главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





Основні поняття та категорії етики

Історія етичних і естетичних категорій. Розгляд основних принципів їх класифікації. Характеристика основних категорій етики - добро і зло, справедливість, смисл (сенс) життя, щастя, моральний вибір, совість (сумління), гідність і честь, моральний ідеал.

Рубрика: Этика и эстетика
Вид: контрольная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 28.10.2009
Размер файла: 17,5 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Людська моральність: обов’язок, честь, гідність, совість
Особливості морального погляду людини на світ, її позитивна ціннісна орієнтація на благо, добро. Етичний розгляд таких моральних категорій, як відповідальність, справедливість. Поняття честі, людської гідності й совісті. Виявлення критеріїв порядності.
реферат [19,1 K], добавлена 01.12.2010

2. Добро, зло та моральний обов’язок, як головні етичні категорії
Добро та зло як найважливіші категорії етики. Основні визначення категоричного імперативу. Підходи до витлумачення поняття "обов'язку". Основні види морального зла. Совість як внутрішній регулятор. Актуальність основних настанов категоричного імперативу.
реферат [28,3 K], добавлена 28.03.2010

3. Етика ділової бесіди
Спілкування як процес взаємодії громадських суб'єктів. Сучасні погляди на місце етики в діловому спілкуванні. Категорії етики та моральні норми. Етичні принципи і характер ділового спілкування. Психічна структура особи і практика ділового спілкування.
реферат [30,1 K], добавлена 13.09.2010

4. Мораль як форма суспільної свідомості
Зміст моральних принципів та моральних норм. Теорія професійної етики та професійної моралі. Моральна оцінка та її практичне застосування у всіх сферах життя суспільства. Поняття морального обов’язку людини. Самодисципліна як принцип професійної моралі.
реферат [29,8 K], добавлена 23.10.2012

5. Поняття й проблеми соціальної етики
Сутність поняття "соціальна етика". Марксистська концепція природи структурного зла. Теоретичні джерела соціальної етики. Співвідношення індивідуальної й соціальної моралі. Механізми соціальної інтеграції колишніх епох. Справедливість як рівність.
реферат [19,1 K], добавлена 02.03.2010

6. Основні принципи професійної етики та поведінки
Визначення професійної етики аудиторів на основі фінансової звітності підприємства. Кодекс етики професійних бухгалтерів, його структура, зміст та правові наслідки порушення. Основні проблеми, пов’язані із практичним визначенням професійної етики.
курсовая работа [696,1 K], добавлена 29.06.2011

7. Головні поняття етики та естетики
Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Становлення проблематики естетики як науки. Поняття, предмет та структура етики, її філософське значення. Відмінність між мораллю і моральністю. Основна мета й завдання етики у сучасних умовах.
контрольная работа [26,2 K], добавлена 14.12.2010

8. Зміст та завдання професійної етики юриста
Поняття та завдання професійної етики юриста. Моральне правило, норма поведінки. Поняття юриспруденції, юридична етика. Особливості професії юриста, їх моральне значення. Принципи професійної етики юриста. Зміст, значення судової етики, Обов'язок судді.
реферат [29,2 K], добавлена 20.10.2010

9. Розуміння добра і зла в історії людства
Визначення головної проблеми соціальної філософії у вивченні сенсу життя. Порівняльна характеристика поняття добра і зла у моральній свідомості та релігійній науці, їх взаємозаперечення та взаємовизначення. Аналіз вибору людини у конфліктних ситуаціях.
контрольная работа [39,5 K], добавлена 14.03.2010

10. Предмет, структура і функції етики
Сутність етики, історія її розвитку як наукового напрямку, мораль як основний предмет її вивчення. Аспекти, які охоплює моральна сфера людського життя. Проблеми та теорії походження моралі, її специфіка та структура, соціальні функції, завдання.
реферат [18,2 K], добавлена 18.09.2010


Другие работы, подобные Основні поняття та категорії етики


План

Вступ

1. Історія етичних і естетичних категорій, принципи класифікації

2. Основні категорії етики

Висновок

Література

Вступ

До категорій етики зараховують основні ті поняття, які узагальнено відображають зміст, специфіку, найістотніші сутнісні сторони моралі, закономірності моральних відносин, нормативність моральних уявлень. Будучи пов'язаними між собою, вони утворюють цілісну систему, яка перебуває у постійному розвитку, збагаченні, як і категорії, що до неї належать.

Адекватно осягнути мораль як цілісний феномен можна лише з допомогою системи категорій етики. Ігнорування вимог системного підходу при їх дослідженні породжує численні суперечності, логічні помилки (зокрема, “зачароване коло”). Наприклад, добро часто розглядають як моральний феномен, а мораль -- як добро. Наслідком цього є наявність багатьох недостатньо осмислених категорій етики.

Створюючи систему категорій етики, слід виводити їх, як зазначав німецький філософ Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770--1831), починаючи з найпростіших. При цьому потрібно продемонструвати, як вони продукуються. Щоб краще збагнути цей процес, необхідно абстрагуватися від того, що майже кожна категорія, яку треба вивести, давно вже створена. Дотримуючись цього принципу, етика здатна стати об'єктивною доказовою наукою.

1. Історія етичних і естетичних категорій, принципи класифікації

Результатом виявлення необхідних і загальних ознак стійких позитивних моральних якостей людини є поняття “чесноти (доброчесності)”, а аналогічних ознак стійких негативних моральних якостей -- “моральні вади (пороки)”. Носієм їх може бути одна й та сама людина. Це значно ускладнює орієнтацію у світі добра і зла. Оскільки не було, немає і бути не може людини, яку можна вважати моральним зразком, орієнтиром у всіх сферах життєдіяльності, то кожній людині доводиться самостійно вирішувати, що добре, а що зле.

На певному етапі розвитку людини як особистості до розв'язання цієї проблеми залучається її розум, теоретичне мислення. Оскільки самотужки її розв'язати неможливо, то людина звертається до етики. Пошуки етикою відповідей на конкретні питання, що виникають у процесі моральних стосунків, насамперед під час моральних конфліктів, виявляються неефективними. Доводиться з'ясовувати абстрактні проблеми етики, які, здавалося б, не стосуються питань, на які шукає відповіді суб'єкт моральних стосунків: принципи етики, проблему природи і сутності моралі, її структуру та функції. Цей процес інтеріоризації людиною етичної теорії в особистісні знання і переконання називається етичною освітою. Система знань, якою є етична теорія, потрібна людині передусім для того, щоб збагнути сутність чеснот і вад. Результатом цього є поняття, які часто ототожнюють з відповідними реаліями або уявленнями про ці реалії, оскільки і ті й інші позначаються одними термінами. Проте знання понять не є знанням відповідних реалій. Це особливо виявляється при вивченні етики, оскільки вона запозичує термінологію у моралі. Наприклад, моральна вада є негативною якістю особистості, а поняття етики “моральна вада” нічого негативного в собі не містить, оскільки є знанням істотних і загальних ознак усіх реальних моральних вад. Підступність -- одна з моральних вад, а етичне поняття “підступність” -- розгадка специфіки цієї вади, своєрідний діагноз “духовного захворювання” людини. Тому наявність слів, якими позначають чесноти і вади й відповідні уявлення, не є свідченням глибокого їх пізнання. Етика підносить властиві буденній свідомості уявлення про чесноти і вади до рівня понять, тобто теоретичного рівня знань.

Осмислення чеснот і вад передбачає їх класифікацію (систематику). Для цього насамперед необхідно витлумачити поняття “моральна якість людини”, “чеснота”, “моральна вада”, а потім здійснити логічний поділ поняття “моральна якість людини” на види, підвиди тощо і з'ясувати видові ознаки різних модифікацій чеснот і вад. Така класифікація сприятиме глибшому пізнанню сутності добра і зла, а без неї осмислення чеснот і вад неможливе.

Історія етики знає немало спроб мислено упорядкувати моральні якості людей. Усі вони, однак, мали певні недоліки, найхарактернішими серед яких є:

-- намагання зосередитись лише на кількох моральних якостях, наприклад, на п'яти у джайністській етиці, на восьми -- у буддистській тощо;

-- відокремлена класифікація моральних чеснот і вад: п'ять чеснот у джайністській етиці, сім смертних гріхів у християнській тощо;

-- штучність класифікацій. За основу поділу вони часто брали неістотні ознаки, допускали фактичні й логічні помилки (порушення правила однієї основи поділу). Це, наприклад, властиве буддистській класифікації чеснот: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова (мовлення), правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильне спрямування думки, правильне зосередження;

-- розгляд чеснот і вад не як уселюдських якостей. Згідно з етикою давньоіндійської релігії для кожної із чотирьох варн (соціальних станів) визначені свої обов'язки, чесноти, міра відплати, справедливість. Цей недолік певною мірою стосується і християнської етики, якій властива ідея вселюдської єдності і разом з тим названі нею сім гріхів є своєрідним наслідком недотримання стилю аскетизму монахів.

Відокремлене класифікування моральних чеснот і вад має обмежений характер. Більш ефективною була б класифікація, яка до одного виду відносила б чесноти і відповідні моральні вади. Наприклад, до одного виду моральних якостей можна було б віднести цнотливість і розпущеність, до іншого -- толерантність і нетерпимість тощо.

Відсутність всеосяжної класифікації моральних якостей людей спричинена існуванням багатьох точок зору на природу і сутність добра і зла. Тому більшість етиків обминають, а то й ігнорують цю проблему.

2. Основні категорії етики

Найпростішим елементом морального феномену є моральна вимога, а етична категорія “моральна вимога” -- результатом виявлення того спільного, що втілене в розвинутих формах моральних вимог (нормах, правилах, приписах, заповідях), з'ясування їх об'єктивної основи.

Об'єктивною основою моральних вимог є історична необхідність жити, діяти, поводитися згідно з виробленими людством неписаними нормами, без дотримання яких неможливо досягти гармонізації стосунків між людьми, суспільного прогресу, розвитку особистості.

У своєму реальному бутті мораль різнолика: для різних етнічних, соціальних та інших спільнот характерні специфічні моральні вимоги та їх вияви. Так, моральні вимоги до вченого відрізняються від аналогічних вимог до підприємця.

Моральна вимога -- найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.

Ця вимога не піддасться жорсткій, однозначній інтерпретації і характеризується імперативністю, всезагальністю, всепроникливістю та безособовістю.

Моральні вимоги формулюють по-різному: як моральну норму, моральне правило, моральний припис, заповідь.

У понятті “моральна норма” осмислюється один з найпростіших видів моральної вимоги, вияв моралі як форми суспільної свідомості. Формулюється вона як однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації. Об'єктивною основою моральної норми є необхідність однотипної поведінки людей у повторюваних ситуаціях. Вона спрямована на те, щоб стати нормою людської поведінки.

Добро і зло. “Добро” є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні, фундаментальні. У них найповніше виявляється специфіка моралі, бо саме за допомогою категорій “добро” і “зло” виділяється, окреслюється моральний феномен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.

Зміст категорії “добро” іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло -- як морально-негативне, а саму етику -- як учення про добро і зло.

Добро -- найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.

На відміну від прекрасного (абсолютної вселюдської цінності) добро адресується людині не в художньому образі, а в натуральному вияві.

Справедливість. Майбутнє як втілення ідеалу, зокрема й ідеї добра, немислиме без справедливості. Віра в її торжество є неодмінною передумовою високоморального буття людини. Ця віра, однак, не повинна бути сліпою, а має ґрунтуватися на знанні природи і сутності справедливості. Без цього не побудувати суспільства на засадах справедливості.

Справедливість -- загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права.

У буденній свідомості справедливість розуміють як щось само собою зрозуміле. Проте при спробах потрактувати це поняття виникали певні труднощі. Основна з них полягає в конкретно-історичному характері справедливості, на що звертав увагу Д. Юм, який розглядав справедливість як штучну чесноту на відміну від інших, природних. Без сумніву, ігнорувати конкретно-історичний характер справедливості невиправдано (наприклад, розуміння справедливості в буржуазному суспільстві суттєво відрізняється від уявлень про справедливість в епоху феодалізму). Проте абсолютизація конкретно-історичного мінливого характеру справедливості є прямим шляхом до релятивізму, нігілізму.

Смисл (сенс) життя. Поняття “смисл життя” належить до найважливіших понять етики. Цим терміном позначають і уявлення, яким послуговується моральна свідомість на буденному рівні.

Смисл (сенс) життя -- морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Формуванню поняття “смисл життя” передують уявлення про цей феномен. Особливо переконливими, психологічно достовірними вони були в системі міфологічного розуміння світу і місця в ньому людини. Правда, про належність цих уявлень до сфери моралі можна стверджувати з певними застереженнями. Адже свідомість була тоді синкретичною, уявлення про смисл життя адресувались людині як членові роду чи племені, а не як індивідуально-неповторній істоті. Виникнення уявлень про смисл життя пов'язане із зародженням самосвідомості, з появою можливості вибору.

Щастя. Проблема щастя постійно фігурує в буденному спілкуванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі, насамперед евдемоністи, вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми -- похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлення про щастя, розуміння його сутності істотно впливають (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості.

Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлумачити це поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); “щастя” як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.

Поняття “щастя”, як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття “щастя”, а власне щастя, феномен щастя. Правда, вона не може обійти увагою ті напівпоняття-напівуявлення про щастя, якими послуговується буденна свідомість, що своєрідно осмислює цей феномен. Результатом такого дослідження і є чітко окреслене поняття “щастя”.

Об'єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров'я, матеріальний добробут, везіння тощо).

Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами російського письменника Льва Толстого (1828--1910), є задоволенням без каяття.

Моральний вибір. Розв'язання загальнофілософської проблеми вибору пов'язане із з'ясуванням природи і сутності людини, її свободи -- здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.

Моральний вибір -- акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Аналіз проблеми морального вибору пов'язаний із з'ясуванням таких феноменів, як моральний намір і моральна спонука.

Моральний намір -- рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату. Це вольова установка людини, результат її попередньої духовно-емоційної діяльності, зокрема усвідомлення моральних завдань, конкретизації цілей, вибору відповідних засобів тощо.

Моральна спонука -- чуттєва форма, в якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку. За своєю психологічною природою вона є рушійним імпульсом, емоційно-вольовим спрямуванням, яке визначає відповідні дії людини.

Совість (сумління). Результатом інтеріоризації особистістю моральних вимог суспільства в її самовимоги є почуття морального обов'язку. На сторожі морального обов'язку особистість ставить совість. Щодо цього досить влучне міркування висловив сучасний латвійський філософ Август Мілтс: “Чим складніший внутрішній світ особистості, чим багатоманітніші відносини людини з навколишнім світом, тим сильніша потреба врівноважити свій духовний світ і бути автономною особистістю. І людина починає сама вершити над собою суд, віддавати собі похвалу, оцінювати вчинки, давати поради, наводити порядок у внутрішньому “господарстві”, виховувати себе. І вона переконується, що там, усередині, є якась могутня і таємнича сила, що є сама собі законом. Є совість”.

Совість (сумління) -- вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.

Як категорія етики “совість” виражає нерозривний зв'язок моралі й людської особистості, характеризує здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки і вимагати від себе їх виконання, оцінювати свої вчинки. Будучи формою осягнення особистістю моральних вимог суспільства й людства, совість безпосередньо переживається як обов'язок і відповідальність людини перед собою. Керуючись совістю, людина бере на себе відповідальність за свої уявлення про добро і зло, за ті критерії, послуговуючись якими, вона здійснює моральний вибір і відповідні вчинки. Тому совість часто називають моральним компасом особистості.

Гідність і честь. Як поняття моральної свідомості й категорія етики “гідність” розкриває моральне ставлення людини до себе, а також ставлення до неї інших людей і суспільства загалом. Вона виражає уявлення про безумовну цінність кожної людини, яка або реалізувала себе, або може реалізувати в майбутньому. Визнання гідності кожної людини випливає з принципу рівності всіх людей у моральному сенсі, прав на повагу безвідносно до соціального статусу. Таке визнання є неодмінною передумовою моральних відносин між людьми. Суспільство повинне визнавати гідність кожної людини незалежно від її віку і реальних чеснот.

Гідність -- особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.

Честь -- особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.

Ідеал (моральний). Ідеалом вважається щось винятково досконале, таке, що є вищою метою прагнень людей. Ідеал є багатозначним поняттям. Ідеальними вважають довершені, позбавлені вад, недоліків предмети, явища, процеси тощо (ідеальний слух, ідеальна форма, ідеальний вихід із конфліктної ситуації). Інколи вони можуть тільки здаватися такими.

Філософське поняття “ідеал” охоплює естетичний ідеал, моральний, релігійний та ін. Поняттям моральної свідомості, категорією етики є “моральний ідеал”.

Моральний ідеал (франц. ideal, від грец. idea -- ідея) -- найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.

Одні етики виводять це поняття з уявлення про природу і сутність добра, а інші вважають, що уявлення про Добро і належне орієнтовані на моральний ідеал, тобто є похідними стосовно нього.

Моральний ідеал ґрунтується на всьому кращому, Що акумульовано в моралі на конкретному етапі її розвитку і поєднано в образі ідеальної особистості, на який потрібно рівнятися.

Актуальною філософською проблемою є співвідношення морального ідеалу й реальності. Таємниця ідеалу спричинила виникнення філософського ідеалізму. Ідеї-сутності Платона й абсолютна ідея Г.-В.-Ф. Гегеля є абсолютизованим і онтологізованим, обожненим ідеалом, на світлому тлі якого меркне будь-яка реальність. У цьому причина їх презирливих епітетів на адресу матеріального світу.

Висновок

Впродовж двох тисячоліть більшість мислителів не сумнівалась у можливості створення наукової етики. Особливий оптимізм щодо цього виявляв нідерландський філософ Бенедикт Спіноза (1632-1677), який був переконаний, що етика може досягти високого ступеня точності й наукової строгості. Він навіть спробував вибудувати етику на зразок геометрії, вдаючись до відповідних аксіом, постулатів, теорем тощо. Сучасник Спінози англійський філософ Джон Локк (1632-1704) теж не сумнівався в можливості створення наукової етики, такої очевидної і точної, як математика.

Проте останнім часом усі попередні етичні системи були піддані критиці. Історії філософії відомі і значно раніше сумніви щодо можливості наукового пізнання, особливо у сфері людських відносин, смаків тощо. Наприклад, софісти (давньогрецькі мудреці, які послуговувались у полеміці хитромудрими, схожими на істинні умовиводами), обґрунтовуючи принцип релятивізму, який є несумісним з визнанням наукового статусу етики, зверталися до таких фактів із життя різних народів: “У лакедемонян, наприклад, вважається прекрасним, щоб дівчата вправлялися і приходили з відкритими руками й без хітонів; в іонійців це потворно. У лакедемонян чудово дітям не вчитися музики й письма; в іонійців не знати всього цього -- обурливо. У фесалійців дуже добре, взявши коней зі стада і мулів, приборкувати їх, а биків поїдати, обдирати й убивати; у сицилійців -- це потворно і є справою рабів. У македонян вважається прекрасним, щоб дівчата до заміжжя були коханими і сходилися з чоловіками, а коли вийдуть заміж -- це обурливо; у греків те й інше -- огидно. У фракійців татуювання -- прикраса для дівчат, в інших -- це знаки покарання для винних...

Гадаю, що коли б хто-небудь наказав усім людям віднести до єдиного потворного, що кожен вважає (таким), і знову з цієї купи взяти прекрасне, що кожен визнає, то нічого не залишилося б, адже всі люди все розібрали б, оскільки всі думають по-різному”. Спростовуючи погляди софістів, можна довести, що історія людства є історією виявлення і визнання вселюдських цінностей, справжньої краси і добра. Таких фактів значно більше, і вони переконливіші, ніж факти, тенденційно підібрані софістами.

Скептики (мислителі, які піддавали сумніву можливість пізнання світу) теж спекулювали на відмінностях естетичних смаків і моральних норм різних народів, робили висновок про рівносильність протилежних тверджень і необхідність утримуватися від суджень. Такий принцип не визнає жодної з наук.

Відчутного удару традиційній етиці завдав відомий англійський філософ Джордж-Едвард Мур (1873 -- 1958), назвавши всі попередні етичні концепції натуралістичними й помилковими, оскільки їм властиве “змішування понять”. Добро, за його словами, ототожнюють з іншими властивостями речей і явищ. Значення слів, якими позначають ці властивості, підганяється під зміст терміна “добро”, і це помилково видається за автентичне (справжнє) його визначення. А насправді, мовляв, усе зводиться до перелічення або речей і явищ, котрі, як правило, називають добром, або властивостей, на підставі яких предмети і явища включають до сфери добра.

Література

1. Разум сердца: Мир нравственности в высказываниях и афоризмах. -- М.: Политиздат, 1990.

2. Рачков А. П. Правда -- справедливость // Вестник МГУ. -- Серия 7. Философия

3. Руссо Ж.-Ж. Рассуждение о происхождении и основаниях неравенства между людьми: Трактаты. -- М.: Наука, 1969.

4. Рыбакова Н. В. Моральные отношения и их структура. -- Л.: Издательство ЛГУ, 1974.

5. Сабиров В. М. Два лика зла. -- М.: Знание, 1992.

6. Швейцер А. Культура и этика. -- М.: Прогресе, 1973.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Основні поняття та категорії етики" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов