Латинской Америки, М.. 1973; .

11. Лукашова Е. Н., Южная Америка, М., 1958

12. Нариси по геології Південної Америки. Сб. ст., пер. з англ., М., 1959;

13. Очерки по геологии Южной Америки. Сб. ст., пер. с англ., М., 1959

14. Регіональна геотектоніка. Північна і Південна Америка, Антарктида, Африка. М., 1971; До. і \ г р. С.,

15. Роианович И.Ф. Месторождения неметалических полезных ископаемых.- М.: Недра. 1986. - 366с.

16. Соловьев А.И. Словарь-справочник по физической географии. - М.:Просвещение.1983.- 224с.

17. Страни и народы в 20-ти т. Южная Америка/ Ред. кол. В.в. Вольський. -М.: Мысль, 1982.- 285с.

18. Страни и народи в 20-ти т. Т. Америка . Общий обзор. Латинская Америка. Средняя Америка. - М.: Мысль. 1981. 335с.

19.Учебный атлас мира.- М.: ГУГК.1979. -180с.

20. Физическая география материков иокеанов. Под. ред. А.М. Рябчикова.- М.: Высшая школа, 1988.-592с.

Размещено на Allbest.ru