Аналіз ефективності виробництва продукції рослинництва

Проблема балансу гумусу в ґрунті є багатоаспектною, оскільки втрати його відбуваються, насамперед, в результаті ерозійних та дефляційних процесів, виносу його урожаєм сільськогосподарських культур тощо. Причому група зернових культур виносить його менше, просапних - більше, а багаторічні та однорічні трави, навпаки, гумус у грунті нагромаджують. Баланс гумусу в ґрунті залежить і від способу використання супутньої продукції (соломи, гички та ін.): при згодовуванні її худобі дефіцит гумусу буде більший, ніж при заорюванні в грунт. У цілому, залежно від структури посівних площ щорічний винос гумусу з ґрунту становить від 0,6 до 1,4 т з га, що еквівалентне внесенню 12-28 т органічних добрив (гною) на гектар. Причому практика господарювання на землі показує, що за останні 15 років у грунт вносилося в середньому лише 2-3 т органічних добрив на гектар через їх відсутність у суб'єктів господарювання.

Внаслідок втрат гумусу (якщо їх не компенсувати) відбувається процес збіднення ґрунту, що призводить до зниження його родючості і зменшення врожайності вирощуваних культур. Але, враховуючи той факт, що в основі ринкової економіки лежить госпрозрахунок, орієнтований на окупність втрат, зумовлених господарською діяльністю, то досягнення її забезпечується лише шляхом інтенсифікації землеробства, що, у свою чергу, "провокує" прискорену мінералізацію гумусу, тобто його втрату. У чому ж проявляється механізм зниження гумусності грунтів та поживних речовин, які містяться у їх складі?

Існуюча практика складання проектів контурно-меліоративної організації території орних земель, які передбачають диференційоване їх використання, залежно від крутизни схилів, викликає певну настороженість. При так званих, "технологічних групах ґрунтів" з поділом орних земель за схилами 0-3, 3-7 і більше 7 градусів, ставлять за мету вилучення із структури посівів багаторічних і однорічних трав, розміщених на рівнинних територіях, з наступним їх розміщенням на схилових землях. Це призведе до того, що, з одного боку, схилові землі будуть певною мірою захищені від процесів ерозії ґрунту, а з іншого - рівнинні території, на яких розміщуватиметься, головним чином, група просапних культур, зазнаватимуть інтенсивного виносу гумусу з ґрунту, що спричинятиме не менше зло, ніж ерозія ґрунтів. Тому навряд чи є доцільніші способи раціонального використання та охорони грунтів на рівнинних територіях, ніж розміщення у структурі посівів багаторічних і однорічних трав, післяжнивних культур тощо.

Щоправда, нині в наукових колах і серед практиків має місце спрощення ситуації щодо дефіциту гумусу в ґрунті; гумусність ґрунту, його родючість визначаються кількістю внесених на одиницю площі мінеральних добрив. Це стало головною причиною того, що діяльність суб'єктів господарювання на землі спрямована не на пошуки шляхів впровадження гумусобездефіцитних технологій землеробства, а на пошуки мінеральних добрив, які за своєю ціною не завжди їм доступні. Проте внутрішня суперечливість використання мінеральних добрив полягає у тому, що вони не підвищують родючість ґрунту, а, навпаки, прискорюють процес мінералізації органічної речовини, в результаті чого втрати гумусу набувають більш інтенсивного характеру, ніж без внесення мінеральних добрив. Тому необхідно розуміти, що внесенням мінеральних добрив у грунт забезпечується лише врожайність культур. Прикладом може бути гідропонний спосіб вирощування овочевих культур, урожайність яких формується головним чином за рахунок поживних речовин не органічного, а мінерального походження.

Зрозуміло, що ситуація з органічними добривами нині в Україні є складною, тому постійно вживаються заходи, спрямовані на їх пошуки. З цією метою суб'єкти господарювання активізують роботу щодо збільшення поголів'я худоби на фермах. Але, на жаль, доводиться констатувати той факт, що збільшення поголів'я худоби на одиницю площі ріллі не супроводжується зростанням гумусності ґрунтів на сівозмінній площі.

Водночас не можна недооцінювати внесення гною в грунт. Його перевага полягає в тому, що він забезпечує в концентрованій формі за рахунок інших площ сівозмінного масиву підтримання родючості конкретних земельних ділянок, на яких вирощуватимуться гумусозалежні культури (цукрові буряки, картопля, овочі тощо).

Наведені розрахунки мають стати основою для визначення ключового завдання нового етапу управління процесом збереження і відтворення родючості ґрунтів. Сьогодні це набуває особливого практичного значення для протистояння деструктивним процесам у землекористуванні незалежно від форм власності на землю. Тому на законодавчому рівні потрібно зобов'язати фермерів бути не тільки споживачами якісних властивостей ґрунту, але й зберігати та відтворювати його родючість шляхом забезпечення бездефіцитного балансу гумусу. Уряд України має розробити і запровадити у практику механізми економічного стимулювання фермерів за організацію екологобезпечного землекористування.

Приватне сільськогосподарське підприємство «Чапаєвське» слід вносити мінеральні добрива при вирощуванні сільськогосподарських культур та використовувати нові сорти зернових у вирощуванні. Дані заходи в свою чергу покращать економічні показники діяльності підприємства та ефективність використання земельних ресурсів завдяки покращенню врожайності.

Висновки

На основі проведених розрахунків по СПТ "Чапаєвське" Березанського району можна зробити такі висновки.

СПТ "Чапаєвське" є малим за розмірами господарством із вище середнього рівнем спеціалізації. Найбільшу частину у виробництві сільськогосподарської продукції займає рослинництво, зокрема вирощування зерна (69,98% в середньому за три досліджувані роки) та соняшнику (29,06% в середньому за три досліджувані роки).

Для підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва в господарство повинні намагатись використовувати оптимальні сівозміни, що здійснити на практиці не и легко адже соняшник, який займає 29,06% посівних площ, дуже виснажує землю тому потрібно для підтримання гумусового балансу та запобігання виснаження родючих чорноземів у відповідних нормах вносити у землю органічні та мінеральні добрива, які мало використовувались у даному підприємстві.

Потрібно ввести ефективне використання зрошуваних земель, що в досліджуванім господарстві не використовується, хоча сучасні умови господарювання на зрошуваних землях диктують необхідність застосування нових технологічних прийомів і методів поливу сільськогосподарських культур, але з метою скорочення витрат ресурсів (води, електроенергії, палива тощо) при забезпеченні високого рівня і врожайності та валових зборів сільськогосподарських культур за якого можна досягти високого рівня рентабельності.

І загалом по Україні потрібно переглянути аграрну політику нинішнього уряду, адже Україна належить до аграрних країн тому агро-виробники потребують значних інвестицій збоку держави або ж надання дешевих довгострокових кредитів для підтримання та розвитку агропромислового комплексу в цілому

Список використаних джерел

1. Конституція України. -- К.: Видання інституту законодавства Верховної Ради України, 1996. -- 249 с.

2. Закон України «Про господарські товариства» (19.09.1991 р., зі змінами і доповненнями). -- В кн.: Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. 2-е доповнене видання. -- К.: ІАЕ УААН, 2000. -- с. 224--244.

3. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про селянське (фермерське) господарство)”» // Урядовий кур'єр. -- 1993. -- 29 липня. -- № 103--104.

4. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» // Урядовий кур'єр. -- 1997. -- 14 серпня. -- № 148--149.

5. Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”» // Урядовий кур'єр. -- 1997. -- 12 червня. -- № 105--106.

6. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» // Урядовий кур'єр. -- 1999. -- 30 березня. -- № 18.

7. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. -- К.: ІАЕ УААН, 2005. -- 481 с.

8. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. -- К.: ІЗМН, 2006. --510 с.

9. Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 355 с.

10. Андрійчук В. Г. Оцінка макро- і мікропараметрів економіки в контексті продовольчої безпеки України // Економіка АПК. -- 2001. -- № 5. -- С. 61--65.

11. Економіка підприємства. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 528 с.

12. Касл Э., Бекнер М., Нельсон А. Эффективное фермерское хозяйство: Пер. с англ. -- М.: ВО Агропромиздат, 2002. -- 495 с.

13. Коваленко Ю. С. Сільськогосподарське підприємство в ринковому середовищі. -- К.: ІАЕ УААН, 2000. -- 200 с.

14. Ковальчук М. І. Економічний аналіз у сільському господарстві: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 282 с.

15. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 370 с.

16. Саблук П. Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого і погляд в майбутнє. -- К.: ІАЕ УААН, 2001. -- Т. 1. 430 с.; -- Т. 2. 481 с.; Т. 3. 485 с.

17. Сільськогосподарська кооперація: суть та проблеми розвитку в Україні. За ред. М. Й. Маліка. -- К.: ІАЕ УААН, 1999. -- 163 с.

18. Федоров М. М. Економічні проблеми земельних відносин. -- К.: ІАЕ УА-АН, 1998. -- 293 с.

19. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції. -- К.: ІАЕ УААН, 2000. -- 556 с.

20. Хорунжий М. Й. Організація агропромислового комплексу. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 340 с.

21. Юрчишин В. В. Аграрні перетворення в Україні: небезальтернативний погляд на проблему. -- К.: ІАЕ УААН, 2004. -- 65 с.

Размещено на Allbest.ru