Інвестиції у відтворення необоротних активів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

З економічної точки зору інвестиції розглядаються як витрати на створення активів.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

· інвестування - громадянами і юридичними особами;

· державного інвестування - органами влади і управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

· іноземного інвестування - іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

· спільного інвестування - громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Для підприємства найважливішою формою інвестиційної діяльності є інноваційна, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, за напрямами:

· випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технологій;

· формування прогресивних міжгалузевих структурних зрушень;

· реалізація довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

· фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

· розробка і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

· інноваційні програми і проекти;

· нові знання та інтелектуальні продукти;

· виробниче обладнання та процеси;

· інфраструктура виробництва і підприємництва;

· організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва та (або) соціальної сфери;

· сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

· товарна продукція;

· механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

· власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

· позикових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

· залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

· бюджетних інвестиційних асигнувань;

· безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Чиста теперішня вартість проекту (NPV) - це різниця між величиною грошових потоків, що надходять у процесі експлуатації проекту, дисконтованих за прийнятною ставкою дохідності (r), та сумою інвестиції (IS):

,

де CF_і - грошовий потік в і-му періоді; m - кількість періодів експлуатації проекту.

Ставка дохідності може залишатися стабільною протягом усього інвестиційного періоду, а може й змінюватися в кожному періоді.

Додатне значення NPV вказує на доцільність інвестування коштів, оскільки проект є прибутковим. За від'ємного значення NPV проект слід відхилити. Якщо NPV = 0, то проект є ні прибутковим, ні збитковим, а відтак рішення треба приймати на основі інших критеріїв: поліпшення умов праці, зростання іміджу підприємства, досягнення певного соціального ефекту тощо. Якщо підприємство має кілька проектів, то слід спинитися на тому, який має найвище значення чистої теперішньої вартості.

Метод чистої теперішньої вартості більшість фахівців розглядає як найприйнятніший критерій оцінки капітальних інвестицій. До переваг даного методу відносять те, що чиста теперішня вартість показує ймовірну величину приросту капіталу підприємства у разі реалізації інвестиційного проекту. А оскільки основною метою управління підприємством є збільшення власного капіталу (власності акціонерів), то такий критерій цілком відповідає потребам та завданням, що постають перед управлінським персоналом. Суттєвою перевагою методу є його адитивність, тобто можливість додавати значення чистої теперішньої вартості за різними проектами та аналізувати сукупну величину приросту капіталу. Зазначимо, що показник чистої теперішньої вартості використовується в багатьох інших методах оцінки інвестиційної діяльності.

Водночас метод не дає змоги оцінити ефективність проекту з позиції «результати - витрати», внаслідок чого можна вибрати не найрентабельніший проект, а такий, що хоч і генерує значну в абсолютному виразі суму доходів, але потребує і значних початкових інвестицій. Метод чистої теперішньої вартості є найприйнятнішим тоді, коли величину інвестиційних ресурсів практично не обмежено, а економічна ситуація уможливлює достатньо точне прогнозування ставки дохідності на тривалий період. Така ситуація спостерігається нині в розвинених країнах, де фінансові ринки перенасичено фінансовими ресурсами, банки надають кредити під мінімальні відсотки (6-7%), а кількість вигідних об'єктів інвестування обмежено.

Аналіз доцільності інвестування можна провести за допомогою визначення рівня рентабельності проекту (РІ), розрахованого як відношення чистої теперішньої вартості до початкової суми інвестиції, і вираженого у відсотках:

.

За економічним змістом рентабельність є величиною прибутку, одержаного на кожну грошову одиницю вкладених у проект коштів. Рентабельність є відносним показником, а тому може застосовуватись для вибору одного з кількох інвестиційних проектів, які мають близькі значення чистої теперішньої вартості.

Під внутрішньою нормою прибутку проекту (нормою рентабельності) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, за якого чиста теперішня вартість проекту дорівнюватиме нулю. Внутрішня норма прибутку показує той мінімальний рівень дохідності проекту, за якого він не даватиме ні доходів, ні збитків, тобто за економічним змістом ця норма є точкою беззбитковості даного проекту. Внутрішню норму прибутку (d) знаходять як невідому величину з рівняння:

Ця формула є рівнянням з одним невідомим d, яке розв'язується математичними методами або за таблицями приведеної вартості та фіксованих рентних платежів, що уможливлює спрощення розрахунків.

За цим методом обчислюються норми дохідності тих проектів, що в них може вкласти кошти підприємство. Порівняльний аналіз внутрішніх норм прибутку різних проектів альтернативного розміщення коштів підприємства (наприклад, у цінні папери), а також середньоринкової норми дохідності сприяє визначенню найприбутковішого напряму інвестування.

Показник внутрішньої норми прибутку має важливе значення в процесі визначення джерел фінансування інвестиційного проекту. Порівняння вартості інвестованих коштів, тобто витрат на виплату відсотків за користування банківськими позичками, дивідендів та інших пов'язаних із залученням фінансових ресурсів винагород, з внутрішньою нормою прибутку проекту дає можливість визначити його доцільність та прийняти обґрунтоване управлінське рішення. Так, якщо внутрішня норма прибутку проекту вища за вартість авансованого капіталу, то проект є економічно вигідним, а різниця між цими величинами показує рівень прибутковості, на який може розраховувати інвестор. Якщо внутрішня норма прибутку дорівнює вартості авансованого капіталу, то проект ні не приносить доходів, ні не завдає збитків, і тоді його доцільність треба визначати за іншими критеріями, наприклад з огляду на соціальний ефект. Коли ж внутрішня норма прибутку менша за вартість авансованого капіталу, проект з будь-якого погляду є економічно невигідним.

Модифікована внутрішня ставка прибутковості (modified internal rate of return - MIRR) - це дисконтна ставка, при якій теперішня вартість витрат проекту дорівнює його кінцевій вартості, де остання добувається як сума майбутніх вартостей грошових надходжень, дисконтованих під вартість капіталу фірми.

Визначається MIRR за такою формулою:

,

де А_t - грошові витрати проекту в період t;

S_t - грошові надходження проекту в період t;

k - вартість капіталу фірми (необхідна ставка прибутковості проекту);

n - тривалість проекту, років.

МВСП має значні переваги над звичайною ВСП. По-перше, МВСП припускає ставку реінвестування на рівні вартості капіталу, що дає точнішу оцінку справжньої прибутковості проекту, ніж реінвестування грошових надходжень за ВСП. По-друге МВСП розв'язує також проблему мультиплікації ВСП.

Період (термін) окупності інвестицій - це час, протягом якого грошовий потік, одержаний інвестором у процесі експлуатації проекту, зрівняється із сумою інвестиції (вимірюється в роках та місяцях). Метод визначення періоду окупності - один з найпоширеніших у світовій практиці та досить простих засобів з'ясування доцільності проведення інвестиційної операції. У класичному варіанті цей метод не передбачає впорядкування грошових надходжень у часовому аспекті, тобто техніка дисконтування не застосовується. З кількох проектів привабливішим визнається той, який має коротший період окупності.

Алгоритм розрахунку періоду окупності залежить від рівномірності надходження грошових потоків. Якщо грошовий потік є стабільним протягом періоду експлуатації проекту, то період окупності визначається діленням суми інвестиції на річний обсяг грошового потоку (дріб округлюють у бік збільшення до найближчого цілого).

Визначення доцільності інвестицій за методом періоду окупності має певні недоліки, зокрема те, що доходи останніх періодів у розрахунках не враховуються, а отже, повну ефективність проекту проаналізувати неможливо. Наприклад, із двох інвестиційних проектів з однаковими періодами окупності один може функціонувати й генерувати грошові потоки ще тривалий час після закінчення періоду окупності, а в іншого з цим періодом збігається і граничний строк експлуатації. Зрозуміло, що перевагу слід віддати першому напряму інвестування, але за критерієм окупності проекти будуть визнані рівноцінними.

Крім того, цей метод не дає змоги виявити відмінності між проектами, які мають однакові періоди окупності, але відрізняються за величиною щорічних надходжень, хоч очевидно, що з двох проектів з однаковими періодами окупності привабливішим буде той, за яким грошові потоки в перші роки експлуатації вищі.

13. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства

В умовах глобалізації економіки та постійно зростаючого рівня вимог до забезпечення конкурентоспроможності підприємства як у коротко- так і довгостроковому періодах особливе значення відіграє проблема формування ефективної системи інформаційного забезпечення прийняття менеджментом управлінських фінансових рішень. Базою прийняття таких рішень мають бути результати фінансового аналізу. Поряд з цим у новітній практиці управління корпоративними фінансами помітні тенденції до домінування методів фінансового аналізу, спрямованих на дослідження об'єкта управління як цілісної системи взаємопов'язаних фінансових відносин. Звичайно, такі методи засновані на загальних принципах та прийомах фінансового аналізу, які були розглянуті у попередніх розділах підручника. Однак їх використання характеризується модифікацією підходу до формування вхідної та вихідної інформаційної бази, інтерпретації результатів дослідження, що визначається насамперед специфікою завдань, які ставляться перед комплексним фінансовим аналізом.

Так, прийняття окремих управлінських фінансових рішень потребує оцінки фінансово-економічного потенціалу суб'єкта господарювання в цілому - підприємства як цілісної системи, що є відокремленим суб'єктом економічних відносин, хоча не завжди окремим суб'єктом права (має статус юридичної особи). За таких умов суб'єкт господарювання (підприємство) досліджується як економічна особа (economic entity), наприклад дослідження господарської діяльності господарського товариства, фінансово-промислової групи, бізнес-групи, спільної діяльності без створення юридичної особи, господарських альянсів (інших форм об'єднання підприємств чи їх відокремлених структурних підрозділів) тощо. У такій ситуації постає питання щодо узагальнення результатів дослідження окремих фінансових аспектів операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства з метою формування єдиного (інтегрального) показника як індикатора ефективності фінансового менеджменту на підприємстві, що є об'єктом дослідження. Практичне забезпечення такої потреби здійснюється проведенням зведеного дослідження фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання - комплексного фінансового аналізу (КФА).

Виступаючи формою організації фінансового аналізу, КФА частково використовує спільні принципи та методи, однак характеризується реалізацією суттєво іншої функціонально-організаційної структури моделі дослідження фінансів підприємства.

Як відомо, рейтинг (англ. rating - оцінка, клас, розряд) - це індивідуальний чисельний показник оцінки будь-яких успіхів окремої особи в деякому класифікаційному переліку (рейтинг-листі), узагальнюючий, синтезований показник, що охоплює різноманітні характеристики об'єкта оцінювання. У більш широкому плані під рейтингом можна розуміти ієрархічну систему, де між об'єктами за певними принципами встановлено якісне співвідношення переваги і визначено їх місце в ранжируваному ряді.

Рейтинги використовуються для однозначної оцінки характеристики ефективності, надійності, стабільності господарюючих систем та для визначення узагальнюючої порівняльної оцінки їх фінансового стану.

При цьому, рейтинг комплексно характеризує суб'єкт господарювання відповідно за певною шкалою, де значення рейтингу - елемент лінійно упорядкованої множини. Поряд з інтегральною рейтинговою оцінкою існують рейтинги, які будуються за окремими показниками та їх блоками. Основою рейтингу є класифікація, яка дозволяє групувати (ранжувати) господарюючі системи за певними ознаками у конкретній послідовності за ступенем зменшення (збільшення) даної ознаки або розподілити їх за конкретними групами.

Рангами називають числа натурального ряду, які згідно зі значеннями ознак надаються елементам сукупності і певним чином упорядковують її. Ранжування проводиться за кожною ознакою окремо: перший ранг надається найменшому значенню ознаки, останній - найбільшому або навпаки. Кількість рангів дорівнює обсягу сукупності.

Головне завдання рейтингу - це зорієнтувати усіх потенційних користувачів у ситуації, що склалася в системі господарюючих суб'єктів, визначити місцезнаходження або їх позицію у сукупності об'єктів. Місцезнаходження господарюючого суб'єкта в списку визначає не абсолютну надійність того чи іншого учасника, а лише ступінь, рівень його надійності в порівнянні із іншими. Одним із результатів рейтингування є формування іміджу господарюючих суб'єктів за системою показників їх фінансового стану. Отримання користувачами рейтингової інформації дає змогу аналізувати доцільність прийняття управлінських рішень.

При розробленні методики рейтингового оцінювання необхідно враховувати той факт, що користувачі інформації по-різному зацікавлені в оцінці діяльності господарюючих систем, залежно від форм взаємовідносин із ними. Для власників рейтинги дають можливість одержати інформацію про зовнішні умови діяльності підприємства відносно наявних конкурентів, для потенційних інвесторів рейтинг - це допомога у виборі об'єкта вкладання коштів.

Для кожної категорії користувачів інформаційних ресурсів розробляється окрема рейтингова методика з урахуванням певних показників. Рейтинги можуть використовуватися внутрішніми і зовнішніми суб'єктами управління. Внутрішні користувачі за допомогою рейтингів можуть визначити місце господарюючого суб'єкта в певній системі та оцінити його конкурентів. Зовнішніми користувачами можуть виступати передусім інвестори, постачальники, працівники та інші партнери суб'єкта господарювання.

У світовій практиці рейтингові системи переважно недержавні. До державних рейтингових систем можна віднести рейтинги за переліком показників соціально-економічного розвитку регіонів України, які здійснюються за статистичними показниками на виконання доручення Кабінету Міністрів України.

Рейтингове оцінювання може бути побудоване на комплексній системі показників (інтегральному показнику) та на проміжних підсистемах показників (функціональних інтегральних показниках). Проміжні інтегральні оцінки розкривають структуру досліджуваного явища, його негативні і позитивні факторні ознаки.

За формами подання рейтинги поділяються на числові, літерні, графічні. При числовій формі надання узагальнюючої оцінки - інтегральний результат розрахунків і є рейтинговою системою.

Процедура формування літерної форми рейтингу характеризується тим, що інтегральний рейтинг утворюється шляхом присвоєння окремим рівням комплексного показника літерних позначок. Для візуального подання інформації про інтегральні показники використовується графічний метод.

Поточні рейтингові системи характеризують фінансовий стан (потенціал) підприємств на певний момент (інтервальний період), але не відображають його оцінки за динамікою змін. Динамічні рейтингові системи оцінюють підприємства за напрямом їх розвитку. В переважній більшості рейтингові системи будуються на системі показників, яка формується на комбінований (змішаній) основі: частина показників поточні, а частина - динамічні.

Рейтингові системи можуть будуватися для внутрішніх потреб і зовнішньої діяльності підприємств. Інтегральна оцінка для внутрішніх потреб використовується з метою оцінки діяльності підприємств та визначення ідентифікації ринкової позиції і можливих резервів порівняно з іншими підприємствами. В практиці порівняльного аналізу найбільш доцільно використовувати бенчмаркінг як форму аналітичного дослідження, зорієнтовану на конкурентів підприємств. За інтегральною оцінкою для зовнішньої діяльності визначається привабливість підприємств для їх партнерів. Водночас, перші і другі рейтингові системи можуть мати комбінований характер, тобто одночасно задовольняти інтереси всіх користувачів. Зовнішні рейтингові системи, як правило, є відкриті і виконують функцію залучення партнерів та забезпечення стабільного рівня діяльності господарюючих суб'єктів.

Внутрішні рейтингові системи, за умови використання в них показників, що становлять комерційну таємницю, є закриті. Вони використовуються власниками і виконавчими органами управління підприємства для побудови рядів динаміки інтегральних показників та їх аналітичного дослідження з метою оцінки напряму розвитку господарюючого суб'єкта.

Рейтингові системи розрізняються за методом побудови на бальні та індексні. При використанні бальної системи кожному інтегральному показнику присвоюється певний бал за визначеною шкалою. Якщо комплексна оцінка передбачає проміжне інтегральне оцінювання окремих функціональних аспектів явища, ранжування об'єктів здійснюється за сумою балів одержаних за кожною підсистемою показників. Для отримання бальних оцінок будується шкала діапазонів можливих значень інтегральних показників всіх об'єктів, що аналізуються. Діапазони визначаються на підставі мінімальних та максимальних значень інтегральної величини показника. Вони розбиваються на відповідну кількість рівних інтервалів і кожний відповідає певній кількості балів.

Індексна побудова інтегрального показника передбачає агрегування ознак за допомогою розрахунків багатовимірного аналізу.

За рівнем розкриття методики розрахунку рейтинги поділяють на розкриті і нерозкриті. Характерною ознакою розкриття рейтингів є надання можливості користувачам, на підставі наведених даних, самостійно оцінити фінансовий стан.

За динамікою формування інформаційних ресурсів рейтинги бувають одноразові і періодичні. Одноразові рейтинги використовуються при виникненні певних умов розвитку економічних систем для вирішення поточних питань. Одноразово побудований рейтинг приносить моментну користь. Водночас, поновлення рейтингів через певні проміжки часу дає можливість дослідити динаміку змін, які відбуваються з господарюючими суб'єктами. При складанні періодичних рейтингів необхідно зберігати єдину методику їх розрахунку і забезпечити порівнянність системи показників.

Управлінське рішення на підставі використання рейтингів - це творчий процес мислення користувачів (побудови концепції управління), в результаті чого визначається, які заходи треба здійснити в даній фактичній ситуації або в ситуації, що передбачається для розв'язання певної проблеми й одержання бажаного результату.

Із цього випливає, що рейтинг використовується для аналізу, контролю, обліку, прогнозування та регулювання діяльності господарюючих суб'єктів, тобто виступає і як інструмент, і як мета управління

Використання оцінки вартості підприємства, бізнесу (business valuation) як однієї з форм КФА спрямована на ідентифікацію ринкового потенціалу підприємства - об'єкта дослідження. Результатом при цьому виступатиме не розрахункове значення «синтетичного» показника, а ринкова вартість діючого підприємства як цілісного майнового комплексу. Така вартість являє собою ціну, яку готовий сплатити потенційний інвестор за отримання повного контролю над підприємством за умови, що він не відчує ніякого тиску щодо прийняття такого рішення.

Список літератури

1. Андрєєва Г.І. Економічний аналіз: Навч.-метод. посіб. - К.: Знання, 2008. - 263 с.

2. Грабовецький Б.Є. Економічний аналіз: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 256 с.

3. Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / Попович П.Я. - К., 2008. - 630 с.

4. Економічний аналіз діяльності фінансових посередників: навч. посіб./ А.М. Арістова. - К.: КНТЕУ, 2009. - 332с.

5. Економічний аналіз: Навч. посіб. / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбатюк та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - 3-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2007. - 560 с.

6. Звітність підприємств: Навч. посіб. / Давидов Г.М., Шалімова Н.С. - К., 2010. - 623 с.

7. Звітність підприємств: Підруч. для ВНЗ. / Кучеренко Т.Є., Уланчук В.С. - К., 2008. - 492 с.

8. Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. / К.В. Ізмайлова. - К.: МАУП, 2001.- 144 с.

9. Канке А.А. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия: учебное пособие для студентов специальностей «Экономика и управление». - Москва: Инфра-М: Форум, 2005. - 220 с.

10. Кіндрацька Г.І., Білик М.С., Загородній А.І. Економічний аналіз: Підручник / За ред. проф. А.Г. Загороднього. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.:Знання, 2008. - 487 с.

11. Костенко Т.Д. та ін. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 400 с.

12. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 224 с.

13. Нестеренко Ж.К., Череп А.В. Економічний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 122 с.

14. Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 488 с.

15. Руденко Л.В., Подольська В.О. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навч. Посіб. / Укоопспілка; Навчально-методичний центр "Укоопосвіта". - К., 2000. - 422 с.

16. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посібник. - 2-е вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2005. - 662 с.

17. Селезнева Н.Н., Ионова А.Ф. Финансовый анализ. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.- 479 с.

18. Фінансово-економічний аналіз: Підручник / Буряк П.Ю., Римар М.В., Бець М.Т. та ін. Під заг. ред. П.Ю. Буряка, М.В. Римара. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 528 с.

19. Фінансово-економічний аналіз: Підручник / Буряк П.Ю., Римар М.В., Бець М.П. та ін. Під заг. Ред. П.Ю. Буряка, М.В. Римара - К.: ВД «Професіонал, 2004. - 528 с.

20. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. - Вид 2-ге доп. - Житомир: ЖООГО «Спілка економістів України», 2009. - 504 с.

21. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 504 с.

22. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. - 5-те вид., випр. і доп. - К.:Знання, 2006. - 261 с.

23. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент / Г.Г. Кірейцев. - К. : ПУЛ, 2002.-359 с.

24. Коваленко Л.О. Фінансовий менеджмент: навч. посіб. / Л.О. Коваленко, Л.М. Ремньова. - К. : Знання, 2008. - 484 с.

25. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. - 2-е вид., перер. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.

26. Практикум по финансово-инвестиционному анализу: ситуации, методики, решения / Под ред. Д.А. Ендовицкого. - М.: КНОРУС, 2006. - 432 с.

27. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навч. посібник. - 3-є вид., випр. і доп. - Львів: Магнолія плюс, 2005. - 344 с.

28. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. - К.: КНЕУ, 2000. - 246с.

29. Фінанси підприємств: Підручник / За ред.. А.М. Поддєрьогіна - 6-те вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2006. - 552 с.

30. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: підруч. / В.М. Шелудько. - К. : Знання, 2006. - 439 с.

Размещено на Allbest.ru