главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Ефективність грошово-кредитної політики

Сутність грошово-кредитної політики. Аналіз показників та шляхи підвищення ефективності ГКП. Дослідження основних принципів та особливості регулювання грошово-кредитних відносин в Україні. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період.

Рубрика: Финансы, деньги и налоги
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 15.09.2012
Размер файла: 87,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Грошово-кредитна політика держави та її інструменти
Роль грошово-кредитної політики, її характеристика. Ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації. Особливості діяльності банків у сфері грошово-кредитної політики України в період фінансової нестабільності.
курсовая работа [587,5 K], добавлена 25.02.2014

2. Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку
Сутність, інструменти та механізми грошово-кредитної політики, її взаємозв’язок з фіскальною політикою на різних етапах економічного розвитку України. Аналіз проблем здійснення та перспектив підвищення ефективності грошово-кредитної політики в Україні.
курсовая работа [39,7 K], добавлена 30.05.2010

3. Грошово-кредитна політика держави та особливості її в Україні
Суть, основні цілі та концепції грошово-кредитної політики. Аналіз реалізації та ефективність грошово-кредитної політики України. Показники норм обов'язкових резервів. Фінансово-кредитне забезпечення агропродовольчої сфери. Банківська система України.
дипломная работа [75,3 K], добавлена 13.05.2014

4. Грошово-кредитне регулювання в Україні
Основні причини фінансової нестабільності в Україні. Сутність поняття, структура та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання в нашій країні. Сучасний стан основних показників, динаміка орієнтування грошово-кредитної системи, шляхи вдосконалення.
курсовая работа [59,3 K], добавлена 28.02.2012

5. Порівняльна характеристика монетарних інструментів як методів контролю над пропозицією грошей за такими критеріями: гнучкість, ефективність, швидкість впливу
Сутність грошово-кредитної політики, її інструменти в Україні та зарубіжних країнах. Аналіз грошово-кредитної політики: порівняльна характеристика монетарних інструментів за критеріями гнучкості, швидкості впливу. Проблеми та пріоритети розвитку.
курсовая работа [121,2 K], добавлена 21.11.2013

6. Грошово-кредитна система
Зміст, структура, об’єкти та суб’єкти грошово-кредитної системи. Типи грошових систем. Механізм функціонування грошово-кредитної політики держави. Структура банківської системи України, основні принципи її організації. Грошово-кредитна політика в Україні.
курсовая работа [110,9 K], добавлена 17.12.2010

7. Кредит, його функції та роль в ринковій економіці
Сутність кредиту, його види, функції та роль в економіці. Аналіз динаміки та сучасний стан кредитних відносин в Україні. Методи їх державного регулювання. Вплив грошово-кредитної політики на стан кредитного ринку. Аналіз іпотечного кредитування в країні.
курсовая работа [1,7 M], добавлена 18.10.2014

8. Попит та пропозиція грошей як об’єкти грошово-кредитної політики
Суть попиту на гроші, мотиви і чинники, що визначають його параметри. Механізм формування пропозиції грошей. Формування рівноваги на грошовому ринку. Сучасні механізми і інструменти реалізації грошово-кредитної політики в Україні та в інших країнах світу.
курсовая работа [147,2 K], добавлена 15.03.2012

9. Взаємодія органів державного управління як фактор подолання фінансової кризи
Місце грошово-кредитної політики в процесі подолання фінансової кризи в Україні. Взаємозалежність ефективності застосування інструментів регулювання грошово-кредитного ринку та заходів, що повинні бути запроваджені в рамках програми антикризових дій.
контрольная работа [24,9 K], добавлена 28.01.2011

10. Грошово-кредитна система США
Еволюція грошово-кредитної системи США, її інфраструктура та національна схема регулювання фінансових відносин. Соціальне забезпечення держави - страховий фонд - як найважливіша методика пенсійного забезпечення. Розвиток фінансового законодавства країни.
презентация [1,0 M], добавлена 14.03.2011


Другие работы, подобные Ефективність грошово-кредитної політики

Страница:  1   2 


Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Розділ 1. Теоретичні основи ГКП

1.1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА

1.2 Інструменти грощово-кридитної політики

1.3 Ризики грошово-кредитної політики та сучасні фінансові кризи

Розділ 2 Шляхи підвищення ефективності ГКП

2.1 Особливості регулювання грошово-кредитних відносин в Україні

2.2 Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період

Вступ

За 10 років незалежності в с сфері економіці України відбулося багато реформ. Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати об'єктивну оцінку. Але все ж існують позитивні результати завдяки вміло впровадженим грошово-кредитній, бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають під собою значну теоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, як наслідок, багато шляхів впровадження. Ось тільки який шлях обрала Україна? грошовий кредитний політика

Саме на ці питання я і намагалась дати відповідь в своїй роботі. Маючи порівняно великий об'єм інформації про створення і ефективне функціонування банківських систем і їх ролі в грошово-кредитній політиці інших країн цікаво порівнювати з ситуацією в Україні. Синтез наукових надбань світової теоретичної думки з узагальненням новітньої господарської практики країн Заходу, а також процесів, що характеризують становлення ринкових структур, зокрема грошових і валютних відносин у перехідній економіці посткомуністичних країн до яких відноситься і Україна. Тобто я намагалась з'ясувати аспект побудови системи грошових відносин в Україні.

Звичайно становлення нової банківської системи повинно спиратись на власну законодавчу базу, яку я враховувала і використовувала в данній робрті (стаття 99 Конституції України, Закон України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, проект Закону України “Про державний бюджет України на 2002 рік”, прогнози макроекономічних та фіскальних параметрів 2001, 2002 років та інші.) Цікаво порівнювати стан грошової системи на перших етапах незалежності з грошово-кредитною політикою на 2002 рік. Спочатку (1991-1994 рр.) в зв'язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання виробництва та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період. Головним завданням на 2002 рік стає, з одного боку, контролювання темпів інфляції, з іншого - створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання.

1.1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА

Сам факт постійної зміни проміжних цілей ГКП указує на труднощі й невирішені проблеми її розробки та реалізації, які мають об'єктивний характер і зумовлені динамічністю економічних процесів і активним виливом на індикатори ринків інформації, що надходить.

Проблеми досягнення проміжної мети змусили центральні банки визначати операційні (тактичні) цілі ГКП. Іноді вони формуються як попередні по відношенню до проміжних; іноді входять до трансмісійного механізму ГКП і у цьому випадку розглядаються як цільові орієнтири. До операційних цілей належать: грошова база (запозичена, тобто кредитування центральним банком комерційних, або незапозичена - емітовані безготівкові гроші, використані для закупівлі на відкритому ринку казначейських облігацій); процентні ставки, у тому числі по казначейських векселях. Не існує практики використання як операційної мети ставки рефінансування (облікової ставки). Це пов'язане з тим. що за даною ставкою центральні Банки надають комерційним банкам кошти в особливих випадках, для збільшення ліквідності банківської системи. Тому ставку рефінансування іноді називають "сплячою".

Між проміжними і операційними цілями ГКП немає чітких розмежувань. ЦБ деяких країн відносять до операційних такі цілі, які в інших державах розглядаються як проміжні, і навпаки. Наприклад, до операційних можуть бути віднесені грошові агрегати, валютний курс, інфляція. При цьому цінова стабільність неодмінно розглядається як основна стратегічна мета. Цей факт також указує на значні методологічні труднощі в розробці та реалізації ГКП.

Згідно з теоретичними уявленнями про ГКП. що сформувалися в докризовий період (тобто до 2007 р.), її операційні цілі досягаються в результаті дії трансмісійного механізму, тобто системи зв'язків із забезпечення передання сигналу (інформації) віт центрального банку до господарюючих суб'єктів. Цей механізм включає канали, методи та інструменти передання сигналу. До традиційних каналів належать: грошовий, кредитний, процентний і валютний. Методи включають вплив на грошову базу, грошові агрегати, банківські резерви, процентні ставки. До інструментів належать; рефінансування та інтервенції для підтримки валютного курсу.

Досвід останніх 40 років показує, що незмінними залишаються лише стратегічні план ГКП. її операційні цілі та напрями використання трансмісійного механізму, навпаки, змінюються досить часто. Наприклад, США в 50-60-х роках XX ст. як операційну мету використовували процентну ставку; у 70-х роках XX ст. - спочатку грошові агрегати, а з 1979 р. - незапозичені резерви банківської системи. З 1982 р. операційною метою ФРС знову стала процентна ставка. У 90-х роках XX ст. як цільовий показник починає використовуватися ставка по надмірних обов'язкових резервах (федеральних фінансах).

Аналогічна ситуація спостерігалася в інших розвинутих країнах. Банк Англії у 1980-1983 рр. застосовував таргетувашія грошових агрегатів, а в 90-ті - перейшов до інфляційного таргетування. Центральний банк Німеччини (Бундесбанк) до 1988 р. використовував як операційну мету показник грошової бази, а пізніше агрегат МЗ, але допускав його істотні коливання. Одночасно він контролював співвідношення між коротко і довгостроковими процентними ставками.

ЄІІБ проводив у до кризовий період гнучку стратегію, в основі якої лежало поєднання контролю за грошовими агрегатами, процентними ставками і цінами. Проте у своїх заявах він зазначав, що така політика не є інфляційним таргетуванням. Таким чином, вибір центральними банками операційних цілей І КП залежить від найбільш актуальних проблем економіки конкретної країни. інтенсивності змін в її економічній системі, переваг керівництва монетарної влади. Судячи з мемуарів і виступів колишніх керівників центральних банків, такий вибір часто здійснюється методом проб і помилок.

У докризовий період дискусійними залишалися питання, що стосуються дії трансмісійного механізму ГКП. По-перше, серед її дослідників завжди існували розбіжності щодо кількості цих каналів. Разом з указаними вище, традиційними, з економічній літературі часто пропонувалися додаткові канали. Ще на початку 60-х років XX ст. на основі праці А. Андо і Ф. Модільяні був зроблений висновок про те, що каналом передання ГКП може бути зміна багатства господарюючих суб'єктів у результаті зміни процентної ставки 3. Цей варіант трансмісії зазвичай називається в літературі каналом добробуту (wealth channel), але точніше ното визначати як канал багатства, ос гальки він безпосередньо випливає з відомого в макроекономіці ефекту з такою самою назвою. Суть його в тому, що збільшення багатства індивідів зумовлює зростання їх споживання і. відповідно, сукупний попит. Іншими словами, збільшення майна позначається на зростанні споживчих витрат.

Канал багатства діє внаслідок зв'язку процентної ставки з цінами фондових активів, у першу чергу облігацій. Зростання процентних ставок призводить до зниження цін облігацій і зумовлює втрати капіталу. І навпаки, зниження ставок викликає зростання цін на облігації. Що стосується нерухомості, яка належить індивідам, то її подорожчання безпосередньо не впливає на розмір їх грошових доходів. Тому причина ефекту багатства - суто психологічна. Зрозуміло, це викликає сумнів в ефективності каналу багатства. На початку XXI ст. С. Лудвігсон, Ч. Стейндел і М. Літтаудійшли висновку проте, що з 60-х років минулого сторіччя дія канату багатства в економіці США послаб а4. Таке твердження здається цілком логічним. Коливання розміру багатства умов високого рівня споживання не повинне справляти помітний вплив на поточні витрати і, відповідно, на сукупний попит в економіці.

При аналізі трансмісійного каналу ГКП розрізняють вузький і широкий канали кредитування. Перший грунтується на класичному уявленні про те, шо зростання грошових агрегатів або зниження процентної ставки визначає підвищення кредитної активності в економіці, тим самим впливаючи на сукупний попит.

Концепція широкого каналу була сформульована Б. Бернанке і М. Герлтером . На їх думку, зміни в масштабах кредитування можуть відбуватися внаслідок коливань цін фондових активів. Це пов'язано з тим, що такі активи приймаються комерційними банками як застава при ладанні кредиту. Тому очікування падіння цін фондових активів повинні спричиняти зміни в умовах "сек'юритизація" банківських активів і поширення деривативів призведи до різкого зростання кредитування під заставу цінних паперів. Цей метод значною мірою замінив традиційний - надання коштів, що забезпечуються майбутнім потоком доходів позичальника. Згодом, при падінні фондових котирувань, банки почати вимагати віт позичальників збільшення розміру застави. Це і стало одним з детонаторів фінансової кризи.

А. Мелцером була висловлена ідея "монетаристського" каналу ГКП 6. На його думку, дії центральних банків примушують інвесторів змінювати структуру своїх портфелів, наприклад, співвідношення між акціями та облігаціями. У результаті змінюються відносні ціни активів. На думку А. Мелцера, наявність такого ефекту означає, що процентна ставка не відіграє особливої ролі, а є лише ціною одного з активів. Отже, такі міркування зводяться до характерного для монетаризму заперечення ролі процентної ставки у проведенні ГКП і підкреслення особливого значення стійкої динаміки грошових агрегатів. Але навіть якщо припустити, шо коливання відносних цін активів можуть призвести до змін вартості їх емітентів - корпорацій і до погіршення умов їх кредитування, то визначальним чинником цього процесу залишиться динаміка процентної ставки.

С. Ван ден Хейвел припустив наявність каналу "банківський капітал" у трансмісійному механізмі ГКП7. На його думку, структура капіталу банків важливіша при врахуванні ефектів ГКП. ніж обсяг їх резервів. Банки із значним власним капіталом і великим обсягом депозитів своєї клієнтури здатні активніше реагувати на дії монетарної влади, ніж невеликі банки.

Канал валютного курсу вважається одним з найбільш швидкодіючих, але погано передбачуваних елементів трансмісійного механізму ГКП. Динаміка валютного курсу зумовлюється змінами як грошових агрегатів, так і процентної ставки. Коливання валютного курсу впливають на обсяги експорту -імпорту, а через них - на сукупний попит. Одночасно сильний вплив діє на трансграничний рух капіталу, здатний позначитися на динаміці процентних ставок і справити на валютний курс вторинний (непрямий) вплив.

Передання сигналів ГКП від центральних банків до господарюючих суб'єктів за всіма каналами трансмісійного механізму відбувається фактично одночасно, хоча результати дії можуть виявлятися з певним лагом. Це викликає сумнів у ефективності й пріоритетності вибору конкретного каналу. Але наслідки використання відповідного каналу можуть спричинити протилежну дію в іншому каналі трансмісії. Наприклад, підвищення процентної ставки здатне привести до зміцнення валютного курсу, припливу іноземного капіталу і надалі викликати ефект, зворотний очікуваному.

Значні зміни в дії трансмісійного механізму ГКП відбулися наприкінці XX ст. в результаті широкого використання "сек'юритизації" активів і фінансових інновацій, зокрема структурованих фінансових інструментів і складних деривативів.По-перше, залучення комерційними банками як застави широкого переліку цінних паперів, у тому числі деривативів, призвело до появи так званої колатератізованої ліквідності. Це означало, що разом з її традиційними видами і грошовою базою і грошовими агрегатами - сформувався новий вид ліквідності. Його поява пояснювалася легкістю отримання коштів під заставу цінних паперів, віднесених до певної, досить широкої категорії. За цих умов знизилися можливості використання такого традиційного інструмента, як і грошові агрегати.

По-друге, доступність кредитних ресурсів призвела до зниження ефективності операцій центральних банків на відкритому ринку. Це було пов'язано із зменшенням впливу ресурсів на формування процентної ставки.

По-третє, підвищення ефективності управління комерційними банками своїми резервами і диференціація ресурсів, що залучаються, зумовили зниження дієвості такого інструмента ГКП, як обов'язкове резервування.

Реалізація ГКП традиційно стикається з двома проблемами: лагами в змінах цільових показників і якістю інформації, на основі якої приймаються рішення про дії грошової влади. Зміна процентної ставки в США на початку XX ст. позначалася на динаміці ВВП через два квартали 5. Але сигнали за іншими каналами трансмісійного механізму можуть поширюватися з меншими лагами. Крім того, лаг між зміною процентної ставки і ВВП не є постійним.

Приклад неякісної інформації, покладеної в основу рішень у сфері ГКП, навів К. Рогофф: у липні 2007 р. статистичне управління США переглянуло оцінку обсягів сукупного виробництва за 2004 р. У цьому зв'язку він зазначає: "Одна з проблем полягає в припущенні, що центральні банки в кожен момент часу володіють повною інформацією про стан виробництва та інфляції. Насправді центробанки мають про них тільки приблизне уявлення" . Зрозуміло, низька якість статистичної інформації не є наслідком недоробок відповідних агентств, а зумовлюється динамічною природою і складністю економічних процесів.

Однією з найважливіших проблем ГКП у докризовий період залишалася дилема вибору між правилами її реалізації та дискреціпністю, тобто проведенням виключно на основі повноважень монетарної влади. В економічній літературі неодноразово, починаючі! з Р. Саймонса, наголошувалося на перевагах реалізації ГКП на основі правил, законодавчо закріплених або продекламованих центральними банками на тривалу перспективу.

Поняття "правила ГКП" трактується дослідниками по-різному. Деякі автори вважають, що під ними слід розуміти стійкі кількісні залежності між економічними змінними. У цьому випадку передбачається, що правило повинне бути незмінним протягом тривалою періоду'. Згідно з іншим трактуванням, правило - це вид реакції монетарної влади на макроекономічну динаміку, тобто зміна цільового показника ГКП у відповідь на коливання макроекономічних змінних У другому випадку йдеться про застосування короткострокових правил, або, іншими словами, просто про заходи поточної політики монетарної влади.

Дж. Теґілор зазначає з цього приводу: "Хоча традиційні дискусії про вибір між правилами і дискреційністю зазвичай ведуться так, начебто до фактичних правил монетарної політики належала лише вимога підтримки сталого зростання грошової пропозиції, проте правила зворотною зв'язку, в яких вона відповідає на зміни в рівнях безробіття та інфляції, також належать до правил монетарної політики" ". На його думку "чиста" дискреційність - це використання інструментів політики у відповідь на зміни монетарних показників у конкретному періоді за відсутності варіаційного плану дій на майбутній період12.

Серед довгострокових правил ГКП найбільш відомі правила М. Фридмепа ІДУ Тейлора. Становить певний інтерес аналіз процесу розробки правил ГКП. Зокрема, М. Фридмен спочатку запропонував правило 5-процентного зростання грошового агрегату, але потім змінив його на правило 2-процентного зростання. "Я не хочу замовчували істотну розбіжність між двома доктринами, які, заради простоти, назву 5- і 2-пропентними правилами, - зазначав М. Фрідмеп. Для цього є дві причини. Одна полягає в тому, що 5-процентне правило було сформульовано для первинної оцінки короткострокової перспективи, тоді як 2-процентне правило орієнтоване на довгострокову перспективу.

Треба зазначити, що яких-небудь розрахунків, які б підтверджували запропонований кількісний показник, у цитованій праці не наводиться. Обґрунтування переходу від 5-процентного зростання грошового агрегату до 2-гроцентного є у праці К. Варбюртона (1946 р.). У його розрахунках містилися: середньорічний темп приросту промислового виробництва в СІЛА за тривалий період - 2%; темп річного приросту населення - 2%; середньорічний гемп зниження швидкості грошового обігу, який слід було компенсувати збільшенням грошової маси, - 1.5%. Це давало в сумі величину приросту грошового агрегату в 5% 14.

Але з 50-х років XX ст. в СІЛА довгострокова тенденція до падіння швидкості грошового обігу змінилася тенденцією до збільшення цього показника. Тому необхідність компенсувати 1,5-процентне, падіння іге просто зникла, а змінилася потребою знизити темп збільшення грошової маси саме на 1,5%. Отже. розрахунок зводився до такого: 2% + 1,5% - 1.5% = 2%. У результаті правило І КП довелося переглядати при зміні конкретної економічній ситуації появі тенденції до збільшення швидкості грошового обігу.

У наступний період стало очевидним, що зв'язок між темпом зростання ВВП і темпом зростання грошових агрегатів досить складний і іще може виражатися в заданому співвідношенні протягом навіть коротко і середньострокових періодів.

Правило Тейлора засноване на ларгетуванні ставки по надмірних обов'язкових резервах (федеральних фондах) і, на відміну віл грошового правила М. Фридмена, має значну гнучкість. Це правило виражається формулою 15

/o = /> + 0,5і< +0,50-2)+ 2

де г - номінальна ставка по федеральних фондах, р - темп інфляції протягом чотирьох попередніх кварталів, у - відхилення реального ВВП від його таргетованого значення (%).

У рівнянні передбачається, що мета центрального банку за інфляцією становить 2%. Тому 2% віднімаються віт фактичного темпу інфляції, тобто береться значення (р-2). Рівноважна реальна ставка по федеральних резервних фондах також дорівнює 2%. Отже, 2% додаються при розрахунку номінальної процентної ставки.

Дж. Тейлор зазначав, що його правило виконується для країн, які використовують гнучкий валютний курс. Це пов'язане з тим. шо коливання валютного курсу абсорбують зовнішні шоки і визначають відносну стійкість процентної ставки.

Очевидними є істотні спрощення допущені при формулювати правила Тейлора. По-перше, вибрані цілі по інфляції та ВВП можуть бути коректними лише для специфічних макроекономічних умов. По-друте. досить довільно вибрано числові коефіцієнти при показниках розриву випуск і фактичноої інфляції (0.5 в обох випадках). По-третє, не враховано розмах коливань валютного курсу.

Крім правил М. Фридмепа і Дж. Тейлора, в економічній літературі пропонувалося багато інших правил, що ґрунтуються на різних поєднаннях макроекономічних коефіцієнтів. У цілому деякі з цих правил можуть виконуватися в конкретних умовах і протягом певного періоду часу. Проте існують серйозні теоретичні трудноті в розробці та практичному використанні правил монетарної політики. Ці труднощі пов'язані з особливостями макроекономічної динаміки, яка не ґрунтується на законах подібності й константах, а складається в результаті інтенсивних і швидкоплинних інформаційних потоків. їх зміни зумовлюють коливання економічних показників у результаті конкретних дій господарюючих суб'єктів. Якби ринкові процеси мали стійкі елементи, тобто характеризувалися константами і законами подібності, а також мали фрактальну структуру, то макроекономічна політика, і зокрема такий її елемент, як ГКП. могла б будуватися гга правилах, які б відображали відповідні стійкі залежності. Відсутність констант у часових рядах економічних змінних зумовлює дискреційність ГКП і, як наслідок, необхідність широкого набору інструментів і методів регулювання грошової сфери в конкретних макроекономічних умовах.

У до кризовий період важливий напрям дискусії про методологію ГКП полягав в оцінні можливостей виливу центральних банків на фінансовий і, зокрема кредитування. У період, який передував фінансовій кризі 2007-2008 рр., "сек'юритизація" банківських активів і поширення деривативів призвели до різкого зростання кредитування під заставу цінних паперів. Цей метод значною мірою замінив традиційний - надання коштів, що забезпечуються майбутнім потоком доходів позичальника. Згодом, при падінні фондових котирувань, банки почали вимагати від позичальників збільшення розміру застави. Це і стало одним з детонаторів фінансової кризи.

1.2 ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

На сьогодні в арсеналі Національного банку України є різні інструменти реалізації грошово-кредитної політики, зокрема:

Облігації внутрішньодержавної позики. Обсяг ринку цих інструментів і масштаб їх використання НБУ визначається обсягом державного боргу, який накопичується у періоди незбалансованості бюджету.

Корпоративні облігації. Загальний обсяг їх випусків постійно зростає. Але мова про реальне використання НБУ корпоративних облігацій як одного з інструментів впливу на

грошову масу не йде через високий ризик, притаманний цим цінним паперам,

Кредитні інструменти. Цей інструмент провадження грошово-кредитної політики сьогодні також не є робочим. Необхідною умовою для введення практики кредитування з використанням корпоративних цінних паперів є наявність її активного ринку, а його поки що немає.

Інструменти монетарної політики. Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:

- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання з допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер. Тому в міру визрівання в країні ринкових відносин застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії - скорочується. У перехідний період в Україні останні застосовувались широко і досить часто, оскільки цього вимагали особливі, часто критичні ситуації, що виникали на грошовому ринку і вимагали негайного втручання з боку регулятивних органів.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах України.

Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвину-тими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі займе ключове положення і в монетарній політиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон'юнктуру товарних ринків.

Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні. Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, що інші чинники не впливають на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників. Якщо ці чинники

зменшують пропозицію грошей, то слід на певну суму купити цінні папери на відкритому ринку, щоб стабілізувати обсяг пропозиції, і навпаки.

Регулятивного ефекту можна досягти купівлею-продажем будь-яких цінних паперів на відкритому ринку. Проте центральні банки, як правило, обмежуються операціями з державними цінними паперами. Це пояснюється такими обставинами:

* можливістю зіткнення корпоративних інтересів на ринках, якщо центральний банк продасть чи купить цінні папери однієї корпорації, а другої - ні. Обсяги ж запланованої зміни пропозиції грошей не завжди дають можливість купувати чи продавати цінні папери всіх корпорацій;

* центральні банки за своїм статусом є фінансовими уповноваженими урядів, розміщують їх цінні папери на первинному ринку і своїми операціями з ними на вторинному ринку сприяють підвищенню їх рейтингу та попиту на них, а значить і доходів бюджету від їх продажу. Це позитивно впливає на стан бюджетного дефіциту, а отже - на стан грошового обороту;

* уряд, як правило, є найбільшим емітентом цінних паперів, а ринок їх - найбільшим сектором загального ринку цінних паперів. Це забезпечує центральному банку можливість здійснювати операції на відкритому ринку з однорідними документами в будь-яких обсягах, що диктуються потребами монетарної політики.

Вплив на пропозицію грошей можна забезпечити купівлею-продажем цінних паперів як у комерційних банків, так і в інших власників. Якщо цінні папери продаються банкам, то їх надлишкові резерви скорочуються негайно, оскільки оплата здійснюється з їх кореспондентських рахунків у центральному банку. Тому регулятивний ефект настане досить швидко, майже негайно. Якщо цінні папери продаються юридичним чи фізичним особам, то надлишкові резерви банків теж скоротяться, бо гроші платників перебувають на їх рахунках у банках і в кінцевому підсумку будуть списані з їх коррахунків у центральному банку. Проте регулятивний ефект настане трохи пізніше, ніж у першому випадку.

Операції на відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі-продажу, так і на умовах зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило, досить короткий, термін. Такі операції називаються "РЕПО" і здійснюються переважно під час проведення захисних операцій на відкритому ринку.

В умовах високорозвинутого ринку цінних паперів цей інструмент монетарної політики має суттєві переваги.

1. Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщо центральний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко. При цьому не має значення обсяг операції - він може бути незначним чи будь-яким великим.

2. На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.

3. Цей інструмент має властивість "гальмування", тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуацію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропозиції грошей негайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до потрібного рівня.

Регулювання норми обов'язкових резервів - високо потужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну - збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитна спроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, що він однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить потужно. Але він має і значні недоліки.

По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати компенсуючі заходи, наприклад посилити їх рефінансування чи збільшити купівлю цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструменту обов'язкового резервування.

По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (уверх-униз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.

Зазначені недоліки цього інструменту обумовили дуже обережне його використання в розвинутих країнах: норма резервування там установлюється на невеликому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі відмовилися від нього. У країнах з перехідною економікою, де амплітуди коливання грошової маси дуже великі, цей інструмент застосовується значно ширше. Він дає змогу оперативно пригнітити надмірну пропозицію грошей і урівноважити кон'юнктуру на відповідних ринках. Досить широко він застосовується НБУ протягом усього перехідного періоду. Для української практики монетарного регулювання характерні досить високий рівень норми обов'язкового резервування, широка амплітуда і висока частота їх зміни. Таке використання цього інструменту давало можливість НБУ оперативно впливати на пропозицію грошей, на інфляційні і девальваційні процеси. Проте вказані вище вади цього інструменту в умовах України аніскільки не були усунуті, їх повністю відчули на собі комерційні банки, розплачуючись своєю ліквідністю і фінансовою стабільністю. Але іншого виходу в НБУ в цей період не було, бо операції на ринку цінних паперів були розвинуті слабо.

Процентна політика - один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

- стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

- сигналізує економічним суб'єктам про свій намір "здорожчити" гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки - збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричинює зростання пропозиції грошей.

Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки. Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний. Для комерційних банків та інших економічних суб'єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички. Якщо, наприклад, ринкові позички зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центрального банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань, погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички НБУ навіть при підвищенні облікової ставки.

Рефінансування комерційних банків - інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок - зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

З огляду на це застосування зазначеного інструменту було обмеженим. Тривалий час НБУ надавав свої кредити безпосередньо господарюючим суб'єктам (міністерствам, галузям, виробництвам), Міністерству фінансів на покриття бюджетного дефіциту, адміністративне чи через аукціони розподіляв їх між банками, що істотно деформувало регулятивний вплив його на пропозицію грошей через процентну політику і політику рефінансування.

Регулювання курсу національної валюти - інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті центральному банку слід купити відповідну масу іноземної валюти. Ці операції дістали назву валютної інтервенції. Хоч безпосередньою ціллю цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вони опосередковано і досить відчутно впливають і на масу національних грошей в обороті.

Застосування цього інструменту монетарної політики пов'язано з певними економічними та організаційними труднощами. По-перше, у центрального банку повинен бути достатній золотовалютний запас, щоб у разі потреби можна було використати його для впливу на грошову масу. Накопичення такого запасу можливе за умови тривалого економічного зростання та активного сальдо платіжного балансу, що вимагає від країни значного економічного напруження. По-друге, кон'юнктурні ситуації на валютному і на товарних ринках можуть змінюватися не одночасно і в різних напрямах. Тому інтервенційні операції центрального банку в інтересах валютного ринку можуть виявитися не бажаними для товарних ринків. З огляду на це одночасно з проведенням інтервенційної операції на товарному ринку центральний банк повинен здійснити компенсуючі (стерилізаційні) заходи, щоб не допустити зменшення пропозиції грошей і платоспроможного попиту на товарних ринках. Найзручніше провести стерилізацію за допомогою операцій на відкритому ринку. При такому комплексному підході операції з регулювання валютного курсу можуть успішно слугувати й інструментом регулювання пропозиції грошей.

Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і на кон'юнктуру ринків досягається також через установлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, а також через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики, "дружнього переконання" та рекомендацій діяти відповідно до спільно визначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, що дестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс, тощо).

Загальні обриси механізму грошово-кредитної політики, внутрішнього зв'язку між її окремими цілями та інструментами можна подати у вигляді схеми (рис. 4.4).

У наведеній схемі стрілками показано шлях імпульсів, що вводяться в економічну систему певними заходами монетарної політики, аж до впливу їх, на стратегічні монетарні цілі, а отже - на цілі загальноекономічної політики. Так, захід 2.3.2 "Підвищення облікової ставки", що проводиться в межах інструменту 2.3 "Процентна політика", забезпечує досягнення двох тактичних цілей: 1.3.3 "Зменшення маси грошей" та 1.3.4 "Підвищення рівня процента". Ці зрушення на рівні 1.3 "Тактичні цілі" обумовлять стримування кон'юнктури (позиція 1.2.2 на рівні 1.2 "Проміжні цілі"). Якщо такі зміни в кон'юнктурі ринку набудуть тривалого характеру, це приведе до стабілізації товарних цін, тобто досягнення однієї із стратегічних цілей монетарної політики.

Таким же шляхом доходять до стратегічної цілі 1.1.3 "Стабілізація цін" команди, що подаються в систему від заходів 2.2.2 "Підвищення норми обов'язкових резервів" та 2.1.2 "Продаж цінних паперів".

1.3 РИЗИКИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СУЧАСНІ ФІНАНСОВІ КРИЗИ

Процеси глобалізації, що відбуваються у світовій економіці, привели до значних змін у різних її сферах, у тому числі у фінансовій. Ключовими змінами стали перехід до нової світової валютної системи після краху Бреттон-Вудської системи і відмови від фіксовані х валютних курсів поступове скасування валютних обмежень, яке розпочалося у розвинутих країнах у 60-80-ті та поширилось у 90-ті роки на країни, що розвиваються; збільшення міжнародних потоків капіталу; поширення фінансових інновацій. У результаті розвитку глобалізаційних процесів зросла взаємозалежність різних грошових і фінансових ринків:.

Зазначені зміни у світовій економіці впливають також на національну економічну політику, в тому числі на грошово-кредитне регулювання. Як правило, серед позитивних результатів фінансової глобалізації наводяться підвищення ефективності національних фінансових ринків після їх інтеграції у світовий фінансовий ринок, зниження інфляційного тиску під впливом міжнародної конкуренції, дисциплінуючий вплив руху іноземного капіталу на грошову владу Проте ці результати є далеко не однозначними і пов'язані із збільшенням ризиків для національної грошово-кредитної політики. Розглянемо основні ризики з якими зустрілася національна грошова влада в нових умовах.

Ризики виникнення і розвитку фінансових криз. Фінансові кризи існували і раніше, але в умовах глобалізації вони набули особливої гостроти, і з огляду на дію "ефекту зараження" ("contagion effect") жодна країна не може почуватися у безпеці. Можна навести приклади поширення мексиканської фінансової кризи 1994 р. на Аргентину, значного "зараження" від азійської кризи 1997 p.. яка частково стала каталізатором; мінської кризи 1998 p.. а остання, у свою чергу, сприяла виникненню кризи у Бразилії 1999 р.

Разом з тим міжнародні механізми боротьби з кризами поки що не розвинуті. Програми МВФ, розроблені стосовно до криз 80-90-х років у країнах, які розвиваються, не можна назвати повністю ефективними, і дискусія про їх наслідки триває . Водночас, оскільки діяв принцип зумаленості коштів, які надавалися для подолання наслідків кризи, то можливості національної економічної політики обмежувалися. При цьому жорсткі заходи, що пропонувалися МВФ, нерідко призводили до уповільнення процесу виходу з кризи, внаслідок чого деякі крайні прагнули так чи інакше обходити їх.

Таким чином, основний тягар боротьби з кризою, як і раніше, лягає на національну владу. Проте іх можливості щодо цього обмежені регулюванням лише національних грошова-кредитної сфери і фінансової системи, тоді як останнім часом зростає роль зовнішніх факторів.

Тут ми зустрічаємося з наступною групою ризиків, пов'язаних із скороченням можливостей проведення національної грошово-кредитної політики. В основі цієї груші ризиків лежить проблема невідповідності національного характеру регулювання грошово-кредитної сфери та значної ролі зовнішніх факторів, які вплигають на неї, в тому числі зростаючих потоків короткострокових капіталів. Тим самим виявляється одна з невідповідностей національної "макроекономіки" і " і мегаекономіки", яка формується в сучасних умовах, із своїми власними закономірностями на рівні не національної, а світової економіки.

Ще одна група ризиків зумовлена змінами у світовій валютній системі, пов'язаними з тривалим періодом падіння курсу долара у відношенні до валют провідних торгових партнерів США і фінансовими потрясіннями у США 2007- 2008 pp. Внаслідок дії цих тенденцій з залунали думки про кінець валютної системи, заснованої на американському доларі. Тим часом такі зміни призведуть до серйозних наслідків для тих країн, які так чи інакше регулюють динаміку своїх валютних курсів і нагромадили значний обсяг валютних резервів. Тому в інтересах Китаю. Японії та багатьох нафтодобувних країн - зберегти долар як світову резервну валюту. Хоча за останні декілька років частка долара у світових валютних резервах знизилася внаслідок їх диверсифікації, все ж на практиці вона залишається досить високою, склавши за І квартал 2008 р., за попередніми оцінками МВФ, 63% 5.

У 1999 р. в економші Росії розпочалося стале економічне зростання, багато в чому пов'язане із зростанням цін на нафту у світовій економіці (за 1999-2007 pp. світові ціни на нафту в доларах СІЛА зросли майже у 4 рази 6). Саме по собі питання про характер рушійних сил цього зростання та його результати було і залишається дискусійним. У якийсь момент розгорнулась активна дискусія про можливість розвитку у Росії "голландської хвороби".

Крім того, останні 10 років економіка Росії поступово посилювала свою залежність від світових фінансових потоків. Сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, пов'язана із зростанням цін на енергоносії, створила умови для істотного збільшення експорту і додатного сальдо поточного рахунку платіжного балансу.

Розділ 2. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

2.1 ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНИХ ВІДНОСИНВ УКРАЇНИ

Поняття та суб'єкті грошово-кредитної політики. Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заході" щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку а Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією У країни (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Роль монетарної політики. Монетарна полі піка - одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави. Дане положення світова економічна думка визнає як незаперечне, дискусії ведуться лише щодо ступеня такого коригування.

Як видно з показників за 2005 рік, що характеризують стан грошово-кредитного ринку в умовах уповільнення динаміки економічного зростання та посилення інфляційних ризиків, були заходи, які вживалися Національним банком для збалансування попиту та пропозиції на гроші, сприяли істотному зменшенню темпів інфляції та не супроводжувались погіршенням переважної більшості інших параметрів стану і грошово-кредитного ринку.

Монетарна база у 2005 році збільшилася на 53.9% до 82.8 млрд. гри., грошова маса - на 54.8% до 194.8 млрд. грн. Таке збільшення грошової пропозиції (з урахуванням процесів відновлення депозитів після подій кіпця 2004 р. га значної активізації бюджетних видатків у грудні 2005 р.) було адекватним процесам, що відбувалися в реальному секторі економіки і не провокувало прискорення інфляційних процесів.

Завдяки відповідній спрямованості грошово-кредитної політики, індекс споживчих ціну 2005 р. (110.3% у розрахунку до грудня попереднього року)був нижчим, ніжу 2004р. (112.3%). При цьому упродовж 2005 року спостерігалася тенденція до уповільнення інфляційних процесів. Зокрема, якщо у 1 півріччі 2005 р. темп приросту споживчих цін становив 6.4%, то у II - 3.7% (у 11 півріччі 2004 р. - 7.7%). Про послаблення інфляційних тенденцій свідчить і динаміка індексу ціп виробників промислової продукції, який у 2005 році становив лише 109.5% порівняно із 124.1% у 2004 р. При цьому упродовж другого півріччя 2005 р. приріст цін виробників промислової продукції становив лише 1.1%.

З метою упередження негативного впливу монетарного чинника на інфляційні процеси Національний банк упродовж 2005 року:

кілька разів підвищував вимоги до банків з формування обов'язкових резервів шляхом як підвищення нормативів резервування, гак і через повне вилучення готівки в касах банків з джерел покриття обов'язкових резервів. Також було збільшено обсяг резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на коррахунку банку в Національному банку України. Загалом зазначені заходи дозволили нейтралізувати вільну ліквідність банків на суму понад 3 млрд. гри.;

здійснив операції по мобілізації коштів на загальну суму 17.2 млрд. гри. Підвищення підтримував на порівняно високому рівні ставки за своїми щоденними операціями;підвищив облікову ставку до 9.5%.

При цьому політика з регулювання грошово-кредитного ринку була досить гнучкою - у періоди тимчасового зниження ліквідності банків Національний банк забезпечував в необхідному обсязі її підтримку (загальний обсяг операцій з рефінансування у 2005 році становив майже 12 млрд. грн., 93% з якого становили кредити овер-найт).

Не дивлячись па порівняно високі темпи збільшення готівки поза банками (на 42.2% до 60.2 млрд. грн.), її питома вага в структурі грошової маси упродовж року зменшилася з 33.7% до 30.9%, що свідчить про покращення структури грошової маси.

Натомість, головним чинником збільшення грошової маси було збільшення депозитів - па 59.9% до 132.9 млрд. гри. При цьому депозити в національній валюті збільшувалися більшими темпами (на 65.2% до 87.3 млрд. грн.) порівняно із вкладами в іноземній валюті (па 50.6% до 45.6 млрд. грн.), що сприяло зменшенню рівня доларизації грошової маси упродовж 2005 року з 24.2% до 23.5%.

В умовах зростання доходів населення вкладення фізичних осіб збільшувалися більш прискореними темпами (на 75.9% до 73.3 млрд. грн.) порівняно із депозитами юридичних осіб (на 43.8% до 59.7 млрд. грн.).

Динамічне нарощування ресурсної бази банків сприяло відповідному розширенню обсягів кредитування. Загальний обсяг кредитних вкладень банків у 2005 році збільшився на 61.9% до 143.4 млрд. грн. При цьому кредити населенню збільшувалися більш прискореними темпами (у 2.3 рази до 33.5 млрд. грн.) порівняно із кредитами юридичним особам (на 49% до 109.9 млрд. грн.), що було реакцією банків на підвищення платоспроможності населення (за рахунок підвищення їх зарплат та пенсій).

В строкове му розрізі позитивним фактором є збільшення довгострокових кредитів на 89.4% до 85.4 млрд. грн., питома вага яких в загальному обсязі наданих кредитів з початку року збільшилася з 51.7% до 60.3%.

Розширення обсягів кредитування відбувалося на фоні зниження вартості позик - середньозважена ставка за кредитами в національній валюті у 2005 році зменшилася з 17.5% до 16.4%. Середньозважена ставка за строковими депозитами в національній валюті при цьому зменшилася з 13.1 % до 10.2%.

2.2 РОЗВИТОК КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс -- гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось кредитування і підприємств державної форми власності. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Ефективність грошово-кредитної політики" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов