Географічні засади формування і розвитку регіональних природоохоронних систем (концептуальні підходи, практична реалізація)
Розробка алгоритмів структурного аналізу природоохоронних систем, виокремлення їх базових елементів. Обґрунтування оптимальної територіальної організації ландшафтних систем. Географічні засади формування, розвитку регіональних природоохоронних екосистем.
| Рубрика | География и экономическая география |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.07.2015 |
| Размер файла | 130,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
В екомережі Поділля виокремлено двадцять п'ять екоформуючих вузлів локального рівня (див. рис. 5): Голицький (17), Рудниківський (18), Берем'янський (19), Семиківський (20), Яблунівський (23), Лановецький (21), Надзбруцький (24), Шупарський (25), Білогірський (22), Красилівський (31), Поморський (32), Вовчанський (30), Віньковецький (29), Ярмолинецький (28), Циківський (27), Панівецький (26), Копайгородський (34), Шпиківський (35), Мурафський (36), Піщанський (37), Гайдамацький (38), Коростовецький (39), Іллінцівський (40), Погребищенський (41), Сниводський (33).
Елементи ландшафтної територіальної структури взаємодіють з навколишнім антропогенізованим середовищем, в результаті чого навколо них формуються зони їх біотичного впливу на прилеглі території та зони впливу антропогенних угідь на ці елементи. Конфігурації та розміри цих зон залежать від площі та форми біоцентрів, їх біорізноманіття, ширини біокоридорів. Основними напрямками оптимізації біоцентрично-мережевої ландшафтно-територіальної структури є формування біоцентрично-мережевих вузлів в кожному ландшафтному районі з метою максимального збереження основних морфологічних одиниць ландшафту.
Запропонована модель оптимізації територіально-функціональної структури мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду базується на засадах ландшафтно-екологічної організації території, ролі і значимості заповідних об'єктів у природних регіонах. При її розробці враховувалися: ступінь потенційного збереження ландшафтного і біотичного різноманіття, екосередовищна, екоресурсна, екомережотвірна роль заповідних територій, їх функції регіональних гено- і ценофондів. Моделлю передбачено створення нових, розширення і реорганізація діючих територій та об'єктів природно-заповідного фонду у кількості 82 перспективних для заповідання одиниць, які сприятимуть оптимізації функціонально-територіальної структури заповідної мережі Поділля. Серед них п'ять національних природних парків, природний заповідник, 23 регіональні ландшафтні парки, 43 заказники. Їх створення сприятиме формуванню повноцінних природних ядер у кожному з ландшафтних районів, покращанню функціонально-територіальної структури заповідної мережі, зростанню частки біоцентрів, які мають природоохоронний статус, та заповідних територій як у природних, так і адміністративних районах. Природоохоронний каркас досліджуваної території набуде рис структурованості, завершеності, стійкості (Царик Л.П., 2006, 2008).
До складу природоохоронної системи Поділля увійдуть різні категорії земель. Найбільшу частку представлятимуть землі під природною рослинністю. До них належать лісові масиви, пасовища, сіножаті, вигони, заболочені землі, землі під водою, відкриті землі без значного земельного покриву. В їх межах функціонуватимуть ключові території, сполучні території, частково захисні буферні зони. Таких земель у структурі земельного фонду Поділля є 29,37%, а коливання показників за адміністративними районами простежуються від 15,6% для Теплицького району Вінницької області до 55% для Бережанського району Тернопільської області (табл. 3).
Другу групу земель (складових екомережі) формуватимуть деградовані і малопродуктивні орні землі, які запропоновано залужити і залісити. Їх частка у структурі земельного фонду коливається за адміністративними районами від 2,5% до 30% (табл. 3) і складатиме для Поділля близько 17%. Адміністративні області делегуватимуть на даному етапі до складу екомережі такі частки земель: Тернопільська область - 417,647 тис. га, що становить 30,21% площі її території, Хмельницька область - 585,255 тис. га, що відповідає 28,40% території, Вінницька область - 760,716 тис. га, що становить 28,7% території. Ренатуралізовані землі створюватимуть потенційний резерв природоохоронної системи і слугуватимуть для розширення меж буферних зон. Розроблена інтегральна картосхема природоохоронної системи відображає приуроченість природних угідь, базових структурних елементів перспективної екомережі, заповідних територій та об'єктів у їх просторових поєднаннях (рис.6).
У п'ятому розділі дисертації ”Соціально-екологічне значення природоохоронної системи Подільського регіону” розглядається антропоекологічний пріоритет ландшафтно-екологічної оптимізації території. Соціально-екологічна роль і значимість природоохоронної системи була оцінена за поєднанням трьох головних критеріїв: просторового комфорту природних умов, екобезпечності структури землекористування та ступеня сприятливості еколого-географічної ситуації. Проведене оцінювання просторової комфортності проживання населення показало, що в межах подільських областей показник просторової комфортності складає від 1,17 га/особу - у Тернопільській області до 1,36 га/особу - у Хмельницькій та 1,41 га/особу - у Вінницькій, що є близьким до його пересічноукраїнської величини (1,25 га/особу). Поділля належить до регіону з умовно комфортними просторовими ресурсами проживання (Царик Л.П., 2002, 2007).
Аналіз структури землекористування, при якому враховувалось співвідношення між природними екологічно стійкими та антропогенними екологічно нестійкими угіддями показав, що у 80% адміністративних районів Поділля структура землекористування є незадовільною, а отже, несприятливо впливає на якість природних умов життєдіяльності населення.
Оцінка якості навколишнього середовища території проводилась за статистичними та картографічними джерелами і враховувала сприятливість екологічних умов проживання населення. За цим критерієм адміністративні райони Поділля в основному віднесені до типологічних груп зі сприятливою та задовільною еколого-географічною ситуацією.
В результаті оцінювання ступеня комфортності природних умов життєдіяльності населення за трьома основними критеріями проведено інтегральну типологію адміністративних одиниць. Найсприятливіші природно-екологічні умови життєдіяльності існують в Шумському, Віньковецькому, Летичівському адміністративних районах, де органічно збалансовані коефіцієнт просторової комфортності проживання населення, структура землекористування та якісний стан довкілля. Основна група районів (51) має сприятливі та відносно сприятливі природні умови для проживання населення. Тільки у восьми районах ці умови є малосприятливими й у двох - несприятливими (рис.7).
Проблема збалансованого природокористування є визначальною, провідною у формуванні екостану Поділля, оскільки ерозійні процеси на орних землях, низька біопродуктивність агроценозів та деградованих природних геосистем, перевиснаження окремих агроландшафтів визначають здатність природно-антопогенних систем протистояти техногенним навантаженням.
Зонування земельних угідь за особливостями і доцільністю їх використання є інтегральним еколого-географічним заходом з оптимізації природокористування і покращання еколого-географічної ситуації. Сутність такого зонування пов'язана з потенційним функціональним використанням різних категорій земель, що особливо актуально в умовах їх перспективної приватизації.
В межах кожного адміністративного району, сільських, селищних і міських рад виділені ареали екологічно стабільних угідь (лісово-чагарникових, лучно-пасовищних, водно-болотних), що складатимуть основу екомережі. До другої групи земель належать екологічно нестабільні угіддя у складі орних земель, земель промислово-транспортного використання, земель населених пунктів. Розроблена інтегральна картосхема природоохоронної системи Поділля репрезентує виокремлення земель - складових потенційної екомережі, під якими зайнято.
Система управління, передбачаючи реалізацію головної мети, повинна виходити з того, що сума корисностей наближається до максимуму при оптимізації природокористування, тобто, на практиці, при оптимальному співвідношенні природних та антропогенно перетворених ландшафтних систем. Проведене районування території Поділля за ступенем антропогенної перетвореності з визначенням індекса антропогенної перетвореності як добутку рангу на частку даного виду землекористування за методикою К.Х. Гофмана, П.Г. Шищенка (1988).
Регіональний індекс антропогенної перетвореності ландшафтних систем, розрахований для оптимальної структури землекористування, взято за нормативний.
Регіональні індекси антропогенної перетвореності розраховані для фактичної, а також для пропонованого варіанту проектованої структури землекористування Поділля (табл. 4) зіставлені з нормативним регіональним індексом антропогенної перетвореності, що дозволило дати оцінку ступеня екологічності фактичної і проектованої структур землекористування з погляду їх наближеності до оптимальної (нормативної) структури.
Висновки
1. У теоретичному плані розроблені концептуальні підходи, алгоритми структурного аналізу регіональних природоохоронних систем, виокремлення їх базових елементів, формування екооптимальної територіальної організації ландшафтних систем. Природоохоронна система, яка є наступною логічною ланкою природоохоронної ідеї, розглядається як єдина територіальна система об'єктів, що перебувають під охороною з метою збереження всього біотичного і ландшафтного різноманіття, покращання стану довкілля загалом. Як просторова система, вона передбачає включення до своєї структури біотичних та абіотичних елементів, природних геосистем та антропогенізованих ландшафтів, пов'язаних між собою функціонально і територіально, які забезпечуватимуть стабілізацію екологічних умов, збереження біорізноманіття та формування необхідного екоеволюційного простору. Теоретико-методологічною основою розбудови природоохоронних систем є концепція екомережі, котра базується на ідеологією цілісності і саморозвитку природи. На сучасному етапі збереження природи концепція екомережі є інтегруючою, забезпечує нерозривну гармонійну єдність природи і людини та виступає невід'ємною складовою стратегії сталого розвитку.
2. Конструктивно-географічні дослідження проблем сталого розвитку території передбачають пошук збалансованих еколого-соціально-економічних пропорцій суспільного відтворення. Вони можуть мати різні моделі реалізації, в основу яких закладаються відмінні темпи і пропорції суспільного розвитку, однак соціально-екологічні пріоритети цих моделей є цільовими, незмінними. Пріоритетними функціями узгодженого розвитку будь-якого регіону є дві: антропоекологічна (забезпечення та відтворення умов середовища життєдіяльності людини) і природоохоронна (збереження біорізноманіття і забезпечення стійкості та динамічної рівноваги антропогенізованих геосистем).
3. Географічні дослідження природоохоронних систем проведено за двома змістовими напрямками: природничо-географічним та гуманістично-географічним, які органічно поєднуються у конструктивно-географічному підході. Дослідження ландшафтознавчих пріоритетів концепції екомережі було першочерговим завданням, оскільки ландшафтні системи є складовими частинами екомереж (природоохоронних систем), а їх функціонування відбувається у географічному просторі. Гуманістичність екомереж оцінено в контексті їх соціально-екологічної, суспільної ролі і значимості як екостабілізатора природного середовища життєдіяльності людей.