Державний кредит та державний борг

2.2 Основні форми державного кредиту України та принципи державного кредиту України

Класифікацію кредиту традиційно прийнято здійснювати за кількома базовими ознаками, до найважливіших з яких потрібно віднести категорії кредитора і позичальника, а також форму, в якій надається конкретна позика. Виходячи з цього, можна виділити наступні шість досить самостійних форм кредиту, кожна з яких в свою чергу розпадається на кілька різновидів по більш деталізованих класифікаційних параметрах.

ІЗ Банківський кредит. Одна з найбільш поширених форм кредитних відносин в економіці, об'єктом яких виступає процес передачі в позику безпосередньо грошових коштів. Надається виключно спеціалізованими кредитно-фінансовими організаціями, що мають ліцензію на здійснення подібних операцій від центрального банку. У ролі позичальника можуть виступати тільки юридичні особи, інструментом кредитних відносин є кредитний договір або кредитна угода. Прибуток за цією формою кредиту надходить у вигляді позикового процента або банківського процента, ставки якого визначається за угодою сторін з урахуванням її середньої норми на даний період і конкретних умов кредитування. Класифікується за рядом базових ознак. Терміни погашення.

Онкольні позики, що підлягають поверненню в фіксований термін після надходження офіційного повідомлення від кредитора. У цей час вони практично не використовуються не тільки в Росії, але й у більшості інших країн, оскільки вимагають відносно стабільних умов на ринку позикових капіталів і в економіці загалом.

Короткострокові позики, що надаються, як правило, на заповнення тимчасової нестачі власних оборотних коштів у позичальника. Сукупність подібних операцій утворює автономний сегмент ринку позикових капіталів - грошовий ринок. Середній термін погашення на цей вигляд кредиту звичайно не перевищує шести місяців. Найбільш активно застосовуються короткострокові позики на фондовому ринку, в торгівлі і сфері послуг, в режимі міжбанківського кредитування.

В сучасних вітчизняних умовах короткострокові кредити, що отримали однозначно домінуючий характер на ринку позикових капіталів, характеризується наступними відмітними ознаками:

більш короткими термінами, що звичайно не перевищують одного місяця;

ставкою процента, зворотно пропорційною терміну повернення позики;

обслуговуванням в основному сфери обігу, оскільки недоступні через ціни для структур виробничого характеру.

Середньострокові позики, що надаються на термін до одного року (у вітчизняних умовах - до трьох-шести місяців) за метою як виробничі, так і чисто комерційного характеру. Найбільше поширення отримали в аграрному секторі, а також при кредитуванні інноваційних процесів із середніми об'ємами необхідних інвестицій.

Довгострокові позики, що використовуються, як правило, в інвестиційних цілях. Як і середньострокові позики, вони обслуговують рух основних засобів, відрізняючись великими об'ємами кредитних ресурсів, що передаються. Застосовуються при кредитуванні реконструкції, технічного переозброєння, нового будівництва на підприємствах усіх сфер діяльності. Особливий розвиток отримали в капітальному будівництві, паливно-енергетичному комплексі, сировинних галузях економіки. Середній термін їх погашення звичайно від трьох до п'яти років, але може досягати 25 і більше років, особливо при отриманні відповідних фінансових гарантій з боку держави.

Спосіб погашення.

Позики, що погашаються одноразовим внеском (платежем) з боку позичальника. Традиційна форма повернення короткострокових позик, вельми функціональна з позиції юридичного оформлення, оскільки не вимагає використання механізму обчислення диференційованого процента.

Позики, що погашаються на виплату протягом всього терміну дії кредитного договору. Конкретні умови (порядок) повернення визначаються договором, в тому числі - в частині антиінфляційного захисту інтересів кредитора. Завжди використовуються при довгострокових позиках і, як правило, при середньострокових.

Спосіб стягнення позикового процента.

Позики, процент по яких виплачується в момент її загального погашення. Традиційна для ринкової економіки форма оплати короткострокових позик, що має найбільш функціональний з позиції простоти розрахунку характер.

Позики, процент по яких виплачується рівномірними внесками позичальника протягом всього терміну дії кредитного договору. Традиційна форма оплати середньо - і довгострокових позик, що має досить диференційований характер в залежності від домовленості сторін (наприклад, за довгостроковими позиками виплата процента може починатися як по завершенні першого року користування кредитом, так і через більш тривалий термін).

Позики, процент по яких утримується банком в момент безпосередньої видачі їх позичальнику. Для розвиненої ринкової економіки ця форма абсолютно нехарактерна і використовується лише лихварським капіталом. Через нестабільність економічної ситуації активно застосовувалася в період 1993 -1995 рр. багатьма російськими комерційними банками, особливо за надкороткостроковими (до п'яти робочих днів) позиками.

Наявність забезпечення.

Довірчі позики, єдиною формою забезпечення повернення яких с безпосередньо кредитний договір. В обмеженому об'ємі застосовуються деякими зарубіжними банками в процесі кредитування постійних клієнтів, що користуються їх повною довірою (підкріпленою можливістю безпосередньо контролювати поточний стан розрахункового рахунку позичальника). При середньо - і довгостроковому кредитуванні можуть використовуватися лише як винятки з обов'язковим страхуванням виданої позики, звичайно - за рахунок позичальника. У вітчизняній практиці застосовуються комерційними банками лише при кредитуванні власних установ.

Забезпечені позики як основний різновид сучасного банківського кредиту, що виражають один з його базових принципів. У ролі забезпечення може виступати будь-яке майно, що належить позичальнику на правах власності, частіше за все - нерухомість або цінні папери. При порушенні позичальником своїх зобов'язань це майно переходить у власність банку, який в процесі його реалізації відшкодовує понесені збитки. Розмір позики, що видається, як правило, менше середньо ринкової вартості запропонованого забезпечення і визначається угодою сторін. У вітчизняних умовах основна проблема при оформленні забезпечених кредитів - процедура оцінки вартості майна через недосконалість процесу формування іпотечного і фондового ринків.

Позики під фінансові гарантії третіх осіб, реальним вираженням яких служить юридично оформлене зобов'язання з боку гаранта відшкодувати фактично нанесений банку збиток при порушенні безпосереднім позичальником умов кредитного договору. У ролі фінансового гаранта можуть виступати юридичні особи, що користуються достатньою довірою з боку кредитора, а також органи державної влади будь-якого рівня. В умовах розвиненої ринкової економіки набули широкого поширення передусім у сфері довгострокового кредитування, у вітчизняній практиці до цього часу мають обмежене застосування через недостатню довіру з боку кредитних організацій не тільки до юридичних осіб, але й до державних органів, особливо муніципального та регіонального рівнів.

Цільове призначення.

Позики загального характеру, що використовуються позичальником на свій розсуд для задоволення будь-яких потреб у фінансових ресурсах. За сучасних умов мають обмежене застосування в сфері короткострокового кредитування, при середньо - і довгостроковому кредитуванні практично не використовуються.

Цільові позики, що передбачають необхідність для позичальника використати виділені банком ресурси виключно для рішення задач, визначених умовами кредитного договору (наприклад, розрахунку за товари, що придбаваються, виплати заробітної плати персоналу, капітального розвитку і т.п.). Порушення вказаних зобов'язань, як вже відмічалося в даному розділі, спричиняє за собою застосування до позичальника встановлених договором санкцій у формі дострокового відклику кредиту або збільшення процентної ставки.

Категорії потенційних позичальників.

Аграрні позики - один з найбільш поширених різновидів кредитних операцій, що визначили появу спеціалізованих кредитних організацій - агробанків. Характерною їх особливістю є чітко виражений сезонний характер, зумовлений специфікою сільськогосподарського виробництва. У цей час в Росії ці кредитні операції здійснюються, в основному, по лінії державного кредиту через надто важке фінансове становище більшості позичальників - традиційних для планової економіки аграрних структур, що практично не адаптуються до вимог ринкової економіки.

Комерційні позики, що надаються суб'єктам господарювання, які функціонують у сфері торгівлі і послуг. В основному вони мають терміновий характер, задовольняючи потреби в позикових ресурсах в частині, що не покривається комерційним кредитом. Складають основний об'єм кредитних операцій російських банків.

Позики посередникам на фондовій біржі, що надаються банками брокерським, маклерським та дилерським фірмам, що здійснюють операцій з купівлі-продажу цінних паперів. Характерна особливість цих позик в зарубіжній і російській практиці - початкова орієнтованість на обслуговування не інвестиційних, а ігрових (спекулятивних) операцій на фондовому ринку.

Іпотечні позики власникам нерухомості, що надаються як звичайними, так і спеціалізованими іпотечними банками. В сучасній зарубіжній практиці набули такого поширення, що в деяких джерелах виділяються як самостійна форма кредиту. У вітчизняних умовах почали набувати обмеженого поширення лише з 1994 р., що пов'язано з незавершеністю процесу приватизації і відсутністю законодавчих актів, що чітко визначають права власності на основні види нерухомості (передусім на землю).

Міжбанківські позики - одна з найбільш поширених форм господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка по міжбанківських кредитах є найважливішим фактором, що визначає облікову політику конкретного комерційного банку по інших видах позик, що видаються ним. Конкретна величина цієї ставки прямо залежить від центрального банку, що є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів. Відсутність ефективного планування таких операцій в серпні 1995 р. викликала кризу міжбанківських платежів, що охопила всю кредитну систему.

Комерційний кредит. Одна з перших форм кредитних відносин в економіці, що породила вексельний обіг і тим самим активно сприяла розвитку безготівкового грошового обороту, знаходить практичне вираження в фінансово-господарських відносинах між юридичними особами в формі реалізації продукції або послуг з відстрочкою платежу. Основна мета цієї форми кредиту - прискорення процесу реалізації товарів, а отже, отримання закладеного в них прибутку.

Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що виражає фінансові зобов'язання позичальника по відношенню до кредитора. Найбільше поширення отримали дві форми векселя - простий вексель, що містить пряме зобов'язання позичальника на виплату встановленої суми безпосередньо кредитору, і перекладний (тратта), що представляє письмовий наказ позичальнику з боку кредитора про виплату встановленої суми третії! особі або пред'явнику векселя. В сучасних умовах функції векселя часто приймає на себе стандартний договір між постачальником і споживачем, який регламентує порядок оплати продукції, що реалізовується на умовах комерційного кредиту. Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського: в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а будь-які юридичні особи, пов'язані з виробництвом або реалізацією товарів або послуг;

надається виключно в товарній формі;

позиковий капітал інтегрований з промисловим або торговельним, що в сучасних умовах знайшло практичне вираження в створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, що включають в себе підприємства різної спеціалізації і напрямів діяльності;

середня вартість комерційного кредиту завжди нижче середньої ставки банківського процента на даний період часу;

при юридичному оформленні операції між кредитором і позичальником плата за цей кредит включається в ціну товару, а не визначається спеціально, наприклад, через фіксований процент від базової суми.

У зарубіжній практиці комерційний кредит набув виключно широкого поширення. Наприклад, в Італії до 85% від суми операцій в оптовій торгівлі здійснюються на умовах комерційного кредиту, причому середній термін по ньому складає біля 60 днів, що істотно перевищує термін фактичної реалізації товарів безпосереднім споживачам. У Росії ця форма кредитування до останнього часу була обмежена сферою обігу. В інших галузях її поширенню об'єктивно перешкоджали такі чинники, як високі темпи інфляції, криза неплатежів, ненадійність партнерських зв'язків, недоліки конкретного права.

В сучасних умовах на практиці застосовуються в основному три різновиди комерційного кредиту:

кредит з фіксованим терміном погашення;

кредит з поверненням лише після фактичної реалізації позичальником поставлених на виплату товарів;

кредитування по відкритому рахунку, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення заборгованості по попередньому постачанню.

Споживчий кредит. Головна відмітна його ознака - цільова форма кредитування фізичних осіб. У ролі кредитора можуть виступати як спеціалізовані кредитні організації, так і будь-які юридичні особи, що здійснюють реалізацію товарів або послуг. У грошовій формі надається як банківська позика фізичній особі для придбання нерухомості, оплати лікування, що дорого коштує і т. п., в товарній - в процесі роздрібного продажу товарів з відстрочкою платежу. У Росії тільки набуває поширення, обмежено використовується при кредитуванні під заставу нерухомості (частіше за все - житла). У зарубіжній же практиці споживчий кредит охоплює всі верстви працездатного населення, в основному, через різні системи кредитних карток.

Державний кредит. Основна ознака цієї форми кредиту - неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів. Здійснюючи функції кредитора, держава через центральний банк проводить кредитування:

конкретних галузей або регіонів, що відчувають особливу потребу в фінансових ресурсах, якщо можливості бюджетного фінансування вже вичерпані, а позики комерційних банків не можуть бути залучені внаслідок дії чинників кон'юнктурного характеру;

комерційних банків в процесі аукціонного або прямого продажу кредитних ресурсів на ринку міжбанківських кредитів.

У ролі позичальника держава виступає в процесі розміщення державних позик або при здійсненні операцій на ринку державних короткострокових цінних паперів.

Основною формою кредитних відносин при державному кредиті є такі відносини, при яких держава виступає позичальником коштів.

Потрібно зазначити, що в умовах перехідного періоду він повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й як ефективний інструмент централізованого кредитного регулювання економіки.

Міжнародний кредит. Розглядається як сукупність кредитних відносин, що функціонують на міжнародному рівні, безпосередніми учасниками яких можуть виступати міжнаціональні фінансово-кредитні інститути (МВФ, МБРР та інш.), уряди відповідних держав і окремі юридичні особи, включаючи кредитні організації. У відносинах з участю держав загалом і міжнародних інститутів завжди виступає в грошовій формі, у зовнішньоторговельній діяльності - і в товарній (як різновид комерційного кредиту імпортеру). Класифікується за кількома базовими ознаками:

за характером кредитів - міждержавний, приватний;

за формою - державний, банківський, комерційний;

за місцем у системі зовнішньої торгівлі - кредитування експорту, кредитування імпорту.

Характерною ознакою міжнародного кредиту виступає його додаткова правова або економічна захищеність у формі приватного страхування і державних гарантій.

- Лихварський кредит. Специфічна форма кредиту. У зарубіжних джерелах розглядається лише в історичному плані, але в сучасних російських умовах набув певного поширення. Як сукупність кредитних відносин, для більшості країн в цей час має однозначно нелегальний характер, тобто прямо заборонений чинним законодавством. На практиці лихварський кредит реалізовується шляхом видачі позик фізичними особами, а також господарюючими суб'єктами, що не мають відповідної ліцензії від центрального банку. Характеризується надвисокими ставками позикового процента (до 120-180% по позиках, що видаються у конвертованій валюті) і часто кримінальними методами стягнення з неплатника. По мірі розвитку інфраструктури національної кредитної системи і забезпечення доступності кредитних ресурсів для всіх категорій потенційних позичальників лихварський кредит зникає з ринку позикових капіталів.

Основні принципи кредиту

Кредитні відносини в економіці базуються на певній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, яких суворо додержуються при практичній організації будь-якої операції на ринку позикових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в загальнодержавному і міжнародному кредитному законодавствах.

Поворотність кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок її кредитної організації (або іншого кредитора), що забезпечує поновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності. У вітчизняній практиці кредитування в умовах централізованої планової економіки існувало неофіційне поняття «безповоротна позика». Ця форма кредитування мала досить широке розповсюдження, особливо в аграрному секторі, і виражалася в наданні державними кредитними установами позик, повернення яких спочатку не планувалося через кризове фінансове становище позичальника. За своєю економічною суттю, безповоротні позики були швидше додатковою формою бюджетних субсидій, здійснюваних через посередництво державного банку, що традиційно ускладнювало кредитне планування і вело до постійної фальсифікації витратної частини бюджету. В умовах ринкової економіки поняття безповоротної позики таке ж неприпустиме, як, наприклад, поняття «планово-збиткове приватне підприємство».

Принцип терміновості кредиту відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або документі, що його замінює. Порушення вказаної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення процента, що стягується, а при подальшій відстрочці (в нашій країні - понад трьох місяців) - пред'явлення фінансових вимог в судовому порядку. Частковим виключенням з цього правила є так звані онкольні позики, термін погашення яких у кредитному договорі спочатку не визначається. Ці позики, досить поширені на XIX - початку XX ст. (наприклад, в аграрному комплексі США), в сучасних умовах практично не застосовуються, передусім через складності, що створюються ними в процесі кредитного планування. Крім того, договір про онкольну позику, не визначаючи фіксований термін її погашення, чітко встановлює час, що є в розпорядженні позичальника з моменту отримання ним повідомлення банку про повернення отриманих раніше коштів, що в якійсь мірі забезпечує дотримання принципу, що розглядається.

Платність кредиту. Позиковий процент. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Економічна суть плати за кредит відбивається в фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичне вираження принципу, що розглядається, знаходить в процесі встановлення величини банківського процента, що виконує три основні функції:

перерозподіл частки прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;

регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позикових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;

на кризових етапах розвитку економіки - антиінфляційний захист грошових накопичень клієнтів банку.

Ставка (або норма) позикового процента, що визначається як відношення суми річного прибутку, отриманого на позиковий капітал, до суми наданого кредиту, виступає як ціна кредитних ресурсів.

Підтверджуючи роль кредиту як одного з товарів, що пропонуються на спеціалізованому ринку, платність кредиту стимулює позичальника до його найбільш продуктивного використання. Саме ця стимулююча функція не в повній мірі використовувалася в умовах планової економіки, коли значна частина кредитних ресурсів надавалася державними банківськими установами за мінімальну плату (1,5 - 5% річних) або на безпроцентній основі.

Принципово відрізняючись від традиційного механізму ціноутворення на інші види товарів, визначальним елементом якого виступають суспільно необхідні витрати праці на їх виробництво, ціна кредиту відображає загальне співвідношення попиту і пропозиції на ринку позикових капіталів і залежить від цілого ряду чинників, в тому числі чисто кон'юнктурного характеру:

циклічності розвитку ринкової економіки (на стадії спаду позиковий процент, як правило, збільшується, на стадії швидкого підйому знижується);

темпів інфляційного процесу (які на практиці навіть дещо відстають від темпів підвищення позикового процента);

ефективність державного кредитного регулювання, здійснюваного через облікову політику центрального банку в процесі кредитування ним комерційних банків;

ситуації на міжнародному кредитному ринку (наприклад, політика дорожчання кредиту, що проводилася США в 80-х рр., обумовила залучення зарубіжного капіталу в американські банки, що відбилося на стані відповідних національних ринків);

динаміки грошових накопичень фізичних та юридичних осіб (при тенденції до їх скорочення позиковий процент, як правило, збільшується);

динаміки виробництва та обігу, визначальної потреби в кредитних ресурсах відповідних категорій потенційних позичальників;

сезонність виробництва (наприклад, в Росії ставки позикового процента традиційно підвищується в серпні-вересні, що пов'язано з необхідністю надання аграрних кредитів і кредитів для завезення товарів на Крайню Північ);

співвідношення між розмірами кредитів, що надаються державою, та її заборгованістю (позиковий процент стабільно зростає при збільшенні внутрішнього державного боргу).

Забезпеченість кредиту. Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний в період загальної економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.

Цільовий характер кредиту. Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики, що видається, а також в процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати основою для дострокового відклику кредиту або введення штрафного (підвищеного) позикового процента.

Диференційований характер кредиту. Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від централізованої політики підтримки, що проводиться державою окремих галузей або сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу і т.д.).

Місце і роль кредиту в економічній системі суспільства визначаються передусім функціями, що виконуються ним, як загального, так і селективного характеру. Необхідно зазначити, що функції, що розглядаються нижче, відносяться до кредиту загалом як до економічної категорії і можуть не завжди співпадати з функціями конкретних кредитних організацій, діяльність яких часто визначається поточними чинниками кон'юнктурного характеру.

Перерозподілиш функція. В умовах ринкової економіки ринок позикових капіталів виступає як своєрідний насос, що відкачує тимчасово вільні фінансові ресурси з одних сфер господарської діяльності і направляє їх в інші, що забезпечують, зокрема, більш високий прибуток. Орієнтуючись на диференційований її рівень в різних галузях або регіонах, кредит виступає в ролі стихійного макро регулятора економіки, забезпечуючи задоволення потреб об'єктів прикладення капіталу, що динамічно розвиваються, в додаткових фінансових ресурсах..

Економія витрат обігу. Практична реалізація цієї функції безпосередньо витікає з економічної суті кредиту, джерелом якого виступають в тому числі фінансові ресурси, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торговельного капіталів. Тимчасовий розрив між надходженням і витрачанням грошових коштів суб'єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, але й нестачу фінансових ресурсів. Саме тому таке широке поширення отримали позики на заповнення тимчасової нестачі власних оборотних коштів, що використовуються практично всіма категоріями позичальників і забезпечують істотне прискорення оборотності капіталу, а отже, і економію загальних витрат обігу.

Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Реальну допомогу в розв'язанні цієї задачі надають позикові кошти, що дозволяють істотно розширити масштаб виробництва (або іншої господарської операції) і, таким чином, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням необхідності виділення частини її для розрахунку з кредитором залучення кредитних ресурсів більш виправдане, ніж орієнтація виключно на власні кошти. Слідує, однак, зазначити, що на стадії економічного спаду (і тим більше в умовах переходу до ринкової економіки) дорожнеча цих ресурсів не дозволяє активно використати їх для вирішення задачі прискорення концентрації капіталу в більшості сфер господарської діяльності. Проте, функція, що розглядається, навіть у вітчизняних умовах забезпечила певний позитивний ефект, дозволивши істотно прискорити процес забезпечення фінансовими ресурсами відсутніх або нерозвинених в період планової економіки сфер діяльності.

Обслуговування товарообороту. У процесі реалізації цієї функції кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але й грошового обігу, витісняючи з нього, зокрема, готівку. Вводячи в сферу грошового обігу такі інструменти, як векселі, чеки, кредитні картки і т.п., він забезпечує заміну готівкових розрахунків безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найбільш активну роль в рішенні цієї задачі грає комерційний кредит як необхідний елемент сучасних відносин товарообміну.

Прискорення науково-технічного прогресу. У післявоєнні роки науково-технічний прогрес став визначальним чинником економічного розвитку будь-якої держави і окремого суб'єкта господарювання. Найбільш наочно роль кредиту в його прискоренні може бути відстежена на прикладі процесу фінансування діяльності науково-технічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж в інших галузях, тимчасовий розрив між первинним вкладенням капіталу і реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових центрів (за винятком тих, що знаходяться на бюджетному фінансуванні) немислиме без використання кредитних ресурсів. Також необхідний кредит і для здійснення інноваційних процесів у формі безпосереднього впровадження у виробництво наукових розробок і технологій, витрати на які спочатку фінансуються підприємствами, в тому числі і за рахунок цільових середньо - і довгострокових позик банку.

Розділ ІІІ. Державний борг України

3.1 Особливості та пріоритети боргової політики України

В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростанням обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу. На сьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. Від характеру рішення боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність України, стан її валютних резервів, а отже стабільність національної валюти, рівень процентних ставок, інвестиційний клімат, характер поводження всіх сегментів вітчизняного фінансового ринку.

З врахуванням дослідження стану та динаміки зовнішнього державного боргу України встановлено, що зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію в державі в перші роки її незалежності, відбулося динамічне зростання зовнішнього державного боргу. Так, з 1992 по 1996 рр. державний борг України зріс з 3,3 млрд. дол. США до 10,4 млрд. дол. США. Причому, якщо внутрішній борг за даний період зріс лише на 69 %, то зовнішній державний борг - на 2100 %.Таке зростання зовнішньої складової державного боргу України пояснюється, перш за все, відсутністю внутрішніх ресурсів для здійснення державних запозичень. Основними причинами, що призвели до швидкого зростання зовнішнього боргу України у 1992-1996 рр., є такі: хронічний бюджетний дефіцит, структурна деформація економіки, від'ємне сальдо платіжного балансу, низький рівень інвестиційної та інноваційної активності, що, в кінцевому результаті, визначило нестачу власних ресурсів для потреб економічного зростання. Максимального свого значення державний борг України та його зовнішня складова досягли в 1999 році. У наступні роки його динаміка стабілізувалася, чому сприяли зміни у борговій політиці держави.

Сьогодні у структурі державного боргу істотно переважає зовнішня заборгованість. Так, за 1996-2006 рр. частка зовнішнього державного боргу у загальному обсязі державного боргу України становила не менше 70%. Аналіз відносних показників зовнішнього державного боргу України за 1996-2006 рр. показав, що деякі показники зовнішньої державної заборгованості найбільш наблизилися до критичних меж на початку 2000 р. Але протягом 2000--2006 рр. вдалося покращити боргову ситуацію в країні, стабілізувати темпи зростання зовнішнього державного боргу та поліпшити рівень всіх боргових показників порівняно з 1999 р. Це було пов'язано із загальним покращенням економічної та фінансової ситуації в країні.

Україна належить до країн із рівнем заборгованості на душу населення, нижчим за середній. Зокрема, у 2005 р. цей показник у Швеції становив 7300 дол. США, в Німеччині - 4000, у Нідерландах - 3170, у США - 2750, у Мексиці - 1550, у Польщі - 1250, у Російській Федерації - 850, в Україні - 217 відповідно. Середньосвітова величина складає близько 600 дол. США.

На кінець 2006 р. найвагомішими складовими зовнішнього державного боргу України виступали заборгованість міжнародним фінансовим організаціям (35 %), заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління (21 %), заборгованість перед іноземними комерційними банками (5 %), заборгованість за облігаціями зовнішньої державної позики (39 %). Найбільшим кредитором України є Світовий банк: сума боргу складає 2372,6 млн. дол., 262,5 млн. дол. Україна заборгувала ЕБРР. У розрізі валют погашення переважна частина державного боргу деномінована в доларах США -- 63 %. За ознакою умовності основна частина зовнішньої заборгованості припадає на прямий борг, який становив на кінець 2006 р. 76 %, а гарантований зовнішній борг - 24 %. За типом відсоткової ставки у структурі державного боргу переважає заборгованість, з якої сплата процентів здійснюється за фіксованими ставками -- 87 %.

Протягом 2007 року Україна планує здійснити зовнішніх запозичень на суму понад 1.5 млрд. дол., з них близько 60% кредити від міжнародних фінансових організацій, інші - виторг від продажу чергової серії єврооблігацій. На зовнішній борг припадає 76% загальної суми боргу. Державний борг у 2007 році збільшиться на 943 млн. дол. Заплановано здійснити нові запозичення на 2280 млн. дол., а старі погасити лише на 1304 млн. дол.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України. Механізм управління зовнішнім державним боргом України включає три основні етапи: мобілізацію зовнішніх фінансових ресурсів; використання залучених коштів; погашення та обслуговування державного боргу.

Для України вкрай необхідною є розробка стратегії зовнішніх запозичень. Здійснення ефективного управління зовнішнім державним боргом України передбачає розробку концепції такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься не з позиції боргового тягаря на національну економіку, а як інструмент в механізмі забезпечення економічного зростання країни.

Можна запропонувати напрямки вдосконалення механізму управління зовнішнім державним боргом України, що зводяться до наступних:

- для збереження економічної безпеки держави, при виборі боргового джерела пріоритет повинен надаватися внутрішнім запозиченням;

- пріоритетним завданням управління структурою державного боргу є зменшення частки заборгованості, яку необхідно погасити в короткостроковому періоді; для чого пропонується здійснити рефінансування державного боргу за рахунок нових запозичень на більш прийнятних відсоткових умовах, що дозволить пролонгувати частину української заборгованості, скоротивши боргове навантаження на бюджет у короткостроковій перспективі;

- встановлення твердого контролю над часткою кредитів із плаваючою процентною ставкою, а також кредитів, залучених на термін до одного року в загальному обсязі зовнішнього боргового портфеля та встановлення лімітів за даними показникам;

- використання “свопових” операцій - операцій типу “борги в обмін на власність (акції)” та інші.

Виходячи з вищезазначеного, формування і обслуговування ринку державних запозичень повинне базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему.

3.2 Проблеми управління державним боргом України

Трансформаційні перетворення в Україні, зумовлені необхідністю радикальної реформи економіки, розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв, тою чи іншою мірою, посилився в процесі становлення перехідного типу організації суспільства. Відсутність як внутрішньої і зовнішньої, так і інституціональної рівноваги макросистеми, що проявляється у дефіциті бюджету та платіжного балансу, спричинює швидкий розвиток державного боргу.

Проблема державного боргу вважається досить дослідженою у західній літературі. Значної уваги дослідженню державного боргу та наслідків його існування приділяли Р. Барро, Дж. Бьюкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах сучасних українських та російських економістів зокрема В. Андрущенко, В. Федосов. Вивченню особливостей макроекономічного середовища трансформації, в якому розвивається державний борг, а також проблемі державної заборгованості у перехідний період приділили увагу Т. Вахненко, Є. Гайдар, О. Заруба, З. Луцишин, В. Лисицький. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державного боргу в контексті національної безпеки міститься у працях О. Барановського.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при розробці нормативної частини теоретико-концептуальних засад боргової політики у перехідний період, визначенні цілей управління державним боргом у сучасних умовах і на перспективу. Аналітичні положення можуть бути використані в процесі прийняття рішень щодо управління державним боргом та макроекономічної координації, зокрема, щодо фіскальної, грошово-кредитної та валютної політики.

Незважаючи на швидкі темпи акумуляції державного боргу за ринкової трансформації в Україні (та в інших трансформаційних економіках), його обсяги є незначними згідно світових стандартів оцінки обтяжливості ним країни, а макроекономічна позиція державного боргу вважається відносно врівноваженою. При цьому, на сьогодні борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. І, як наслідок, дуже важливим є питання теоретичного дослідження проблем формування та управління державним боргом з метою усунення диспропорцій та незбалансованості політики управління державним боргом.

Метою дослідження є вдосконалення теоретичної бази проблеми державного боргу за ринкової трансформації, загальних підходів до аналізу закономірностей його розвитку у перехідній економіці та практичних рекомендацій щодо вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання.

Методологічною базою дослідження є теорії державного боргу, ринкової економіки, макроекономіки, ринкової трансформації, економіки добробуту, публікації вітчизняних і зарубіжних вчених з питань державного боргу й розвитку трансформаційної економіки. Як методичний підхід застосовано системний аналіз.

В залежності від резистентності кредитора відрізняють зовнішні та внутрішні запозичення. Крім того, державні запозичення відрізняються за своєю структурою в залежності від терміну запозичення (довго-, середньо- та короткострокові), валюти (гривня, або іноземна валюта (долар США, евро, японська єна) та ін.

Для забезпечення належного рівня боргової безпеки держави вкрай необхідно домагатися покращання управління її внутрішньою та зовнішньою заборгованістю.

Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням такої важливої складової усієї фінансової політики України, як політика державних запозичень (боргова політика). Остання у свою чергу повинна акумулювати в собі розробку і реалізацію таких взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, як:

? стратегія державних зовнішніх і внутрішніх запозичень;

? встановлення ліміту державного боргу в цілому, а також внутрішнього та зовнішнього, зокрема;

? визначення тривалості боргового циклу на основі раціоналізації управління динамікою сукупного, внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

? вибір найбільш прийнятних у конкретний відрізок часу форм фінансування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень (урядові, банківські чи комерційні кредити, державні цінні папери), ступеня концентрації боргових зобов'язань України по окремих кредиторах (міжнародні фінансові організації, уряди зарубіжних країн, іноземні приватні кредитори, вітчизняні юридичні та фізичні особи), рівня диверсифікації запозичень за валютним складом (спеціальні права запозичення (СПЗ), долар США, євро тощо) з урахування ефективного розподілу пов'язаних з цим інвестиційних ризиків;

? розгляд питання щодо можливості (або неможливості) капіталізації частини державного боргу (з відповідною пропозицією кредиторам погашення певної частки боргу державною власністю);

? заходи щодо здешевлення державних запозичень і зниження ризику їх обслуговування (при визначенні вартості обслуговування кредитів слід враховувати оцінку можливого зниження потенційного рівня та погіршання умов

? обставини, боргова політика держави може носити агресивний чи обмежувальний характер, а також зводитися до помірного нарощування державного боргу.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки іноземного капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи з зовнішніми платежами. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного зовнішнього боргу.

Однією з головних характеристик є співвідношення суми державного зовнішнього боргу до ВВП (критичний рівень: 80 - 100 %).

Для характеристики ліквідної позиції економіки країни широко використовується співвідношення планованих платежів з обслуговування боргу до експорту. Цей показник дає оцінку платоспроможності на найближчу перспективу (критичний рівень: 20 - 25 %).

Для оцінки довгострокової платоспроможності часто використовується співвідношення дисконтованої вартості боргу до експорту (критичний рівень: 200-250 %).

Для виміру навантаження на бюджет використовується співвідношення запланованих платежів з обслуговування боргу до суми бюджетних доходів, критичним рівнем для цього встановлено діапазон 25-30%.

Країни з високими темпами росту експорту мають можливість підтримувати відносно більш високий рівень боргу по відношенню до експорту та виробництва. Однак, ці країни стають уразливими до макроекономічних шоків: відсоткові ставки по зовнішнім позикам можуть різко підвищитись внаслідок економічних умов в країнах-кредиторах або ж кредитори можуть вирішити, що вони з будь-яких причин не бажають більше підтримувати колишній рівень кредитування.

В зв'язку з цим, необхідно підкреслити декілька важливих моментів:

? по-перше, економічне зростання - це головна умова збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом'якшення жорстких кредитних лімітів, встановлених ними для країни-позичальника;

? по-друге, висока норма інвестицій - необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток по інвестиціях повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позикові ресурси, які інвестуються нерозумно, являють собою більшу безпеку, ніж повна відсутність зовнішніх позик;

? по-третє, зовнішній борг може рости швидше, ніж експорт лише на протязі визначеного часу і тільки в тому випадку, коли борг по відношенню до експорту невеликий.

При цьому існують наступні основні негативні прояви державного боргу:

1. Державне запозичення у довгостроковій перспективі може призвести до зменшення споживання внаслідок падіння інвестицій в основні виробничі фонди, хоч на короткому проміжку часу державні позики підвищують споживання, що зумовлюється нижчим рівнем оподаткування.

2. Розширення запозичення державою призводить до зростання процентних ставок на ринку державних цінних паперів, що впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку. Зростання внутрішньої ставки позичкового проценту по відношенню до зовнішньої стимулює притік іноземного капіталу і стає причиною ревальвації національної валюти, внаслідок чого чистий експорт країни падає.

3. При перевищенні певної критичної величини позика підвищує рівень оподаткування внаслідок стрімкого зростання процентів за державним боргом.

4. Обслуговування зовнішнього боргу вимагає передачі частини вартості національного продукту у власність інших країн. Якщо приріст зовнішньої заборгованості викликає процентні виплати, які перевищують здатність залучених ресурсів виробляти ці виплати, то частина національних ресурсів має бути вилучена із споживання та нагромадження і передана кредиторам.

Для покращення управління державним боргом України, необхідно вирішити такі питання:

? вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

? встановленню нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

? створенню механізмів погашення державного боргу, що виник у зв'язку вступом у силу зобов'язань Кабінету Міністрів України щодо державних гарантій перед кредиторами;

? створенню сучасної інституції з управління державним боргом - Агентства з управління державним боргом;

? створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створенню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

? сприянню розвиткові ринку державних цінних паперів;

? встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу дослідити проблему державного боргу у системному зв'язку з макроекономічним середовищем ринкової трансформації:

? систематизовано основні причини та виявлено закономірності розвитку державного боргу України в процесі ринкових перетворень.

? проаналізовано вплив державних запозичень на розвиток грошового, реального, зовнішнього, бюджетного секторів української економіки. Виділено індикатори, які дають змогу оцінити глибину несприятливих впливів державних запозичень на грошовий сектор та на спрямування грошової пропозиції

? розглянуто макроекономічну позицію державного боргу

Враховуючи вищесказане та спираючись на окреслені напрями вдосконалення боргової політики в системі макрорегулювання вважаємо, що:

? у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення масштабних реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестиційної активності;

? у довгостроковому періоді, коли утвориться більш ринкове мікросередовище, фінансові ринки висловлять довіру до реформ, а видатки бюджету будуть більш транспарентними, система дефіцитного фінансування має забезпечити інвестиційне підкріплення всебічної структурної перебудови та мікроекономічної реструктуризації. Інституціональним механізмом цього має виступити створення бюджету розвитку, функціонування якого має підпорядковуватись критеріям становлення постіндустріального типу виробничо-господарських систем.

Подальші теоретичні дослідження боргової політики України мають проводитися у напрямку вивчення особливостей становлення боргової політики України у довгостроковому та короткостроковому періодах.

Державний та гарантований державою борг України за станом на 29.02.2008 (за ознакою умовності)

тис.одиниць

	дол.США	грн.	%
Загальна сума державного та гарантованого державою боргу	17 833 471,39	90 059 030,61	100,00%
Державний борг	14 429 839,95	72 870 691,78	80,91%
Внутрішній борг	3 462 056,84	17 483 387,09	19,41%
1. Заборгованість перед юридичними особами	1 747 240,87	8 823 566,42	9,80%
ОВДП (5 - річні)	649 174,34	3 278 330,42	3,64%
ОВДП (4 - річні)	86 891,09	438 800,00	0,49%
ОВДП (3 - річні)	638 351,68	3 223 676,00	3,58%
ОВДП (2 - річні)	114 011,88	575 760,00	0,64%
ОВДП (18 - місячні)	258 811,88	1 307 000,00	1,45%
2. Заборгованість перед банківськими установами	1 714 815,97	8 659 820,67	9,62%
Національний банк України	1 714 815,97	8 659 820,67	9,62%
Зовнішній борг	10 967 783,11	55 387 304,69	61,50%
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку	2 759 803,93	13 937 009,85	15,48%
Європейське Співтовариство	43 850,90	221 447,05	0,25%
Європейський банк реконструкції та розвитку	218 156,05	1 101 688,07	1,22%
Світовий Банк	2 497 796,98	12 613 874,73	14,01%
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління	1 945 969,22	9 827 144,55	10,91%
Італія	69 337,62	350 154,99	0,39%
Німеччина	335 977,33	1 696 685,49	1,88%
Росія	1 290 105,86	6 515 034,59	7,23%
США	154 359,30	779 514,48	0,87%
Франція	19 114,86	96 530,05	0,11%
Японія	77 074,25	389 224,95	0,43%
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками	77,31	390,43	0,00%
Chase Manhattan Bank Luxemburg S.A.	77,31	390,43	0,00%
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	6 261 932,65	31 622 759,86	35,11%
ОЗДП 2003 року	1 000 000,00	5 050 000,00	5,61%
ОЗДП 2004 року	1 100 000,00	5 555 000,00	6,17%
ОЗДП 2005 року	907 260,00	4 581 663,00	5,09%
ОЗДП 2006 року	2 054 672,65	10 376 096,86	11,52%
ОЗДП 2007 року	1 200 000,00	6 060 000,00	6,73%
Гарантований борг	3 403 631,44	17 188 338,83	19,09%
Внутрішній борг	198 211,14	1 000 966,25	1,11%
1. Заборгованість перед юридичними особами	198 022,10	1 000 011,60	1,11%
Державні цінні папери	2,30	11,60	0,00%
ОДІУ (5 - річні)	198 019,80	1 000 000,00	1,11%
2. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	189,04	954,65	0,00%
Інші кредитори	189,04	954,65	0,00%
Зовнішній борг	3 205 420,30	16 187 372,58	17,97%
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку	677 822,91	3 423 005,70	3,80%
Європейське співтоватиство з атомної енергії	58 971,90	297 808,10	0,33%
Європейський банк реконструкції та розвитку	137 440,02	694 072,12	0,77%
Міжнародний Валютний Фонд	427 967,38	2 161 235,26	2,40%
Світовий Банк	53 443,61	269 890,22	0,30%
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління	11 426,27	57 702,69	0,06%
Німеччина	11 426,27	57 702,69	0,06%
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками	1 758 671,12	8 881 289,18	9,86%
Сitibank, N.A. London	423 216,58	2 137 243,73	2,37%
Deutsche Bank A.G. London	405 454,54	2 047 545,45	2,27%
Моrgan Stanley Bank International Limited	930 000,00	4 696 500,00	5,21%
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	757 500,00	3 825 375,01	4,25%
Colvis Finanse Limited	107 500,00	542 875,00	0,60%
Сredit Suisse First Boston International	150 000,00	757 500,00	0,84%
Маglin Capital Limited	500 000,00	2 525 000,01	2,80%

Державний та гарантований державою борг України за поточний рік

тис.грн.

	31.12.2007	31.01.2008	29.02.2008
Загальна сума державного та гарантованого державою боргу	88 744 741,81	88 377 735,41	90 059 030,61
Державний борг	71 294 278,30	71 080 733,22	72 870 691,78
Внутрішній борг	17 806 386,34	17 426 047,34	17 483 387,09
1. Заборгованість перед юридичними особами	9 146 565,67	8 766 226,67

Подобные документы

• Державний кредит та державний борг

  Призначення, класифікація, принципи і джерела формування державного кредиту. Структура і форми державного боргу, аналіз його стану в Україні. Характер запозичення і використання запозичених коштів. Проблеми боргової політики України і шляхи їх вирішення.
  
  курсовая работа [545,3 K], добавлен 01.12.2012
  

• Поняття, функції та види державного кредиту

  Державний кредит як сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта. Основні форми внутрішнього державного кредиту, форми випуску державних позик. Особливості обслуговування і погашення державного боргу.
  
  реферат [20,7 K], добавлен 11.05.2010
  

• Правові основи державного кредиту

  Поняття, функції та форми державного внутрішнього кредиту. Правовідносини України з іноземними державами і міжнародними фінансово-кредитними організаціями в галузі державного кредиту. Нормативно-правове забезпечення відносин в галузі державного кредиту.
  
  реферат [15,1 K], добавлен 22.01.2009
  

• Державний кредит

  Державний кредит як складова фінансової системи держави та метод мобілізації державою додаткових грошових коштів. Відображення державного кредиту у сумах державного боргу перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Зв'язок з державним дефіцитом.
  
  реферат [13,2 K], добавлен 23.02.2009
  

• Державний кредит і його роль у формуванні фінансових ресурсів держави

  Сутність і касифікація форм державного кредиту - специфічного елементу державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів, кредитора або гаранта повернення коштів. Аналіз дефіциту Державного бюджету України та розміру державного боргу.
  
  курсовая работа [338,2 K], добавлен 17.10.2011
  

• Державний кредит та проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу

  Призначення державного кредиту. Державний борг та його види. Проблеми внутрішнього боргу. Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень. Управління державним боргом.
  
  курсовая работа [55,3 K], добавлен 08.05.2011
  

• Державний кредит та його роль в стабілізації економік держав

  Економічна природа і класифікація форм державного кредиту. Аналіз показників зовнішнього і внутрішнього кредиту України за 2009-2010 рр. Кредитування приватного сектору економіки. Проблеми управління та міжнародний досвід врегулювання державного кредиту.
  
  курсовая работа [903,8 K], добавлен 12.11.2014
  

• Видатки бюджету на обслуговування державного боргу

  Динаміка державного боргу країни за останні 5 років. Відношення державного та гарантованого державою боргу України до валового внутрішнього продукту. Особливості державного кредиту. Казначейське зобов’язання та вексель. Класифікація державного боргу.
  
  презентация [7,0 M], добавлен 10.02.2014
  

• Державний борг України

  Загальна характеристика державного боргу, його економічна сутність та види. Державний борг України на сьогодняшній день та прогнози на майбутнє. Особливості нормативного регулювання державного боргу в Україні. Аналіз загального обсягу державного боргу.
  
  реферат [22,7 K], добавлен 04.12.2010
  

• Державний борг

  Теоретичні аспекти проблеми державного боргу, його вплив на економіку держави та види. Принципи та методи управління державним боргом. Характеристика державного боргу в Україні. Структура та динаміка державного боргу. Аналіз реструктуризації боргу.
  
  курсовая работа [684,9 K], добавлен 11.06.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам