Планування та фінансування видатків місцевих бюджетів

Роль видатків місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку територій. Правове регулювання використання державних бюджетів. Економічна класифікація місцевих видатків. Зарубіжний досвід фінансування. Розподіл функцій між ланками бюджетної системи.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 05.11.2010
Размер файла 170,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Ступінь розподілу функцій між бюджетами всіх рівнів залежить від державного устрою: федеративності чи унітарності.

У федеративних країнах, які характеризуються наявністю додаткової, так званої “субцентральної” ланки в державному управлінні і, відповідно, в бюджетній системі (бюджетів членів федерації), розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи виражений сильніше. Бюджети членів федерації несуть більше відповідальності за фінансування соціально-економічного розвитку регіонів країни (суб'єктів федерації).

В унітарних державах розподіл функцій між ланками бюджетної системи в цілому слабкіший, ніж у федеративній державі. Однак, в залежності від розмірів і адміністративно-територіального поділу країни, її політичних, історичних і національно-культурних традицій принципи розподілу функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи можуть досить суттєво відрізнятися. Так, наприклад, у Великобританії більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується із місцевих бюджетів. Аналогічна картина спостерігається в Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Люксембурзі. В Італії, однак, розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи дуже розмитий ( практично відсутній) і численні соціально-економічні послуги фінансується із всіх трьох рівнів бюджетної системи.

Важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. Певний вплив на структуру бюджетної системи в цьому сенсі має ступінь централізації влади в країні, що знову-таки закріплено її державним устроєм. У федеративних державах централізація влади і бюджетної системи значно нижча, ніж в унітарних.

Однак, в зв'язку з тим, що в бюджетних системах розвинутих країн відсутня організаційна єдність, частка центрального бюджету в консолідованому бюджеті не визначає ще частки всіх інших (головним чином місцевих) бюджетів. При високій питомій вазі бюджету центрального уряду частка місцевих бюджетів може досить сильно коливатись (таблиця 1.3).

Необхідно підкреслити, що власні доходи місцевих бюджетів в демократично розвинутих країнах є в прямому розумінні власними, тобто такими, що не входять до складу доходів вищестоящих бюджетів і, таким чином, не регулюються зверху.

Статистичний аналіз показує, що в світі є ряд держав, в яких місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це Ісландія, США (включаючи штати), Люксембург, Ісландія, Австрія, Швеція. В зазначених країнах фінансова автономія місцевих бюджетів знаходиться в інтервалі від 99,2 до 72,8 % відносно. У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 68 до 56% Основу їх фінансової автономії складають місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків, тому застосування терміну ”податкова автономія” стосовно місцевих бюджетів вищезгаданих країн цілком правомірною.

Так, в США податкові джерела частково розподілені. Федеральному уряду належить виключне право на мито та поштові збори. Органи влади штатів та місцеві виконавчі органи збирають податки на майно, податки на продаж, платежі за реєстрацію автотранспорту, видобування корисних копалин, санітарні послуги. Інші податки - на власність і доходи юридичних і фізичних осіб, спадщину та дарування, акцизи - можуть використовуватися усіма рівнями влади на свій розсуд. На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень є: обов'язкові внески по соціальному страхуванню(21%), податок з продаж (20%), прибутковий податок (19%), індивідуальні акцизи (10%).

Таблиця 1.3 Доходи ланок бюджетної системи у відсотках до консолідованого державного бюджету, 2007 р.

Країни

Центральний бюджет

Бюджети членів федерації

Місцеві бюджети

Бюджет фондів соціального страхування

Федеративні держави

Австрія

46,5

21,8

15,3

31,9

Канада

38,2

53,6

27,9

6,2

США

31,9

47,6

30,7

Німеччина

29,2

27,0

16,2

42,0

Швейцарія

29,2

30,4

21,5

37,5

- Середня -

35,0

37,5

20,2

29,7

Унітарні держави

Бельгія

54,7

-

12,5

50,9

Великобританія

78,2

-

27,6

18,9

Данія

68,3

-

49,7

12,8

Ірландія

79,6

-

36,7

18,8

Іспанія

44,4

-

25,9

45,6

Італія

66,4

-

39,8

51,9

Люксембург

62,4

-

14,0

36,8

Нідерланди

50,6

-

34,3

42,8

Норвегія

58,5

-

31,6

32,6

Фінляндія

62,2

-

40,7

15,8

Франція

41,9

-

18,6

44,5

Швеція

53,0

-

35,7

25,1

Японія

35,0

-

44,8

43,2

- Середня -

59,8

-

29,7

32,3

Автономія місцевих бюджетів в США, Швейцарії і скандинавських країнах забезпечується в основному стягуванням прямих місцевих податків (прибутковий і майновий, або податок на спадкоємну нерухому власність). В США, наприклад, прямі місцеві податки складають 79,8 % поточних доходів місцевих бюджетів, В Швейцарії - 65,6%, в Швеції - 64,3, в Норвегії 55,2 % Пряме місцеве оподаткування переважає також в Бельгії та Португалії.

В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії “податкову автономію” місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54 % поточних доходів місцевих бюджетів, В Іспанії - 43 %

Для поповнення місцевих бюджетів одним із важливих податків є промисловий. Об'єкт оподаткування - юридичні і фізичні особи. Податок повинен компенсувати частину затрат, які виникають у общини у зв'язку з діяльністю підприємства. Промисловим податком оподатковуються чисті прибутки акціонерних товариств, страхових компаній та промислових підприємств. Ставка оподаткування складає від 1 до 5 % По цьому податку встановлений неоподатковуваний мінімум.

У Франції основні податкові надходження до державного бюджету забезпечують непрямі податки, перш за все, податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти. Із прямих податків у формуванні доходної частини держбюджету найважливішу роль відіграють прибутковий і корпораційний податки. В загальній структурі місцевих податкових надходжень на прямі податки припадає біля 58 % Серед них основними являються: промисловий податок, податок на житло, земельний податок.

До місцевих бюджетів надходить також частина загальнодержавного податку на додану вартість, котрий збирається централізовано. Крім того, деякі місцеві податки є факультативними, тобто встановлюються виключно в тих випадках, коли місцеві органи влади не можуть забезпечити бездефіцитність бюджету. Це податки на розваги, на утримання місцевих доріг, вулиць, на домашню прислугу, реєстраційні збори і т.п.

Докладніше структура поточних доходів місцевих бюджетів в деяких економічно розвинутих країнах представлена в таблиці 1.4.

З наведених даних видно, що в цих країнах на власні доходи місцевих бюджетів в середньому припадає 59,5 %, а на трансферти із бюджету центральної адміністрації - 40,5 %

В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це - Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62% поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. В цих країнах всі основні податки надходять до бюджету центральної адміністрації, місцеве ж оподаткування ледве перевищує 10% поточних доходів.

Головним питанням регіональної економічної політики, що стоїть на порядку денному у країнах з трансфертним фінансуванням територій, є питання підвищення ефективності бюджетного перерозподілу, а також зниження фінансової залежності місцевих органів влади від “центру” і посилення їх податкової автономії.

Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів - у країнах унітарного типу (особливо Нідерланди, Італія, Греція), тоді як у федеративних (США, Німеччина) - вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.

Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і роки видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому напрямку проводились в 70-і та 80-і роки. Цінний вклад в теорію внесли такі вчені, як Д. Фрідмен, З. Лібенстайн, Р. Хілл. І. Гоц та інші.

Прихильники теорії фіскального федералізму виходять з того, що все державне господарство в цілому (або ті підприємства, установи і адміністративні структури, котрі належать державному сектору економіки) представляють собою “багаторівневу систему державного господарства”, де існує розподіл функцій управління між рівнями та юридичне підпорядкування їх по вертикалі. В зв'язку з цим в центрі досліджень постають такі питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором, оптимальний розподіл повноважень між ними, рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (обласний або муніципальний), ступінь втручання центрального уряду в управління (і фінансування) видатків місцевих органів влади (перш за все місцевих податків), форма контролю за витрачанням на всіх рівнях “державної економіки”.

“Теорія фіскального федералізму” була покладена в основу політики децентралізації економіки, яку проводив уряд США в кінці 60-х - на початку 70-х років. В той період в країні відбувся помітний перерозподіл функцій по фінансуванню соціальних видатків між федеральним бюджетом і бюджетами штатів. Останні були уповноважені здійснювати асигнування на соціальне забезпечення та соціально-культурні заходи з деякою часткою допомоги із “центру”. Бюджетна політика США в 70-і роки була спрямована на посилення самофінансування штатів. Вона увійшла в історію під назвою “нового федералізму”.

На початку 80-х років в умовах катастрофічних бюджетних дефіцитів і загального падіння ефективності економіки уряд США повернувся до політики “нового федералізму” відносно соціальних видатків. В цей період - період жорсткої економії бюджетних коштів - акцент на самофінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків був посилений. В результаті до теперішнього часу в США утворилась досить ефективна система фінансування місцевих органів влади: 92,3 % доходів місцевих бюджетів, включаючи штати, складають власні доходи, 88,6 % яких припадає на місцеві податки. Таким чином, місцеві бюджети США в своїх фінансових засобах менше ніж на 12 % залежать від федерального уряду. Аналогічна картина, як показано в таблиці 1.4, характерна і для деяких інших держав.

В реальній ситуації, яка склалася з місцевими радами в Україні, доречно було б звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру” і “переферії”. таких федеративних держав в розвинутою ринковою економікою, як США, Німеччина, Швейцарія та Австрія. Корисно також вивчити досвід унітарних держав у 80-ті роки, які впроваджували в життя теорію “фіскального федералізму” і постійно знижували ступінь перерозподілу національного доходу через центральний бюджет. Яскравим прикладом такої унітарної держави можна вважати Італію. Бюджетна система цієї країни, так само як і наша бюджетна система, відзначається жорсткою централізацією: частка центрального бюджету в ній складає 66.4 %, а власні доходи місцевих бюджетів (перш за все комун) не перевищує 20,7 %, з яких 10,7 % припадає на місцеві податки.

Із середини 80-х років в Італії здійснюється рішучі заходи по відновленню податкової автономії місцевих органів влади, пригніченої податковими реформами 70-х років. У ході проведення однієї із самих грабіжницьких податкових реформ уряд скасував 97 % місцевих податків і встановив загальнодержавний “місцевий” прибутковий податок - ІЛОР, кошти від якого почали надходити до бюджету центральної адміністрації. Згодом виявилась вся неефективність так званого перерозподільного бюджетного механізму: місцеві органи влади були втягнуті в тяжку фінансову кризу, за яку треба було розплачуватись уряду, котрий сплачував зростаючі борги комун, які підійшли до межі фінансового краху.

У 80-ті роки з метою виходу із кризи і підвищення економічної самостійності місцевих бюджетів в Італії була прийнята низка законів в дусі політики “фіскального федералізму”. Так, наприклад, згідно закону №55 трансферти місцевим бюджетам були заморожені, а місцевим органам влади було запропоновано ввести місцеві податки або удосконалити старі. В економічний план розвитку країни на 1989-1991р. було внесено положення про “подальший розподіл функцій між центральними, обласними і місцевими органами влади з метою забезпечення населення якісними послугами”. Запроваджуються місцеві податки (податок на місцеві комунальні послуги, екологічний та інші). Передбачається переглянути ставки місцевого податку на нерухому власність, удосконалити земельний кадастр країни, підвищити рентні платежі. В червні 1991 року в країні почалася реалізація першого етапу значної податкової реформи, в центрі якої був перегляд ставки на нерухомість. Італійські економісти вважають, що розширення податкової автономії місцевих бюджетів - єдиний можливий шлях до скорочення не тільки їхнього дефіциту, але й дефіциту державного бюджету в цілому. Більше того, це шлях до реальної самостійності у вирішенні місцевих соціальних проблем.

Зарубіжний досвід побудови бюджетних систем і способів фінансування місцевих органів влади дозволяє використати на практиці перевірені методи щодо реформування бюджетної системи в Україні, що в свою чергу полегшить її перехід до ринкової економіки.

Розділ 2. Аналіз видатків місцевих бюджетів

2.1 Склад та структура видатків місцевих бюджетів України

Головним інститутом у системі фінансів місцевих органів влади є місцевий бюджет. В Бюджетному кодексі України (стаття 5) сказано, що “Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районі у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міста та їх об'єднань ”.

З цього визначення можна сказати, що структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділом України. Кожна самостійна адміністративно-територіальна одиниця створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади.

Видаткова частина місцевих бюджетів найяскравіше відображає наслідки економічних і соціальних процесів в країні. Головні сторони діяльності місцевих органів влади - розробка і здійснення планів економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території.

Необхідними умовами стабільності бюджетної системи є відповідність видаткових зобов'язань повноваженням і функціям державної та місцевої влади й оптимальний розподіл бюджетних ресурсів для фінансування таких функцій. Це є можливим, коли встановлені законодавчими та іншими нормативно - правовими актами видаткові зобов'язання забезпечені фінансовими можливостями держави.

Нині практично по кожному з показників, які тією чи іншою мірою відображають стан соціально-економічного розвитку регіонів України, спостерігаються істотні міжрегіональні відмінності. Різний рівень забезпеченості, наприклад, послугами транспортної інфраструктури або засобами зв'язку зумовлює неефективне міжрегіональне переміщення капіталів, праці та інших виробничих факторів. При значних відмінностях у можливостях та потенціалі регіонів бідніші з них не можуть конкурувати з іншими за право розміщення підприємств на своїй території. Дуже важливим є також те, що за таких умов навряд чи може бути сформована належна (тобто потужна та розгалужена) інфраструктура системи освіти, що, як відомо, є основою для забезпечення рівних вихідних шансів для молодого покоління.

Відповідно до чинного бюджетного законодавства місцеві органи влади є самостійними при формуванні своїх бюджетів. Однак у структурі їхніх видатків значну питому вагу становлять видатки, які фактично визначаються рішеннями центрального уряду, зокрема рішеннями, що визначають рівень мінімальної заробітної плати або рівень підвищення заробітної плати в бюджетній сфері.

Оцінивши співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами за функціональною класифікацією у 2004 - 2008 роках. (тал.2.1.), можна відмітити такі основні напрямки видатків, що здійснюються за рахунок місцевих бюджетів:

а) житлово-комунальне господарство -- в середньому 94,5% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;

б) охорона здоров'я -- в середньому 76,4% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;

в) освіта -- в середньому 63,5% по даному напрямку в зведеному бюджеті України;

г) духовний та фізичний розвиток - в середньому 64,3% по даному напрямку в зведеному бюджеті України.

Аналіз співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами свідчить про спрямування значних обсягів коштів на місцевому рівні на виконання делегованих державних повноважень. При чому, чітко прослідковується тенденція щодо підвищення питомої ваги вище згаданих видатків з року в рік, це говорить проте, що держава перекладає все більшу частину цих повноважень на місцеві бюджети.

Таблиця 2.1 Співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами за функціональною класифікацією у 2004 - 2008 роках. За даними Державного комітету статистики

 

Державний бюджет

Місцевий бюджет

Загальнодержавні функції

2004

78,5

21,5

2005

77,4

22,6

2006

71,2

28,8

2007

69,7

30,3

2008

68,9

31,1

Оборона

2004

100,0

-

2005

100,0

-

2006

100,0

-

2007

100,0

-

2008

100,0

-

Громадський порядок, безпека та судова влада

2004

98,1

1,9

2005

99,2

0,8

2006

98,9

1,1

2007

99,3

0,7

2008

98,5

1,5

Економічна діяльність

2004

76,2

23,8

2005

73,5

26,5

2006

74,7

25,3

2007

73,4

26,6

2008

74,8

25,2

Охорона навколишнього природного середовища

2004

75,7

24,3

2005

78,3

21,7

2006

79,9

20,1

2007

80,7

19,3

2008

81,2

18,8

Житлово- комунальне господарство

2004

4,0

96,0

2005

2,8

97,2

2006

2,3

97,7

2007

12,3

87,7

2008

6,2

93,8

 

Державний бюджет

Місцевий бюджет

Духовний та фізичний розвиток

2004

37,3

62,7

2005

36,9

63,1

2006

32,1

67,9

2007

34,9

65,1

2008

37,1

62,9

Освіта

2004

39,3

60,7

2005

37,1

62,9

2006

35,9

64,1

2007

34,2

65,8

2008

35,9

64,1

Соціальний захист та соціальне забезпечення

2004

63,0

37,0

2005

79,1

20,9

2006

73,1

26,9

2007

60,2

39,8

2008

65,2

34,8

Кредитування з вирахуванням погашення

2004

96,4

3,6

2005

103,2

-3,2

2006

83,5

16,5

2007

96,5

3,5

2008

97,7

2,3

Разом

2004

61,78

38,22

2005

63,24

36,76

2006

58,74

41,26

2007

57,33

42,67

2008

58,98

41,02

Наслідки здійснення економічних і соціальних процесів позначаються на видатковій частині місцевих бюджетів.

Виконання місцевих бюджетів за видатками у 2006-2008 роках характеризують дані, наведені у таблиці 2.2.

З таблиці видно, що обсяг сукупних видатків місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) за 2008 рік становив 126,8 млрд. грн., що більше показника 2007 року на 31,5 %.

Таблиця 2.2 Видатки місцевих бюджетів України за 2006-2008роки За даними Міністерства фінансів та ДКУ

Видатки

2006

2007

Розрахункові показники МФУ на 2008 рік

Затверджено місцевими радами на 2008 рік

2008

Виконання розрахункових показників МФУ, %

Виконання затверджених місцевими радами, %

Усього

72 321,9

96 454,8

118 588,3

134 690,5

126 827,3

106,9

94,2

Загальний фонд

56 525,1

78 452,0

100 562,7

108 322,7

103 485,1

102,9

95,5

Спеціальний фонд

15 796,8

18 002,8

18 025,6

26 367,9

23 342,2

129,5

88,5

Виконання розрахункового показника Міністерства фінансів України складає 106,9 % (у 2007 році - 109,8 %), у т.ч. за видатками загального фонду -102,9%, спеціального фонду - 129,5 %. Виконано планові показники затверджені місцевими радами на 2008 рік, на 94,2 %.

Видатки затверджені місцевими радами на були виконані в повному обсязі як по загальному так і по спеціальному фондам.

За функціональною класифікацією видатки місцевих бюджетів розподіляються таким чином (таб.2.3.):

На основі таблиці для наочності складемо діаграму 2.1.

Проаналізувавши таблицю 2.2. можна сказати наступне: більшість видатків місцевих бюджетів спрямовується на соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт). На протязі останніх семи років спостерігається тенденція до збереження видатків соціального спрямування на рівні близько 75%.

Зокрема, спостерігається значне зростання видатків на освіту у номінальному виразі та незначна зміна структури цих видатків. Вони зросли у 5,3 рази - з 7,2 млрд. грн. у 2002 році до 38,4 млрд. грн. у 2008 році, а їхня частка в загальному обсязі видатків місцевих бюджетів коливалась у межах 29,2-32,4% і становила у 2008 році 30,3%. Частка видатків на охорону здоров'я змінювалась у межах 19,9-24,0% (19,9% у 2008р.) та зросла у номінальному виразі у 4,2рази. Часка видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у структурі видатків місцевих бюджетів була найменш стабільною, коливаючись у межах 15,4-21,7% (21,4% у 2008р.), а у номінальному виразі збільшилась у 5 разів.

Також, суттєво зросли у номінальному виразі видатки на економічну діяльність у 7 разів, та попри це частка цих видатків у структурі видатків місцевих бюджетів значно не зросла і змінювалася в межах 6,7-11,5% (9,4% у 2008р.)

Як свідчить аналіз статистичних даних, частка видатків на соціально-культурну сферу і на економічну діяльність за останні сім років постійно змінюється, що пояснюється зміною пріоритетів бюджетної політики.

Розглянемо зміну пріоритетів видатків місцевих бюджетів детальніше (див.графік 2.1.). У період 2002-2004 р.р. спостерігається зростання частки видатків на економічну діяльність ( з 6,7% до 11,5% - максимум за останні 7 років) при одночасному скороченні видатків на охорону здоров'я ( з 24,0% до 22,5%), освіту ( з 29,2% до 28,7%), соціальний захист та соціальне забезпечення ( з 21,7% до 18,4%). У 2005 видатки на економічну діяльність скоротилися до 9,7% (11,5% у 2004р.), а видатки на освіту та охорону здоров'я зросли до 32,4% та 23,0% відповідно ( з 28,7% та 22,5% у 2002р.). У 2007р. спостерігалися протилежні тенденції: видатки на економічну діяльність зросли до 11,2% , а видатки на охорону здоров'я скоротилися до 21,1%. Такі різкі зміни структури, не продумані в середньостроковій перспективі, мають негативний вплив на розвиток економічної та соціальної сфери регіонів.

І взагалі, упродовж останніх років більша частина коштів спрямовується у невиробничу сферу, фонди соціального споживання, що використовуються переважно на оплату праці, соціальні виплати. Відбувається різке зниження обсягів державних інвестицій у виробничі галузі -- відмирають інвестиційні функції бюджетної системи, бюджети перетворюються у споживацькі. Витрати місцевих бюджетів не спрямовані на структурну перебудову економіки.

Структура видатків за економічною класифікацією

За підсумками 2008 року поточні видатки місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) профінансовано в обсязі 97,0 млрд. грн., що на 30,9 % більше, ніж за 2007 рік. Понад 93,7 % видатків загального фонду були спрямовані на поточне утримання бюджетних установ.

Капітальні видатки профінансовано у розмірі 6,5 млрд. грн., або 93,8 % від плану на 2008 рік. їх частка у структурі загального фонду збільшилася на 0,7 % та склала 6,3 %. Порівняно з показниками 2007 року абсолютні розміри капітальних видатків місцевих бюджетів збільшились на 48,7 %, або на 2,1 млрд. грн.

Загалом збільшення фактичних обсягів фінансування видатків загального фонду місцевих бюджетів спостерігалося за всіма напрямками фінансування (див. діаграму 2.1).

Зростання обсягів та частки поточних видатків загального фонду місцевих бюджетів у першу чергу пояснюється збільшенням розмірів оплати праці працівникам бюджетних установ. Так, протягом 2008 року середній розмір мінімальної заробітної плати становив 532,5 грн. на місяць (з 1 січня - 515 грн. на місяць, з 1 квітня - 525 грн. на місяць, з 1 жовтня 2008 року - 545 грн. на місяць, з 1 грудня 2008 року -605 грн. на місяць), що на 23,8 % більше за показник 2007 року. Такі зміни збільшують навантаження на фонд оплати праці працівників бюджетних установ, та відповідно, приводять до збільшення обсягів зазначених видатків місцевих бюджетів.

Понад 82,2 % усіх видатків місцевих бюджетів у 2008 році були спрямовані на фінансування захищених статей видатків, що практично відповідає показникам 2007 року. Водночас найбільші зміни у структурі видатків місцевих бюджетів за економічною класифікацією пов'язані з збільшенням частки видатків на оплату праці з нарахуваннями на 1,4 % до 51,8 % усіх видатків місцевих бюджетів (див. діаграми 2.2 та 2.3).

Крім зростання частки видатків на оплату праці з нарахуваннями, можна відмітити зменшення на 1,1% частки видатків на поточні трансферти населенню. Хоча обсяги зазначених видатків загального фонду місцевих бюджетів збільшилися на 4,1 млрд. грн., проте їх відносний приріст склав лише 24,9 %, що значно менше, ніж приріст видатків на оплату праці з нарахуваннями, який порівняно з показниками 2007 року становить 35,6 %.

Видатки спеціального фонду місцевих бюджетів у 2008 році профінансовано у сумі майже 23,3 млрд.грн., що на 29,7% більше, ніж показник попереднього року. Виконання планових річних показників затверджених місцевими радами, склало 88,5 %, або на 3,5% менше, ніж за 2007р.

Порівняно з показниками 2007 року номінальні обсяги видатків бюджетів збільшилися лише на 7,5 % та склали 14,7 млрд. грн. Частка капітальних видатків у структурі спеціального фонду зменшилась на 13,0% та склала 62,7% (див. діаграму 2. 6.).

Для оперативної оцінки стану видатків місцевих бюджетів необхідно провести аналіз видатків місцевих бюджетів за І півріччя 2009 року порівняно з аналогічними періодами попередніх років.

Обсяг сукупних видатків місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) за І півріччя 2009 року становив 59,2 млрд. грн., що більше показника відповідного періоду 2008 року на 11,3 %.

Планові показники, затверджені місцевими радами на 2009 рік, виконано на 45,2 %, (у січні - червні 2008 року - на 43,2 %), у т.ч. за видатками загального фонду - 47,2 %, спеціального фонду - 34,1 %.

Виконання місцевих бюджетів за видатками у січні - червні 2007-2009 років характеризують дані, наведені у таблиці 2.3.

Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 41,3%, що на 0,3 % більше, ніж аналогічний показник 2008 року. Частка видатків загального фонду місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету зросла на 1,8 % і склала 46,3 %, частка видатків спеціального фонду зменшилася на 2,8 % і склала 22,6 % (див. діаграму 2.7).

Загальний фонд

Обсяг видатків загального фонду місцевих бюджетів становив 52,4 млрд. грн. Порівняно з відповідним періодом минулого року він збільшився на 11,1 %. Виконання планових річних показників, затверджених місцевими радами, становить 47,2 %, що на 1,0 % більше, ніж у січні - червні 2008 року.

Більшість видатків загального фонду місцевих бюджетів спрямовується на соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт). У звітному періоді сукупна частка цих видатків у структурі загального фонду складає 88,0 %, що на 0,4 % менше, ніж аналогічний показник 2008 року (див. діаграму 2.8.).

У структурі видатків загального фонду місцевих бюджетів за функціональною класифікацією порівняно з даними січня - червня 2008 року найбільші зміни відбулися щодо видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, де спостерігається зменшення питомої ваги на 1,5 % до 20,9 %, та видатків на житлово-комунальне господарство, частка яких зросла на 1,4 % і становить 5,2 %.

Амплітуда відхилення часток решти видатків місцевих бюджетів порівняно з даними січня - червня 2008 року знаходилась у межах 0,6 %

Фактичні обсяги видатків загального фонду місцевих бюджетів на соціально-культурну сферу у І півріччі 2009 року збільшилися на 10,5 % проти аналогічних показників попереднього року і склали 46,1 млрд. грн. Серед них найбільшими є видатки на освіту - 20,6 млрд. грн., на охорону здоров'я - 12,4 млрд. грн., на соціальний захист І соціальне забезпечення - 10,9 млрд. грн. Видатки на державне управління профінансовано у сумі 2,7 млрд.грн., що на 1,8%більше, ніж за І півріччя 2008р., їх частка у структурі видатків загального фонду зменшилася на 0,4% щодо попереднього року і становить 5,2%. Водночас мало місце скорочення фактичних обсягів видатків місцевих бюджетів, що спрямовуються на транспорт, дорожнє господарство (на 46,2 %).

Структура видатків за економічною класифікацією

Поточні видатки місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) профінансовано в обсязі 51,7 млрд. грн., що на 12,4 % більше, ніж за січень - червень 2008 року. Понад 98,6 % видатків загального фонду були спрямовані на поточне утримання бюджетних установ.

Капітальні видатки профінансовано у розмірі 749,9 млн. грн., їх обсяги зменшилися на 38,6 % порівняно з відповідними показниками 2008 року. За І півріччя капітальні видатки профінансовано на 27,4 % від плану на 2009 рік. їх частка у структурі загального фонду зменшилась порівняно з показниками І півріччя попереднього року та склала близько 1,4 %. Також відмічається зменшення на 3,3 % фактичних обсягів фінансування видатків загального фонду місцевих бюджетів в частині інших поточних видатків Понад 87,7 % усіх видатків місцевих бюджетів у січні - червні 2009 року були спрямовані на фінансування захищених статей видатків, що на 1,0 % більше за аналогічний показник 2008 року. Водночас найбільші зміни у структурі видатків місцевих бюджетів за економічною класифікацією пов'язані зі збільшенням частки видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв на 1,9 % до 8,3 % від усіх видатків місцевих бюджетів (див. діаграми 2.9 та 2.10).

Також, варто відзначити зменшення на 1,6 % частки видатків на поточні трансферти населенню (їх номінальний приріст становить +2,4 %). Частка видатків на оплату праці з нарахуваннями залишається найбільшою у структурі видатків місцевих бюджетів і становить 56,0 %, що практично відповідає показникам І півріччя 2008 року.

Спеціальний фонд

Видатки спеціального фонду місцевих бюджетів у січні - червні 2009 року профінансовано у сумі 6,8 млрд. гри., що на 13,1 % більше, ніж аналогічний показник попереднього року. Виконання планових річних показників, затверджених місцевими радами, склало 34,1 % або на 5,4 % більше порівняно з показниками попереднього року.

Порівняно з показниками 2007 року номінальні обсяги видатків бюджетів збільшилися лише на 7,5 % та склали 14,7 млрд. грн. Частка капітальних видатків у структурі спеціального фонду зменшилась на 13,0% та склала 62,7% (див. діаграму 2. 11)

Далі розглянемо структуру видатків на виконання власних та делегованих повноважень на прикладі бюджету Київського району м.Одеси.(табл.2.4., табл.2.5).

Проаналізувавши таблиці 2.4 та 2.5 можна прослідкувати таку тенденцію: частка видатків за рахунок власних надходжень з року в рік зменшується, і все більшу частку займають видатки за рахунок міжбюджетних трансфертів. Так, за період з 2004 по 2007 роки частка видатків за рахунок міжбюджетних трансфертів збільшилась у 6 разів. Це свідчить про збільшення впливу центральних органів влади на видаткову частину місцевих бюджетів.

Таблиця 2.4 Структура видатків бюджету Київського району м.Одеси за рахунок власних надходжень за 2004- 2007роки.(%)

Найменування видатків

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

Ріст видатків у 2007роціу порівнянні з 2004 роком

1. Видатки за рахунок власних доходів, у тому числі:

48,0

36,5

36,8

34,4

знизились на 13,6%

1.1.Державне управління, у тому числі:

14,5

14,8

20,6

12,3

знизились на 2,2%

Органи місцевого самоврядування

14,5

14,8

20,6

12,3

знизились на 2,2%

1.2.Соціальний захист та соціальне забезпечення

0,9

0,5

0,4

0,3

знизились на 0,6%

1.3.Житлове -комунальне господарство, у тому числі

32,4

21,1

15,6

21,5

знизились на 10,9%

Капітальний ремонт житлового фонду місцевих органів влади

8,1

5,9

4,4

9,0

зросли на 0,9%

Дотація житлово-комунальному господарству

13,8

6,8

9,8

12,5

знизились на 1,3%

Благоустрій міст, сіл, селищ

10,5

8,4

1,4

 

знизився на 9,1%

1.4.Засоби масової інформації

0,1

0,1

0,1

 

без змін

1.5.Заходи з організації рятування на водах

-

-

-

0,3

-

1.6.Інші видатки

0,1

-

0,1

-

без змін

2. Видатки за рахунок міжбюджетних трансфертів

52,0

63,5

63,2

65,6

зросли на 13,6%

Разом видатків з урахуванням між бюджетних трансфертів

100

100

100

100

 

Таблиця 2.4 Структура видатків бюджету Київського району м.Одеси за рахунок міжбюджетних трансфертів за 2004- 2007роки. (%)

Найменування видатків

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

Ріст видатків у 2007р. у порівнянні з 2004 р.

1.Видатки за рахунок міжбюджетних трансфертів, у тому числі:

52,00

63,50

63,20

65,60

зросли у 6 разів

Ведення Державного реєстру виборців

-

-

-

0,40

-

Дитячі будинки (сімейного типу)

-

-

-

-

-

Пільги ветеранам війни та праці

13,80

12,70

7,40

3,20

зросли на 10,6 %

Пільги ветеранам військової служби

2,50

2,40

1,40

0,70

зросли на 1,8 %

Пільги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

2,30

0,40

0,30

0,20

знизились на 2,1 %

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами

1,90

2,60

1,60

1,00

знизились на 0,9 %

Допомога на догляд за дитиною віком до 3 років

7,20

13,40

9,80

17,50

зросли на 10,3%

Одноразова допомога при народженні дитини

1,50

11,20

23,00

30,70

зросли на 29,2%

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням

0,80

2,30

4,50

2,00

зросли на 1,2%

Допомога на дітей одиноким матерям

4,50

5,60

2,90

6,10

зросли на 1,6%

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям

5,80

5,00

2,60

0,80

знизились на 5 %

Субсидії населенню

11,00

0,90

0,30

1,50

знизились на 9,5%

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям інвалідам

0,70

5,00

8,80

7,50

зросли на 8,2%

2. Видатки за рахунок власних доходів

48,0

36,5

36,8

34,4

знизилися на 13,6%

Разом видатків з урахуванням між бюджетних трансфертів

100,00

100

100

100

 

Наведені дані свідчать, що система формування місцевих бюджетів потребує подальшого реформування. Передусім необхідно поставити витрати місцевих бюджетів у залежність від доходів на відповідних територіях, створити зацікавленість місцевих органів самоврядування і громади в розвитку виробництва й підвищенні прибутковості своїх територій, підтримати економічно відсталі регіони. Для цього необхідна перебудова фінансових відносин -- розробка фінансового механізму території, що є складною і динамічною системою. Однак перебудова регіональних фінансів не може зводитися до розробки принципів формування місцевих бюджетів. Вона стосується всієї сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на даній території, перерозподільчих регіональних процесів.

2.2 Особливості фінансування видатків на виконання власних та делегованих повноважень

Витрати місцевих бюджетів - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Видатки, що здійснюються місцевими органами влади, поділяються на два типи: ті, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та ті, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (рис. 1.6).

Підхід розподілу видатків на ті, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та ті, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів полягає у тому, що центральний уряд відповідає за фінансування видатків, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів та зберігає за собою контроль за наданням переліку встановлених послуг та рівномірністю їх отримання всіма громадянами на всій території країни. За цього видатки кошика №1 забезпечуються закріпленими податковими надходженнями кошика№1 та призначеними трансфертами, видатки кошика №2 забезпечуються доходами, що не враховуються при визначенні трансфертів (доходами кошика№2).

Відповідно до прийнятих критеріїв розподілу Бюджетного кодексу за кожним видом бюджету закріплено конкретний перелік видатків, що проводяться з відповідного бюджету на постійній основі і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Ст. 88 і 89 Бюджетного кодексу чітко встановлено види видатків, що мають здійснюватися з місцевих бюджетів та які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Витрати на здійснення повноважень, що формуються за рахунок місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з державного бюджету, поділяються на:

а) витрати, що визначаються функцією держави і можуть бути делеговані Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їхнього виконання на основі принципу субсидіарності;

б) витрати на реалізацію прав і зобов'язань Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, що мають регіональний характер і визначені законодавством України.

Розподіл витрат бюджету між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх безпосередньо до споживача.

Згідно з цими критеріями витрати поділяються на три групи:

1. У першу групу входять витрати, що розташовані найближче до споживача і фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань.

2. У другу групу входять витрати, гарантовані державою для всіх громадян України і які фінансуються з бюджетів міст республіканського, обласного значення і міст районного підпорядкування.

3. Третя група поєднує витрати, що забезпечують гарантовані соціальні послуги деяким категоріям населення, а також програми, потреба в яких існує у всіх регіонах, і фінансуються з бюджетів АРК і обласних бюджетів.

Дамо характеристику кожній групі витрат.

До першої групи витрат належать витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживача.

Ці витрати здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст і призначені для фінансування:

а) органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

б) дошкільної і загальної середньої освіти;

в) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги (дільничних лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів);

г) сільських, селищних і міських палаців культури, клубів і бібліотек.

До витрат, віднесених до другої групи, відносяться витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України, і здійснюються з бюджетів міст республіканського значення, міст обласного значення і районних бюджетів.

Ця група здійснює витрати за такими напрямами:

1. Державне керування:

а) фінансування органів місцевого самоврядування, міст республіканського й обласного значення;

б) органів місцевого самоврядування районного значення.

2. Освіта:

а) дошкільну освіту (у містах Автономної Республіки Крим і містах обласного значення);

б) загальну середню освіту, загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі школи, дитячі сади (для міст Автономної Республіки Крим і міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, вечірні школи і так далі;

в) навчальні заклади для громадян, що вимагають соціальної допомоги і реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав; дитячі будинки ( у випадку якщо не менш 70 % кількості учнів цих установ формується на території відповідного міста або району); дитячі будинки сімейного типу, а також допомога дітям які знаходяться під опікою;

г) інші державні просвітницькі програми.

3. Охорона здоров'я:

а) первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна і стаціонарна допомога (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої допомоги, поліклініки й амбулаторії, стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські і районні центри здоров'я).

4. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення, притулки для неповнолітніх (у випадку, якщо не менш 70% кількості дітей, що перебувають у цих навчальних закладах, формуються на території відповідного регіону або міста), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога родинам з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд деяких категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва житла для деяких категорій громадян;

г) районні і міські програми і заходи щодо реалізації державної політики щодо дітей, молоді, материнства і родини.

5. Державні культосвітні і театральні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинку культури, школи естетичного виховання дітей).

6. Державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання і науково-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл Автономної Республіки Крим і шкіл обласного значення), заходи щодо фізичної культури і спорту і фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруджень місцевого значення.

До третьої за ліком групи, належать витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для деяких категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує у всіх регіонах, і здійснюється з бюджету Автономної Республіки Крим і обласні бюджети.

До цієї групи належать витрати за такими напрямами:

1. Керування регіоном:

а) фінансування представницької і виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

б) фінансування обласних рад.

2. Освіта:

а) загальну середню освіту для громадян, що вимагають реабілітації, а також спецшколи для розумово і фізично відсталих дітей, санаторні школи інтернати;

б) ПТУ, що знаходяться у власності Автономної Республіки Крим або областей і виконують державне замовлення;

в) ВНЗ І, II, ІІІ и IV рівня акредитації, що належать області або Автономній Республіці Крим;

г) післядипломну освіту: інститути підвищення кваліфікації соціально-культурної сфери й агропромислового комплексу.

3. Охорона здоров'я:

а) лікарні обласного значення;

4. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) державна програма по захисту інвалідів I і II групи, що вимагають догляду за собою. Адресна допомога бідним, дитячі будинки, працевлаштування інвалідів, будинків престарілих і так далі;

б) програми соціального захисту в регіоні.

5. Культура і мистецтво:

а) обласні бібліотеки, музеї і виставки;

б) філармонії, театри, ансамблі і так далі.

6. Фізкультура і спорт :

а) дитячо-юнацькі спортивні школи всіх типів;

б) інвалідний спорт.

Усі ці витрати, тобто витрати I, ІІ и III груп фінансуються і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

До витрат місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, відносяться витрати на :

1. Місцеву пожежну охорону.

2. Позашкільну освіту.

3. Соціальний захист і соціальне забезпечення:

а) місцеву програму соціального захисту дітей, молоді, жінок, родини;

б) місцеву програму соціального захисту деяких категорій населення;

4. Місцеву програму розвитку житлово-комунального господарства і благоустрою населених пунктів;

5. Культурно-освітню програму місцевого значення;

6. Програму підтримки кінематографії і масових видань місцевого значення;

7. Місцеву програму розвитку фізичної культури і спорту;

8. Типове проектування, реставрацію й охорону пам'ятників архітектури місцевого значення;

9. Транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішенням органів місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення;

в) будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання доріг місцевого значення;

10. Заходи для організації порятунку на воді;

11. Обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12. Програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13. Керування комунальною власністю;

14. Регулювання земельних відносин;

15. Інші програми.

Специфіка напрямків витрат залежить від таких показників:

а) рівня місцевого бюджету;

б) особливостей інфраструктури;

в) фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці;

г) участі адміністративно-територіальної одиниці в загальнодержавних, регіональних програмах;

д) необхідності рішення актуальних місцевих проблем;

е) інших факторів (природоохоронні, зайнятість населення тощо).

Починаючи з 2001 року, бюджет набув наступної особливості: вперше був застосований формульний підхід при поділі витрат і визначенні трансфертів для міст обласного підпорядкування і районів.

Для непередбачених витрат був сформований резервний фонд, що не може перевищувати 1% обсягу витрат загального фонду відповідного місцевого бюджету. У випадку його створення і використання Рада міністрів АРК і виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісяця звітують перед відповідними радами про витрату засобів бюджету. Статтею 93 Бюджетного кодексу України визначені наступні правила передачі видатків на виконання делегованих державних повноважень: 1. Передача прав на здійснення видатків на виконання делегованих державних повноважень до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань може здійснюватися за рішеннями районної або міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим чи міст обласного значення) ради з відповідними коштами у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень міській (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) чи районній раді з відповідними коштами у вигляді міжбюджетного трансферту. Ця передача здійснюється на підставі рішень відповідних рад і укладення договору. 2. Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) ради можуть передати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень районній раді з відповідними коштами районному бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Районні ради можуть передавати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень міській раді (міста республіканського Автономної Республіки Крим та міста обласного значення) з відповідними коштами міському бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Ця передача здійснюється на підставі спільних рішень відповідних рад і укладення договору. 3. Якщо інше не визначено договором, розмір переданих коштів на виконання делегованих державних повноважень має бути пропорційний частці користувачів зазначеними послугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості для органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, який передає ці повноваження.

Проте, потребує практичного розв'язання проблема фінансування делегованих повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування.

Закон "Про місцеве самоврядування", прийнятий у 1992 р., визначив 26 видів таких повноважень. Частину з них делеговано виконавчим комітетам сільських, селищних та міських рад (міст районного підпорядкування). Вони отримали 7 видів таких повноважень. Ряд повноважень, що були передані, передбачають не тільки контрольні функції, а й обов'язки щодо прямих фінансових витрат. Так, зокрема, це стосується завдань з вирішення питань соціального забезпечення населення, ведення державного земельного кадастру та інших.

Незважаючи на закріплені в законі в 1993 р. положення про компенсування державою витрат органів місцевого самоврядування на виконання делегованих повноважень, реального механізму такого відшкодування не розроблено й досі.

Ще одним актом, у якому визначено делеговані повноваження органів місцевого самоврядування, став Указ Президента України "Про делегування повноважень виконавчої влади головам і очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад" від 30 грудня 1995 р. Указ передбачив 42 види делегованих повноважень. Головам і виконкомам сільських, селищних та міських рад міст районного підпорядкування делеговано 13 видів повноважень. Інші стосуються лише виконкомів та голів міст обласного підпорядкування.

Згідно з указом, обсяг фінансових витрат місцевої влади на здійснення делегованих повноважень різко зріс. Разом з тим у ньому не було зазначено, за рахунок яких фінансових джерел має здійснюватися фінансування цих повноважень.

Проблему делегування повноважень органів державної влади вирішено в новій Конституції України. Згідно із статтею 143 Конституції України, встановлено: органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Таким чином, визначено порядок, що делеговані повноваження надаються лише законом. Також встановлено: держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в регламентованому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Отже, Конституція України визначила два способи фінансування делегованих повноважень органів місцевого самоврядування:

а) за рахунок коштів державного бюджету України

б) за рахунок передачі місцевому самоврядуванню доходів від загальнодержавних податків та об'єктів загальнодержавної власності.

Конституційні положення про фінансування делегованих повноважень поки що законодавчо не розв'язані.

Певний механізм фінансового забезпечення делегованих повноважень передбачено в новому Законі України "Про місцеве самоврядування" 1997 р. Але цього замало. Проблему фінансового забезпечення делегованих повноважень органів місцевого самоврядування може бути розв'язано лише в контексті правового врегулювання міжбюджетних взаємовідносин та фінансового вирівнювання в Україні. У щорічних законах про Державний бюджет України має передбачатися спеціальний розділ про фінансування делегованих повноважень виконавчої влади органам місцевого самоврядування. Обсяг витрат на ці потреби необхідно обчислити. Витрати органів місцевого самоврядування на фінансування делегованих повноважень доцільно компенсувати за рахунок коштів державного бюджету України у формі цільових субсидій. Субсидії слід надавати безпосередньо територіальним громадам. Може бути обрано й інший механізм фінансування делегованих повноважень. За бюджетами територіальних громад у цьому разі доцільно закріпити фіксовані частки одного із загальнодержавних податків.


Подобные документы

  • Організаційні засади формування видатків місцевих бюджетів, їх характеристика та класифікація. Зарубіжний досвід фінансування видатків. Аналіз видатків місцевих бюджетів. Склад та структура видатків, особливості фінансування, шляхи вдосконалення.

    дипломная работа [1,2 M], добавлен 14.09.2010

  • Сутність видатків місцевих бюджетів, їх характеристика та класифікація. Їх роль і значення у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону. Зарубіжний досвід їх формування. Аналіз видаткової частини місцевих і обласного бюджетів Вінницької області.

    курсовая работа [385,9 K], добавлен 23.08.2015

  • Економічна суть державних видатків. Основи кошторисно-бюджетного фінансування. Порядок фінансування окремих державних потреб. Моделювання видаткової частини місцевих бюджетів. Ефективність використання державних видатків під впливом зовнішнього боргу.

    курсовая работа [765,7 K], добавлен 21.12.2010

  • Місцеві бюджети: суть та структура. Характеристика доходів та видатків місцевих бюджетів. Особливості формування місцевих бюджетів Ізяславського району. Напрями вдосконалення виконання місцевих бюджетів. Аналіз видаткової частини місцевих бюджетів.

    дипломная работа [769,4 K], добавлен 03.12.2010

  • Роль місцевих фінансів в національній економічній системі. Аналіз формування місцевих бюджетів в Україні. Проблеми та пропозиції щодо вдосконалення формування та розподілу видатків місцевих бюджетів та взаємовідносин між державним і місцевим бюджетом.

    статья [20,1 K], добавлен 13.11.2017

  • Сутність і склад видатків на освіту з бюджетів місцевого самоврядування. Інформаційне забезпечення дослідження видатків бюджетів місцевого самоврядування на освіту. Управлінські рішення щодо вдосконалення фінансування освіти з місцевих бюджетів.

    дипломная работа [411,4 K], добавлен 24.09.2016

  • Роль місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку території. Оцінка процесу складання, розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів. Аналіз формування доходів зведеного бюджету. Удосконалення системи фінансового вирівнювання територій.

    дипломная работа [542,1 K], добавлен 12.05.2012

  • Поняття державних і місцевих видатків. Основні принципи бюджетного фінансування державних і муніципальних видатків. Порядок та класифікація видів кошторисно-бюджетного фінансування: видатки на соціально-культурну сферу, на охорону здоров'я, на оборону.

    курсовая работа [60,3 K], добавлен 22.08.2011

  • Економічна сутність і значення доходів місцевих бюджетів. Склад дохідної бази місцевих бюджетів та тенденція їх формування. Вплив міжбюджетних трансфертів на дохідну базу місцевих бюджетів. Концепція подальшого реформування місцевих бюджетів України.

    курсовая работа [196,6 K], добавлен 28.02.2011

  • Економічний зміст та структура місцевих бюджетів. Проблеми кошторисного фінансування бюджетних установ в Україні. Аналіз надходжень та видатків Єлизаветівської сільської ради по загальному та спеціальному фондах. Заходи щодо дій в надзвичайних ситуаціях.

    дипломная работа [244,1 K], добавлен 08.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.