Роль податку на прибуток у розвитку сучасного бізнесу

По-друге, потрібно налаштувати механізм оподаткування прибутку таким чином, щоб він за інших рівних умов був по можливості нейтральним і привносив якнайменше небажаних перекручувань, і насамперед стосовно впливу на рішення інвесторів. Для цього необхідно удосконалити оподаткування прибутку, що розподіляється на дивіденди.

По-третє, такий механізм повинен бути більш економічно і фіскально ефективним. Іншими словами, потрібно зробити так, щоб податкове регулювання, засноване на комплексі стимулів, спеціально створених і вбудованих у механізм дії податку, досягало намічених цілей з мінімальними втратами для бюджету. У цьому контексті принципове значення має розгляд доцільності й ефективності застосування пільг з податку на прибуток, а також обґрунтування основних напрямів реалізації політики пільгування.

Оподаткування прибутку підприємства від звичайної діяльності на сьогоднішній день здійснюється за ставкою 25%. До 2004 року прибуток підприємства оподатковувався за ставкою 30%.

В Україні активно обговорюється проблема високого податкового тиску. Податковий тягар, визначений відповідно до законодавчо визначених механізмів нарахування окремих податків і зборів, в 2004 р. становив:

- на середньостатистичне підприємство - 31,5% до валової доданої вартості;

- на законослухняне підприємство, що сплачує внески до соціальних фондів за найвищою ставкою - 50,6%, має рентабельність вище середньої по промисловості, працює лише на внутрішньому ринку (підприємства, що експортують продукцію, несуть менше податкове навантаження), - до 50-60% доданої вартості (в залежності від галузі).

Вищезазначене дозволяє зробити висновки, що в Україні недоречно говорити про надзвичайно високе податкове навантаження, оскільки воно не виходить за межі середніх показників по розвинутих країнах, а то й знаходиться на значно нижчому рівні.

Проте поряд з аналізованими цифрами в Україні існують наступні якісні проблеми з оподаткування прибутку, основними з яких на мою думку є наступні:

1) Нормативно-правова база оподаткування в Україні залишається доволі неоднорідною, а окремі законодавчі норми - недостатньо узгодженими, а інколи й суперечливими. Крім законів, питання оподаткування й досі регулюються декретами Кабінету міністрів України, указами Президента України. Така строкатість правової бази може бути виправданою на початкових етапах формування податкової системи, однак не є прийнятною на даному етапі.

2) Податкове законодавство характеризується високим ступенем нестабільності. Нестабільність законодавства ускладнює роботу щодо забезпечення виконання податкових зобов'язань не лише органів стягнення, а й платників податків. Крім того, часті зміни в податковому законодавстві негативно позначаються на діяльності підприємницьких структур, а також знижують привабливість національної економіки для іноземних інвесторів, у тому числі через обмежені можливості щодо формування їх власної фінансової політики у середньостроковому періоді.

3) Похідною можна вважати проблему наявності у податковому законодавстві низки норм неоднозначного тлумачення. Неточність формулювань призводить до нарощування кількості підзаконних актів, податкових роз'яснень, а також посилення навантаження на судову систему у зв'язку із зростанням кількості позовів щодо порушень податкового законодавства.

4) Незважаючи на суттєве просування на шляху наближення податкового законодавства в Україні до вимог ЄС, не всі проблеми вирішено.

Крім зазначених недоліків, що характеризують власне оподаткування в Україні, можна виділити недоліки системного характеру, породжені низкою чинників які лежать не стільки в межах податкової системи, скільки за її межами. Серед них:

1) Податкова заборгованість платників перед бюджетними та державними позабюджетними фондами. Ця проблема породжена низкою причин, зокрема: відсутністю ефективних механізмів, що забезпечують відповідальність суб'єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов'язань; практикою щодо списання та реструктуризації державою податкової заборгованості підприємств перед бюджетом, проведення масових бюджетних взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків, сприяють укоріненню у суспільній свідомості зневажливого ставлення до податкових зобов'язань; базовими проблемами галузей-виробників “універсальних товарів”, які є найбільшими боржниками бюджету.

2) Широкомасштабне ухилення від оподаткування. Традиційно вважається, що проблема ухилення від сплати податків породжена передусім, високим податковим тиском на економіку. Ця залежність, однак, не підтверджується статистичними даними. За оцінками експертів, цей показник в Україні складає до 30% від ВВП.

В Україні на масштаби ухилення від податків впливають не стільки розміри податкових ставок, скільки викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок нерівномірного розподілу податкового тягаря (неможливість чесної конкуренції); корупція (необхідність неформальних платежів на адресу корумпованих чиновників); недосконалість законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, у т.ч. податкового; загальне недотримання норм законів, невідповідність суспільних благ, що надаються з державного бюджету, рівню податкового навантаження. За таких умов зниження загального рівня оподаткування в Україні навряд чи зможе суттєво вплинути на масштаби ухилення від податків. Більший ефект щодо цього могло б дати підвищення ефективності боротьби з корупцією та ухиленнями від сплати податків, забезпечення дотримання норм законів, поліпшення адміністрування податків.

3) Нерівномірний розподіл податкового навантаження. Проблема нерівномірного розподілу податкового навантаження в Україні є значно гострішою, ніж проблема його загального рівня. При цьому мається на увазі наявність надмірних диспропорцій у його розподілі, зумовлених передусім неоднаковим ставленням платників до виконання своїх податкових зобов'язань, що проявляється у податковій заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами, а також в уникненні податків та ухиленні від їх сплати. В результаті найбільший податковий тягар несуть законослухняні підприємства та позбавлені податкових пільг. Зокрема, розрахунки, проведені із застосуванням моделей, показали, що за середнього рівня податкового навантаження, що становить 31,6% від ВВП (2006 р.), підприємства, що працюють лише на внутрішньому ринку, не мають податкових пільг і не ухиляються від сплати податків, перераховують державі більше 40% створеної доданої вартості, тоді як підприємства, що користуються податковими пільгами і ухиляються від оподаткування, формують державні фінанси за рахунок доданої вартості від 0 до 7%.

Проте діючий порядок нарахування і стягнення податку на прибуток, має також суттєві недоліки. Зокрема, діюча методика нарахування і стягнення податку на прибуток:

- тією чи іншою мірою обтяжує підприємницьку діяльність: з одного боку, скорочує обсяг коштів, що залишаються у розпорядженні суб'єктів господарювання та могли б бути інвестовані, з іншого боку, знижує зацікавленість в інвестиційній діяльності, оскільки доходи від інвестування будуть значно зменшені в результаті їх оподаткування;

- зменшує обсяг приросту інвестицій за рахунок вилучення частини приросту капіталу. В умовах інфляції цей податок нараховується не на реальний прибуток інвестора, а на номінальний, тобто під оподаткування підлягає не тільки приріст капіталу, але і сам капітал, що призводить до зменшення інвестиційних ресурсів;

- методологія розрахунку цього податку дуже складна і потребує застосування великої кількості нормативних правил, пов'язаних із необхідністю визначення валових доходів і валових витрат; окрім того проблемною є оцінка доходів у результаті зміни цін фінансових і реальних активів внаслідок інфляції, а також амортизації основних виробничих фондів.

Серед головних недоліків чинного порядку оподаткування прибутку підприємств слід відзначити також:

- малий відсоток дозволених витрат на покращання основних фондів (10 відсотків на рік від їх балансової вартості). Цей відсоток був би достатнім, якби парк обладнання не був настільки застарілим. Сьогодні він потребує покращання майже у повному складі. А при таких нормах цей процес затягнеться на десятиріччя. Можна зауважити, що витрати на покращання основних фондів можна відносити не тільки на валові витрати підприємств, є й інші джерела. Але у вітчизняних підприємств вони надто обмежені. Податкові ж пільги чи податковий кредит на такі потреби не передбачені. Крім того, балансова вартість вже не визначається як первинна, отже 10-відсотковий рівень через деякий час означатиме дуже малу суму. Тим більше, що нові основні фонди будуть вимагати поліпшення з плином часу, коли їх балансова вартість, розрахована згідно з новим порядком (за мінусом амортизації) буде вже низькою. Разом з тим новий порядок розрахунку балансової вартості фактично призводить до збільшення терміну амортизації, незважаючи на досить високі норми відрахувань. Це означає суттєве дестимулювання процесу оновлення парку обладнання. Скорочення даного терміну могло б досягатись при збереженні трактування балансової вартості основних фондів як первинної;

- не передбачено інвестиційного податкового кредиту, а також пільг на частину прибутку, що інвестується (реінвестується) у виробництво;

- оподаткування дивідендів за ставкою 25 відсотків негативно впливає на платоспроможність акціонерів, у т.ч. дрібних, що, в свою чергу, є фактором скорочення платоспроможного попиту і обсягів виробництва;

- відсутність механізму стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

- відсутність механізму стимулювання приватного бізнесу, який застосовується в більшості країн (наприклад, знижені ставки податку).

3.2 Напрями удосконалення оподаткування прибутку

Оподаткування прибутку повинно відповідати трьом визначальним критеріям: по-перше, реалізовувати пріоритети соціального розвитку суспільства; по-друге, забезпечувати інвестиційні можливості економічного розвитку; по-третє, створювати сприятливі умови для становлення громадянського суспільства і правової держави в Україні [34, c. 104].

У зв'язку з необхідністю поєднання цих у значній мірі різноспрямованих орієнтирів доцільно, щоб загальний фіскальний тиск на економіку знаходився у межах 15% ВВП України. Однак, для забезпечення інвестиційних можливостей розвитку такий рівень фіскального тиску має бути не тільки по фактичних надходженнях, а й по нормативних зобов'язаннях платників податків. Іншими словами, нормативний фіскальний тиск повинен знизитися до 30% ВВП. Це відбудеться, якщо фактичні податкові платежі становитимуть не нижче ніж 80-85% від рівня нормативних податкових зобов'язань (що означає зниження тінізації і ухилення від оподаткування доходів з сьогоднішнього рівня з 30 % до 15-17% ВВП).

Таке загальне зниження податкових вимог має здійснюватися за рахунок більш динамічного зниження рівня оподаткування підприємств (бізнесу). Окрім того, потрібне й динамічне зниження податку на індивідуальні доходи, проте воно буде заміщене обов'язковим відрахуванням до державного накопичувального пенсійного фонду (тобто частка податків на доходи фізичних осіб у їх сумі не зменшиться). В цілому реформа у більшій мірі знизить фіскальне навантаження на прямі податки.

Оподаткування прибутку має бути більш гнучким, що дозволить посилити його регулюючу функцію. Зокрема, мають ширше застосовуватися методи диференціації ставок, щоб криві диференціації спонукали до легалізації доходів, вищої прибутковості, ресурсо- й енергозбереження.

Реалізація інвестиційних пріоритетів розвитку передбачає найбільш динамічне зниження податків, зокрема податку на прибуток підприємств та з оподаткування фонду заробітної плати. Окрім того, інвестиційні пріоритети передбачають створення необхідних умов повного відшкодування витрат підприємств, у тому числі з оновлення основного капіталу (через режими прискореної амортизації) та повернення сплаченого ПДВ. Адресне податкове чи субсидійне стимулювання інвестицій у новій моделі матиме виняткове застосування.

Зважаючи на все вищевикладене, на мою думку прогресивною є наявність таких положень, що зменшують податковий тягар і розширюють стимулюючий вплив оподаткування. Зокрема, це стосується [46, c. 51]:

виключення з валових доходів сум доходів, що накопичуються на пенсійних рахунках в межах механізму додаткового пенсійного забезпечення;

включення до складу валових витрат сум витрат минулих періодів, які не були враховані; сум безнадійної заборгованості; сум сплаченого ПДВ за товари для підприємств, які не є платниками ПДВ; сум витрат на гарантійний ремонт та заміну товарів до 10 відсотків вартості реалізованих товарів, термін гарантії яких не минув; витрат на рекламу; витрат у зв'язку зі сплатою відсотків по боргах без обмежень по обліковій ставці НБУ;

надання платнику права вибору особливого порядку оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим контрактом;

звільнення від оподаткування прибутку від реалізації в Україні дитячого харчування, який спрямовується на розширення виробництва цього продукту;

пільгове (50 відсотків ставки) оподаткування прибутку від реалізації інноваційного продукту;

надання права зменшення суми валового доходу у разі затримки оплати покупцем;

визнання датою збільшення витрат не дату списання, а дату оплати чи оприбуткування товарів, робіт, послуг;

віднесення сум простроченої кредиторської заборгованості на державних підприємствах до валових доходів, а не повне вилучення їх до бюджету, як це було раніше;

надання права платникам самостійно проводити індексацію основних фондів у зв'язку з інфляцією.

Проте діючий порядок нарахування і стягнення податку на прибуток, має також суттєві недоліки. Зокрема, діюча методика нарахування і стягнення податку на прибуток:

тією чи іншою мірою обтяжує підприємницьку діяльність: з одного боку, скорочує обсяг коштів, що залишаються у розпорядженні суб'єктів господарювання та могли б бути інвестовані, з іншого боку, знижує зацікавленість в інвестиційній діяльності, оскільки доходи від інвестування будуть значно зменшені в результаті їх оподаткування;

зменшує обсяг приросту інвестицій за рахунок вилучення частини приросту капіталу. В умовах інфляції цей податок нараховується не на реальний прибуток інвестора, а на номінальний, тобто під оподаткування підлягає не тільки приріст капіталу, але і сам капітал, що призводить до зменшення інвестиційних ресурсів;

методологія розрахунку цього податку дуже складна і потребує застосування великої кількості нормативних правил, пов'язаних із необхідністю визначення валових доходів і валових витрат; окрім того проблемною є оцінка доходів у результаті зміни цін фінансових і реальних активів внаслідок інфляції, а також амортизації основних виробничих фондів.

Потрібно відзначати також уніфікованість, спрощеність й однозначність норм, зобов'язань, звітності, рівноправність відносин та взаємоповага між платниками податків і податківцями, здійснення презумпції невинуватості платників, скасування надзірних і каральних функцій податкових органів, судовий захист майнових прав платників податків, якісне обслуговування податківцями своїх контрагентів.

Відсутність продуманої, виваженої, науково обґрунтованої податкової стратегії в Україні нерідко призводить до внесення суперечливих змін у податкове законодавство, що мають не передбачувані наслідки, негативно позначається на діяльності підприємницьких структур, ускладнює податкове планування.

Заслуговують на безумовну підтримку ідеї поетапного реформування податкової системи і досягнення внаслідок такого реформування “оптимального (врівноваженого) значення загального податкового тягаря”, під яким ми розуміємо такий його рівень, який дозволяє державі ефективно виконувати передбачені Конституцією функції, не гальмуючи при цьому підприємницької ініціативи і не виснажуючи податкоспроможності платників. При цьому важливо зауважити, що оптимізація податкового навантаження повинна відбуватися лише в межах здійсненого суспільно-політичного вибору - визначеної моделі соціально-економічного розвитку країни. Саме під таким кутом зору необхідно передусім оцінювати будь-яку концепцію реформування податкової системи.

Заслуговує на підтримку концентрація уваги на ключових проблемах чинної податкової системи, зокрема, високому рівні ухилення від податків, нерівномірному розподілі податкового тягаря, суперечливості та незрозумілості податкового законодавства, нерівноправності у відносинах між податковими органами та платниками податків.

Вважаємо основною проблемою податкової системи України її деформацію в бік податкового навантаження на виробника. Для подолання цього негативного явища слід зменшити пряме оподаткування підприємств, а оподаткування громадян підвищувати із одночасним збільшенням їхніх доходів.

У структурі пільг більшість становлять пільги соціального призначення, а серед тих, що мали б стимулювати виробництво є неефективні або такі, що не виконують свого призначення. Тому було б доцільно запропонувати систематизацію діючих пільг за ефективністю їхнього впливу на економіку. Оскільки податок на прибуток найсильніше впливає на умови господарювання та майбутні можливості підприємства, то в роботі зосереджено увагу саме на пільгах по цьому податку (рис.3.1).

Бадидою М.П. виявлено, що серед шістдесяти трьох діючих пільг є двадцять одна пільга, що передбачає звільнення від оподаткування або зниження ставки оподаткування для суб'єктів вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку (перша група пільг). Такі пільги заохочують лише до створення нових підприємств в певних регіонах та не торкаються їх подальшого розвитку та підвищення ефективності діяльності.

Наступні дві групи - це уникнення подвійного оподаткування, виконання умов міжнародних програм та благодійна діяльність - не пов'язані із заохоченням до певного виду діяльності.

Остання група - надання пільг окремим видам діяльності, зокрема здійсненню інвестицій, металургійній та автомобілебудівній промисловостям, сільському господарству. На нашу думку, пільги саме цієї групи необхідно скорочувати, оскільки вони надавались вимушено, з урахуванням критичного стану тієї чи іншої галузі. Зараз ці пільги дискримінують підприємства, що не можуть ними скористатись і, відповідно, втрачають конкурентні переваги у боротьбі на ринку з підприємствами-пільговиками.

Рис. 3.1. Розподіл пільг по податку на прибуток

Для оцінки ефективності дії пільг по податку на прибуток не достатньо виявити їх позитивний вплив на підприємство, що ними користується. Необхідно розрахувати ряд абсолютних та відносних показників, що об'єктивно охарактеризують результат від впровадження тієї чи іншої пільги. Для цього варто прирівняти податкові пільги до своєрідних державних інвестицій на мікрорівні. Таке порівняння небезпідставне: надаючи пільги, держава тим самим “віддає” у розпорядження підприємства кошти, які за інших умов опинились би в доходах державного бюджету. Тобто, відбувається вкладення “потенційно державних” коштів у діяльність підприємства, і привабливість такого вкладення залежить від результатів використання цих коштів. Звідси випливає, що показники ефективності інвестицій можуть застосовуватись в оцінці ефективності податкових пільг, що надаються державою.

Пільги повинні не лише збільшувати прибуток підприємства, що залишається у його розпорядженні, але і стимулювати його до реінвестування прибутку та розширення виробництва. Тому важливим уточненням, яке необхідно внести до першої групи пільг, що стосується вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, є вимога у реінвестиції зекономлених коштів та планомірному розширенні діяльності. Інакше, усі ці пільги дозволять використовувати прибуток на споживання або розподіляти між засновниками, а це не призведе ні до розширення виробництва, ні до зростання бюджетних надходжень. Така пільга виглядатиме як “подарунок” окремим категоріям платників.

Для підвищення ефективності системи пільгового оподаткування потрібна взаємодія в системі “держава-підприємство”, а також налагодження взаємовигідних відносин. Це, в першу чергу, означає дотримання діючого податкового законодавства обома сторонами. По-друге - це податкове планування як на рівні держави, так і на рівні господарюючого суб'єкта. Під податковим плануванням на підприємстві ми розуміємо сукупність дій і відповідних заходів у сфері обчислення та сплати податку, які дозволяють спрогнозувати податкові платежі та скоригувати діяльність підприємства. На рівні держави, податкове планування передбачає обґрунтоване визначення необхідних розмірів та реальних обсягів надходжень до бюджетів усіх рівнів, що дозволить сформувати бюджет, необхідний державі для виконання своїх функцій. Це також встановлення таких ставок податків та податкових пільг, які найефективніше виконуватимуть завдання по стимулюванню підприємництва в поєднанні з мінімізацією втрат держави.

Потребує удосконалення і система спрощеного оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності. Запровадження зазначених систем мало безумовно позитивний вплив на розвиток приватного та середнього бізнесу. Відбулося суттєве зростання надходжень до бюджету від суб'єктів приватного та середнього бізнесу. Тому спрощені системи оподаткування необхідно на даному етапі соціально-економічного розвитку країни зберегти. Проте вони потребують суттєвого доопрацювання у зв'язку з їхньою неузгодженістю з діючим податковим законодавством, наявністю можливостей для ухилення від оподаткування та невирішеністю питань, пов'язаних з внесками до соціальних фондів.

ВИСНОВКИ