Вибір української моделі ринкової економіки

По-друге, якщо будуть використані незадіяні внутрішні джерела економічного зростання, які не потребують додаткових бюджетних витрат: прискорений розвиток малого і середнього бізнесу, переорієнтація грошових потоків з фінансово-банківського сектору в реальний (виробничий) сектор і широке залучення іпотечних кредитів.

По-третє, якщо, нарешті, будуть створені сприятливі умови для припливу масштабних прямих інвестицій з-за кордону.

Фінансова криза обумовлює необхідність здійснення низки термінових адміністративних заходів антикризового характеру. Мова йде про розумне обмеження вивезення валюти, про взяття під повний державний контроль виробництва алкогольних напоїв, оптової торгівлі ними, тощо Разом з тим перед Українською державою стоїть ряд гострих проблем середньо - і довгострокового характеру щодо регулювання перехідних процесів, по створенню такого вектора економічного розвитку, який в перспективі дозволить перейти від дикого, стихійно сформованого, нецивілізованого ринку до «соціального ринкового господарства», тобто до високоефективної та соціально-орієнтованій ринковій економіці.

Головна з цих проблем - первісне накопичення капіталів. Воно призвело до глибокої соціальної диференціації населення: з'явився прошарок дуже багатих людей і, відповідно, дуже бідних. Тому процес первісного накопичення капіталів гостро потребує державного регулювання, що дозволить надати йому більш цивілізований характер.

По-перше, держава має оптимізувати податкову систему. Податки з юридичних осіб не повинні підривати зацікавленість підприємців в зростанні прибутків. Податки з фізичних осіб повинні не тільки поповнювати доходи бюджету, але і сприяти пом'якшенню соціальної диференціації, тому податки з фізичних осіб повинні стягуватися за прогресивною шкалою, різко збільшуючись у міру зростання їх доходів. Нарешті, не слід обмежуватися введенням декларацій про доходи, необхідна ще й сувора кримінальна відповідальність за приховування доходів у великих масштабах, як прийнято в країнах з розвиненою ринковою економікою.

По-друге, держава повинна в законодавчому порядку встановити частку доходів підприємців, яка може використовуватися на особисті потреби з тим, щоб переважна їх частина вкладалася у виробництво, тобто йшла на розширення і модернізацію підприємств. По-третє, державі слід шляхом спеціальних правових норм обмежити торгову накидку і звести до мінімуму кількість посередників-перекупників, що стоять між виробником і споживачем.

По-третє, необхідно запровадити сувору кримінальну відповідальність за створення не тільки фінансових «пірамід», але і фірм-одноденок, банків, інвестиційних фондів і фінансових компаній з незначним статутним капіталом

Нарешті, першочерговим завданням держави є забезпечення регулярних виплат пенсій і зарплати бюджетникам. Їх багатомісячні затримки не припустимі в принципі, оскільки відкидають значну частину населення за межу бідності і породжують активну протидію ринкових реформ.

При переході України до ринку не можна не пам'ятати про наявність тіньової економіки, яка є специфічною рисою економіки пострадянських країн і не може не вносити свої корективи в процес економічних реформ. Вона суттєво впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне і суспільне життя в Україні; і, на відміну від легальної, тіньова економіка, що динамічно розвивається протягом останніх років.

Обсяги тіньової економічної діяльності набули таких масштабів, за яких її недооцінка, неврахування призводять до суттєвих помилок у визначенні макроекономічних показників, економічних і фінансових пропорцій, економічної політики, а також у прийнятті рішень щодо її реалізації владними структурами всіх рівнів. [29, c.287]

Необхідно посилення відповідальності «тіньовиків» з одного боку, так і створення прийнятних умов для функціонування підприємств і громадян в рамках офіційної економіки. Важливу роль у вирішенні проблеми тіньової економіки відіграє реформування податкової системи.

Отже, державне регулювання перехідної економіки має являти собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами та суспільними організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

2.4 Умови формування ринкової економіки в Україні

Україна та її економіка крокують до нового життя, нового стану - до ринку. Цей шлях вимагає змін у базисі суспільства, у методах господарювання, обумовлює потребу в більш ефективних важелях керування економічними процесами.

Система реальних планомірно ринкових відносин в Україні тільки починає формуватися. Слід врахувати, що ринок виступає не кінцевою метою радикальної перебудови економічної системи суспільства, а тільки засобом вирішення його кардинальних соціально-економічних проблем із метою реального підвищення рівня добробуту народу. Тобто, йдеться про формування соціально орієнтованого ринку.

Вийшовши із Союзу, Україна успадкувала монополізовану, мілітаризовану, централізовано керовану економіку. Серед найважливіших задач на сьогоднішній момент є відмова від жорсткого адміністративного регулювання і демілітаризація економіки, її структурна перебудова на засадах пріоритетності виробництва соціально значимої продукції.

Особливою проблемою залишається перехід до суто економічних форм взаємовідносин виробників з державою, подолання економічно необгрунтованого втручання державних відомств у діяльність підприємств. Одним з головних важелів, регулюючих економічні відносини товаровиробників з державою, стає податкова система, яка повинна сприяти діловій активності і підприємництву, виходу країни з кризи.

Сучасна податкова система, що створюється в Україні, повинна відповідати перехідному стану економіки, відбивати і формувати відносини між суб'єктами і їхніми інтересами, насамперед між державою, зацікавленою в одержанні фінансових коштів, трудовим колективом, зацікавленим у підвищенні власних прибутків, і господарствами. В економіці ринкового типу особливого значення набуває сталість, стабільність податкової системи, що дає змогу товаровиробникам прогнозувати результати господарської діяльності.

Для того, щоб налагодити функціонування ринкової економіки в Україні, необхідно також забезпечити ряд умов, які допоможуть сформувати ринок. Основними умовами є:

- плюралізм форм власності;

- умови для вільної конкуренції;

- стабільність грошової одиниці;

- обмеження державного втручання.

Без численних, економічно самостійних і рівноправних товаровиробників, продавців і покупців не може бути нормального (досконалого) ринку, оскільки вони створюють попит і пропозицію, співвідношення яких є основою ринкового механізму.

Ця обставина тісно пов'язана з другою умовою, а саме з конкуренцією, яка є рушійною силою ринку. Саме боротьба за збут, за покупця підвищує якість продукції, змушує оновлювати засоби виробництва, впроваджувати нові технології і наукові розробки, підвищувати кваліфікацію працівників. Для цього необхідно стимулювати нові виробництва та інвестиції, створювати широкі можливості для розвитку малого бізнесу. Основи антимонопольного законодавства і проводиться в відповідності з ним політики в Україні вже розроблені. Однак обмеження діяльності підприємств-монополістів для цього недостатньо, оскільки в даний час більше половини великих підприємств є монополістами у своїх галузях, і тому тільки приватизація, розукрупнення там, де це можливо, й зацікавленість у розвитку альтернативних недержавних виробництв може забезпечити нормальну конкуренцію на українському ринку.

Щодо стабільності грошової одиниці слід зауважити, що ринкова економіка вимагає нормального грошового обігу. Оскільки стабільної грошової одиниці немає, багато змушені розраховуватись іноземною валютою, що посилює інфляцію, знижує життєвий рівень населення. Крім того, це призводить до масового порушення законодавства, криміналізації економіки, тому і було прийнято рішення про заборону розрахунків в іноземній валюті. [6, c. 88]

Втручання держави у розвиток ринкових відносин має йти рекомендаційно-коригувальним шляхом, тобто без жорсткого тиску і нав'язування, але з урахуванням функціонування основних законів ринку. Держава має регулювати ринкові відносини і контролювати становище на ринку опосередковано - через законодавство, мита, податкову політику.

Діяльність уряду слід зосередити на вирішенні пріоритетних завдань:

- стабілізація обсягів валового внутрішнього продукту;

- зниження темпів інфляції;

- обмеження податкового тиску;

- пожвавлення інвестиційного процесу;

- розвиток найприбутковіших галузей промисловості;

- зміна політики роботи паливно-енергетичного комплексу. [6, c.78]

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро-, так і на макроекономічному рівні. Суть та значення малого бізнесу полягає у тому, що:

- він є провідним сектором ринкової економіки;

- складає основу дрібнотоварного виробництва;

- визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП;

- здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору;

- забезпечує насичення споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця;

- має високу мобільність, раціональні форми управління;

- формує новий соціальний прошарок підприємців-власників;

- сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції. [29, c. 55]

Також ще однією необхідною умовою формування ринкової економіки в Україні є економічна спроможність населення, так як тільки таке становище громадян забезпечує їх економічну активність і створює економічні гарантії реалізації цивільних прав.

Основою економічних гарантій громадянського суспільства є право власності на більшу частину національного багатства. Всі землі, нерухомість та виробництва, які не є абсолютно необхідними для державного та муніципального використання повинні бути повернуті народові в приватну власність шляхом народної безоплатної приватизації. Це створить основу економічних гарантій вільного громадянського суспільства і забезпечить економічну спроможність населення.[6, c.53]

Ще одним елементом ринкової економіки є платоспроможний споживач, тому необхідно різні заходи по забезпеченню доходів населення. В першу чергу з цією метою необхідно законодавче запровадження мінімальної погодинної заробітної плати, розрахованої на основі реального прожиткового мінімуму, з урахуванням витрат на покриття природних ризиків (хвороба тощо).

Так як платоспроможність населення має важливе значення для економічного розвитку країни, то необхідно особлива турбота розвитку кас взаємодопомоги, взаємного страхування, житлово-будівельної кооперації, сільськогосподарської виробничої та споживчої кооперації. [6, c.79]

Отже, основними умовами формування ринкової економіки в Україні є формування платоспроможного населення, реформування податкової системи, підтримка малого та середнього бізнесу та обмеження втручання держави в економіку країни. Виконання цих умов сприяє більш швидкому переходу країни до ринку і прориву в економічному розвитку до рівня передових європейських країн.

2.5 Планування подальшого розвитку економіки. Стратегія-201

Критична маса ринкових перетворень здійснена. Реформовані відносини власності: близько 75% промислової і майже вся аграрна продукція в Україні сьогодні виробляється недержавними підприємствами. На приватній основі розвивається банківська система, діють підприємства торгівлі та будівництва, частина підприємств транспорту і зв'язку. Суб'єкти господарювання вже не чекають розпоряджень «зверху»,а орієнтуються на попит, кон'юнктуру ринку і рівень прибутку.

Незважаючи на всі існуючі проблеми, українська економіка за своєю структурою і механізмами вже не є адміністративною економікою. У своїй основі вона стала відкритою економікою, близькою до моделі ринкової економіки країн з середнім рівнем розвитку. На сьогоднішній день Україна стоїть на вкрай важливої історичної розвилки. Вона належить до числа країн з невизначеною конкурентною позицією: Україна не є лідером розвитку, ні аутсайдером. Від тих рішень, які будуть прийняті сьогодні, залежить, яку з цих двох груп потрапить країна до 2015 року.

У 2002 році Л.Кучма доручив уряду і групі вчених-економістів на чолі з професором А.Гальчинским і академіком Ст. Гейцем підготувати документ «Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015рр.» Названий документ-«Шляхом європейської інтеграції». [17, c. 79]

Стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку на 2004-2015 рр. стало створення реальних передумов для вступу України в Європейський Союз. Успіх української євроінтеграції вирішальною мірою залежить від прогресу на головному напрямі-забезпечення сталого економічного зростання та прискореного подолання різниці в обсягах ВВП на одну людину України і державах-країнах ЄС

Автори «Стратегії-2015» виходять з тези: Україна зможе посісти належне місце в Європі та світі лише за умови опанування інноваційного шляху розвитку. Мова йде про становлення в Україні принципово нової дієздатної національної інноваційної системи, яка буде функціонувати на ринкових засадах і принципах самовідтворення. [17, c. 176]

За результатами фокус-груп, проведених "Українським форумом" у грудні 2006 - січні 2007 року, в суспільстві сформовано очевидний запит на стратегію економічного розвитку, яка об'єднувала б суспільство. У 2008 році була презентована програма «Україна-2015:Національна стратегія розвитку». Пропонована стратегія "Україна-2015" містить набори завдань за трьома ключовими напрямками розвитку країни:

1. Політичний і державний розвиток.

2. Суспільний розвиток.

3. Економічний розвиток.

Політичний і державний розвиток:

Ключову роль у розвитку відіграють інститути влади (міністерства, суди, парламент). При цьому Україна не може похвалитися високим рівнем їх розвитку. Стратегія "Україна-2015" визначає головним вектором дій за напрямом "Політичний і державний розвиток" формування сучасних управлінських інститутів, що забезпечують розвиток. Вирішальну роль у проекті модернізації повинні грати саме інститути держави, а не ринку. В умовах нинішньої непростої ситуації на політичній арені першочерговою метою повинна стати політична стабілізація. Необхідно чітко закріпити модель розподілу влади, забезпечення стримувань і противаг і прийти до політичного консенсусу щодо її прийнятності і незмінності. Наступним кроком у цій сфері повинна стати адміністративна реформа, яка включає в себе кілька складових. По - перше, це оптимізація структури та функцій органів державного управління. Вона повинна здійснюватися під гаслом трьох "де-": дебюрократизація (спрощення процедур), децентралізація (передача повноважень вниз) і дерегуляція (відмова держави від надмірних регуляторних функцій). По-друге, це модернізація інституту державної служби. Необхідно чітке розмежування державного апарату і політичних постів. По-третє, це забезпечення цивільного контролю над функціонуванням сфери державного управління. Поки що можливості громадянського суспільства впливати на рішення уряду ограничены.А також для забезпечення соціально-економічного розвитку та привабливості економіки для ведення бізнесу необхідна комплексна і широкомасштабна судова реформа, здатна, перш за все, захистити людину та її власність.

Суспільний розвиток:

Головним стратегічним чинником у цій сфері має стати суспільний настрій на зміни. Саме загальна стратегія розвитку, що підтримується переважною більшістю громадян, має стати головним стрижнем об'єднання українського суспільства, забезпечивши перехід до парадигми громадянина - повноправного учасника прийняття ключових для держави рішень. Першочерговим завданням у цій сфері має стати трансформація системи соціальної допомоги та соціальних стимулів.

Другим важливим рішенням має стати переведення соціального забезпечення на більш стійкі в довгостроковому відношенні страхові рейки.

Також вкрай важливо забезпечити конкурентоспроможність ринку праці. Відповідність української системи освіти потребам економіки залишає бажати кращого. При цьому за багатьма спеціальностями відчувається гострий кадровий дефіцит. Україні вкрай необхідно забезпечити: а) інтеграцію бізнесу, науки і освіти в єдину систему; б) поширення практики безперервної освіти.

Економічний розвиток:

Українська економіка два роки поспіль стабільно зростає високими темпами - близько 7%. Істотна частина економічного зростання тримається на зовнішньоекономічній кон'юнктурі. Варто світових цін на чорні метали та азотну продукцію піти на серйозний спад, зростання промислового виробництва загальмується. До того ж, економічне зростання протягом останніх років забезпечують бурхлива динаміка у секторах торгівлі, нерухомості та фінансів, дуже важливі з погляду розвитку ринкової інфраструктури, але мало сприяють забезпеченню міжнародної конкурентоспроможності країни. Недостатній розвиток інститутів ринку, сильний перекіс у бік галузей технологічного укладу, залежність від сировинної кон'юнктури складають вельми хиткий ґрунт для економічного розвитку України.

«Стратегія - 2015» ставить головним орієнтиром в економічній сфері створення інститутів економіки знань. Саме вони повинні забезпечити виконання ключове завдання для України - переходу від експортно - сировинного до інвестиційно-інноваційного типу економічного розвитку.

У своїй економічній політиці Україні доцільно перейти до доктрини "випереджаючого розвитку", яка дозволяє здійснити так необхідний для міцного закріплення в "золотому мільярді" ривок у соціально-економічному розвитку. [31]

Основою доктрини "випереджаючого розвитку" для України має стати інноваційно-технологічна модель, заснована на максимальному використанні нашого потужного людського потенціалу. Для цього необхідно повернути державу обличчям до інноваційним підприємствам: перш за все, за допомогою податкових послаблень і дерегуляції їх діяльності. По-друге, вкрай важливо сформувати інфраструктуру для інноваційної економіки: забезпечити роботу спеціалізованих інститутів, забезпечити взаємодію в тріаді "університети-бізнес-наука", налагодити механізми інформаційного обміну між діючими та потенційними гравцями ринку. Найближчі кілька років стануть визначальними для майбутнього України. Значна частина людського та економічного потенціалу ще не розтрачена. Викликає сильні побоювання у довгостроковій перспективі демографічна ситуація поки що залишатиметься більш-менш стабільною. Економічна система ще не усталилася як жорстка структура і піддається зміні.

Однак, часу мало: з кожним роком ситуація навколо нас змінюється. Зовнішні умови ставлять перед Україною завдання розробки і здійснення власного плану розвитку, який дасть їй можливість не тільки не втратити свої позиції в світі, але і посилити їх. Саме з цією метою була розроблена стратегія "Україна-2015".

Проведений аналіз потенціалу України свідчить про дуже високі можливості цієї країни. Україна досі володіє унікальним агропромисловим потенціалом, займає лідируючі позиції за кількістю сертифікованих програмістів, володіє потужною науково-технологічною базою, унікальними людськими ресурсами.

На основі вивченого матеріалу, ми бачимо, що українська модель ринкових відносин-це така модель, яка б передбачала побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки на фундаменті постсоціалістичної.

В результаті вимальовуються такі контури моделі ринкової економіки України.

По-перше, на сьогоднішній день в Україні будується соціально орієнтований ринок, гармонійно поєднує антитоталитарний механізм соціального ринкового господарства та економічне макрорегулювання змішаної економіки.

По-друге, модель ринкової економіки даної країни щодо тривале співіснування сильного державного та нового приватного сектора економіки. При цьому превалювання на першому етапі державного сектора не повинно означати будь-яких особливих пільг, переваг або виняткових прав, якими користувалися підприємства цього сектору. Разом з тим, курс на швидке становлення приватного сектора не повинен означати штучний і форсований розділ державних підприємств, їх негайне поголовну передачу в приватні руки.

По-третє, і в найближчому майбутньому економіка України не може бути нічим іншим, крім як двоїстої економікою, одним з головних критеріїв керованості якої є суперечливе єдність досить жорсткого регулювання економіки та ринкового саморегулювання.

По-четверте, посилення ринкової орієнтації та ринкових тенденцій у сфері економіки відбувається на тлі аналогічного посилення ролі держави в соціальній сфері.

3. Визначення національної економічної моделі України: порівняльний аналіз можливих альтернатив

Україна, так само, як і інші колоніальні республіки колишньої радянсько-російської імперії, у досить непростих умовах визначає мету та шляхи досягнення свого самостійного майбуття, виробляє параметри соціально-економічної й геополітичної моделі розвитку в ІІІ тисячолітті. Нині Україна вперше за останні 400 років реально наблизилася до побудови й відтворення себе як незалежної держави й центральноєвропейської країни, що успішно функціонуватиме в об'єднаній Європі. У цьому полягає основний національний інтерес нашої країни, який може бути реалізований завдяки правильно вибудованій моделі економічного розвитку, що становить підґрунтя функціонування держави. Прикро констатувати, але в Україні дотепер не сформована й відповідно не впроваджена ефективна модель розвитку економіки, що повною мірою відбивала б її національні, у тому числі економічні, інтереси і стала макроекономічною теоретичною базою ефективної державної економічної політики. Відтак українська економічна модель фактично являє собою еклектично поєднані елементи різних моделей: державного соціалізму, яка дісталася нам у спадок від радянської доби; державно-монополістичного капіталізму, що має кланово-олігархічний характер розвитку; та народного капіталізму, яка поки що розвивається в країні в деформованій, сегментарній формі. Саме остання модель, на думку автора, повинна бути обрана державною владою як пріоритетна для України й покладена в основу стратегії економічного розвитку країни.

Питанням формування і трансформації соціально-економічних систем та моделей економічного розвитку присвячено досить багато наукових праць вітчизняних - Г. Башнянин [11], А. Гальчинський [5], М. Михальченко [20], С. Мочерний [23], О. Соскін [33-36], А. Філіпенко [38], російських - А. Бузгалін [4], С. Глазьєв [7], А. Колганов [4], В. Кудров [16], В. Лівшиц [18], закордонних - Л. Бальцерович [2], Я. Корнаї [15], Д. Норт [25], А. Ослунд [26], - дослідників. Ми не претендуємо на всебічний огляд чи висловлення критичних оцінок їхнього доробку, бо кожний учений має власну думку.

Моделі економічного розвитку окремих країн формуються в рамках певної економічної системи, яка являє собою сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі певних інституціональних, майнових і фінансових відносин та організаційних форм. В останні півтора-два сторіччя, коли капіталістична формація стала пануючою, у світі діяли різні типи економічних систем: ринкова економіка, що базується на вільній конкуренції (класичний капіталізм), змішана економіка (сучасний капіталізм) і дві неринкові системи - традиційна (натуральна) та адміністративно-командна. У кожній системі вибудовуються національні моделі організації господарства, які кореспондуються з наявним економічним, ресурсним і культурним потенціалом країни, її традиціями, духовністю та ментальністю.

Моделі економічного розвитку класифікують за різними критеріями. Залежно від країни впровадження розрізняють американську, японську, шведську та ін. моделі, яким нижче дамо стислу характеристику. Доволі конструктивною є також класифікація моделей економічного розвитку за таким критерієм, як наявність типових, відносно сталих у часі рис функціонування економіки, що мають парадигмальний зміст та не підлягають кон'юнктурним коливанням. Такі риси виділяють шляхом абстрагування від особливостей господарювання окремих країн.

У рамках сучасної капіталістичної системи за зазначеним критерієм західними економістами і соціологами було висунуто й обґрунтовано низку теорій та моделей трансформації капіталізму, які виходили зазвичай із реальних соціально-економічних процесів, але тлумачилися по-різному. Серед основних концептуальних моделей, які з'явилися наприкінці ХІХ-го - ХХ ст. можна назвати такі [13]: концепція «соціального партнерства» (Р. Арон, Дж. Гелбрейт та ін.), модель індустріального суспільства (П. Дракер, У. Ростоу, Р. Арон), модель постіндустріального суспільства (Д. Белл, Р. Арон), теорія «конвергенції» (П. Сорокін, В. Бакінгем, Р. Арон, У. Ростоу, П. Дракер, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген та ін.). У 1950-х pоках у США виникла теорія «народного капіталізму», яку обґрунтували такі економісти і соціологи, як А. Берлі, Дж. Бернхем, С. Чейз, С. Кузнєц, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та ін.

Моделі економічного розвитку в рамках системи сучасного капіталізму становили предмет аналізу й вітчизняних учених. Наприклад, С. Мочерний виділяє такі основні моделі: 1) ринкової економіки з її модифікаціями та історичними формами; 2) змішаної економіки, яка є найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму; 3) постіндустріального суспільства; 4) національної економіки; 5) капіталістичної економіки; 6) народної економіки. Найоптимальнішою моделлю для України автор вважає модель народної економіки, яка передбачає використання усіх типів власності (за домінування трудової колективної власності), всебічний соціальний захист населення і національне демократичне економічне планування [23,с. 334].

Український економіст А. Філіпенко, проаналізувавши еволюцію моделей економічного розвитку відносно країн, що звільнилися від колоніальної залежності, так званих молодих незалежних держав або країн, що розвиваються, зазначає, що сучасна наука виділяє такі основні моделі економічного розвитку: модель лінійних стадій; модель структурних перетворень; неокласична модель вільного ринку; теорія зовнішньої залежності; теорія дуального розвитку; концепція ендогенного зростання; інноваційна теорія економічного розвитку; модель сталого розвитку. Найбільш прийнятною для України автор вважає„інтегральну модель економічного розвитку, яка дозволяє повніше реалізувати національні інтереси у світовому господарстві” [381, с.596-600].

Вітчизняний політолог М. Михальченко виділяє чотири можливі моделі (він називає їх сценаріями) майбутнього України, кожна з яких має економічне підґрунтя. Це такі моделі-сценарії: 1) «ретроідилічний», який ґрунтується на директивно-плановій, неконкурентоспроможній економіці; 2) «моноетнічний», який спирається на ідею створення «закритої популяції», расово чистого етносу і «закритої національної економіки»; 3) «ліберальний», який базується на ліберальних цінностях ринкової економіки; 4) „конвергенції”, що передбачає поєднання кращих досягнень механізму ринкової економіки з неринковими формами перерозподілу прибутку, створення соціально орієнтованої економіки ринковими методами [20]. Саме четвертий сценарій автор вважає найбільш життєздатним стосовно українського середовища.

Аналіз моделей економічних розвитку, що існують у рамках сучасної капіталістичної системи, й тих, які українські вчені вважають прийнятними для нашої країни, схиляє нас до ряду узагальнень і висновків. На наш погляд, майже всі вітчизняні дослідники: 1) намагаються вивчити західні моделі економічного розвитку й тим чи іншим чином пристосувати якусь із них до українських реалій; 2) обґрунтовують необхідність для України змішаної моделі розвитку економіки, орієнтованої на реалізацію інтересів і держави, і фінансово-монополістичних груп, і дрібного та середнього бізнесу; 3) наполягають на реалізації в Україні такої економічної моделі, яка б передбачала поєднання державного регулювання з ринковою конкурентною економікою; 4) визначаючи, якою має бути частка держави в економіці країни, спираються здебільшого на досвід Росії, про що свідчить кількість посилань на російські джерела, що використовуються для аналізу; 5) відзначають необхідність оптимальної моделі економічного розвитку для України, але не здійснюють ґрунтовного та усебічного вироблення такої моделі.

Системний аналіз стратегії, тактики і результативності економічних трансформацій та реформ, проведених у нашій країні від 1992 року, дозволяє висновувати, що вони, на жаль, виявилися неуспішними попри правильність загальної базової парадигми, яка полягала у переході від адміністративно-командної до ринкової системи економіки та господарювання.

На наше переконання, головними причинами хибного реформування в українському варіанті слід визнати: 1) відсутність правильно сформованих національних економічних інтересів, на реалізацію яких має бути націлена модель економіки, що впроваджується в країні; 2) хибно визначене теоретичне підґрунтя економічної моделі розвитку у вигляді ліберально-космополітичних концепцій суто монетаристського спрямування та автоматичне дотримання порад і некритичне сприйняття досвіду їх носіїв; 3) вибір і застосування невдалого механізму реалізації загальної стратегії реформ, інструментами якого виступили масова ваучерна приватизація левової частки державної власності, запровадження системи стихійного ціноутворення, одномоментне відкриття економіки для недержавного експорту та імпорту, зміни законодавства, соціальних і господарських інститутів, що зумовили створення у країні корупційного середовища, формування кланово-корпоративних груп та їх зрощення з державно-бюрократичною номенклатурою.

Сьогодні в Україні, на нашу думку, співіснують три моделі економічного розвитку: 1) модель державного соціалізму; 2) модель державно-монополістичного капіталізму; 3) модель народного капіталізму. Кожній моделі притаманні свої атрибути, як-от: цілеспрямування; ідеологічне підґрунтя; внутрішній і зовнішній виміри; певна модель влади; характер розвитку; способи, механізми та інструменти реалізації; управлінські інститути; носії і прибічники.

Якщо розглядати економіку країни як ціле, то три означені моделі представлені в ній певною часткою, яка мала змінну динаміку впродовж періоду незалежного розвитку України. Сьогодні умовно ці частки-моделі можна представити в такій пропорції: 20 : 75 : 5. Зміна цієї пропорції на користь тієї чи іншої моделі залежить від моделі влади, структури владної верстви та стратегії економічної розвитку, що впроваджується у країні.

Перша модель - модель державного соціалізму - являє собою систему економічних відносин, що базується на державній власності та надмірній ролі держави як владного деміурга, що керує всіма соціально-економічними процесами, які відбуваються у країні. Ця модель розвитку економіки дісталася нам у спадок від російсько-радянської імперії, складовою якої була Україна. Модель державного соціалізму орієнтована на всебічний розвиток державної власності, державного сектора економіки, нерівноправних інтеграційних зв'язків із Росією, існування тотальної адміністративно-командної бюрократичної системи, державної валютної та зовнішньоекономічної монополії, трудових армій, колгоспів і радгоспів, фабрично-заводської організації промислового сектора, директивного планування, низки популістських соціальних програм та пільг. Ідеологічною основою моделі державного соціалізму є комуно-соціалістична ідеологія, а її найбільшими апологетами - представники соціалістичної та комуністичної партій [34]. Цій моделі, як довела історія розвитку всіх посткомуністичних країн, притаманний реакційний, тоталітарно-тиранічний характер.

Суттєвої руйнації модель державного соціалізму зазнала в результаті процесу приватизації, який розпочався в Україні із здобуттям незалежності й триває дотепер. Кількість об'єктів державної власності у країні значно зменшилася. За даними Фонду державного майна України, із початку процесу приватизації на 1 липня 2009 р. реформовано 121023 об'єкти, з яких 92 763 об'єкти, або 76,65%, належали до комунальної форми власності, та 28 260 об'єктів, або 23,35%, - до державної. [12].

Водночас, державний сектор України є ще досить потужним, про що свідчать такі дані. Станом на 01.07.2009 р. в ЄДРПУ обліковуються: 24,93 тис. юридичних осіб державної форми власності, які визнані органами державного управління; 784 господарські організації з корпоративними правами держави; 511,8 тис. об'єктів нерухомого майна державних підприємств, установ, організацій; 370,44 тис. об'єктів державного майна, які не увійшли до статутних капіталів господарських товариств у процесі корпоратизації, але залишається на їх балансі; 43,19 тис. об'єктів державного майна, яке не ввійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилося на їх балансі [1]. Окрім того, загальнонародними, а фактично державними, залишаються земельні фонди України, оскільки триває мораторій на приватизацію і продаж землі (хоч було здійснено розпаювання земель сільськогосподарського призначення).

Слід зауважити, що в Україні дотепер не сформовано модель розвитку державного сектора економіки, не визначено остаточно його роль у національній економіці, багатьом об'єктам державного сектору властиві низький рівень продуктивності праці та рентабельності, незадовільний стан інвестиційних процесів, збитковість багатьох напрямів господарської діяльності. Очевидними є недоліки управління держмайном, відсутність системи оцінки ефективності державного сектору загалом та його об'єктів зокрема, недостатність інвестиційної бази, надмірність штатних співробітників тощо. За оцінкою Міністерства економіки України, у 2007 році ефективно працювало лише 25,8 відсотка державних підприємств (724), задовільно - 25,5 відсотка (716), неефективно - 48,7 відсотка (1368) [8]. До того ж державний сектор економіки є базою корупції в України.

Таким чином, держава апріорі демонструє неспроможність бути ефективним власником у будь-якій системі господарювання - як за адміністративно-командної системи, так і на етапі переходу до капіталістичної системи. На цій підставі можна зробити висновок, що модель державного соціалізму є неперспективною для України як європейської держави, оскільки вона не створює необхідного підґрунтя для формування інноваційно-інвестиційної характеру та розвитку високоефективних укладів економіки.

На подальші перспективи моделі державного соціалізму, на нашу думку, впливатимуть два основні фактори: 1) система влади, її організація, характер та структура 2) світова фінансово-економічна криза, яка розпочалася у 2008 р. Дедалі очевиднішою стає тенденція, яка вже переростає в закономірність, що діяльність економічних суб'єктів формується під впливом системи влади, в межах якої вони діють. Саме владна верства, яка являє собою прошарок людей, які зайняли ключові посади у державі, нав'язує свої інтереси та цілі суспільству. Тому залежно від того, хто формує і складає владну верству, залежить доля цієї моделі в Україні. Що стосується впливу кризи, то він є неоднозначним: з одного боку, за браком коштів у держбюджеті влада завжди схиляється до активізації такого їх джерела, як приватизація державних об'єктів, а з другого - аби не допустити банкрутства великих приватних господарських структур, може переводити їх у державну власність Наприклад, в Україні 10 червня 2009 р. Кабінетом Міністрів були ухвалені постанови про рекапіталізацію та націоналізацію трьох комерційних банків - „Родовід Банку” (Постанова КМУ № 580), „Київ” (Постанова КМУ № 566), „Укргазбанку” (Постанова КМУ № 567).

У нашій країні наразі за відновлення цілісної моделі державного соціалізму виступає здебільшого комуно-соціалістична номенклатура, представники якої ще й досі перебувають при владі. Утім, своїх прихильників ця модель має і серед нового покоління політичних лідерів.

Друга модель - модель державно-монополістичного капіталізму - передбачає створення замкнених груп олігархічного спрямування, базується на державно-монополістичній власності та орієнтується на пріоритетний розвиток експортоорієнтованої та сировинної моделі економіки. Сутність моделі: до влади приходить клан, що вийшов із надр комуністичної номенклатури. Він захоплює й перерозподіляє державну власність в особистих інтересах, усе більше трансформується у верховну касту, що здобуває риси фінансової олігархії.

Економічна модель, де власність тотально монополізована і належить кільком кланово-корпоративним групам, що утворили систему владної олігополії, призводить до формування відповідної монопольної моделі влади. Влада, як і власність, зосереджується в руках однієї верховної касти. Для такої моделі характерні певні ознаки: 1) масова пауперизація та люмпенізація населення держави; 2) надзвичайно висока питома вага бюрократично-управлінського та карно-поліцейського апарату; 3) цілковитий контроль над усіма джерелами прибутку та бізнесовою діяльністю громадян; 4) сувора цензура і повний, насамперед фінансово-економічний, контроль над засобами масової інформації; 5) одержавлення інтелектуальної, науково-дослідницької та освітньої діяльності; 6) формування моделі „карнавальної нації”. Якщо проаналізувати всі ці параметри й накласти їх на реальну ситуацію в Україні, то очевидним є достатньо вагомий збіг. Отже, є підстави вважати, що в нашій країні стверджується кастово-монополістична модель державного капіталізму, рушійною силою якої є кастова олігархія [33].

За такої моделі вибудовується суспільство пірамідального типу, верхівку якогоутворює фінансово-лихварська олігархія (5% громадян) - панівні клани та касти, що паразитують на державному секторі та привласнюють монопольну частину суспільного доходу. Відомі в Україні клани (насамперед у енергетичному, горілчаному, банківському та ін. секторах економіки) накопичили величезні фінансові ресурси за рахунок пограбування мільйонів українських громадян. Олігархія, яка сформувалася у нашій країні, належить до монополістичного типу і за своєю суттю є космополітичною й компрадорською. Вона взяла під контроль Верховну Раду України та інші органи влади, особливо середні ланки державного управління, в законодавчій, судовій та виконавчій гілках влади.

Середня частина суспільної піраміди складається з двох частин: 1) впливові сили в структурах державного управління і поліцейсько-карний апарат (загалом 10% громадян), що обслуговують інтереси української кланової олігархії. Сьогодні цей прошарок уже має більш-менш розвинуті сегменти, як-от: податкова адміністрація та податкова міліція; економічні підрозділи СБУ; Міністерство внутрішніх справ; охоронні структури; вищий щабель менеджерів; засоби масової інформації; наукова еліта, яка одержує ордени за заслуги, проте не зорієнтована на реалізацію національних інтересів України; вища ієрархія різних церков, у тому числі православних, та багато інших представників суспільства; 2) середній клас (приблизно 15% громадян), який сьогодні перебуває у пригніченому стані.

Нижня частина (близько 70% громадян) - величезна маса злюмпенізованого народу, що має мізерні статки, відірвана від власності, позбавлена будь-яких важелів впливу як на олігархів, так і на владу.
Аналіз зовнішнього виміру цієї моделі показує, що вона фактично орієнтована на створення так званої панслов'янської конфедерації, що передбачає об'єднання під патронатом державно-монополістичних кіл Росії двох підлеглих сил - української й білоруської кланових еліт - та перетворення нашої держави в залежну складову Московської імперії, яка нині відновлюється на практичному рівні. Вона прагне окупувати нашу країну неоколоніально, установити економічний диктат, скупивши промислові та інфраструктурні об'єкти української економіки (цукрові заводи, газові артерії, електростанції тощо) і забезпечивши проникнення російського капіталу в банківську сферу.

Очевидно, що модель державно-монополістичного капіталізму становить небезпеку для України, бо орієнтована на побудову нерівноправного суспільства, що будується на принципах експлуатації та корупції, позбавлене моралі. Поступово країну, де панівною є модель державно-монополістичного капіталізму в кланово-корпоративній, олігархічній формі, беруть під контроль кримінальні елементи суспільства. Наслідком упровадження такої моделі буде незворотно стрімка депопуляція української нації, відрізаність економіки країни від світового господарства і світового поділу праці [34].

Однак попри зазначені загрози саме модель державно-монополістичного капіталізму сьогодні найбільше ствердилася у своєму розвитку в Україні, бо владні структури й олігархічні клани, які створюють їм фінансове підґрунтя, зацікавлені у практичній реалізації її принципів [36].

Третя модель - модель народного капіталізму, - на наше переконання, відповідає як національним інтересам України щодо забезпечення її економічної незалежності, так і ментальності українців. Основними параметрами економічної моделі народного капіталізму у внутрішньому вимірі є:

* усунення умов для розвитку в Україні державно-монополістичної, кланово-олігархічної економічної моделі;

* скорочення питомої ваги етатизму в житті кожного громадянина та надання йому якомога більшого спектра свобод;

* упровадження експортоорієнтованої, інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки;

* формування відносин між економічними суб'єктами на принципах відкритої конкуренції;

* перетворення приватної власності на органічний елемент суспільного устрою, притаманного більшості населення України, а не привілейованій вузькій касті олігархів;

* формування національної буржуазії, органічною складовою якої має стати потужний середній клас приватних власників;

* створення великої кількості малих та середніх приватних суб'єктів господарювання, що сприятиме відновленню генетично властивого українській нації тяжіння до приватної власності, зведення самостійних приватних господарств, вільного об'єднання для використання кооперативних форм праці;

* запровадження простої в адмініструванні моделі оподатковування, що заснована на п'яти прямих податках;

* зміцнення національної грошової одиниці; введення валютного комітету, що передбачає прив'язку гривні до чотирьох основних валют;

* здійснення національної кадрової революції: в уряді, на підприємствах ключові позиції мають зайняти національне свідомі, економічно підготовлені, високоосвічені, ефективні фахівці, які дотримуються принципів християнської моралі в повсякденному житті.

Зовнішній вимір моделі народного капіталізму передбачає перетворення України в потужну центральноєвропейську державу. Якщо в результаті президентських і парламентських виборів 2010 р. до влади прийде стратегічно мислячий президент та реформаторський уряд, то першим кроком України повинен бути вихід із СНД, другим - активізація процесу інтеграції України в Європейський Союз, третім - докладання зусиль для створення Балто-Чорноморського економічного альянсу, де Україна займатиме провідне місце.

Модель народного капіталізму має чимало прихильників серед представників державної влади, громадських організацій та політичних партій України. Ідеолого-політичним підґрунтям моделі є національно-патріотичний консерватизм та частково національний лібералізм. Утім, формування цієї сили штучно гальмується пануючими клановими фінансово-корпоративними групами, а також зовнішніми космополітичними утвореннями.

Висновки

В ситуації, що на сьогоднішній день економічної ситуації в світі ринкова економіка є тією системою, відповідно до якої розвиваються найбільш передові країни, такі як Німеччина, Франція, Японія, США тощо Перехід до моделі ринкових відносин у колишніх соціалістичних країнах має свої особливості та нюанси, як і сама модель розвитку їх національних економік.

До основних характеристик ринкової економіки належать:

- насиченість товарами масового виробництва, суворої спрямованістю на задоволення потреб певних груп покупців;

- гнучке, адаптивне виробництво, здатне відповідати найскладнішим запитам споживачів;

- змінюються цільові функції фірм. Фірми для підтримки конкурентоспроможності зацікавлені в розширенні ринку, модифікації продукту, підвищення якості продукції, зниження витрат;

- відбувається зміна форм підприємницької діяльності (крім великих корпорацій з'являється малий бізнес);конкуренція стає регульованою;

- в економіці йде становлення нового типу трудових відносин, які передбачають участь найманих працівників в управлінні і у власності фірми.

Ринок же в свою чергу діє на основі наступних принципів:

- свобода вибору видів і форм діяльності;

- загальність ринку;

- рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності;

- саморегулювання діяльності;

- принцип договірних відносин;

- свобода ціноутворення;

- самофінансування;

- децентралізація управління і самостійність;

- економічна відповідальність;

- конкуренція.

Україні нині відбуваються протилежні, з точки зору національних економічних інтересів, домінантні процеси: з одного боку, потужно розвивається державно-монополістичний клановий капіталізм, з другого - потугами дрібних і середніх приватних власників стихійно формуються фрагменти моделі народного капіталізму, що потребує відповідної системи влади, яка б захищала інтереси її представників і діяла за іншими законами. Не можна забувати й про те, що за певних політичних зсувів новий поштовх може дістати й модель державного соціалізму.

Моделі державно-номенклатурного соціалізму і державно-монополістичного капіталізму об'єктивно вступають в антагоністичну суперечність із моделлю народного капіталізму. Доки перші дві будуть панівними, доти третя знаходитиметься в опозиції й між ними точитиметься боротьба. Цивілізовані взаємовигідні відносини між носіями різних економічних моделей розвитку і відповідними їх представниками у владних органах практично неможливі, бо йдеться про перерозподіл власності та прибутків на користь певних економічних суб'єктів чи груп.

Сучасна глобальна науково-технологічна, інформаційна, кібернетична та екологічна революція потребує відповідних змін у моделях економічного розвитку [20]. Природно, що вони не можуть функціонувати на засадах авторитаризму, етатизму чи монополізму. Україна повинна враховувати ці процеси, визначаючи економічну модель свого розвитку. Виходячи із новітніх світових викликів і можливостей, щоб стати конкурентною державою у центрі Європи, Україна має вибудувати демократичну модель розвитку суспільства, якій повною мірою відповідає економічна модель народного капіталізму.

Система ринкових відносин в Україні тільки починає формуватися, і тут поки складно говорити про конкретної моделі ринкових відносин, але контури її намітилися. Отже, на сьогоднішній день ринкова модель економії України володіє наступними рисами:

побудова соціально-орієнтованої ринкової економіки на фундаменті постсоціалістичної;

побудова соціально-орієнтованого ринку, гармонійно поєднує антитоталитарный механізм соціального ринкового господарства та економічне макрорегулирование змішаної економіки;

поєднання сильного державного та нового приватного сектора економіки;

економіка України - це двоїста економіка, одним з головних критеріїв керованості якої є суперечливе єдність досить жорсткого регулювання економіки та ринкового саморегулювання.

Список використаних джерел

1. Аналітична довідка про роботу Фонду державного майна України та хід виконання державної програми приватизації у І півріччі 2009 року // Офіційний сайт Фонду державного майна України. - http://www.spfu.gov.ua/ukr/reports/analit/200906.pdf

2. Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: очерки на рубеже эпох. - М.: Наука, 1999. - 352 с.

3. Бревнов, O.A. Організація приватного підприємства в Україні/ Бревнов А.А.-Харків: Одіссей, 2006.-506 с.

4. Бузгалин А., Колганов А. Теория социально-экономических трансформаций. - М.: ТЕИС, 2003. - 616 с.

5. Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти: Наук. вид. - К.: Либідь, 2006. - 312 с.

6. Гирик, Л.Н., Вільдяєв, В.М. Економічне диво в Україні можливе, якщо.../ Л.М. Гирик, В.М. Вільдяєв.-Сімферополь: Доміно, 2007.-279 с.

7. Глазьев С. Ю. Выбор будущего. - М.: Алгоритм, 2005. - 352 с.

8. Держава несе збитки від власних управлінців. Аналітична записка Рахункової палати України, 25.11.2008 р. // Офіційний сайт Рахункової палати України.-http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/1287942; jsessionid=8244215236CDD4BB3C5C1F1FADD5DE84

9. Довідник підприємця України з правових форм підприємницької діяльності / О.О Шевченко[та ін]; під ред. А.А. Шевченка.-М: Промінь, 1993.-88 с.

10. Економічна теорія: учеб. посібник / Н.И.Базылев, М.Н.Базылева, С.П.Гурко [та ін]; Під ред. М.І. Базылева, С.П. Гурко. 3-е изд.,перероб. і доп. - Мн.: БГЭУ, 2002.- 475 с.

11. Економічні системи: Монографія. Т. 1. / За ред. д.е.н., проф. Г. І. Башнянина. - Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. - 484 с.

12. Інформація Фонду державного майна щодо реформування відносин власності в Україні за І півріччя 2009 року // Офіційний сайт Фонду державного майна України. - http://www.spfu.gov.ua/ukr/reports/analit/2009__06.pdf

13. Історія економічних учень: Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін.; за ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 2001. - 564 с.

14. Комітеті статистики України//Національний статистичний портал України [Електронний ресурс].-Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua/-Дата доступу: 28.10.2014.

15. Корнаи Я. «Путь к свободной экономике»: десять лет спустя (переосмысливая пройденное) // Вопросы экономики. - 2000. - № 12. - С. 41-55.

16. Кудров В. М. Рыночная трансформация экономики стран ЦВЕ: оценка результатов. - М.: ОГНИ ТД, 2006. - 109 с.

17. Кучма Л.Д. Своїм шляхом: роздуми про економічні реформи в Україні /Л.Д. Кучма.-Київ: In Юре, 2004.-406 с.

18. Лившиц В. Н., Лившиц С. В. Макроэкономические теории, реальные инвестиции и государственная российская экономическая политика. - М.: ЛКИ, 2008. -- 248 с.

19. Михайлушкин, А.І., Шишка, П.Д. Основи економіки: навч. посіб, 2-е вид./ А.І. Михайлушкин, П.Д. Шишка.-СПб: Издат.дом Бізнес-преса, 2002.-352 с.

20. Михальченко М. І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. - Дрогобич; К.: Видавнича фірма "Відродження", 2004. - 487 с.

21. Міністерства економіки України//Національний економічний інтернет портал України [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.me.gov.ua/-Дата доступу: 28.10.2014.