Фінансова діяльність держави

Згідно ч. 10. ст. 2 БК УК бюджетний процес - регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Згідно ст. 19 БК УК стадіями бюджетного процесу визнаються:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

3) виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Такі стадії проходять всі бюджети, що становлять бюджетну систему України: державний бюджет і місцеві бюджети.

Зазначені вище стадії бюджетного процесу відбуваються в чіткій послідовності, одна за одною, і порядок їх в жодному разі не може бути змінений. Окрім того, кожна стадія бюджетного процесу, в свою чергу, складається з кількох етапів, які є також обов'язковими.

Бюджетна діяльність має циклічний і періодичний характер.

Бюджетний цикл, на відміну від бюджетного періоду, який дорівнює календарному року, охоплює проміжок часу від початку формування бюджету на плановий рік до затвердження звіту про його виконання.

Отже, бюджетний цикл охоплює:

1) період формування бюджету;

2) виконання бюджету;

3) пільгові бюджетні терміни (час дії тогорічних асигнувань на капітальні вкладення);

4) період звітності.

Нині бюджетний цикл в Україні становить близько 2,5 року.

Бюджетний процес відбувається на відповідних правових засадах, за певними принципами, які є гарантією чіткого й неупередженого планування, ефективного використання коштів, дотримання фінансової (бюджетної) дисципліни та здійснення постійного контролю за виконанням бюджетів і виражають важливі ознаки бюджету.

Бюджетному процесу властиві такі принципи:

принцип розподілу бюджетних повноважень між органами представницької і виконавчої влади. Так, законодавство встановлює такий розподіл повноважень за стадіями бюджетного процесу: формування та виконання бюджету віднесено до компетенції виконавчих органів, а розгляд, затвердження та здійснення контролю за виконанням бюджету - до компетенції представницьких органів;

принцип спеціалізації бюджетних показників, що реалізується через бюджетну класифікацію, яка, згідно зі ст. 8 Бюджетного кодексу, закріплюючи вичерпний перелік доходів і видатків бюджетів, полягає в конкретизації доходів за джерелами, а видатків - за цільовими напрямами;

принцип щорічності бюджету, тобто обов'язкового прийняття бюджету щороку до початку планового року, що дає змогу виявити тенденції розвитку країни, дослідити зміни темпу зростання виробництва тощо. Дуже важливим є прийняття державного бюджету до настання планового року, оскільки це передбачає і забезпечує своєчасну концентрацію фінансових ресурсів у бюджеті та фінансування потреб держави й суспільства.

Усі стадії бюджетного процесу контролює Рахункова палата, що діє від імені Верховної Ради України. Це зміцнює фінансову дисципліну учасників бюджетної діяльності.

6.2 Учасники бюджетного процесу та їх повноваження

Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями.

Бюджетні повноваження - це права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин з управління бюджетними коштами.

До учасників бюджетного процесу належать:

· Верховна Рада України;

· Президент України;

· Кабінет Міністрів України;

· Міністерство фінансів України;

· Національний банк України;

· місцеві ради та ін.;

· розпорядники та одержувачі бюджетних коштів, органи державного фінансового контролю.

Кожен з вище названих учасників має свої бюджетні повноваження.

Зокрема, Верховна Рада України наділена такими бюджетними повноваженнями:

· визначення бюджетної політики держави;

· прийняття постанови про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

· визначення бюджетних повноважень усіх учасників бюджетного процесу, складу і обсягів доходів та видатків Державного бюджету України;

· затвердження показників соціально-економічного розвитку країни, необхідних для формування бюджетів усіх рівнів;

· розгляд і прийняття Закону про Державний бюджет на відповідний період та внесення змін до нього;

· розгляд і прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України тощо.

Кабінет Міністрів України наділений такими бюджетними повноваженнями:

· розроблення та подання Верховній Раді України проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

· розроблення та подання Верховній Раді України проекту закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період;

· забезпечення виконання закону про Державний бюджет України;

· підготовка та подання Верховній Раді України звітів про виконання Державного бюджету України; розрахунок показників зведеного бюджету України та підготовка звіту про його виконання;

· прийняття рішень щодо використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;

· прийняття рішень про здійснення державних запозичень в обсягах і на умовах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, та ін.

Президент України має такі бюджетні повноваження:

· підписує Закон України про Державний бюджет на поточний рік та інші закони, що регулюють бюджетну діяльність;

· застосовує право вето щодо прийнятого Верховною Радою закону про Державний бюджет та інших нормативних актів про бюджетну діяльність із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховній Раді України.

Міністерство фінансів України наділене такими бюджетними повноваженнями:

· підготовка й узагальнення передбачених Бюджетним кодексом документів і матеріалів, необхідних для формування проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

· аналіз бюджетних запитів;

· розроблення проектів нормативів бюджетної забезпеченості з розрахунку на одну особу, одного учня, одне ліжко-місце тощо;

· складання проекту закону про Державний бюджет України;

· організація виконання Державного бюджету України на всіх стадіях бюджетного процесу; розроблення і затвердження Річного розпису Державного бюджету України; обслуговування в межах своїх повноважень державного внутрішнього і зовнішнього боргу тощо. Особливо слід зазначити, що Міністерство фінансів України фактично наділене правом установлювати тимчасові обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України (секвестр видатків).

Національний банк України, який має такі бюджетні повноваження:

· визначення основних засад грошово-кредитної політики України;

· підготовка пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період.

Бюджетний кодекс України визначає таких суб'єктів бюджетного процесу, як розпорядники бюджетних коштів, котрі за обсягом наданих прав поділяються: на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня; бюджетні установи та одержувачі бюджетних коштів.

Головними розпорядниками бюджетних коштів Бюджетний кодекс України називає бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом установлення бюджетних призначень. Це органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, а також Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України в особі їх керівників.

Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня підпорядковується у своїй діяльності відповідному головному розпоряднику. Це керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад. Ці суб'єкти фактично виконують відповідну частину бюджету та забезпечують ефективне й цільове використання виділених у їх розпорядження бюджетних коштів.

Бюджетна установа - це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів і є неприбутковою. До повноважень цих суб'єктів належить передусім підготовка бюджетних запитів.

Бюджетний запит є документом, що підготовлений розпорядником бюджетних коштів і містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період. Фактично в цьому документі зазначено необхідну для належного функціонування суб'єкта суму грошових коштів.

Одержувачі бюджетних коштів - це юридичні й фізичні особи, що не мають статусу бюджетної установи. Ними можуть бути:

1) державні (комунальні) організації, установи й підприємства;

2) юридичні особи інших форм власності;

3) фізичні особи, в тому числі фізичні особи - підприємці. Проте в Бюджетному кодексі чітко не закріплено коло осіб, які є учасниками бюджетного процесу - одержувачами бюджетних коштів. Останні можуть отримувати зазначені бюджетні ресурси лише через розпорядника бюджетних коштів. Права та обов'язки їх такі: своєчасно і в повному обсязі отримувати кошти, витрачати їх відповідно до бюджетного розпису та кошторису і т. ін.

6.3 Складання проектів бюджетів

Складання проектів бюджетів, як Державного, так і місцевих, є однією з найважливіших і найвідповідальніших стадій бюджетного процесу, оскільки саме на цій стадії закладаються політичний та економічний курси держави на поточний рік, визначаються пріоритети у вирішенні внутрішніх соціально-економічних проблем, обсяги доходів і видатків, основні напрями використання коштів, засоби покриття дефіциту бюджету.

Процедура складання бюджету регламентується гл. 6 БК.

Згідно ст. 32 БК Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

Безпосередньо за складання проекту закону про Державний бюджет України відповідає Міністерство фінансів України.

Згідно ст. 21 БК Міністерство фінансів України за участю Міністерства економіки України, Національного банку України, а також головних розпорядників коштів державного бюджету складає прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Цей прогноз повинен включати такі індикативні прогнозні показники:

1) основні макропоказники економічного і соціального розвитку України:

· показники номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту;

· індексів споживчих цін та цін виробників;

· офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року;

· прибутку підприємств;

· фонду оплати праці;

· рівня безробіття, експорту та імпорту товарів і послуг, а також інших показників, які застосовуються при складанні проекту бюджету).

2) зведеного бюджету України за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

3) державного бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

4) за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами.

Прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди подається до Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет України, уточнюється на підставі прийнятого закону про Державний бюджет України та схвалюється Кабінетом Міністрів України у місячний строк з дня опублікування закону про Державний бюджет України.

Показники проекту Державного бюджету України на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Згідно зі ст. 33 БК Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України.

Національний банк України до 15 березня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України прогнозні монетарні показники на наступний рік та до 1 квітня року, що передує плановому, - проект кошторису доходів та витрат Національного банку України на наступний рік, які використовуються для складання проекту закону про Державний бюджет України.

Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Цей проект ґрунтується на прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку і містить положення щодо:

1) основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, рівня безробіття);

2) основних завдань бюджетної політики, зокрема граничного обсягу дефіциту (профіциту) державного бюджету, частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України, граничного обсягу державного боргу, встановлення розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення;

3) пріоритетних завдань податкової політики;

4) реалізації пріоритетних державних (цільових) програм;

5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України;

6) інших питань, необхідних для складання проекту закону про Державний бюджет України.

Отже, у проекті Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний рік визначено головні пріоритети бюджетної політики на плановий рік, які мають стати орієнтиром для уряду, який керує складанням проекту бюджету, і для Верховної Ради України під час розгляду і затвердження бюджету.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний рік. У цій постанові можуть бути пропозиції Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний рік виключно з питань, означених у проекті.

Відповідно до Основних напрямків бюджетної політики Кабінет Міністрів України організовує розроблення проекту державного бюджету. Для підготовки пропозицій до нього Міністерство фінансів розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

6.4 Складання бюджетного запиту

Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують складання бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.

Бюджетний запит є документом, що підготовлений розпорядником бюджетних коштів і містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період. Фактично в цьому документі зазначено необхідну для належного функціонування суб'єкта суму грошових коштів.

На основі аналізу бюджетних запитів, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України.

Згідно ст. 37 Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України.

Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України, подаються документи передбачені в ст. 38 БК.

Основні з них:

1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України

2) прогнозні показники зведеного бюджету України;

3) перелік пільг з податків і зборів (обов'язкових платежів) із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;

4) переліки та обсяги коштів за державними цільовими програмами, які включено головними розпорядниками коштів державного бюджету до бюджетних програм, передбачених у проекті закону про Державний бюджет України;

5) зведення та структура державних боргових і гарантійних обов'язань на поточний і наступні бюджетні періоди до повного погашення таких зобов'язань, включаючи обсяг видатків на обслуговування державного боргу;

6) план державних запозичень на наступний бюджетний період, а також перелік інвестиційних програм (проектів), під які можуть надаватися державні гарантії у наступному бюджетному періоді;

7) прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, підготовлений відповідно до статті 21 цього Кодексу;

8) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді;

9) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України на підставі бюджетних запитів за формою, визначеною Міністерством фінансів України;

10) протокол про результати консультацій Кабінету Міністрів України із всеукраїнськими асоціаціями органів місцевого самоврядування тощо.

6.5 Розгляд та затвердження Державного бюджету України

Другою стадією бюджетного процесу, згідно з Бюджетним кодексом, є розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети.

Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається згідно положень глави 7 БК.

Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Після подання у вересні - на початку жовтня поточного року Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет, Комітет Верховної Ради з питань бюджету доопрацьовує його та аналізує щодо відповідності нормам Бюджетного кодексу, Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період, а також пропозиціям Верховної Ради України до Основних напрямів.

Після цього Верховна Рада України починає готувати проект закону до першого читання.

Перше читання розпочинається з доповіді голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету про Висновки та пропозиції до проекту закону про держбюджет, після чого щодо останніх відбувається голосування в цілому. У разі неприйняття позитивного рішення з цього питання проводять постатейне голосування. Всі зауваження та пропозиції, щодо проекту Бюджету направляються до КМУк.

Доопрацьований Кабінетом Міністрів України проект держбюджету подається на друге читання до Верховної Ради України. Він має містити текстові статті й показники, запропоновані Кабінетові Міністрів у першому читанні або схвалені Бюджетними висновками Верховної Ради України. У разі, якщо пропонуються нові текстові статті, то до них додається детальне пояснення з обґрунтуванням необхідності в них.

Під час другого читання проекту закону про держбюджет насамперед затверджують загальний обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету з подальшим постатейним голосуванням. Крім того, обов'язковому затвердженню у другому читанні підлягають обсяг міжбюджетних трансфертів та інших положень, потрібних для формування місцевих бюджетів, оскільки вони, згідно зі ст. 43 Бюджетного кодексу, не підлягають розгляду в третьому читанні. Інші статті проекту, які не були прийняті в другому читанні, переносять на розгляд у третьому читанні.

Під час проведення третього читання голосуються статі які не були прийняті в другому читанні, та проект закону загалом.

Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України подає Президенту України обґрунтування і розрахунки щодо бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом закону про Державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні.

Якщо Президент України повернув до Верховної Ради України для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями, які передбачають зміни бюджетних показників, Кабінет Міністрів України у тижневий строк подає Верховній Раді України зміни до показників, зазначених у текстових статтях такого закону, та оновлені додатки до нього відповідно до пропозицій Президента України.

Закон про Державний бюджет України визначає:

· загальну суму доходів і загальну суму видатків (з поділом на загальний і спеціальний фонди, а також із поділом видатків на поточні й капітальні);

· граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету України в наступний бюджетний період і державного боргу наприкінці наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсяг цих гарантій;

· бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України за бюджетною класифікацією;

· доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

· бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

· додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Закон про державний Бюджет України повинен набрати чинності до початку нового бюджетного періоду.

У разі, якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет, Кабінет Міністрів відповідно до ст. 46 Бюджетного кодексу України має право здійснювати витрати з Державного бюджету України з відповідними обмеженнями, а саме:

1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на бюджетні програми, бюджетні призначення щодо яких встановлені законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України, за якими повністю зберігаються цільові обмеження;

2) щомісячні бюджетні асигнування загального фонду Державного бюджету України сумарно не можуть перевищувати 1/12 обсягу бюджетних призначень, визначених законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період.

6.6 Виконання бюджетів

Виконання бюджету означає повне та своєчасне надходження до бюджетів усіх передбачених законодавством доходів та забезпечення фінансування всіх запланованих видатків. Головним у процесі виконання бюджетів є забезпечення в повному обсязі надходження податків, зборів та інших неподаткових обов'язкових платежів у дохідну частину та фінансування заходів і програм у межах затверджених видатків бюджету. З огляду на те, що кошти до бюджету надходять нерівномірно, законодавчі й виконавчі органи влади можуть коригувати виділення бюджетних асигнувань, але в межах затверджених бюджетних призначень. Крім того, на стадії виконання бюджету здійснюються контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, наданих їх розпорядникам, бюджетним установам та одержувачам. Отже, ця стадія бюджетного процесу пов'язана з виконанням дохідної та видаткової частин бюджету.

Організація виконання державного бюджету регламентується ст. 42 БК.

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державне казначейство України, що діє у складі Міністерства фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

З огляду на це казначейства виконують обов'язки щодо організації виконання бюджетів та керівництва всіма бюджетними коштами. Вони є ніби "касирами" розпорядників бюджетних коштів, бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів, оскільки безпосередньо здійснюють від їх імені відповідні платежі за рахунок коштів бюджетів.

Отже, казначейська система виконання бюджету означає зведення всіх коштів бюджетів усіх рівнів на єдиному рахунку, який відкривають на ім'я органів Державного казначейства в установах уповноважених банків.

Відповідно до положення "Про єдиний казначейський рахунок" єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних платежів Національного банку України. Він є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного і місцевих бюджетів через систему електронних платежів Національного банку України.

В органах Державного казначейства, у свою чергу, відкрито:

1) рахунки для зарахування надходжень, передбачених законодавством України;

2) рахунки розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів;

3) рахунки підприємствам, установам, організаціям тощо за операціями, що не належать до операцій з виконання бюджетів, але, відповідно до вимог законодавства, обслуговуються органами Державного казначейства.

Функціонування єдиного казначейського рахунку забезпечує:

· можливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, та використання їх для проведення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України;

· надання інформації органам законодавчої та виконавчої влади за здійсненими на єдиному казначейському рахунку операціями;

· оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використання коштів бюджетів.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України.

Бюджетний розпис - це документ, який визначає розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів у певні періоди року відповідно до бюджетної класифікації.

Примірник затвердженого розпису Державного бюджету України передається до Рахункової палати та Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни, зумовлені внесенням змін до закону про Державний бюджет України.

Розписи місцевих бюджетів складають фінансові управління на місцях і затверджують відповідні керівники місцевого фінансового органу. Ці документи складають відповідно до загального і спеціального фондів бюджету у розрізі головних розпорядників коштів та за повною економічною класифікацією видатків бюджету. Затверджені розписи передають на паперових та електронних носіях Державному казначейству України та Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Причому в разі внесення змін до розписів ці органи обов'язково мають бути поінформовані про це. Державне казначейство України протягом трьох робочих днів після затвердження розпису доводить головним розпорядникам витяг із розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів.

Міністерство фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним фондом державного бюджету за визначеними цим розписом періодами року відповідному прогнозу надходжень загального фонду державного бюджету протягом бюджетного періоду.

6.7 Виконання Державного бюджету України за доходами

На основі бюджетного розпису відповідні органи починають виконувати бюджети за доходами. Виконання дохідної частини бюджетів безпосередньо покладено на органи стягнення, до яких згідно з Бюджетним кодексом, належать податкові, митні та інші державні органи, яким законом надано право стягувати до бюджетів податки, збори (обов'язкові платежі) та інші надходження.

Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету.

Державне казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України.

Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.

Платники податків сплачують платежі до бюджету через установи банків, у яких вони обслуговуються. Банк платника перераховує грошові кошти через Систему електронних платежів НБУ на рахунки, відкриті в обласному управлінні Державного казначейства України в розрізі районів та кодів бюджетної класифікації доходів. Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок.

6.8 Виконання Державного бюджету України за видатками та кредитуванням

Виконання бюджетів за видатками передбачає здійснення низки заходів, оскільки воно завжди обмежене фактичною наявністю коштів у бюджеті. Це роблять відповідно до Порядку обслуговування державного бюджету за видатками.

Стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням регламентуються ст. 46 БК, до них належать:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;

2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм, а також порядків використання бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов'язань;

4) отримання товарів, робіт і послуг;

5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань;

6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм;

7) повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету).

Відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Бюджетне асигнування - це повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою у процесі виконання бюджету. Воно також має бути обов'язково затверджене і є підставою для затвердження кошторисів.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Порядок складання, розгляду, затвердження та вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ регламентовано однойменною постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р.

Зокрема, установлено, що Міністерство фінансів, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків і надання кредитів з бюджету загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

Для правильної і своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, установлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків і надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків або надання кредитів з бюджету, правильності їх розподілу відповідно до економічної класифікації видатків та класифікації кредитування бюджету, повноти надходження доходів або повернення кредитів, додержання чинних ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства і складають проекти зведених кошторисів. На основі останніх головні розпорядники формують бюджетні запити, які подають Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Проекти кошторисів складають усі установи на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки та/або надання кредитів з бюджету. У разі коли установи утворені не з початку року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

Після цієї процедури розпорядники бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань, що встановлені кошторисами, беруть бюджетні зобов'язання і здійснюють видатки.

Бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Взяття та реалізація бюджетних зобов'язань відповідними суб'єктами обов'язково обліковують і контролюють державні органи відповідно до Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України.

6.9 Порядок внесення змін до Закону про Державний бюджет України

Зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у разі:

· відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період;

· зміни структури витрат державного бюджету;

· та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Міністерство фінансів України здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам, встановленим Державним бюджетом України.

Кабінет Міністрів України здійснює щоквартальну оцінку відповідності основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період.

Підставами для внесення змін до закону про Державний бюджет України можуть бути:

· перевиконання надходжень Державного бюджету України

Факт перевиконання надходжень державного бюджету визнається на підставі офіційних висновків Рахункової палати та Міністерства фінансів України щодо виконання Державного бюджету України за підсумками трьох кварталів у разі перевищення показників надходжень державного бюджету, врахованих у розписі державного бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків. Такі висновки подаються Верховній Раді України до 15 жовтня поточного року.

Кабінет Міністрів України протягом двох тижнів з дня оголошення зазначених офіційних висновків зобов'язаний подати Верховній Раді України відповідний проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України. При цьому надходження державного бюджету, що перевищують враховані у законі про Державний бюджет України відповідні показники, спрямовуються на реалізацію пріоритетних інвестиційних програм (проектів), схвалених у встановленому законодавством порядку, та здійснення заходів, пов'язаних з проведенням соціальних реформ.

· невиконання надходжень Державного бюджету України.

Якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень державного бюджету недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного обсягу дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністр фінансів України може вносити зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат державного бюджету з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту (профіциту) державного бюджету.

Якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має місце недоотримання надходжень загального фонду Державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період, Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністерством фінансів України.

Захищеними видатками бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень.

Захищеними видатками Державного бюджету України визначаються видатки загального фонду на:

· оплату праці працівників бюджетних установ;

· нарахування на заробітну плату;

· придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;

· забезпечення продуктами харчування;

· оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

· обслуговування державного боргу;

· поточні трансферти населенню;

· поточні трансферти місцевим бюджетам;

· підготовку кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації;

· забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами;

· реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;

· фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки.

6.10 Звітність про виконання Державного бюджету України

Четвертою, завершальною стадією бюджетного процесу є підготовка, розгляд і затвердження звітів про виконання державного та місцевих бюджетів.

Звітність про виконання Державного бюджету України (кошторисів бюджетних установ) включає фінансову та бюджетну звітність.

Фінансова звітність бюджетних установ складається згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та за формами, що затверджуються Міністерством фінансів України.

Порядок заповнення форм фінансової звітності бюджетних установ встановлюється Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Бюджетна звітність відображає стан виконання бюджету, містить інформацію в розрізі бюджетної класифікації.

Зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України.

Звітність про виконання Державного бюджету України є:

· оперативною;

· місячною;

· квартальною;

· річною.

1. Місячний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

2. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу.

Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України включає:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про фінансові результати виконання Державного бюджету України;

3) звіт про рух грошових коштів;

4) звіт про виконання Державного бюджету України;

5) звіт про стан державного боргу;

6) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

7) звіт про операції щодо державних гарантійних зобов'язань;

8) інформацію про здійснені операції з державним боргом;

9) інформацію про надані державні гарантії;

10) пояснення щодо стану виконання показників Державного

бюджету України та місцевих бюджетів за звітний період.

3. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, Президенту України та Рахунковій палаті не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про виконання Державного бюджету України;

3) звіт про фінансові результати виконання Державного бюджету України;

4) звіт про рух грошових коштів;

5) звіт про власний капітал;

6) інформацію про виконання захищених видатків Державного бюджету України;

7) звіт про бюджетну заборгованість;

8) звіт про використання коштів з резервного фонду державного бюджету;

9) звіт про стан державного боргу;

10) звіт про операції щодо державних гарантійних зобов'язань;

11) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

12) інформацію про виконання місцевих бюджетів, включаючи інформацію про стан місцевого боргу;

13) інформацію про здійснені операції з державним боргом;

14) інформацію про надані державні гарантії;

15) інформацію про досягнення запланованої мети, завдань та результативних показників головними розпорядниками коштів державного бюджету в межах бюджетних програм;

16) інформацію про виконання текстових статей закону про Державний бюджет України;

17) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.

Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує та подає до Верховної Ради України висновки про виконання закону про Державний бюджет України з оцінкою ефективності управління коштами державного бюджету, а також пропозиції щодо усунення порушень, виявлених у звітному бюджетному періоді, та вдосконалення бюджетного процесу загалом.

Розгляд у Верховній Раді України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України здійснюється за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Тема 7. Податкове право як підгалузь фінансового права

7.1 Місце інституту податкового права в системі фінансового права

Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечує всі сторони і елементи юридичного режиму руху державних коштів.

Податкове право являє собою складний інститут фінансового права, який регулює основи дохідної частини бюджету. Складний характер інституту податкового права означає визначену ієрархічну структуру. Ця структура включає самостійні базові інститути оподатковування (інститут оподатковування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відповідальності й інші).

Таким чином, податкове право:

1) виступає як інститут предметний, тобто присвячений строго визначеному предмету - різновиду відносин, що складаються з приводу встановлення, сплати і стягнення податків і зборів, їх зміни і скасування;

2) регулює суспільні відносини щодо встановлення, справляння і стягненню податкових платежів, їх зміні і скасування;

3) встановлює обов'язок юридичних і фізичних осіб по сплаті податків і зборів, а також регламентує процедуру обчислення і сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового контролю і застосування мір відповідальності за порушення податкового законодавства;

Тобто, якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов'язані з рухом державних коштів, то податкове право виділяє тільки відносини щодо однонаправленого руху коштів знизу вгору - від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Специфічний і метод правового регулювання, що має яскраво виражений імперативний характер.

Взаємодіючі з усіма інститутами фінансового права (особливості механізму оподатковування характерні і для регулювання банківської діяльності, і для страхування, і для ринку цінних паперів), податкове право тісно пов'язано з деякими з них:

· з бюджетним правом (оскільки саме податки складають основу надходжень доходної частини бюджету, і важко уявити механізм державних доходів без податкових платежів);

· з інститутом фінансового контролю (який включає сукупність норм, що регулюють діяльність податкових органів). Крім того, ряд органів фінансового контролю здійснює свої повноваження через податкові адміністрації й інші податкові органи.

Отже, підгалузь податкового права - це відмежований комплекс юридичних норм, що забезпечують цілісне регулювання різновиду відносин, пов'язаних із надходженням у бюджети податків і зборів.

Податкове право є відносно самостійним сектором фінансового права і посідає автономне положення стосовно інших інститутів цієї галузі. Відносна відмежованість його полягає в регулюванні певного, досить специфічного виду суспільних відносин. Замкнутість, відмежованість його менш виражені, ніж у галузях, оскільки тільки у взаємодії його з іншими інститутами здійснюється загальне регулювання відносин, що є предметом фінансового права. Тому тільки в поєднанні з іншими інститутами податкове право забезпечує загально галузеве регулювання.

7.2 Предмет та метод податкового права

Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів.

За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного метода фінансового права, в основі якого лежить метод владних приписів. Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає використання імперативних норм. Наприклад, застосування санкцій за податкові правопорушення виключає альтернативу - вони визначаються однозначно і безумовно. У нормах податкового права закріплюються обов'язки щодо передачі коштів платників у бюджети.

Основною рисою методу регулювання податкових відносин є державно-владні розпорядження одним учасникам податкових відносин з боку інших, що виступають від імені держави

7.3 Структура податкових правовідносин

Податкові правовідносини це різновид фінансових відносин які виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави і врегульовані нормами податкового права.

1. Об'єкти податкових правовідносин. Об'єктом регулювання в податкових правовідносинах виступають кошти платників, що надходять у доходи бюджетів. У вузькому значенні - це гроші, із приводу яких між суб'єктами податкових правовідносин формується правовий зв'язок. При цьому важливо розмежовувати об'єкт податкових правовідносин і об'єкт оподатковування.

2. Суб'єкти податкових правовідносин. Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поводження якого регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав і обов'язків.

Ознаки суб'єктів податкових правовідносин. Наявність податкової правосуб'єктності, яка включає в себе:

· податкову правоздатність. Податкова правоздатність - це передбачена нормами податкового права здатність мати права й обов'язки з приводу сплати податків. Вона являє собою можливість особи бути учасником податкових правовідносин і виступає в якості його загальноюридичної властивості. Правоздатність виникає з моменту появи (народження громадянина, реєстрації юридичної особи і т. д);

· податкову дієздатність. Податкова дієздатність - передбачена нормами податкового права здатність своїми діями створювати і реалізовувати права й обов'язки. Дієздатність виражається в здійсненні особою дій, спрямованих на:

- придбання прав і створення обов'язків;

- здійснення прав і обов'язків;

- здатність відповідати за податкові правопорушення.

Дієздатність виникає з моменту по досягненні визначеної умови (визначеного віку; статусу підприємця і т.д.)

Податкові право- і дієздатність доповнюють один одного і фактично є взаємозалежними. Іноді поява правоздатності і дієздатності в податкових правовідносинах збігаються (практично одночасно з реєстрацією юридичної особи виникає необхідність постановки його на облік у податковій інспекції, а з цього моменту, навіть при відсутності діяльності, - обов'язок представлення звітності і відповідно відповідальність за ухилення від цього).

Види суб'єктів:

· держава (в особі органів влади, що встановлюють і регулюють оподатковування);

· податкові органи;

· платники податків.

7.4 Зміст податкових правовідносин

Змістом податкових правовідносин є сукупність прав і обов'язків, що суб'єкти можуть мати відповідно до чинного законодавства. Права й обов'язки суб'єктів залежать від типу правовідносин, особливостей механізму регулювання. Велика частина податкових правовідносин - це регулятивні правовідносини, якими здійснюється закріплення і розвиток фінансових відносин за участю держави.