Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку: теорія, методологія, практика

Для визначення перцепційних портретів регіонів України було визначено п'ять пунктів, за якими респонденти мали зазначити перцепційні асоціації з регіонами: особистість, подія, сучасні негативні явища, промислові товари (торгові марки) та соціально-культурні об'єкти. Для включення до аналізу того чи іншого асоціативного образу (об'єкту) обраховано коефіцієнти повторюваності, що визначалися як співвідношення кількості згадок даного образу (об'єкту) до загальної їх кількості. Для формування стереотипного перцепційного портрету регіону до уваги бралися лише образи (об'єкти), коефіцієнт повторюваності яких перевищував 0,40.

Чіткі перцепційні портрети свідчать про достатній рівень сформованості Столичного, Донецького, Придніпровського, Причорноморського, Карпатського, меншою мірою - Харківського регіонів. Центральний, Подільський та Волинський регіони є найпроблемнішими, зважаючи на низьку частку особистостей, подій, що пов'язані із сучасністю, вузькістю асоціативного господарського профілю. Для Придніпровського, а також Карпатського, Харківського регіонів необхідним є поширення на державному рівні позитивної інформації про соціально-економічну ситуацію у регіонах та їх внутрішньорегіональних ядрах (Чернівці, Івано-Франківськ, Суми та ін.).

Методика статистичного прогнозування включає оцінку чинників регіонального розвитку, його ретроспективний аналіз, побудову, вивчення і використання прогнозних однофакторних та багатофакторних моделей регіонального розвитку.

На основі використання факторного аналізу з використанням програми користувача Statistica (модуль Factor analysis) визначено найвпливовіші чинники розвитку Київського регіону. За кумулятивним відсотком оптимальним було виділення трьох факторів, оскільки вони пояснюють понад три чверті вхідних даних (кумулятивний відсоток становить 81,63%). Такими факторами є соціально-демографічний, сільськогосподарсько-виробничий, промислово-виробничий і інфраструктурний.

За допомогою програми користувача Statistica (модуль Time series/Foreсasting, блок Spectral (Fourier) analysis) було обраховано значення періодограми та спектральної щільності. Отримані результати свідчать, що у регіонах України можна виділити 2-3 виражених цикли динаміки густоти населення - 24_26-річні, 12_14-річні та 8-10-річні (їх тривалість коливається залежно від довжини динамічних рядів). Найяскравіше 24-26-річні цикли виражені у динаміці густоти населення Донецького, Луганського, Дніпропетровського, Київського, Львівського, Закарпатського, Кримського мезорайонів, найслабше - Вінницького, Житомирського, Волинського, Рівненського, Чернігівського. У цих же регіонах 8_10-річні цикли практично не виражені. У цілому ж спектрограми динаміки густоти населення регіонів України мають подібний вигляд.

Для більшості регіонів України упродовж останніх 3-5 років характерний перехід від стадії експоненційного скорочення до стадії асимптотичного скорочення густоти населення. Зважаючи на незначну величину останньої стадії лише для восьми регіонів України коректною була побудова прогнозних трендових моделей (перший варіант прогнозу). У всіх випадках апроксимуючою функцією визначено логарифмічну (критерій апроксимації - коефіцієнт детермінації - коливається від 0,92 до 0,99).

Другий варіант прогнозу густоти населення у регіонах України було здійснено з використанням моделей експоненційного згладжування (програма користувача Statistica, модуль Time series/Foreсasting, блок Exponential smoothing & forecasting). Шляхом емпіричної перевірки результатів прогнозів на періоді ретроспекції як базову обрано двопараметричну модель експоненційного згладжування Голта. Способом пошуку на сітці було визначено оптимальні значення констант: = 0,9, = 0,9 (лише для декількох областей = 0,8). Тобто найбільша вага надавалася останнім спостереженням, що підтверджує і дослідження з використанням трендових моделей.

Третій варіант прогнозу виконаний на базі моделі Бокса-Дженкінса з використанням програми користувача Statistica (модуль Time series/Foreсasting, блок ARIMA), для визначення параметрів якої обраховано значення коефіцієнтів автокореляції і часткової автокореляції та побудовано відповідні автокорелограми. Для усіх регіонів України характерне скорочення автокореляційної функції із зростанням часового лагу та один „пік” функції часткової автокореляції з лагом у один рік. Отже, параметри авторегресії та ковзної середньої визначено відповідно такими: p=1, q=0 (лише для Закарпатської області: p=2, q=0).

На основі аналізу циклічності, стадійності регіонального розвитку, а також розрахованих прогнозних значень густоти населення з використанням різних моделей усі регіони України можна об'єднати у такі групи за подібністю трендів динаміки:

І група: Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Черкаська та Чернігівська області, для яких характерні найвищі темпи скорочення густоти населення (94_97% у 2010 році порівняно з 2005 та 88-95% у 2015 році, а у Чернігівській - 92-96% та 85-92% відповідно). Циклічність її динаміки є слабо вираженою (окрім Луганської області). З 1994 року спостерігався перехід до стадії експоненційного скорочення густоти населення, а упродовж останніх 3-5 років - асимптотичного (окрім Чернігівської області, для якої в останні роки характерне експоненційне скорочення);

ІІ група: Вінницька, Житомирська та Хмельницька області, для яких характерні високі темпи скорочення густоти населення (відповідно 95-97% і 91_95%) та найслабше виражена циклічність її динаміки. З 1994 року розпочалася стадія експоненційного скорочення, а протягом останніх 3-5 років - асимптотичного скорочення густоти населення у регіонах;

ІІІ група: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та Харківська області, для яких характерне уповільнення темпів скорочення густоти населення (відповідно 96_99% і 93-98%) та найяскравіше виражена циклічність її динаміки. З 1994 року тривала стадія експоненційного скорочення густоти населення (у Харківській - з 1991 р.), але вже упродовж останніх 6-9 років відбувається її асимптотичне скорочення;

IV група: Миколаївська, Одеська, Херсонська області та АР Крим (вкл. м. Севастополь), для яких характерне незначне скорочення густоти населення (відповідно 96-99% і 93_99%). Циклічність її динаміки є порівняно слабо вираженою. Стадія експоненційного скорочення розпочалася дещо пізніше, ніж у більшості регіонів України (з 1995-1997 рр.), а упродовж останніх трьох років спостерігається асимптотичне скорочення густоти населення (окрім АР Крим, де така тенденція характерна протягом останніх 9 років). Водночас у Одеській та Херсонській областях наприкінці 1990-х - початку 2000-х років спостерігалася стадія лінійного скорочення густоти населення тривалістю 5-7 років;

V група: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області, для яких характерна стабілізація динаміки густоти населення (відповідно 98-100% та 96-100%, а у Закарпатській та Тернопільській - деяке скорочення - 97-99% та 94-99%). У Волинській, Рівненській та Тернопільській областях циклічність її динаміки є слабо вираженою, дещо вища - у Чернівецькій, Івано-Франківській, яскраво виражена - у Львівській та Закарпатській. Стадія експоненційного скорочення густоти населення розпочалася у різних регіонах у різний час: з 1994 р. - у Волинській, Івано-Франківській, з 1995 р. - у Львівській, Тернопільській, з 1998 р. - у Закарпатській, Чернівецькій, з 1999 р. - у Рівненській областях. Протягом останніх 2-5 років розпочалася стадія асимптотичного скорочення;

VI група: Київська область (вкл. м. Київ), для якої характерне повільне зростання густоти населення (відповідно 100-101% і 100-102%) та яскраво виражена циклічність її динаміки. З 1994 р. тривала стадія експоненційного скорочення густоти населення, з 1998 р. - асимптотичного скорочення, а протягом останніх двох років - стадія її зростання.

Методологія суспільно-географічних досліджень на сучасному етапі зазнає істотних змін, що пов'язані із впровадженням принципово нових загальнонаукових підходів та новітніх методів дослідження, зокрема синергетичного підходу, нейромережевих методів, методів фрактальної геометрії тощо. Тому існує потреба адаптації наявних та розробки нових методик нелінійного прогнозування регіонального розвитку. Передусім це стосується розробки методики визначення точок біфуркації у регіональному розвитку, прогнозування кількості та можливих варіантів формування дисипативних структур у регіонах, їх групування на основі карт самоорганізації, нейромережевого прогнозування суспільно-просторових процесів тощо.

Індикаторами перебування регіонів у районі „точок біфуркації”, на нашу думку, є різке зростання рівня концентрації та низькі значення коефіцієнта варіації соціальних негараздів (злочинність, безробіття, бідність та захворюваність). Такими регіонами в Україні нині є Тернопільський, Херсонський та Черкаський. Регіонами, у яких формуються дисипативні структури, можна вважати території із відносно незначним рівнем концентрації та високими значеннями коефіцієнта варіації соціальних негараздів (Київський та Одеський мезорайони).

У суспільно-географічних дослідженнях регіонального розвитку є два основних напрями використання нейромережевих методів: класифікація (зокрема, нейромережі Кохонена) та прогнозування (зокрема, одношарові перцептрони). Базовою інформацією для побудови нейромереж служать приклади - певний набір показників у розрізі регіонів або часових відрізків (вхідні вектори). Особливим різновидом нейромереж є карти самоорганізації, які дозволяють кластеризувати регіони за подібністю базових індикаторів на основі аналізу нелінійних залежностей. Вони навчаються „без учителя” (на основі самоорганізації), а всі нейрони впорядковуються у певну структуру (двовимірну мережу, що зазвичай складається із шестикутних комірок).

На основі використання програми Deductor (блок Neural Analyzer) здійснено апробацію методики побудови карт самоорганізації Кохонена у розрізі адміністративних районів п'яти макрорайонів України (Столичний, Центральний, Подільський, Карпатський, Волинський). В основу покладено два основних індикатори - концентрації населення і господарської діяльності (густота населення та частка середньорічної кількості працюючих у межах досліджуваної території) та один додатковий - природного руху населення (сальдо природного руху населення), обраховані за 2003-2004 роки та попередньо нормалізовані.

Усі територіальні одиниці було об'єднано у дві групи: центрально-північні регіони (139 прикладів - адміністративних районів) та західні регіони (155 прикладів). Основні параметри для навчання нейромережі та побудови карт самоорганізації визначено такими: конфігурація мережі - двовимірна із шестикутними комірками; кількість нейронів - 192 (16 на 12 комірок); навчаюча множина охоплювала 95% прикладів, тестова - 5%; ініціалізація вагових коефіцієнтів нейронів здійснювалася випадковими значеннями; кількість епох - 500, кожні 20 епох порядок прикладів змінювався; швидкість навчання на початку - 0,3, у кінці - 0,005; радіус навчання - на початку 4, у кінці навчання - 0,1 (тобто спочатку коригувалися ваги 40 сусідніх нейронів, у кінці - одного); функція сусідства - із постійною константою (зважаючи на порівняно незначну кількість нейронів). Аналіз побудованих карт самоорганізації дозволяє ідентифікувати шість типів мікрорайонів у межах досліджуваної території: регіональні ядра, внутрішньорегіональні ядра першого та другого порядку, локальні ядра першого та другого порядку, периферійні території. Чітко вираженими є два регіональних ядра концентрації людської діяльності - Київське та Львівське, навколо кожного з яких сформувалися внутрішньорегіональні ядра, що приблизно рівновіддалені від регіональних ядер і формують багатокутники (спотворені шестикутники Кристаллера).

Поширення суспільно-географічного прогнозування як виду наукової діяльності можливе лише за умови попиту на його результати. Потенційний попит на розробку суспільно-географічних прогнозів закладений Законом України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 року.

Результати суспільно-географічного прогнозування повинні використовуватися для обґрунтування заходів регіональної політики, спрямованих на забезпечення рівного доступу жителів усіх регіонів країни до певної сукупності соціальних гарантій при збереженні специфіки, самобутності кожного регіону, ідентичності регіональних спільнот. У результаті аналізу еволюційності регіонального розвитку, рейтингових оцінок сучасного стану соціально-економічного розвитку регіонів України, виявлення тенденцій та закономірностей можна визначити перспективні стратегії просторової організації людської діяльності на макро-, мезо- та мікрорівнях.

На макрорівні вони є такими: для регіону з найвищим рівнем соціально-економічного розвитку, регіональної безпеки, привабливості, із сформованим ядром (Столичний) пропонується стратегія розвитку передусім зовнішньої периферії; для регіонів із середнім рівнем соціально-економічного розвитку, безпеки, із сформованими ядрами (Харківський, Придніпровський, Карпатський) доцільним вважається розвиток внутрішньої периферії та рекламно-інформаційне підвищення презентативності регіонів; для регіону із вищим за середній рівнем соціально-економічного розвитку та низькою перцепційною привабливістю, низьким рівнем регіональної безпеки, із сформованим ядром (Донецький) перспективним є розвиток внутрішньої периферії та пріоритетне підвищення соціальної привабливості; для регіонів з найнижчим рівнем соціально-економічного розвитку, регіональної безпеки, несформованістю ядер (Центральний, Подільський, Волинський) пропонується стимулювання розвитку нових ядер районоутворення (Черкаси, Хмельницький, Луцьк).

На мезорівні перспективними стратегіями просторової організації людської діяльності є такі: для регіонів з найвищим рівнем концентрації населення та господарської діяльності, у межах яких знаходяться регіональні ядра (м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Київська, Львівська, Одеська, Харківська області) - розвиток сервісно-інформаційних видів людської діяльності з подоланням специфічних для кожного регіону соціально-економічних проблем; для регіонів із середнім рівнем концентрації господарської діяльності та населення з тенденцією до їх скорочення (Вінницька, Запорізька, Івано-Франківська, Луганська, Миколаївська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська області, АР Крим) - розвиток виробничих високотехнологічних видів людської діяльності у поєднанні з окремими видами сервісно-інформаційної діяльності; для регіонів із найнижчим рівнем концентрації господарської діяльності та населення (Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Чернігівська області) - розвиток виробничих та вузькоспеціалізованих сервісних видів діяльності.

На мікрорівні утворення потенційних форм просторової організації людської діяльності у вигляді багатокутників навколо регіональних ядер завершиться у межах індустріальної стадії. Так, наприклад, індустріальними внутрішньорегіональними ядрами мають стати навколо Київського ядра - Коростенське, Ніжинське, Прилуцьке, Уманське, навколо Львівського ядра - Славутсько-Шепетівське. Водночас розвиток нових регіональних ядер (Черкаси, Хмельницький, Луцьк) відбуватиметься у межах постіндустріальної стадії, аналогічно розвитку вже сформованих ядер. Відповідні види діяльності концентруватимуться поки що лише у межах регіональних ядер, тому формування нових багатокутників та постіндустріальних внутрішньорегіональних ядер найближчі 10 років є малоймовірним.

Висновки

У дисертаційній роботі сформульовано концепцію суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку, що є вирішенням важливої наукової проблеми.

1. Основним змістом суспільно-географічної прогностики є суспільно-географічне прогнозування, а науковим результатом - суспільно-географічні прогнози. У результаті аналізу історії становлення та розвитку суспільно-географічної прогностики можна зробити висновок, що є всі підстави вважати її сформованою самостійною науковою дисципліною у царині суспільної географії. Про це свідчать наявність теоретичних концепцій наукового передбачення розвитку суспільно-географічних об'єктів у майбутньому (складають ядро наукової дисципліни), наявність відповідних методик прогнозування (становлять інструментарій наукової дисципліни), численні приклади практичної перевірки концепцій та методик, спрямовані на обґрунтування заходів з управління регіональним розвитком. У розвитку суспільно-географічної прогностики виділено три етапи - становлення (1930-50-ті рр.), формування теоретичних основ (1960-80-ті рр.) та сучасний (з 1990-х рр.). Розвиток прогностичних суспільно-географічних досліджень відбувався за двома основними напрямами - формально-математичним та соціально-гуманістичним. Об'єктами дослідження суспільно-географічної прогностики є регіони (суспільно-географічні райони, культурні ландшафти - онтологічні об'єкти) та форми просторово-часової організації людської діяльності у регіонах - суспільно-просторові процеси (гносеологічні об'єкти).

2. Регіональний розвиток - це інтегральний суспільно-просторовий процес, що передбачає зміну в часі станів просторової організації людської діяльності у регіонах. Чинниками регіонального розвитку є: передумови (ресурсні фактори, фактори місця та умови розвитку), управлінські та чинники самоорганізації. Ефективним засобом комплексної оцінки чинників регіонального розвитку є визначення синтетичних індикаторів - рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, їх перцепційної привабливості, регіональної безпеки. Основними закономірностями регіонального розвитку є циклічність (постійна, неперервна повторюваність зміни певного набору стадій регіонального розвитку типу „регіональний розвиток - деградація”, „територіальне зростання - спадання”, „територіальне концентрування - дифузія”, „територіальна поляризація - рівномірність розміщення людської діяльності”), стадійність (поступальна зміна станів просторової організації людської діяльності у регіонах: стадії рівномірного розміщення локальних ядер, моноядерної поляризації території, поліядерної поляризації території та рівномірного використання території), гетерохронна коеволюційність (різночасовість розвитку складових суспільно-просторових процесів, які накладаючись, формують єдиний багатовимірний, але односпрямований процес регіонального розвитку, що передбачає наявність спільного темпу еволюції окремих частин), комплексність (спрямованість розвитку регіонів до такого стану у майбутньому, що характеризується максимальною тіснотою та раціональністю зв'язків, пропорційністю, оптимальністю просторової структури - суспільно-просторових комплексів).

3. Базовими методологічними підходами суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку є системно-структурний, біхевіористичний та синергетичний, що розглядають регіон відповідно як систему, як образ, як систему, що самоорганізується. Суспільно-географічними підходами до прогнозування регіонального розвиту є такі три: перший спрямований на передбачення регіонального розвитку в майбутньому, ґрунтуючись на оцінці чинників, які його визначають; другий - передбачає пошук тенденцій, закономірностей регіонального розвитку, базуючись на аналізі динаміки у часі основних його індикаторів; третій - спрямований на виявлення точок біфуркації у розвитку регіонів, потенційних форм просторової організації людської діяльності. Принципи суспільно-географічного прогнозування відповідають методологічним рівням і об'єднані у чотири групи: світоглядно-філософські (діалектизму, об'єкт-суб'єктної єдності, поліконцептуальності, рефлексії, ціннісної орієнтації), загальнонаукові (системності, холістичності, самоорганізації, еволюційності, поліінформативності), суспільно-географічні (територіальної цілісності, просторово-часової єдності, територіальної ієрархічності, регіонального типологізму) та методичні (історичності, цільової спрямованості, варіантності, аналогій, внутрішньої несуперечливості).

4. Методично суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку передбачає виконання трьох етапів: початкового, аналітико-розрахункового та синтетично-конструктивного. Методи суспільно-географічного прогнозування об'єднано у дві групи - експертні та фактографічні. Серед фактографічних виділено методи аналізу та прогнозування динаміки регіонального розвитку, аналізу та прогнозування просторової взаємодії, таксономічного групування, класифікації та оптимізації розвитку регіонів. Методика суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку має блокову структуру, включаючи окремі методики та відповідні методи: виділення територіальних одиниць суспільно-географічного прогнозування (суспільно-географічне районування), аналізу еволюційності регіонального розвитку (методи історико-географічний, літературний, теорії поля, гравітаційні, оверлейного аналізу, теорії графів), його рейтингової оцінки (методи кластерного, дискримінантного аналізу, теорії нечітких множин, експертних оцінок), статистичного (методи факторного, спектрального, кореляційно-регресійного аналізу, згладжування, аналітичного вирівнювання), нелінійного (методи нейромережеві, фрактальної геометрії, нелінійної авторегресії) та оптимізаційного (методи математичного програмування, балансові, нормативні) прогнозування регіонального розвитку.

5. Суспільно-географічне районування передбачає здійснення таких процедур: виділення ядер районоутворення, делімітацію регіонів, аналіз їх просторової структури. Ґрунтуючись на застосуванні математико-картографічних методів, визначено шість регіональних ядер районоутворення в Україні: Київ (Київська столична агломерація), Харків (Харківська агломерація), Одеса (Одеська агломерація), Дніпропетровськ (Придніпровський агломераційний простір), Донецьк (Донбаський конурбаційний простір) та Львів (Львівська агломерація). З використанням методу багатокутників Тіссена визначено межі відповідних регіонів - Столичного, Харківського, Причорноморського, Придніпровського, Донецького та Карпатського. З урахуванням наявності поза сферою інтенсивного впливу регіональних ядер районоутворення значних периферійних („буферних”) територій необхідною є державна підтримка формування нових („програмних”) регіонів - Подільського (з потенційним ядром районоутворення у Хмельницькому), Волинського (Луцьк) та Центрального (Черкаси). Аналіз еволюційності регіонального розвитку найефективніше здійснювати шляхом поєднання двох методичних елементів: історико-географічного аналізу (на основі вивчення різночасових літературних джерел, архівних матеріалів тощо) та математико-картографічного і оверлейного аналізу (шляхом побудови серій карт статистичних поверхонь потенціалів поля людської діяльності за базисні роки та їх накладання). У результаті аналізу еволюційного регіонального розвиту в Україні виділено хвилі районоутворення (як періоди інтенсивного формування ядер районоутворення) та відповідні елементи просторової структури (регіональні, внутрішньорегіональні та локальні ядра). Рейтингова оцінка регіонального розвитку включає дві складових - статистичну (визначення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, регіональної безпеки) та перцепційну (визначення рівнів перцепційної соціально-економічної привабливості регіонів, побудову їх перцепційних портретів). Найвищий рівень соціально-економічного розвитку характерний для Столичного, Придніпровського та Донецького макрорайонів; Київського, Дніпропетровського, Донецького, Запорізького мезорайонів; найнижчий - Подільського, Центрального, Волинського та Карпатського макрорайонів; Чернівецького, Тернопільського, Закарпатського, Херсонського, Кіровоградського, Рівненського, Хмельницького, Житомирського, Волинського мезорайонів. Найвищий рівень регіональної безпеки характерний для Столичного регіону, найнижчий - Донецького. Рівень перцепційної соціально-економічної привабливості найвищим є для Київського та Кримського, найнижчим - Донецького та Луганського мезорайонів. Чіткі перцепційні портрети мають Столичний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський та Карпатський макрорайони.

6. Статистичне прогнозування передбачає виконання таких послідовних процедур: оцінка чинників регіонального розвитку (з використанням факторного аналізу), ретроспективний аналіз динаміки регіонального розвитку (передбачає виявлення циклічних (на основі спектрального аналізу) та випадкових коливань), побудову, вивчення і використання прогнозних однофакторних (трендових, декомпозиційних, авторегресійних) та багатофакторних (множинної регресії) моделей. Отримані результати свідчать, що у регіонах України можна виділити 2-3 виражених цикли динаміки густоти населення як важливого прогнозного індикатора - 24-26-річні, 12-14-річні та 8_10-річні. Найяскравіше 24-26-річні цикли виражені у Донецькому, Луганському, Дніпропетровському, Київському, Львівському, Закарпатському та Кримському регіонах, найслабше - у Вінницькому, Житомирському, Волинському, Рівненському, Чернігівському. У цих же регіонах 8_10-річні цикли практично не виражені. Для більшості регіонів України протягом останніх 3-5 років характерний перехід від стадії експоненційного скорочення до стадії асимптотичного скорочення індикаторів регіонального розвитку, що унеможливлює використання прогнозних трендових моделей (окрім восьми регіонів України, для яких побудовано прогнозні моделі з використанням логарифмічної апроксимуючої функції). Побудовані модель експоненційного згладжування Голта та авторегресійна модель АRІМА дозволяють визначити, що густота населення найвищими темпами скорочуватиметься до 2010 року у Кіровоградському, Чернігівському, Вінницькому, Хмельницькому, Житомирському, Черкаському, Сумському, Донецькому та Луганському регіонах. Найнижчі темпи скорочення характерні для Івано-Франківського, Львівського, Чернівецького, Рівненського регіонів, а у Київському регіоні відбуватиметься її зростання. Нелінійне прогнозування передбачає визначення точок біфуркації у регіональному розвитку, прогнозування кількості та можливих варіантів формування дисипативних структур у регіонах, їх групування на основі карт самоорганізації, нейромережеве прогнозування суспільно-просторових процесів. Як індикатор розвитку процесів просторової самоорганізації визначено рівні територіальної концентрації та диференціації соціальних негараздів. Про перебування регіону поблизу точки біфуркації свідчать різке зростання рівня концентрації та низькі значення коефіцієнта варіації соціальних негараздів. Такими регіонами в Україні нині є Тернопільський, Херсонський та Черкаський. Регіонами, у яких формуються дисипативні структури, можна вважати території із відносно незначним рівнем концентрації та високими значеннями коефіцієнта варіації соціальних негараздів (Київський та Одеський регіони). Побудована нейронно-кластерна модельна на основі карт самоорганізації у межах північно-центральної та західної частин України дозволила ідентифікувати два чітко виражених регіональних ядра концентрації людської діяльності - Київське та Львівське, навколо яких у формі багатокутників розміщені ядра нижчих рангів.

7. Суспільно-географічне прогнозування виступає науково-інформаційною основою для розробки основних складових державної регіональної політики. Експертне узагальнення результатів оцінки передумов, аналізу синтетичних індикаторів регіонального розвитку, оптимальної територіальної спеціалізації регіонів, циклів, стадій, тенденцій регіонального розвитку дозволяє визначати типи проблемності регіонів та обґрунтовувати відповідні заходи регіональної політики. Визначено перспективні стратегії просторової організації людської діяльності в Україні на макро-, мезо- та мікрорівнях. На макрорівні відповідно до рівня соціально-економічного розвитку, регіональної безпеки, привабливості, сформованості регіонального ядра перспективні стратегічні напрями пов'язані із розвитком зовнішньої периферії; розвитком внутрішньої периферії та рекламно-інформаційним підвищенням презентативності регіонів; розвитком внутрішньої периферії та пріоритетним підвищенням соціальної привабливості; стимулюванням розвитку нових ядер районоутворення. На мезорівні відповідно до рівня концентрації населення та господарської діяльності перспективні стратегії просторової організації людської діяльності пов'язані із розвитком сервісно-інформаційних видів діяльності; розвитком виробничих високотехнологічних видів діяльності у поєднанні з окремими видами сервісно-інформаційної; розвитком виробничих та вузькоспеціалізованих сервісних видів діяльності. З урахуванням процесів самоорганізації на мікрорівні утворення внутрішньорегіональних ядер відбуватиметься у межах індустріальної стадії розвитку, а регіональних - у межах постіндустріальної стадії на основі розвитку відповідних видів людської діяльності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії

Мезенцев К.В. Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. - 253 с.

Пістун М.Д., Мезенцев К.В., Тьорло В.О. Регіональна політика в Україні: суспільно-географічний аспект. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. - 130 с. (Особистий внесок автора: розроблено концепцію прогнозування регіонального розвитку, розкрито механізм регіонального програмування, апробовано методику оцінки рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, регіональної безпеки, суспільно-географічного районування).

Навчальні посібники

Мезенцев К.В. Регіональне прогнозування соціально-економічного розвитку. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. - 82 с.

Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Суспільно-географічне районування України. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2000. - 228 с. (Особистий внесок автора: поглиблено концепцію суспільно-географічного районування, проаналізовано еволюцію розвитку регіонів України, їх територіальну структуру, визначено перспективні напрями подальшого розвитку).

Мезенцев К.В., Мезенцева Н.І. Основи зовнішньоекономічної діяльності. - К.: ІТ ФПУ, 2003. - 160 с. (Особистий внесок автора: розроблено методику прогнозування зовнішньоекономічної діяльності).

Статті у наукових фахових виданнях

Пістун М.Д., Мезенцев К.В., Тьорло В.О. Сучасні регіональні соціально-економічні проблеми в Україні // Вісник Київського університету. Географія. - 1999. - Вип. 45. - С. 9-11. (Особистий внесок автора: розкрито зміст основних регіональних соціальних проблем).

Пістун М.Д., Тьорло В.О., Мезенцев К.В. Суспільно-географічні основи регіональної політики в Україні // Економічна та соціальна географія. - 1999. - Вип. 48. - С. 47-54. (Особистий внесок автора: визначено окремі завдання регіональної політики та регіональні проблеми соціально-економічного розвитку України).

Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Особливості господарського освоєння, сучасні проблеми та перспективи розвитку Столичного макрорайону України // Вісник Київського університету. Географія. - 2000. - Вип. 46. - С. 52-55. (Особистий внесок автора: проаналізовано еволюцію та визначено перспективи розвитку Столичного регіону).

Пістун М.Д., Тьорло В.О., Мезенцев К.В. Теоретико-методологічна концепція раціонального розміщення продуктивних сил // Економічна та соціальна географія. - 2000. - Вип. 49. - С. 3-12. (Особистий внесок автора: удосконалено систему факторів розміщення продуктивних сил).

Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Особливості господарського освоєння, сучасні проблеми та перспективи розвитку Центрального макрорайону України // Вісник Київського університету. Географія. - 2001. - Вип. 47. - С. 64-66. (Особистий внесок автора: проаналізовано еволюцію та визначено перспективи розвитку Центрального регіону).

Мезенцев К.В. Прогнозування соціально-економічного розвитку і суспільна географія // Економічна та соціальна географія. - 2001. - Вип. 50. - С. 12-20.

Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Регіональна соціальна безпека в Україні // Економічна та соціальна географія. - 2001. - Вип. 51. - С. 121-128. (Особистий внесок автора: здійснено групування регіонів України за рівнем соціальної безпеки).

Білей А.В., Мезенцев К.В., Мезенцева Н.І. Демогеографічні аспекти соціального розвитку Київського регіону // Вісник Київського університету. Серія географія. - 2002. - Вип. 48. - С. 53-56. (Особистий внесок автора: проаналізовано вплив демографічних чинників соціально-економічного розвитку регіону).

Мезенцев К.В. Історія та методологія суспільно-географічного прогнозування. // Вісник Київського університету. Географія. - 2003. - Вип. 49. - С. 50-54.

Мезенцев К.В. Про використання факторного аналізу в регіональних дослідженнях // Економічна та соціальна географія. - 2003. - Вип. 53.- С. 21_28.

Олійник Я.Б., Мезенцев К.В. Прогнозування регіонального розвитку як конструктивна функція суспільної географії // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 4. Географія і сучасність. - 2003. - Вип. 10. - С. 11-29. (Особистий внесок автора: розкрито зміст об'єктів, методологічних та методичних підходів до суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку).

Мезенцев К.В. Структура інтегрального суспільно-географічного прогнозу регіонального розвиту // Вісник Київського університету. Географія. - 2004. - Вип. 50. - С. 26-29.

Мезенцев К.В. Методика біхевіористичного прогнозування регіонального розвитку // Економічна та соціальна географія. - 2004. - Вип. 54. - С. 17-24.

Мезенцев К.В. Геоінформаційний підхід до регіонального прогнозування соціально-економічного розвитку // Картографія та вища школа. - 2004. - Вип. 9. - С. 47-56.

Мезенцев К.В. Хвилі суспільно-географічного районоутворення в Україні // Вісник Київського університету. Географія. - 2005 - Вип. 51. - С. 38_41.

Мезенцев К.В. П'ять принципових питань щодо прогнозування регіонального розвитку // Економічна та соціальна географія. - 2005. - Вип. 55. - С. 20-27.

Мезенцев К.В. Визначення ядер районоутворення: математико-картографічний підхід // Картографія і вища школа. - 2005. - Вип. 10.- С. 130-137.

Мезенцев К.В. Прогноз регіонального розвитку України з використанням синергетичного підходу // Вісник Київського університету. Географія. - 2006. - Вип. 52. - С. 39-43.

Мезенцев К.В. Суспільно-географічне дослідження регіонального розвитку з використанням карт самоорганізації // Картографія та вища школа. - 2006. - Вип. 11. - С. 107-115.

Олійник Я.Б., Мезенцев К.В. Систематизація методів суспільно-географічного прогнозування: сучасний підхід // Економічна та соціальна географія. - 2006. - Вип. 56. - С. 3-11. (Особистий внесок автора: розкрито зміст та сфери застосування методів суспільно-географічного прогнозування).

Публікації в інших виданнях

Мезенцев К.В., Провотар Н.І. Регіональні соціально-економічні програми: суть, проблеми, досвід // Регіональна політика України: наукові, основи, методи, механізми: Зб. наук. пр. - Львів: ІРД НАНУ, 1998. - Ч.1. - С. 99-103. (Особистий внесок автора: проаналізовано досвід Євросоюзу щодо визначення проблемних територій).

Пістун М.Д., Тьорло В.О., Мезенцев К.В. Основні передумови формування і реалізації регіональної політики в Україні // Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра: Зб. наук. праць. - Луцьк, Настир'я, 1998. - С. 114-117. (Особистий внесок автора: проаналізовано соціальні чинники регіонального розвитку України).

Пістун М.Д., Мезенцев К.В. Новосад Н.О. Нові форми активізації економічної діяльності в Україні // Науковий вісник Ужгородського держуніверситету. Економіка. - 2000. - Вип. 4. - С. 27-36. (Особистий внесок автора: визначено можливості створення спеціальних економічних зон та єврорегіонів як заходів регіональної політики).

Мезенцев К.В. Місце прогнозування в структурі підготовки фахівців з регіонального менеджменту // Географічна наука та освіта в Україні: Зб. наук. пр. - К.: Фітосоціоцентр, 2000. - С. 56-57.

Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Економіко-географічні чинники транскордонного співробітництва Північно-Східного макрорайону України // Регіон: стратегія та пріоритети. - №1-2. - Харків, 2002. - С. 26-28. (Особистий внесок автора: проаналізовано еволюцію та визначено перспективи розвитку Північно-Східного регіону).

Мезенцев К.В. Становлення регіонального прогнозування як напряму суспільно-географічних досліджень в Київському університеті // Географічна наука і освіта в Україні: Зб. наук. пр. - К.: Обрії, 2003. - С. 77_78.

Мезенцев К.В. Перцепція та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів (економічних ландшафтів) // Феномен ландшафту: частина - ціле - все: Зб. наук. пр. - К.: Б.в., 2004. - С. 94-96.

Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Перцепційні портрети регіонів України // Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення: Зб. наук. пр. - Херсон: ПП Вишемирський, 2005. - С. 208-213. (Особистий внесок автора: розроблено та апробовано методику визначення перцепційних портретів регіонів).

Тези наукових доповідей

Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Суспільно-географічні аспекти управління розміщенням продуктивних сил // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (17-18 травня 1999 р.). - К.: Знання, 1999. - Ч.4. - С. 33-34. (Особистий внесок автора: розкрито зміст таксономічного, прогнозного та програмувального аспектів управління розміщенням продуктивних сил)

Мезенцев К.В., Мезенцева Н.І. Розробка суспільно-географічної теорії регіонального розвитку // Україна та глобальні процеси: географічний вимір: Зб. наук. пр. за матеріалами VІІІ з'їзду УГТ. - Луцьк: Вежа, 2000. - Т.1. - С. 196-197. (Особистий внесок автора: охарактеризовано основні суспільно-географічні концепції регіонального розвитку).

Мезенцев К.В. Методические подходы к общественно-географическому прогнозированию регионального развития // Страны и регионы на пути к сбалансированному развитию: Материалы международной научно-практической конференции (01-04 июня 2003 г.) - К., 2003. - С. 177-178.

Мезенцев К.В. Рівень регіональної безпеки як прогнозний індикатор // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (20-21 квітня 2004 р.). - К.: ВГЛ „Обрії”, 2004. - С. 28-29.

Мезенцев К.В. Рейтингові оцінки регіонального розвитку // Україна: географічні проблеми сталого розвитку: Зб. наук. пр. за матеріалами ІХ з'їзду УГТ. - К.: ВГЛ „Обрії”, 2004. - Т.2. - С. 144-146.

Мезенцев К.В. Нейромережеві методи суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку // Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (28-29 квітня 2006 р.). - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. - С. 68-69.

Мезенцев К.В. Методичні новації у прогнозуванні соціально-економічного розвитку регіонів // Регіон-2006: стратегія оптимального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (15-16 травня 2006 р.). - Харків: РВВ ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. - С. 17-19.

Анотація

Мезенцев К.В. Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку: теорія, методологія, практика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук зі спеціальності 11.00.02 - економічна та соціальна географія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

У дисертації розроблено теоретико-методологічні та методичні основи суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку. Визначено місце, об'єкти дослідження та предметну сутність суспільно-географічної прогностики, виділено етапи її становлення та розвитку. Обґрунтовано сутність регіонального розвитку як об'єкту суспільно-географічного прогнозування, виявлено його чинники та закономірності. Розкрито зміст системно-структурного, біхевіористичного та синергетичного методологічних підходів до суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку. Обґрунтовано принципи суспільно-географічного прогнозування. Розроблено методику суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку. Визначено ядра та хвилі суспільно-географічного районоутворення в Україні. Здійснено комплексну статистичну та перцепційну рейтингові оцінки регіонального розвитку України. Розроблено прогноз основних суспільно-географічних індикаторів регіонального розвитку та проведено типізацію регіонів країни за подібністю трендів їх динаміки. Побудовано нейронно-кластерну модель регіонального розвитку з використанням карт самоорганізації. Розкрито механізм використання результатів суспільно-географічного прогнозування з метою розробки заходів регіональної політики.

Ключові слова: суспільно-географічне прогнозування, суспільно-географічна прогностика, регіон, регіональний розвиток, просторово-часова організація, суспільно-географічне районоутворення, регіональна політика.

Аннотация

Мезенцев К.В. Общественно-географическое прогнозирование регионального развития: теория, методология, практика. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора географических наук по специальности 11.00.02 - экономическая и социальная география. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

В диссертации разработаны теоретико-методологические и методические основы общественно-географического прогнозирования регионального развития. Определено место, объекты и предметная суть общественно-географической прогностики, выделены этапы ее становления и развития. Обоснована суть регионального развития как объекта общественно-географического прогнозирования, выявлены его факторы и закономерности. Раскрыто содержание системно-структурного, бехевиористического и синергетического методологических подходов к общественно-географическому прогнозированию регионального развития. Обоснованы принципы общественно-географического прогнозирования. Разработана методика общественно-географического прогнозирования регионального развития. Определены ядра и волны общественно-географического районообразования в Украине. Проведены комплексные статистическая и перцептивная рейтинговые оценки регионального развития Украины. Разработан прогноз основных общественно-географических индикаторов регионального развития и проведена типизация регионов страны по подобию трендов их динамики. Построена нейронно-кластерная модель регионального развития с использованием карт самоорганизации. Раскрытый механизм использования результатов общественно-географического прогнозирования для целей разработки мероприятий региональной политики.

Ключевые слова: общественно-географическое прогнозирование, общественно-географическая прогностика, регион, региональное развитие, пространственно-временная организация, общественно-географическое районообразование, региональная политика.

Summary

Mezentsev K.V. Human-Geographical Forecasting of the Regional Development: Theory, Methodology, Practice. - Manuscript.

The dissertation on the degree of Doctor of Geographical Science on speciality 11.00.02 - Economic and Social Geography. - Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2006.

In the dissertation the theoretical-methodological and methodical bases of human-geographical forecasting of regional development are developed. The place, objects and subject essence of human-geographical science of future is determined, the stages its formation and development are allocated. The modern directions of researches of the regional development and forecasting at foreign human-geographical schools are analyzed. The essence of the regional development as object of the human-geographical forecasting is proved. The factors and laws of the regional development are revealed from the point of view of human geography.

The contents of the system-structural, behavioral and synergetic methodological approaches to human-geographical forecasting of the regional development are exposed, the basic properties of objects of the forecasting are revealed within each of them. The four level's system of principles of the human-geographical forecasting is proved. The systematization of the human-geographical forecasting methods is carried out. The methodic of the human-geographical forecasting of the regional development is developed.

The nucleuses of the human-geographical region formation in Ukraine and appropriate regions are determined. The evolution of the regional development are analyzed, the waves of the human-geographical region formation in Ukraine are allocated. Are carried out complex statistical and perception rank estimation of the regional development in Ukraine on the basis of account of synthetic indicators - levels of the socio-economic development, regional safety, and perceptive socio-economic attraction of regions. Are constructed the perceptive portraits of the regions of Ukraine. As a result of the analysis of cycling and staging of the regional development in Ukraine are constructed the forecast of its basic indicators and are made the typing of regions on similarity of the trends of its dynamics. The methodic of nonlinear forecasting of the regional development is developed and approbation. There is constructed the neural-cluster model of regional development with use of the self-organizing maps.

The author's concept of use of the human-geographical forecasting results for the substantiation of measures of the regional policy is developed. The perspective strategy of spatial organization of human activity in regions of Ukraine on macro-, mezo- and microlevels are determined.

Key words: human-geographical forecasting, human-geographical science of future, region, regional development, spatial-temporary organization, human-geographical region formation, regional policy.

Размещено на Allbest.ru