Вплив грошової системи на економіку України

інфляція грошовий кредитний кореляція

Розділ 2. Механізм регулювання грошових систем України

2.1 Політика державного регулювання грошової сфери

Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Вони включають:

- забезпечення певного рівня економічного зростання;

- забезпечення максимальної зайнятості;

- контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

- урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Важливе значення серед них належить проведенню грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики (рис. 2.1):

- експансійна;

- рестрикційна.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Основні характеристики грошово-кредитної політики

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики.

Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на низькому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається стрімке, не досить зважене скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди намагаються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва, така політика дістала назву політики рефляції.

У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько -- як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено -- як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому -- не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

· пропозиція (маса) грошей;

· ставка процента;

· валютний курс;

· швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки -- Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання заведено називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні й тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури. І навпаки, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною має бути стримування зміни кон'юнктури ринку.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність.

Тактичні цілі -- це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям руху економічної змінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси беруться базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обороті.

Залежно від економічних змінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються інструменти монетарної політики. Вибір їх є прерогативою центрального банку.

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:

інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання з допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер. Тому в міру визрівання в країні ринкових відносин застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії -- скорочується. У перехідний період в Україні останні застосовувались широко і досить часто, оскільки цього вимагали особливі, часто критичні ситуації, що виникали на грошовому ринку і вимагали негайного втручання з боку регулятивних органів.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах України.

Операції на відкритому ринку -- це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі відіграватиме ключову роль і в монетарній політиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон'юнктуру товарних ринків.

Регулювання норми обов'язкових резервів -- високопотужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну-- збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитна спроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, що він однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить потужно. Але він має і значні недоліки.

По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати компенсуючих заходів, наприклад посилити їх рефінансування чи збільшити купівлю цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструменту обов'язкового резервування.

По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (вгору--вниз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.

Зазначені недоліки цього інструменту обумовили дуже обережне його використання в розвинутих країнах: норма резервування там установлюється на невеликому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі відмовилися від нього. Для української практики монетарного регулювання характерні досить високий рівень норми обов'язкового резервування, широка амплітуда і висока частота їх зміни. Таке використання цього інструменту давало можливість НБУ оперативно впливати на пропозицію грошей, на інфляційні і девальваційні процеси.

Процентна політика -- один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

сигналізує економічним суб'єктам про свій намір «здорожчати» гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки -- збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричинює зростання пропозиції грошей. Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки. Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний. Для комерційних банків та інших економічних суб'єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички. Якщо, наприклад, ринкові позичкові проценти зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центрального банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань, погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички НБУ навіть при підвищенні облікової ставки.

Рефінансування комерційних банків -- інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок -- зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

З огляду на це застосування зазначеного інструменту було обмеженим. Тривалий час НБУ надавав свої кредити безпосередньо господарюючим суб'єктам (міністерствам, галузям, виробництвам), Міністерству фінансів на покриття бюджетного дефіциту, адміністративно чи через аукціони розподіляв їх між банками, що істотно деформувало регулятивний вплив його на пропозицію грошей через процентну політику і політику рефінансування.

Регулювання курсу національної валюти -- інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті центральному банку слід купити відповідну масу іноземної валюти. Ці операції дістали назву валютної інтервенції. Хоч безпосередньою ціллю цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вони опосередковано і досить відчутно впливають і на масу національних грошей в обороті.

Застосування цього інструменту монетарної політики пов'язано з певними економічними та організаційними труднощами. По-перше, у центрального банку повинен бути достатній золотовалютний запас, щоб у разі потреби можна було використати його для впливу на грошову масу.

Накопичення такого запасу можливе за умови тривалого економічного зростання та активного сальдо платіжного балансу, що вимагає від країни значного економічного напруження. По-друге, кон'юнктурні ситуації на валютному і на товарних ринках можуть змінюватися не одночасно і в різних напрямах. Тому інтервенційні операції центрального банку в інтересах валютного ринку можуть виявитися не бажаними для товарних ринків. З огляду на це одночасно з проведенням інтервенційної операції на товарному ринку центральний банк повинен здійснити компенсуючі (стерилізаційні) заходи, щоб не допустити зменшення чи збільшення пропозиції грошей і платоспроможного попиту на товарних ринках. Найзручніше провести стерилізацію за допомогою операцій на відкритому ринку. При такому комплексному підході операції з регулювання валютного курсу можуть успішно слугувати й інструментом регулювання пропозиції грошей.

Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і на кон'юнктуру ринків досягається також через установлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, а також через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики, рекомендацій діяти відповідно до спільно визначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, що дестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс, тощо).

2.2 Аналіз грошової маси

Забезпечення грошового обороту здійснюється за допомогою грошової маси, величина якої є важливою характеристикою його стану та ринкової кон'юнктури в цілому.

Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання -динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

- за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;

- за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

- за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;

- за територіальним розміщенням та ін.

Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, що вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях.

У цей перелік не входять комерційні банки, оскільки їх грошові запаси сформовані переважно із вкладів клієнтів, що вже враховані в масі грошей через їх власників.

У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, МІ, М2, МЗ.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат МІ включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 -це гроші в агрегаті МІ + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат МІ виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.

Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату МІ, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.

В інших грошових агрегатах (М2, МЗ) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату МЗ, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.

Водночас агрегат М0 -найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент -готівкову масу. Найширшим агрегатом є МЗ, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.

Показник монетарної бази характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі Центрального банку. Тому цей показник називають ще грошима Центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова (монетарна) база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази Гб можна визначити за формулою:

Гб = М0 + Мк + Мрез

де М0 -- сума готівки, що перебуває поза банками;

Мк -- сума готівки в касах банків;

Мрез -- сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

В Україні маса грошей в обороті характеризується високими темпами її зростання про що свідчать дані рис. 2.2.



Рис. 2.2 Динаміка грошової маси в обороті України за 2003-2007 рр. станом на 31 грудня (за даними Національного банку України)

Як видно з рис. 2.2, величина грошової маси в обороті на кінець 2007 р. порівняно з 2003 р. зросла майже в чотири рази і склала 397,4 млрд. грн.

Розрахунок питомої ваги готівки в складі грошової маси наведено у табл. 2.1. Грошова маса України також характеризується значною питомою вагою в ній готівки, яка проте має тенденцію до зниження: від 34,8% у 2003 р. до 33,7% у 2004 р., 30,9% у 2005 р., 30,6% у 2006 р. та 28% у 2007 р.

Як видно з табл. 2.1, грошова маса характеризується стабільними і досить високими темпами приросту (30-50% щорічно) протягом 2003-2007 рр. Найвищим є темп приросту грошової маси у 2005 р. проти 2004 р. - 54,8%.

Дещо нижчими є темпи зростання готівки, які складають 30-40% щорічно, що призводить до зниження питомої ваги готівки у складі грошової маси. Аналогічно найвищий темп приросту готівки спостерігався у 2005 р. порівняно з 2004 р. - на 42,2%.

Таблиця 2.1 Динаміка грошової маси та готівки, що обслуговує грошовий оборот України за 2003-2007 рр.(станом на 31 грудня)

Показники	2003р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	Відхилення, у %
						2004р. від 2003р.	2005р. від 2004р.	2006р. від 2005р.	2007р. від 2006р.	2007 р. від 2003 р.
1.Грошова маса, млрд. грн.	95,0	125,8	194,8	261,4	397,4	32,4	54,8	34,2	52,0	318,1
2. Готівка: 2.1. в сумі, млрд. грн.	33,1	42,3	60,2	80,0	111,1	27,9	42,2	32,8	38,9	235,5
2.2. у % до грошової маси	34,8	33,7	30,9	30,6	28,0	-3,4	-8,1	-1,1	-8,6	-19,8

Характерною ознакою періоду 2003-2007 рр. є стійке зростання обсягів номінальної грошової маси, обчисленої за усіма агрегатами (рис. 2.3).

За 2003-2007 рр. сукупна грошова пропозиція в економіці України (агрегат М3) збільшилася майже у чотири рази. Але це не призвело до суттєвого збільшення рівня цін, тому що зростання грошової маси в цілому відповідало попиту на гроші. Це відбувалося внаслідок монетарних (функціональних) і немонетарних (структурно-інституційних) чинників.

Для першої групи чинників характерні переважно лінійні залежності основних макроекономічних і монетарних параметрів - ВВП, грошова база, грошова маса, рівень цін. Даний компонент попиту звичайно називають трансакційним.

Друга група чинників виявляє себе як нелінійні залежності: може мати місце значне (іноді багаторазове) випереджання приросту грошової маси в порівнянні з приростом ВВП; слабка реакція рівня цін на динаміку грошової маси; сильна волатильність монетарних параметрів.

Рис. 2.3 Динаміка грошових агрегатів за 2003-2007 рр., млн. грн.

Цей компонент попиту пов'язаний з потребою господарських агентів в грошах як ліквідності та відображає поступові зміни в їх інституційному статусі.

Більш детальну характеристику динаміки та структури грошової маси в розрізі грошових агрегатів та монетарної бази наведено Додатку В, табл. В.1.

Монетарна база за 2003 р. збільшилася на 34.1 % до 40.1 млрд. грн., за 2004 р. збільшилась на 33.0% і станом на 31.12.2004 р. становить 53.8 млрд. грн.

Монетарна база у 2005 році збільшилася на 53.9% до 82.8 млрд. грн., грошова маса - на 54.8% до 194.8 млрд. грн. Таке збільшення грошової пропозиції (з урахуванням процесів відновлення депозитів після подій кінця 2004 р. та значної активізації бюджетних видатків у грудні 2005 р.) було адекватним процесам, що відбувалися в реальному секторі економіки і не провокувало прискорення інфляційних процесів.

Не дивлячись на порівняно високі темпи збільшення готівки поза банками у 2005 р. (на 42.2% до 60.2 млрд. грн.), її питома вага в структурі грошової маси упродовж року зменшилася з 33.7% до 30.9%, що свідчить про покращення структури грошової маси.

Збільшення у 2006 р. монетарної бази на 17.5% до 97.2 млрд. грн. (за 2005 р. - на 53.9%), а також та збільшення грошової маси на 34.5% (за 2005 р. на 49.3%) не можуть бути свідченням рестрикційної спрямованості грошово-кредитної політики. Навпаки, через використання монетарних інструментів та механізмів Національний банк забезпечив рівень пропозиції грошей адекватно до зростаючого попиту на них, сприяв збереженню рівноваги на грошово-кредитному ринку та закріпленню позитивних тенденцій як в монетарній сфері, так і в реальному секторі економіки.

Зростання грошової маси у 2006 р. певним чином стримувалося за рахунок зменшення темпів приросту обсягу готівки поза банками (агрегат М0) - у 2006 р. він збільшився усього на 24.5% до 75 млрд. грн. Це сприяло продовженню позитивної тенденції до покращання структури грошової маси - питома вага готівки в грошовій масі з початку року зменшилася з 31% до 28.7%.

Загалом за 2007 р. монетарна база збільшилася на 46.0% - до 141.9 млрд. грн., грошова маса - на 52.0% - до 397.4 млрд. грн. Окрім номінального збільшення монетарної бази грошова маса збільшувалася за рахунок активізації процесу мультиплікації коштів.

Крім того, слід зазначити, що на динаміку монетарних агрегатів у грудні 2007 р. значним чином вплинули зміни в динаміці коштів єдиного казначейського рахунку. Кошти Уряду в національній валюті на рахунках у Національному банку після поступового і відносно рівномірного нарощування протягом перших 11 місяців 2007 р. та зменшення у грудні 2007р.

Насиченість економіки грошовою масою характеризує рівень монетизації економіки (рис. 2.4).

Рис. 2.4 Динаміка рівня монетизації економіки України за 2003-2007 рр.

Рівень монетизації економіки збільшився з 30,3% у 2003 р до 33,25 у 2004 р., до 36,8% у 2005 р., до 44.4% на кінець 2006 р. та до 46,5 % у 2007 р., що свідчить про реальне збільшення насиченості економіки грошовою масою. Процесу ремонетизації економіки сприяло певне пожвавлення фондового ринку, поступове відновлення ролі капіталомістких галузей (металургія, машинобудування) у структурі економічного зростання, що зумовлювало більший попит на кредити з відповідним збільшенням потреби в платіжних засобах на одиницю ВВП, а також значне зростання цін на певні види інвестиційних активів (зокрема, на нерухомість і землю), що потребувало більше коштів для здійснення операцій на відповідних ринках.

З огляду на зазначене Національний банк України впродовж останніх місяців 2006 р. істотним чином не змінював спрямованості грошово-кредитної політики, яка полягала в помірному, адекватному стримуванню попиту на гроші, розширенні грошової пропозиції та попередженні формування монетарних ризиків цінової стабільності.

Як і в попередні роки, у 2006 р. на розвиток грошово-кредитного ринку істотно впливали зміни в показниках платіжного балансу унаслідок відповідних змін у попиті та пропозиції на валютному сегменті ринку. Однак, якщо в попередні роки це сприяло прискореному розширенню грошової пропозиції, то в 2006 р. від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу, яке не повною мірою компенсувалося припливом капіталу, зумовило уповільнення динаміки монетарних агрегатів. Це сприяло збалансуванню між товарними потоками та кількістю грошей в обігу.

Певним чином розширення грошової пропозиції у 2007 р. абсорбувалося за рахунок процесу ремонетизації економіки - у 2007 р. розрахунковий рівень монетизації економіки за оперативними даними збільшився майже до 46.5%.

У зв'язку з цим, не можна не згадати гострі дискусії, котрі точилися у 1996-1997 рр. із приводу низького рівня коефіцієнта монетизації економіки, що віддзеркалює рівень насиченості господарського обороту грошима та негативних наслідків так званого „штучного дефіциту грошей” і демонетизації для відтворювальних процесів в економіці. Слід зазначити, що в Україні цей показник був найнижчим у 1995-1996 рр. - близько 9-10%. Упродовж 1997-2000 рр. спостерігалося його поступове зростання, але навіть на кінець 2000 року коефіцієнт монетизації в Україні був нижчим порівняно з такими країнами, як Венесуела (19,0), Зімбабве (20%), Румунія (18,9%). У країнах так званої великої сімки цей показник коливається у межах 55-100%, у країнах, що розвиваються 40-60%. У США рівень монетизації економіки у 2004 році дорівнював 79%. Одним із найвищих є рівень монетизації у Китаї - понад 150%.

В той же час, монетизація, яка проходить в умовах глибоких інституційних перетворень, відбувається як процес надмірної концентрації грошей у незначної частки населення та підприємств, тобто вона є не рівноважним та потенційно конфліктним процесом. Відсутність прямого впливу монетизації на інфляційні процеси пов'язана з тим, що переважну частину додаткових доходів населення отримують найбільш багаті, і тому не всі гроші доходять до споживчого ринку. З іншого боку, головне джерело додаткової пропозиції грошей - викуп валюти у експортерів - не просто відображає структурну недосконалість господарчої системи України, а є механізмом її відтворення і одночасно - потенційною загрозою для монетарної рівноваги. Тому процес зростання рівня монетизації української економіки не є безумовно позитивним і містить в собі певні соціальні та структурні ризики. В цих умовах суттєве значення для досягнення безпечної монетарної рівноваги та грошово-кредитного забезпечення якісного економічного зростання має кредитування населення та економіки, яке здатне пом'якшити існуючі диспропорції, а в перспективі привести до необхідних структурних зрушень.

Попит на гроші залежить від того, які з необхідних механізмів вже створені і працюють, а які ще тільки створюються. У міру формування монетарних механізмів “ривками” відбувається заповнення грошовою масою інституційних “місткостей”, що створюються. Це спричиняє уповільнення обігу грошей в економіці (або зростання монетизації). Значення зростання монетизації полягає в тому, що створюється пружне монетарне середовище, здібне до досить швидкої передачі грошових імпульсів від одних інституційних блоків до інших. У результаті:

· підвищується рівень інтеграції та консолідації господарської системи, її здатність до адаптивних реакцій у відповідь на збурюючі впливи середовища;

· забезпечується адекватний рівень ліквідності і мобільність активів реального сектора;

· формується базисний механізм структурного розвитку господарської системи.

У такій зростаючій системі попит на гроші є нестабільним. У той же час, ми можемо оцінити ті чинники, які вже привели до значних стрибків попиту на гроші, або приведуть в майбутньому. Можна виділити такі етапи зростання монетизації і розширення попиту на гроші:

· введення національної грошової одиниці в 1996 р. (свого роду монетарна революція). Після неї почалася монетарна еволюція (з відносно менш вираженими стрибками);

· витиснення бартеру у 2000-2002 рр. і монетизація обігу в реальному секторі;

· формування довіри до банківської системи і національної грошової одиниці (2002-2007 рр.), зростання депозитів в банках.

У кожний з цих періодів спостерігалося стрибкоподібне уповільнення швидкості обороту грошей, що формально виявлялося як відрив цін від грошової маси. Надалі можна прогнозувати ще декілька рубежів якісного розширення попиту на гроші:

· перехід до повної конвертованості національної валюти;

· перехід до масового кредитування обороту підприємств реального сектора.

Різкого зростання попиту на гроші можна чекати в момент спрацювання системних ефектів, коли монетарне господарство сформується як цілісність.

Таким чином, за період 2003-2007 рр. спостерігався суттєвий приріст грошової маси в розрізі усіх агрегатів та монетарної бази, має місце зростання рівня монетизації ВВП. Відбулося покращення структури грошової маси: знизилася питома вага готівки, що свідчить про поступове посилення ролі банківської системи в управлінні грошовим оборотом України.

2.3 Аналіз основних показників грошово-кредитного ринку

Надійна грошова система держави є запорукою високого рівня розвитку і стабільності грошово-кредитного сектора національної економіки та міцною базою її зростання. При цьому адекватна вимогам ринку монетарна політика Національного банку України в умовах зростаючої монетизації повинна створити передумови для забезпечення ефективної банківської діяльності з метою стимулювання росту вітчизняної економіки.

Без всебічного аналізу елементів грошово-кредитної політики отримання узагальнюючого висновку про її ефективність неможливе.

Впливовим чинником збільшення грошової маси є зростання депозитів (табл. 2.2).

Як видно табл. 2.2, у 2007 р. відбувся суттєвий приріст депозитів проти 2003 р.: із 61.7 млрд. грн. на 31 грудня 2003 р. до 280.1 млрд. грн. на кінець 2007 р.

Найвищий темп прирості спостерігався у 2005 р. - на 59.9% до 132.9 млрд. грн. При цьому депозити в національній валюті збільшувалися більшими темпами (на 65.2% до 87.3 млрд. грн.) порівняно із вкладами в іноземній валюті (на 50.6% до 45.6 млрд. грн.), що сприяло зменшенню рівня доларизації грошової маси упродовж 2005 року.

В умовах зростання доходів населення вкладення фізичних осіб у 2005 р. збільшувалися більш прискореними темпами (на 75.9% до 73.3 млрд. грн.) порівняно із депозитами юридичних осіб (на 43.8% до 59.7 млрд. грн.).

Поліпшення ситуації в реальному секторі у 2006 р. сприяло збереженню позитивних тенденцій на депозитному та кредитному сегментах грошово-кредитного ринку.

Зокрема, на депозитному сегменті в 2006 р. спостерігалося:

- продовження позитивних змін у структурі грошової маси, зокрема, питома вага готівки в структурі грошової маси знизилася з 31% до 28.7%. Загалом обсяг готівки поза банками збільшився на 24.5% - до 75 млрд. грн.;

Таблиця 2.2 Динаміка депозитів України за 2003-2007 рр.(станом на 31 грудня)

Показники	2003р	2004р	2005.	2006.	2007р	Відхилення, у %
						2004р від 2003р	2005р від 2004р	2006р. від 2005р	2007р. від 2006р	2007р. від 2003 р.
1.Депозити всього, млрд. грн., в т.ч.	61,7	83,1	132,9	184,4	280,1	34,7	59,9	38,7	51,9	353,7
1.1.У національній валюті: -в сумі, млрд. грн.	42,0	52,8	87,3	114,3	190,2	25,8	65,3	30,9	66,5	353,0
-у % до сукупної величини депозитів	68,0	63,5	65,7	62,0	67,9	-6,6	3,4	-5,7	9,6	-0,2
1.2. В іноземній валюті -в сумі, млрд. грн.	19,7	30,3	45,6	70,2	89,9	53,6	50,5	53,8	28,1	355,3
-у % до сукупної величини депозитів	32,0	36,5	34,3	38,0	32,1	14,0	-5,9	10,8	-15,7	0,3
2. Депозити юридичних осіб всього, в т.ч.	29,3	41,5	59,7	77,5	115,7	41,6	43,8	30,0	49,2	294,7
2.1.У національній валюті: -в сумі, млрд. грн.	23,1	30,7	45,1	56,3	90,5	32,9	46,9	24,8	60,9	292,2
-у % до величини депозитів юридичних осіб	78,8	73,9	75,5	72,6	78,3	-6,1	2,2	-3,9	7,9	-0,6
2.2. В іноземній валюті: -в сумі, млрд. грн.	6,2	10,8	14,6	21,3	25,1	73,8	35,0	45,8	18,1	303,9
-у % до величини депозитів юридичних осіб	21,2	26,1	24,5	27,4	21,7	22,8	-6,1	12,2	-20,8	2,3
3. Депозити фізичних осіб всього, в т.ч.	32,4	41,7	73,3	106,9	164,4	28,5	75,9	45,9	53,9	407,1
3.1.У національній валюті: -в сумі, млрд. грн.	18,91	22,15	42,24	58,00	99,70	17,2	90,7	37,3	71,9	427,3
-у % до величини депозитів юридичних осіб	58,3	53,2	57,7	54,3	60,6	-8,8	8,4	-5,9	11,7	4,0
3.2. В іноземній валюті -в сумі, млрд. грн.	13,5	19,5	31,0	48,9	64,7	44,2	59,1	57,5	32,5	378,9
-у % до величини депозитів юридичних осіб	41,7	46,8	42,3	45,7	39,4	12,3	-9,5	93,0	-13,9	-5,6

- прискорення темпів зростання депозитів - впродовж року загальний обсяг депозитів збільшився на 38.8% - до 184.4 млрд. грн. За номінальними обсягами приріст депозитів у 2006 р. навіть перевищив аналогічний показник 2005 р., коли відбувалися процеси відновлення ресурсної бази банків після подій кінця 2004 р.;

- більш прискорене зростання коштів фізичних осіб (на 45.8% - до 106.9 млрд. грн.), які традиційно є стабільнішою частиною ресурсної бази банків, порівняно з коштами юридичних осіб (на 30.1% - до 77.6 млрд. грн.);

Водночас у валютній структурі депозитів домінували вкладення в іноземній валюті, обсяг яких з початку року збільшився на 53.8% - до 70.2 млрд. грн., у той час як депозити в національній валюті збільшилися на 30.9% до 114.3 млрд. грн. Обсяг вкладів населення у 2007 р., які традиційно є більш стабільною частиною ресурсної бази банків, збільшився на 53.9% - до 164.5 млрд. грн. (у 2006 р. - на 45.8%). Одночасно обсяг депозитів юридичних осіб за 2007 р. збільшився на 49.2% - до 115.7 млрд. грн. Динамічне нарощування ресурсної бази банків сприяло відповідному розширенню обсягів кредитування (табл. 2.3). Як видно з табл.. 2.3, загальний обсяг кредитних вкладень банків протягом 2003-2007 рр. збільшився майже в 6 разів до 426.9 млрд. грн. Притому, якщо темпи приросту у 2004 р. склали 30.6 %, то у 2007 р. - 74%, тобто відбувається пришвидшення темпів їх зростання.

Загальний обсяг кредитних вкладень банків у 2005 році збільшився на 61.9% до 143.4 млрд. грн. При цьому кредити населенню збільшувалися більш прискореними темпами (у 2.3 рази до 33.5 млрд. грн.) порівняно із кредитами юридичним особам (на 49% до 109.9 млрд. грн.), що було реакцією банків на підвищення платоспроможності населення (за рахунок підвищення їх зарплат та пенсій). На відміну від депозитів кредитні вкладення банків у 2006 р. збільшуються вищими темпами, ніж у попередньому році. За 2006 р. обсяг кредитних вкладень (без урахування доходів) збільшився на 71.3% - до 242.8 млрд. грн.

Таблиця 2.3 Динаміка кредитів в Україні за 2003-2007 рр.(станом на 31 грудня)

Показники	2003р	2004р	2005р	2006р	2007р	Відхилення, у %
						2004р від 2003р.	2005р від 2004р.	2006р. від 2005р.	2007р. від 2006р.	2007р. від 2003 р.
1.Кредити всього, млрд. грн.: в т.ч.	67,8	88,6	143,4	245,3	426,9	30,6	61,9	71,0	74,0	529,4
1.1.У національній валюті	39,6	51,2	81,3	123,9	213,9	29,4	58,8	52,4	72,6	440,6
1.2. В іноземній валюті	28,3	37,4	62,1	121,4	213,1	32,2	66,3	95,4	75,4	653,6
2. Кредити юридичним особам всього, млрд. грн.: в т.ч.	58,8	73,8	109,9	166,8	271,6	25,4	49,0	51,7	62,8	361,5
2.1.У національній валюті	35,6	44,6	67,6	95,5	159,0	25,3	51,6	41,4	66,4	347,0
2.2. В іноземній валюті	23,3	29,2	42,4	71,3	112,6	25,5	45,0	68,2	58,1	383,6
3.Кредити фізичним особам всього, млрд. грн.: в т.ч.	9,0	14,8	33,5	78,5	155,3	64,5	126,6	134,4	97,9	1628,7
3.1.У національній валюті	4,0	6,6	13,7	28,3	54,9	65,7	107,0	106,3	93,8	1271,3
3.2. В іноземній валюті	5,0	8,1	19,8	50,2	100,4	63,5	142,6	153,9	100,1	1915,9

Кредити, надані в іноземній валюті, збільшувалися більш прискореними темпами (на 95.8%), ніж кредити, надані в національній валюті (на 52.5%), що пояснюється:

- змінами тенденцій у платіжному балансі (активізація імпортерів, які формують великий попит на кредити в іноземній валюті);

- структурними зрушеннями в ресурсній базі банків, зокрема, прискореним зростанням депозитів в іноземній валюті на внутрішньому ринку та активним залученням банками коштів на міжнародних фінансових ринках;

- більш привабливими відсотковими ставками за кредитами в іноземній валюті порівняно з позиками в гривнях в умовах стабільного обмінного курсу гривні.

Високі темпи кредитування в 2006 р. пояснюються насамперед активізацією кредитування фізичних осіб, обсяг кредитів яким збільшився в 2.3 рази - до 77.6 млрд. грн. Обсяги кредитів, наданих юридичним особам, зросли на 52.1% - до 165.2 млрд. грн.

У цілому в 2007 р. загальний обсяг кредитних вкладень збільшився на 74.1% (у 2006 р. - на 71.0%) - до 426.9 млрд. грн. Кумулятивний темп приросту кредитних вкладень є найбільшим для цього періоду після відновлення економічного зростання. Банківська система демонструвала достатньо високі темпи кредитування як юридичних осіб (зростання на 62.8% - до 271.4 млрд. грн.), так і населення (на 97.9% - до 155.4 млрд. грн.).

У 2007 р. обсяг кредитів, наданих в іноземній валюті, збільшився на 75.4%, у той час як в національній валюті - на 72.7%.

Динаміка ставок за депозитами та кредитами наведена у табл. 2.4.

Розширення обсягів кредитування відбувалося на фоні зниження вартості позик - середньозважена ставка за кредитами в національній валюті у 2005 році зменшилася з 17.5% до 16.4%. Середньозважена ставка за строковими депозитами в національній валюті при цьому зменшилася з 13.1% до 10.2%.

Середньозважена ставка за кредитами в національній валюті упродовж 2006 року зменшилася з 8.1% до 7.9%, в іноземній - з 6.9% до 6.1%

Позитивна динаміка кредитних вкладень у 2006 р. була зафіксована на фоні тенденції до зменшення вартості позик - середньозважена ставка за кредитами в національній валюті зменшилася з 16.4% річних у грудні 2005 р. до 15.1% річних у грудні 2006 р. Середньозважена процентна ставка за кредитами в економіку в національній валюті зменшувалася меншими темпами - з 11.7% до 11.5% річних.

Таблиця 2.4 Динаміка середньомісячних процентних ставок за кредитами та депозитами за 2003-2007 рр.(станом на 31 грудня)

Показники	2003р	2004р	2005р	2006р	2007р	Відхилення, у %
						2004р від 2003р	2005р від 2004р	2006р. від 2005р	2007р. від 2006р	2007р. від 2003 р.
Процентна ставка за кредитами в національній валюті	17,7	17,5	16,4	15,1	14,4	-1,1	-6,3	-7,9	-4,6	-18,6
Процентна ставка за кредитами в іноземній валюті	11,2	11,4	11,7	11,5	8,6	1,8	2,6	-1,7	-25,2	-23,2
Процентна ставка за депозитами в національній валюті	8	7,9	8,1	7,9	6,3	-1,3	2,5	-2,5	-20,3	-21,3
Процентна ставка за строковими депозитами в національній валюті	9,6	13,1	10,2	10	7,6	36,5	-22,1	-2,0	-24,0	-20,8
Процентна ставка за депозитами в іноземній валюті	6,9	7	6,9	6,1	7,9	1,4	-1,4	-11,6	29,5	14,5

Основними результатами політики Національного банку України на валютному сегменті ринку в 2006 р. було забезпечення стабільності обмінного курсу гривні до долара США та збільшення міжнародних резервів за своєчасного погашення зовнішнього державного боргу. Динаміка курсу гривні до євро та російського рубля віддзеркалювала кон'юнктуру міжнародних ринків, де за рік долар США знецінився відносно інших світових валют. Гривня подешевшала відносно євро та російського рубля відповідно на 11.4% та 9.3% (Додаток А).

На валютному сегменті грошово-кредитного ринку в 2007 р. Національний банк продовжував орієнтуватися на забезпечення передбачуваної динаміки валютного курсу гривні, що сприяло підтриманню стабільності на ринку та запобігало розгортанню негативних очікувань серед широкого кола економічних агентів.

Адекватно до ситуації проводилася і процентна політика Національного банку. Національний банк зменшив протягом 2006 р. облікову ставки з 9.5% до 8.5%, до 8% у 2007 р. та знову збільшив її до 10% з початку 2008 р.

Активна діяльність банків із залучення коштів за кордоном у 2007 р. у цілому позитивно вплинула на ситуацію економіці та на грошово-кредитному ринку. Для упередження надмірного накопичення виникнення дисбалансів у фінансовій сфері Національний банк України через застосування економічних важелів послідовно проводив політику, спрямовану на підвищення привабливості депозитних і кредитних операцій в національній валюті, яка включала в себе відповідні стимули під час визначення вимог до формування банками обов'язкових резервів.

Утім вирішити наявні проблеми, застосовуючи лише грошово-кредитні важелі, неможливо. Без створення внутрішніх джерел задоволення попиту на довгострокові фінансові ресурси, жорсткі обмеження на залучення коштів за кордоном та активно-пасивні операції банків в іноземній валюті можуть негативно вплинути на темпи економічного розвитку.

Висновки до розділу 2

Грошово-кредитна політика полягає в економічному регулюванні через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють експансійну та рестрикційну грошово-кредитну політику.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки -- Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку пропозиція (маса) грошей, ставка процента, валютний курс, швидкість обігу грошей та ін.

Величина грошової маси в обороті на кінець 2007 р. порівняно з 2003 р. зросла майже в чотири рази і склала 397,4 млрд. грн. Грошова маса України також характеризується значною питомою вагою в ній готівки, яка проте має тенденцію до зниження: від 34,8% у 2003 р. до у 2007 р. Характерною ознакою періоду 2003-2007 рр. є стійке зростання обсягів номінальної грошової маси, обчисленої за усіма агрегатами.

Відбулося покращення структури грошової маси: знизилася питома вага готівки, що свідчить про поступове посилення ролі банківської системи в управлінні грошовим оборотом України. Впливовим чинником збільшення грошової маси є зростання депозитів. Динамічне нарощування ресурсної бази банків сприяло відповідному розширенню обсягів кредитування. Розширення обсягів кредитування відбувалося на фоні зниження вартості позик. Основними результатами політики Національного банку України на валютному сегменті ринку в 2006-2007 рр. було забезпечення стабільності обмінного курсу гривні до курсоутворюючої валюти - долара США.

Утім вирішити наявні проблеми, застосовуючи лише грошово-кредитні важелі, неможливо. Без створення внутрішніх джерел задоволення попиту на довгострокові фінансові ресурси, жорсткі обмеження на залучення коштів за кордоном та активно-пасивні операції банків в іноземній валюті можуть негативно вплинути на темпи економічного розвитку.

РОЗДІЛ 3. Вплив грошової системи на економіку України

3.1 Передумови та шляхи подолання інфляції в Україні

Інфляція є багатогранним, складним процесом, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення.

Інфляція -- явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку. Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку.

Невеликі темпи інфляції позитивно впливають на економіку, ведуть до підвищення обсягу інвестицій, а, отже, до нарощування обсягів виробництва, збільшенню доходів фірм і працівників. Однак, прискорюючись, інфляція перетворюється в серйозне гальмо економічного розвитку, різко загострюючи соціальну ситуацію в суспільстві.

Інфляція - це знецінювання грошей, яке проявляється як постійне підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченої матеріальними цінностями. Серед негативних наслідків, викликаних інфляцією, виділяють такі, як зниження рівня життя населення; зниження реальної вартості накопичених грошей; падіння виробництва; погіршення умов життя переважно в представників соціальних груп із твердими доходами та інші.