Ефективність використання власного капіталу підприємства

Значно складніше та більш неоднозначно виглядає ситуація з показником вартості акціонерного капіталу. Саме він характеризує для корпорації обсяг коштів, сплачених на користь інвесторів (у даному випадку - акціонерів). Більшість класичних теорій фінансового менеджменту виходять із того, що власник акцій має можливість отримувати два види доходів - дивіденди і позитивні курсові різниці. При цьому окремі науковці обстоюють індиферентність акціонерів до шляхів отримання доходів, інші розглядають цей процес на користь дивідендів, які є більш імовірними та прогнозованими. Загалом, головний висновок концепцій вартості капіталу є таким: за мінімальної вартості капіталу компанія може досягти максимальної ринкової оцінки.

Ситуація різко змінюється, якщо враховувати так звані доходи від контролю над акціонерним товариством - грошові потоки на користь акціонерів та менеджерів, які приймають управлінські рішення. Окрім того, на показник вартості акціонерного капіталу впливають ще два фактори: по-перше, необов'язковий характер виплати дивідендів акціонерним товариством; по-друге, вплив на формування позитивних курсових різниць ринкових факторів.

На практиці основним чинником, що визначає можливості впливу на характеристики акціонерного капіталу в площині вартості, є використання особливих режимів виплати за акціями. Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачена рівноправність усіх простих акцій акці-онерного товариства, а Законом України «Про господарські товариства» (ст. 37) встановлена періодичність виплат диві-дендів - один раз на рік за підсумками календарного року. Задекларована в Україні рівноправність простих акцій не дозволяє враховувати існування специфічних персоніфікованих нематеріальних активів (ділові зв'язки, знання, професійний досвід і т. п.). Такі активи можуть бути використані їх власниками в інтересах корпорації лише за умови наявності відповідних управлінських повноважень.

Внаслідок додаткового випуску акцій та можливого розмивання своєї частки (якщо акціонер не бере участі в додатковій емісії або придбаває меншу кількість акцій, ніж та, яка належить йому на момент емісії) власники таких активів зменшують права на управління та переглядають своє ставлення до їх використання. У свою чергу, тільки за умови наявності у структурі капіталу простих акцій з різними правами на управління та участь у розподілі прибутку акціонери, які володіють нематеріальними персоніфікованими активами, збережуть повноваження щодо них та стимули до їх використання.

Фінансовий менеджмент, як окремий напрям економічної науки, у процесі свого розвитку виробив, здавалося б, непохитні постулати щодо управління вартістю акціонерного капіталу. Коротше кажучи, їх зміст можна сформулювати таким чином. По-перше, для будь-якої корпорації вартість її акціонерного капіталу завжди є вищою за вартість зобов'язань. Така різниця обумовлена різним ризиком для власників пайових і боргових фінансових інструментів. Акціонери завжди претендують на грошові потоки після кредиторів. Це знайшло своє відображення в одному з методів розрахунку вартості акціонерного капіталу, який дістав умовну назву «дохідність облігацій плюс премія за ризик». В основі його розрахунку - дохідність облігацій корпорації, до якої акціонерам додається премія за ризик, і таким чином обчислюється дохідність, які очікують акціонери.

По-друге, згідно зі згадуваною концепцією двох класичних видів доходів - курсових різниць і дивідендів, яка знайшла своє відображення в моделі Гордона, дохідність акцій визначається як сума дивідендної дохідності і дохідності приросту капіталізації.

Аналіз ситуації на розвинених ринках не завжди підтверджує наведені тези, тим більше парадоксальною є ситуація на так званих нових ринках, де механізми ціноутворення є нестійкими. Візьмемо, наприклад, ситуацію у Сполучених Штатах.

З рисунка видно, що загалом дані щодо дохідності акцій і 10-річних корпоративних облігацій підтверджують постулати класичних теорій фінансового менеджменту: дохідність пайових інструментів перевищує дохідність боргових. Виняток - ситуація 2001-2002 рр., коли у зв'язку з масштабною кризою дохідність акцій була від'ємною і відбулося різке зростання дохідності корпоративних облігацій. Така поведін-ка учасників ринку в кризові періоди є досить симптоматичною: емітенти за рахунок активізації на борговому сегменті ринку намагаються втримати власні позиції та відновити довіру до цінних паперів об'єктів інвестування. Зауважимо, що наведені дані характеризують дохідність, отриману інвесторами, тоді як вартість капіталу для американських корпорацій є трохи іншою. Зокрема, середнє значення ди-відендної дохідності акцій на ринку США за розглядуваний період склало лише 1,71%. Інша складова дохідності акцій забезпечувалася зростанням ринкових цін.

Чи є можливим використання наведених моделей та постулатів концепції вартості акціонерного капіталу в Україні? Дати позитивну відповідь на це запитання не можна через багато заперечень такого порядку:

* по-перше, активність вітчизняних корпорацій у сфері дивідендної політики є низькою - лише близько 7-10% вітчизняних АТ регулярно сплачують дивіденди. Відповідно одразу унеможливлюється використання моделей, орієнтованих на врахування дивідендної дохідності в розрахунку вартості акціонерного капіталу;

* по-друге, механізми ціноутворення на вторинному ринку акцій є недосконалими, а в переважної більшості компаній вони відсутні;

* по-третє, слабкий захист прав міноритарних акціонерів поєднується з тенденцією до укрупнення пакетів акцій. Сукупний вплив таких факторів виявляється у зростанні доходів від контролю над акціонерними товариствами, які отримує визначена кількість власників;

* по-четверте, у більшості вітчизняних акціонерних товариств на сек'юртизованій частині боргового ринку відсутні кредитні історії, що ускладнює використання методу «доходність облігацій плюс премія за ризик».

Як результат, складається парадоксальна ситуація: як джерело фінансування випуск акцій розглядається в останню чергу. Більше того, під час здійснення таких випусків головню метою стає збереження контролю над підприємством, а не ймовірні дивідендні вигоди або нарощування капіталізації. Ситуація ускладнюється тим, що під час додаткових випусків капітал на підприємство надходить у межах однієї фінансово-промислової групи. Таке переміщення капіталу здійснюється на «квазіринкових» засадах, ігноруються будь-які принципи управління капіталом та раціональність у прийнятті рішень. З формальної точки зору акці-онерний капітал для таких підприємств стає безкоштовним джерелом фінансування. Подібна ситуація несе в собі цілу низку системних ризиків, які становлять загрозу корпоративному сектору.

Насамперед, зазнає деструктивних змін мотиваційний механізм управління формуванням капіталу акціонерного товариства - зникає необхідність мінімізації його вартості. Окрім того, ігноруються та порушуються права дрібних акці-онерів, які не мають можливості отримувати доходи від контролю. І нарешті, фондовий ринок не виконує головних своїх функцій - індикативної контрольної.

Зрозуміло, що подібна ситуація вимагає негайного втручання з боку держави. Однак в українських реаліях межа між державним чиновником і бізнесменом є занадто тонкою, а інколи просто непомітною. Тому розраховувати на негайну реакцію не доводиться.

В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючого підприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічних передумов активізації підприємницької діяльності. Зарубіжний досвід та аналіз вітчизняної практики господарювання дають змогу стверджувати, що державна політика щодо активізації підприємницької діяльності має передбачати:

* створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки з кризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке завершення реальної трансформації відносин власності; забезпечення державних гарантій свободи підприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції до мінімальних меж);

* практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприємництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури; реалізація системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи формування стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічної діяльності; започаткування прогресивної системи підготовки кадрів для сучасного бізнесу; максимально можлива активізація малого підприємництва).

Висновки

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

ВАТ «Електромашина» - це провідне підприємство України по розробці і виробництву турбо- і гідрогенераторів, крупних електричних машин постійного струму для різних галузей народного господарства, єдиний в Україні постачальник комплектного електрообладнання для залізничного і міського електротранспорту. Крім того, ВАТ «Електротяжмаш» розробляє і поставляє електрообладнання для великовантажних кар'єрних самоскидів, надає послуги з проектування, ремонту і випробувань електрообладнання.

Аналіз показує, що в останні роки підприємство має позитивну динаміку зростання обсягів реалізації продукції. Діяльність підприємства рентабельна, але спостерігається тенденція зниження рентабельності реалізації продукції, яка склала 19,65% у 2010 р. На відміну від 31,8% у 2008 р. Підприємство має стійкий фінансовий стан, ліквідний баланс. Але стан основних фондів погіршується - їх знос склав в 2010 році більше 54%.

В обраній політиці фінансування діяльності пiдприємство орiєнтується насамперед на власнi засоби. Коефiцiент покриття зобов'язань власним капiталом складає 2,225. За висновком по результатам аналізу ВАТ «Електромашина» є достатньо платоспроможним i фiнансово стiйким пiдприємством. Кiлькiсть невиконаних контрактiв на кiнець звiтнього перiоду не перевищує необхiдний норматив для рiвномiрного завантаження виробництва.

Фінансове становище підприємства стійке. Збільшується частка власного капіталу підприємства.

Основними напрями розвитку управління власним капіталом є напрямки пов'язані із збільшенням масштабів підприємства, обсягів виробленої продукції та прибутків. Для цього підприємство може не залучати кредитні засоби, а збішувати розмір власного капіталу за рахунок емісії акцій підприємства, гнучкої дивідендної політики. У роботі запропоновані основні алгоритми здійснення дівідентної политики та емісії акцій підприємства.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - С. 141.

2. Про внесення змін до Конституції України: Закон від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Глос України. - 2004. - 8 грудня № 233.

3. Господарський кодекс України: від 16 січня 2003 р. №436-ІV - «Одіссей» Харків. - 2003. - 248 с.

4. Про акціонерні товариства: Закон від 20.12.2001 р. №2061-ІІІ // Відомості Верховної ради України. - 2001. № 51-53. - С. 1042-1060.

5. Про господарські товариства: Закон від 20.12.2000 р. - №2908-ІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 15. - С. 208 - 300.

6. Про деякі заходи з держрегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23.07.1998 р. № 817/98 1999 // Офіц. Вісн. України. - 1998. - № 30. - С. 1119.

7. Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України: Указ Президента України від 07.04.2003 р. № 292/2003 // Офіц. вісн. України. - 2003. - № 15. - С. 650.

8. Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності: Постанова від 25.05.98 р. №740 // ОВУ. - 2000. - № 21.

9. Афанасьєв М.В. Економіка підприємства. Підручник / М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров. - Харків. - 2003. - 328 с.

10. Бланк И.А. Основы фінансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, 2004.

11. Бочаров В.В. Инвестиционный менеджмент. - СПб., 2006.

12. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. - М., 2003.

13. Иванов А.К. Акционерное общество: упрапвление капиталом и дивидендная политика. - М.: Инфра-М, 2007.

14. Крутик А.Б., Хайкин М.М. Основы финансовой деятельности предприятия. - СПб., 2004.

15. Мендрул О.Г. Управління вартістю підприємства. - К.: КНЕУ, 2005. - С. 232.

16. Принятие решений об ответственности в рыночных условиях / О.А. Федорченко // Науч. труд / Моск. Ун-т леса. М., 2003. Вып. 310. С. 146-149.

17. Собко А.В. Оганізація бухгалтерського обліку, контролю і аналізу: Підручник / А.В. Собко, А.М. Кузьмінський; За ред. А.В. Собко - К.: КІТІ, 2002. - 260 с.

18. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання. - К.: КНЕУ, 2006. С. 293 - 323.

19. Фінанси підприємств: Підручник. - 5-те вид. доп. і перероб. / за ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2006.

20. Фінансовий аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / О.В. Павловська, Н.М. Притуляк, Н.Ю. Невмержицька. - К. КНЕУ, 2008. - С. 168 - 187

Размещено на Allbest.ru