Особливості бюджетного дефіциту

Відповідно до Маастрихтського договору для країн ЄС встановлено два основних критерії, які стосуються державних фінансів, зокрема, державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП, а бюджетний дефіцит -- 3 % ВВП. Відповідно до цього всі країни ЄС розробили і реалізували програми з фіскальної консолідації, центральним завданням яких було досягнення встановлених обсягів боргу і дефіциту. У1997 р. країни ЄС ухвалили Пакт про стабільність і зростання, основна ідея якого полягала у скороченні бюджетного дефіциту і досягнення у довгостроковому періоді бюджетної позиції, наближеної до балансу чи надлишку. При цьому може допускатися поява дефіциту в результаті дії вбудованих автоматичних стабілізаторів, але у розмірі не більше 3 % ВВП. Таким чином, бюджетна позиція кожної країни має бути збалансованою протягом економічного циклу, а якщо перед країною стоїть проблема високого рівня державного боргу, уряд має турбуватися про формування бюджетного надлишку.

Для України накладання самообмежень у бюджетній політиці є новим. Бюджетна дисципліна з боку держави є вагомим економічним і політичним чинником у досягненні сталого розвитку. Вітчизняне законодавство, зокрема, Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України останніх років містять окремі положення, які регламентують бюджетну збалансованість і безпосередньо стосуються фінансової дисципліни органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування. До них належать такі:

-- недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету;

-- недопущення дефіциту місцевих бюджетів (за винятком бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів);

-- ухвалення бюджетного дефіциту під час прийняття закону про державний бюджет лише у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування;

-- допущення дефіциту бюджету Автономної Республіки Крим лише у час-тині бюджету розвитку;

-- заборону використовувати емісійні кошти НБУ як джерела фінансував ня дефіциту;

-- здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних розмірів державного боргу;

-- заборону використання державних запозичень для покриття поточиш видатків держави (за винятком видатків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги);

-- тимчасове обмеження бюджетних асигнувань із загального фонду у разі недоотримання бюджетних надходжень за місячними звітами або скорочення бюджетних видатків (окрім захищених статей), якщо за результатами квартальних звітів недоотримання бюджетом доходів перевищує 15 % від передбачених бюджетним розписом сум.

Перераховані норми стосуються питань збалансування бюджетів та обмеження деяких джерел фінансування, а також заходів щодо дотримання затверджених показників бюджетного балансу протягом бюджетного року. Однак вони не відповідають вимогам ЄС, оскільки не забезпечують попередження ухилень від жорстких бюджетних обмежень, нічого не говорять про контрольні санкції за недотримання бюджетних вимог. З метою удосконалення методів боротьби за скорочення бюджетного дефіциту доцільно вітчизняне законодавство привести у відповідність до загальноєвропейських вимог і стандартів. Для цього у вітчизняному законодавстві слід звернути увагу на:

-- встановлення граничного розміру бюджетного дефіциту у відсотках до ВВП;

-- визначення його для сектору державного управління;

-- виділення у системі моніторингу державного бюджету окремого блоку моніторингу бюджетного дефіциту;

-- розроблення фінансових санкцій до уряду за порушення ним граничного розміру дефіциту.

Наступним кроком у боротьбі за скорочення дефіциту бюджету в Україні може стати розроблення оптимальної моделі фіскального правила, яка б від* повідала критеріям чіткості визначення, прозорості, адекватності, сумісності, простоти, гнучкості, обов'язковості виконання, підтримки з боку інших напрямів економічної політики. Без таких правил боротьба з бюджетним дефіцитом має хаотичний, нецілеспрямований і безсистемний характер. Українська модель фіскального правила, враховуючи надбання світової фінансової науки і практики і євростандартів, могла б розкрити такі позиції:

-- вибір виду фіскального правила;

-- постановку загальної мети введення фіскального правила;

-- встановлення строків досягнення поставлених завдань (це потрібно для контролю ефективності дій фіскальних обмежень);

-- визначення нормативно-правового інструменту, який закріпить правило і регламентуватиме його застосування (це може бути Конституція, закон тощо);

-- деталізацію суб'єктів (органів державної влади, державного управління, місцевого самоврядування), а також операцій (окремих статей доходів, видатків, запозичення тощо) щодо яких застосовується фіскальне правило;

-- встановлення граничних значень для конкретних контрольних показників;

-- умови відхилень від дотримання вимог, встановлених фіскальним правилом;

-- чітке визначення стадії контролю за дотриманням правила (під час складання, затвердження, за фактом виконання бюджету);

-- призначення суб'єктів контролю застосування фіскального правила;

-- розроблення санкцій за порушення правила.

Відповідно до фіскальних правил щорічно у процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету доцільно проводити комплекс тактичних заходів, пов'язаних зі збалансуванням бюджету, скороченням бюджетного дефіциту. До таких заходів відносять:

-- удосконалення нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу, своєчасне внесення необхідних змін у закони та нормативні акти, які б забезпечили якісне збалансування бюджету на всіх стадіях бюджетного процесу;

-- пошук реальних резервів збільшення доходів бюджету, створення платникам податків сприятливих умов для розвитку своєї діяльності, збільшення об'єктів оподаткування;

-- щорічне уточнення бюджетних нормативів та норм видатків, які б, з одного боку, забезпечували якісне виконання суб'єктами бюджетних відносин своїх функцій, а з іншого -- сприяли економному, раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів;

-- використання прогресивних технологій бюджетного планування та бюджетного регулювання, спрямованих на визначення реальних показників обсягів доходів і видатків, оптимальне збалансування бюджетів усіх рівнів;

-- удосконалення планування і розвиток системи платних послуг у соціально-культурній сфері, що сприятиме збільшенню надходжень спеціального фонду бюджету і зміцненню фінансової бази відповідних бюджетних установ;

-- наукове обґрунтування річних бюджетних програм, які підлягають фінансуванню з бюджету, своєчасне внесення корективів у перехідні середньо-і довгострокові бюджетні програми;

-- удосконалення трансфертної політики, зменшення непродуктивних трансфертних виплат окремим галузям реального сектору економіки, підвищення ефективності трансфертних платежів;

-- складання щорічних бюджетів на багатоваріантній основі, внаслідок чого можна сформувати оптимальну структуру доходів і видатків;

-- поступова відмова від концепції пріоритету бюджетних видатків і дефіцитного фінансування (видатки, що перевищують заплановані доходи, відображати у бюджеті розвитку і фінансувати у межах додатково отриманих доходів та залучених неінфляційних джерел);

- постійний розвиток ринку державних цінних паперів, що сприятиме фінансуванню видатків бюджету без збільшення грошової маси в обігу;

-- оптимальне збалансування поточного бюджету у процесі складання бюджетного розпису;

-- відмова від адміністративного тиску на платників податків у процесі виконання бюджету, удосконалення чинного податкового механізму;

-- скорочення системи податкових пільг, особливо малоефективних;

-- попередження виникнення у суб'єктів господарювання податкового боргу, ефективна протидія відмиванню "брудних" грошей та дієва підтримка Державної програми детінізації економіки;

-- удосконалення системи податкового контролю, підвищення його ефективності;

-- запровадження жорсткого режиму економії бюджетних коштів;

-- скорочення витрат на управління;

-- ліквідація необгрунтованих економічних і соціальних пільг;

-- посилення відповідальності керівників усіх ланок управління за нецільове використання бюджетних коштів.

Одним із тактичних загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом вважається застосування механізму секвестру видатків бюджету. Необхідність секвестру видатків пов'язана, з одного боку, із невиконанням планів мобілізації доходів та суттєвим скороченням надходжень дохідних джерел бюджету, а з іншого -- перевищенням граничного рівня дефіциту. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків за всіма статтями бюджету протягом часу, який залишився до закінчення поточного бюджетного року. Не підлягають секвестру захищені статті бюджету, перелік яких в Україні затверджує Верховна Рада України у законі про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік.

Під час розроблення стратегічних напрямів боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно враховувати, що, по-перше, подолання дефіциту в умовах недостатньо розвинутої економіки приречене на невдачу; по-друге, бюджетний дефіцит не завжди є злом, яке необхідно викорінювати; по-третє, за будь-яких умов бажано уникати емісії грошової маси для фінансування дефіциту. Отже, боротьба з бюджетним дефіцитом має починатися з оздоровлення економіки, забезпечення її позитивної динаміки, підвищення ефективності. Саме міцна економічна основа є запорукою фінансової стабільності країни, джерелом зростання фінансових ресурсів. Таким чином, стратегічні напрями подолання дефіциту бюджету будуть включати заходи, пов'язані з розвитком економіки, збільшенням доходів та раціональним використанням видатків бюджетів.

У першу чергу стратегічним завданням держави є підвищення ефективності суспільного виробництва, яке сприятиме зростанню обсягів фінансових ресурсів суспільства, що є основним джерелом збільшення доходів бюджетів.

Наступним важливим напрямом є сприяння розвитку і зміцненню ринкових відносин, проведенню ринкових реформ, внаслідок чого можна досягти раціонального скорочення сфери державної економіки, її оптимізації. Такий захід забезпечить скорочення бюджетного фінансування економіки, підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів.

Суттєве значення для скорочення обсягів бюджетного дефіциту має проведення адміністративно-територіальної реформи, розширення повноважень органів місцевого самоврядування і розвиток територіально-регіонального госпрозрахунку. Розширення самостійності регіонів і територіальних громад дає можливість суттєво збільшити обсяги місцевих бюджетів, зміцнити фінансову основу місцевого самоврядування, передати частину видатків державного бюджету місцевим, переглянути сферу впливу місцевих бюджетів на соціально-економічні процеси.

Позитивний вплив на збалансування бюджетів і зміцнення їхньої дохідної бази має удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових вилучень, розширення кола платників податків. Стратегічним завданням податкової системи має бути гарантування надходжень податків до бюджетів і стабільні перспективи господарювання платників. Для цього потрібно розробити на новій основі Податковий кодекс, який сприяв би зниженню податкового навантаження у державі, спрощенню системи адміністрування податків, стабільності нормативно-правової бази.

Важливим стратегічним завданням скорочення дефіциту є оптимізація і реструктуризація видатків бюджетів. Бюджетне фінансування економіки має вирішувати завдання її структурної перебудови, концентруватися у перспективних галузях, які визначають науково-технічний прогрес, рівень економічної могутності держави. Видатки на соціально-культурні заходи необхідно спрямовувати на виконання бюджетних програм в обсягах, які забезпечували б якісне виконання державою своїх функцій.

Важливе місце серед стратегічних напрямів має відводитися удосконаленню міжбюджетних відносин і механізму їхнього регулювання. Міжбюджетні відносини мають здійснюватися на стабільній і прозорій основі, сприяти вирівнюванню соціально-економічного розвитку регіонів і територіальних громад та реальному збалансуванню бюджетів усіх рівнів.

Потребує удосконалення механізм управління бюджетним дефіцитом і державним боргом відповідно до стратегічних завдань держави. Політика у сфері бюджетного дефіциту має бути антиінфляційною, відкритою і зрозумілою суспільству та сприяти розвитку економіки і соціальної сфери.

Важливим напрямом є також удосконалення бюджетного процесу в цілому та кожної його стадії зокрема. Він має відповідати бюджетній доктрині держави, бути ефективним, вирішувати всі завдання, пов'язані з виконанням державою своїх функцій.

Загалом стратегічні напрями подолання бюджетного процесу мають здійснюватися за спеціально розробленою програмою, яка могла б бути складовою державної стратегії соціально-економічного розвитку країни.

При розробці стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно керуватися наступним:

* бюджетний дефіцит - зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість “лікування” економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче. Так, наприклад, “нинішній бездефіцитний бюджет України зводиться на так називаній касовій основі. Це значить, що якщо бюджетом передбачено одержати 33,433 млн. грн. доходів, то і витрати будуть відбуватися винятково в межах засобів, що надійшли. Проте це абсолютно не виходить, що бездефіцитність касова перетворюється в бездефіцитність реальну, коли усі видатки відповідають реальному споживанню бюджетних секторів” ;

* баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних прибутків над видатками не варто розглядати в якості невід'ємною рисою здорової, що динамічно розвивається економіки. Світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для кожної країни, цілком допустимим є бюджетний дефіцит;

* для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різноманітні форми державного кредиту. Робота друкарського верстата, що призводить до емісії, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому неприпустима. Дефіцит може покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів;

* для подолання бюджетного дефіциту необхідно “лікування” самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні міри не застосовувалися при цьому.

Наслідком реальної незбалансованості бюджету стали: бюджетні взаємозаліки, система бюджетного планування і безліч інших факторів. Але розробка і послідовна реалізація мір, спрямованих на збільшення прибутків бюджету і скорочення його видатків, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими мірами, будуть сприяти її поверненню на шлях соціально-економічного розвитку і процвітання.

“Бездефіцитність бюджету - абсолютний, необхідний і неминучий принцип бюджетної політики України. Будь-які відхилення від такої політика чреваті серйозними потрясіннями в суспільстві, геть-чисто відтинають можливість видужання. Закривати очі на існуючі бюджетні проблеми не просто не припустимо, а злочинно. Прийдеться зняти білі рукавички, виконати не просту і не дуже приємну роботу з приведення видатків у відповідність із прибутками бюджету України. Іншого шляху просто не існує.

На жаль, в Україні існує ілюзія, що затвердження бездефіцитного бюджету працює або повинно працювати автоматично, тобто призводити видатки до реального споживання . Це працює в Америці, у Європі. Але не в Україні. В Україні вважається ознакою доблесті спожити більше чим можна. Це уже ввійшло в звичку, стало невід'ємною рисою нашого повсякденного життя”.

Висновок

У кінці роботи важливо відмітити наступне: навіть при тому, що бюджетний дефіцит і державний борг - самі по собі не є катастрофічними явищами, їх збільшення може вести до серйозних негативних наслідків не тільки економічного, але і чисто політичного характеру. Адже довір'я народу до бюджетної системи, до бюджетного пристрою країни визначає довір'я уряду, довір'я реформам, що проводяться. Це довір'я неможливо в умовах незбалансованого бюджету - головного фінансового документа країни, в умовах зростаючого внутрішнього і зовнішнього боргу. І це повинно, нарешті, привернути пильну увагу уряду, і виявитися в конкретних результатах.

Проаналізувавши динаміку зведеного бюджету України, можна зробити висновок, що він постійно зростає. В Україні гостро постає проблема дефіциту бюджету. Залучення кредитів Центрального банку, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів. Основну масу зовнішнього боргу було накопичено до 1999 року. Останні 5 років ця сума коливається в межах 75-77 млрд. гривень.

Закінчуючи роботу я б хотіла зробити декілька висновків пов'язаних як з бюджетом, так і з державним боргом, вказати основні проблеми в Україні стосовно цих питань.

На мою думку основною проблемою є відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства, що викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед них найнегативніший вплив мають:

- постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

- відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

- послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;

- неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів та майна.

І щоб говорити про хоч якусь стабілізацію економіки України, а також про подальший розвиток бюджетної системи, потрібно перш за все вирішити ці проблеми.

Підсумовуючи статистику щодо державного боргу слід звернути увагу на те, що навіть до 1999 року спостерігався такий рівень показників, які характеризують рівень державного зовнішнього боргу України як безпечний та спроможність його відповідного обслуговування. Це дозволяє зараховувати Україну в коло країн, з малоймовірною можливістю виникнення боргової кризової ситуації. В той же час зменшення частки залучення коштів з боку міжнародних фінансових організацій, несприятливі умови запозичення коштів з зовнішніх ринків капіталу, слабкість внутрішнього ринку капіталу надає особливої гостроти виникненню боргової кризи, що підтверджується можливим зменшенням кредитних рейтингів України та висновками міжнародного фінансового співтовариства щодо ризикового стану державних фінансів України. Таким чином, поточна боргова криза в Україні в першу чергу обумовлена наступними чинниками:

- слабе законодавче та нормативне поле, неоптимальна організаційна структура управління державним боргом;

- неузгодженість фіскальної та монетарної політики;

- неузгодженість фіскальної політики в частині регулювання бюджетним дефіцитом та політики управління державним боргом;

- майже повна відсутність аналізу використання залучених з зовнішніх джерел коштів.

Отже, це і є основні проблеми сучасного несприятливого становища України, і щоб рухатись далі ми перш за все повинні справитись з наведеними вище проблемами.

Використана література

дефіцит бюджетний фінансовий

1. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. -- 2001.--№37--38.

2. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 864 с.

3. Василик ОД., Павлюк К&. Бюджетна система України: Підручник. -- К.: Центр навч. л-ри, 2004. -- 544 с.

4. Дем'янишин ВТ. Бюджетний дефіцит та його вплив на кризову ситуацію в Україні // Вісник ТНЕУ. -- 2007. -- № 5.

5. Колісник О. Управління бюджетним дефіцитом // Світ фінансів. -- 2005. -- №3--4.

6. Кравчук Н. Бюджетний дефіцит: теоретична концептуалізація та сучасний прагматизм // Вісник ТАНГ. -- 2004. -- № 6.

7. Сова О. Особливості зв'язку дефіциту бюджету та інфляції // Світ фінансів. -- 2005. -- № 3--4.

8. Фінанси у запитаннях і відповідях / За заг. ред. О.Д. Данілова. -- К.: Видав, дім "Комл'ютерпрес", 2006. -- 444 с.

9. Чечетов М.В., Чечетова Н.Ф., Бережна АЖ). Бюджетний менеджмент: Навч. посіб.: У 2 ч. -- Ч. 1. -- X.: Видав, дім"ІНЖЕК", 2004. -- 560 с.

10. Юрій СІ., Бескид ИМ. та ін. Бюджетна система України: Навч. посіб. -- К.: НІОС, 2000. -- 400 с.

11. Юрій С.І., Дем'янишин ВТ., Вуздуган ЯМ. Антологія бюджетного механізму: Монографія. -- Т.: Екон. думка, 2001. -- 250 с.

12. Фінанси України”, 1999-2000

13. “Зеркало недели” 2000 р.

14. Закон України “Про Державний бюджет”

15. “Бізнес” газета / 2000 р.

16. О.П. Орлюк, - Фінансове право. 2009р.

Размещено на Allbest