Потенціал промислового садівництва України і основні напрями його ефективного використання

Україна належить до країн з порівнянно розвинутим садівництвом. В європейському виробництві плодів і ягід її питома вага у 2003 р. становила відповідно 5,9 і 5,2%. За окремими плодовими культурами її частка в Європі складає: яблуня і груша - відповідно 5,3 і 4,3%, абрикос - 16,1, слива - 6,8, вишня і черешня - 25,8%.

Аналіз динаміки середньорічних валових зборів в Україні свідчить, що вони поступово збільшувалися - з 2215,6 тис. тонн у 1966-1970 рр. до 3248,3 тис. тонн в 1981-1985 рр., але в останньому п'ятиріччі минулого століття, вони знизилися до 1622,8 тис. тонн, а в 2001-2004 рр. їх виробництво зменшилося до 1412,2 тис. тонн, що становить 43,5% до найвищого середньорічного виробництва. Аналогічна ситуація спостерігається у промисловому садівництві. У 1996-2000 рр. цей показник складав лише 26,2 % від рівня 1981-1985 рр., а в 2001-2004 рр. - 16,8 %. Значні зміни у валових зборах промислових садів спостерігаються по окремих плодових культурах. У сільськогосподарських підприємствах у 2001-2004 рр. порівняно з 1981-1985 рр. середньорічні валові збори яблук скоротилися на 84,3%, груші - 93,2, сливи - 77,7, вишні - 72,5, черешні - 51,1 і персика - на 57,4%.

Важливим якісним показником розвитку садівництва є урожайність. Дослідженнями встановлено, що вона в сільськогосподарських підприємствах до середини 80-х років збільшувалася, а з 1991 р. почалося її різке скорочення. Якщо урожайність у 1986-1990 рр. становила 33,1 ц/га, то у 2001-2004 рр. вона зменшилася до 12,7 ц/га проти 84,8 ц/га у світі (рис. 2). Зі вступом України до Світової організації торгівлі (СОТ), враховуючі низький рівень продуктивності багаторічних насаджень і високий рівень лібералізації торгівлі між країнами - членами цієї організації, необхідно більш виважено оцінювати зовнішнє конкурентне середовище на світовому плодоягідному ринку.

Основними причинами зниження урожайності зерняткових і кісточкових культур в останні роки є недотримання належної технології виробництва плодів через хронічний дефіцит обігових коштів у сільськогосподарських підприємствах, диспаритет цін на плодову і промислову продукцію. Крім того, на продуктивність галузі значний вплив здійснював віковий стан насаджень (31,4% їх використовувалися понад нормативний строк).

В останні роки виробництво плодоягідної садівницької продукції дедалі більше зосереджується в дрібних особистих підсобних господарствах населення. Їх питома вага в загальному обсязі виробництва плодів у 2001-2004 рр. становить 83,6%, що дозволило окремим авторам наукових досліджень висловлювати думку про необхідність згортання промислового садівництва і зосередження виробництва плодоягідної продукції в особистих господарствах населення. Але такий розвиток садівництва, на наш погляд, не можна вважати перспективним, тому що концентрація виробництва плодів і ягід у дрібних господарствах пов'язана зі значними затратами ручної праці і не відповідає тенденціям розвитку світового садівництва. Крім того, переведення виробництва плодів у особисті господарства населення може призвести до нерегульованих процесів у стабільному забезпеченні населення промислових центрів і переробних підприємств плодовою продукцією.

Встановлені значні відмінності в показниках продуктивного використання багаторічних насаджень за природно-економічними зонами. Це в першу чергу зумовлюється рівнем інтенсивності галузі садівництва, а також сприятливими грунтово-кліматичними умовами кожної зони, що значною мірою впливає на урожайність плодових і ягідних культур. Рівень урожайності насаджень безпосередньо залежить від рівня виробничих витрат на 1 га саду, технології вирощування плодів і ягід, помологічного сорту і підщепи плодової культури (табл. 2).

Порівняно з 1996-2000 рр. у 2001-2004 рр. валовий збір у сільськогосподарських підприємствах скоротився на 113,7 тис. тонн. Собівартість 1 ц плодів і ягід підвищилася з 35,41 до 48,49 грн, що пов'язано в першу чергу із значним ростом вартості пально-мастильних матеріалів і отрутохімікатів, а також заробітної плати. Галузь із збиткової перетворилася в прибуткову, завдяки підвищенню ціни реалізації 1 ц плодів і ягід з 25,67 до 55,41 грн, що передусім пояснюється значним зменшенням пропозиції плодоягідної продукції на ринку.

2. Економічна ефективність садівництва у сільськогосподарських підприємствах України

В четвертому розділі “Формування світового і внутрішнього ринку плодів і ягід” узагальнено досвід діяльності світового та особливості формування вітчизняного ринку плодоягідної продукції, опрацьовані пропозиції щодо становлення інфраструктури оптового ринку плодів і ягід та організації маркетингової діяльності в садівницьких підприємствах, викладено результати аналізу тенденцій і дана оцінка сучасного стану імпорту-експорту продукції садівництва.

У розвинених країнах світу накопичено цінний досвід становлення та функціонування ринків плодів і ягід, які виконують функції розподілу і просування продукції до споживача. Встановлені значні темпи зростання попиту на плоди і ягоди в цих країнах, що зумовлено передусім високим рівнем платоспроможного попиту населення. У розвинених країнах пропозиція плодоягідної продукції забезпечується через власне виробництво, обсяги якого збільшилися протягом 1996-2003 рр. майже на 25 %. Ринок плодів і ягід в Європі, Північній і Південній Америці перенасичений, що зумовлює щорічне зростання експортних поставок, які збільшилися з 5,8 млн тонн у 1990 р. до 9,4 млн тонн у 2002 р., або ж на 62,0 %, а у вартісному вираженні - з 3,9 до 5,8 млрд доларів США (на 48,7 %). Спостерігається ріст експорту за всіма видами садівницької продукції, а відтак й прогнозується його зростання в майбутньому.

Узагальнено основні тенденції формування світового ринку плодів і ягід: виробництво цієї продукції зорієнтоване на найповніше задоволення потреб споживачів; висока якість продукції, широкий її асортимент, зручна розфасовка і приваблива упаковка сприяє зростанню попиту; розвинутий оптовий продаж; чітка система моніторингу аграрного ринку і широка інформованість про цінову політику; імпортні поставки обкладаються митом для вирівнювання цін, а експортна продукція субсидується; високий рівень місткості внутрішнього ринку досягається за рахунок ефективної системи виробництва, збільшення урожайності плодових і ягідних культур, а також підвищеного платоспроможного попиту населення розвинених країн світу.

На противагу світовим тенденціям, вітчизняний ринок плодоягідної продукції формується надто повільно і неорганізовано, що зумовлюється обмеженим платоспроможним попитом населення на плоди і ягоди, низькою економічною ефективністю садівництва, нерозвиненою інфраструктурою ринку. Серед інших недоліків вітчизняного ринку плодів і ягід слід вказати на недостатньо високу їх якість, досить обмежений асортимент, відсутність зручної для споживачів упаковки, обмежені кредитні ресурси, розширення обсягів реалізації продукції на стихійних ринках і автошляхах, повна відсутність вітчизняної реклами на плодоягідну продукцію. Як недолік організації ринку садівницької продукції слід відзначити значне зростання на ринку посередницьких структур, які займаються перепродажем плодів і ягід, що призводить до підвищення роздрібнених цін; збільшення кількості імпортованої продукції; труднощі в реалізації плодів і ягід у зв'язку з низькою платоспроможністю населення і втратою традиційних ринків збуту, а також бартеризація і низька якість продукції. В 1990 р. виробниками було реалізовано заготівельним організаціям і переробним підприємствам 86,8% вирощених плодів і ягід, а у 2004 р. - тільки 10,4%. Реалізація продукції на ринках зросла з 9,8 до 39,5%, населенню в рахунок оплати праці - з 3,4 до 10,1%. Пропозиція плодів і ягід на внутрішньому ринку формується переважно через їх виробництво в господарствах населення. На підставі аналізу каналів реалізації плодоягідної продукції автором обґрунтовані найефективніші шляхи просування плодів і ягід до споживача.

В дисертації визначається, як один із варіантів, перспективність формування інфраструктури плодоягідного оптового ринку, побудованого на кооперативній основі, що дозволить сільгоспвиробникам бути не лише клієнтом, а співвласником цих підприємств, які надаватимуть їм послуги на безприбутковій основі. Визначені основні принципи діяльності оптового плодоягідного ринку: самоокупність, прозорість, цивілізованість, господарська незалежність, конкурентоспроможність. Оптові плодоовочеві ринки доцільно створювати в районах високої концентрації виробництва плодів і овочів, а також достатнього попиту (обласні центри, великі міста), на базі існуючих підприємств оптової торгівлі різних форм власності (колишні плодоовочеві бази, роздрібно-торговельні комбінати, холодильники), матеріально-технічна база яких найбільш близька за структурою до потреб оптових ринків.

На основі дослідження кон'юнктури плодоягідного ринку прогнозується в найближчі роки подальше збільшення попиту, завдяки росту доходів населення; зниження конкурентоспроможності вітчизняних плодів і ягід через низьку товарну якість і відсутність привабливої упаковки; продовжиться реалізація продукції на стихійних ринках у зв'язку із нерозвиненістю інфраструктури заготівель у населених пунктах; очікується звуження плодоягідного ринку з причини скорочення площ промислових плодових насаджень і посилення тенденції до переходу територій до самозабезпечення.

Аналіз кон'юнктури ринку плодів і ягід підтверджує потребу формування нових підходів для забезпечення запитів покупців. Товарне садівництво повинно перейти в своїй діяльності від традиційного задоволення попиту і побажання споживачів до формування попиту на плодоягідну продукцію за допомогою маркетингу. Тому широке використання маркетингу і створення відповідних служб у господарствах, обласних корпораціях і державному концерні “Украсадвинпром” в ринкових умовах стає об'єктивною необхідністю.

Серед основних напрямів маркетингової діяльності садівницьких підприємств виділяємо такі: комплексне дослідження ринку плодів і ягід; аналіз і оцінка виробничого потенціалу господарства; чітке планування товарного асортименту продукції; організація структури реалізації; формування попиту і стимулювання збуту, а також приваблива реклама продукції. Автором опрацьовані модель маркетингових досліджень і пропозиції щодо організації маркетингової діяльності за функціональним принципом і функціонально-продуктовою формою в садівницькому підприємстві, а також визначені основні завдання маркетингової служби обласної корпорації по садівництву.

Україна в останньому десятиріччі фактично втратила зовнішні ринки збуту плодів і ягід, зокрема в Росії. Вітчизняний плодовий ринок заполонили дорогі екзотичні плоди - банани, ківі, ананаси, лимони, мандарини. Імпортуються навіть яблука. У 2001-2004 рр. порівнянно з 1996-2000 рр. значно скоротився експорт яблук і більшості кісточкових культур. Спостерігається негативне сальдо балансу зовнішньої торгівлі України плодами і ягодами. На підставі цього, для захисту вітчизняного виробника доцільно увести ввізні квоти і мито на продукцію, яка успішно виробляється в країні, заборонити реалізацію продукції за цінами, нижчими ніж вартість продукції власного виробництва.

У п'ятому розділі “Основні стратегічні напрями ефективного використання природно-економічного потенціалу промислового садівництва і формування ринку його продукції” - обґрунтовуються концептуальні положення розвитку галузі, пропозиції щодо механізму державного протекціонізму садівництва та запровадження інноваційно-інтенсивних технологій виробництва плодів і ягід, розглядаються питання удосконалення породно-сортового складу плодових насаджень відповідно до вимог ринку, а також визначаються основні організаційно-економічні й технологічні чинники адаптації промислового садівництва до ринку.

Нові економічні умови вимагають використання таких методів планування, які найбільш повно відповідають формуванню ринкових відносин. Цьому відповідає індикативне планування, інструментами якого є цільові програми, перспективні і поточні плани-прогнози, що обумовлює потребу розробки і обґрунтування стратегії розвитку галузі садівництва, складовими якої є стратегічні цілі і плани дій. Це є новим елементом довгострокового планування, визначає оптимістичний погляд на розвиток галузі і є основою для виконання поставлених завдань. Розробка стратегічного плану здійснюється на основі дослідження умов розвитку садівництва шляхом СВОТ-аналізу, складовими якого є сильні і слабкі сторони галузі, можливості та загрози, що перешкоджають руху в напрямі досягнення мети та цілей промислового садівництва.

До внутрішніх аргументів розвитку промислового садівництва належать: науково обгрунтована технологія вирощування плодів і ягід; наявність потужної наукової бази; високий потенціал і широкий асортимент вітчизняних сортів; наявність сприятливих природно-кліматичних умов; потужна переробна і матеріально-технічна база спеціалізованих підприємств; вигідне розташування господарств стосовно основних ринків збуту; збереження цілісності земельно-майнового комплексу у спеціалізованих господарствах; наявність у галузі кваліфікованих кадрів, а також вікові традиції населення у вирощуванні плодів і ягід. До внутрішніх слабких сторін належать: низький рівень продуктивності насаджень, висока собівартість продукції, слабка виробнича та ринкова інфраструктура, відсутність обґрунтованих регіональних стратегій розвитку, низький рівень механізації трудомістких процесів, незадовільна організація маркетингу в господарствах, слабка матеріально-технічну база, обмежене виробництво вітчизняних засобів захисту рослин, недостатня інвестиційна привабливість галузі, відсутність кваліфікованої підготовки кадрів масових професій.

На основі пофакторної оцінки переваг та обмежень наводиться комплексна оцінка території регіону і виявляються найбільш обмежуючі фактори, які визначають доцільність розвитку галузі в регіоні. На підставі такого методичного підходу доцільно плодові насадження в спеціалізованих садівницьких господарствах Південного Степу формувати переважно із зимових сортів яблуні (80-90% від загальної площі цих насаджень) і груші (70-75%), а також найбільш цінних сортів черешні, персика та абрикоса. Виробництво високоцінних сортів сливи і аличі повинно бути сконцентровано переважно в районах Західного Лісостепу і Наддністрянщині, а горіха - у Закарпатті, Прикарпатті і Наддністрянщини. У зонах плодівництва Полісся, Східного Лісостепу, Північно-Східного Степу та на Донбасі рекомендується виробництво тих культур, які забезпечать повну потребу місцевого населення у свіжих плодах та переробної промисловості - у сировині. Виробнича діяльність спеціалізованих господарств має бути спрямована на експортне виробництво плодів, ягід і продуктів їх промислової переробки.

Необхідною передумовою стратегії розвитку вітчизняного садівництва є: удосконалення територіального розміщення та поглиблення зональної спеціалізації галузі; стабілізація площ плодоносних насаджень у сільськогосподарських підприємствах у межах 240 тис. га та обсяг щорічного закладання нових садів і ягідників на площі 15 тис. га; збереження цілісності земельно-майнового комплексу в садівництві, недопущення парцеляції плодових масивів; формування раціональних організаційних структур промислового садівництва; поширення інноваційно-інтенсивних технологій виробництва плодів і ягід; формування належної ринкової інфраструктури; удосконалення системи економічних відносин товаровиробників садівницької продукції та переробних підприємств; підвищення рівня механізації трудомістких процесів; прискорення реконструкції плодосховищ; поглиблення наукових досліджень з питань технології і організації виробництва садівницької продукції; впровадження нових технологій та сортів, стійких до хвороб; посилення державного протекціонізму розвитку галузі. У дисертації доводиться, що тільки активне державне регулювання в розвинених країнах дозволило їм подолати в аграрній сфері кризу. Потреба регулювання, передусім, зумовлена об'єктивними умовами сільськогосподарського виробництва, а найперше - повільним обігом капіталу. Серед пріоритетних питань державного протекціонізму в розвитку промислового садівництва виділено проблеми фінансового забезпечення, регулювання відносин зі сферами промислової переробки плодів і ягід, розвитку ринкової інфраструктури, відомчої роззосередженості галузі, встановлення певних обсягів державних закупівель плодів і ягід для дитячих закладів, лікарень, військових частин, необхідності встановлення складу суб'єктів промислового садівництва, здійснення обстеження та визначення вартісної оцінки промислових насаджень, а також оперативного поширення інформації щодо новітніх досягнень науки і техніки. Державне регулювання повинно передбачати: надання виробникам пільгових безпроцентних кредитів на закладання садів і зниження кредитних ставок до 5-7%, як у розвинених країнах світу, а також державного відшкодування цих відсотків, субсидування внесків при страхуванні врожаю від дії стихійних сил та природних катастроф, тому що садівництво є надто ризиковою галуззю.

Важлива роль у державному регулюванні ринку плодів і ягід належить законодавчій базі та плануванню. Доцільним було б введення податкового регулювання інноваційної діяльності, особливо підтримки розвитку селекційних досліджень, що дало б змогу виробникові ефективно впроваджувати новітні технології. Інноваційна політика держави має бути зорієнтована на розвиток великотоварного конкурентоспроможного спеціалізованого виробництва плодів і ягід, що є одним із радикальних чинників виходу вітчизняного садівництва з кризи. У зовнішньоекономічній діяльності держава має здійснювати виважену й гнучку протекціоністську політику в справі захисту вітчизняних товаровиробників плодів і ягід від імпортерів. Потрібно прийняти ряд спеціальних законів, які б регулювали експорт та імпорт сільськогосподарської продукції, а також застосовувати гнучкі митні збори, передбачити перехід до системи компенсаційних зборів у зовнішній торгівлі, які склалися у Європейському Союзі.

Особливостями садівництва є його висока наукоємність, потреба вирощування елітного садивного матеріалу, виробництва конкурентоспроможної плодоягідної продукції, використання високоефективних науково-технічних розробок, зокрема прогресивних способів захисту плодових і ягідних насаджень від шкідників і хвороб, нові системи зрошення. В сучасних умовах назріла потреба на державному рівні удосконалювати організаційні структури наукового забезпечення галузі садівництва з метою швидкого переходу на інноваційно-інтенсивні технології виробництва садівницької продукції.

Основними провідниками інновацій в галузі є наукові установи. У зв'язку з цим, вибір приоритетних напрямів дослідження залежить від її місця на ринку науково-технічної продукції та рівнів попиту на неї. Порівняльними дослідами в Інституті зрошуваного садівництва встановлено, що ряд вітчизняних технологій та сортів плодових і ягідних культур значно перевершує іноземні. Вивчення інтенсивних технологій вирощування яблуні на підщепі М9 за вітчизняною і голландською технологією свідчать, що за основними економічними показниками виділився варіант технології інституту - вільноростучий кущ (табл. 3).

3. Економічна оцінка типів насаджень яблуні на підщепі М9 у ДП ДГ “Мелітопольське” за 2000-2003 рр

Основними споживачами науково-технічної продукції в країні повинні бути: держсадвинпром, обласні корпорації по садівництву, садівницькі господарства. Наукове забезпечення виробництва має здійснюватися на основі реалізації державних, галузевих регіональних науково-технічних програм. Спрямованість їх визначається такими пріоритетними комплексними дослідженнями: розробка теоретичних основ і створення моделей стійкого виробництва плодів і ягід на основі інноваційно-інтенсивних технологій і нових підходів до формування типів плодових насаджень; поглиблення селекційної роботи, спрямованої на створення нових високопродуктивних і посухостійких, несприйнятливих до хвороб сортів, з пізнім строком цвітіння і здатних до тривалого зберігання; створення нових прогресивних технічних засобів і режимів зрошення багаторічних насаджень; удосконалення трудомістких процесів у галузі; створення екологізованих ресурсозберігаючих і конкурентоспроможних технологій виробництва плодів і ягід та продуктів їх переробки; розробка програм розвитку промислового виробництва плодів і ягід на основі дослідження зміни кон'юнктури внутрішнього і зовнішніх ринків плодів і ягід. В Інституті садівництва УААН доцільно мати проблемний підрозділ з теорії та методології розвитку галузі.

До основних принципів удосконалення породно-сортового складу промислових садів відносимо такі: відповідність видової структури садівницької продукції ринковому попиту на неї; найповніше врахування основних організаційно-економічних чинників (місткість і територіальне розміщення ринків збуту, трудові ресурси, розміщення і потужності плодопереробних підприємств, транспортна мережа, спеціалізація виробництва); рівномірне протягом року використання основної робочої сили та засобів виробництва; прискорення обігу основного капіталу; найповніше використання експортного потенціалу галузі; конкурентоспроможність продукції за якістю та собівартістю, придатність продукції до транспортування й зберігання.

На основі врахування цих принципів обґрунтовується удосконалення породного складу промислових садів, зокрема зниження частки насаджень зерняткових культур з 80,1 % у 1998 р. до 72,0 % у 2010 р., водночас збільшення питомої ваги насаджень кісточкових культур - відповідно з 17,3 до 25,5 %, а також зміни частки окремих культур у складі груп, зокрема: збільшення її по груші, черешні, абрикосу, смородині і агрусу; зменшення - по яблуні, сливі, аличі, вишні, суниці й малині. На підставі цього рекомендується породна структура плодоягідних насаджень для господарств, розміщених у різних природно-економічних зонах України, до 2010 р. (табл. 4).

4. Пропонована породна структура промислових садів за природно-економічними зонами України до 2010 р., %

Крім наведених вище принципів удосконалення породної структури враховували також можливість рівномірного протягом сільськогосподарського року використання робочої сили, основних засобів виробництва та поглиблення зональної спеціалізації промислового садівництва. З метою оптимізації породно-сортового складу розроблена математична модель. Серед системи критеріїв оптимальності визначені максимальне надходження коштів від реалізації плодоягідної продукції, раціональне використання виробничих та трудових ресурсів протягом року й рівномірне надходження плодів і ягід у період збирання врожаю.

Реалізація комплексу організаційно-економічних і технологічних чинників розвитку галузі, обґрунтованих автором у дисертації, розглядаються як основні стратегічні заходи з відродження та подальшого піднесення вітчизняного промислового садівництва. У зв'язку з цим виникає потреба опрацювання перспективних планів розвитку садівництва в країні та кожній області, основною ланкою яких були б напрями розвитку галузі на 5-10 років і обгрунтовані баланси садівницької продукції.

Висновки

1. Дані аналізу тенденцій розвитку й оцінка сучасного стану промислового садівництва в Україні свідчать, що протягом тривалого часу галузь розвивалася переважно на екстенсивній основі, що суперечить світовим тенденціям. Виняток становлять роки функціонування спеціалізованої системи Головплодвинпрому (1972-1985), коли на основі використання досягнень науки і техніки відчутно активізувалися процеси інтенсифікації в галузі. Але з 1992 року, внаслідок загальної економічної кризи, в садівництві дедалі більше переважають негативні тенденції: зменшуються валові збори плодів і ягід, різко скорочуються площі плодових і ягідних насаджень, до критичного рівня знижуються темпи відтворення садів і ягідників. Так, середньорічний збір плодів і ягід у сільськогосподарських підприємствах у 2001-2004 рр. зменшився порівняно до 1987-1990 рр. у 4,6 раза, урожайність - у 2,5, а площі плодових насаджень - у 2,3 раза. Обсяг споживання плодів і ягід однією особою в рік скоротився за цей час з 47,4 до 33,0 кг.

Більшість садівницьких підприємств надто повільно адаптується до ринкових умов. Садівництво з найефективнішої галузі у минулому перетворилося в низькорентабельну, а більшість господарств не мають власних нагромаджень не лише для розширеного, але й для простого відтворення. З огляду на це, галузь в сучасній економічній ситуації потребує активного державного протекціонізму.

2. Стратегічною метою відродження, стабілізації та подальшого розвитку садівництва є виробництво плодів і ягід в обсягах повного забезпечення потреб внутрішнього ринку та максимального використання наявного експортного потенціалу. Ця мета досягається через найповніше використання природно-економічного потенціалу в країні на основі адаптації садівництва до ринку й ефективного використання чинних законодавчо-нормативних актів.

Адаптація промислового садівництва до ринкових умов є обґрунтованим шляхом виведення вітчизняного садівництва з кризи. Позитивне вирішення проблем у галузі можливе при урахуванні основних чинників адаптації садівництва до ринку: організаційно-економічних (відновлення спеціалізації і централізації управління галуззю; удосконалення територіального розміщення та поглиблення зональної спеціалізації промислового виробництва плодів і ягід; формування ефективних організаційно-виробничих структур; удосконалення інтеграції сфер виробництва, переробки і зберігання продукції; посилення державного протекціонізму галузі та адаптація її до нових умов господарювання; розвиток ринкової інфраструктури й істотне розширення місткості внутрішнього ринку, а також використання експортного потенціалу) і технологічних (впровадження інноваційно-інтенсивних технологій та ефективних методів захисту рослин; створення перспективних сортів плодових і ягідних культур; перехід на виробництво безвірусного садивного матеріалу).

3. Плодові та ягідні насадження, як основні засоби виробництва біологічного походження, поєднуючись на довгі роки із землею, створюють по суті єдиний необоротний засіб виробництва. Цю особливість важливо всебічно враховувати в справі розміщення й спеціалізації садівництва, зокрема при виборі ділянок під закладання насаджень, формуванні породно-сортової структури промислових садів. Обґрунтоване розміщення промислового садівництва цілковито базується на всебічному врахуванні комплексу природно-економічних умов, зокрема грунту, клімату, демографічної ситуації, екології, місткості ринків збуту продукції, максимального використання наявного потенціалу для збільшення виробництва та промислової переробки плодів і ягід на експорт.

На основі теоретичних узагальнень і наукових досліджень автора визначені основні принципи зонального розміщення та районування садівництва: зокрема досягнення повної відповідності грунтів і клімату біологічним вимогам плодових та ягідних культур та їх основним помологічним сортам; визначення потенціалу виробництва конкретних видів садівницької продукції на експорт; розвиненість транспортної мережі; розміщення виробництва продукції відповідно до ринків її збуту; наявність належної інфраструктури для зберігання та промислової переробки продукції, систем зрошення (меліорації), а також місткість внутрішнього ринку плодів і ягід.

4. Плоди, ягоди та продукти їх промислової переробки в даний час є надто важливою складовою споживчого кошика населення, а тому забезпечення споживачів цією продукцією має стати важливим елементом загальнодержавної стратегії розвитку агропромислового комплексу країни. В умовах радіоактивного забруднення значної частки сільськогосподарських угідь, небезпечного екологічного середовища в окремих регіонах країни, значення плодів і ягід як лікувальних засобів набуває виняткового значення, оскільки вони збагачують організм людини вітамінами, мінеральними солями, вуглеводами, білками, рослинними жирами та відзначаються активними протирадіаційними властивостями.

5. Ретроспективний аналіз розвитку промислового садівництва в розвинених країнах світу свідчить, що на противагу Україні там простежується стійка динаміка виробництва й споживання плодів і ягід. Висока продуктивність промислових садів досягається через поширення інтенсивних типів плодових і ягідних насаджень, поглиблену зональну спеціалізацію садівництва, швидке впровадження інновацій. Важливими чинниками ефективного ведення галузі є розвиток ринкової інфраструктури, зокрема удосконаленої системи оптової торгівлі й маркетингової діяльності; добре налагоджена система зберігання та промислової переробки плодів і ягід, а також довгострокове укладання торгових угод.

Ці заходи забезпечили стійку тенденцію до зростання обсягів виробництва продукції садівництва в країнах світу. Так, середньорічний валовий збір плодів у 2000-2003 рр. збільшився на 6,2 млн тонн (6,4%) порівняно з 1996-1999 рр. (при розширенні площ садів тільки на 0,8%), а урожайність зросла на 5,6%. Рівень споживання плодів і ягід однією особою в рік у розвинених країнах світу становить 108,2-162,1 кг.

6. Реформування промислового садівництва здійснювалося за системою загальноекономічних перетворень в агропромисловому комплексі. Однак це відбувалося здебільшого із запізненням і значними неузгодженостями. У більшості господарств, особливо багатогалузевих, воно проводилося безсистемно, без належного науково-методичного та економічного обґрунтування і прогнозу наслідків.

Дослідження підтверджують, що при реформуванні садівницьких господарств недостатньо, або ж зовсім не враховувалися особливості галузі, передусім те, що її функціонування повністю базується на процесах планомірного відтворення та продуктивного використання плодових і ягідних насаджень. До основних особливостей садівництва належать висока капітало- та фондомісткість, що на перший план висуває проблему інвестицій; потреба винятково обґрунтованого підходу до розміщення насаджень; чітка продовольча спрямованість галузі, що робить її найсприйнятливішою до ринкових відносин; рівень споживання садівницької продукції безпосередньо залежить від платоспроможного попиту населення; різниця між плодоягідними культурами та їх сортами щодо споживчих якостей та терміну надходження до споживачів.

7. Особливості садівництва були недостатньо враховані при розробці методичних рекомендацій з визначення вартості землі під багаторічними насадженнями, а також при паюванні землі й майна в галузі. Грошова оцінка сільськогосподарських угідь і ріллі була визначена на основі диференційованого рентного доходу, який фактично склався в середині 80-х років минулого століття, коли існували високі фіксовані ціни на плоди, за яких промислове садівництво навіть при низькій продуктивності насаджень було високорентабельним. Згідно з наведеним методичним підходом та відповідною індексацією цін, 1 га ріллі в Україні в середньому оцінюється в 9,2 тис.грн, а землі під багаторічними насадженнями - у 34,3 тис.грн, або в 3,7 раза вище, що значно ускладнює розвиток орендних відносин, призводить до непорозумінь щодо розподілу площ плодових насаджень і майна в галузі.

Автор поділяє точку зору ряду науковців щодо обгрунтування методичних підходів до врегулювання земельних і майнових відносин у промисловому садівництві: нероздільність паювання площ багаторічних насаджень і майна в галузі; недопустимість парцеляції площ промислових садів і ягідників; паювання землі під плодовими насадженнями і майна в галузі необхідно здійснювати на базі цілісного майнового комплексу; грошова оцінка земель під промисловими плодовими і ягідними культурами повинна бути такою, як ріллі і сприяти розвитку орендних відносин.

8. На відміну від інших видів сільськогосподарської продукції плоди і ягоди належать до продуктів еластичного попиту, який безпосередньо залежить від рівня грошових доходів населення. Це підтверджується статистичними даними залежності рівнів споживання плодів і ягід кожною особою в рік від річного доходу. Так, при середньодушовому річному доході 180 грн рівень споживання в перерахунку на свіжі плоди і ягоди становить 3,11 кг на людину в рік; при 1260 грн - 15,98 кг. Якщо середньодушовий річний дохід підвищиться до 3060 грн, то споживання плодів і ягід збільшиться до 43,21 кг.

9. Фундаментом розвитку садівництва є плодове розсадництво, яке опинилося в глибокій кризі. У процесі роздержавлення розсадницьких господарств фактично втрачено державний контроль за якістю, породним і сортовим складом садивного матеріалу. У розсадниках продовжують вирощувати велику кількість старих, малопродуктивних і неконкурентоспроможних сортів плодових і ягідних культур. В Україні щорічно вирощується третина саджанців зерняткових, п'ята частина - кісточкових і близько 70 % садивного матеріалу суниці і смородини, сорти яких не введено до Державного реєстру, що суперечить вимогам статті 38 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”.

Для виходу розсадництва з кризового стану пропонується: перейти на виробництво оздоровленого садивного матеріалу відповідно до рекомендацій з породно-сортового районування; докорінно перебудувати сортову політику, сконцентрувати увагу на вирощуванні обмеженої кількості нових високоурожайних конкурентоспроможних сортів плодових і ягідних культур, які мають високі споживчі й лікувально-профілактичні властивості; сформувати належну ринкову інфраструктуру в розсадництві; прискорити врегулювання земельно-майнових відносин у плодових розсадниках; посилити державний контроль за якістю, сортовим складом і проведенням апробації садивного матеріалу; впровадити державну допомогу розсадницьким господарствам на закладання маточників клонових підщеп, маточно-насіннєвих і маточно-живцевих садів; урегулювати на державному рівні питання комерційного вирощування саджанців плодових і ягідних культур у господарствах населення.

10. Висока місткість внутрішніх ринків плодоягідної продукції розвинених країн досягається завдяки високому рівню доходів населення, які забезпечують зростаючий попит споживачів на плоди і ягоди. Характерними рисами світового плодоягідного ринку є: орієнтація виробництва на повне задоволення потреб споживачів, висока товарна якість і широкий асортимент продукції; зручна розфасовка і приваблива упаковка; досконала інфраструктура оптового ринку, а також переконлива реклама.

Формування вітчизняного плодоягідного ринку відбувається надто повільно. Характерними його особливостями є невисока місткість через низький рівень платоспроможності населення, слабка інфраструктура оптового продажу, недостатня товарна якість і застарілий сортовий асортимент плодів, поширення впливу посередницьких структур у реалізації продукції, збільшення її продажу на стихійних ринках і автошляхах, а також не сприяє його розвитку повна відсутність реклами про споживчі та лікувальні якості плодів і ягід. На внутрішньому плодоягідному ринку, особливо в зимові місяці, все більше переважає дорога імпортована продукція. Ці обставини вимагають посилення захисту вітчизняного виробника через уведення ввізних квот і високих ставок мита на ті види садівницької продукції, які успішно можна вирощувати в країні, а також доцільності формування вітчизняного оптового плодоягідного ринку на нових засадах.

Виробники плодоягідної продукції у своїй діяльності повинні перейти від традиційного задоволення попиту і побажань споживачів до цілеспрямованого формування попиту на плоди і ягоди за допомогою маркетингу. У зв'язку з цим вимогою часу стає необхідність створення маркетингових служб у структурах управління державного та регіонального рівнів, а також у спеціалізованих садівницьких господарствах. Їх роботу доцільно організувати за функціональною або функціонально-продуктовою формами.

11. Відродження, стабілізація та подальший розвиток вітчизняного промислового садівництва має базуватися на концептуальному визначенні його стратегічних напрямів. Необхідно взяти на озброєння позитивний досвід минулого та сучасний у розвинених країнах світу. Найважливішими напрямами перспектив садівництва є прогнозування розвитку, індикативне планування, інструментами якого є цільові програми, стратегічні, перспективні і поточні плани-прогнози. Стратегічне планування пропонується здійснювати на основі діагнозу умов розвитку садівництва шляхом СВОТ-аналізу, складовими якого є сильні та слабкі сторони галузі, можливості та загрози, що перешкоджають руху в напрямі досягнення мети виробництва.

У розробці перспектив розвитку промислового садівництва особлива увага повинна приділятися обґрунтуванню обсягів виробництва продукції у видовому розрізі. Передбачається виробництво плодів і ягід на перспективу в Україні в усіх категоріях господарств в обсязі 4,5 млн тонн, у тому числі для споживання населенням - 4,1 млн тонн; при цьому 1,4 млн тонн - у вигляді продуктів промислової переробки та 0,3 млн тонн - на експорт. Автором підтримується обгрунтованість обсягів виробництва плодів і ягід, передбачених Державною програмою розвитку галузі садівництва.

12. Сутність економічного механізму державної підтримки розвитку промислового садівництва зводиться передусім до таких позицій: радикальне розширення місткості внутрішнього ринку плодів і ягід за рахунок підвищення платоспроможного попиту населення; розвиток належної ринкової інфраструктури, удосконалення механізму формування амортизаційного фонду на основі щорічних амортизаційних відрахувань з балансової вартості насаджень; податкового регулювання інноваційної діяльності, а також утворення єдиного державного органу управління галуззю.

Найбільш ефективними напрямами державної підтримки галузі можна вважати: збереження на найближчі роки 1 % збору на розвиток садівництва, виноградарства та хмелярства; запровадження механізму прозорого його розподілення; встановлення державного замовлення на плодову продукцію для лікувальних закладів, дитячих дошкільних установ, армії, які фінансуються з бюджету; надання виробникам пільгових кредитів на закладання та догляд за молодими насадженнями з річними ставками 5-7 % на строк до вступу їх у повне товарне плодоношення; введення державного страхування багаторічних плодових насаджень та вирощеної продукції; регулювання імпорту за рахунок встановлення обґрунтованих квот та високих митних ставок на види садівницької продукції, які успішно вирощуються в Україні; створення сприятливих умов для цільового спрямування інвестицій у галузь та інформаційного забезпечення товаровиробників. Доцільним є прийняття законів України “Про продовольчу безпеку України” та “Про плоди і ягоди”.

13. Особливістю галузі є її висока наукомісткість, необхідність удосконалення інтеграції науки і виробництва на основі поширення інноваційно-інтенсивних технологій. Впровадження досягнень науки та новітніх технологій доцільніше здійснювати на основі реалізації державних, галузевих та регіональних науково-технічних програм, з пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі. У свою чергу ряд господарств в останній час почали захоплюватися іноземними інтенсивними технологіями вирощування плодів і ягід, закупівлею імпортного садивного матеріалу.

Дослідженнями встановлено, що багато вітчизняних технологій та сортів плодових і ягідних культур не тільки не поступаються зарубіжним, а навіть перевершують їх. Порівняльні досліди, проведені в Інституті зрошуваного садівництва УААН з вивчення інтенсивних технологій вирощування яблуні на підщепі М9, розроблених вітчизняними та голландськими науковцями, свідчать, що за основними показниками виділився варіант технології інституту (вільноростучий кущ). Так, середньорічна урожайність по трьох контрольних сортах перевершує голландську на 15,6%, виробнича собівартість і трудомісткість виробництва 1 ц плодів нижчі відповідно на 15,3 і 18,5%, прибуток з 1 га саду на 27,3% вищий, а окупність капітальних вкладень у 1,6 раза швидша. Дослідження показують, що визначальними чинниками науково-технічного прогресу в садівництві є тип насаджень, сорт, сорто-підщепне комбінування, які є основою інноваційно-інтенсивних технологій.

14. Оцінка сучасного породно-сортового складу промислових садів дала змогу визначити основні підходи до поліпшення якісного складу насаджень в умовах ринку. До них відносимо: виробництво садивного матеріалу тільки кращих районованих сортів; збільшення в структурі плодових насаджень кісточкових культур; концентрація уваги на сортах, які мають високі смакові й товарні якості, а також високий експортний потенціал; повна адаптація плодових і ягідних культур до місцевих грунтово-кліматичних умов. Породно-сортовий склад промислових насаджень повинен сприяти рівномірному протягом року використанню робочої сили, а також швидкій окупності капітальних вкладень на закладку промислових садів.

Певне співвідношення плодових і ягідних культур є об'єктивною необхідністю, тому що це зумовлюється попитом споживачів. Дослідження показують, що в останні роки значно зростає попит на кісточкові й горіхоплідні культури, особливо на черешню, абрикос, персик і грецький горіх. На підставі проведених досліджень рекомендується в 2010 році у структурі промислових плодових насаджень мати 72,0% зерняткових порід, 25,5 - кісточкових, 1,0 - горіхоплідних і 1,5% - ягідних культур. Зокрема, співвідношення площ плодових культур повинно становити: яблуня - 67 %, груша - 5,0; слива й алича - 5,5; вишня - 2,0; черешня - 9,0; абрикос - 2,5; персик - 6,5 %.

Обгрунтування змін у породно-сортовому складі та зональному районуванні плодових і ягідних культур розглядається як одне з важливих завдань щодо підвищення ефективності використання природно-економічного потенціалу галузі.

15. Підвищення ефективності промислового садівництва можливо досягти за рахунок поглиблення зональної спеціалізації галузі, спрямованої на максимальне використання потенційних можливостей зон, підзон, районів для організації прибуткового виробництва конкретних видів садівницької продукції. Спеціалізація полягає у зосередженні виробників на вирощуванні тих порід і сортів плодових та ягідних культур, які найкраще адаптовані до конкретних грунтово-кліматичних умов, мають обмежений ареал промислового вирощування. Автором підтримуються пропозиції ряду науковців щодо зосередження виробництва яблук у зоні Лісостепу, Криму і зрошуваних районах Південного Степу; груші - в Криму, Наддністрянщині і Південному Степу; кісточкових культур - у Південному Степу і Криму, а ягід - на Поліссі і в Західному Лісостепу.

16. Механізм удосконалення породно-сортового складу промислових садів включає: дослідження попиту споживачів на плоди окремих культур та їх помологічних сортів; максимальне використання потенціалу природно-економічних зон України для вирощування плодів і ягід, які забезпечують найвищу ефективність; повне урахування всіх організаційно-економічних факторів виробництва плодоягідної продукції; вирощування садивного матеріалу у відповідності з вимогами ринку і стандартів, а також Державного реєстру сортів рослин; урахування фактора рівномірного використання протягом року постійної робочої сили та основних засобів виробництва, а також надходження плодоягідної продукції на реалізацію; прискорений обіг капіталу, який досягається за рахунок швидкого вступу насаджень у плодоношення; впровадження інновацій за рахунок введення у промислові насадження нових сортів та інтенсивних технологій, а також обгрунтований державний протекціонізм, обумовлений особливостями галузі.

Сутність економічного механізму впровадження інноваційно-інтенсивних технологій виробництва плодоягідної продукції полягає у: виявленні пропозицій на галузевому ринку інновацій; розробці і патентуванні інноваційно-інтенсивних технологій галузевими науковими закладами; передачі інноваційної розробки виробнику за ліцензійною угодою; впровадження інновації (технології, нового сорту та ін.) під науковим супроводом розробника інновації, а також визначення економічного ефекту від впровадження інновації.

17. Для України немає іншої альтернативної бази для швидкого відтворення високоефективних приватних садівницьких підприємств, ніж колишні спеціалізовані господарства. Безпідставне подрібнення створених у галузі цілісних майнових комплексів може призвести до її повного руйнування і погіршення умов для їх відновлення в майбутньому. Для збереження цілісності та забезпечення високого рівня агропромислової інтеграції в галузі доцільним було б створення в них обслуговуючих кооперативів і різних типів об'єднань плодопереробних і садівницьких підприємств. У перспективі промислове садівництво має розвиватися на основі спільно-часткової власності, на підставі договорів про спільне володіння, користування й розпорядження землею і майном.

Основними формами агропромислової інтеграції в галузі залишаться: агропромислове садівницьке підприємство; міжгосподарські підприємства по переробці плодоягідної продукції створені на кооперативній основі; виробничі і науково-виробничі об'єднання; плодорозсадницькі господарства; інтегроване плодоконсервне підприємство побудоване на основі оренди землі і багаторічних насаджень або об'єднане з особистими селянськими і фермерськими господарствами.

Найперспективнішою й найефективнішою організаційною структурою промислового садівництва залишаться агропромислові підприємства оптимальних розмірів, в яких в єдиному технологічному циклі успішно поєднуються виробництво, промислова переробка, зберігання й реалізація плодів і ягід. Такі господарства здатні реалізовувати не проміжний, а кінцевий продукт споживання; вони є економічно незалежними від торговельних організацій і переробних підприємств.

Список основних публікацій за темою дисертації

Монографії, розділи в книгах, посібники

1. Рульєв В. А. Економічні проблеми розвитку садівництва України. К.: ННЦ ІАЕ УААН, 2004. 360 с. (одноосібна монографія 22,5 ум. друк. арк.).

2. Рульєв В.А., Легеза Д.Г. Відродження запорізького садівництва /За ред. В.А.Рульєва. Запоріжжя: Дике Поле, 2001 146 с. (колективна монографія 9,0 ум. друк. арк.), у т. ч. автора С. 3-20; 25-134 (Історія становлення та організації промислового садівництва; роль плодової продукції у продовольчому забезпеченні регіону; динаміка площ, породного складу, рівня виробництва та його економічної ефективності; тенденції розвитку садівництва в особистих господарствах; формування ринку плодоягідної продукції, інтенсифікація, кадровий потенціал та основні проблеми галузі 7,9 ум. друк. арк.).

3. Садівництво півдня України / За ред. В.А. Рульєва. Запоріжжя: Дике Поле, 2003. 240 с. (наукове колективне видання 15 ум. друк. арк.), у т.ч. автора С. 3-28; 219-229 (Роль плодів і ягід у продовольчому забезпеченні, динаміка площ, рівня виробництва і продуктивності плодових насаджень; стратегія розвитку садівництва; урегулювання земельних і майнових відносин у галузі 2,1 ум. друк. арк.).

4. Основи сільськогосподарської обслуговуючої кооперації: Навчальний посібник /В.В. Зіновчук, Л. В. Молдаван, В.Б. Мосаковський та ін.; За ред. В.В. Зіновчука. К.: Вища освіта, 2001. 464с. (колективне навчальне видання 36,8 друк. арк.), у т.ч. автора С. 370-389; 406-448 (управління та стратегія сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів 4,8 друк. арк.).

Наукові статті у фахових виданнях

5. Рульєв В.А. Сучасний стан і основні тенденції розвитку промислового садівництва в Україні //Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: “Фінанси і кредит”. 2000. Вип.1. С. 193-195.

6. Рульєв В.А., Сурженко Н.В. Проблеми сільгосппідприємств у період після аграрної реформи //Економіка. Фінанси. Право. 2000. № 10. С. 9-11, у т.ч. автора С. 9-10.

7. Рульєв В.А. Проблеми відродження агропромислового комплексу //Проблеми формування ринкової економіки. Спеціальний випуск: Міжвідом. наук. збірник. К.: КНЕУ, 2000. С. 214-215.

8. Рульєв В.А., Болтянська Л.О. Інтенсифікація промислового садівництва в умовах становлення ринкових відносин // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. 2000. № 5. С. 72-74, у т.ч. автора С. 72-73.

9. Рульєв В.А. Проблеми адаптації промислового садівництва до ринкових умов // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвуз. зб. наук. праць. Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. Вип. 49. С. 85-92.

10. Рульєв В.А. Громадське садівництво Лісостепу в умовах ринку // Збірник наукових праць / Подільська державна аграрно-технічна академія. Кам'янець-Подільський, 2000. Вип. 8. С. 366-369.

11. Рульєв В.А. Промислове садівництво в зоні Степу // Таврійський науковий вісник / Херсонський агроуніверситет. 2000. Вип. 15. С. 73-78.

12. Рульєв В.А. Проблеми врегулювання земельно-майнових відносин в садівницьких господарствах // Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Кол. монографія у двох томах. Т.1 / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. К.: ІАЕ УААН, 2001. С. 223-225.