Інвестиційна політика України

Як і в минулі роки, основним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у 2003 році освоєно 61,4% усіх капіталовкладень. У той же час частка цих засобів у структурі інвестицій знизилася в порівнянні з 2000 роком на 7,2 процентних пункти. Разом з тим до 8,2% зросла питома вага капіталовкладень, освоєних за рахунок позикових засобів.

У січні-вересні 2006 року обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України склав 3 млрд. 71 млн. 700 тис. дол.

Або 18,2% стосовно обсягів інвестицій на початок року й у 3,3 рази більше приросту прямих іноземних інвестицій за відповідний період попереднього року. У цілому за станом на 1 жовтня 2006 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 19 млрд. 911 млн. 800 тис. дол. (424,3 дол. у перерахуванні на одну людину), що в 2,1 рази більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Таким чином, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій , включаючи позичковий капітал, на початок жовтня 2006 року складав 21 млрд. 609 млн. 200 тис. дол. Як повідомляє Держкомстат, за дев'ять місяців 2006 року іноземними інвесторами в економіку України було вкладено 3 млрд. 238 млн. 700 тис. дол. При цьому прямих іноземних інвестицій країн СНД склали 137 млн. 500 тис. дол. (4,2% відносно загального обсягу), інших країн світу -- 3 млрд. 101 млн. 200 тис. дол. (95,8%). Інвестиції надійшли з 117 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. У десятку найбільших великих країн-інвесторів входять Німеччина, Кіпр, Австрія, Великобританія, Сполучені Штати Америки, Нідерланди, Російська Федерація, Віргінські Британські острови, Франція і Швейцарія.

Серед регіонів України лідерами за обсягами прямих іноземних інвестицій є Київ -- 5 млрд. 6 млн. 800 тис. дол., Дніпропетровська -- 1 млрд. 891 млн. 700 тис. дол., Донецька -- 975 млн. 200 тис. дол., Харківська -- 920 млн. 400 тис. дол., Київська -- 813 млн. 800 тис. дол. і Одеська -- 681 млн. 300 тис. дол. області. Сума кредитів і позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, станом на 1 жовтня 2006 року склала 1 млрд. 697 млн. 400 тис. дол. Найбільше їх надійшло з Німеччини, Кіпру, США, Нідерландів, Польщі, Франції, Російській Федерації, Австрії і Великобританії.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Залучення інвестицій було і залишається ключовим питанням розвитку економіки. Конкретизація інвестиційної спрямованості регіонального розвитку повинна спиратися передусім на розробку концепції або програми залучення інвестицій в економіку регіону (міста) з чітким визначенням коротко- та довготермінових цілей реалізації базової програми інвестування, характеристики прогнозних напрямків і обсягів залучення інвестицій, а також визначення форм освоєння інвестиційних надходжень.

В умовах підвищення самостійності регіонів великого знамення набуває визначення регіональних потреб в інвестиціях на продуктивний розвиток суб'єктів господарювання і можливостей цих суб'єктів освоїти очікувані інвестиції. Фактично питання стоїть про спроможність регіональної інфраструктури ефективно використовувати залучені та запозичені кошти для покриття потреб регіонів.

Документальна форма такої попередньої оцінки потенційних можливостей може бути названа , наприклад, як “інвестиційний паспорт регіону”. Оцінка інвестиційного потенціалу може, звичайно, грішити кількісними перебільшеннями, але у будь-кому разі є необхідною. Розрив між бажаним і реально можливим обсягом освоєння інвестицій заповнюють посередники на інвестиційному ринку (банки, інвестиційні фонди та компанії, трасти), які працюють у напрямку насичення регіональних інвестиційних пропозицій для потенційних інвесторів.

Відомо, що одним з найважливіших компонентів, які мають значення для інвестиційної привабливості регіону (міста), є місцева приватизаційна активність. Доцільно було б мати якісну характеристику приватизаційних процесів у регіоні та їх спрямованість на інвестиційне заохочення потенційних партнерів до співпраці.

Як свідчить світовий досвід, інвестиції надходять переважно у портфельній, а не в прямій формі. У цьому аспекті проблема полягає в тому, що реструктуризація підприємств, які приватизуються, починається і закінчується на першому етапі перерозподілу власності з її державної форми в акціонерно-паперову, коли акціонерний капітал сформований в єдиному початковому варіанті першої емісії акцій без будь-якого подальшого руху. Тобто маємо фактично тільки зміну юридичного статусу підприємства: було державним, стало відкритим (точніше, умовно відкритим) акціонерним товариством.

Власне інвестиційний етап приватизації підприємства починається тільки з другої та наступних емісій акцій, коли акції виходять на вторинний ринок капіталу, і фактично тільки там здійснюється ринкова оцінка їх інвестиційної привабливості. Слід також зважати на те, що інвестуванню не сприяє надмірне розпорошення акційної власності підприємства серед багатьох власників дрібних пакетів акцій. Інвестиційне спроможні та конкурентоздатні підприємства для залучення необхідних коштів можуть емітувати не тільки акції, а й облігації та інші боргові забовязання, оскільки збільшення акціонерного капіталу містить загрозу появи недостатньої його керованості. Чи можуть місцеві органи влади разом з регіональними відділеннями ФДМУ, Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку дати оцінку стану і спроб виходу підприємств регіону на вторинний ринок капіталу.

Стимулювати інвестиційну активність могло б запровадження лізингових операцій як виду гарантованого товарного інвестування. Для індустріальних регіонів це був би свого роду “інвестиційний трамплін”, який зміг би мобілізувати знані товарні ресурси, сьогодні здебільшого незадіяні, і запустити їх у господарський обіг. Від цього виграють усі: підприємства-робітники, банки, які зможуть запропонувати ширший спектр інвестиційних ініціатив, а також споживачі, які ефективно працюватимуть із запозиченими основними засобами.

Особливо широкі перспективи лізингу відкриваються у зв'язку з формуванням фінансово-промислових груп та холдингів, де багато технологічних та економічних процесів мають замкнутий внутрішній цикл. Було б доцільним запропонувати створення регіонального лізингового фонду виробничих потужностей, котрий може бути або самостійною комерційною структурою, або госпрозрахунковою ланкою в структурі місцевої виконавчої влади. Свою діяльність такий фонд здійснював би у взаємодії з рядом відповідних міністерств та відомств, з іншими регіональними структурами, з підприємствами безпосередньо. Мета створення лізингового фонду- раціональне використання виробничих потужностей (власних основних засобів) підприємств і організацій. Досягнення такої мети цілком реальне, тим більше, що у цьому питанні передусім потрібна організаційна робота, а фінансові витрати на “розкрутку” відносно невеликі. Фонд не буде власником майна, а виконуватиме розпорядницько-координаційні функції, що делегуються за партнерськими угодами. Отже, зможе реалізувати необхідну багатьом справу.

Розробка та реалізація інвестиційної стратегії і тактики має базуватися на всебічно відпрацьованих економіко-математичних моделях і сценаріях, які мають важливе значення як на державному, так і на регіональному рівнях.

ВИСНОВКИ

Отже, під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційна політика представляє собою частину загальної і фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для І забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання.

Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак - і ефективності. Відмова від галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво; механізм банкрутства не діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення інвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх.

До головних факторів, що стримують формування економічного середовища, сприятливого для залучення інвестицій, можна віднести також і невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та повільність процесів приватизації.

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні інвестицій пов'язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

Залученню інвестицій перешкоджають нерозвинутість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією.

Тому для стимулювання залучення інвестицій та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

· стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

· диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів - з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України;

· надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу залучення інвестицій, перш за все, пов'язана з ринковим соціально-економічним трансформуванням суспільства. Отже, створення загальнополітичних, правових та інституціональних умов, сприятливих для інвестування, є одночасно як передумовою, так і результатом успішних реформ у нашій державі.

Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший набір заходів. Головне тут:

· створення привабливого інвестиційного клімату;

· створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “ Про інвестиційну діяльність” (1991р.)

2. Батура А.В., Дедіков О.І. Інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні .- Дніпропетровськ: Наука і осівта, 1998

3. Український дiловий тижневик "Контракти" / № 27 вiд 04-07-2005

4. Мочерний С.В. основи економічних знань. К.: Феміна, 1995, с. 266 - 267

5. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі- К., 1998.

6. Економічний словник-довідник / за ред. Мочерного С.В. - К.: Феміна,1995. - с. 141

Размещено на Allbest.ru