Ліквідність як складова фінансового аналізу підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Ліквідність як складова фінансового аналізу та фінансової політики підприємства

1.1 Економічний зміст фінансового аналізу підприємства та його види

1.2 Роль управління ліквідністю підприємства в фінансовій політиці на рівні підприємства

1.3 Методичні підходи до оцінки ліквідності підприємства

2. Оцінка фінансового стану філії “ ”

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз структури та джерел майна підприємства

2.3 Оцінка ліквідності і платоспроможності підприємства

2.4 Аналіз прибутку та рентабельності підприємства

3. Рекомендації щодо підвищення ліквідності філії “ ”

3.1 Оцінка вірогідності банкрутства підприємства

3.2 Управління структурою і вартістю капіталу підприємства

3.3 Управління грошовими потоками підприємства

4. Охорона праці на підприємстві

Висновок

Перелік використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Сучасна ринкова економіка, особливо в кризовому становищі, вимагає від підприємств фінансової стабільності, що є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності. Фінансова стабільність досягається налагодженням ритмічної і ефективної роботи підприємств, вмілим управлінням виробничими фондами і джерелами їх формування. Цьому сприяють розробка економічно обґрунтованих бізнес-планів, нормативів, ресурсна збалансованість бізнес-плану, раціональне розміщення і ефективне використання власного і залученого капіталу, оптимальність управлінських рішень; всебічний аналіз і об'єктивна оцінка фінансового стану за даними обліку і звітності, вжиття конкретних заходів для стабілізації фінансово-господарської діяльності підприємства.

Організаціям і підприємствам необхідно постійно дбати про фінансову стабільність, вживати заходів для її зміцнення, тому що в умовах ринку фінансова стабільність формує імідж суб'єкта господарювання.

Властивими ознаками фінансової стабільності підприємств є ритмічне виконання планових завдань з обсягів діяльності при одночасному забезпеченні протягом тривалого часу фінансової стійкості, рентабельності, платоспроможності, ліквідності і ділової активності в цілому.

Фінансова стійкість характеризується таким станом фінансових ресурсів, при якому підприємство забезпечує процес відтворення за рахунок зростання прибутку і накопичення власного капіталу, зберігаючи при цьому платоспроможність і кредитоспроможність.

Ліквідність підприємства є однією з головних ознак фінансової стійкості. Під терміном "ліквідність" прийнято розуміти здатність підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми поточними і майбутніми зобов'язаннями (пасивами) за рахунок реалізації майна (активів), яке є на балансі. Тобто сутність ліквідності підприємства полягає в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити свої борги: заборгованості перед постачальниками, перед банком по кредитах, перед бюджетом і позабюджетними централізованими фондами по сплаті податків та платежів, перед робітниками по виплаті заробітної плати та інші.

Підприємство з високою ліквідністю, яке одночасно фінансово стійке, платоспроможне й рентабельне, має перевагу над іншими підприємствами тієї ж галузі щодо залучення інвестицій, одержання кредитів, у виборі постачальників та підборі кваліфікованих кадрів. До того ж воно не конфліктує з державою та іншими суб'єктами, так як своєчасно сплачує податки до бюджету, збори до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по ним.

Як правило, недостатня ліквідність означає, що підприємство невзмозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. Більш значна нестача ліквідності свідчить про те, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання, в наслідок чого буде змушене піти шляхом інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Недостатня ліквідність для власників підприємства може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату власного капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть перевищити початкові їх вкладення в підприємство.

Для кредиторів та інвесторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також значно вплинути на його взаємовідносини з контрагентами (покупцями та постачальниками товарів і послуг). Ці зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства, виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками. Підприємство, яке не може погасити свої поточні зобов'язання в міру того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів. У цих умовах підприємство не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли воно не може розрахуватися за своїми боргами і зазнає фінансового краху.

В сучасних умовах важливо, щоб суб'єкти господарювання систематично аналізували фінансовий стан, оперативно реагували на відхилення від критичної межі задовільної оцінки фінансової стабільності, вживали заходів для підвищення ефективності господарсько-фінансової діяльності.

Об'єктом дослідження в даній роботі є фінансовий стан як основа для прийняття управлінських рішень та вжиття конкретних заходів для зміцнення фінансової стійкості підприємства.

Предметом дослідження є ліквідність як складова фінансового аналізу підприємства та методичні підходи до її оцінки з метою застосування їх на практиці.

Метою даної роботи є оцінка фінансового стану підприємства, виявлення внутрішньогосподарських резервів його зміцнення, а також розробка рекомендацій щодо підвищення його ліквідності.

Виходячи з мети роботи, необхідно вирішити наступні завдання:

1) дати оцінку ліквідності і платоспроможності підприємства та з'ясувати фактори, що вплинули на їх зміну в динаміці;

2) визначити вплив структури капіталу на вартість підприємства;

3) визначити оптимальне співвідношення між позиковим і власним капіталом;

4) зробити діагностику підприємства на предмет можливого банкрутства;

5) дати рекомендації щодо раціонального управління грошовими коштами на підприємстві.

1. ЛІКВІДНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ ТА ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Економічний зміст фінансового аналізу підприємства та його види

Для крупного підприємства, що володіє складною організаційною структурою, диверсифікованим бізнесом, питання ефективного управління найбільш актуальне. [мельник]

Серед фінансовою і вироничо-збутовою сторонами діяльності підприємства існує тісний зв'язок і взаємозалежність. Часто фінансовий успіх є наслідком добрих виробничих показників. Зростання обсягів виробництва, поліпшення якості та асортименту продукції, ритмічне виробництво, відвантаження продукції сприяє своєчасному, а інколи і достроковому одержанню грошових коштів на розрахунковий рахунок. Інший напрям впливу зумовлюється зміною ефективності виробничих процесів. Наприклад, зростання ефективності виробництва зменшує потреби в ресурсах, а отже й відповідно витрати фінансових коштів скорочуються.

Нормальна фінансова діяльність створює належні умови для виробництва продукції, забезпечує додаткові можливості для понадпланового його збільшення. Успіх фінансової діяльності підприємства відображає його добрий (міцний, стійкий, задовільний) фінансовий стан.

Забезпечення ефективного функціонування підприємств потребує економічно грамотного управління їхньою діяльністю, яке багато в чому визначається умінням її аналізувати. За допомогою аналізу вивчають тенденції розвитку, глибоко і системно досліджують фактори зміни результатів діяльності, обґрунтовують плани та управлінські рішення, здійснюють контроль за виконанням їх, виявляють резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюють результати діяльності підприємства, виробляють економічну стратегію його розвитку [26].

Планування починається і завершується аналізом результатів діяльності підприємства. Аналіз дає змогу підвищити рівень планування, зробити його науково обґрунтованим. В ринковій економіці, в умовах невизначеності, конкуренції і мінливості зовнішнього середовища необхідне систематичне оперативне коригування поточних та перспективних планів [14]. Зовнішні умови, які постійно змінюються, потребують безперервного процесу планування.

У справі визначення та використання резервів підвищення ефективності діяльності суб'єкта господарювання в конкурентному середовищі на основі використання досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду велику роль відводять аналізу.

Успішна реалізація забезпечується вирішенням таких завдань [17]:

1) вивчення механізму дії економічних законів, визначення закономірностей і тенденцій економічних явищ та процесів у конкретних умовах підприємства;

2) контроль за виконанням планів, прогнозів, управлінських рішень, за ефективним використанням економічного потенціалу підприємства;

3) вивчення впливу об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх і внутрішніх факторів на результати господарської діяльності, що дає змогу об'єктивно оцінювати роботу підприємства, правильно діагностувати його стан і прогнозувати розвиток на перспективу, виявляти основні напрями пошуку резервів підвищення його ефективності;

4) пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду та досягнень науки і практики;

5) оцінювання ступеня фінансових та операційних ризиків і формування внутрішніх механізмів управління ними з метою зміцнення ринкових позицій підприємства та підвищення доходності;

6) оцінювання результатів діяльності підприємства з виконання планів досягнутого рівня розвитку економіки, використання наявних можливостей і діагностика його становища на ринку товарів та послуг, що сприяє виробленню більш ефективної політики управління процесами;

7) розробка проекту управлінського рішення для усунення виявлених недоліків та освоєння резервів підвищення ефективності господарської діяльності.

Аналітичне дослідження, його результати та використання їх в управлінні виробництвом мають відповідати певним методологічним принципам [21], а саме:

1) аналіз має бути науковим, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів, використовувати досягнення НТП і передового досвіду, найновіші методи досліджень;

2) аналіз має бути комплексним і всебічним;

3) аналіз має бути об'єктивним, конкретним, точним. Він має базуватися на достовірній інформації, а висновки його потрібно обґрунтовувати точними, аналітичними розрахунками;

4) аналіз має бути дійовим, активно впливати на процеси виробництва та їхні результати. Необхідно вчасно інформувати керівництво підприємства про виявлені недоліки, прорахунки і упущення в роботі. Із цього принципу випливає необхідність практичного використання матеріалів аналізу для управління підприємством, для розробки конкретних заходів, коригування та уточнення планових даних.

Фінансовий аналіз та аналіз ліквідності підприємства потребують удосконалення у зв'язку з розширенням методичних можливостей завдяки новим дослідженням учених-аналітиків.

Фінансова діяльність підприємства становить систему грошових відносин у процесі утворення, розподілу та використання різних фондів коштів. Фінанси підприємства насамперед мають забезпечити грошовими ресурсами безперервний виробничий процес через своєчасну і повну сплату необхідних для підприємства засобів виробництва [11].

Важливе місце серед усіх видів економічного аналізу посідає фінансовий аналіз, який можна охарактеризувати як процес пізнання суті фінансового механізму функціонування суб'єктів господарювання [31]. Його основне призначення полягає у вивченні, діагностиці, прогнозуванні фінансового стану підприємства та у виявленні резервів підвищення стійкості підприємства.

Головним завданням фінансового аналізу є вибір показників і набір тієї інформації, які можна було б ефективно використати у відповідних методах аналізу [37]. Керівнику чи аналітику це дозволяє дати оцінку тому чи іншому рішенню, ефективності діяльності підприємства, його фінансовому стану та перспектив у майбутньому.

Фінансовий аналіз допомагає вирішити питання взаємозв'язку між управлінськими рішеннями і фінансовими результатами, дає змогу читати фінансову звітність, прогнозувати та оцінювати фінансові рішення.

Фінансовий аналіз являє собою процес вивчення фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості і забезпечення ефективного розвитку.

В залежності від ознак фінансовий аналіз класифікують наступним чином [19].

За організацією проведення фінансовий аналіз буває:

внутрішній;

зовнішний.

Фінансовий менеджер підприємства і його власники здійснюють внутрішній фінансовий аналіз, використовуючи сукупність усіх інформаційних показників (результати такого аналізу можуть бути комерційною таємницею).

З метою вивчення результатів фінансової діяльності та правильності їх відображення, кредитоспроможності підприємства, працівники податкових органів, аудиторських фірм, комерційних банків, страхових компаній проводять зовнішній фінансовий аналіз.

За обсягом аналітичного дослідження аналіз буває:

повний фінансовий аналіз;

тематичний фінансовий аналіз.

Повний фінансовий аналіз проводять з метою комплексного вивчення усіх аспектів фінансової діяльності, показників і характеристик фінансового стану підприємства.

Тематичний фінансовий аналіз охоплює вивчення окремих сторін фінансової діяльності і окремих характеристик фінансового стану підприємства (фінансову стійкості; рівень поточної платоспроможності; ефективність використання окремих активів підприємства або їх сукупності у цілому; оптимальність структури джерел формування фінансових ресурсів; аналіз цінних паперів; аналіз капітальних вкладень тощо).

За об'єктом дослідження фінансовий аналіз буває:

аналіз фінансової діяльності підприємства у цілому;

аналіз фінансової діяльності окремих “центрів відповідальності” підприємства;

аналіз фінансових операцій підприємства.

За періодом проведення виділяють попередній, поточний, послідуючий фінансовий аналіз.

Для вирішення завдань фінансового менеджменту застосовують ряд методів фінансового аналізу, що дозволяють одержати кількісну оцінку результатів господарської діяльності в розрізі окремих її аспектів.

Розрізняють наступні методи фінансового аналізу [9]:

горизонтальний аналіз;

вертикальний аналіз;

порівняльний аналіз;

аналіз коефіцієнтів;

інтегральний аналіз;

факторний аналіз.

Горизонтальний фінансовий аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників в часі. В процесі такого аналізу розраховують темпи росту окремих показників фінансової звітності за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх змін.

Вертикальний аналіз базується на структурному розподілі окремих показників фінансової звітності підприємства. У ході аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових фінансових показників.

Порівняльний фінансовий аналіз базується на порівнянні значень окремих груп аналогічних показників між собою. У ході такого аналізу розраховують абсолютні і відносні відхилення порівнюваних показників.

Аналіз фінансових коефіцієнтів базується на співвідношенні абсолютних показників фінансової діяльності підприємства. У ході такого аналізу визначають різні відповідні показники, що характеризують окремі результати фінансової діяльності і рівень фінансового стану підприємства.

Факторний аналіз - аналіз впливу окремих факторів на результативний показник [57].

Наявність таких знань дозволяє ефективно управляти бізнесом в напрямку інтенсивного використання всіх видів ресурсів, що є на підприємстві.

Фінансовий стан підприємства - це складна економічна категорія, що відображає на певний момент стан капіталу в процесі його кругообороту і здатність суб'єкта господарювання до саморозвитку [31].

У процесі операційної, інвестиційної діяльності відбувається безупинний процес кругообороту капіталу, змінюються структура коштів і джерел їхнього формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах і, як наслідок, - фінансовий стан підприємства, зовнішнім проявом якого є платоспроможність.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим [32]. Спроможність підприємства вчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.

Отже, коли поточна платоспроможність - це зовнішній прояв фінансового стану підприємства, то фінансова стійкість - внутрішня його сторона, що забезпечує стабільну платоспроможність у тривалій перспективі, в основі якої лежить збалансованість активів і пасивів, доходів і витрат, позитивних і негативних грошових потоків.

Фінансова стійкість підприємства - це здатність суб'єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому внутрішньому і зовнішньому середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику [18].

Для досягнення стійкого фінансового стану необхідні: достатність власного капіталу, добра якість активів, достатній рівень рентабельності з урахуванням операційного і фінансового ризиків, достатність ліквідності, стабільність доходів і широкі можливості залучення позикових коштів.

Забезпечуючи фінансову стійкість, у підприємства має бути гнучка структура капіталу, вміння організувати його рух у такий спосіб, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження платоспроможності і створення умов для самофінансування.

Фінансовий стан підприємства, його стійкість і стабільність залежать від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. Навпаки, внаслідок спаду обсягів виробництва і продажів відбувається підвищення собівартості продукції, зменшення виручки і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності [20].

У Стійке фінансове становище впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами, а тому фінансову діяльність як складову господарської діяльності має бути спрямовано на забезпечення планомірного надходження і витрат грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу та найбільш ефективне його використання.

Основні критерії оцінки фінансового стану підприємства - це забезпеченість та ефективність розміщення власних коштів підприємства; наявність власних оборотних коштів, їх відповідність встановленому нормативу та ефективність використання; рентабельність роботи підприємства та ефективність використання прибутку поточного року і за звітний рік; економічна виваженість залучення банківського і комерційного кредитів; стан розрахункової і платіжної дисципліни; ділова активність підприємства; ліквідність боргових зобов'язань і балансу в цілому [31].

Завданнями аналізу фінансового стану підприємства є [17]:

1) вчасна й об'єктивна діагностика фінансового стану підприємства, визначення його "болючих точок" і вивчення причин їх виникнення;

2) пошук резервів поліпшення фінансового стану підприємства, його платоспроможності і фінансової стійкості;

3) розробка конкретних рекомендацій, спрямованих на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства;

4) прогнозування можливих фінансових результатів і розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів.

Таким чином, стійкий фінансовий стан - це не щаслива випадковість, а підсумок грамотного та вмілого управління всім комплексом факторів, що й визначають результати господарської діяльності підприємства.

1.2 Роль управління ліквідністю підприємства в фінансовій політиці на рівні підприємства

економічний фінансовий підприємство ліквідність

Фінансова політика являє собою систему управління основними напрямами фінансової діяльності підприємства, що забезпечує виконання завдань фінансової стратегії. До них належать управління капіталом, прибутком, активами, ризиками, тощо. Результатом формування і реалізації фінансової політики підприємства має бути його стабільний фінансовий стан, здатність розвиватися у перспективі. Одними з головних критеріїв цього виступають платоспроможність і ліквідність підприємства як категорії, що визначають здатність підприємства розраховуватися за своїми зобов'язаннями в поточному та майбутніх періодах. Неабияка роль у такому процесі належить управлінню ліквідністю підприємства.

Однією з умов стабільного функціонування підприємства на ринку в поточному і майбутніх періодах є забезпечення своєчасних розрахунків із постачальниками, банками, бюджетом, робітниками тощо. Підприємства повинні володіти певним обсягом оборотного капіталу, щоб мати змогу у визначений термін і повністю розраховуватися за своїми зобов'язаннями, що визначається ліквідністю їхніх активів.

Ґрунтовнішим підходом за сучасних умов функціонування підприємств є характеристика активів з позиції їхньої ліквідності І.О. Бланка [1]. Загострення конкурентної боротьби на товарних і територіальних ринках потребує зміни розрахункової політики більшості підприємств щодо часткового або повного переходу на умови комерційного кредитування покупців. Такі умови співпраці зумовлять появу в більших обсягах безнадійної дебіторської заборгованості, яку треба відносити до неліквідних активів і обов'язково враховувати її вплив на ліквідність активів і підприємства в цілому. Це ж стосується і витрат майбутніх періодів і збитків поточного та минулих періодів, що зменшують ліквідність наявних активів підприємства. Зміна обсягів та структури активів стосовно їхньої ліквідності в часі обов'язково повинна передбачити корективи загальної політики управління ліквідністю підприємства.

Визначення єдиних підходів щодо оцінки ліквідності активів та підприємства в цілому дасть змогу більшою мірою використовувати можливості порівняльного фінансового аналізу для управлінських рішень стосовно ефективності використання наявних фінансових ресурсів в аспекті оцінки ризику втрати ліквідності підприємством, ліквідності робочого капіталу, власного обігового капіталу тощо.

Однак, якщо ці питання управління ліквідністю підприємства мають дещо теоретичний характер і не значно впливають на порядок реалізації політики управління ліквідністю на практиці, то відсутність або недосконалість планування ліквідності негативно впливає на фінансову стабільність суб'єктів господарювання в цілому. Планування ліквідності підприємства здійснюється в межах планування руху його коштів у поточному та оперативному режимах.

Поточне планування руху грошових ресурсів здійснюється на рік, зазвичай, з квартальною деталізацією. Оскільки в умовах ринкового середовища більшість показників, пов'язаних із надходженням і використанням коштів мають імовірнісний характер, науковці рекомендують складати його щонайменше в трьох варіантах - оптимістичному, реалістичному і песимістичному. У межах окремих видів діяльності прогнозуються додатний та від'ємний грошові потоки, валові грошові потоки і чисті грошові потоки. Кожен з варіантів плану дає змогу розробити систему заходів щодо оптимізації руху коштів за різних умов зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Своє продовження поточне планування руху грошових ресурсів знаходить в оперативному плануванні цих процесів. Розглядаючи планування руху коштів з позиції управління ліквідністю підприємства, необхідно зазначити, що формування поточного плану руху є інструментом управління в аспекті прогнозування надходження і використання коштів, їх синхронізації за обсягами і в часі в досить значні часові періоди. Прогнозний характер поточного плану не дає змоги забезпечити постійну платоспроможність і фінансову рівновагу підприємства, що досягається в процесі формування платіжного календаря (балансу грошових потоків). Саме важливість цих завдань, що вирішуються в процесі оперативного планування руху коштів, потребує ґрунтовніших підходів до його здійснення.

Метою оперативного планування руху грошових ресурсів є забезпечення необхідного рівня платоспроможності й постійної фінансової рівноваги в плановому періоді. До завдань, що вирішуються у процесі його здійснення, належать: визначення умов розрахункової політики з покупцями з урахуванням необхідності задоволення потреб надходження коштів за обсягами і в часі; своєчасне визначення термінів і обсягів використання грошових ресурсів залежно від їхньої важливості; недопущення неплатоспроможності підприємства; недопущення наявності дефіциту покриття необхідних коштів для здійснення ритмічної господарської діяльності.

Більшість вітчизняних науковців спрощено підходить до питань формування оперативного плану руху грошових ресурсів - платіжного календаря, у межах якого вони пропонують визначати період планування, обсяги надходжень і використання грошей у даний період, визначення грошового сальдо і результатів наявності коштів на кінець планового періоду - їх надлишку чи дефіциту. Вони передбачають формування платіжного календаря лише на наступний місяць. Нестабільність товарних і фінансових ринків, високий рівень фінансових ризиків функціонування суб'єктів господарювання, значний вплив зовнішнього середовища на формування грошових потоків підприємства потребує складання платіжного календаря в режимі щомісячного "змінного" планування з охопленням трьох місяців.

Щомісячне "змінне" оперативне планування руху грошових ресурсів із врахуванням та внесенням змін стосовно фактичного перебігу господарської діяльності дасть змогу реалістичніше визначити і синхронізувати за обсягами і в часі рух коштів у короткотерміновому періоді.

Наявні методики змісту та послідовності розроблення платіжного календаря потребують доповнення їх у плані визначення і врахування необхідного резерву ліквідності підприємства, який призначений для мінімізації ризику неплатоспроможності підприємства. Перед визначенням кінцевого сальдо грошових ресурсів на конкретну дату, як результату руху коштів, пропонуємо визначати суму резерву і враховувати її в разі визначення розміру кінцевого залишку грошових ресурсів. Суму резерву ліквідності встановлювати залежно від обраного типу фінансової політики підприємства щодо допустимих рівнів ризику діяльності на рівні 5-15 % від сукупного обсягу необхідних платежів підприємства в плановому періоді.

Врахування резерву ліквідності під час формування оперативного плану дасть змогу навіть за певних порушень планових термінів надходжень коштів забезпечити здатність підприємства розрахуватися за терміновими зобов'язаннями і сприятиме його постійній фінансовій рівновазі.

Упровадження таких пропозицій щодо удосконалення політики управління ліквідністю підприємства дасть змогу суб'єктам господарювання здійснювати фінансове управління стосовно забезпечення стабільного і поступального розвитку підприємства, оперативно реагувати на зміни його ринкового середовища, спостерігати за показниками, що впливають на платоспроможність і фінансову рівновагу, визначати заходи щодо забезпечення підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

Сучасна ситуація з кризою сформувала в Теслюка Н.П. підхід щодо формування рекомендацій при розробці політики управління ліквідністю активів в умовах кризи. Підприємству потрібно враховувати особливості необоротних та оборотних активів як об'єкта фінансового управління. Стратегія управління необоротними активами значною мірою залежить від ступеню їх ліквідності. При цьому ліквідними вважаються ті необоротні активи, які можна у разі необхідності продати за ціною не нижчою за ціну придбання за мінусом амортизації. Наприклад, незавершене будівництво - це найменш ліквідні активи, але в реальному житті, якщо це недобудований шино монтаж біля центру міста, виникає сумнів стосовно групи ліквідності даного активу. По основним фондам така ж сама ситуація, тобто головне правило фінансового менеджера - чим більше знаємо та аналізуємо оперативних даних, тим більш ефективніші приймаються рішення стосовно покращення фінансового стану підприємства в умовах кризи.

Якщо у підприємства є можливість вибору, задача фінансового менеджменту полягає в обґрунтуванні оптимального варіанту вкладання коштів у виробничі засоби за критерієм максимізації рівня ліквідності. І навпаки, коли у підприємства є лише один варіант дій і йому доводиться вкладати кошти у неліквідні елементи виробництва, то управління ліквідністю в такому випадку полягає у забезпеченні повернення інвестованих коштів в найкоротші строки шляхом використання методів прискореної амортизації.

Управління ліквідністю оборотних активів підприємства повинно обов'язково поєднуватися з управлінням поточними пасивами. При цьому визначається чистий оборотний капітал як різниця між поточним активами і поточними зобов'язаннями. Чим більший чистий оборотний капітал, тим більша частина оборотних активів підприємства фінансується на короткостроковій основі, а отже зростає ліквідність активів і зменшується ризик втрати платоспроможності.

При управлінні оборотним капіталом фінансовий менеджер повинен зосередити свою увагу на вирішення таких взаємопов'язаних питань як:

- ранжування поточних активів та поточних зобов'язань за ступенем ліквідності;

- визначення оптимального розміру поточних активів;

- обґрунтування розмірів поточних активів кожного виду;

- встановлення оптимальних пропорцій між короткостроковими та довгостроковими зобов'язаннями при фінансуванні поточних активів.

Очевидно, що для нормального функціонування підприємства необхідно скорочувати час перетворення в кошти на поточному рахунку засобів, які іммобілізовані у запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості. Тому при розробці політики раціонального управління ліквідністю оборотних активів, підприємство окремо розробляє комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ліквідності та прискорення оборотності окремих видів поточних активів (товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій).

Грошові ресурси є наймобільнішою частиною оборотних активів. Відомо, що стабільний фінансовий стан підприємства характеризується постійною наявністю коштів на розрахунковому рахунку. Але важливою управлінською задачею є підтримка грошових коштів на мінімально потрібному рівні. Для цього можуть використовуватись всі можливі джерела поповнення грошових коштів: надходження виручки від реалізації продукції на умовах негайної оплати; стягнення дебіторської заборгованості; продаж резервних грошових активів у формі поточних фінансових інвестицій; продаж матеріальних і нематеріальних активів підприємства (запасів, основних фондів, об'єктів незавершеного виробництва, патентів, ноу-хау тощо).

Важливою задачею фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних грошових коштів. При цьому потрібно забезпечити збалансоване управління ліквідністю, доходністю та ризиком, враховуючи, що чим вище частка високоліквідних активів в балансі, тим вища доходність суб'єкта господарювання і менший ризик втрати платоспроможності.

Для підвищення рентабельності і прибутковості підприємства необхідно скоротити матеріальні та інші витрати на виробництво шляхом введення бюджетної або кошторисної системи управління витратами на виробництво, що передбачає чітке нормування й облік витрат за місцем їх виникнення, обґрунтування відхилень від кошторисів, оскільки такі відхилення практично неминучі, узгодження нормування витрат та дотримання бюджетів і кошторисів із системою матеріального стимулювання.

До складу даного блоку належати також: стягнення дебіторської заборгованості; перевірка обґрунтованості складу і розміру виробничих запасів, відновлення системи нормування оборотних коштів, виявлення майна, яке може бути реалізоване без шкоди для виробництва; розробка системи заходів щодо зниження собівартості продукції і тим самим підвищення її цінової конкурентоспроможності.

Особливе місце в даному блоці займає розв'язання проблем нерентабельних виробництв і невиробничих об'єктів. Щодо кожного об'єкту приймається рішення з урахуванням реальних можливостей: забезпечення рентабельної роботи за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів; здача нерентабельних об'єктів в оренду; реалізація нерентабельних об'єктів; закриття нерентабельних виробництв.

Запропоновані рекомендації, щодо вдосконалення процесів управління ліквідністю підприємства дозволяють збільшити ефективність процесу фінансового планування в умовах економічної кризи. Саме в умовах кризи відбувається акумуляція знань та досвіду, розробляються інноваційні практичні заходи, що свідчить про позитивний момент таких явищ.

Досвід діяльності підприємств різних напрямів показує, що насправді управління - це поки що більш мистецтво, ніж строго розроблена методика. Щоб навчитися ефективно управляти ліквідністю підприємства, необхідно добре знати її економічну природу, структуру, особливості кожної складової, характер якісних і функціональних залежностей від визначальних чинників.

Предметна область фінансової політики підприємства - це визначення політики підприємства відносно побудови фінансової стратегії, моніторингу її виконання, коректної форми постановки фінансових цілей, завдань, що вирішуються в рамках реалізації процесу «управління фінансами» і відповідних підпроцесів, а також система ефективного управління фінансами, необхідна для забезпечення ефективного управління активами і пасивами, забезпечення стійкого безперервного функціонування і розвитку підприємства активами і пасивами, забезпечення своєчасної ідентифікації, грамотного управління (запобігання або мінімізації) ризиками, що представляють загрозу діяльності підприємства.

В рамках управління фінансами виділяються два основні процеси: Управління активами і пасивами; Управління ризиками. Взаємозв'язок процесів і цілей фінансової політики реалізується відповідно до нижченаведеної діаграми (мал. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

мал. 1. Взаємозв'язок процесів і цілей фінансової політики

Для реалізації поставлених цілей використовуються наступні методи:

1. Управління активами і пасивами:

1.1 Управління активами:

· Централізація корпоративного фінансового управління;

· Забезпечення збереження активів (класифікація, інвентаризація, облік); Управління майном на основі об'єктивної оцінки вартості;

· Використання портфельного підходу до управління активами, гнучкість в умовах фінансування, гнучкість в ухваленні інвестиційних рішень;

· Обов'язкова експертиза податкових умов транзакцій;

· Довгострокові фінансові плани є частиною стратегічних і довгострокових планів розвитку компанії і окремих проектів;

· Делегування повноважень фінансового управління проектами на регіональний рівень територіально-виробничих підприємств (далі ТПП).

1.2 Управління пасивами:

· Залучення зовнішнього фінансування, в першу чергу, без регресу на материнську компанію;

· Диверсифікація джерел фінансування;

· Пріоритет залучення проектного фінансування від ЄБРР, IFC або Усесвітнього Банку на конкурентних умовах, перевага віддається даним кредитним організаціям;

· Максимізація кредитного потенціалу і його реалізація шляхом використання потенціалу проектного фінансування;

· Фінансування інвестиційних потреб довгостроковими кредитами (matching principle);

· Раціоналізація структури джерел фінансування, виходячи з балансу вартість/гнучкість і принципу максимізації гнучкості;

· Наявність мобілізованого фінансового резерву. Підтримка фінансової гнучкості, необхідної для ефективного фінансування операцій по злиттю і поглинанням і для досягнення стратегічних орієнтирів компанії;

· Пріоритет фінансування масштабної інвестиційної програми по міжнародних проектах, закріплений в дивідендній політиці;

· Ув'язка короткострокових фінансових планів з довгостроковими програмами;

· Використання механізмів перерозподілу капіталу шляхом консолідації інвестиційних програм окремих проектів, дослідження можливостей по фінансуванню через ефективний з точки зору оподаткування і прозорий механізм централізації і подальшого реінвестування засобів на рівні Головної компанії групи або шляхом запозичень.

1.3 Управління оборотним капіталом:

· Централізація управління ліквідністю в корпоративному центрі;

· При фінансуванні оборотного капіталу використовується принцип зіставлення по термінах (maturity matching approach), при якому кожна частина активів має бути співвіднесена з фінансовим інструментом, терміни погашення якого співвідносяться з тимчасовими рамками потреб в оборотних активах;

· Встановлення цільових рівнів по прибутковості управління грошовими коштами, прибутковості задіяного капіталу, оборотності негрошових складових оборотного капіталу виходячи з вимог акціонерів і ринкових умов;

· Мінімізація засобів, не розміщених відповідно до стратегії управління вільними грошовими коштами, до рівня мінімальних залишків, що гарантують безперервність бізнесу.

2. Управління ризиками:

· Інтегрована система управління корпоративними ризиками відповідає стандарту Iso/iec Guide 73 і стандартам FERMA;

· Відповідність міжнародним стандартам в області промислової безпеки ISO 14001:1996 і OHSAS 18001:1999;

· Розміщення рисок на локальних і міжнародних ринках перестраховки виробляється, по можливості, з використанням кептівной і уповноваженої страхової/перестраховочной компанії, або на тендерній основі;

· При розміщенні рисок на міжнародних ринках перестраховки використовуються перестрахувальники з належним рівнем фінансової надійності відповідно до оцінки визнаних міжнародних рейтингових агентств на базі міжнародних умов, загальноприйнятих в нафтогазовій індустрії, за умови використання адекватного рівня вживаних франшиз;

· Мінімізація риски втрати ліквідності в короткостроковій перспективі;

· Планерування створення цільових фондів на покриття рисок, розвиток бізнесу;

· Підтримка ефективною з податкової точки зору холдингової структури групи з розподілом функцій і завдань між компаніями / бізнес одиницями групи;

· Наявність системи контролю за цільовим використанням засобів на рівні ТПП і визначення ліміту фінансової відповідальності ТПП.

3. Моніторинг. Охоплює три основні області:

· контроль ефективності;

· контроль рисок;

· контроль виконання процедур управління фінансами.

Контроль ефективності реалізується у вигляді процедури зіставлення значень фактично досягнутих параметрів з їх раніше запланованим рівнем, з конкурентним рівнем, з рівнем минулих періодів в порівнянних умовах. При необхідності виробляється декомпозиція і виявляються чинники, що впливають на досягнення встановлених ключових показників діяльності (далі ККД).

Контроль рисок забезпечує виконання наказаних процедур в повному об'ємі і функціонування всіх систем контролю на належному рівні. Якісний моніторинг допомагає відстежувати статус поточної риски, визначити, чи досягнутий бажаний результат від впровадження тих або інших заходів в області управління ризиками, чи зібрана достатня інформація для ухвалення рішень і чи була інформація, підготовлена власниками риски, використана для зниження міри риски на підприємстві. Процес моніторингу повинен також давати інформацію і ефективності управління ризиками, яка визначається шляхом порівняння вартості заходів, що управляють, і зміни величини очікуваного збитку.

Контроль виконання процедур управління фінансами реалізується у вигляді регулярних процедур перевірок, у тому числі виїзних перевірок в ТПП, через аналіз зауважень, виявлених в ході проведення внутрішнього аудиту.

1.3 Методичні підходи до оцінки та управління ліквідністю підприємства

Функціонування суб'єктів господарювання в умовах жорсткої конкуренції на ринку і необхідність забезпечення належного фінансового стану потребують налагодження системи фінансового управління основними напрямами та аспектами діяльності підприємства й компетентного управління нею [МИЦАК]. Не дивно, що тут ліквідність підприємства відіграє важливу роль, тому що це категорія, що визначає здатність підприємства розраховуватись за своїми зобов'язаннями в поточному та майбутніх періодах.

В процесі дослідження літератури було також виявлено, що для вирішення проблем пов'язаних з управлінням ліквідністю підприємства використовують багато цікавих фінансових інструментів та підходів серед яких: факторинг, трансфертне ціноутворення, податкове планування, ухилення від податків та інші.

Ліквідний резерв потрібний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання вигідних угод або інвестування; на компенсування сезонних, непередбачених коливань попиту на продукт виробництва, поповнення коштів при несподіваному збитку.

Можна оцінити фінансовий стан підприємства з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства виступає його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями. Термін “ліквідний” передбачає безперешкодне, вчасне перетворення майна на гроші. Ліквідність підприємства - це спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.

Готівка (або сальдо балансового рахунка "Поточні рахунки в національній валюті") є найліквіднішою. Наступним за рівнем ліквідності активом виступають короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки у разі необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість - теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок найближчим часом. Тут з'являється така особливість як можливість використання факторингу.

Метою факторингу є:

- своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат унаслідок затримок платежів;

- підвищення ліквідності і зниження фінансових ризиків постачальника;

- прискорення оборотності дебіторської заборгованості підприємства.

В результаті використання факторингу оборотні кошти міняють свою структуру: дебіторська заборгованість трансформується в грошові кошти [Факторинг].

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, тому що для перетворення їх на гроші спочатку потрібно їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Що коротшим буде період, то вищою буде ліквідність відповідного виду активів.

Короткострокові зобов'язання - це борги, строк погашення яких не

перевищує одного року [18]. Коли настає строк платежу, підприємство потребує достатньо грошей для сплати. Для господарюючого суб'єкта важливішим є наявність грошових коштів, ніж прибутку, а їх відсутність на рахунках в банку може привести до кризового фінансового стану.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, об'єднаними за строками погашення і в порядку зростання цих строків [26].

Існують кілька методик поділу статей активу на групи по рівню ліквідності та зобов'язань пасиву балансу по рівню терміновості їх погашення.

Для групування статей балансу можна використати один із наведених варіантів.

Перший варіант запропонований А.Д.Шереметом і Р.С.Сайфуліним [15].

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяють на:

1) найбільш ліквідні активи (А1) - це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей;

2) активи, що швидко реалізуються (А2) - це активи, для перетворення яких на гроші потрібен певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість. Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо;

3) активи, що реалізуються повільно (А3) - це статті розділу 2 активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи. Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час;

4) активи, що важко реалізуються (А4) - це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають статті розділу 1 активу балансу "Основні засоби і інші необоротні активи", за виключенням статей цього розділу, включених у попередню групу. До цієї групи входять статті "Довгострокові фінансові вкладення" - "Вкладення в статутні фонди інших підприємств".

Перші три групи активів протягом поточного року постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються наступним чином:

1) негайні пасиви (П1) - це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу);

2) короткострокові пасиви (П2) - це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, векселі видані. Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу ("Поточні зобов'язання");

3) довгострокові пасиви (П3) - це довгострокові зобов'язання - 3-й розділ пасиву балансу;

4) постійні пасиви (П4) - це статті 1-го розділу пасиву балансу ("Власний капітал").

Підприємство буде ліквідним, коли його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі, якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості. Таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів.

Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань [49].

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу.

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме наступні умови:

А1 > П1; А2 > П2; А3 > П3; А4 < П4.

Найбільш ліквідні активи повинні перевищувати негайні пасиви або дорівнювати їм, а активи, які швидко реалізуються, мають дорівнювати короткостроковим пасивам або бути більшими за них. Активи, що реалізуються повільно, дорівнюють або більші за довгострокові пасиви, а активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

Виконання підприємством перших трьох рівностей свідчить про те, що його поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання. У цьому випадку обов'язково виконується остання нерівність, яка свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, для дотримання мінімальних умов фінансової стійкості.

Невиконання окремих умов з перших трьох нерівностей свідчить про відхилення ліквідності балансу від оптимального варіанта.

Зіставлення швидко реалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє обчислити поточну ліквідність і платоспроможність підприємства. Якщо ліквідність балансу підприємства висока, воно має можливість після погашення найбільш термінових зобов'язань використати зміну коштів на прискорення строків розрахунків з банком, постачальниками та іншими структурами. Порівняння підсумків другої групи по активу і пасиву показує тенденцію збільшення чи зменшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Порівняння третьої і четвертої групи по активу і пасиву відображає співвідношення зобов'язань і надходжень вже у віддаленому майбутньому.

Другий варіант проведення аналітичної роботи з оцінки ліквідності балансу підприємства пропонує групувати статті активу за рівнем ліквідності на [21]:

1) найбільш мобільні активи: грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення;

2) мобільні активи: готова продукція, дебіторська заборгованість;

3) найменш мобільні активи: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів;

Зобов'язання підприємства поділяються відповідно на три групи:

1) заборгованість, термін погашення якої вже настав;

2) заборгованість, яку необхідно погасити в найближчий строк;

3) довгострокова заборгованість.

Коли всі активи підприємства і всі його зобов'язання (пасиви) згруповані у такий спосіб (або у більшу кількість груп, виходячи з термінів можливого перетворення активів у гроші і термінів виконання зобов'язань), то про спроможність підприємства повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями за рахунок наявних активів можна судити, зіставивши між собою дисконтовані за середніми ринковими ставками доходності зобов'язання й активи підприємства. Дисконтована вартість активів відповідає на запитання про теперішню вартість активів ураховуючи можливі терміни їх продажу для перетворення на гроші, а дисконтована вартість пасивів (зобов'язань) - про теперішню їх вартість з урахуванням термінів виконання усіх зобов'язань підприємства [42].

Неліквідними вважаються активи, що не мають перспективи бути проданими за гроші за повною вартістю (наприклад, суто спеціальне обладнання й оснащення, при зупинені замовлення у незавершеному виробництві, браковані деталі, напівфабрикати та інші матеріальні цінності, які, проте, мають певну ліквідаційну вартість), а також безнадійні борги на користь підприємства.

Власний капітал підприємства (статутний фонд та інші власні фінансові ресурси) при розрахунку дисконтованої вартості пасивів приймається у розмірі, який склався на звітну дату, тому що це і є теперішня вартість, яку підприємство має зберігати на невизначено тривалий час свого функціонування.

Баланси ліквідності за декілька періодів дають уявлення про тенденції до змін фінансового стану підприємства. Баланс ліквідності - це одне з джерел інформації для складання фінансового плану, за допомогою його можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства.

Для більш точної оцінки платоспроможності та ліквідності розраховують величину чистих активів і аналізують їх динаміку.

Чисті активи - це перевищення активів над пасивами, які беруть участь у розрахунку [37].

До активів, які беруть участь у розрахунку, належить майно, за виключенням ПДВ і заборгованості учасників та засновників по вкладам в статутний капітал.