Характеристика Поліського економічного району

Місце і роль Поліського економічного району в економіці країни. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району, галузева і територіальна структура господарства.

Рубрика География и экономическая география
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.10.2009
Размер файла 99,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

528,0

56,6

10,7

10,7

2,0

17,5

3,3

12,8

2,4

15,6

2,9

Розвиток і розміщення соціальної сфери. Рівень соціального розвитку Поліського економічного району помітно відстає від середньоукраїнського. Доходи населення району, в тому числі заробітна плата працівників усіх сфер економіки, залишаються нижчими, ніж у країні в цілому. Рівень грошових доходів населення регіону становить всього 66,0 % від середнього для країни. Волинська та Рівненська області характеризуються порівняно меншою за інші території району забезпеченістю житлом. Основні показники розвитку соціальної сфери Поліського району наведено в табл. 1.7.

Вищі навчальні заклади III--IV рівнів акредитації кількість закладів

3315

117

00,3

33

00,9

55

11,6

55

11,6

44

11,3

у них студентів, тис.

1402,

80,5

0,1

18,1

1,3

20,1

1,4

22,9

1,6

19,4

1,4

Заклади культури та мистецтва:Театри, од.

1131

111

88,4

22

11,5

22

11,5

22

11,5

55

33,8

Музеї, од.

378

45

11,9

7

1,8

5

1,3

10

2,6

23

6,1

Бібліотеки, од.

20722

3061

14,8

584

2,8

1083

5,2

589

2,8

805

3,9

Клуби, од.

20408

3552

17,4

683

3,4

1274

6,2

739

3,6

856

4,2

Медичне обслуговування

Кількість лікарів усіх спеціальностей (на 10 тис. населення)

446,2

338,1

882,5

339,6

885,7

338,5

883,3

338,9

884,2

336,3

778,6

Кількість середнього медичного персоналу (на 10 тис. населення)

1110,3

1114,9

1104,2

1112,5

1101,2

1116,4

1105,5

1112,3

1101,8

1119,1

1108,0

Кількість лікарняних ліжок (на 10 тис. населення)

995,0

990,9

995,7

884,2

888,6

880,9

885,2

887,7

992,3

1112,1

1118,

Планова місткість амбулаторно-полікліничних закладів (відвідування за зміну на 10 тис. населення)

1198,4

1197,3

999,4

1170,0

885,7

2230,3

1116,1

1192,7

997,2

1190,9

996,2

Відпочинок

Санаторії та пансіонати з лікуванням, місць

150554

77315

44,9

11482

11,0

22750

11,8

11324

00,9

11759

11,2

Будинки та пансіонати відпочинку, місць

662923

3375

00,6

339

00,1

_

--

--

--

3336

00,5

Бази відпочинку, місць

237728

22468

11513

9994

22864

Дитячі оздоровчі табори, місць

227179

10836

44,8

22335

11,0

22709

11,2

22840

11,3

22952

11,3

Грошові доходи і витрати населення

Грошові доходи, всього, млн грн

86911

55705

66,6

11178

11,3

11631

11,9

11197

11,4

11699

11,9

у розрахунку на душу населення, грн

1755,7

1158,0

666,0

1115,1

663,5

1143,3

665,1

1009,5

557,5

1330,8

775,8

Грошові витрати та заощадження, всього, млн грн

83777

55621

66,7

11538

11,8

11465

11,7

11141

11,4

11477

11,8

у розрахунку на душу населення, грн

1692,4

1140,9

667,4

1455,9

886,0

1027,1

660,7

962,1

556,8

1157,2

668,4

Галузь побутового обслуговування в районі за обсягами послуг на душу населення дещо перевищує загальноукраїнські показники, однак постійно скорочується кількість закладів побутового обслуговування, обсяги побутових послуг на душу населення в районі залишаються на низькому рівні. Платні послуги на душу населення в економічному районі надано всього на рівні 69,2 % від загальноукраїнського показника.

В усіх областях району обсяги роздрібного товарообігу на душу населення є меншими, ніж у цілому в Україні. За останнє десятиріччя спостерігається скорочення мережі підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства. У Поліссі ця тенденція найбільш характерна для Рівненської та Чернігівської областей.

При зменшенні кількості дошкільних виховних закладів як в Поліссі, так і в Україні, відсоток дітей, охоплених вихованням у них, є меншим за середньоукраїнський показник. Проте сфера освіти в районі характеризується окремими позитивними показниками. Так, спостерігається зростання кількості вищих навчальних закладів і кількості в них студентів. На 2000 р. у Поліссі функціонують 66 вищих закладів освіти I--II рівнів акредитації та 17 вищих навчальних закладів III--IV рівнів, в яких загалом навчаються 137,1 тис. студентів, у тому числі відповідно у Волинській області -- 15 та 3, Житомирській -- 20 та 5, Рівненській -- 11 та 5, у Чернігівській -- 20 та 4 навчальні заклади.

Показник місткості амбулаторно-поліклінічних закладів порівняно з середньоукраїнським є зниженим у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях. Забезпеченість лікарями населення району, незважаючи на певне зростання порівняно з 1990 р., досі залишається не на належному рівні (82,5 % від забезпеченості по Україні), враховуючи значну кількість населення Полісся, яке проживає в умовах підвищеного ризику для здоров'я на радіоактивно забруднених територіях. Таке становище в соціальній сфері економічного району можна вважати незадовільним, враховуючи його статус постраждалого від аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Екологічна ситуація району. Основними негативними екологічними наслідками господарської діяльності у Поліському районі є порушення природного водного балансу внаслідок застосування застарілих, малоефективних засобів меліорації та технологій обробки грунту, що призвело до зниження якості фунтів, посилення їх загальної деградації, ерозії та невідновлюваних втрат угідь. Забруднення вод і ґрунтів хімічними та біогенними речовинами через екологічно неорієнтоване сільськогосподарське виробництво призвело в кінцевому випадку до зниження кількості та споживчих якостей продукції АПК. Певну екологічну небезпеку створюють і розташовані на території району промислові підприємства, зокрема, хімічного, гірничо-добувного комплексів, електроенергетики. Через високий ступінь зносу основних фондів виробництв та вказані вище причини високою є ймовірність виникнення у районі надзвичайних екологічних ситуацій (тільки у 2000 р. їх сталося 29, з них 22 -- у Волинській області). Всього за рік заподіяно збитків на 1181,1 тис. грн.

Інший комплекс чинників пов'язаний зі специфічними еколого-економічними проблемами розміщення та розвитку населення і виробництв на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. У межах зони інтенсивного забруднення на момент аварії приблизно 40 % від загальної площі складала рілля, 35 -- ліси, 10 -- луки і 15 % -- інші території (з них сільські та міські забудови -- 5%, промислові споруди та шляхи -- 5, території, що не використовувались в господарському обігу, в тому числі заболочені місцевості та акваторії, -- 5 %). Найбільший вплив Чорнобильська катастрофа справила на стан продуктивних сил, пов'язаних з використанням еколого-економічних систем -- земельних та лісових угідь, водних та рекреаційних ресурсів Полісся. Крім того, під радіоактивне забруднення підпали населені пункти з розвинутим промислово-виробничим потенціалом різноманітної спеціалізації та підприємства агропромислового комплексу регіону. Загалом на 4 області Полісся припадає 0,8 всієї площі радіоактивного забруднення. Найбільш негативну роль відіграє забруднення цезієм. Стронцій та плутоній знаходяться головним чином у 30-кілометровій зоні відчуження ЧАЕС (0,04 тис. км2 на Житомирщині). Зараз площа обов'язкового (примусового) відселення в районі перевищує 1,2 тис. км2. За чисельністю постраждалого населення Житомирська область займає перше місце в районі. Під значне забруднення радіонуклідами потрапили міста Коростень та Овруч.

За умов подальшого застосування застарілих методів природокористування, неадекватних сучасності концепцій розвитку продуктивних сил розвиток району є проблематичним. Оскільки необхідною умовою розширеного відтворення суспільного виробництва Полісся є вирішення екологічних проблем, подальший розвиток і розміщення продуктивних сил району повинні проводитись на основі базування соціально-економічного розвитку на новій, екологічно та соціально орієнтованій, ресурсозберігаючій концепції. Вона повинна враховувати регіональну специфіку природокористування і відповідні їй структурно-технологічні трансформації виробництва на основі освоєння вітчизняних і світових досягнень НТП у напрямах, визначених Національною концепцією сталого розвитку України.

1.4 Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району

Головною проблемою соціально-економічного розвитку району залишається відносно низький порівняно з Україною в цілому рівень загального розвитку продуктивних сил. Це пов'язано як з причинами історичного характеру, так і з особливостями структурної політики останнього періоду, коли інноваційний та інвестиційний процеси в основному орієнтувались на важку промисловість індустріальних регіонів, у той час коли галузям спеціалізації та територіям Поліського району приділялась менша увага. Через низький рівень економічного і соціального розвитку, у кризовий період виробництво в районі скорочувалось більш високими темпами і в значніших обсягах, ніж у середньому по Україні. На цьому тлі з початку до кінця 1990-х pp. поглибилась диференціація рівнів соціально-економічного й промислового розвитку областей та територіально-господарських підрайонів Полісся, що ускладнює вирішення регіональних проблем соціального характеру, особливо проблем зайнятості населення. Основною проблемою територіальної організації продуктивних сил району є нерівномірність показників розвитку і розміщення продуктивних сил у різних територіально-господарських підрайонах. Зокрема, ця різниця спостерігається у південних і північних територіях Полісся.

Важливою проблемою в Поліському районі є екстенсивне ресурсокористування з обмеженим використанням сучасних природозберігаючих видів виробництв та екологічно орієнтованих економічних механізмів їх функціонування, а також природовіднов-лювальних заходів. Це -- один з головних чинників стримування виробництва, особливо в галузях АПК, який є провідною ланкою господарства. Так, проблеми користування земельними ресурсами в Поліссі пов'язані з інтенсивною осушувальною меліорацією. Під її впливом відбувається деградація ґрунтів на осушених землях, погіршення стану ґрунтового покриву в зоні впливу осушувальних систем, порушення їх водного режиму, що вимагає докорінного вдосконалення меліоративного землеробства. Проблеми водокористування пов'язані з деградацією гідрографічної мережі, зміною гідрологічного режиму на меліорованих територіях, хімічного складу вод, збільшення невідшкодованих витрат. Основними шляхами вдосконалення водокористування регіону є реконструкція існуючих ставків та водосховищ, оновлення й буріння нових свердловин на воду. Стан лісових ресурсів погіршується внаслідок забруднень промисловими та іншими викидами, через розширення в останні роки рекреаційного лісокористування, погіршення пожежної ситуації в лісах регіону. Поряд з позитивними результатами лісомеліорацій відбувається порушення екологічної рівноваги в лісових насадженнях. Можливості розвитку рекреації в Поліссі обмежені через Чорнобильську аварію. Найбільш постраждалими від цього є рекреаційні території Житомирської та Чернігівської областей. Отже, провідним завданням розвитку рекреаційного комплексу є реабілітація вилучених рекреаційних територій з перспективним залученням їх до господарювання.

З метою ефективного використання земельного фонду і нейтралізації окреслених негативних чинників необхідним є перехід до природно-адаптивного ресусозберігаючого землекористування з відмовою від принципів екстенсивно-трансформаційного використання земель, створення умов для розширеного відтворення агровиробничого потенціалу ґрунтів, середовищеформувальних функцій земельних угідь, екологічної збалансованості агроландшафтів. На землях меліоративного фонду повинна застосовуватись контурно-меліоративна територіальна організація агроландшафтів з контрольованою інтенсивністю використання земель, застосування якої підвищить економічну ефективність та екологічну збалансованість сільськогосподарського виробництва на осушених землях, відновить екологогідрологічні функції природних болотних утворень.

Основними проблемами розселення району є диспропорції у господарських структурах міських і сільських поселень, внутрішня незбалансованість та недосконалість господарської структури міських поселень, низький ступінь інтеграції міських та сільських поселень, деградація сільської поселенської мережі, порушення системи розселення внаслідок непридатності для проживання територій, що зазнали значного радіоактивного забруднення. Для подолання деградації системи розселення регіону необхідним є формування в перспективі цілісних розселенських структур, збільшення виробничої бази і розвиток соціальної інфраструктури в міських і сільських поселеннях.

Головною проблемою науково-технічного потенціалу району залишається відсутність належного фінансування, відтік кадрів із наукової сфери, деградація, моральне та фізичне старіння основних фондів науково-дослідних закладів та проектно-конструкторських організацій.

Регіональними проблемами розвитку транспортної галузі Полісся є оновлення рухомого складу, приведення його структури у відповідність до сучасних вантажо- та пасажиропотоків, переведення автомобільного парку на дизпаливо та газ. Проблемним залишається й достатнє забезпечення транспортних засобів паливом, запасними частинами та іншими матеріально-технічними ресурсами.

Для територій, які постраждали від аварії на ЧАЕС, найгострішою проблемою є обмеженість можливостей щодо подальшої мінімізації наслідків аварії, у тому числі виконання комплексу соціальних заходів, реорганізації виробництва в екологічно орієнтованих напрямах, інноваційна та інвестиційна діяльність, в якій потерпілі території відчувають гостру потребу. Населення району, особливо територій, постраждалих від аварії, відчуває нестачу екологічно чистої продукції харчування, має обмежені можливості щодо медичного обслуговування.

Перспективний розвиток Поліського економічного району має ґрунтуватись на засадах поєднання принципів сталого розвитку з ефективним ринковим механізмом господарювання, поглиблення в оптимізованих, соціально-екологічних напрямах структурної перебудови природно-господарського комплексу на принципах взаємоузгодження регіональних та загальнодержавних інтересів, широкої підтримки на державному рівні регіонального розвитку за рахунок запровадження цільових комплексних програм економічного, соціального та науково-технічного розвитку, залучення заощаджень і зусиль широких кіл населення до участі в підтримці регіонального розвитку.

Для досягнення високого економічного та соціального ефекту необхідними складовими реформування економіки регіону мають стати реструктуризація господарства в напрямі інтенсифікації розвитку промисловості, особливо галузей, спрямованих на задоволення потреб населення в товарах народного споживання, сільськогосподарській техніці, придатній для фермерського господарювання. Можливим напрямом розвитку є конверсія, а подекуди й відродження економічно вигідних виробництв військової сфери.

Регіональні ринки цього типу потребують, з одного боку, особливих режимів пільгового кредитування і оподаткування виробництв, а з другого -- цільового спрямування політики розвитку на створення робочих місць у тісному взаємозв'язку з вирішенням питань інноваційної реорганізації діючих виробництв та розбудови нових з особливою увагою до виробничої та соціальної інфраструктури. Специфічною регіональною проблемою є також ефективне, таке, що відповідає як сучасним санітарним нормам, так і економічним реаліям сьогодення, використання трудового потенціалу й відтворення робочої сили забруднених радіонуклідами територій.

При збереженні агропромислової орієнтації економіки регіонуj в структурі господарства частка промисловості має збільшитись за рахунок інтенсифікації виробництва, як на основі власної ресурсної бази, так і з залученням ресурсів з-за меж району, в харчовій, а особливо в легкій промисловості, машинобудуванні, будівельній промисловості, лісовому комплексі, хімічній та нафтохімічній промисловості.

В інвестиційно-будівельному комплексі за рахунок поширення ринкових умов господарювання структурні зрушення мають стосуватись інтенсифікації будівництва в сільських місцевостях району з орієнтацією на типологію житла, що відповідає фермерській формі господарювання.

Зважаючи на особливості положення району щодо стратегічних транспортних коридорів та прикордонний характер Полісся, на території району можливою є розбудова в найближчому майбутньому комплексу вільних економічних зон, зокрема точкових зон по лініях транспортних коридорів. У Західному Поліссі розвивається господарювання у вільній економічній зоні (ВЕЗ) «Інтерпорт-Ковель». Структурним зрушенням в економці району мають сприяти ринкові перетворення, зокрема розширене запровадження приватної й колективної форм власності щодо провідних підприємств району, розвиток мережі фермерських господарств, інтенсифікація малого та середнього підприємництва, особливо в харчовій галузі АПК, легкій промисловості, соціально-культурній та соціально-побутовій сферах господарювання, що дасть і помітний соціальний ефект, сприятиме більш повній зайнятості населення регіону, стимулюватиме його економічну активність. За рахунок залучення у виробництво передових, екологічно орієнтованих технологій, а також подальшої реалізації заходів з мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС має поступово покращитись екологічна ситуація в районі, зросте кількість, якість, та конкурентоспроможність продукції Полісся, що сприятиме економічному піднесенню і України в цілому.

2. Поняття територіального розподілу праці і його вплив на РПС

На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використовують, а також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону в територіальному поділі праці. До спеціалізованих відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно обслуговувати потреби не лише свого, але й інших регіонів. Основою характеристики регіональної спеціалізації є високий рівень концентрації та висока питома вага даного виробництва в регіоні, активна участь у загальнодержавному поділі праці. Найбільш спеціалізованим районом України є Донецький. Він характеризується найвищою територіальною концентрацією індустріального виробництва. Важкі умови склалися у вугільній промисловості Донецької та Луганської областей. Сьогодні вона потребує вкладення інвестицій. Єдиний шлях виведення спеціалізації промисловості Донбасу з глибокої кризи - структурна перебудова і забезпечення якісних змін у промисловому виробництві.

Закономірність територіального розподілу праці в багатьох джерелах і наукових публікаціях розглядається як закон територіального поділу праці, тоді як за економічною теорією загальним економічним законом є закон суспільного поділу праці. Тому закономірність територіального поділу праці потрібно розглядати як просторовий прояв закону суспільного поділу праці. Згідно з територіальним поділом праці, за кожним регіоном закріплено певні галузі матеріального виробництва й невиробничої сфери. Цей закон є визначальним у процесі формування економічних районів, його дія виявляється у спеціалізації господарства регіонів відповідно до наявних природних і трудових ресурсів, традицій, навичок населення, економіко-географічного положення. В економічному відношенні галузями спеціалізації є ті, що розвиваються в найбільш сприятливих природних і економічних умовах і продукують найдешевшу продукцію. Правда, монополізація економіки регіону в багатьох випадках може негативно впливати на його соціальний розвиток, погіршувати екологічну ситуацію. Для запобігання негативним наслідкам монополізації необхідно керуватися принципами, що випливають із закономірності комплексного розміщення продуктивних сил.

3. Дайте характеристику рослинництву і положення в ньому України

Важливою галуззю сільського господарства є рослинництво, рівень розвитку якого впливає і на тваринництво. Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. У табл. 3.1 і 3.2 наведено основні показники щодо посівних площ України за всіма категоріями господарств.

Таблиця 3.1

Посівні площі України (всі категорії господарства, тис. га)*

Показники

1985

1990

2005

2006

2007

Вся посівна площа

32656

32406

30963

30061

30304

з неї: зернові культури

16077

14583

14152

13248

15051

у тому числі пшениця

6651

7568

5324

5985

6486

Технічні культури

3669

3751

3748

3652

3348

у тому числі цукрові буряки (фабричні)

1641

1607

1475

1359

1104

соняшник

1480

1636

2020

2107

2065

Картопля і овочебаштанні

2208

2073

2165

2135

2185

у тому числі картопля

1528

1429

1532

1547

1579

Кормові культури

10702

11999

10898

11026

9720

* Статистичний щорічник України за 2007 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 2008

Таблиця 3.2

Структура посівних площ України у 1985--2005 рр.,% *

Показники

1985

1990

2005

2006

2007

Вся посівна площа

100

100

100

100

100

Зернові культури

49,2

45,0

45,7

44,1

49,6

Технічні культури

11,2

11,6

12,1

12,1

11,0

Картопля і овочебаштанні

6,8

6,4

6,9

7,1

7,2

Кормові культури

32,8

37,0

35,3

36,7

32,2

* Статистичний щорічник України за 2007 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 2008

Посівна площа України в 2007 р. становила 30,3 млн. га. Провідну роль у структурі посівних площ відіграють зернові культури (49,6% всіх посівів). Серед зернових найбільші площі займають посіви озимої пшениці і ярого ячменю.

Друге місце в посівах належить кормовим культурам -- 9--11 млн. га, що становить 32--36,6% від усієї посівної площі.

Третє місце в посівах займають картопля і овочебаштанні культури -- 2,1 млн. га, що становить 7% посівної площі України.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб -- усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добробут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки -- і Німеччині.

У табл. 3.3 наведена динаміка валового збору сільськогосподарських культур (в тому числі зернових) в Україні у 1986--2007 рр. в усіх категоріях господарств.

Виробництво зерна в нашій країні коливається за останні роки від 24 млн. до 50 млн. т. Максимальні валові збори спостерігались в 1978 р. і 1990 р. -- 51 млн. т. За останні роки значно зменшилось виробництво зерна і становило: в 1991 р. -- 38,6 млн. т,
в 2005 р. -- 33,9 млн., в 2006 р. -- 24,6 млн., в 2007 р. -- 35,5 млн. т. Відповідно знизилось і виробництво зерна на душу населення: з 984 кг у 1990 р. до 477 кг в 2006 р. і 702 кг в 2007 р. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не менш, як 1--1,25 т на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити свої потреби в зерні, тобто збирати щорічно не менше 50 млн. т.

Таблиця 3.3

Валовий збір сільськогосподарських культур в Україні у 1986--2007 рр. (в усіх категоріях господарств)*

Показники

1986--1990
(в середньому за рік)

1990

2005

2006

2007

Зерно (млн. т)

47,4

51,0

33,9

24,6

35,5

Цукрові буряки (фабричні), млн. т

43,8

44,3

29,6

23,0

17,7

Соняшник (млн. т)

2,6

2,6

2,9

2,1

2,3

Льон-довгунець (волокно), тис. т

110,0

108,0

48,0

18,0

9,0

Картопля (млн. т)

18,0

16,7

14,7

18,4

16,7

Овочі (млн. т)

7,4

6,7

5,9

5,1

5,2

* Статистичний щорічник України за 2007 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 2008

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населення зросло з 138 кг у 1985 р. до 145 кг у 2003 р. при фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні харчування мешканця нашої країни хліб і картопля становлять 46%, у той час як у американця -- 22%.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп'яних культур. В зв'язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріоритетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в степових і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42% валового збору всього зерна. Ми ще недостатньо збираємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використовуючи продовольче зерно для фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення тваринництва фуражним зерном передбачається в найближчі роки довести його питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60--65%.

Протягом останніх років посівна площа під зерновими коливалася від 16 млн. га у 2008 р. до 13,2 млн. га в 2006 р. та 15 млн. га в 2007 р. Національною програмою «Зерно України» передбачається стабілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн. га, що при урожайності 30--32 ц/га дасть змогу забезпечити валові збори зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому -- жито (до 4%). За обсягами валового збору їм значно поступаються овес, просо, гречка, рис, зернобобові (табл. 3.4).

Основна продовольча зернова культура України -- озима пшениця. Її посіви займають 6--7 млн. га, що становить 43% посівів усіх зернових культур (за даними 2007 р.). Яра пшениця використовується в основному як страхова культура, коли доводиться пересівати пошкоджені ділянки озимини. Озиму пшеницю висівають восени, вегетує вона до настання холодів, а потім відновлює свій ріст навесні. Вона раніше дозріває і має вищу врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період -- 220--250 днів, потребує мінімальної суми активних температур -- 1200--1500о. Вибаглива до ґрунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними речовинами чорноземах, а також на сірих лісових ґрунтах. Протягом 1990--2007 рр. валовий збір пшениці скорочувався (табл. 3.5).

Отже, природно-кліматичні умови більшої частини України, меншою мірою -- Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці. Її посіви зосереджені в степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні -- 3,5 млн. га, 1/3 -- в Лісостепу -- 2,5 млн. га і найменше в Поліссі -- близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.

Таблиця 3.4

Валовий збір і структура виробництва зерна в Україні у 2007 р.*

Сільськогосподарські культури

Валовий збір, тис. т

Структура,%

Зерно

35472

100,0

В тому числі: пшениця

18404

51,9

жито

1348

3,8

ячмінь

7407

20,9

кукурудза

5340

15,1

овес

1062

2,9

просо

312

0,8

гречка

405

11,2

рис

65

0,2

зернобобові

1077

3,1

інші

52

0,1

* Статистичний щорічник України за 2007 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 2008

Таблиця 3.5

Валовий збір пшениці в Україні у 1990--2007 рр., млн. т*

1985--1990 р.
(в середньому за рік)

1990

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

23,5

30,3

21,1

19,5

21,8

13,8

16,2

13,5

18,4

* Статистичний щорічник України за 2007 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 2008

Озима пшениця характеризується високою врожайністю -- 30--40 ц/га.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись у степовій і лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощуванню зерна високої якості. Обсяги виробництва пшениці в Поліссі мають визначатися внутрішніми потребами регіонів і господарств. Передбачається на півдні степової зони та в господарствах Автономної Республіки Крим створення зони товарного виробництва твердої озимої пшениці, де щорічно вироблятиметься до 300--350 тис. т зерна. Це дасть змогу забезпечити цією сировиною вітчизняну макаронну та круп'яну промисловість. Значна частина цього зерна може бути реалізована на світовому ринку.

Озиме жито -- друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це морозостійка і посухостійка культура, з коротким вегетаційним періодом (80--120 днів), невисокою сумою активних температур (1000--1250о). Вона дає хоч і невисокі, проте стабільні врожаї і росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерново-підзолистих грунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі, в Карпатах і в деяких (переважно північних) районах Лісостепу.

Під озимим житом зайнято 0,5--0,7 млн. га, при середній врожайності 20 ц/га. Україна отримує близько 1,3 млн. т цієї культури.

Основними продовольчими круп'яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Гречка -- цінна культура. Але посіви її порівняно невеликі (0,3--0,4 млн. га) через низьку врожайність (7--10 ц/га), складність очищення тощо. Гречка -- тепло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетаційний період (76--85 днів). Добре витримує кислі, піщані та торфоболотні грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для її вирощування -- північні райони Лісостепу і Полісся, де зосереджені основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні виділяється два ареали з високою концентрацією посівів гречки:

1. Чернігівська і Сумська області, центральні і північні райони Полтавської і Черкаської областей.

2. Південь Житомирської і Київської областей, північно-східні райони Вінниччини.

Валові збори гречки у 2007 р. становили 0,4 млн. т.

Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухостійкості. Воно має короткий вегетаційний період (90--120 днів) з сумами активних температур 1400--1800о. Посівна площа становить 0,2--0,3 млн. га, валові збори -- 0,3 млн. т.

Рис -- нова для України круп'яна культура, яку почали вирощувати в 30-ті роки. Росте на зрошувальних землях Автономної Республіки Крим, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. Посівна площа -- 23 тис. га. Валові збори у 80-ті роки становили 159 тис. т, а в 2007 р. -- 63 тис. т.

Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь -- основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий вегетаційний період (60--90 днів) з невеликими сумами активних температур (950--1450о). Переносить кислі грунти, але найкращі врожаї дає на чорноземах, темних каштанових грунтах. Найсприятливішими для неї є грунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В Україні вирощують озимий та ярий ячмінь. Переважають посіви ярого ячменю, більше в Степу, менше -- в Лісостепу і Поліссі, передгір'ях Карпат. Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних степових районах. За площею (3--4 млн. га) і валовими зборами поступається лише озимій пшениці. Валові збори протягом 80-х та на початку 90-х років становили 10--13 млн. т, а в 2007 р. -- 7,4 млн. т.

Кукурудза -- цінна продовольча і фуражна культура, посухостійка, тепло- і світлолюбива. Має короткий вегетаційний період (90--150 днів), для дозрівання зерна сума активних температур становить 2500--2900о, а у фазі молочно-воскової стиглості 1800--2400о. Одночасно вона вибаглива до ґрунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі ґрунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеповій і степовій зонах. Особливо сприятливі умови для вирощування гібридного насіння склалися в Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській областях; менш сприятливі -- в Поліссі і в Карпатах (за винятком Закарпаття), де кукурудза дає високі врожаї на зерно -- 70 ц/га при середній врожайності по Україні -- 30--35 ц/га. Під посівами кукурудзи на зерно в 1985 р. було зайнято 2,5 млн. га. На початку 90-х років посівна площа під цією культурою зменшувалась і становила 0,7 млн. га в 2006 р. В 2007 р. намітилось значне зростання площі посіву під зерно кукурудзи до 1,7 млн. га, що відповідно привело і до значного зростання її валового збору: від 4,7 млн. т на початку 90-х років, 1,5 млн. т в середині 90-х років до 5,3 млн. т в 2007 р.

Різкий спад валового збору кукурудзи на зерно на початку і в середині 90-х років стримував виробництво комбікормів, що негативно вплинуло на розвиток тваринництва. Велику потребу в зерні кукурудзи відчуває також харчова, мікробіологічна промисловість, медична та інші галузі народного господарства. Несприятливі погодні умови останніх років та погіршення забезпечення господарств добривами, гербіцидами, пально-мастильними матеріалами, морально застаріле технічне забезпечення галузі -- ось ті головні причини, що призвели до різкого зменшення валового збору кукурудзи в країні. У зв'язку з цим у розробленій Національній програмі «Зерно України» передбачається в наступні роки збільшити посівні площі під кукурудзою до 2,3 млн. га і створити умови для доведення валових зборів цієї культури до 8 млн. т у 2005 р.

Овес -- фуражна і продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбива і невибаглива до ґрунтів зернова культура. Має короткий вегетаційний період (90--120 днів), потребує 1000о--1600о активних температур. Найбільшу частку в структурі посівних площ овес займає в Поліссі і в районі Карпат. Посівна площа цієї культури -- 0,5--0,6 млн. га. Її валові збори протягом 90-х років становили 1,0--1,3 млн. т.

Зернобобові культури мають велике фуражне і частково продовольче значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуючи грунт азотом. До основних зернобобових культур належать горох, віка, кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та ін. Посівна площа під зернобобовими на початку 90-х років становила 1,4 млн. га; у 2007 р. -- 0,7 млн. га; валові збори -- відповідно 3,2 млн. т і 1 млн. т.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливостями природно-економічних зон України. В Поліссі зернові займають 2,1--2,3 млн. га, або 40--45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60--65% його валового збору в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн. га, що становить 40--50% всієї посівної площі. Основна зернова культура Лісостепу -- озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5--7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу -- озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В Степу вирощують 50--48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю, 53% проса, 100% рису. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне зерно.

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського господарства. Розвиток виробництва технічних культур значною мірою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудомістким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі визначають як сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощування окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість трудовими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу багатьох галузей харчової і легкої промисловості. Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких в структурі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які використовуються також як сировина в харчовій, легкій та медичній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під технічними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концентрація посівів технічних культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України -- цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна -- світовий виробник бурякового цукру, який за обсягами його виробництва поступається лише Франції. Саме від реалізації бурякового цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

У 1997 р. під цукровим буряком було зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів технічних культур. Протягом 90-х років спостерігається тенденція зменшення посівів і валового збору цукрових буряків (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Показники валового збору, урожайності та посівних площ цукрових буряків в Україні у 1990-1997 рр.*

Показники

1990

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Посівна площа (тис. га)

1607

1558

1498

1530

1485

1475

1359

1104

Урожайність (ц/га)

276

234

194

222

192

205

183

176

Валовий збір (млн. т)

44,2

36,1

28,7

33,7

28,1

29,6

23,0

17,6

* Статистичний щорічник України за 2007 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 2008

Цукровий буряк -- теплолюбива культура, яка потребує багато сонячних днів і багато води. У зв'язку з цим її можна вирощувати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства. Її вегетаційний період становить 125--160 днів, сума активних температур -- 2200--2800о. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості ґрунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових ґрунтах. Вирощування цукрових буряків -- трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній частині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомирська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9--10 т цукрових буряків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6--7 разів обходиться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків -- цукрові заводи розміщуються поблизу цукробурякових плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами становлять елементарні агропромислові утворення. На базі використання найбільшого у світі масиву посівів цукрових буряків як сировинної бази переробної промисловості в Україні сформувався потужний цукропромисловий спеціалізований АПК, до складу якого входять господарства по вирощуванню цукрових буряків, численні цукрові і цукрорафінадні заводи, а також підприємства по виробництву спирту, харчових кислот, комбікормів тощо. До складу цукробурякового АПК входять і відповідні виробництва засобів
виробництва та інфраструктури, що забезпечують його розвиток.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що значно зросла в 90-ті роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 2007 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що становить 7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних культур України. Соняшник -- це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5--2,1 млн. т при урожайності 12--15 ц/га. У 2007 році було зібрано 2,3 млн. т насіння соняшнику. Це -- світлолюбива і теплолюбива культура, добре переносить посуху. Вегетаційний період становить 100--200 днів з сумами активних температур 2200--2300о. На Україні ця культура вирощується в зоні, де сума температур становить 3000о. Добрі врожаї вона дає на чорноземах, темно-каштанових ґрунтах, сірих лісових суглинках, перегнійно-карбонатних; зовсім не витримує кислих та болотних ґрунтів. Це дає змогу культивувати його в зонах недостатнього зволоження, переважно в степовій зоні, де розміщено 80% його посівів. В господарствах цієї зони посіви соняшнику становлять 10--14% всієї посівної площі. Частково вирощують соняшник і в Лісостепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харківській областях.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в західному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. Це нова для України культура. У 1997 році її валовий збір становив 18 тис. т. На півдні, переважно в Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях вирощують рицину; в західних областях -- ріпак; ефіроолійні культури -- коріандр, м'яту, троянду, лаванду, кмин -- вирощують переважно на півдні Криму, на Поділлі. Ці та інші олійні культури створюють сировинну базу добре розвинутому в Україні олійнопродуктовому підкомплексу. Промислова переробка насіння розміщена в районах концентрації посівів олійницької сировини. Тут розміщені олійні заводи, що виробляють різні види рослинної олії.

Льон-довгунець -- основна прядивна культура України. Площа посіву цієї культури за останні роки зменшилась від 211 тис. га в 1985 р. до 40 тис. га в 2007 р. Середня врожайність волокна -- 5--6 ц/га. Валові збори льноволокна зменшилися з 110 тис. т в 1985 р. до 9 тис. т в 2007 р. Льон-довгунець -- невибаглива до тепла, вологолюбива культура, потребує 600--700 мм опадів, має короткий вегетаційний період (80--90 днів) з сумою активних температур 1200--1600о. Найбільш придатними для її вирощування є суглинкові, або супіщані сірі та підзолисті ґрунти. Отже, найбільш сприятливі умови для культивування цієї рослини -- поліські райони, а також передгір'я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирській, Чернігівській, Київській, Рівненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і виробляється майже 95% його валових зборів.

До прядивних культур належить і конопля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській та Черкаській областях, а середньоросійські -- в Сумській, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і коноплярство створюють сировинну базу для розвитку луб'янопромислового підкомплексу АПК. Цей підкомплекс включає виробництва, що переробляють цю сировину.

В повоєнні роки була спроба в південних районах Херсонської, Миколаївської, Одеської областей та степовому Криму створити бавовницьку базу. Але через низьку врожайність бавовнику і низьку якість продукції вимушені були відмовитись від вирощування цієї культури в Україні. Зараз повернулися знову до вирішення цієї проблеми, і ось уже перші 200 га бавовнику посіяно на Херсонщині.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробництва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку висівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На базі переробки цієї сировини в Україні формується тютюнопромисловий спеціалізований АПК.

Вирощування картоплі і овочебаштанних культур -- важливі галузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами харчування, а також мають велике технічне і кормове значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівами цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1579 тис. га. Картопля -- цінна землеробська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задовольняються повністю, навіть перевищують науково обґрунтовану норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура.

Картопля характеризується середньою вибагливістю до тепла, оптимальна температура для її розвитку -- 18--20о. Вегетаційний період становить 70--120 днів з сумою активних температур 1200--1800о. Потребує багато вологи і поживних речовин. Добре росте на легких супіщаних або суглинкових ґрунтах, а також окультурених торфових ґрунтах, чорноземах, добре переносить кислі ґрунти лісової зони. Саме такими умовами характеризуються Полісся України, північні райони Лісостепу. Картоплю вирощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва районах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34--40%. Велика концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів, де вона досягає 12--15%. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1--1,5%) в структурі посівних площ, за винятком районів зрошуваного землеробства, де створені спеціалізовані зони вирощування ранньої картоплі.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів -- 5--6 млн. т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування. За вимогами до температурного режиму вони поділяються на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі понад 15о із сумою активних температур понад 1500о і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6--8о із сумою активних температур від 300 до 1450о. Всі вони світлолюбові, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родючості ґрунтів.

Овочі -- малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'язку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалізовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промислових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де вирощують теплолюбові культури -- особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві культури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холодостійких культур -- капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повністю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів споживається на душу населення ще недостатньо -- в 2 рази менше рекомендованих фізіологічних норм.

Баштанні культури (кавуни і дині) вирощують переважно на півдні і південному сході України -- Херсонська, Миколаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області та Автономна Республіка Крим.

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодовоягідні насадження розміщені по всій території країни, але найбільша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом формують плодоовочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різноманітних овочів, плодів і ягід. Більша частина переробних підприємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.

4. Тести

4.1. Наука про РПС вивчає:

а) специфічні просторові закономірності організації територіальних господарських систем;

б) господарський комплекс;

в) територіальну структуру держави;

г) закони та закономірності просторової організації виробництва.

Відповідь:

Предметом науки є просторова організація продуктивних сил на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому. Об'єктами вивчення цієї науки є також такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природно-ресурсний, людський і трудовий потенціали, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

Тому вірна відповідь - а).


Подобные документы

  • Сучасний стан та проблеми соціально-економічного розвитку Донецького економічного району. Шляхи підвищення ефективності функціонування суспільно-господарського комплексу. Зміст та призначення Програми-2020. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків Донбасу.

    статья [11,0 K], добавлен 22.11.2010

  • Географічне положення Придніпровського економічного району, його спеціалізація, природно-ресурсний та трудовий потенціал. Територіально-галузева структура, розвиток транспортного комплексу. Особливості законодавчого і організаційно забезпечення району.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 18.04.2012

  • Сутність, значення та мета економічного районування та державної регіональної політики. Характеристика та склад Подільського економічного району. Основні соціально-економічні показники розвитку Подільського економічного району та шляхи його розвитку.

    курсовая работа [63,3 K], добавлен 17.02.2011

  • Територіальна структура, галузі спеціалізації, природні та економічні передумови розвитку. Промисловий комплекс, АПК, транспортний комплекс, соціальний комплекс. Основні проблеми розвитку економіки та оптимізації галузевої структури району.

    реферат [15,1 K], добавлен 30.11.2006

  • Київ як столиця держави зумовлює сучасне транспортно-географічне положення району - залізниці, автомагістралі, річкові шляхи. Позитивно впливає на економічний розвиток району також наявність спільного кордону з Російською Федерацією та Білоруссю.

    курсовая работа [37,4 K], добавлен 08.01.2009

  • Географічне положення Причорноморського економічного району, стан розвитку сільського господарства і промислового виробництва. Демографічні передумови розвитку регіону, стан транспортного і рекреаційного комплексів, вирішення основних екологічних проблем.

    реферат [26,7 K], добавлен 04.12.2011

  • Передумови розвитку та розміщення продуктивних сил Волинської області. Сучасна галузева структура та рівень розвитку господарського комплексу області. Особливість розміщення, територіальна структура та перспективи розвитку провідних галузей господарства.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 06.04.2013

  • Стан економічного району разом з Харківською та Полтавською областями. Агропромисловий комплекс Сумщини. Демографічні та соціально-економічні характеристики населення. Особливості формування і функціонування територіально-виробничого комплексу району.

    контрольная работа [31,9 K], добавлен 12.05.2014

  • Ресурсний потенціал Волині. Показники ринку праці. Центри виробництва харчової промисловості. Рівень розвитку волинських сіл та селищ. Транспортна інфраструктура району. Освіта, культура, рекреація та туризм. Частка та місце регіону в економіці України.

    презентация [22,1 M], добавлен 29.11.2014

  • Структура та методи оцінки природно-ресурсного потенціалу. Особливості просторового розміщення ресурсного потенціалу країни. Проблеми ресурсоспоживання та ресурсозбереження. Головні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України.

    контрольная работа [28,3 K], добавлен 15.07.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.