Основні складові економічної теорії як науки

Так, першоосновою ринку стала приватна власність, яка означає право приватних осіб за власним розсудом купувати, контролювати, застосовувати та реалізовувати ресурси та виготовлені блага. Крім того, поряд з приватною власністю у розвинутих країнах існує також державна та колективна власність. Розміри державного сектору визначаються відповідною обраною моделлю ринкової економіки. Так, американська модель відзначається незначними розмірами державної власності, тоді як головну роль у економіці відіграє приватний капітал. Ринкова економіка в Британії була сформована під впливом активної ролі державного регулювання, а після Другої світової війни в країні була здійснена часткова націоналізація деяких галузей і утворився значний державний сектор. Особливістю скандинавської моделі (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія) є провідна роль приватного сектору. Цікаво, що низька частка державної власності поєднується з значною роллю (особливо у Швеції) суспільного сектору. Суттєву роль (особливо у Данії) відіграє кооперативний сектор у сільському господарстві, промисловості, торгівлі, житловому будівництві, банківській та страховій справі.

Свобода вибору для підприємця має назву свободи підприємництва і означає, що приватні підприємства мають право купувати економічні ресурси, за власним вибором організовувати виробництво товарів та послуг, реалізовувати їх на ринках згідно з вибором самої фірми. При цьому не існує будь - яких штучних обмежень, які б заважали підприємцям вступати в певну галузь або залишати її.

Свобода вибору для власників ресурсів означає, що власники матеріальних, трудових ресурсів та грошового капіталу можуть їх використовувати за власним розсудом. Наприклад, почати свою власну справу, дати в оренду або позику, встановивши при цьому свою власну ціну. Власники робочої сили можуть обирати найбільш привабливий для них вид праці, а також підприємство або установу, де вони мають працювати.

Свобода вибору для споживачів полягає в тому, що в межах своїх доходів вони можуть купувати будь - які товари та послуги для задоволення своїх потреб. Також можна зробити наголос, що саме споживач у умовах ринкової економіки має найбільшу свободу вибору. Саме він, витрачаючи власні гроші, визначає, що треба виробляти підприємцям, а це в свою чергу визначає попит на ресурси. Тому часто навіть кажуть про суверенітет споживача в умовах ринкової економіки.

Особистий інтерес проявляється в тому, що роблячи свій вибір суб'єкти ринкової економіки керуються власною вигодою. Підприємець намагається отримати максимальний прибуток, мінімізуючи витрати. Власники ресурсів намагаються їх реалізувати якомога дорожче. Споживачі, керуючись своїми інтересами, бажають купувати необхідні товари та послуги за найнижчою ціною. Саме спроби досягнути максимальної особистої вигоди надають ринковій економіці напрями розвитку та впорядкованість.

Реалізація особистих інтересів учасників ринку призводить до конкуренції. Конкуренція - це суперництво між суб'єктами ринку за найкращі, найбільш вигідні умови виробництва та купівлі - продажу товарів. Вона є невід'ємним елементом ринкового механізму, джерелом його функціонування і розвитку. Конкуренція розгортається за трьома основними напрямками. По-перше, між продавцями, кожний з яких намагається знизити витрати виробництва, підвищити продуктивність праці, розширити виробництво, покращити якість і асортимент продукції і за рахунок цього отримати певні переваги у порівнянні з конкурентами - іншими продавцями: збувати товари за нижчою ціною, стимулювати попит та збільшити прибутки. По-друге, між покупцями, які намагаються придбати потрібні товари за більш низькою, вигідною ціною. По-третє, між продавцями і покупцями, перші з яких намагаються продати товари більш дорого, а другі - купувати дешевше. В залежності від використання того чи іншого критерію, розрізняють наступні форми конкуренції:

- за галузевою ознакою - внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренцію;

- за умовами конкуренції (кількість учасників ринку, контроль над цінами, ступінь монополізації ринку та економічної свободи) - досконалу та недосконалу конкуренцію;

- за методами реалізації - цінову, нецінову, сумлінну та несумлінну;

- за масштабами здійснення - індивідуальну, місцеву, національну, регіональну, глобальну конкуренцію.

Так, внутрішньогалузева конкуренція є суперництвом між підприємцями, що створюють подібну продукцію за найвигідніші умови її виробництва та збуту, за привласнення надприбутку. Вона змушує виробників впроваджувати нові технології та знижувати витрати виробництва, що призводить до нерівності у доходах і банкрутства менш ефективних учасників ринку.

Міжгалузева конкуренція є боротьбою підприємців за найвигідніші сфери розміщення капіталу, здійснюється у формі переливання капіталу з низькоприбуткових галузей до галузей високоприбуткових. В результаті цього в низько прибуткових галузях виробництво скорочується, а ринкова ціна зростає і піднімає норму прибутку. В галузях з високими прибутками посилюється внутрішньогалузева конкуренція, виробництво збільшується, а пропозиція починає перевищувати попит, що зменшує і ринкові ціни і норму прибутку.

Вільне ціноутворення полягає в тому, що система цін є основним механізмом, що координує ринкову економіку. Підприємці можуть встановлювати будь - які ціни на свій товар, але, намагаючись збільшити продаж та максимізувати прибуток, вони мусять звертати увагу на попит, на поведінку конкурентів, на якість запропонованої продукції. Ціни коливається під впливом попиту та пропозиції і виступають орієнтиром, коли підприємці, власники ресурсів та споживачі здійснюють свій вибір.

Сутність ринку виявляється через його функції. До основних функцій ринку відносять інформаційну, яка забезпечує надання учасникам ринку необхідної інформації про співвідношення попиту та пропозиції на товари та послуги, їх якість, асортимент, коливання цін. Посередницька функція проявляється у встановленні господарських зв'язків між виробниками та споживачами, забезпеченні реалізації їх економічних інтересів. Ціноутворююча функція означає встановлення ціни на товари та послуги в залежності від змін у ринковій кон'юнктурі, суспільно - необхідних витрат праці на виробництво товарів та ін. Регулююча функція ринку свідчить про вплив на всі стадії відтворювального процесу, забезпечує узгодженість обсягу виробництва і споживання, збалансованість попиту та пропозиції за всіма ринковими параметрами, рух капіталу з однієї галузі до іншої та ін. Стимулююча функція означає, що за допомогою цін симулюється впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості продукції, оновлення її асортименту. Сануюча (оздоровча) функція ринку полягає у звільненні суспільства від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств та інших господарських одиниць і навпаки, сприяння розвитку ефективних фірм. Соціальна функція здійснює диференціацію учасників ринку в залежності від результатів господарської діяльності, деякі фірми отримують більш високі доходи, інші стають банкрутами та розорюються.

Види ринків.

На сучасному етапі розвитку ринок країни (національний ринок) є складною системою, яку утворюють різного роду підсистеми та самостійно функціонуючі ринки. Для їх характеристики використовують різні критерії.

В залежності від об'єктів ринкових відносин (угод) виділяють ринок факторів виробництва, ринок споживчих товарів та послуг, ринок цінних паперів, ринок інформації, ринок валют та ін;

За критерієм суб'єктів виділяють: ринок покупців (ситуація, коли пропозиція перевищує попит) та ринок продавців (попит перевищує пропозицію), ринок державних організацій та установ (купують певні блага, що необхідні для виконання властивих їм функцій), ринок проміжних установ (посередницькі організації) ;

За географічним положенням: місцевий ринок, регіональний ринок, національний ринок, світовий ринок;

За рівнем насичення товарами та послугами: рівноважний ринок, дефіцитний ринок та надлишковий ринок;

За обсягом ринкових угод: оптовий ринок та роздрібний ринок;

За відповідністю діючому законодавству: легальний ринок та тіньовий (“сірий” та “чорний”) ;

За ступенем зрілості можна виділити наступні типи ринку: нерозвинутий, вільний, регульований і деформований.

Нерозвинутий ринок характеризувався тим, що ринкові відносини носили випадковий, найчастіше бартерний характер. Але навіть такий ринок відіграє у суспільстві певну роль, сприяє диференціації членів суспільства, посилює мотивації до розвитку виробництв різних товарів.

Вільний (класичний) ринок характеризується такими рисами:

- необмежена кількість учасників ринкових відносин і вільна конкуренція між ними;

- абсолютно вільний доступ до будь-якої господарської діяльності всіх членів суспільства;

- повна мобільність факторів виробництва; необмежена свобода рух капіталу;

- наявність у кожного учасника повної інформації про ринок (норму прибутку, попит, пропозицію) ;

- ринкові суб'єкти поводяться раціонально;

- повна однорідність товарів;

- ціни встановлюються стихійно у ході вільної конкуренції;

- відсутність монополії, монопсонії та державного регулювання.

Переваги вільного ринку полягають в тому, що він за визначенням є бездефіцитним, забезпечує ефективний розподіл ресурсів, гнучку та високу адаптованість до швидко змінюваних умов, свободу вибору та дій ринкових суб'єктів, максимальне використання досягнень НТП, здатність задовольнити різні потреби, підвищення якості товарів та послуг.

Вільний ринок призводить до диференціації у рівні життя населення, що, втім, забезпечує високу мотивацію до праці. Однак соціальними наслідками вільного ринку є безробіття, розорення та бідність окремих груп людей; діяльність вільних конкурентів призводить до небажаних ефектів, таких як забруднення оточуючого середовища, надмірне споживання невідновлюваних ресурсів; не створює стимулів для виробництва товарів та послуг колективного призначення (оборона, держане управління та ін.) ; не забезпечує дієву мотивацію для фундаментальних досліджень, а лише реалізує вже наявні науково - технічні досягнення; економіка вільного ринку відчуває негативні впливи циклічного розвитку; не відбувається розвиток некомерційних, але життєво необхідних галузей - охорона здоров'я, освіта, наука, культура, єдина транспортна система, стратегічних та збиткових виробництв.

Регульований ринок є результатом діяльності суспільства (держави) з метою обмежити його негативні наслідки, але не знищити мотивації до творчої, ініціативної праці. Так, вчені вважають, що ринок може регулюватись за допомогою:

- власного ринкового механізму, елементами якого є конкуренція, прибуток, ціна, попит, пропозиція та ін.;

- державою прямо чи опосередковано через планування, держзамовлення, податки та ін.

У будь-якому випадку, кожне суспільство намагається знайти оптимальне співвідношення ринкового та державного регулювання. Однак, сьогодні немає жодної країни, яка б зробила це ідеально.

Так, надмірне державне втручання в ринкові процеси призводить до їх деформації. Найяскравішим прикладом деформації ринку є ринок радянських країн та України, який все ж існував у вигляді актів купівлі-продажу та за рахунок підсобних господарств.

Основними рисами деформованого ринку за умов адміністративно-командної або директивної системи господарювання є: відсутність численних суб'єктів господарювання різних форм власності, завелика централізація товарних ресурсів та відсутність самостійності у комерційній діяльності; монополізм виробника і споживача; незбалансованість попиту та пропозиції; велике зростання цін, стрімка інфляція, порушення грошового обігу, бюджетний дефіцит та ін.; велика частка тіньової економіки, “сірого” та “чорного” ринку; розвиток бартерних угод, відсутність мотивації до ефективної праці, відсутність вибору у споживача

Подолання деформації ринку та хвороб ринкової економіки (безробіття, інфляції, нестабільності) вимагає створення умови для виникнення в межах української економіки регульованого ринку. Необхідно забезпечити:

- наявність в економіці різноманіття форм власності (поліморфізм власності) та різних форм господарювання, а також вільної конкуренції між ними;

- надання свободи господарської діяльності, вибору партнерів по господарським зв'язкам, самостійність, незалежність та відповідальність за господарські рішення;

- формування механізму вільного ціноутворення

- вільне маневрування ресурсами (матеріальними, трудовими, фінансовими) ; можливості змінювати умови виробництва, його технологію;

- повний доступ до інформації про стан ринку для всіх учасників;

- збереження ринкової інфраструктури, тобто комплексу галузей, систем, служб, підприємств, що обслуговують ринок;

- збереження значного неринкового сектору економіки;

- послідовну інтеграцію національної економки до системи світогосподарських зв'язків;

- з боку держави соціальні гарантії громадянам та підтримку непрацездатних та соціально незахищених членів суспільства.

Інфраструктура ринку.

Сучасний ринок є неможливим за відсутності розвинутої інфраструктури, тобто допоміжних галузей та організацій. Ринкова інфраструктура є надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки, під якою розуміють систему державних приватних і громадських інститутів (організацій та установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію.

Прийнято виділяти організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструктури ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжинірингові фірми, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

Одні з цих установ покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги (ярмарки, біржі, виставки, центри), інші - беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, представляють інтереси своїх членів на регіональному, державному та міжнародному рівнях (асоціації, торгові й господарські палати), треті - являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин (податкові інспекції, служби контролю за цінами і стандартами, страховий нагляд тощо).

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен займатися й займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення. Фінансово-кредитна інфраструктура саме й забезпечує вирішення цієї проблеми.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що утворюють цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поведінки підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців, моделюванням наслідків тих чи інших рішень, наданням консультацій, улагодженням конфліктів між партнерами, підготовкою економістів, менеджерів та фахівців з маркетингу.

Крім загальної інфраструктури, що обслуговує весь простір ринкових відносин, існують ще спеціалізовані, які забезпечують ефективне функціонування окремих ринків. Зазвичай розрізняють інфраструктуру трьох ринків: товарного, фінансового та ринку праці.

Інфраструктура товарного ринку включає товарні біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі, аукціони, ярмарки, посередницькі фірми не біржового характеру.

Інфраструктура фінансового ринку включає в себе фондові та валютні біржі, банки, холдингові, страхові та інвестиційні компанії та фонди.

Інфраструктура ринку праці включає в себе біржі праці, служби зайнятості та перепідготовки кадрів та ін.

Так, на ринку товарів та послуг діють товарні біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі, фірми, що займаються перевезенням вантажів, наданням послуг у сфері маркетингу тощо. Ринок праці обслуговують біржі праці, державні та приватні фонди сприяння зайнятості, пенсійні фонди, державні центри підготовки кадрів тощо.

Аукціони - форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення на основі конкурсу покупців. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом.

Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна оптова торгівля стандартними товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

В залежності від предмету торгів розрізняють товарні, фондові (валютні) біржі та біржі праці.

Товарні біржі - це організований ринок матеріальних об'єктів: сировини, устаткування, зерна, металу та ін. Такі біржі є спеціалізованими. Біржі, на яких запропоновані різноманітні товари, називають універсальними. Під впливом часу та економічної конкуренції серед товарних бірж виробилася чітка спеціалізація: щодо кольорових металів - Лондонська, Нью-Йоркська; натурального каучуку - Нью-Йоркська, Лондонська, Амстердамська, Сінгапурська, Куала-Лампурська; зерна - Вінніпезька, Чиказька, Лондонська, Ліверпульська, Роттердамська, Антверпенська, Міланська; цукру - Лондонська, Гамбурзька.

Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм. До найвідоміших сучасних фондових біржах належать Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Паризька, Франкфуртська, Базельська, Міланська, Сінгапурська, Тайванська та ін.

Банк - особливий фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо),надає кредити, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом та інші функції. Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й існують у декількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм). Поняття «банк» походить від італійського слова «Вапса» (лавка, на якій середньовічні міняйли розкладали монети для обміну).

Банківська система - сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємозв'язку та взаємодії. Головний елемент банківської системи - центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система, в Німеччині - Бундесбанк, в Україні - Національний банк України (НБУ).

Останнім часом значно посилюється універсалізація банків. Крім залучення коштів та кредитування, вони виконують операції страхування, консультаційного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо). Загалом сучасні банки надають понад 200 різноманітних послуг.

Важливі функції в ринковій економіці виконують різноманітні небанківські фінансово-кредитні заклади з інформаційними системами, які працюють на базі фінансово-кредитних телекомунікацій. Це лізингові компанії, трастові, інвестиційні, випускаючі акції, факторингові, фарфейтингові, клірингові палати, страхові товариства, пенсійні фонди. Сучасна кредитна система створює умови для швидких розрахунків без відповідних паперів шляхом електронних сигналів через міжбанківську телекомунікацію.

Практикум.

Вправа 1. Знайдіть правильні відповіді

1. Ринок - це:

а) місце, де люди обмінюються товарами;

б) форма господарських зв'язків, що функціонує на принципах справедливого розподілу доходів;

в) сфера взаємодії ї попиту та пропозиції;

г) сукупність угод купівлі - продажу товарів.

2. Функціями ринку є:

а) регулююча; г) стимулююча; ж) освітня;

б) організаційна; д) інформаційна; з) командна;

в) плануюча; е) інтегруюча; і) все перераховане.

3. Інфраструктура ринку складається з:

а) банків; д) аукціонів;

б) ярмарків; є) аудиторських фірм;

в) валютних бірж; ж) вірні відповіді: б) ; д) ;

г) бірж праці; з) усі відповіді вірні;

4. Ринкові ціни:

а) більше залежать від зміни пропозиції, чим від зміни попиту;

б) більше залежать від зміни попиту, чим від зміни пропозиції;

в) встановлюються в результаті взаємодії попиту та пропозиції;

г) змінюються зворотньо пропорційно величині пропозиції;

5. Розподіл доходів в умовах ринку здійснюється на принципах:

а) рівності в доходах населення;

б) нерівності в доходах населення;

в) визначається цінами економічних ресурсів, якими володіють окремі люди;

г) держава виступає гарантом соціального захисту громадян.

6. Конкуренція - це:

а) боротьба виробників за одержання найбільшого прибутку;

б) боротьба споживачів за право купувати товари по більш низьких цінах;

в) усі відповіді вірні;

г) усі відповіді невірні.

7. Поширення зведень, помилкових, що ганьблять товари конкурента, це елемент:

а) нецінової конкуренції;в) несумлінної конкуренції;

б) вільної (досконалої) конкуренції;г) недосконалої конкуренції.

8. Необхідність державного регулювання економіки обґрунтовується представниками таких економічних шкіл, як:

а) класична; в) марксистська;

б) кейнсіанська; г) неокласична.

9. Головними способами впливу на економічні інтереси у ринковій економіці є:

а) позаекономічний примус; в) матеріальне заохочення трудової активності;

б) економічний примус; г) всі відповіді вірні.

10. Ринкова система - це:

а) відкрита система, що передбачає домовленості;

б) зв'язок виробництва та споживання;

в) розвинута система суспільного розподілу праці;

г) конкуренція товаровиробників;

д) активна роль держави у регулюванні економіки;

е) пробуджує користолюбність, бездуховність;

ж) марнотратна у використанні невідтворних ресурсів землі;

з) приводить до відносного зубожіння населення.

Вправа 2. Виконайте завдання.

1. В чому полягають функції сучасного ринку. Яка з них, на вашу думку, “не працює” в економіці сучасної України?

2. Визначте причини існування тіньового ринку.

3. В чому полягають причини недостатнього розвитку ринкової інфраструктури на сучасному етапі?

4. В яких галузях економіки дія ринку може бути неефективною? Обґрунтуйте відповідь.

5. Охарактеризуйте переваги та недоліки ринку як системи. Яким чином можна подолати визначені недоліки?

6. Що саме називав А. Сміт “невидимою рукою ринку”? Чому?

7. Наведіть приклади дефіцитних та надлишкових ринків в сучасному житті.

6. Теорія попиту і пропозиції

Попит і пропозиція. Детермінанти попиту і пропозиції.

Головними елементами в розумінні механізму дії ринкової економічної системи є попит і пропозиція. Взаємодія головних суб'єктів ринку - виробника і споживача - здійснюється саме по каналах попиту і пропозиції і прагне досягти рівноваги поміж цими елементами шляхом врівноважуючої функції ринкової ціни.

Споживач, з'являючись на ринку, визначає свою поведінку через попит. Попит - це кількості товарів і послуг, які споживачі бажають і мають можливість придбати на ринку по конкретних цінах в ряду можливих цін на протязі визначеного часу.

Суть закону попиту полягає у тому, що поміж рівнем ціни (Р) і величиною попиту (Qd) існує зворотна залежність. Інакше кажучи, чим нижче ціна, тим більше величина попиту на благо, а чим вище ціна - тим менше величина попиту. В таблиці 6.1 наведена шкала попиту індивідуального споживача на ринку цукру.

Таблиця 6.1 - Попит індивідуального споживача на ринку цукру

Ціна за кг (грн)	Величина попиту (кг на тиждень)
5 4 3 2 1	1 2 3 4 5

На підставі даних табл. 6.1. наведено графік попиту (рис. 6.1).

Рисунок. 6.1 - Графік попиту споживача на цукор

Графік попиту подано спадаючою кривою попиту DD (від англійського “demand” - попит). Нахил цієї кривої пояснюється дією ефектів доходу і заміщення. Розглянемо значення цих явищ.

1. Ефект доходу. Зниження ціни дозволяє на незмінну суму витрат на даний товар придбати його в більшій кількості. Це рівнозначно збільшенню грошового доходу покупця, але тільки при купівлі даного товару. Наприклад, зниження ціни на молочну продукцію влітку дає можливість придбати її в більшій кількості аніж взимку, хоча дохід покупця при цьому може залишитись незмінним.

2. Ефект заміщення. Зниження ціни на даний товар призводить до відносного подорожчання інших товарів, хоч їхні власні ціни можуть і не змінюватись. Тому, заміщуючи “інші” товари здешевівшими, покупець забезпечує собі додатковий ефект доходу. Наприклад, зниження цін влітку на легке масло і маргарин збуджує купувати їх в більшій кількості аніж вершкове масло. Таким чином, зниження цін на окремий товар викликає багаточисленні наслідки, як і зростання цін.

3. Дія принципу спадаючої граничної корисності. Згідно даному принципу, наступні одиниці даного продукту приносять споживачу все менш і менш задоволення, тому він купує додаткові одиниці продукту лише при умові, що його ціна знижується. Зміна величини попиту на товар веде до переміщення від однієї точки до другої на постійній кривій попиту (см. рис. 5.1. від “а” до “в” і до “с”).

Таким чином, причиною зміни величини попиту є зміна ціни даного товару. Окрім ціни існують нецінові детермінанти (фактори), зміна яких приводить до зміщення всієї кривої попиту DD - праворуч угору при збільшенні попиту (на рис. 5.1 від DD до D1D1), і ліворуч униз при зменшенні попиту (на рис. 6.1 від DD до D2D2).

Основні нецінові детермінанти зміни в попиті наступні:

1) уподобання споживачів, які часто змінюються під впливом моди, або ж залишаються традиційними.

2) рівень доходів в суспільстві. Чим вище доходи споживачів, тим більше вони купують якісних товарів та послуг і тим меншим попитом користуються товари і послуги “нижчої” категорії (наприклад, зношений одяг) ;

3) ціни на сумісні товари:

- ціни на взаємозамінюючі товари ( товари-субститути ) ;

- ціни на взаємодоповнюючі товари (компліментарні) ;

4) кількість покупців на ринку;

5) інфляційні очікування споживачів.

Ми розглянули індивідуальний попит. Але на ринку виступає багато споживачів. Перехід від шкали індивідуального попиту до шкали ринкового попиту можна здійснити шляхом підсумовування величин попиту, який пред'являє кожний споживач при різних можливих цінах на товар. На рис. 6.2 це показано при використанні однієї ціни на товар - 3 грн.

Рисунок. 6.2 - Крива ринкового попиту DD на товар (кг на тиждень)

Зрозуміло, що в умовах ринкової конкуренції припускається досить велика кількість покупців товару на ринку. Тому, щоб уникнути тривалого процесу підсумовування, можна визначити загальний ринковий попит шляхом перемноження індивідуальних величин попиту по кожній із можливих цін на кількість покупців на ринку цього товару.

Перейдемо тепер до теорії формування ринкової пропозиції Пропозиція - кількості товарів, які продавці готові виробити і запропонувати до продажу на ринку по конкретних цінах в ряду можливих цін на протязі визначеного часу.

Ціна для виробників є прибутком, а не витратою. Тому продавець намагається виробляти товари з більш високими цінами. Залежність між високими цінами і збільшенням величини пропозиції цілком очевидна: при високих цінах на продаж виставляється більша кількість даного товару, аніж при низьких. Чому кількість запропонованих товарів залежить від ціни на них? Тому, що виробник намагається одержати максимальний прибуток. Чим вища ціна товару при інших рівних умовах, тим більше стимул для виробництва і продажу саме цього товару. В таблиці 6.2 наведена шкала пропозиції індивідуального виробника на ринку цукру.

Таблиця 6.2 - Пропозиція індивідуального виробника на ринку цукру

Ціна за кг (грн)	Величина пропозиції(кг на тиждень)
1 2 3 4 5	1 3 5 7 9

На підставі даних таблиці 6.2 наведено графік пропозиції (рис. 6.3).

Рисунок. 6.3 - Графік пропозиції виробника на ринку цукру

Графічна залежність розміру величини пропозиції від ціни відображена на графіку в вигляді вихідної кривої, де кількість запропонованого товару фіксується на горизонтальній вісі, а ціна - на вертикальній вісі графіку пропозиції (рис. 6.3). Крива пропозиції позначається буквами SS (від англ. “supply” - пропонувати). Із графіка бачимо, що між рівнем цін і величиною пропозиції товару існує пряма залежність. Інакше кажучи, чим вища ціна товару, тим більша величина його пропозиції на ринку (рух від точки “а” до точки “в” і до точки “с” на кривій пропозиції SS) і навпаки.

Пропозиція, як і попит, схильна до впливу ряду нецінових детермінантів (факторів), зміщуючих на графіку (рис. 6.3) всю криву пропозиції SS. Збільшення пропозиції зміщує криву SS праворуч і вниз (крива S 1S1на рис. 6.3.) ; зменшення пропозиції зміщує криву SS ліворуч уверх (крива S2S2 на рис. 6.3.).

Основні нецінові детермінанти зміни в пропозиції наступні:

1) ціни на ресурси. Зниження цін на ресурси зменшує витрати виробництва і крива пропозиції зміститься праворуч до S1S1. Наприклад, зниження цін на насіння і добриво збільшує пропозицію кукурудзи;

2) удосконалення технології виробництва. Даний фактор знижує витрати виробництва, отже збільшується пропозиція товарів;

податки та дотації підприємствам. Податки з продажу збільшують витрати виробництва і призводять до скорочення пропозиції до S2S2. Навпаки, дотації знижують витрати і збільшують пропозицію до S1S1;

4) ціни на товари-конкуренти. Зниження ціни на пшеницю може спонукати фермерів вирощувати і продавати більше кукурудзи і навпаки;

інфляційні очікування. Наприклад, фермери можуть затримати вивіз на ринок пшениці врожаю цього року, чекаючи збільшення ціни на неї в майбутньому;

кількість продавців на ринку. Зрозуміло, що чим більше продавців на ринку даного товару, тим більше пропозиція цього товару і навпаки.

В цілому концепція попиту та пропозиції розповсюджується і на ринок ресурсів, але з тією особливістю, що попит на ресурси є утворювальним попитом від кінцевих товарів та послуг, які виробляються за допомогою цього ресурсу. Це означає, що стійкість попиту на ресурс буде залежати від його продуктивності та від ціни товару, створеного за допомогою цього ресурсу.

Цінова еластичність попиту і пропозиції.

Еластичність попиту - це поняття, яке характеризує чутливість (реакцію) попиту для різних споживчих благ на зміну цін. Реакція споживачів на зміну ціни на товар може бути сильною, слабкою або нейтральною. Кожна з них породжує відповідний попит: еластичний, нееластичний, одиничної еластичності.

Еластичність попиту вимірюється кількісно, для чого вводиться поняття коефіцієнта еластичності Ed:

або:

Тобто, Ed вимірюється як відношення зміни попиту в порівнянні з початковим до зміни ціни в порівнянні з початковою. Наприклад, якщо ціна товару впала з 3-х грн. до 2-х грн., внаслідок чого замість купованих раніше 60-и одиниць стали купувати 100, то:

В практиці розрахунків завжди використовується абсолютне значення Ed, абстраговане від від'ємного знаку.

Якщо Ed>1, то попит буде еластичним, тобто запитувана кількість товарів буде змінюватися швидше, ніж ціни, наприклад, предмети розкоші, товари тривалого користування.

Якщо Ed< 1, то попит нееластичний і ціни змінюються швидше, ніж кількість товарів, придбаних споживачами, наприклад, на товари першої необхідності.

Термін “абсолютно нееластичний попит” означає крайній випадок, коли зміна ціни не призводить ні до яких змін кількості запитуваної продукції (наприклад, попит хворих діабетом на інсулін).

Термін “абсолютно еластичний попит” означає другий крайній випадок, коли якнайменша зміна ціни спонукає покупців збільшувати покупки від нуля до межі своїх можливостей (наприклад, продукція на чисто конкурентному ринку).

На графіку (рис. 6.4) пряма D1 паралельна вісі цін (Р), показує абсолютно нееластичний попит; пряма D2 паралельна вісі кількості (Q) і показує абсолютно еластичний попит.

Рисунок 6.4 - Абсолютно нееластичний і абсолютно еластичний попит

Основні фактори, які впливають на цінову еластичність попиту, наступні:

- кількість товарів - замінників. Чим більше замінників є у товару, тим більшу цінову еластичність він має;

- частка витрат на придбання товару в бюджеті споживача;

тривалість досліджуваного періоду часу.

Еластичність пропозиції - це поняття, яке характеризує чутливість (реакцію) величини пропозиції товарів на змінення їх цін. Аналогічно еластичності попиту, вона вираховується за коефіцієнтом еластичності пропозиції ES за формулою:

або:

Тобто, ЕS вимірюється як відношення зміни величини пропозиції в порівнянні з початковою до зміни ціни в порівнянні з початковою.

Пропозиція може бути абсолютно еластична або нееластична, еластична, нееластична та пропозиція з одиничною еластичністю.

Еластичність пропозиції залежить від:

- особливостей виробничого процесу, які дозволяють виробнику товару розширяти його виробництво при підвищенні ціни, або перейти на випуск іншої продукції при зниженні його ціни;

- фактору часу, коли виробник не в змозі миттєво зреагувати на зміну ціни, тому що для додаткового виробництва товару необхідно достатньо часу;

- здібності до довготривалого збереження. Для товару, який не може зберігатись довгий час, наприклад, м'ясо, овочі і фрукти, еластичність пропозиції буде низькою, тобто пропозиція буде нееластичною.

Пропозиція, на відміну від попиту, є більш інерційним елементом ринку. Це зумовлено труднощами перерозподілу ресурсів між сферами їх використання.

Найважливішим фактором, який впливає на еластичність пропозиції, є кількість часу, який мають у розпорядженні виробники для того, щоб відреагувати на дану зміну ціни на продукт. Аналізуючи вплив фактору часу на еластичність пропозиції, економісти виділяють три періоди часу: миттєвий ринковий період, короткостроковий ринковий період, довгостроковий ринковий період.

В межах миттєвого ринкового періоду виробнику не вистачає часу для того, щоб змінити об'єм виробництва. Тому пропозиція у цьому випадку абсолютно нееластична (див. рис. 6.5).

Рисунок 6.5 - Миттєвий ринковий період

В межах короткострокового ринкового періоду не можна змінити виробничі потужності підприємства, однак об'єм виробництва може бути збільшеним за рахунок інтенсивності їх використання. Тому пропозиція стає більш еластичною (див. рис.6.6).

Рисунок 6.6 - Короткостроковий ринковий період

Нарешті, на протязі довгострокового ринкового періоду виробник, враховуючи зростання попиту на товар від D до D1 може збільшити виробничі потужності і пропозиція S1 наближається до абсолютно еластичної S0 (рис. 6.7).

Рисунок 6.7 - Довгостроковий ринковий період

Ринкова рівновага попиту та пропозиції.

В будь-якому випадку в ринковій економіці між попитом та пропозицією встановлюється визначене співвідношення, яке називають ринковою рівновагою. Ринкова рівновага - встановлення на ринку в результаті взаємодії виробників і покупців таких цін на товари та послуги, які не створюють залишок у продавців і дефіцит у покупців.

В основі ринкової рівноваги лежить рівноважна ціна, при якій кількість товару, запропонованого на ринку, дорівнює кількості товару, на який пред'явлено попит. Наочно цей процес можна показати на графіку, який об'єднує криві попиту і пропозиції, наприклад, на ринку цукру (рис. 6.8.).

Рисунок 6.8 - Ринкова рівновага

Крива попиту DD перетинається з кривою пропозиції SS у точці Е, яка вказує рівноважну ринкову ціну (РЕ) і рівноважну кількість продукту (QЕ).

Нестача продукту, яка виникає при ціні, яка нижче рівноважної, тобто 2 грн., створила б надлишковий попит і штовхнула б ціну уверх. В результаті цього величина пропозиції стала би збільшуватися, а величина попиту зменшуватися до тих пір, доки не було б досягнуто рівноваги.

Надлишок продукту при ціні 4 грн. привів би до зменшення величини пропозиції товару і сприяв би зниженню ціни. Це призведе до збільшення величини попиту та скорочення величини пропозиції до тих пір, доки не буде досягнута рівновага. Таким чином, ціна за 1 кг цукру в 3 грн. є рівноважною ціною на ринку цукру, яка задовольняє як продавців, так і покупців у визначений період часу (тиждень).

Теорія поведінки споживача

При виробництві будь-якого товару необхідно знати поведінку споживача. Тому важливою умовою вивчення ринку є аналіз його поведінки. Теорія поведінки споживача заснована на положенні, що людина веде себе раціонально у намаганні максимізації задоволення своїх потреб.

В економічний теорії існує два підходи оцінки поведінки споживача - кардиналістський та ординалістський. Якщо кардиналістська теорія корисності дає лише загальну характеристику поведінки споживача на ринку, то ординалістська, яка розроблена В. Парето та Дж. Хіксом, долає недоліки кардиналістського підходу та показує, якому благу віддає свою перевагу споживач.

Практика вимагає більш реалістичну теорію попиту, тому що:

суб'єкт неспроможний точно виміряти граничні корисності та розподілити попит на різні товари, не маючи уяви про ціни;

виробляючи свою стратегію споживання, суб'єкт оцінює корисність не певних благ, а наборів споживання, а саме: наскільки один набір споживання корисніше для нього від іншого.

Розглянемо далі основні елементи теорії поведінки споживача.

1. Споживчий вибір та бюджетні стримування пов'язані з бюджетом споживача, а тобто, чим менше коштів в його бюджеті, тим менший і вибір споживача і навпаки.

2. Правило максимізації корисності полягає в такому розподіленні грошового доходу споживача, при якому остання грошова одиниця(долар, гривня і т. ін.), яка витрачена на придбання кожного виду продуктів приносила б додаткову (граничну) корисність. Якщо споживач “врівноважить свої граничні корисності” за певним правилом, то ніщо не буде змушувати його до зміни структури витрат, тобто він буде знаходитися в стані рівноваги. Це правило в алгебраїчній формі:

де MU - гранична корисність відповідного продукту;

Р - ціна відповідного продукту.

3. Бюджетні лінії, криві байдужості та рівновага споживача. Маючи певний грошовий дохід, споживач може витратити його на придбання одного товару і опинитися в точці А графіка (рис. 6.9). Він може витратити весь дохід на придбання іншого товару і опинитись в точці В. Або він може розподілити свій дохід між двома цими благами. Тоді, якщо дохід буде витрачатися повністю всі можливі комбінації такого розподілення розташовуються на лінії, яка з'єднує точки А і В, і називається бюджетною лінією. Таким чином, бюджетна лінія показує усі можливі комбінації кожної пари продуктів, які можуть бути придбані споживачем при даному рівні цін на продукти і даній величині його доходу.

Крива байдужості споживача відображає усі можливі комбінації продуктів А і В, які дають йому рівний об'єм задоволення потреб, або корисності (крива І на рис. 6.9).

Кожна точка на кривій байдужості (“а”, ”в”, ”с”, “d”) являє одну з комбінацій продуктів А і В, однаково задовольняючих споживача; тобто кожна така комбінація продуктів має однакову сукупну корисність. Таким чином, споживачу буде байдуже, яку комбінацію продуктів він дійсно придбає. Рівноважне положення споживача досягається в точці Х, в якій бюджетна лінія АВ торкається найбільш високої з усіх досягаємих кривих байдужості - І.

Рисунок 6.9 - Рівновага споживача

Практикум.

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь.

1. Графічне представлення залежності між ціною товару та його кількістю, яку бажають придбати покупці на ринку - це:

а) крива попиту; в) крива філліпса;

б) крива пропозиції; г) немає правильної відповіді.

2. Графічне представлення залежності між ціною товару та його кількістю, яку продавці пропонують на ринку це:

а) крива попиту;в) крива Лоренца;

б) крива виробничих можливостей;г) крива пропозиції.

3. Якщо ціна товару знаходиться вище точки перетину кривих попиту та пропозиції, то виникає:

а) дефіцит товару; в) ринкова рівновага;

б) надлишок товару;г) немає правильної відповіді.

4. Якщо ціна товару знаходиться нижче точки перетину кривих попиту та пропозиції, то виникає:

а) надлишок товару; в) дефіцит товару;

б) зменшення безробіття; г) немає правильної відповіді.

5. Крива байдужості має вигляд:

а) спадаючої кривої;в) параболічної кривої;

б) вихідної кривої;г) немає правильної відповіді.

Вправа 2. Знайдіть правильні відповіді

1. Які з наведених факторів призведуть до падіння попиту на товар А:

а) зменшення доходів споживачів;

б) збільшення кількості покупців на ринку;

в) падіння цін на товари-замінники;

г) очікування зростання ціни на товар А.

2. Які з наведених факторів призведуть до падіння попиту на товар Б:

а) збільшення кількості покупців на ринку;

б) очікування зростання ціни на товар Б;

в) падіння цін на товари-замінники;

г) зменшення доходів споживачів.

3. Які з наведених факторів призведуть до падіння пропозиції товару А:

а) збільшення цін на ресурси;

б) зменшення кількості продавців на ринку;

в) удосконалення технології виробництва;

г) збільшення цін на товари-конкуренти.

4. Які з наведених факторів призведуть до падіння пропозиції товару Б:

а) зменшення цін на ресурси; в) зменшення кількості продавців на ринку;

б) державні дотації; г) немає правильної відповіді.

5. Розташування бюджетної лінії залежить від:

а) розміру дохода споживача;в) технології виробництва;

б) цін на товари;г) державної податкової політики.

Вправа 3. Виконайте завдання

1. Функція попиту на товар має вигляд D = 30 - 5P, а функція пропозиції S = - 5 + 2P.

Визначте:

а) ціну рівноваги і рівноважний обсяг продажу;

б) яким чином зміняться попит і пропозиція, якщо ринкова ціна встановиться на рівні 4 грн.;

в) що відбудеться з обсягом продажу, якщо ринкова ціна встановиться на рівні 6 грн.

2. У таблиці наведені дані на ринку товару А.

а) побудувати криві попиту та пропозиції товару А;

б) якою є рівноважна ціна та рівноважний обсяг товару А на ринку;

в) якщо ринкова ціна дорівнює 32 грн, що є характерним для даного ринку - дефіцит чи надлишок? Чому дорівнює його величина?

Таблиця 6.1

Ціна на товар А	Обсяг попиту на тов. А, тис. од.	Обсяг пропозиції на тов. А, тис. од.
8 16 24 32 40	70 60 50 40 30	10 30 50 70 90

3. У результаті підвищення ціни на товар А з 5 грн до 7 грн обсяг попиту на нього знизився з 9 до 7 одиниць. Розрахуйте еластичність попиту за ціною на цей товар та зробить висновки.

4. Проаналізуйте еластичність попиту по ціні на наступні товари: а) апельсини; б) цигарки; в) паливо; г) хліб; д) вершкове масло; е) прикраси із золота; ж) сирники; з) автомобілі.

5. Визначте, яким чином зміститься бюджетна лінія відносно даної, якщо доходи споживача: а) збільшаться; б) зменшаться. Поясніть це графічно.

7. Теорія фірми

Економічна природа фірми.

Поряд зі споживачем найважливішим господарським суб'єктом, поводження якого визначає економічну ситуацію на мікрорівні, є виробник. Його функція - забезпечення пропозиції, тобто постачання на ринок необхідної кількості товарів і послуг. Виробництво благ - складний процес. Деякі з них можуть бути зроблені індивідуально, а деякі - вимагають координованих зусиль багатьох людей. Кожний з учасників трудового процесу виконує свою частку роботи в процесі поділу праці, а кінцевий продукт є результатом їхніх спільних зусиль, тобто кооперації праці.

Розрізняються поняття «фірма» і «підприємство», хоча в закордонній і вітчизняній літературі вони часто ототожнюються. Під підприємством варто розуміти певний виробничо-технологічний комплекс, використовуваний для виробництва товарів і послуг у будь-якій галузі національної економіки. Підприємствами є металургійний завод, швейна фабрика, аеропорт, магазин. Фірма - це організація, що володіє підприємствами і веде господарську діяльність на них. У складі фірми може бути одне чи кілька підприємств. Фірми можуть бути горизонтального типу, тобто охоплюють підприємства, що знаходяться на одній стадії виробництва (наприклад мережа продуктових магазинів), чи вертикального типу, тобто поєднують підприємства, що знаходяться на різних взаємозалежних стадіях виробничого процесу (наприклад, сталеливарні комбінати, куди входять рудники, шахти, вапнякові кар'єри, коксові печі, домни, прокатні стани, кузні, ливарні цехи). Досить розвинутим явищем у сучасній ринковій економіці є диверсифіковані фірми, які охоплюють підприємства, що оперують у різних галузях і на різних ринках.

Первісне слово «фірма» (від італ. “firmа”) означало “торгове ім'я” комерсанта. В даний час фірма - це суб'єкт підприємницької діяльності, що має економічну і юридичну самостійність. Фірма - це майновий комплекс, використовуваний власниками цього майна для здійснення підприємницької діяльності. До складу фірми входять усі види майна, які призначені для її діяльності, включаючи земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, інвентар, сировину, нереалізовану продукцію, права вимог, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують її діяльність (фірмове найменування, товарні знаки), та інші виключні права.

У розвинутій ринковій економіці фірми різноманітні. Вони займаються виробництвом товарів, їхньою реалізацією, наданням усіляких послуг: фінансових, посередницьких, інформаційних, консультативних, науково-дослідних. По сферах підприємницької діяльності вони можуть бути промисловими, сільськогосподарськими, будівельними, транспортними, телекомунікаційними, торгово-посередницькими, рекламними, інжиніринговими, юридичними.

В економічній теорії існує два відомих підходи до розгляду природи фірми.

Технологічний підхід до вивчення фірми сформувався на базі неокласичних поглядів на мікроекономічні процеси. У його основі лежить припущення про те, що завжди є можливість визначити функцію, що виражає максимальний обсяг випуску при заданому рівні розвитку техніки і технології при всіх можливих комбінаціях факторів виробництва, які маються в наявності. За допомогою такої виробничої функції можливо визначити, за якої пропорції між окремими ресурсами досягається оптимальний обсяг виробництва з погляду співвідношення витрат і випуску. У рамках технологічного підходу проблема визначення оптимального розміру фірми є центральною. Його, як відомо, можна буде досягнути, коли позитивний ефект економії на масштабі виробництва використовується цілком. Неокласичну фірму справедливо порівнюють з «чорною шухлядою», куди опускають порції ресурсів, закривають її кришкою і через якийсь час витягають з неї зроблені блага. Але цей підхід не дозволяє з'ясувати феномена виникнення фірми, закономірностей її подальшого розвитку і, в остаточному підсумку, зникнення.

Альтернативний технологічному погляд на проблему економічної природи фірми був розроблений у рамках інституціональної економічної теорії. Ця традиція бере свій початок із класичної статті Р. Коуза «Природа фірми» (1937) і одержала надалі свій логічний розвиток.

Спочатку визначимо причини походження фірми як інституту, як виробничої організації. Уявимо собі економіку, у якій кожен окремий індивід самостійно, поза якою-небудь формальною структурою займається виробництвом блага. Кожна обмінна угода в цій моделі здійснюється тільки після відповідних трансакційніх витрат на процес обміну. Можна виділити наступні види трансакційніх витрат: пошук інформації про стан ринку (потенційні постачальники і покупці, ціни, характеристики товарів і послуг), укладання складних контрактів, що включають застереження на випадок непередбачених обставин; довгострокові відносини по окремих питаннях; періодично повторювані угоди з продажу різних товарів; дотримання умов контрактів; юридичний супровід виконання контрактів. При даних обмінно-операційних витратах може виявитися, що дешевше організувати виробництво так, щоб деякі ринкові операції були скасовані і заміщені діями адміністрації підприємства по контролю за виробничим процесом і керування їм усередині організації (фірми). Отже, можна зробити висновок про те, що створюючи фірми, індивіди прагнуть знайти альтернативні способи координації своєї діяльності, що скорочує величину витрат.

На відміну від природним чином сформованого ринкового порядку фірми базуються на ієрархічному принципі організації економічної діяльності. Ринок припускає відокремлення засобів виробництва, фірми - їх концентрацію. В умовах ринку панують непрямі методи контролю, у фірмі - прямі. Ринок ґрунтується на економічних стимулах, фірма, навпаки, - на адміністративних формах керування. Таким чином, фірма і ринок розглядаються як альтернативні способи економічної організації. Отже, вибір при прийнятті підприємцем рішення про створення фірми полягає в тому, щоб визначити, яким чином дешевше здійснювати трансакції (угоди) : шляхом створення фірми чи за допомогою ринкового механізму.

Однак організація (фірма) має і свої слабкі місця. Виробництво за участю великої групи людей, які не зацікавлені в кінцевому прибутку, збільшує витрати на спостереження за виробничим і трудовим процесом, на вимір його проміжних і кінцевих результатів, на керівництво, на укладання трудових угод і захист від опортуністичного поводження працівників фірми (так зване «ухиляння») після укладання з ними трудової угоди.

Ринкові (зовнішні) і внутріфірмові трансакції тісним чином зв'язані між собою. Їхнє співвідношення детермінує оптимальний розмір фірми, інакше можна було б розглядати національну економіку як одну гігантську фірму. Дійсно, повинна бути досягнута деяка точка, у якій граничні витрати організації додаткових трансакцій усередині фірми дорівнюють граничним витратам, зв'язаним зі здійсненням трансакцій на відкритому ринку, чи витратам організації їх іншим підприємцем. Разом з тим, таке пояснення необхідності існування фірми представляється недостатнім. Адже фірма представляє складну управлінську систему, побудовану на ієрархічному принципі, а здійснення адміністративних функцій стає однією з відмінних ознак фірми.