Відомо, що ефективна економічна організація, зокрема й оподаткування, завжди базується на складних інститутах і чим вони складніші, тим більше виникає можливостей для опортуністичної поведінки, коли один з агентів використовує цей інститут на шкоду інтересам своїх контрагентів. Лише за такого підходу ми матимемо шанси на отримання помітних позитивних результатів. Па найбільш загальному рівні пізнання питання виникнення та розвитку інституту податку, які призвели до усвідомленої необхідності розробки інституту податкової політики, нерозривно пов'язані з еволюцією соціально-економічних формацій, змістом яких як базисною нормою наповнений розвиток таких інститутів. Більше того, розробку ефективної податкової політики по праву визнають фундаментальним випробовування для будь-якої держави. Щодо додаткових норм, які допускають модифікацію чи заміну без зміни ядра інституту, то підтвердження правомірності визнання ними інституту держави можна знайти у прудоновському положенні: за своєю суттю питання про податок є питанням про державу.

Податкової системи України", затвердженої урядом у лютому 2007 p., передбачається до початку травня 2007 р. завершити попередню роботу над проектом кодексу. Дійсно, прийняття Податкового кодексу України, на думку багатьох науковців і практиків, дає сьогодні шанс уникнути низки негараздів в оподаткуванні. Однак, безперечним є й те, що це можливо лише за умови виважених та науковообгрунтованих підходів до його розробки, зважаючи на те, що процес створення Податкового кодексу України "на жаль, став предметом спекуляцій у політичному середовищі".

Держава повинна гарантувати стабільність основних принципів оподаткування, а механізми та правила їх дії мають бути зафіксовані в єдиному документі - Податковому кодексі України. На наше переконання, у ньому повинна бути втілена сутність нової або оновленої податкової політики, яка не просто визначатиме траєкторію розвитку податкових відносин і податкового права, а поєднає тенденції і напрями реформувань у податковій сфері зі стратегією економічного розвитку країни. І якщо сталося так, що в Україні до цього часу не діє Податковий кодекс України, то логічно, що з набуттям статусу країни з ринковою економікою, така стратегія також повинна зазнати відповідних трансформацій.

Разом з тим про формування нової податкової політики та проголошення чи уточнення її основоположних принципів, які враховують виклики нової реальності, практично не йдеться. Більш того, у запропонованих чисельних концепціях реформування податкової системи словосполучення "податкова політика" взагалі не використовується або розуміється як синонім словосполучень "податкова система", "система оподаткування". Йдеться про системну кризу не податкової політики, а податкової системи, яка власне є механізмом реалізації цієї політики.

Дискусії точаться щодо кола знайомих проблем: рівень податкового навантаження, перелік та ставки податків, податкові пільги тощо. Проблема вкрай важливі, але відповідь на них є похідною від визначення стратегічних загальнодержавних цілей та місця держави у їх розв'язанні, що повинно бути втіленим у чітко визначеній податковій політиці. До речі, низці законодавчих актів у сфері оподаткування 1997 p., що знаменували важливий та досить прогресивний етап податкових реформувань передувало прийняття "Основних положень податкової політики в Україні", затверджених Постановою Верховної Ради України 04.12.96 p., де, зокрема, був встановлений граничний рівень перерозподілу ВВП через Зведений бюджет України в розмірі 40-45%.

Необхідно нарешті звільнитися від стереотипів перехідної економіки. Податкова система України упродовж усіх років знаходилася під значним виливом неоднозначних та нестабільних економічних і політичних чинників. Сьогодні настав час, коли всім - державі, підприємцям, громадянам - необхідно визначитися з основоположними принципами функціонування податкової системи на довготривалий термін. Важливо відійти від практики принесення в жертву сутнісних принципів оподаткування поточним вимогам. Необхідне розширення межі використання тих принципів оподаткування, які найбільше пов'язані з фундаментальними вимогами, а не лише з реальними обставинами. Показовими у цьому контексті можуть бути наступні висловлювання, зокрема, щодо пільгових режимів для експортерів. Так, Р. Ахметов на виїзному засіданні парламентського економічного комітету у Донецьку заявив, що хоча пільги й приносять операційний прибуток, проте вони руйнують вартість бізнесу. Він також підкреслив, що". великому бізнесу преференції не потрібні. Великий бізнес вже виріс з коротких штанців і здатний конкурувати на рівних" [26, с.132].

На користь пошуку іншої точки відліку у податкових реформуваннях може свідчити і така думка: "В цілому чинне податкове законодавство за оцінками фахівців цілком позитивне. Інвесторів навіть турбують не стільки ставки податків, які хоче скоротити Міністерство фінансів України, скільки заплутаність адміністрування податків".

Практика вкотре свідчить, що не завжди скороченням ставок оподаткування вдається досягти поставлених цілей. Досить яскравим прикладом може стати запровадження пласкої шкали прибуткового оподаткування, основна мета якого полягала у забезпеченні виходу доходів із тіні. При певних перевагах такого підходу (спрощення адміністрування податку, збільшення надходжень до бюджету) рівень тінізації української економіки продовжує коливатися в межах 30-50%, що набагато більше, ніж у країнах, які нещодавно ввійшли до складу ЄС. Тому сьогодні існує інша пропозиція: вивести доходи фізичних осіб із тіні шляхом податкової амністії. У законопроекті "Про легалізацію доходів, з яких не були сплачені податки (збори) і обов'язкові платежі до державних цільових фондів" для бажаючих сплатити упродовж півроку передбачена можливість подати декларацію про доходи, отримані у будь-якій валюті та формі. Легалізувати можливо не лише грошові кошти, але й активи у вигляді цінних паперів, паїв у власності юридичних осіб, нерухомості та інших майнових прав. Без врахування джерел доходів ДПА засвідчить легалізацію доходів, після чого вони будуть звільнені від оподаткування.

Застосування пропорційних податків за умови великої диференціації доходів, яка спостерігається в Україні, суперечить і теорії, і практиці. Ставка оподаткування прибутку 25% та ставка оподаткування доходів фізичних осіб 13% (з 2007 р. - 15%) діють за пропорційним принципом, здатним призвести до надмірного оподаткування при незначному рівні доходів та несуттєвого при їх високому рівні. Сьогодні в умовах недосконалої системи вирахувань податок із доходів фізичних осіб фактично перетворився у механізм надання пільг багатим людям.

Вочевидь і порушення принципу компліментарності. Очевидно, що без зниження надзвичайно високих відрахувань до фондів соціального страхування та заміни їх єдиним платежем досягти поставлених цілей детінізації доходів не вдасться [26, с.133].

Створення ефективної системи оподаткування неможливе без теоретично й практично обґрунтованої (з позиції загальної стратегії соціально-економічного розвитку держави), зрозумілої для платника податку і працівників податкової служби з технічної і правової точок зору концепції податкової політики. Вона має визначити пріоритети податкових перетворень, будучи органічною частиною державної програми економічних реформувань. Знайти її складові, значить реалізувати ту гармонійну узгодженість стабільності оподаткування з його гнучкістю, яка визначає головні тенденції при побудові будь-якої податкової системи. Адже можливі декілька типів податкової політики. Фіскальна політика, при побудові податкової системи обмежує використання з широкого спектру принципів, які дозволяють забезпечити багатовимірність її функціонального призначення. Використання лише принципів фіскальної спрямованості призводить до зростання державних доходів без їх узгодженості з реальними економічними можливостями. Помірно-фіскальна політика пом'якшує обмеження при визначенні принципів оподаткування. Зростання державних доходів базується на більшій синхронізації з динамікою показників ВВП, а структурні перетворення податкової системи досягаються за рахунок надання стимулюючих імпульсів окремим її елементам, зокрема широке використання переваг, закладених у диференціації податкових ставок і різноманітності підходів до оподаткування. Фіскально-регулююча політика, спрямована на використання фундаментальних принципів оподаткування, зростання та випередження темпів ВВП порівняно з темпами податкових надходжень, перебудову складових податкової системи, зниження рівня податкових ставок, ітереорієнтацію механізму надання податкових пільг з Індивідуальних на функціональні.

Сьогодні ключовими проблемами в оподаткуванні є:

спотворення (умисне чи неумисне) фундаментальних основ оподаткування;

нестабільність, суперечливість законодавчої бази;

незахищеність податкової політики від некомпетентності та лобіювання;

порушення балансу прав і відповідальності між платниками податків і податковими органами;

прогресуюче ускладнення податкових процедур і правил;

ослабленість регулюючих функцій, пов'язаних зі стимулюванням підприємницької активності [26, с.134].

Для їх розв'язання ідеологія податкової політики передбачає: підтримку не конкретних підприємств, а підприємництва; створення однакових умов роботи для всіх; низькі податки, які сплачуються усіма. В основі пошуку шляхів податкового реформування лежить перенесення центру тяжіння в оподаткуванні на чинники, пов'язані з ефективністю капіталу, використанням землі, природних ресурсів, а також доходами фізичних осіб у тісному зв'язку з переорієнтацією в розподілі доходів в економіці.

Зважаючи на те, що перехідний період в Україні завершено, необхідно ширше застосовувати міжнародні норми та стандарти податкового права. Так, у багатьох країнах світу кожна родина мас право обирати правила оподаткування. Як наслідок, поширеною є система оподаткування доходу не окремої особи, а сімейного. До того ж у світовій практиці в структурі доходу існують значні податкові пільги у вигляді сум неоподатковуваного доходу, які витрачаються на утримання дітей, отримання освіти тощо. Запровадження системи сімейного оподаткування в Україні дозволить вирішити низку не лише економічних, а й соціальних та демографічних проблем.

Прийняття Податкового кодексу України як простої суми діючих чи удосконалених законів не здатне забезпечити очікувані цілі. Принципове значення має формування інституту податкової політики як фундаментальної компоненти доктрини довгострокового економічного розвитку України. При цьому важлива системна побудова такого інституту, яке передбачає потребу об'єднати узгодженою спрямованістю усі його складові, підвищити рівень керованості ними, а звідси й ефективності [26, с.135].

Методологічним орієнтиром, в якому повинен розгортатися пошук фундаментальних джерел розбудови інституту податкової політики, є її розуміння як сукупності концепцій, відносин, механізмів, через які і в межах яких здійснюється державний вплив на поведінку суб'єкті]? економічної діяльності. А головна мета її модернізації вбачається не в докорінному перегляді цієї політики та практики адміністрування податків, а в тому, щоб на основі усвідомлення головних проблем показати можливості та напрями реформування, оскільки, незважаючи на істотний прогрес у цих процесах, на порядку денному залишається чимало важливих реформ [26, с.136].

Розглядаючи податкову політику як складну динамічну систему, слід враховувати, що, формуючись на початковому етапі під впливом, насамперед, існуючої реальності та наявних інституційних традицій, окремі з яких є недосконалими та інколи навіть несумісними з ефективною ринковою економікою, вона еволюціонує залежно від ступеня зрілості економічних відносин. Тобто у своєму розвитку визріває настільки, щоб перейти до втілення закономірностей і залежностей, які мають об'єктивний характер та притаманні цивілізованій податковій системі. Наприклад, те, що прямі податки, якими оподатковуються робоча сила та капітал, за умови податкового тягаря гальмують розвиток і стимулюють практику декларування занижених доходів, а посилене використання податків на споживання провокує виникнення проблем справедливості. До речі, торкаючись проблем податкової системи, витоки її недосконалості окремі фахівці вбачають у нераціональності співвідношення між прямими і непрямими податками, хоча, як відомо, офіційно такий поділ не застосовується. Разом з тим, історія свідчить про використання такого поділу на практиці при законодавчому затвердженні доходів бюджету та як основи оперативного реагування на фінансові труднощі в особливих ситуаціях для забезпечення фіскальних потреб держави, зважаючи на різний фіскальний потенціал цих груп податків.

Прийняття Податкового кодексу України як базового елементу реалізації податкової стратегії передбачає вирішення таких проблем:

розрахувати та обов'язково передбачити з прийняттям Податкового кодексу України виділення ресурсів (фінансових, кадрових та інформаційних), необхідних для його введення;

розробити програму постійного моніторингу за використанням нового інституту щодо інформованості та навчання, відповідності інтересам окремих категорій його споживачів;

створити необхідну інфраструктуру для впровадження Податкового кодексу України з метою створення можливих сил і підтримки та уникнення опору;

публічне обговорення результатів впровадження Податкового кодексу України, яке передбачає розробку та внесення коригуючих чи зміцнюючих заходів.

Висновки