Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Переорієнтація господарського комплексу на розвиток цих галузей промисловості дасть змогу більш як на третину скоротити споживання енергоресурсів, звести до мінімуму забруднення природного середовища, збільшити випуск конкурентоспроможної продукції, валютні надходження.

4. Гірничо-металургійний комплекс

Гірничо-металургійний комплекс України - це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії, виробництво чавуну, сталі кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До гірничо-металургійного комплексу належить також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія тощо.

Основними споживачами продукції гірничо-металургійного комплексу є машинобудування, будівництво, транспорт.

Функціональним ядром комплексу є чорна і кольорова металургія.

Сприятливими умовами для розвитку гірничо-металургійного комплексу в Україні є територіальні поєднання великих родовищ коксівного вугілля, залізної та марганцевої руд, високоякісних вапняків і формувальних пісків та вогнетривів, наявність родовищ алюмінієвої сировини, ртутних, титанових, нікелевих, ванадієвих молібденових руд, магнієвої сировини, забезпечення транспортною мережею і водними ресурсами, значна кількість вторинної сировини.

Гірничо-металургійному комплексу притаманна висока концентрація, автоматизація та механізація виробничих процесів, компактність територіального зосередження. Він впливає на формування галузевих промислових, металургійних вузлів і центрів.

Сучасна металургія України посідає одне з провідних місць у міжгалузевій структурі промисловості. Україна має необхідні умови для розвитку чорної металургії. Це великі запаси залізних і марганцевих руд, виробничі потужності металургійних заводів, кадри, розвинені машинобудівний комплекс і будіндустрія.

Виробництво чорних металів зосереджено на підприємствах повного циклу (з випуском чавуну, сталі, прокату), що розміщені в чотирьох регіонах - у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), Криворіжжі (Кривий Ріг), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Краматорськ), Приазов'ї (Маріуполь).

Основними чинниками розміщення підприємств повного циклу є місця залягання залізної руди та коксівного вугілля.

Чорна металургія включає також виробництво феросплавів (Нікополь, Запоріжжя, Стаханов), труб (Нікополь, Новомосковськ, Дніпропетровськ, Харцизськ, Макіївка, Маріуполь). Коксохімічна підгалузь чорної металургії України представлена 15 коксохімічними заводами.

Продукція чорної металургії України має попит на світовому ринку, завдяки чому галузь належить до важливих джерел надходження валюти.

Однак сучасний стан основних виробничих фондів чорної металургії України характеризується високим ступенем зношеності. Це засвідчує негайну необхідність технічного переоснащення галузі з реконструкцією більшої частини діючих та будівництвом нових агрегатів.

Важливою особливістю теперішнього стану розвитку чорної металургії України є недосконалість структури виробництва. Загальний випуск металопродукції перевищує потреби України. Проте залишається гострий дефіцит тонного листа, білої жерсті, листа і труб з покриттям, нержавіючої сталі, сталі електротехнічного призначення, водопровідних труб та інших видів металопродукції. Це зумовлює необхідність реструктуризації металургійного виробництва.

Важливе значення має скорочення витрат на випуск металу завдяки впровадженню більш прогресивних технологій.

Потребують вирішення багато питань щодо якості сталі та металопродукції.

Серед інших проблем - значне поліпшення екологічної обстановки в регіонах з розвиненим металургійним виробництвом, скорочення потреби у паливі.

Порівняно з чорною металургією менш розвинена в Україні кольорова металургія, що пов'язано передусім з відсутністю розвіданих сировинних ресурсів.

Алюміній з орієнтацією на джерело дешевої електроенергії та привізний з Миколаєва глинозем (з імпортних бокситів) виробляється в Запоріжжі, цинк з привізної сировини - у Костянтинівці Донецької області (електроенергетичний чинник), електро- та енергомісткі титан і магній - у Запоріжжі, магній також - у Калуші Івано-Франківської області, де є сировина; ртуть - у Микитівці Донецької області, латунний і мідний прокат - у Артемівську Донецької області.

В Україні налагоджено виробництво й інших кольорових металів - цирконію, кобальту, ніобію.

Складовою розвитку кольорової металургії є заготівля і переробка брухту кольорових металів.

В Україні набуло розвитку виробництво рідкісних металів на базі найбільшого в Європі родовища рідкісних металів та супутніх їм рідкісноземельних елементів.

Машинобудівний комплекс

Виняткове значення машинобудівного комплексу в господарському комплексі країни полягає передусім у тому, що він дає знаряддя праці для матеріального і нематеріального виробництва.

Машинобудівний комплекс - міжгалузевий господарський комплекс України, що об'єднує систему науково-дослідних, конструкторсько-технологічних організацій, підприємств (об'єднань), продукція яких (машини, устаткування, прилади, апарати, механізми, послуги) має загальноекономічне призначення, виробничу та експлуатаційну спільність.

До складу машинобудівного комплексу входять три великі групи галузей: машинобудування (16 комплексних інтегрованих галузей, 90 галузей і підгалузей), промисловість металевих конструкцій і виробів (14 галузей), ремонт машин і устаткування (16 галузей).

Машинобудування характеризується складною структурою і великою кількістю галузей. Провідне місце в машинобудівному комплексі України посідають сільськогосподарське машинобудування, автомобілебудування, електротехніка, важке і тракторне машинобудування. Розвинене також приладобудування, виробництво засобів автоматизації й управління, верстатобудівна та інструментальна галузі промисловості, які слід віднести до галузей високої технології.

Багатогалузева структура машинобудування і металообробки, їхні техніко-економічні особливості (конструкційна складність машин і широка спеціалізація та кооперування, метало- і працемісткість, малотранспортабельність тощо) зумовлюють специфіку розміщення різних галузей. Вирішальне значення при цьому мають такі чинники, як споживчий, сировинний, трудовий, науковий і особливо зручне транспортно-географічне положення або сприятливе поєднання цих чинників.

Орієнтація на споживача - провідний чинник розміщення підприємств машинобудування, оскільки дешевше перевозити метал і комплектуючі вироби, ніж громіздкі машини.

Металомісткі виробництва тяжіють до металургійних баз (локомотивобудування, виробництво шахтового і металургійного устаткування тощо), працемісткі - до місць зосередження кваліфікованих кадрів (випуск верстатів, приладів, літаків).

Кожна спеціалізована галузь машинобудування має певні особливості територіальної організації.

Розміщення машинобудівної галузі на території України характеризується нерівномірністю і недостатньо ефективною територіальною структурою виробництва.

Найбільша концентрація машинобудівних підприємств характерна для Києва, Харкова, Львова, Одеси, Запоріжжя. Дуже низький розвиток цієї галузі у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

Структура машинобудування країни характеризується переважанням металомісткіх галузей і недостатнім розвитком наукомісткіх.

У цілому розвиток і розміщення машинобудування України супроводжується сукупністю таких загальних проблем його територіальної організації:

1. Концентрація машинобудівного виробництва у великих містах;

2. Недостатньо ефективна галузева й організаційна структура машинобудування;

3. Слабкий розвиток машинобудівної бази в середніх і малих містах, окремих регіонах;

4. Відсутність комплексного розвитку машинобудування в багатьох машинобудівних центрах і регіонах;

5. Відсутність комплексного розвитку машинобудування в багатьох машинобудівних центрах і регіонах;

6. Територіальна несумісність підприємств ряду галузей;

7. Недостатній розвиток внутрішньо регіональної виробничої кооперації.

Тема 11. Сутність регіональної економіки та її територіальні особливості

1. Предмет регіональної економіки

Регіональна економіка як наука є відносно молодою: перші серйозні дослідження її методологічних основ належать до початку 20-го ст. Серед дослідників вагомий внесок у її розвиток зробили представники американської школи Г. Зіпф, У. Ізард, В. Беррі; серед вчених європейської школи - В. Кристаллер, В. Льош, Х. Бос, Г. Александерсон, А. Вебер та ін.

У радянський період перші дослідження з регіональної економіки припадають на початок 50-х років нинішнього століття. Серед учених цього періоду слід відмітити Р. Шніпера, А. Аганбегяна, Є. Алаєва, М. Некрасова, В. Кістанова, Б. Бадмана та ін. Плідно працюють у цьому напрямі й представники української школи: М. Долішній, М. Чумаченко, С. Дорогунцов, І. Лукінов, М. Тимчук та ряд інших вчених.

Сам предмет регіональної економіки як науки вперше в кінці 60-х років сформулював академік М. Некрасов. На його думку, регіональна економіка, спираючись на економічні закони, вивчає сукупність економічних факторів та явищ, зумовлених раціональним розміщенням продуктивних сил, яке розглядалося ним як основна і головна складова даного предмета дослідження.

Інші автори розглядають регіональну економіку як частину економічної географії. При цьому дослідники вважають, що вона вивчає фактори, які зумовлюють ефективне поєднання різних виробників у територіально-промислових комплексах. Треті не включають питання розміщення продуктивних сил до предмета даної науки.

Регіональну економіку слід розглядати тільки через призму відтворювальних процесів і діяння економічних законів виробництва, розподілу та обміну матеріальних благ.

Необхідно чітко визначити, що сферою діяння і впливу регіональної економіки є адміністративно окреслена територія - регіон, яка в ринкових умовах характеризується відносною економічною самостійністю, специфічними ознаками господарського розвитку, соціальними традиціями тощо.

Основним предметом регіональної економіки є пропорції економічного відтворення в регіоні.

Отже, під регіональною економікою слід розуміти цілісну систему закономірностей, зв'язків і пропорцій здійснення відтворювальних процесів суб'єктами господарської діяльності різних форм власності на адміністративно окресленій території. Це визначення дає змогу сформулювати предмет дослідження регіональної економіки, який включає:

вивчення соціально-економічного розвитку регіональних систем у відповідності із законами розширеного відтворення, оскільки відтворювальний аспект є основним у дослідженні;

розгляд економіки регіонів через систему взаємодіючих суб'єктів - підприємств і організацій різних форм власності, між якими існують матеріальні, фінансові та інформаційні зв'язки;

дослідження закономірностей і принципів розміщення усіх елементів продуктивних сил та соціальної інфраструктури, аналіз, прогнозування і обґрунтування напрямів розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку та економічних вимог;

вивчення економіки регіонів і міжрегіональних економічних зв'язків, а також територіальної організації господарства; дослідження регіональних пропорцій (співвідношень) різних видів економічної діяльності;

дослідження регіонального відтворювального процесу через фази виробництва, розподілу, обміну і споживання;

визначення змін відносин власності, структури управління, сфер господарських взаємовідносин, системи вертикальних і горизонтальних зв'язків, внаслідок яких трансформуються економічні інтереси суб'єктів регіональної економіки;

оцінку ефективності функціонування суб'єктів господарювання на території та визначення шляхів її підвищення;

обґрунтування методів і організаційних засобів дослідження регіональної економіки.,

Предмет регіональної економіки неможливо чітко з'ясувати без визначення поняття “регіон”. Тим більше , що в науковій літературі воно часто вживається як синонім понять “територія” і “район”. “У всякій науці, як показує історія наукових знань, - писав М.М.Колосовський, - найважчою та найважливішою справою є вихідні поняття та положення. В математиці таким є поняття про число, у фізиці - поняття про матерію, в біології - вчення про “первинну” живу матерію - клітину, в географії - вчення про регіони”, Проте, як справедливо зауважують інші автори, поняття “регіон” є речовим не тільки для географії, а й для всіх економічних наук, які пов'язані з просторовими, територіальними аспектами суспільного відтворення.

В монографії Є.Б. Алаєва регіон визначається як територія, що характеризується єдністю, взаємозалежністю складових елементів, цілісністю, причому ця цілісність - об'єктивна умова та закономірній результат даної території. В інших публікаціях наголошується на тому факті, що термін “регіон” є синонімічним терміну “район”. Е. Маркузен під регіоном має на увазі й частину штату, й окремий штат, і декілька штатів. З економіко-географічної точки зору як окрему територію країни з більш-менш однорідними умовами розвитку продуктивних сил розглядає регіон В.Симоненко.

Звичайно, в умовах адміністративно-розподільної системи з використанням переважно галузевого принципу управління термінологічна багатозначність, пов'язана з територіальним аскетом суспільного виробництва, не мала великого значення, оскільки розвиток будь-якої території визначався виключно галузевими рішеннями.

Нині, коли територіальна одиниця є об'єктом управлінських рішень (а саме ці рішення можуть прийматися на різних ієрархічних рівнях управлінської системи - державному, регіональному, муніципальному), необхідні більша єдність та чіткість при визначенні районування країни і законодавче закріплення статусу кожного рівня управління. Це тим важливіше, що сама регіональна економіка ґрунтується на понятті “регіон”.

Для потреб практики термін “регіон”, очевидно, має право на вивчення чи визначення як частини країни з географічної точки зору. Це буде географічний регіон. Мабуть ,є доцільним і вживання терміна “регіон” з економіко-географічної точки зору, хоча більше для цього підходить поняття “економічний регіон”.

У рамках розвитку теорії і практики регіональної економіки регіон є поняттям адміністративно-економічним, і під ним слід розуміти територіально спеціалізовану й адміністративно окреслену частину національної економіки, яка характеризується єдністю та цілісністю відтворювального процесу й управління. При цьому характерними ознаками адміністративно-економічного регіону можна вважати:

наявність територіально-виробничої структури, пов'язаних економічними зв'язками в сукупності всіх населених пунктів адміністративної території (області);

існування інтегрованого середовища, яке функціонує переважно за замкнутим виробничим циклом;

можливість створення кінцевої продукції на основі територіального поділу праці і ефективного використання природних ресурсів;

функціонально-просторове середовище, в якому здійснюється погодження регіональних і всіх наявних на визначеній території аспектів економічного відтворення;

функціонування єдиної комунікаційної, транспортної та економічної системи;

відносну самостійність господарювання в рамках національної економіки за рахунок забезпечення власними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами;

наявність розвинутої ринкової інфраструктури.

2. Принципи функціонування регіональної економіки

Першим принципом функціонування регіональної економіки є цілеспрямованість. При цьому слід мати на увазі те, що зростання виробництва не є основною складовою регіональної системи господарювання, не може стосуватися будь-якої економічної системи. Цілеспрямованість у даному випадку визначається як умова досягнення конкретних цілей у рамках функціонування системи. Для регіональної економіки така ціль - двоєдина:

спрямованість регіональної економічної системи в русло саморозвитку для здійснення розширеного економічного відтворення;

відповідність конкретних цілей розвитку регіональної економічної системи загальним цілям національної економіки та достатність їх взаємозв'язку.

Регіональна економіка має системно відповідати також вимогам принципу цілісності. При цьому мається на увазі той факт, що тільки ця система, а не якась її частина повинна виконувати відповідну функцію і забезпечувати досягнення відповідних цілей. Цілісність у даному випадку слід розуміти як можливість регіональної системи функціонувати в автономному режимі на основі комплексного використання природних, мінерально-сировинних, трудових і фінансових ресурсів і, відповідно, єдиної функції управління цим розвитком.

Сутність принципу самоорганізації полягає в тому, що регіональна економіка має розвиватися так, щоб найкращим чином використовувати наявний ресурсний потенціал і найефективнішим шляхом досягати поставлених цілей. Тут йдеться про межі ефективності господарювання в рамках даної економічної системи та досягнення економічної самостійності.

Що ж до вимог принципу специфічності та загальності, то регіональна економіка повинна:

мати загальні риси, що кореспондуються з національною економікою в цілому;

мати загальні риси, що кореспондуються з аналогічними регіональними системами;

бути наділеною специфічними особливостями, які визначають природну диференціацію умов господарської діяльності на території країни.

Очевидно, регіональні економічні системи, які відповідають цим загальним передумовам, формуються відповідно до закону поділу суспільної праці.

Регіональна економіка належить до динамічних систем, їй притаманний саморозвиток. Докорінні зміни у виробничих відносинах, пов'язані з реальним поворотом економіки до потреб населення, розвиток місцевого

Самоврядування, економічна самостійність підприємств, нові форми організації на місцях об'єктивно спонукають до перегляду пріоритетів у системі складових регіональної економіки. При цьому центр ваги переноситься з питань розміщення виробництва на проблеми соціального та економічного розвитку територій, а директивне встановлення виробничих завдань поступається місцем варіантній розробці можливих сценаріїв розвитку. В нових економічних умовах предмет регіональної економіки має тенденцію до розширення за рахунок включення до його сфери нових чинників. Новими для регіональної економіки є дослідження і прогнозування процесів формування регіональних ринків, фінансових проблем територій, створення в регіонах економічного середовища, сприятливого для розвитку товарно-грошових і кредитних відносин, включаючи процеси приватизації і формування ринкової інфраструктури.

3. Господарські суб'єкти і цілі регіонального розвитку

Зміна предмета регіональної економіки породжує ланцюгову реакцію: змінюється система господарських суб'єктів. Якщо раніше суб'єктами економіки регіону виступали лише державні структури, то тепер формується багатоукладне господарство. Поряд з державними підприємствами та організаціями як суб'єкти виступають акціонерні товариства, орендні підприємства, приватні фірми, іноземні компанії, спільні підприємства, а також комерційні банки, біржі, фінансові групи, економічні зони, страхові компанії, зовнішньоторговельні фірми тощо. Результатом здійснення реформи власності в умовах ринку має стати змішана ринкова економіка.

У перехідний до ринку період виникають відповідні модифікації і в методології дослідження регіональної економіки. Насамперед змінюються підходи до формування регіональних цілей розвитку. Замість забезпечення додаткового економічного ефекту за рахунок оптимізації організації господарства на перше місце виходить створення сприятливих умов для життя та соціального забезпечення населення регіонів. Конкретизація цілей виступає у формі інтересів регіонів, доступних для регіонального управління, якими є:

відповідність рівня та способу життя населення, його окремих прошарків та груп світовим стандартам;

наявність регіональних бюджетно-фінансових та інших економічних засобів регулювання економіки;

існування можливостей для використання трудових (виробничих, інтелектуальних) потенцій населення, тобто місць застосування праці;

функціонування інфраструктурно-забезпечених внутрішньо - та міжрегіональних зв'язків (господарських, соціальних, інших);

стабільність суспільно-політичної та національно-етнічної системи.

Зміна інтересів приводить до зміни критеріїв раціоналізації розміщення продуктивних сил регіону. Замість жорсткої орієнтації на задоволення державних інтересів для різних регіонів критеріями виступають:

підвищення рівня життя, соціальної захищеності регіону;

величина економічного ефекту для даної території, яка вимірюється у вигляді приросту фінансових або матеріальних ресурсів;

ступінь екологічної безпеки та дотримання рівноваги системи.

Серйозного збагачення потребує й палітра методів регіональних досліджень. Зростає роль програмно-цільового методу. Цільові програми стають одним з центральних засобів управління регіональним розвитком. Суттєво розширюється застосування балансового методу в зв'язку з необхідністю використання фінансових балансів, розробленням балансів зайнятості населення, підвищенням вимог до територіальних балансів виробництва та споживання продукції, Складання регіональних балансів дає змогу встановити рівень комплексності розвитку регіону, наявність у ньому диспропорцій.

В умовах ринку проблеми розвитку господарства регіону стають дедалі складнішими, а галузеві й територіальні зв'язки - все більш керованими. Тому виникає потреба в розробці й застосуванні економіко-математичних моделей. Можна виділити такі основні напрями економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів:

моделювання регіональних пропорцій розвитку економіки;

моделювання розміщення підприємств;

моделювання формування господарських комплексів регіону.

Очевидно, що й робота регіональних економічних органів у нових умовах набуває нового цільового напряму. До недавнього часу вони головним чином виконували функцію розробки передпланових документів, які потім використовувалися для обґрунтування директивних рішень. Тепер результати досліджень регіональних економічних органів перетворюються в наукові прогнози, які використовуються місцевими органами, а також підприємствами й організаціями як орієнтири для регулювання економічного розвитку.

Таким чином, найважливішими напрямами еволюції методології регіональної економіки в умовах ринку є розширення поля врахованих факторів, повне врахування регіональних особливостей, інтересів населення, а також багатокритеріальний підхід до оцінки регіонального розвитку.

Тема 12 . Особливості розвитку продуктивних сил регіонів України

В останнє десятиріччя багато вчених зробили спроби розробити варіанти схем поділу України на економічні регіони. Однією з найбільш вдалих спроб соціально-економічної регіоналізації є схема, запропонована О.І. Шаблієм. Він виділяє в Україні шість соціально- економічних регіонів. Їхні ядра - найбільші міські агломерації. Проте розробники альтернативної схеми вважають, що вона має певні недоліки: невдалі назви окремих регіонів, недоцільність віднесення Хмельницької області до Західного регіону.

Група вчених Національної академії наук(М. Долішній, М.Паламарчук, О. Паламарчук) на основі дослідження природи, населення і господарства України прийшли до висновку, що макрорегіонів на території України можна виділити шість: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Причорноморський, Харківський. Назва макрорегіону пов'язана з характерними особливостями географічного положення його території; в інших випадках для чіткості уявлення про географічне положення макрорегіону йому давалася назва за найменуванням його центру - найбільшого міста.

1. Центральний регіон

До складу Центрального регіону входять Київ і шість областей: Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська. Його площа 158,7 тис. км². Це найбільший за площею (26,4 відсотка від загальної площі) регіон України. Чисельність населення в цьому регіоні становить 12,2 млн чол., або 23,7 відсотка від загальної чисельності населення України.

На території регіону розташовано 96 міст та 176 селищ, міського типу, або 1/5 від їхньої загальної кількості в Україні.

Територія Центрального регіону характеризується дуже вигідним транспортно-географічним положенням, а також близькістю до сировинних баз, основних промислових регіонів і регіонів споживання готової продукції.

Важливим регіональним чинником розвитку господарства Центрального регіону є його могутній трудоресурсний потенціал. На території висока густота населення -- 83 чол. на км². Основною проблемою регіону є розвиток малих міських поселень, відродження села і сільського господарства.

Видобуток і переробка корисних копалин є основою розвитку окремих галузей промисловості. У східній частині регіону (Чернігівська область) зосереджені родовища нафти і природного газу. У регіоні є родовища ільменітів у Житомирській області, а також великі запаси нерудної сировини з вигідними умовами розробки. Значні запаси мінеральних вод у Хмільнику (Вінницька область) і Миронівці (Київська область). Основні лісові масиви регіону зосереджені в поліській його частині. У регіоні сприятливі умови для розвитку багатьох галузей сільсько- господарського виробництва.

Сучасна виробнича спеціалізація Центрального регіону в територіальному поділі праці представлена машинобудуванням (приладобудування, верстатобудування, електроніка, радіоапаратура тощо), хімічною, харчовою, легкою промисловістю.

Центральний регіон є одним з недостатньо забезпечених паливно-енергетичними ресурсами, які він змушений завозити з інших регіонів.

Машинобудівна продукція має внутрішньодержавне та міжнародне значення. Найбільшими центрами машинобудування є Київ, Біла Церква, Бровари, Ніжин, Бердичів, Коростень, Могилів-Подільський. Найважливіше значення мають підприємства середнього і точного машинобудування (суднобудування, верстатобудування, приладобудування та електроніка), виробництво медичної апаратури.

Розвиток машинобудування регіону зумовлений наявністю споживачів, кваліфікованих трудових ресурсів, потужної науково-технічної бази.

Підприємства хімічної промисловості виробляють продукцію основної хімії, лаки, фарби, пластмаси, хімічне волокно, реактиви, ліки тощо.

Деревообробна промисловість зосереджена в центрах масового споживання: Київ, Житомир, Чернігів, Коростень. Спеціалізація сільського господарства зумовлена наявністю двох природних зон: поліської (зернові культури, льон-довгунець, картопля і молочно-м'ясне тваринництво) і лісостепової (зернові культури, цукрові буряки, картопля, овочі, м'ясо-молочне тваринництво і свинарство).

У її складі харчової промисловості виділяються галузі спеціалізації (цукрова, спиртово-горілчана, плодоовочевоконсервна, м'ясо-молочна, масложирова) та галузі, які обслуговують потреби населення регіону (борошномельна, хлібо-пекарська, кондитерська, макаронна, пивоварна). Легка промисловість тільки частково працює на власній сировині (м'ясна, шкіряна, хутрова й взуттєва).

Основними видами транспорту регіону є залізничний, автомобільний, залізничний, трубопровідний.

Для регіону характерна складна екологічна ситуація, яка зумовлена аварією на ЧАЕС. За оцінками забруднення зазнали 26 відсотків загальної площі рекреаційних ландшафтів України, в тому числі у Київській області -- 87, Житомирській -- 75, Чернігівській -- 56 відсотків.

Перспективні напрями розвитку господарства Центрального регіону пов'язують з поглибленням спеціалізації на різноманітних галузях висококваліфікованого машинобудування (верстати, електротехніка, іі]ііі засоби автоматизації). Може знизитися роль розміщених тут хімічних виробництв (хімічні волокна, шини, лаки, фарби) і зрости значеним і (текстильна, трикотажна, швейна, взуттєва) і харчової промисловості.

Складною є проблема відновлення екологічної рівноваги. Слід удосконалити інженерні мережі інфраструктурного забезпечення. Особливої актуальності набуває проблема раціонального використання меліоративних земель, запобігання забрудненню річок.

2. Донецький регіон

До складу Донецького регіону входять Донецька і Луганська області. Його площа 53,2 тис. км², або 8,8 відсотка території України. За розмірами території це найменший регіон в Україні, проте для нього характерна висока територіальна концентрація соціально-економічного потенціалу . У регіоні проживає 7,9 млн чол., або 15,3 відсотка населення України. Тут висока густота населення -- 149 чол./км². На території регіону розташовано 88 міст і 243 селища міського типу, або понад 1/4 їхньої кількості в Україні. Донецька і Луга'нська області - одні з найбільш розвинених в економічному відношенні областей У країни.

За загальною вартістю чистого продукту Донецька область посідає перше місце в Україні. Через структурні особливості (висока частка матеріало-, теплоенергомістких галузей) продуктивність праці в індустрії Донбасу дещо поступається її рівню в цілому по країні. У промисловості цього регіону зайнято 1/5 загальної чисельності промислово-виробничого персоналу країни.

У структурі економіки Донбасу переважають такі капіталомісткі виробництва, як паливно-енергетичний, металургійний комплекси, важке машинобудування, основна хімія. Їхня сукупна частка в структурі промислового виробництва регіону сягає 70--80 відсотків. Частка інтелекто-, працемістких, ресурсозберігаючих галузей і виробництв ще надто мала, не відповідає можливостям регіону, потребам його населення.

Галузева структура Донбасу орієнтована переважно на сировинну базу (вугілля, метал, хімічну мінеральну сировину тощо). Спеціалізовані галузі Донбасу є неманевреними й опосередковано стримують загальну структурну трансформацію виробництва.

Аграрний сектор економіки Донбасу не дуже розвинений. Це зумовлено відчуженням значних земельних площ з метою несільськогосподарського використання за низьких темпів рекультивації земель, нераціональним використанням вторинних ресурсів.

Донбас завозить багато видів продовольства, незважаючи на сприятливі в цілому грунтово-кліматичні умови. Гострою є тут екологічна ситуація. Для регіону характерна надто висока розораність сільськогосподарських угідь -- близько 80 відсотків, що спричиняє розвиток водної ерозії, а також високий рівень забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами. Катастрофічною є екологічна ситуація в містах Донбасу, особливо в Маріуполі, Макіївці, Алчевську, Донецьку, Єнакієві, Горлівці, Стаханові).

За останні десятиліття обсяги видобутку вугілля знижуються. Головна причина полягає у вкрай незадовільному стані шахтарського фонду України та низьких темпах його оновлення внаслідок нестачі інвестиційних ресурсів. Значно уповільнилось оновлення потужностей за рахунок будівництва і введення в дію нових шахт. За останні 15 років у регіоні не було закладено жодної шахти. Подальший розвиток продуктивних сил Донецького регіону, підвищення товарності його господарства, вирішення важливих соціальних проблем потребують значних інвестиційних ресурсів.

Винятково важливою є проблема подальшого розвитку продуктивних сил Донбасу -- оновлення на якісно більш сучасній матеріально-технічній базі створеного тут потужного виробничого потенціалу в таких галузях, як вугільна промисловість, металургія, машинобудування, хімія тощо. Першочергове значення має якісна переорієнтація інвестиційної політики, насамперед за рахунок різкого збільшення частки капітальних вкладень на реконструкцію і технічне переоснащення.

Потрібна розробка та здійснення дійових заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища і комплексного використання мінерально - сировинних, паливно-енергетичних ресурсів та відходів виробництва.

Підприємства металургійного, хімічного та інших виробництв, що найбільш негативно випливають на навколишнє середовище, доцільно перевести на повторне водопостачання, слід звести до мінімуму викиди шкідливих речовин тощо.

Необхідно виробити та здійснити ефективні заходи щодо збалансованого розвитку систем розселення, особливо міських агломерацій.

3. Західний регіон

Західний регіон включає 7 областей: Волинську, Закарпатську, Івано- Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку. Його площа становить 110 тис. км², або 18,3 відсотка загальної території України регіоні проживає майже 1/5 чисельності населення країни. Регіон вирізняється найбільшою кількістю міст (117) посідає друге місце за кількістю поселень міського типу (144) після Донецького регіону.

Особлива роль Західного регіону України в системі зовнішньо-політичних та соціально-економічних пріоритетів зумовлена його геополітичним положення. Це сприятливий чинник входження України до різноманітних європейських економічних та суспільно-політичних структур.

Через територію Західного регіону пролягає 12 залізничних сполучень з п'ятьма сусідніми державами, на більшості з яких встановлені прикордонні залізничні переходи. Потужними нафто- і газопроводами транспортується основна частина експорту російського і туркменського газу, а також російської нафти в країни Центральної та Західної Європи.

Найбільшими магістральними газопроводами є «Братерство», «Союз», Уренгой -- Помари -- Ужгород, нафтопровід «Дружба».

Наявна мінерально-сировинна база стала базою для формування вугільної, нафтохімічної промисловості та промисловості будівельних матеріалів. Важливим джерелом енергоносіїв у регіоні є Львівсько-Волинський вугільний басейн. Більша частина основних нафтових і газових родовищ вироблена частково або повністю.

На території регіону є значні поклади торфу, четверта частина балан-сних запасів якого має промислове значення. З родовищ металів у регіоні перспективними для освоєння можуть бути Берегівське і Біганське родовища поліметалевих руд, а також поклади Мужієвського золотоносного родовища на Закарпатті.

На території Львівської та Івано-Франківської областей розвідано близько 20 родовищ самородної сірки . Тут знаходяться промислові поклади калійних солей. Найбільші родовища -- Стебниківське, Калуш-Голинське і Бориславське. Розробляються родовища кам'яної солі: Солотвинське (Закарпатська область), Болехівське і Долинське (Івано-Франківська область), Дрогобицьке (Львівська область). Загальнодержавне значення має Борислав родовище озокериту.

На території Західного регіону є поклади різноманітних будівельних матеріалів: цементної сировини, крейди, вапняків, будівельного каменю, гіпсу, цегельно-черепичної сировини тощо. У регіоні найнижчий у країні рівень сільськогосподарського освоєння і розораності земель. Потенціал водних ресурсів регіону характеризується задовільним рівнем забезпечення потреб виробництва, населення та комунально-побутових підприємств. Водозабезпеченість одного жителя регіону у 3 рази більше середньої по Україні (без урахування транзитного стоку. Ліси Західного регіону -- найбільша лісосировинна база України. Тут зосереджена 1/4 частина лісового фонду країни і більше половини стиглих і перестійних насаджень. У цілому лісокористування ведеться більш інтенсивно, ніж в інших сировинних регіонах України.

Західний регіон вирізняється широким видовим складом природних рекреаційних ресурсів, їхньою концентрацією і досить великими запасами. Тут налічується понад 800 водопунктів мінеральних вод практично всіх бальнеологічних типів.

Екологічна ситуація в Західному регіоні в цілому несприятлива, особливо в окремих його місцевостях, де розвинені гірничохімічна, нафтопереробна, лакофарбова галузі виробництва. Аналогічна ситуація склалася в межах Львівсько-Волинського вугільного басейну, в зонах впливу Яворівського і Роздольського ВО «Сірка», Калушського ВО «Хлорвініл». Певну дестабілізацію в екологічну ситуацію і курортних зон зокрема вносить необмежене вирубування лісів.

Для регіону характерна дещо вища, ніж у середньому по країні, густота населення (90 проти 84 чол./км²). У регіоні встановилася стійка тенденція скорочення темпів приросту чисельності населення. Йому властиві міграційні міжобласні зв'язки.

Деформованість галузевої та територіальної структур зайнятості трудових ресурсів зумовлює високий рівень безробіття в регіоні. Рівень розвитку соціальної інфраструктури є досить нерівномірним як у галузевому, так і територіальному аспекті і значно нижчий від середніх показників по країні.

Провідними галузями промисловості регіону є лісова, хімічна та нафтохімічна, машинобудування і металообробка, легка і харчова промисловість. Машинобудівний комплекс регіону представлений галузями приладобудування, електротехнічної, верстатобудівної, інструментальної і автомобільної промисловості, підприємствами хімічного, нафто-хімічного, будівельно-шляхового та комунального машинобудування, електронної та радіотехнічної промисловості.

У регіоні є необхідні передумови для розвитку автобусного, сільськогосподарського і підйомно-транспортного машинобудування на базі наявного науково-виробничого потенціалу, а також за рахунок створення необхідних потужностей.

Для розвитку лісовиробничого комплексу в регіоні є достатня сировинна база. Запаси деревини на душу населення тут в 4--6 разів вищі, ніж у середньому по Україні. Лісовиробничий комплекс Західного регіону спеціалізується на виготовленні меблів, меблевих заготовок, клеєної та струганої фанери, дерево- стружкових плит, пиломатеріалів, а також продукції лісохімії.

Розвиток промисловості будівельних матеріалів спирається на власну сировинну базу. У регіоні виробляється цемент різних марок, залізобетонні конструкції і деталі, азбест, цеглу, будівельне скло.

У Західному регіоні є всі види паливних ресурсів: нафта, природний газ, кам'яне і буре вугілля, торф, горючі сланці. Проте їхні запаси не значні або вичерпуються. Найбільші об'єкти паливно-енергетичного комплексу зосереджені у Львівській, Івано-Франківський та Рівненській областях. Це Рівненська АЕС, Бурштинська і Добротвірська ДРЕС.

Хімічне і нафтохімічне виробництво Західного регіону включає гірничо-хімічну промисловість (добування сірки, калійних солей), основну хімію, промисловість хімічних волокон, лакофарбову, хімічних реактивів, пластичних мас і виробів з них.

Легка промисловість Західного регіону випускає різні види тканин, швейні, панчішно-шкарпеткові вироби, верхній і білизняний трикотаж, інші товари народного споживання. Сприятливі грунтово-кліматичні умови для виробництва сільськогосподарської сировини сприяли розвитку в регіоні майже всіх підгалузей -промисловості -- м'ясної, молокопереробної, цукрової, спиртової, плодоовочевої, борошномельної, крохмалопатокової, виноробної.

Транспортна система регіону представлена залізничним, автомобільним, повітряним і трубопровідним транспортом. Розвинена мережа автомобільних шляхів. На залізничному транспорті регіону в останні роки знижується обсяг вантажних і пасажирських перевезень. Дуже гостро стоїть проблема, оновлення матеріально-технічної бази. Авіаційний транспорт представлений авіапідприємствами в обласних центрах регіону.

Природно-ресурсний потенціал Західного регіону забезпечує можливості для ефективного розвитку рекреаційної діяльності. Сумарна місткість рекреаційних об'єктів у 8--10 разів менша, ніж в аналогічних регіонах за кордоном. Не відповідають міжнародним стандартам умови сервісу, інфраструктурне забезпечення. У цілому рекреаційний потенціал регіону використовується на 10--12 відсотків.

Подальше формування високорозвиненої рекреаційної індустрії у регіоні має передбачати впровадження ефективного організаційно-економічного механізму управління рекреаційною діяльністю. Важливо створювати сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій у рекреаційну сферу з поступовим виходом на світовий ринок рекреаційних послуг.

4. Придніпровський регіон

Придніпровський регіон є одним із найбільш розвинених індустріальних регіонів України з потужним соціально-економічним потенціалом. Він включає три області -- Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську -- загальною площею 83,7 тис. км². Чисельність населення становить 14,4 відсотка від загальної чисельності населення України. Середня густота становить 85 чол./км². Вигідне транспортно-географічне положення, значні поклади корисних копалин, сприятливі грунтово-кліматичні умови степової та лісостепової зон, густа транспортна мережа, приморське положення сприяють розвитку господарського комплексу регіону.

Густа мережа водних і сухопутних шляхів сполучення створює сприятливі умови для різноманітних та раціональних зв'язків із сусідніми регіонами України. Досить високі густота населення та частка міського населення (77 відсотків) відображають чітко виражений індустріальний характер виробництва.

Придніпров'я має значні промислові родовища корисних копалин, а також водні, земельні та рекреаційні ресурси. Паливно-енергетичні ресурси представлені кам'яним вугіллям Донецького і бурим вугіллям Дніпровського басейнів. У регіоні є всі види мінеральної сировини, необхідної для розвитку чорної металургії. Запаси Залізних руд Криворізького басейну (Дніпропетровська і Кіровоградська області) становлять понад 12 млрд т. Є залізні руди і в Запорізькій області. Основний район видобутку марганцевим руд --- Нікопольський басейн (Дніпропетровська область). Значні запаси марганцевих руд виявлені в Токмакському родовищі (Запорізька область). Руди кольорових металів представлені родовищами нікелю (Кіровоградська область), титану (Дніпропетровська область). Є також запаси іншої мінеральної сировини, зокрема будівельних матеріалів.

Для водних ресурсів регіону характерна невисока кількість стоку в річкові басейни. Для регулювання водних ресурсів споруджено ряд водосховищ -- Дніпродзержинське, Дніпропетровське і Каховське. Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку інтенсивного багатогалузевого землеробства та тваринництва.

Лісові та рекреаційні ресурси обмежені переважно територіями долини Дніпра. Джерела мінеральних вод та лікувальні грязі є на узбережжі Азовського моря.

Для Придніпровського регіону характерний високий рівень урбанізації -- 76 відсотків, що відбиває чітко виражений індустріальний характер виробництва. Тут зосереджені значні трудові ресурси для всіх галузей суспільного господарства.

Виробничий профіль Придніпровського регіону визначає металургійний комплекс, машинобудівна та хімічна промисловість. Міжрегіональне значення мають також харчова, легка промисловість, електроенергетична та індустрія будівельних матеріалів.

Великі гірничо-збагачувальні комбінати створені в Криворізькому залізорудному басейні. Звідси залізорудний концентрат йде на всі металургійні заводи України, а також на експорт, у томі числі в Центральну Росію.

Частка металургії Придніпровського регіону становить більше половини обсягу чорних металів, які виробляють в Україні. Основні підприємства металургії регіону розміщені в Кривому Розі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську та Запоріжжі.

У Запоріжжі розвинена електрометалургія. Підприємства цієї підгалузі спеціалізуються на виробництві високоякісних сталей і феросплавів (завод "Запоріжсталь"), титану і магнію (Запорізький титаномагнієвий завод). На привізній сировині (бокситах і ніфелінах) та електроенергії Дніпрогесу працює Запорізький алюмінієвий завод.

Машинобудівні підприємства Придніпров'я спеціалізуються на виробництві металургійного та гірничого устаткування, металоконструкцій (у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, Запоріжжі), верстатобудуванні (у Дніпропетровську, Нікополі, Мелітополі), транспортному машинобудуванні (у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Запоріжжі), виробництві сільськогосподарських машин (у Дніпропетровську, Кіровограді, Павлограді, Нікополі, Запоріжжі, Бердянську), підйомно-транспортних машин (у Нікополі, Верхньодніпровську, Бердянську).

Комплекс хімічної індустрії є важливою ланкою галузевої структури господарства Придніпров'я. У тісному зв'язку з коксохімією розвивається виробництво азотних добрив (Дніпродзержинськ) та лакофарбове (Дніпропетровськ). Провідною галуззю регіону є також електроенергетика. Вона представлена ГЕС -- Дніпродзержинською, Дніпрогес-1, Дніпрогес-2, а також Запорізькою атомною та рядом ДРЕС і ТЕЦ, які належать до Південної енергосистеми.

У регіоні значного розвитку набули обслуговуючі галузі: виробництво і ремонт гірничо-видобувного й енергетичного устаткування, підготовка кадрів для гірничої та електроенергетичної промисловості, проектно-конструкторська діяльність, наукове обслуговування тощо.

Будівельна індустрія забезпечує виробництво будівельного каменю, залізобетонних конструкцій, будівельних блоків, цегли, цементу, вапна, гіпсу; облицювальних, покрівельних матеріалів, будівельних матеріалів з деревини. Найбільші центри виробництва будівельних матеріалів -- Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь, Павлоград. Легка промисловість виконує переважно внутрішньорегіональні функції. Набули розвитку швейна, трикотажна, текстильна, шкіряна і взуттєва галузі, які орієнтуються на місцеві трудові ресурси і частково, на привізну сировину та напівфабрикати.

Розвиток харчової промисловості грунтується на використанні сільсько- господарської сировини, її підприємства виробляють цукор-пісок, м'ясні та молочні продукти, олію і вершкове масло, борошно, крупу, кондитерські та лікеро-горілчані вироби тощо. Збудовано потужний крохмалопатоковий комбінат у Верхньодніпровську, м'ясокомбінати у Токмаку, Бердянську, Пологах та багато інших підприємств.

Родючі грунти, кліматичні умови, зростаючі потреби споживача сприяють розвитку сільського господарства, провідною галуззю якого є рослинництво . Воно дає понад половину валової продукції сільського господарства.

У структурі посівних площ домінують площі під зерновими культурами. Вирощують переважно озиму пшеницю і кукурудзу на зерно. З технічних культур найпоширенішими є цукрові буряки, соняшник. Висока частка кормових культур сприяє розвитку продуктивного тваринництва.

Основою транспортної системи у Придніпров'ї є річковий та залізничний, які мають міжрайонне і міжнародне значення. Через цей регіон проходять Московсько-Кримська, Кривоворізько-Донецька залізничні магістралі. Потужним річковим портом на Дніпрі є Запоріжжя; обслуговують судноплавство пристані -- Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Нікополь, а на Азовському морі порт Бердянськ. Найважливіші автомагістралі Москва -- Сімферополь, Запоріжжя -- Новомосковськ. У регіоні розвинений трубопровідний, електролінійний і повітряний транспорт. Авіатранспорт зв'язує найбільші міста Придніпров'я з багатьма центрами країни.

До найважливіших господарських проблем прискореного розвитку продуктивних сил Придніпров'я належить технічне переоснащення виробництва, охорона природного середовища. Головні напрями вирішення зазначених проблем -- впровадження мало- і безвідходних технологій на підприємствах чорної металургії, гірничо-видобувної та хімічної промисловості; широке використання відходів як сировини, проведення інвентаризації відходів; розробка та здійснення науково обгрунтованих заходів, з використання відходів виробництва; рекультивація і запобігання підтопленню земель.

5. Причорноморський регіон

Причорноморський регіон включає Автономну Республіку Крим, Одеську, Миколаївську, Херсонську області та м. Севастополь. Його площа становить 113,4 тис. км2 (18,8 відсотка території України), населення більш 15 відсотків населення України). Густота населення -- 69 чол./км2. У регіоні налічується 53 міста і 120 селищ міського типу.

Через Чорне й Азовське моря, Нижній Дунай та його Кілійське гирло здійснюються господарські зв'язки з іншими економічними регіонами та зарубіжними країнами. Через Дніпро він має добре сполучення з Придніпров'ям, Києвом, Черкасами (Центральний регіон).

У територіальному поділі праці Причорноморський регіон спеціалізується на машинобудуванні (суднобудування і судноремонт, важке підйомно-транспортне, верстатобудування, і авіадобудування), харчовій (рибна, виноробна і плодоовочеконсервна) промисловості, виробництві товарного зерна, олійних і ефіроолійних культур, виноградарстві, садівництві, овочівництві, молочно-м'ясному скотарстві, птахівництві та вівчарстві.

Низинний рельєф, велика кількість тепла та світла, значні масиви чорноземів, наявність мінеральних ресурсів (залізних руд, флюсових вапняків для чорної металургії, ропи Сивашу, джерел мінеральних вод, лікувальних грязей), довга берегова лінія з піщаними пляжами на узбережжі теплих Чорного та Азовського морів, мальовничі ландшафти Кримських гір сприяють комплексному розвитку Причорномор'я.

У регіоні розробляється Керченський залізорудний басейн, де запаси залізної руди становлять 2,8 млрд т, або майже 14 відсотків промислових запасів руди України. Руди залягають на невеликій глибині (5--25), що дає можливість видобувати їх відкритим способом.

На Камиш-Бурунському залізорудному комбінаті поблизу Керчі видобувають у кар'єрах залізну руду, збагачують та агломерують її і постачають на металургійний завод "Азовсталь" (Маріуполь). Флюсові вапняки, які видобувають у Балаклавському родовищі, транспортуються до Запоріжжя і Маріуполя. Переробна металургія представлена Одеським сталедротовим заводом. Потужні машинобудівні заводі Одеси, Миколаєва, Херсона мають цехи малої металургії. У Миколаєві глиноземний завод переробляє імпортні гвінейські боксити для потреб Дніпровського алюмінієвого заводу (Запоріжжя).

Машинобудівний комплекс міжрегіонального та міжнародного значення спеціалізується на суднобудуванні та судноремонті, сільськогосподарському машинобудуванні.

Інші галузі машинобудування представлені одеськими заводами: радіально-свердлильних верстатів, ковальсько-пресового устаткування, пресів, важкого кранобудування, важкого вагонобудування; миколаївським "Дормашина" та підйомно-транспортним, Новокаховським і Сімферопольським електромашинобудівними.

Основними чинниками розміщення машинобудування виступають приморське положення (для суднобудування), близькість баз чорної металургії (Донбас та промислове Придніпров'я), наявність кваліфікованих трудових ресурсів (інженерів, техніків, робітників) та науково-дослідних і конструкторських організацій, споживчий чинник (розвинені сільське господарство і харчова промисловість).

Широкого розвитку в регіоні набув хімічний комплекс на основі ропи Сивашу, солоних озер на заході Криму та розвіданої сировини (нафта, аміак, сірчаний колчедан, апатит, ільменіт