Розвиток системи державного регулювання енергетики України

Серед чинників, що характеризують розвиток нестабільної ситуації, можна виокремити такі.

У фінансовій сфері - погіршення показників фінансової стійкості більшості компаній галузі; недостатність обігових коштів; відсутність маркетингової політики та ігнорування інтересів споживачів.

У сфері управління власністю та інвестиційною діяльністю - відсутність чіткої цілеспрямованості; чітко виражений “оперативно-тактичний”, а не стратегічний характер управління; відсутність економічної та адміністративної відповідальності за результати інвестиційних рішень і неефективне використання інвестиційного капіталу; пряме інвестиційне навантаження на споживачів і невирішення питань власності на інвестиційні ресурси, що централізуються; недостатність інвестиційного капіталу в галузі; скорочення потенціалу енергобудівельного комплексу, а також науково-технічного потенціалу галузі. Залученню інвестицій у дану галузь перешкоджають не тільки загальна для України політична нестабільність і заплутаність фінансових потоків, а й елементарна відсутність окупності вкладених коштів при діючій системі ціноутворення на продукцію електроенергетики.

У сфері державного регулювання на споживацькому і державному енергетичному ринках - відсутність правового регулювання відносин у сфері оперативно-диспетчерського управління; проблеми, пов'язані з укладанням публічного договору про енергопостачання, недосконалість законодавчої бази та її суперечливість. В Україні обрана модель регулювання є монополістичною (монополістичною в цілому, а не тільки природно-монополістичною) в електроенергетичному комплексі, що базується на повному державному контролі над ціноутворенням, що з теоретичної точки зору в умовах контролю над власністю (а контрольний пакет акцій ДП “НЕК Укренерго” належить державі) можна порівняти з діяльністю самої держави. Необхідною умовою успішного функціонування енергетики при переході до конкурентних умов є вдосконалення нормативно-правової бази і системи регулювання діяльності електроенергетичного сектору в цілому і ДП “НЕК Укренерго” як його основи. Передусім існує потреба у внесенні принципових змін до вказаного вище Закону України “Про електроенергетику” і перегляді місць масиву підзаконних актів, що розвивають цей закон. Існує також потреба в коригуванні норми законів України “Про енергозбереження” і “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” і прийнятті нового варіанта чинних Правил користування електричною енергією.

Нові принципи і механізми функціонування енергетичного комплексу і регулювання його діяльності слід закріпити системою законів про електроенергетику в Україні. Нормативного врегулювання вимагають також і нові моделі договірних відносин між учасниками ринку. Крім того, дуже гостро постають питання розробки методології і конкретних методів регулювання, поліпшення інформаційної бази, кадрового складу. У сфері надійності енергопостачання центральним питанням електроенергетики, життєво важливим для розвитку економіки України, є стан основних фондів галузі.

Водночас аналіз динаміки матеріальних витрат і основних елементів доданої вартості в галузі за 2000-2007 рр. свідчить про постійне підвищення ефективності роботи галузі з розрахунку на одиницю виробленої продукції, при цьому частка амортизації і прибутку як головне власне джерело інвестицій в основний капітал стабільно залишається на рівні 65-71%. Відсутність інвестиційних джерел пов'язана з проблемою неплатежів і слабким контролем за складовими собівартості. Таким чином, спотворюється економічне значення таких нормативних понять, як ціна, собівартість, прибуток і порушується їх вплив на відтворювальні процеси. Енергетична стратегія України на період до 2030 р. заклала концептуальні засади енергетичної безпеки держави, визначила головні цілі та завдання енергетичної політики, основні напрями та показники розвитку енергетики. Мета стратегії - сприяти реалізації в Україні енергозберігаючої моделі розвитку економіки. Проблеми, які потребують розв'язання на законодавчо-нормативному рівні, полягають у тому, що внаслідок моральної та фізичної зношеності обладнання теплових електростанцій спостерігаються значні питомі витрати палива на відпускання електроенергії по всіх генкомпаніях та деяких ТЕЦ. Це зумовлює нагальну потребу в реконструкції та модернізації ТЕЦ. Одним із вирішальних чинників, які призводять до кризового фінансового стану теплоелектроцентралей, є невідповідність витрат на виробництво теплоти відпускним тарифам, що встановлюються місцевими органами влади.

З метою забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів для запобігання безоплатному споживанню електричної енергії необхідно внести відповідні зміни до Закону України “Про теплопостачання” в частині узгодження положень цього закону з вимогами Закону України “Про електроенергетику”, визначити механізм компенсації втрат енергопостачальних компаній у результаті постачання у 2004-2007 рр. електричної енергії міському електричному транспорту.

Потребують удосконалення методики визначення плати за приєднання електроустановок до електричних мереж, які затверджені постановою НКРЕ від 19.07.07 № 983. Ситуація, що склалась у правовому полі при оформленні права землекористування під лінійними об'єктами, практично не дає можливості успішно реалізувати програму перспективного розвитку об'єднаної енергетичної системи України. Таке становище вимагає негайного вирішення проблемних питань на законодавчому рівні. Передусім необхідно прийняти закон, який регламентуватиме примусове вилучення земельних ділянок для громадських потреб. Також потребує спрощення процедура вибору земельних ділянок для розміщення лінійних об'єктів. У загальному балансі споживання первинної енергії в Україні нафта і газ становлять понад 60%. Протягом останніх років за рахунок власного видобутку потреби країни задовольняються у природному газі на 24-27%, у нафті - на 17-20%. Зменшення обсягів видобутку нафти й газу пов'язане переважно із негативною зміною структури видобутку.

Оскільки основні обсяги нафтової сировини на українські нафтопереробні підприємства поставляються із Російської Федерації, ситуація на нафтопереробних підприємствах залежить переважно від обсягів та умов поставки саме російської нафти. Газотранспортна система (ГТС) України є другою за потужністю в Європі після системи ВАТ “Газпром”. Вона забезпечує понад 80% від обсягів транзиту російського газу до Західної та Центральної Європи, а також надійне постачання газу внутрішнім споживачам. За висновками експертів, ГТС України перебуває в задовільному стані, що зумовлює надійне транспортування природного газу до Європи. На сьогодні НАК “Нафтогаз України”, яка є оператором газотранспортної системи, проводить інтенсивне закачування природного газу в підземні сховища для забезпечення в осінньо-зимовий період 2008/2009 рр. надійного і безперебійного транзиту газу по території України для європейських країн-імпортерів і потреб українських споживачів. Істотним проблемним питанням залишається здійснення розрахунків компанією “РосУкрЕнерго АГ” з НАК “Нафтогаз України” за надані послуги з транзиту та відбору природного газу з ПСГ.

Реалізація енергетичної стратегії має забезпечити перетворення України на впливового та активного учасника міжнародних відносин у сфері енергетики, зокрема через участь у міжнародних і міждержавних утвореннях та енергетичних проектах. З цією метою уряд має створювати умови для діяльності відповідних суб'єктів у таких напрямах: імпорт - експорт енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у розробці енергетичних ресурсів та спорудженні енергетичних об'єктів за межами України тощо. Підсумовуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що сучасний стан енергетичного комплексу характеризується високим рівнем зношеності основних фондів, недостатнім обсягом інвестицій у розвиток галузей, недосконалістю нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку енергетики. І тому постає питання розробки ефективної державної політики в галузі енергетики в цілому та, зокрема, щодо ринку енергопостачання.

У четвертому розділі - “Удосконалення системи державного регулювання ринку енергопостачання” - визначено, що основними елементами системи державного регулювання ринку енергопостачання є управлінські структури, які, у свою чергу, поділяються на підсистеми державного, регіонального та місцевого рівнів. Необхідно зазначити, що переважним типом зв'язків між елементами системи є нематеріальні - інформаційні зв'язки (державні закони, укази Президента України, постанови уряду, постанови НКРЕ, методики, листи, звіти і т.ін.).

Узагальнюючими характеристиками елементів системи можна вважати:

організаційну структуру;

наповнення організаційної структури персоналом;

зміст інформаційних потоків;

зміст матеріальних і фінансових зв'язків (фінансування, матеріальне забезпечення).

Системним утворенням властива ієрархія цілей, що визначають напрями розвитку системи. Головною метою функціонування і розвитку системи державного регулювання ринку енергопостачання вважаємо забезпечення стійкого розвитку ринку енергопостачання в Україні, що поєднує в собі:

економічну ефективність енергетичного комплексу за умови дотримання балансу інтересів виробників і споживачів енергії;

соціальну справедливість при забезпеченні розподільної і обмінної стадій відтворювального циклу енергетичного комплексу, а також реалізації процесів його реформування;

екологічну і технічну безпеку функціонування і розвитку суб'єктів ринку енергопостачання.

До цілей другого порядку віднесено ті, що забезпечують підвищення керованості руху системи в напрямі досягнення її головної мети. Так, другому з трьох наведених вище складових змісту головної мети (соціальна справедливість) відповідає ряд цілей другого порядку щодо забезпечення:

доступності за ціною і технічною реалізацією послуг з електро- і теплопостачання для соціально активної частини населення і платоспроможних юридичних осіб;

прозорості і рівного доступу інвесторів до участі в приватизації об'єктів енергетики при формуванні ефективних власників;

державної підтримки працевлаштування працівників, які вивільняються в процесі реструктуризації енергетичної галузі.

На нижньому рівні ієрархії перебувають так звані елементарні цілі, що полягають у зміні одного з параметрів об'єкта регулювання, для нашого аналізу параметрів ринку енергопостачання. Наприклад, мета щодо зниження дебіторської заборгованості на ринку буде елементарною. Значення елементарних цілей для нас також важливе, оскільки саме через їх досягнення забезпечується реалізація цілей вищого рівня. У зв'язку з цим актуальним є визначення параметрів ринку енергопостачання: економічних, соціальних, екологічних.

Пропонуємо методичні підходи, які включають закінчений набір узагальнюючих вхідних і вихідних параметрів ринку енергопостачання, що визначається на підставі аналізу динаміки зміни основних параметрів ринку за останнє десятиліття і аналізу функціонування систем державного регулювання ринку як Україні, так і в провідних західних країнах. До вхідних параметрів ринку відносимо: встановлені регулюючими органами тарифи на електричну і теплову енергію (у перспективі - тарифи на послуги підприємств інфраструктури); визначені нормативно-правовими документами умови поставки енергії; умови доступу виробників і споживачів до інфраструктури ринку (мережі, послуги диспетчерування); структуру генеруючих компаній; умови оподаткування енергокомпаній і підприємств інфраструктури ринку. До вихідних параметрів ринку відносимо: структуру і динаміку фактичних цін електричної і теплової енергії; структуру і динаміку споживання енергії в натуральних показниках; структуру і динаміку дебіторської і кредиторської заборгованості на ринку; обсяг перехресного субсидування однієї категорії покупців енергії іншою; економічний стан енергокомпаній і підприємств інфраструктури ринку; структуру і кількісну динаміку приросту резервних генеруючих потужностей і резерву пропускної спроможності мереж. Визначення і аналіз об'єктивних тенденцій розвитку є основною метою аналізу системи, оскільки це дає змогу ухвалити об'єктивно обґрунтовані рішення з управління рухом системи, а стосовно наших досліджень - з регулювання змін вхідних параметрів ринку енергопостачання з метою отримання заданої безлічі вихідних параметрів ринку.

Для досягнення вказаної мети і аналізу істотних (тобто таких, що справляють визначальний вплив на розвиток) тенденцій необхідно виявити істотні зовнішні зв'язки системи. Під продавцями енергії ми розуміємо існуючих постачальників енергії на ОРЕ (державні електростанції, АЕС) і енергозабезпечуючі організації споживацьких (регіональних) ринків - обленерго і комунальні організації - перепродавців електроенергії, яких в сукупності звичайно називають енергетичною галуззю або великими системами енергетики. Відповідно перший з істотних зовнішніх зв'язків системи фіксується нами як зв'язок з великими системами енергетики. Не менш істотний вплив на систему справляє розвиток сукупного попиту на енергію, що пред'являється покупцями і розуміється нами в двох аспектах: як динаміка річного енергоспоживання за категоріями споживачів; як зміна структури енергоспоживання між різними категоріями споживачів у рамках сукупного річного енергоспоживання.

Відповідно другий істотний зовнішній зв'язок фіксується нами як зв'язок із споживачами, покупцями енергії. Нарешті, останній істотний зв'язок - із загальною системою державної влади в країні, з усіма трьома її гілками: судовою, представницькою, виконавчою. Дійсно, система державного регулювання ринку енергопостачання є підсистемою великої системи державної влади і має з останньою тісні інформаційні, адміністративні і матеріальні (фінансування) зв'язки.

Проведений вище аналіз свідчить про доцільність наступної класифікації тенденцій розвитку розглядуваної системи, що визначаються:

розвитком великих систем енергетики;

зміною структури попиту на електричну і теплову енергію;

розвитком системи державної влади і державної політики.

Для аналізу тенденцій першого класу виділимо, в свою чергу, істотні тенденції розвитку енергетичної галузі:

децентралізації великих систем енергетики;

автономізації видів діяльності в енергетиці.

Тенденція децентралізації енергетики характерна для останніх 10-15 років і обумовлена, на нашу думку, такими чинниками, як: значне зменшення обсягів бюджетних коштів на розвиток галузі; зміна структури паливно-енергетичного балансу країни в напрямі збільшення частки нетрадиційних енергоресурсів; зміна форми власності енергетичних фондів від державної до приватної; формування інтегрованих компаній, виробничий процес яких починається із добування палива і закінчується виробленням енергетичних ресурсів.

Це, у свою чергу, визначає тенденцію децентралізації системи державного регулювання ринку енергопостачання, тобто делегування системою права здійснення регуляторного впливу на вхідні параметри ринку елементам системи на різних рівнях державної влади - регіональному та місцевому. Розгляд другої тенденції даного класу - автономізації видів діяльності - зручно почати з прикладу побудови існуючих обленерго, які мають у регіонах організаційну структуру, що повторюється, і визначають ситуацію в енергопостачанні на споживацьких ринках. Дана тенденція розвитку великих систем енергетики зумовлює, у свою чергу, тенденцію диференціації методів державного регулювання ринку енергопостачання за видами діяльності в енергетиці. Розглянуто технологічну модель конкурентного ринку енергопостачання. Генеруючі компанії відпускають електроенергію як у мережі НЕК “Укренерго”, так і в регіональні або комунальні мережі середньої напруги. Передбачається, що експлуатацію відповідних мереж здійснюють спеціалізовані організації - мережеві компанії: державна і регіональні. Розімкнена комунальна розподільна мережа має в регіоні, як правило, кілька власників: це регіональні енергосистеми, великі споживачі електричної енергії (наприклад залізниця) і т.ін. Для спрощення аналізу всі споживачі електричної енергії розподілені на три групи: промисловість, великі споживачі; комерційні, бюджетні споживачі; побутові споживачі.

У даній моделі ринку фігурує структурний відокремлений підрозділ (СВП) “Енергозбут” при обленерго як організація. Зазначимо, що під терміном “енергозбут” у цій моделі ми розуміємо сукупність конкурентних енергозбутових організацій. Модель передбачає створення ВАТ “Адміністративна Торгова Система” (АТС) для організації торгівлі на оптовому ринку електричної енергії і потужності, пов'язаної з організацією і виконанням операцій по обігу електричної енергії, потужності та інших об'єктів торгівлі, обіг яких допускається на оптовому ринку.

Як некомерційна організація АТС не має за мету отримання прибутку і не повинна бути зацікавлена в збільшенні кількості здійснених на оптовому ринку операцій. Як організація, що надає послуги з організації торгівлі на оптовому ринку на недискримінаційній основі, АТС не повинна бути під контролем або домінуючим впливом одного або кількох суб'єктів ринку. АТС виконує такі основні функції: організація процесу здійснення операцій на оптовому ринку електроенергії; забезпечення комерційного обліку; організація централізованого клірингу (визначення фінансових зобов'язань учасників торгів); забезпечення розрахунків за поставлену електроенергію і надані системні послуги. Юридичний статус незалежного системного оператора (НСО) має забезпечити можливість контролю за його діями відповідно до інтересів усіх учасників і так само незалежність і безсторонність дій НСО. На етапі становлення оптового ринку і до завершення реструктуризації енергетичної галузі НЕК “Укренерго” буде, з одного боку, повністю контролювати НСО, який, як передбачається, буде 100% дочірньою організацією НЕК “Укренерго”, а з другого боку, володітиме значними пакетами акцій в генеруючих компаніях, що користуються послугами НСО. Такий стан речей може викликати претензії щодо безсторонності дій НСО і нерівноправного становища Генеруючих компаній, що не входять у НЕК “Укренерго”. Основне завдання НСО - забезпечення надійності системи і якості електроенергії.

Розглянемо фінансову модель конкурентного ринку енергопостачання. Всі платежі здійснюються відповідно до укладених договорів. Мається на увазі, що біржові контракти оплачуються великими споживачами і енергозбутом напряму постачальнику електричної енергії. Дрібні споживачі (комерція, бюджет, побут) оплачують енергозбуту вартість послуг з енергопостачання, які включають як вартість електричної енергії, придбаної енергозбутом за маржинальною ціною на біржі, так і вартість послуг з передачі електричної енергії по електричних мережах відповідних рівнів напруги і, нарешті, вартість, послуг самого енергозбуту. НСО так само одержує платежі двох типів за рахунок:

- внеску мережевих компаній за послуги з диспетчеризації мереж;

- (оплати великими споживачі і енергозбутом диспетчерського забезпечення реалізованих за контрактом умов на поставку електричної енергії.

Істотне ускладнення фінансових потоків порівняно з існуючим сьогодні регульованим ринком - перший висновок, який випливає з даної моделі. Упровадження такої моделі в практику при значній частці негрошових розрахунків в енергетичному комплексі сьогодні є завданням, яке неможливо вирішити. Це ще раз повертає нас до тези, що введення конкурентних відносин в електроенергетиці - тривалий процес, який повинен проводитися одночасно з процесом фінансового оздоровлення в електроенергетичній галузі. Необхідно зазначити, що в моделі конкурентного ринку електроенергії передбачено функціонування як оптового ринку з котируванням ціни електроенергії щогодини на “наступну” добу, так і балансуючого ринку - ринку використаних резервів потужності протягом поточної доби поставки електроенергії. Одним з найважливіших чинників забезпечення рівноправної конкуренції виробників електроенергії буде ефективно функціонуюча інфраструктура майбутнього ринку електроенергії: АТС (біржа електроенергії), НСО, НКРЕ.

У п'ятому розділі - “Основні напрями розвитку системи державного регулювання енергетики” - виявлені ключові завдання державного регулювання енергетики, які належить вирішити в найближчі 10-15 років:

модернізація діючих і будівництво нових генеруючих потужностей. Завдання тим більш масштабне і важко вирішуване тому, що, з одного боку, наведені цифри відповідають помірному прогнозу зростання енергоспоживання в країні, а з другого боку - реальні інвестиції і обсяги введень генеруючих потужностей останніх років були на порядок менше, ніж раніше;

збереження єдиної енергосистеми України, що еквівалентне економії 7-8 млрд дол. США на капітальному будівництві і придбанні палива. Під єдиною енергосистемою розумітимемо сукупність регіональних енергосистем, зв'язаних в паралельну роботу єдиною мережею високовольтних передач напругою 220 кВ і вище і єдиною ієрархічною інфраструктурою диспетчерського і технологічного управління;

зміна структури паливного балансу енергетичного комплексу;

демонополізація потенційно конкурентних сфер виробничого циклу (генерація і збут електроенергії), створення правових, технологічних основ та елементів інфраструктури конкурентного ринку енергопостачання в Україні.

На нашу думку, для успішного вирішення перерахованих завдань принципово важливим є виконання таких умов.

1. Наявність прийнятої державою в інтересах суспільства концепції реформування енергетичного комплексу, закріпленої у відповідній державній програмі. Під суспільним інтересом тут розуміється наявність у країні такого, що динамічно розвивається, безпечного, здатного забезпечити високий рівень надійності і сервісу енергетичного комплексу, зміст якого вимагає мінімального рівня суспільно необхідних витрат з розрахунку на одиницю електричної і теплової енергії.

2. Підвищення якості менеджменту в галузі і створення нових мотиваційних механізмів, що забезпечують максимальне узгодження довгострокових інтересів держави, власників акцій підприємств енергетичного комплексу, найманих менеджерів і працівників.

3. Формування ефективних власників в енергетичному комплексі, які забезпечать розширене відтворення енергії і послуг при мінімальному рівні витрат на одиницю продукції - одне з найважливіших завдань держави, що вимагає науково обґрунтованого вирішення в процесі реформування енергетики. Держава, залишаючись основним власником більшості електростанцій, міжсистемних електричних мереж і диспетчерської інфраструктури має, з одного боку, істотно підвищити ефективність використання власності, що належить їй, з другого боку - здійснювати регулювання процесу реформування відносин власності у галузі, поєднуючи процеси приватизації - націоналізації з урахуванням пріоритетів досягнення енергетичної безпеки країни і забезпечення ефективного функціонування об'єктів енергетичного господарства.

Генерація і збут - сфери виробничої діяльності, де поява ефективних недержавних власників відповідає меті узгодження довгострокових інтересів держави і підприємців, дасть змогу здійснити реконструкцію не досить конкурентоспроможних у даний час генеруючих потужностей (перш за все ТЕЦ) і підвищити якість сервісу для споживачів електроенергії. Нові підходи до організації енергетичної інфраструктурної сфери припускають зміну інститутів, які структурують взаємовідносини економічних агентів у сфері виробництва товарів і, що ще більш важливо, - у сфері передачі електричної енергії по магістральних міжсистемних і розподільних мережах. Стосовно енергетики це може мати вигляд такий: має бути утворено кілька функціонально різних компаній, одні з яких як власники інфраструктурних мереж нестимуть ризики, пов'язані з даним статусом. Інші компанії, що претендують на статус операторів, будуть виборювати право експлуатації тієї чи іншої ділянки мережі. За наслідками торгів компанія-власник укладає з переможцем договір лізингу на дану ділянку інфраструктурної мережі на суворо обмежений час.

На сьогодні найбільш опрацьованим з погляду механізму функціонування і організації економічних взаємовідносин є питання створення нової моделі ОРЕ. Пропонуємо організацію нової системи договірних відносин між суб'єктами оптового ринку. Основною відмінністю від існуючої системи є наявність свободи укладення договорів між контрагентами і всіляких варіантів контрактації, що покращує функціонування системи купівлі-продажу. Це означає суттєве зниження ролі організацій у визначенні вартості електричної енергії і структури платників для конкретних виробників, тим самим знижуючи суб'єктивізм при ухваленні рішень і можливості для корупції. Визначення цін у новій моделі ОРЕ відбувається в системі біржової торгівлі на підставі ініціатив самих суб'єктів, але водночас гарантує отримання електроенергії за середньозваженим регульованим НКРЕ тарифом. Схема фінансових взаємовідносин між учасниками Оптового ринку припускає, що ціноутворення і система платежів за електричну енергію, передбачені в новій моделі ОРЕ, мають найважливішу властивість - вони прозорі для оцінок і ухвалення рішення.

Таким чином, можна зробити висновок, що запропонована модель нового оптового ринку приведе до встановлення нової системи відносин у сфері виробництва і реалізації електроенергії на рівні великих виробників і споживачів електроенергії. Головний орієнтир прогнозу бажаного розвитку як ДП “НЕК Укренерго”, так і всієї енергетики - перетворення його у вертикально інтегровану, єдину в технічному і економічному розумінні, транснаціональну корпорацію. Перетворення мають проходити у кілька етапів.

Перший етап передбачає: реалізацію політики з відпуску електроенергії залежно від платоспроможного попиту; вдосконалення тарифної політики і механізмів державного регулювання; централізоване формування фондів капітального будівництва за рахунок інвестиційної складової в тарифах на електричну енергію.

Другий етап - інституційні перетворення, в результаті якого має бути сформована нова система управління енергетичною галуззю, що базується на принципах економічної ефективності в масштабах національною господарства. Послідовність втілення в життя цього плану має бути такою: 1) формування наукової концепції державного регулювання галузевої монополії і розробка та ухвалення законодавчих основ функціонування енергетики на її основі, які дадуть змогу зберегти економічну цілісність суб'єктів господарювання; 2) проведення ряду інституційних перетворень, спрямованих на зміну механізмів управління власністю, шляхом створення укрупнених вертикально-інтегрованих компаній за принципами об'єднання всіх енергетичних об'єктів на певній території, а також урахування жорстких технологічних зв'язків, що дасть змогу вивести механізми ціноутворення з-під впливу місцевих адміністрацій; 3) створення формалізованої системи державного контролю за витратами енергетичних компаній на наукових принципах регулювання монопольної діяльності, здійснюваної на користь суспільства. Саме такий підхід пояснюється тим, що вищеперелічені напрями дадуть змогу уникнути значного збільшення витрат, які є обов'язковими під час ринкових перетворень. Дотримання фінансової дисципліни та прозорість встановлення тарифів і платежів виключить можливість додаткових джерел і невиправдане підвищення закупівельних цін. Запропонована модель нового оптового ринку може виявитися реалізовуваною і вельми корисною, а економічний ефект досягатиметься завдяки фінансовій прозорості. На першому етапі цього буде цілком достатньо для апробації ідеї конкурентних відносин в енергетиці, виявлення специфіки України і побічних ефектів, а також створення інвестиційної привабливості виробництва електричної енергії. Однією з головних цілей перетворення українського ринку енергопостачання є економічне, правове і організаційне забезпечення можливості споживачам електричної енергії вибирати постачальника. З цієї точки зору логічно судити про ступінь ефективності і глибину реформ за шириною спектру споживачів, що мають нагоду реалізувати такий вибір.

Структурні перетворення енергетичного комплексу з метою становлення конкурентного ринку енергопостачання мають здійснюватися за шістьма етапами: формування законодавчої бази лібералізації і організації фінансового оздоровлення енергетики; вдосконалення системи державного регулювання ринку енергопостачання та створення інфраструктури ринку; становлення конкурентного ринку виробництва енергії та формування генеруючих компаній; вдосконалення конкурентних відносин на ринку електропостачання; розвиток нафтогазової промисловості; інтеграція об'єднаної енергетичної системи України в транс'європейську енергетичну систему.

На першому етапі необхідне прийняття закону про орган державного регулювання суб'єктів природних монополій для приведення законодавства України у відповідність з вимогами законодавства Європейського Союзу в частині, що стосується правового регулювання відносин у сфері діяльності суб'єктів природних монополій та суміжних ринків. Другий етап передбачає прийняття Закону України “Про Національну комісію регулювання енергетики України”, розроблення проекту Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу”, внесення змін до Закону України “Про приватизацію державного майна” в частині виключення теплоелектроцентралей з переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, прийняття змін до законів України “Про теплопостачання”, “Про житлово-комунальні послуги” та “Про місцеве самоврядування в Україні”. Впровадження даних проектів регуляторних актів дасть змогу привести законодавство України у відповідність із законодавством Європейського Союзу.

Третій етап передбачає розробку нормативних актів щодо структурних перетворень в енергетичному комплексі стосовно становлення конкурентного ринку виробництва енергії.

На четвертому етапі необхідні розробка та прийняття Закону України “Про картелі в електроенергетиці”, який має визначати основні організаційні і правові засади картельних угод в енергетиці.

П'ятий етап має на меті розробку Концепції спільного Балто-Чорноморсько-Каспійського енерготранзитного простору та розроблення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання нарощування ресурсної бази вуглеводнів.

Шостий етап передбачає інтеграцію української енергосистеми у європейську, що є невід'ємною складовою процесу реінтеграції України в Європейський економічний простір. Україна володіє потужними газо-, нафтотранспортними та електричними мережами, поєднаними з мережами ЄС і країн СНД, що дає підстави розраховувати на участь у формуванні європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми вдосконалення системи державного регулювання енергетики України шляхом розроблення теоретичних підходів до визначення меж діяльності держави щодо регулювання енергетики виходячи з її особливостей; здійснено визначення механізмів державного регулювання природної монополії в енергетиці, удосконалення інструментів регулювання енергетики, розробку пріоритетних напрямів державного регулювання енергетики України. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Енергетика має ряд специфічних особливостей: безперервний цикл виробництва і реалізації продукції; існування в Україні об'єднаної енергетичної системи; наявність системного ефекту, який з'являється при об'єднанні різних частин в єдине ціле, і це ціле має властивості, які відсутні в окремо взятих частинах; енергетика є природною монополією. Державна політика щодо регулювання такої сфери діяльності, як енергетика, має визначатися особливостями структури виробництва і розподілу енергії, а саме у природно-монопольній діяльності з транспортування і у сфері діяльності принципово можливої конкуренції - виробництві енергії.

2. У процесі дослідження визначено, що перехід до ринкової економіки зумовив необхідність виділення структур та методів регулювання природних монополій. Тому механізм державного регулювання енергетики як природної монополії є системою, що має певний алгоритм вирішення проблеми балансу інтересів суспільства і забезпечення ефективності функціонування енергетики. Для опису механізму регулювання природних монополій виведено формулу механізму регулювання: суб'єкт (ініціатор) - мета - форма (як спосіб організації і реалізації) - метод (знаряддя) - засіб (ресурс) - об'єкт. Це дає змогу визначити значущість механізмів, в основу яких покладений принцип найрезультативнішого способу задоволення економічних інтересів суб'єктів, пов'язаних з природною монополією.

3. Аналіз класифікацій інструментів регулювання природної монополії дає підстави зробити висновок про наявність різних підходів до їх класифікації. На нашу думку, інструменти регулювання природної монополії слід розглядати в таких класифікаційних розрізах: за способом приведення інструменту в дію (адміністративні і економічні); за способом впливу інструменту на об'єкт регулювання (прямі і непрямі); за сферою дії (загальноекономічні і специфічні). При цьому тільки комплексне використання всіх інструментів може гарантувати отримання найефективніших результатів.

4. Сучасними економістами висувається теза про те, що дохід від реалізації товару розпадається на чотири чинники, які створюють цей дохід: земля, капітал, праця і підприємницька здатність. Перші два об'єднують в матеріальні, а другі два - в людські ресурси. Відповідно кожен чинник виробництва приносить дохід своєму власнику, це, відповідно: рента, відсоток, заробітна плата і підприємницький прибуток. Однак на практиці певним чином спростовується догматизація цілісності теорії чинників виробництва. Виходячи з цього в традиційну схему пропонується включити п'ятий чинник виробництва - економічну спроможність держави. Економічна спроможність держави, за аналогією з підприємницькою здатністю, приносить аналог підприємницького прибутку - державний прибуток.

5. Визначено, що принциповою умовою при виборі системи і моделі енергетичної політики в Україні стає врахування взаємовідносин людей, що ухвалюють управлінські рішення, як на мікро-, так і на макрорівні. Оскільки саме знаннями, уміннями і поведінкою людина опосередковує ухвалення будь-якого роду рішень в економіці, можна зробити попередній висновок: в Україні для регулювання економіки органами влади застосовуються жорсткі методи, що не вимагають від суб'єктів, які ухвалюють рішення, детального знання законів економіки. Цим пояснюється повсякденна, якісно особлива економічна нераціональна споживацька поведінка більшості населення і керівників. Виходячи з цього держава має узяти на себе ті регулюючі інструменти, які залежать від умов взаємодії економічних суб'єктів, їх готовності правильно сприймати управляючі імпульси на керований об'єкт.

6. Розглянуто результати впровадження конкурентних відносин на ринку електроенергії і формування відповідної системи державного регулювання енергокомплексу низки зарубіжних країн. Для України позитивний досвід зумовлює необхідність дотримання низки умов на період реформування: розробка нового законодавства, що відповідає правилам проведення ринкових реформ; формування вертикалі спеціалізованих структур державного регулювання як на державному, так і на регіональному рівні; мобільність і гнучкість в ухваленні рішень для забезпечення оперативного коригування правил роботи ринку; моніторинг енергетичного ринку. Позитивними результатами впровадження ринкових відносин є надання недискримінаційних прав покупцю у виборі товару і послуг, пропонованих на ринку енергопостачання, наявність гнучкої системи регулювання ринку робочої сили і системи соціальних гарантій.

7. Серед чинників, що характеризують розвиток нестабільної ситуації в енергетиці, визначено такі. У фінансовій сфері вони стосуються погіршення показників фінансової стійкості більшості компаній галузі; недостатності обігових коштів; відсутності маркетингової політики та ігнорування інтересів споживачів. У сфері управління власністю та інвестиційній сфері - це відсутність чіткої цілеспрямованості та стратегічного характеру прийнятих рішень; економічної й адміністративної відповідальності за результати інвестиційних рішень; скорочення науково-технічного потенціалу галузі. У сфері державного регулювання на енергетичному ринку відзначено відсутність належного правового регулювання відносин у галузі оперативно-диспетчерського управління; недосконалість законодавчої бази та її суперечливість. У сфері надійності енергопостачання до згаданих чинників віднесено незадовільний стан основних фондів галузі.

8. Визначено, що енергетична стратегія України на період до 2030 р. заклала концептуальні засади енергетичної безпеки держави, визначила головні цілі та завдання енергетичної політики, основні напрями та показники розвитку енергетики. Однак сучасний стан енергетичного комплексу характеризується високим рівнем зношеності основних фондів, недостатнім обсягом інвестицій у розвиток галузей, недосконалістю нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку енергетики. І тому постає питання розробки ефективної державної політики в галузі енергетики в цілому і, зокрема, стосовно енергопостачання.

9. Основними елементами системи державного регулювання ринку енергопостачання є управлінські структури державного, регіонального та місцевого рівнів. Системний підхід до організації державного регулювання ринку енергопостачання пропонується забезпечувати через ієрархію цілей. Головною метою функціонування і розвитку системи державного регулювання ринку енергопостачання вважаємо забезпечення стійкого розвитку ринку енергопостачання в Україні. Цілями другого порядку визначено забезпечення підвищення керованості руху системи у напрямі досягнення її головної мети. На нижньому рівні ієрархії перебувають так звані елементарні цілі, що полягають у зміні параметрів ринку енергопостачання.

10. Запропоновано методичні підходи щодо функціонування систем державного регулювання ринку енергопостачання, які передбачають повний набір узагальнюючих вхідних (встановлені тарифи на електричну і теплову енергію; визначені умови поставки енергії; умови доступу виробників і споживачів до інфраструктури ринку; структура генеруючих компаній; умови оподаткування) і вихідних параметрів (структура і динаміка фактичних цін електричної і теплової енергії; споживання енергії в натуральних показниках; дебіторська і кредиторська заборгованість на ринку; приріст резервних генеруючих потужностей і резерв пропускної спроможності мереж; обсяг перехресного субсидування однієї категорії покупців енергії іншою; економічний стан енергокомпаній і підприємств інфраструктури ринку), що формується на основі аналізу їх динаміки за останнє десятиліття і функціонування систем державного регулювання ринку як в Україні, так і в розвинених країнах світу. Це дає змогу перенести міркування про ступінь ефективності регулювання як роздрібних сегментів ринку енергопостачання, так і ОРЕ, в площину формальних, кількісно виражених оцінок.

11. Проведений аналіз показує доцільність наступної класифікації тенденцій розвитку системи державного регулювання ринку енергопостачання, що визначаються розвитком великих систем енергетики, зміною структури попиту на електричну і теплову енергію, розвитком системи державної влади і державної політики. Для аналізу тенденцій першого класу виділено істотні тенденції розвитку енергетичної галузі: децентралізації великих систем енергетики; автономізації видів діяльності в енергетиці. Стосовно двох класів тенденцій, що визначаються змінами структури попиту на енергію, виділено дві істотні: децентралізації споживання електроенергії на споживацькому ринку енергопостачання; утворення “пулів споживачів” на ОРЕ. На нашу думку, “пули споживачів” могли б стати основою для поступового освоєння технології конкурентних торгів електроенергії, з одного боку, і основою для майбутнього зростання енергоспоживання промисловістю країни - з другого.

Визначальною тенденцією розвитку державної влади в країні є посилення центральної державної влади та подальша лібералізація економіки. Існує необхідність формування тенденції соціального регулювання ринку енергопостачання, або соціалізації регулювання ринку. Виявлені істотні тенденції розвитку державного регулювання ринку енергопостачання необхідно враховувати при вирішенні завдання синтезу системи, покликаної забезпечити ефективне регулювання ринку в період його інтенсивної трансформації від монопольного до конкурентного.

12. У процесі дослідження удосконалено модель державного регулювання конкурентного ринку енергопостачання. Вона складається з технологічного елемента конкурентного ринку енергопостачання, який передбачає, що генеруючі компанії видають електроенергію як у мережі НЕК “Укренерго”, так і в регіональні або комунальні мережі середньої напруги. Передбачається, що експлуатацію відповідних мереж здійснюють спеціалізовані організації - мережеві компанії: державна і регіональні. Модель передбачає створення ВАТ “Адміністративна Торгова Система” (АТС) з метою здійснення діяльності щодо організації торгівлі на оптовому ринку електричної енергії і потужності, незалежного системного оператора (НСО), який має забезпечити можливість контролю за діями відповідно до інтересів усіх учасників ринку.

13. Визначено ключові завдання енергетичної політики, які належить вирішити в найближчі 10-15 років: модернізація діючих і будівництво нових генеруючих потужностей; збереження єдиної енергосистеми України; зміна структури паливного балансу енергетичного комплексу; демонополізація потенційно конкурентних сфер виробничого циклу; створення правових, технологічних основ та елементів інфраструктури конкурентного ринку енергопостачання в Україні. Для успішного вирішення завдань принципово важливим є забезпечення таких умов: наявність прийнятої державою на користь суспільства концепції реформування енергетичного комплексу, закріпленої у відповідній державній програмі; підвищення якості менеджменту в галузі і розробка нових мотиваційних механізмів, що забезпечують максимальне узгодження довгострокових інтересів держави, власників акцій підприємств енергетичного комплексу, найманих менеджерів і працівників; формування ефективних власників в енергетичному комплексі.

14. Запропоновано організацію нової системи договірних відносин між суб'єктами оптового ринку електроенергії, що відрізняється від існуючої системи можливістю безперешкодного укладання договорів між контрагентами і наявністю варіантів контрактації, що полегшують систему купівлі-продажу. Визначення цін у новій моделі відбувається в системі біржової торгівлі за ініціативою суб'єктів, але водночас це гарантує отримання електроенергії за середньозваженим регульованим тарифом. Схема фінансових взаємовідносин між учасниками оптового ринку передбачає, що ціноутворення і система платежів за електричну енергію, передбачені в новій моделі ОРЕ, є прозорими для оцінок і ухвалення рішення.

Перетворення мають відбуватися у кілька етапів. Перший передбачає такі заходи, як: реалізація політики з надання електроенергії залежно від платоспроможного попиту; вдосконалення тарифної політики і механізмів державного регулювання; централізоване формування фондів капітального будівництва за рахунок інвестиційної складової в тарифах на електричну енергію. Другий етап - інституційні перетворення, результатом яких є нова система управління енергетичною галуззю, що базується на принципах економічної ефективності в масштабах національного господарства. Запропонована модель нового оптового ринку приведе до встановлення нової системи відносин у сфері виробництва і реалізації електроенергії на рівні великих виробників і споживачів електроенергії.

15. Структурні перетворення енергетичного комплексу з метою становлення конкурентного ринку енергопостачання передбачається здійснювати в шість етапів: формування законодавчої бази лібералізації і організації фінансового оздоровлення енергетики; вдосконалення системи державного регулювання ринку енергопостачання та формування інфраструктури ринку; становлення конкурентного ринку виробництва енергії та створення генеруючих компаній; удосконалення конкурентних відносин на ринку електропостачання; розвиток нафтогазової промисловості; інтеграція об'єднаної енергетичної системи України в транс'європейську енергетичну систему. Результати дослідження передбачають усунення неефективної конкуренції на ринках транспортування енергії, упровадження конкурентних відносин на ринку електроенергії і формування відповідної системи державного регулювання енергетики на підставі використання позитивного досвіду зарубіжних країн. Вони суттєво удосконалюють нормативно-правову базу та механізми державного регулювання енергетики України.

Список праць за темою дисертації

1. Франчук І.А. Державна політика розвитку енергетики в Україні: стан, тенденції, перспективи: [монографія] / І.А. Франчук. - Донецьк : ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2008. - 356 с.

2. Франчук І.А. Аналіз структури ринків електроенергії, диференційованих за видами діяльності і напрямами розвитку їх державного регулювання / І.А. Франчук // Економіка та держава. - 2009. - № 1(73). -С. 76-79.

3. Франчук І.А. Вдосконалення енергетичної політики в Україні / І.А. Франчук // Економіка та держава. - 2007. - № 8. - С. 67-69.

4. Франчук І.А. Врахування ризиків і обмежень при формуванні системи державного регулювання енергетичної сфери / І.А. Франчук // Економіка та держава. - 2008. - № 10 (70). - С. 70-72.

5. Франчук І.А. Вплив зовнішнього середовища на паливно-енергетичний комплекс України / І.А. Франчук // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - Вип. 1 (3). Механізми державного управління та місцевого самоврядування / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавн.-полігр. центр Акад. муніцип. упр., 2008. - С. 131-138. - (Серія “Управління”).

6. Франчук І.А. Вплив енергетичної політики європейських держав на розвиток паливно-енергетичного комплексу України / І.А. Франчук // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2007. - № 2(32). - С. 249-257.

7. Франчук І.А. Державне регулювання впливу крупних компаній на паливно-енергетичний комплекс України / І.А. Франчук // Теорія та практика державного управління. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. -Вип. 3 (12).- С. 290-295.

8. Франчук І.А. Державне регулювання паливно-енергетичної системи України / І.А. Франчук // Фінансовий механізм державного управління економікою України: [зб. наук. пр.]. - Донецьк : ДонДУУ, 2007. - Т. VIII.- Вип. 85. - С. 254-262. - (Серія “Державне управління”).

9. Франчук І.А. Державне регулювання реструктуризації боргів генеруючих компаній енергетики / І.А. Франчук // Економіка та держава. - 2008. - № 11 (71). - С. 70-72.

10. Франчук І.А Державне управління у секторі енергетики з метою раціонального та ефективного використання енергоресурсів / І.А. Франчук // Державне управління інноваційним розвитком: [зб. наук. пр.]. - Донецьк: ДонДУУ, 2008. - Т. ІХ. - Вип. 105. - С. 141-148.

11. Франчук І.А. Засади державного регулювання ринку електрозабезпечення / І. А. Франчук // Державне будівництво: [Електронне видання ХРІДУ НАДУ]. - 2008.

12. Франчук І.А. Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України / І.А. Франчук // Держава та регіони. - 2007. - № 2. - С. 98-103.

13. Франчук І.А. Кон'юнктура європейського ринку енергоносіїв як фактор впливу на розвиток паливно-енергетичного комплексу України / І.А. Франчук // Держава та регіони. - 2007. - № 3. - С. 161-165.

14. Франчук І.А. Методологія аналізу паливно-енергетичного комплексу України / І.А. Франчук // Державне будівництво: [Електронне видання ХРІДУ НАДУ]. - 2007.

15. Франчук І.А. Методологічні засади діяльності держави щодо регулювання електроенергетики / І.А. Франчук // Теорія та практика державного управління: [зб. наук. пр.]. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. -Вип. 4 (23). - С. 252-260.

16. Франчук І.А. Методологічні основи організації управління енергетичною системою / І.А. Франчук // Держава та регіони. - 2008. - № 4. - С. 200-204. - (Серія “Державне управління”).

17. Франчук І.А. Моделювання оптимістичних сценаріїв розвитку енергетики в національній економіці / І.А. Франчук // Економіка та держава. - 2008. - № 9 (69). - С. 89-91.

18. Франчук І.А. Науково-технічні напрями розвитку регіональної енергетичної політики / І.А. Франчук // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. Вип. 3 (5). Державне управління та місцеве самоврядування / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавн.-полігр. центр Акад. муніцип. упр., 2008. - С. 78-84. - (Серія “Управління”).

19. Франчук І.А. Особливості державного регулювання енергетики в ринкових умовах / І.А. Франчук // Вісн. НАДУ. - 2008. - № 4. - С. 91-98.

20. Франчук І.А. Особливості механізму державного регулювання енергетики як природної монополії / І.А. Франчук // Економіка та держава. - 2009. - № 2 (74). - С. 79-81.

21. Франчук І.А. Оцінювання рівня енергетичної безпеки України / І.А. Франчук // Держава та регіони. - 2008. - № 3. - С. 197-200.

22. Франчук І.А. Переваги глобалізації та траснаціоналізації розвитку паливно-енергетичного комплексу України / І.А. Франчук // Теорія та практика державного управління. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. - Вип. 2 (11). - С. 261-266.

23. Франчук І.А. Світові тенденції розвитку ринків енергозабезпечення і систем їх державного регулювання / І.А. Франчук // Економіка та держава. - 2008. - № 12 (72). - С. 66-68.

24. Франчук І.А. Теоретико-методологічні засади державного регулювання розвитку енергетичного комплексу / І.А. Франчук // Теорія та практика державного управління. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. - Вип. 3 (22). - С. 92-98.

25. Франчук І.А. Теоретичні та організаційні аспекти формування регіональної енергетичної політики / І.А. Франчук // Держава та регіони. - 2008. - № 2. - С. 222-228.

26. Франчук І.А. Формування енергетичної політики в розвитку економіки України / І.А. Франчук // Менеджер: Вісн. Донец. держ. ун-ту упр. - 2008. - № 4 (46). - С.97-102.

27. Франчук І.А. Шляхи подолання перешкод створення ефективної енергетики України / І.А. Франчук // Держава та регіони. - 2006. - № 4. -С. 174-179.

28. Франчук І.А. Вдосконалення енергетичної політики України / І.А. Франчук // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного реформування: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 31 трав. 2007 р.: у 4 т. / за заг. ред. О.Ю. Оболенського, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - Т. 3. - С. 224-226.