Інноваційна діяльність є підставою створення нового знання та інтелектуальних продуктів визнаних на державному, регіональному та світовому рівнях, на які у подальшому поширюється право власності.

Тобто це формулюванням дає підстави зазначити, що на підставі аналізу інформації людським інтелектом створюється нове знання, тобто взагалі щось нове. Нове знання визнане на державному, міждержавному, регіональному чи світовому рівнях є інноваціями, які у подальшому визначаються нематеріальними і матеріальними.

Творцем нематеріального інноваційного продукту є конкретний автор.

Надто часто для матеріалізації інноваційного продукту також потрібен автор методики, чи технології його матеріалізації.

В залежності від фінансування (державне та недержавне) визначається - право власності на нематеріальний інноваційний продукт - інтелектуальну власність та матеріалізований інноваційний продукт - фізичну власність.

Викладене до Вашої уваги вище дає можливість зробити окремі проміжні висновки.

По перше - сутність будь-якої діяльності визначається, вибачте за тавтологію - визначеннями. Останні можуть бути викладені як у нормативно-правових актах, так і науково-навчально-прикладних джерелах. Офіційними у використанні є визначення у нормативно-правових актах, які мають чітко та безпроблемно донести до пересічного громадянина зміст документа, який визначає організаційні та управлінські аспекти інноваційної діяльності. Законодавство в першу чергу має бути чітко структурованим (кодифікованим, структурованим за змістом) на відміну від існуючого, де визначення викладаються практично еклектично, безсистемно. Не визначене на рівні законодавства співвідношення понятійно-категоріального апарату стосовно різних "сфер" інноваційності.

І ми навряд чи щось змінимо на краще - якщо не протиставимо черговому наборові побажань чіткий, логічний набір параметрів ІД. На нашу думку є вкрай важливою та необхідною кодифікація, чи хоча б гармонізація чинного законодавства. Але задля цього потрібно визначитися у принципах, термінології та напрямках удосконалення нормативно-правової бази.

Це дасть змогу структурувати відомчу нормативно-правову базу з метою організації ефективного захисту державних та недержавних таємниць, у тому числі ноу-хау на ранній стадії, котрі в майбутньому можуть стати секретними відомостями. Це убезпечить наш поки що досить високий науково-технологічний потенціал від втрат, а Україну від суттєвих матеріальних та моральних збитків.

Основними ознаками інноваційної діяльності є: впровадження, використання та комерціалізація результатів наукових досліджень й розробок у виробництво і соціальну сферу; нематеріальні блага - результати інтелектуальної діяльності (результати наукових досліджень і розробок), які доводяться до стану інноваційного продукту та впроваджуються як інновації; довгостроковий характер; високий ступінь непередбачуваності наслідків та результатів, тобто ризиковий характер; супроводжується інвестуванням коштів у нематеріальні об'єкти - результати наукових досліджень і розробок - з метою їх впровадження та/або використання; позитивні соціально-економічні зрушення; підвищення конкурентоздатності суб'єктів господарювання та продукції, що ними випускається на базі реалізації інновацій.

Вжиття заходів для впровадження об'єктів права інтелектуальної власності в економічний обіг є першим кроком на шляху здійснення інноваційної діяльності.

З метою повного, узгодженого та системного правового забезпечення функціонування національної інноваційної системи доцільно здійснити кодифікацію законодавства України про інноваційну діяльність, результатом якої має стати комплексний нормативно-правовий акт (наприклад, Інноваційний кодекс) [1].

Приступаючи до розгляду визначення змістовних складових інноваційної діяльності ми зазначаємо, що базовий Закон України стосовно інноваційної діяльності, а саме Закон України "Про інноваційну діяльність" змістовну сторону інноваційної діяльності не визначає.

Він визначає практично все: понятійно-категоріальний апарат, законодавчу базу у сфері інноваційної діяльності, мету і принципи ІД, напрями державної інноваційної політики, об'єкти і суб'єкти інноваційної діяльності, частково економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом, окрім змісту ІД.

Тобто сутність - визначення інноваційної діяльності законом надається, а от зміст - ні.

Задля його визначення проаналізуємо ряд теоретико-прикладних документів, які нададуть змогу визначити зміст інноваційної діяльності взагалі.

В першу чергу розглянемо рішення Економічної ради Співдружності Незалежних Держав "Про Концепцію науково-інформаційного забезпечення програм і проектів держав-учасників СНД в інноваційній сфері". Рішення також визначає лише основні напрями отримання інформаційних ресурсів для створення інноваційних продуктів без чіткого визначення їх змісту.

Модельний закон про інноваційну діяльність визначає зміст і види інноваційної діяльності статтею 5 досить несподівано [28] - статтею декларується і зміст, і види ІД, а насправді 13 позиціями визначаються лише види інноваційної діяльності, що в нормах права є недопустимим. Таким чином, читачі закону самі мають для себе визначати зміст такої діяльності.

Тобто статтею декларується і зміст і види, а насправді визначаються лише види інноваційної діяльності, що в нормах права є недопустимим. Отже, читачі закону самі мають для себе визначати зміст такої діяльності.

Зазначене вище, є відображенням високої складності визначення змістовної сторони інноваційної діяльності, у структурі якої левову частку займають характеристики економічної діяльності і лише потім виникають правові наслідки останньої.

Тобто:

Аналіз масштабів та результативності інноваційної діяльності в економіці України свідчить про відносно низьку активність використання на виробництві науково-технічних досягнень, їх слабке залучення до вирішення основних завдань відновлення вітчизняної економіки.

Інновації ще не мають вирішального значення для розвитку економічної діяльності і забезпечення економічної стабільності держави, хоча інноваційна діяльність є сьогодні чи не найважливішою умовою створення конкурентоспроможних товарів та послуг як фактора зростання економіки нашої країни і держава повинна здійснювати пряме фінансування інноваційних проектів, стимулювати інвестиції в інноваційні проекти з боку приватних і державних підприємств через створення пільгових умов для тих підприємств, які впроваджують прогресивну техніку і технології, а також займаються науково-дослідною діяльністю.

Проведення інноваційних заходів у складних умовах сучасної економічної ситуації об'єктивно пов'язане зі значними труднощами та фінансовими ризиками. Аналіз статистичних даних свідчить, що фінансові труднощі найбільше впливають на процес науково-технічного розвитку виробництва.

Негативний вплив на інноваційну діяльність зовнішніх факторів посилюється дією внутрішніх негараздів господарювання - той самий "чиновник" у системі управління, а також відставання організації виробництва від розвитку умов та потреб ринкового середовища.

Також в Україні на даний час відсутні достовірні схеми, чи адекватні сучасним умовам методи оцінювання інноваційного потенціалу. Через це багато наших підприємств у процесі приватизації втрачають вдвічі, а то і втричі від своєї реальної вартості.

Важливо зрозуміти, що інноваційний розвиток - це довготривалий національний проект. Його реалізація не повинна залежати ні від політичних, ні від будь-яких інших впливів [31].

На основі дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду переходу економік на інноваційний шлях розвитку пропонується при формуванні державної економічної політики перенести центр уваги на роль знаннєвого фактору в забезпеченні переходу від індустріального до інформаційного суспільства.

При цьому як система централізованих органів науково-технічної інформації, так і незалежний сектор інформаційних послуг у вигляді різних аналітичних центрів, консалтингових компаній і груп повинні враховувати, що інформація, яка циркулює в економічній системі, має компоненти, що характеризують інтелектуальний зміст будь - якого товару чи будь-якої послуги.

Формалізація процедури трансферу технологій як феномену соціально-економічного розвитку дозволяє розглядати з єдиних концептуальних позицій процеси трансферу технологій різного рівня: міждержавного, міжрегіонального, міжгалузевого, комбінованого.

Доведено, що багатовимірність критеріїв оцінки ефективності інноваційних проектів, розмаїття часових інтервалів, на які розраховано оцінки за окремими критеріями ефективності, потребують певної організаційної інфраструктури, розподіленої в просторі та в часі, яка забезпечує ефективну реалізацію проблемно-орієнтованої методології і методів при вирішенні питань техніко-економічного обґрунтування інноваційних проектів [20].

У ході аналізу нормативно-правових актів про інноваційну діяльність виявлено відсутність системності до регулювання відносин, що виникають у зв'язку із розробленням, створенням, розповсюдженням інноваційних продуктів та їхнім упровадженням як інновацій, - чинне інноваційне законодавство відокремлено врегульовує різні види відносин в інноваційній сфері, не враховує положень інших законодавчих актів, пов'язаних зі здійсненням інноваційної діяльності, що дозволяє говорити про необхідність його удосконалення в напрямку запровадження та забезпечення системного правового регулювання відносин в інноваційній сфері.

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність зі створення на підставі об'єктів права інтелектуальної власності інноваційних продуктів, готових до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва чи господарської діяльності, їх комерціалізації та впровадження (використання) як інновацій у виробництві та соціальній сфері, що здійснюється на основі реалізації інвестицій, з отриманням нової або суттєво удосконаленої продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також підвищенням техні - ко-технологічних показників відповідної господарської діяльності та виробничого процесу.

Викладене вище дає підстави до наступних висновків.

Інноваційна діяльність є підставою створення нового знання та інтелектуальних продуктів визнаних на державному, регіональному та світовому рівнях, на які у подальшому поширюється право власності.

Тобто це формулюванням вводить до науково - практичного обігу методику утворення інновацій: на підставі аналізу інформації людським інтелектом створюється нове знання, тобто взагалі щось нове. Нове знання визнане на державному, міждержавному, регіональному чи світовому рівнях є інноваціями, які у подальшому визначаються нематеріальними і матеріальними.

Творцем нематеріального інноваційного продукту є конкретний автор.

Надто часто для матеріалізації інноваційного продукту також потрібен автор методики, чи технології його матеріалізації.

В залежності від фінансування (державне та недержавне) визначається - право власності на нематеріальний інноваційний продукт - інтелектуальну власність та матеріалізований інноваційний продукт - фізичну власність.

На цій підставі, в першу чергу потребує обґрунтування понятійно-категоріальний апарат стосовно інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, і однозначність його застосування у нормативно-правових актах держави. Тобто необхідна кодифікація всієї відкритої та закритої нормативно-правової бази стосовно інноваційної діяльності та права інтелектуальної власності.

По-друге - потребує структуризації кількість державних органів та недержавних організацій, які беруть участь у інноваційній діяльності та забезпеченні безпеки об'єктів інтелектуальної власності, а також однозначне визначення та трактування їх компетенції.

По-третє, потребує остаточного визначення і узгодження за змістом інноваційної доктрини та політики держави, а також перелік інноваційних програм та державних програм розвитку науково - промислового комплексу України.

Список литератури