Сутність та функції податків

Курсова робота

на тему:

«Сутність та функції податків»

ЗМІСТ

Вступ

1 Історія виникнення та розвитку податків

2 Економічний зміст податків

2.1 Сутність податків, їх функції

2.2 Класифікація податків

3 Особливості податкової системи України

3.1 Загальні податки і збори

3.2 Місцеві податки і збори

3.3 Елементи системи оподаткування. Методи оподаткування

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Податки є надзвичайно складною i дуже впливовою фінансовою категорією. З одного боку вони є фінансовими підгрупами існування держави, мірилом її можливостей щодо розвитку освіти, культури, гарантування економічної безпеки, підвищення рівня суспільного добробуту.

З другого боку - це знаряддя перерозподіл доходів фізичних та юридичних осіб в державi, їх мобiлiзація та використання.

За економічним змістом податки відображають фінансові відносини між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів неорних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів загалом ці відносини мають односторонній характер - від платників до держави. У фінансовій термінології вживаються п'ять термінів, що відображають платежі державі, - плата, відрахування і внески, податок, збір.

Незважаючи на певні особливості, ці платежі характеризуються спільними ознаками, що дають змогу об'єднати їх в одну групу як податки й обов'язкові платежі податкового характеру.

Плата (відповідно на запитання «за що?») передає певну еквівалентність відносин платника з державою. Її розмір залежить від кількості ресурсів, що використовуються. Відрахування i внески (відповідають на запитання «на що?», «від чого?») передбачають цільове призначення платежів.

Воно може бути тільки частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним, коли витрачання коштів у повному обсязі здійснюється тільки за цільовим призначенням.

Податки (відповідають на запитання «для чого?») встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення використання ними функцій держави - управлінської; оборонної; соціальної та економічної.

Збір - платежі разового, випадкового і незначного за розміром характеру, що збираються за місцем події.

Отже, на сьогодні податки є найефективнішим інструментом впливу держави на суспільне виробництво його динаміку і структуру, на розвиток соціально-культурної сфери, на масштаб, соціальний гарантій населення.

Підприємницькі структурні громадяни повинні в обов'язковому порядку віддавати частку своїх доходів у вигляді податків на різні загальнодержавні суспільні потреби, а натомість отримують від держави безкоштовні блага і послуги.

1 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПОДАТКІВ

Податки, як головне джерело державних доходів, мають багатовікову історію. Цілісна система оподаткування в кожній країні сформувалась в результаті тривалого періоду становлення і розвитку держави В культурних державах стародавнього світу існували досить складні системи податків. Так, в древній Індії справлялися поземельний, промисловий, торговий податок; їх їх розміри визначаються в певних долях доходів або вартості продуктів виробництва, предметів торгівлі (від 1/5 до 1/6). Сплата податків обумовлювалася релігійними віруваннями. Дуже часто податки мали форму жертвоприношення.

У древніх класичних державах податки стають вже суто світською повинністю у зв'язку з розвитком самої ідеї державності. В римській імперії існували надзвичайно різноманітні податки, крім того, проводилися досить складні розрахунки чисельності населення - для стягнення подушкових податків, вартості майна - для справлення майнових і подоходних податків.

В епоху феодалізму спостерігалось послаблення урядової влади, що зменшило роль податків. Більшість населення було закріпачено або знаходилося в залежності від своїх поміщиків і не сплачувало податків центральному уряду, та і самі податки здебільшого мали добровільний характер. Серед міського населення основними платниками податків були представники промислових та торгових верств незалежні від помічників і лицарів. Найважливішими державними доходами в даний період були домени (доходи від державного майна) та регалії (казенні державні промисли, в яких держава має перевагу перед підданими).

У кінці XV на початку XVI ст. відбулося значне зміцнення урядової влади, формувалась постійна армія, розвивалась внутрішня і зовнішня торгівля, натуральне господарство поступово витіснювалося грошовим. Все це стало поштовхом для розвитку і вдосконалення податків. Найбільшого розповсюдження набули податки у вигляді мита т.б. плати за послуги, які держава надавала окремим громадянам (судове мито, мито за переміщення людей і товарів, мито як винагорода за безпеку на дорогах, за устрій доріг, мостів, портів тощо).

Під тиском зростаючих потреб держави оподаткування запроваджується і всередині країни, спочатку у вигляді непрямих податків, тому що вони були не такі помітні та відчутні. Проте збільшення розмірів непрямих податків має певні межі і дуже часто наштовхувалося на опір у вигляді відкритих повстань. І тому уряди були змушені шукати інші джерела поповнення державної скарбниці, перш за все, за допомогою прямих податків.

Першими видами прямих податків стали подушні (поголовні) та поземельні. Широке застосування цих подaткiв пoяcнюєтьcя відносною простотою механізму справляння, сталою базою оподаткування, неможливістю ухиляння від сплати. З розвитком промисловості з'являються прямі податки з доходів (прибутку) капіталістичних підприємств.

В історії оподаткування (в глобальному масштабі) зазвичай виділяють три етапи. Перший етап - від грецького світу і до початку середньовіччя - зародження інституту податків, які мали випадковий і тимчасовий характер, справлялися у примітивних формах, дуже часто у натуральному вигляді.

Другий етап охоплює XVI-XVIII ст., характеризується становленням феодальної держави грошових господарств країн, бурхливим розвитком податків, які практично стягувалися за все, що можна: вікна, двері, майно, бороди, спадщину землю, будинки, товари прибутку з холостяків, євреїв, проституток, покійників і т.п.

Лише в кінці XVIII ст. настає більш цивілізований третій етап розвитку податків. Саме в цей час набувають поширення ідеї про законність і природність обкладання для задоволення державних потреб, обґрунтовуються найважливіші засади оподаткування такі як рівномірність, визначеність, зручність дешевизна справляння податків (А. Сміт). Кількість податків зменшується, вони стають більш одноманітними, держава відмовляється від дріб'язкових зборів, а віддає перевагу тим, які можуть суттєво поповнити скарбницю. Відпрацьовуються технічні прийоми збирання податків. Свого найвищого розквіту і вдосконалення податки набувають в умовах ринкового господарства.

Податкам, як специфічним платежам на користь держави, притаманні особливі риси:

по-перше, обов'язковість сплати. Податки - це примусові платежі постійного характеру, які центральний уряд або органи місцевого самоврядування стягують на свою користь з населення підприємств, організацій. Обов'язковість сплати податків обумовлена наявністю держави, якій для виконання покладених на неї функцій необхідні грошові засоби. В демократичних державах з розвитком свідомості населення сплата податків стає почесним обов'язком кожного громадянина, а ухилення від сплати податків рахується одним із самих важких злочинів проти суспільства;

по-друге, податки відображають oднocтopoннi рух коштів від населення, підприємств до держави, який не супроводжується означає наданням певних благ, матеріальних цінностей, як це характерно для товарного обміну. Вносячи податки, громадяни і суб'єкти підприємства тим самим «оплачують» послуги, які їм надає держава: охорону, безпеку суд, освіту, медичну допомогу тощо. Виняток складають деякі збори (обов'язкові платежі), що безпосередньо асоціюються з платою за певні види державних послуг; вони мають цільове спрямування, на видаток безробіття, ринковий збір, за парковку автотранспорту та ін.;

по-третє, податки стягуються на основі діючих законодавчих актів, т.б. законно, легальним шляхом. Закони про податки приймає верховна влада. Наприклад, перелік податків в нашій державі визначає Закон України «Про систему оподаткування»; з прийняттям податкового кодексу основні засади оподаткування будуть регламентуватися цим законодавчим актом.

Головна заслуга в обґрунтуванні цілей оподаткування належить видатному німецькому фінансисту Адольфу Вагнеру, який після Адама Сміта зробив значний вклад у теорію оподаткування, розвинувши основні правила обкладання. Фінансова мета податків - це забезпечення Державної скарбниці коштами. Заради досягнення цієї мети і виникли податки, як особлива форма фінансових відносин. Мета податків полягає в тому, що держава з їх допомогою має змогу вирішувати інші, нефінансові цілі; податки також є важливим важелем економічної політики.

У законодавців не завжди вистачає здорового глузду для прийняття таких законів, які б зменшували податковий тягар, а, отже, позитивно впливали на розвиток підприємництва, приватної ініціативи, зростання доходів скарбниці обґрунтував відомий економіст А. Лаффер («крива Лаффера»), він довів, що при підвищенні ставок оподаткування сума надходжень у бюджет від податків зростає тільки до певної межі, а потім починається зменшення поступень внаслідок спаду виробництва та масового ухилення від сплати податків.

2 ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПОДАТКІВ

2.1 Сутність податків і їх функції

Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом податки відображають фінансові відносини між державою і платником податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій: управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні ознак еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Тобто конкретний податок - це нецільовий, безоплатний (нееквівалентний), неповоротний обов'язковий платіж державі.

Отже, податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси загалом виконують дві функції - розподільну і контрольну, Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП, між державою і юридичними та фізичними особами. Вони є методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби виконуючи у такий спосіб фіскальну функцію.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призначення. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися за регіонами.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежі в з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені - строки, оскільки призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, то терміни їх сплати мають Рути погоджені з термінами фінансування видатків бюджету. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передречеш Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані повному обсязі.

Рівномірність розподілу податків за територією необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.

Податки, як уже зазначалось, відображають рух вартості від юридичних і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів платника, заінтересований сплатити якомога меншу суму, що може досягатися як за рахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності. Отже, у сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіксована функція, характеризує суспільне призначення податків. Сутність регулюючої функції у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відсувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Використання податків як фінансових регуляторів - дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного - все головне.

2.2 Класифікація податків

Історія людства виробила різні форми й методи оподаткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.

* Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єктів оподаткування, прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на «справедливість» прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки, ними. Не був би однобокий підхід, який згубний для будь-якої системи..

* Непрямі податки встановлюються в цінах товарів послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Наголошуємо на тому, що, тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на тин групи: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осію. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз - при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи:

а) доходи центрального бюджету;

б) доходи місцевих бюджетів;

в) доходи, що розподіляються в певних пропорціях між центральним та місцевими бюджетами.

Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний «характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів здійснюються за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавні них податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. по-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з Року центральної влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків: - розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні - між платниками. Це історично перша форма стягнення податків.

Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Класифікація податків та їх види наведені на рис. 1.

Рисунок 1

Отже, наведена класифікація відображає у цілому всі основні історичні види податків. У системі прямого оподаткування види податків виділяються за ознакою об'єкта оподаткування. При цьому прямі податки поділяються на особисті й реальні. Відмінність між ними полягає у співвідношенні співвідношенні платника й об'єкта оподаткування. В особистих податках основним є платник, а в реальних - об'єкт оподаткування.

Більш сучасною формою є особисті податки, з яких найбільш поширені прибутковий і майновий. У прибутковому оподаткуванні виділяються два напрями - податок на доходи фізичних осіб і на прибуток підприємств (корпорацій). Аналогічно і податок на майно може встановлюватись стосовно фізичних, і юридичних осіб. Податок на спадщину і дарування стягується з фізичних осіб і відчутного бюджетного значеним не має. Подушний податок, що встановлюється для громадян незалежно від їх доходів і майна, в даний час не використовується, хоча відома спроба М. Тетчер установити такий по латок у Великий Британії. З реальних податків у сучасних умовах використовуються земельний податок на грошовий капітал, а промисловий ' домовий є віджилими видами.

У системі непрямого оподаткування види податків характеризують різний взаємозв'язок податків з цінами. Фіскальні монополії засновуються на державному ціноутворенні на певні монопольні товари (сіль, тютюн, сірники, алкогольні напої тощо). Установлюючи ціну, держава фіксує свій дохід у ній.

Акцизи і мито являють собою надбавки до цін товарів, робіт і послуг. Самі ціни встановлюються суб'єктами підприємницької діяльності, а держава встановлює лише наливку. Надбавки до цін на внутрішньому ринку є акцизами, а до товарів, що перетинають митний кордон країни, - митом.

Акцизи в сучасних умовах є основною формою непрямого оподаткування. Вони поділяються на специфічні - встановлюються для окремих товарів, та універсальні - до всього обороту.

Універсальні акцизи пройшли три історичні етапи розвитку, які відбилися у їх видах. Перший етап розвитку почався із застосування податку з продажу, який установлювався на кінцевій стадії реалізації відносно товарних оборотів - податок з продажу купівлі). На другому етапі стали оподатковуватися як товарні, так і нетоварні обороти на всіх стадіях руху вартості - податок з обороту. На третьому етапі пула усунена кумулятивність і податок став сплачуватись не з усього обороту, тільки з того, що відображав внесок кожного виробника у вартість товарів, робіт і послуг - податок на додану вартість. Цей податок є однією з найуніверсальніших сучасних форм оподаткування, оскільки дає змогу досить рівномірно розділити податковий тягар.

Мито на даний час не відіграє відчутної ролі у податковій системі. Це пов'язано з розвитком світової торгівлі, обмеженням різних бартерів, у тому числі митних.

За економічним змістом можна виділити статистичне, фіскальне, протекціоністське, преференційне та зрівнювальне мито, статистичне мито встановлюється з метою надійного обліку міжнародної торгівлі. В основі фіскального лежить необхідність формування доходів бюджету. Протекціонність встановлюється на досить високому рівні митного ускладнення з метою захисту національного товаровиробника. Преференційне має, навпаки, пільговий характер і порівняно невисокі ставки. Зрівнювальне мито встановлюється на такому рівні, щоб забезпечити цінову рівновагу між товарами внутрішнього виробництва та імпортними.

3 ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Загальні податки і збори

Перш ніж розглядати основні складові податкової системи, а саме: загальні податки і збори, місцеві податки і збори, розглянемо що в загальному являє соболю податкові системи України.

Податкова система - це сукупність установлених у країні податків і обов'язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння. Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. Важливою складовою податкової системи є механізм справляння податків який наведено на рис. 2.

Систему оподаткування становлять сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку.

Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам є прерогативою Верховної Ради України. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад у відповідності до законів України про оподаткування.

Систему оподаткування України складають:

* загальнодержавні податки збори;

* місцеві податки і збори. До загальнодержавних податків і зборів належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);



Рисунок 2

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

16) збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

17) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

18) фіксований сільськогосподарський податок;

19) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

20) гербовий збір.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

До місцевих, податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно-та телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Розглянемо детальніше кожен з них.

Податок на додану вартість (ПДВ)займає найбільшу питому вагу в доходах державного бюджету. Це найважливіший непрямий податок, який застосовується в практиці оподаткування у більшості розвинутих ринкових країн (додаток 3).

Об'єктом оподаткування є операції з:

1) продажу товарів (робіт, послуг) на території України;

2) ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на території України;

3) вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами України.

Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. встановлено дві ставки ПДВ - 20% від бази оподаткування і нульова ставка. При використанні ставки 20% нарахований ПДВ додають до ціни товару (робіт, послуг). При застосуванні нульової ставки ПДВ не виникає, а право на відшкодування ПДВ залишається.

ПДВ обчислюється за нульовою ставкою щодо операцій з: експорту» товарів (робіт, послуг), продажу переробним підприємствам молока та м яса сільськогосподарськими товаровиробниками та ін.



Рисунок 3

Звільняються кіч оподаткування ПДВ операції з продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами, пропаж (передплата) і доставка вітчизняних періодичних видань, продаж учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників, товарів спеціального призначення для інвалідів, лікарських засобів та виробів медичного призначення, доставка пенсій населенню, надання багатьох видів послуг в сферах охорони здоров'я, соціального захисту, освіт тощо.

Податок на прибуток підприємств

Даний податок є вагомим джерелом доходів як Державного, так місцевих бюджетів; найважливіший з прямих податків, який присутній в системах оподаткування всіх країн. Оподаткування прибутку підприємств в Україні зазнало докорінних змін разом із прийняттям 22.05.1997 р. закону «Про оподаткування прибутку підприємствв», який змінив ідеологію оподаткування прибутку та методологію облік, запровадив податковий облік, наблизив порядок обчислення податку на прибуток до світових та європейських стандартів. (рис. 4)

Рисунок 4 - Структурно-логічна схема податку на прибуток підприємств

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Перелік витрат, які можна віднести до валових, встановлюється законодавчо.

Валовий дохід підприємства представляє собою загальну суму доходу від усіх видів діяльності, отриманого протягом певного періоду , грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Скоригований валовий дохід одержується шляхом зменшення валового доходу на:

- суми акцизного збору, податку на додану вартість, отриманих підприємством у складі тини реалізації продукції (робіт, послуг);

- суми коштів або вартість майна, отримані підприємством як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна;

- суми коштів або вартість майна, отримані за рішенням суду як компенсація прямих витрат або збитків, понесених підприємством, якщо понині були віднесені до складу валових витрат або відшкодованих за рахунок страхових резервів;

- суми надмірно сплачених податків і зборів, що повертаються або мають бути поверненні з бюджетів;

- суми отриманих прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані підприємством;

- суми одержаного емісійного доходу;

- доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи;

- міжнародну технічну допомогу, яка надається іншими держава;

- деякі інші надходження згідно діючого законодавства.

Валові витрати підприємства - це сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як - компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються або виготовляються підприємством для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

- суми витрат по підготовці, організації, веденню виробництва. реалізації, охороні праці;

- кошти або вартість майна, переданих неприбутковим організаціям (але не більше, ніж чотири відсотки оподатковуваного прибутку за попередній період);

- кошти, перераховані до страхову резервів;

- суми витрат, не віднесених до валових витрат минулих періодів у зв'язку з втратою, знищенням, зіпсуттям документів та підтверджених документально у звітному періоді;

- суми безнадійної заборгованості, а також -заборгованості, стосовно якої закінчився строк позовної давності;

- суми витрат по поліпшенню основних фондів у межах п'яти відсотків сукупності балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року;

- деякі інші витрати згідно діючого законодавства.

Податок з прибутку, обчислений методом, оподатковується за ставкою 30%. Звільняються від оподаткування податком на прибуток визначені динним законодавством доходи неприбуткових установ і організацій (органів державної влади і місцевого самоврядування, благодійних фондів і організацій, пенсійних фондів, кредитних спілок, релігійних організацій). Пільги передбачені для підприємств громадських організацій інвалідів та деяких інших категорій платників.

Акцизний збір.

За своєю сутністю - це непрямий податок на споживачів окремих товарів, визначених законодавством як підакцизні, він включається до ціни цих товарів. Акцизний збір стягується під час здійснення оборотів з продажу підакцизних товарів, вироблених на митній території України, або при імпортуванні таких товарів на митну території України. (рис. 5, 6)



Рисунок 5 - Структурно-логічна схема акцизного збору

Рисунок 6 - Структурно-логічна схема прибуткового податку з громадян

З 1 січня 2000 p. перелік підакцизних товарів значно скоротився, до їх складу в даний час включаються: спирт, алкогольні напої, пиво солодове, тютюнові вироби, нафтопродукти, транспортні засоби та ювілейні вироби.

Платниками акцизного збору є:

а) суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України;

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством;

в) будь - які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

г) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України, також фізичні особи , які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані з-за кордону;

д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у підприємств з іноземною інвестицією, які користуються податковими пільгами, а також у державних органів, що здійснюють продаж підакцизних товарів, конфіскованих або вилучених з вільного обігу.

Об'єктом оподаткування виступають обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, а для імпортованих товарів - митна вартість. ставки акцизного збору диференційовані в залежності від видів підакцизних товарів, встановлюються в твердому розмірі (в євро) або у відсотках.

Прибутковий податок з громадян

Прибутковий податок з громадян - один з найбільших розповсюджених прямих податків, який стягується з доходів з фізичних осіб. У більшості зарубіжних країн цей податок поступає в доходи місцевих бюджетів. (додаток6).

Вітчизняний механізм передбачає стягнення прибуткового податку із сукупності оподаткованого доходу за календарний рік, що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів, одержаних з різних джерел на території України, так і за її межами. Це доходи, одержані по договорах - підряду, від здачі житла у найм, від підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Платниками даного податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Оподаткування доходів громадян здійснюється за прогресивною шкалою, т.б. з більших доходів податок сплачується за більш високими ставками (від 10% до 40%).

При нарахуванні прибуткового податку з громадян застосовується система пільг, яка включає %

1) зменшення суми сукупного оподаткованого доходу на один неоподаткований мінімум;

2) зменшення суми сукупного оподаткованого доходу на один неоподаткованих мінімум одному з батьків на кожну дитину віком до 16 років, якщо сукупний оподаткований доход не перевищує десяти мінімальних заробітних плат;

3) зменшення суми сукупного оподаткованого доходу на п'ятнадцять неоподаткованих мінімумів інвалідам і учасникам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

4) зменшення суми сукупного оподаткованого доходу на десять неоподатковуваних мінімумів громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, віднесених до І, ІІ категорій;

5) Зменшення суми сукупного оподаткованого доходу на п'ять неоподатковуваних мінімумів інвалідам з дитинства, інвалідам І, ІІ груп, громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, віднесених до ІІІ і IV категорій, реабілітованим, одному з батьків, які виховують інваліда з дитинства і батькам, які виховують двох і більше інвалідів з дитинства, що проживають разом з ними і потребують постійного догляду;

6) Зменшення суми прибуткового податку на 50 відсотків: одному з батьків, які мають на утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років, працівникам атомної енергетики та промисловості;

7) Не включаються до сукупного оподаткованого доходу допомоги по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, крім допомоги по тимчасовій непрацездатності, аліменти, державні пенсії, компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формі в межах норм, передбачених чинним законодавством, доходи від продажу вирощеної продукції у власному підсобному господарстві, виграші за облігаціями державних позик та державними лотереями, проценти та виграші по вкладах в установах банків та ін.

Мито.

Мито - це непрямий податок, який сплачується з товарів, які перетинають митний кордон України. Об'єктом оподаткування є митна вартість, т.б. ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону України (додаток 7).

Ставки мита можуть бути:

- адвалерними (в% до митної вартості);

- специфічними (у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару);

- комбінованими (об'єднують два попередніх види ставок).

Види мита:

- Ввізне мито;

- Вивізне мито;

- Сезонне мито.

Ввізне мито встановлюється на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Ставки ввізного (імпортного) мита можуть бути двох видів: пільгові і повні. За пільговими ставками справляється мито по товарам та іншим предметам, що походять з країн, з якими Україною укладено угоди про вільну торгівлю та торгівельно-економічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму. До решти товарів та інших предметів застосовується повні (загальні) ставки мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

Пільги щодо ввізного мита встановлені для: дипломатичних, консульських представниці В Іноземних держав в частині предметів, призначених для офіційного користування; для міжнародних, міжурядових організацій; міжнародних неурядових організацій; для спільних підприємств тощо.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України за ставками, передбаченими єдиним митним тарифом України.

На окремі види товарів та інших предметів встановлюється сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більший чотирьох місяців ч моменту їх встановлення.

Для захисту економічних інтересів України і вітчизняних виробників при ввезенні та вивезенні товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита:

- спеціальне мито;

- антидемпінгове мито;

- компенсаційне мито.

Спеціальне мито застосовується при ввезенні товарів на митну територію України в таких обсягах або за таких умов, коли може бути заподіяна значна шкода національному товаровиробнику. Спеціальне мито також використовується як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси; як заходи у відповідь на дискримінаційні та недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угрупувань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів учасників зовнішньоекономічної діяльності, ущемляють інтереси України.



Рисунок

Антидемпінгове мито застосовується при ввезенні на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, внаслідок чого завдається шкода національному товаровиробнику. Антидемпінгове мито також застосовується у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни Інших експортерів подібних або конкуруючих товарів, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Компенсаційне мито застосовується при ввезенні на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику. Крім того даний вид мита застосовується при вивезенні за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Не обкладаються митом при перетинанні митного кордону України:

- транспортні засоби, що здійснюють перевезення вантажу;

- валюта, цінні папери;

- предмети, що ввозяться в Україну для офіційного і особистого користування;

- товари, які стали непридатними для користування при пошкодженні під час перетинання кордону;

- товарно-матеріальні цінності, що вносяться в якості внеску у статутні фонди підприємств з іноземними інвестиціями та ін.

Державне мито.

В доходи місцевих бюджетів надходить державне мито, яке для платників (юридичних та фізичних осіб) виступає як плата, що справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами. Державне мито справляється із позовних заяв, за вчинення нотаріальних дій, за реєстрацію актів громадянського стану, за видачу документів, віз, дозволів, за прописку, за операції з цінними паперами, за проведення аукціонів тощо.

Ставки державного мита можуть бути:

- в твердому розмірі (по відношенню до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян);

- пропорційні (у відсотках до певної суми);

- комбіновані (у відсотках до певної суми, але у визначених межах по відношенню до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).

Діючий порядок сплати державного мита передбачає значний перелік пільг, які мають яскраво виражену соціальну спрямованість. Так, звільняються від сплати державного мита інваліди Великої вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизан), які загинули або пропали безвісти і прирівняні до них особи, інваліди І і ІІ груп, громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, неповнолітні за видачу їм паспорта громадянина України та видачу свідоцтва про право на спадщину тощо. Від сплати державного мита звільняються позивачі - робітники та службовці за позовами про стягнення зарплати, з авторських прав, прав винаходу, відкриття; позивачі - за стягнення аліментів про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином та ін. Від сплати звільняються деякі установи та організації, такі як Національний банк України, Пенсійний фонд України, Фонд України соціального захисту інвалідів, Генеральна прокуратура, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, ряд доброчинних товариств і об'єднань та інші по окремим видам позовів, визначених діючим законодавством.

Плата за землю.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається в залежності від грошової оцінки земель. Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі (крім орендарів). За земельні ділянки, здані в оренду, справляється орендна плата. (Додаток 8).

Важливим елементом у механізмі стягнення плати за землю є те, що розмір її не залежить від результатів господарської діяльності на земельній ділянці.



Рисунок

Рисунок

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Всі землі діляться на землі сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення (населених пунктів). Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки окремо для ріллі, сіножатей, пасовищ та для багаторічних насаджень.

За земельні ділянки, які знаходяться в населених пунктах, земельний податок стягується по ставках в грошових одиницях за l кв. метр площі. Ставки диференційовані по групах населених пунктів в залежності від чисельності населення. Для міст обласного підпорядкування, Києва, Сімферополя, Севастополя, курортних міст при обчисленні податку за землю застосовуються збільшуючи коефіцієнти, встановлені діючим законодавством.

Від плати за землю звільняються:

- заповідники, національні природні парки, заказники, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, пам'ятки природи та садово-паркового мистецтва;

- вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та, професійно-технічних училищ:

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, бюджетні установи, спеціалізовані санаторії для реабілітації хворих, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади, підприємства, об'єднання та організації товариств сліпих і глухих, громадські організації інвалідів України та їх об'єднання;

- вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

- зареєстровані релігійні та благодійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю.

Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, за землі хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування, за землі кладовищ та ін. Для фізичних осіб пільги встановлені за земельні ділянки в межах визначених граничних норм для інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, для пенсіонерів, а також осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів.

Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є усі суб'єкти підприємницької діяльності, крім тих, які використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб; підприємства гідроенергетики та підприємства водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи. (Додаток №9)

Об'єктом обчислення плати є обсяг води, яку водоспоживачі використовують для власних потреб. Водокористувачам встановлюється ліміт використання води. Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів затверджуються Кабінетом Міністрів за поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки за погодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів. За понадлімітне використання водних ресурсів плата стягується у п'ятикратному розмірі.

Плата не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення, для протипожежних потреб, для зовнішнього благоустрою територій міст та населених пунктів; за підземну, морську воду та ін.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів.

Запроваджена з метою забезпечення раціональною і бережливого користування лісовими ресурсами, які є національним багатством країни. Верховна Рада України від імені держави розпоряджається лісами, крім того, вона делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним радам. Всі лісові ресурси поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. Всі інші лісові ресурси, не віднесені до державних належать до місцевих лісових ресурсів.

Платниками плати за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі. Об'єкт оподаткування - деревина лісових порід, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали, побічні лісові користування. Розмір плати встановлюється диференційовано в залежності від виду лісових ресурсів.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохід-них машин і механізмів.

Нормативи збору встановлюються окремо для кожного виду корисних копалин чи групи близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин. Нормативи можуть бути проіндексовані з урахуванням офіційного індексу інфляції.

В механізмі справляння збору передбачено застосування понижуючих коефіцієнтів з метою стимулювання більш ефективного використання родовищ (видобуток супутніх корисних копалин, залучення родовищ з виснаженими та важковидобувними запасами тощо). Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляється за видобуток:

- раніше погашених запасів корисних копалин, віднесених у процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;

- вуглеводневої сировини з нерентабельних свердловин з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населених пунктах нафтогазопромислових районів;

- підземних вод, які не використовуються в народному господарстві;

- корисних копалин для усунення їх шкідливої дії (підтоплення, засолення, виникнення зсувів) та забруднення надр.

Суми збору за виконані геологорозвідувальні роботи відносяться на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Збір в повному обсязі зараховується до державного бюджету і спрямовується на розвиток матеріально-сировинної бази.

Плата за користування надрами.

Плата за використання надр при видобуванні корисних копалин справляється за видобуті корисні копалини з метою раціонального і економного їх використання. Корисні копалини, так як і лісові ресурси, поділяються на дві групи: державного і місцевого значення. Об'єктом оподаткування платою є обсяг погашених балансових запасів корисних копалин.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин державного значення зараховується в розмірі 40 відсотків нарахованих сум до Державного бюджету України і 60 відсотків у місцеві бюджети. Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин місцевого значення зараховується до місцевих бюджетів.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, громадські, бюджетні та інші установи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують, працю найманих працівників сплачують збір - в розмірі 32% фактичних витрат на оплату праці працівників.

Для підприємств, організацій, установ, де працюють інваліди встановлена пільгова ставка збору в розмірі 4% в частині фактичних витрат на оплату праці інвалідів. Для підприємств всеукраїнських організацій інвалідів, де кількість інвалідів не менше 50% загальної чисельності працюючих збір визначається також за пільговою ставкою 4% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також приватні нотаріуси, адвокати, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу встановлена ставка збору в розмірі 32% оподатковуваного доходу; фізичні особи, які працюють на умовах контракту або згідно з цивільно-правовими договорами також сплачують збір у розмірі 37% сукупного оподатковуваного доходу.

Діючим законодавством передбачена сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування юридичними та фізичними особами, які здійснюють певні види операцій. Наприклад:

- купівля-продаж валюти оподатковується за ставкою 1% від суми операцій з купівлі-продажу валюти;

- торгівля ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння оподатковується за ставкою 5% вартості реалізованих виробів;

- відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомобілів якими забезпечуються інваліди та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом оподатковується за ставкою 3% вартості легкового автомобіля;

- суб'єкти підприємницької діяльності - виробники тютюнових виробів сплачують збір у розмірі 5% вартості тютюнових виробів;

- юридичні та фізичні особи, які купують нерухоме майно (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння оподатковується за ставкою 5% вартості реалізованих виробів;

- відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом оподатковується ставкою 3% вартості легкового автомобіля;

- суб'єкти підприємницької діяльності - виробники тютюнових виробів сплачують збір у розмірі 5% вартості тютюнових виробів;

- юридичні та фізичні особи, які купують нерухоме майно (крім державних підприємств і організацій за бюджетні кошти, а також громадян, які купують житло і перебувають у черзі на одержання житла або купують житло вперше) сплачують збір 1% від вартості нерухомого майна;

- підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються стільникового рухомого зв'язку сплачують збір в розмірі 6% вартості таких послуг.

Чинним законодавством визначено особливості оподаткування державних службовців і встановлені прогресивні ставки збору (від 1% до 5%) в залежності від розміру сукупного оподаткованого доходу.

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Платниками внесків є роботодавці та наймані працівники. Внески встановлюються у відсотках до суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплачу основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у т.ч. натуральній формі, які підлягають обкладанням прибутковим податком з громадян.

Для роботодавців внески встановлені у розмірі 2,9% суми оплати праці.

Для роботодавців - на підприємствах громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50% загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25% суми витрат на оплату праці, - окремо 0,7% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників - інвалідів та 2,9% суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників.