Ґендерні аспекти соціально-економічної політики в Україні

Визначення основних ґендерних проблем в соціально-економічній сфері України, чинників та складових ґендерної нерівності, здійснення комплексної оцінки ґендерної нерівності, в тому числі в регіональному аспекті. Ефективність державної ґендерної політики.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 27.07.2014
Размер файла 154,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕМОГРАФІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 316.7 : 316.342.6

ҐЕНДЕРНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.09.01 - Демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Герасименко Ганна В'ячеславівна

КИЇВ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України.

Науковий керівник: член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор Лібанова Елла Марленівна, Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, заступник директора з наукових питань

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук Грішнова Олена Антонівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри теоретичної та прикладної економіки;

кандидат економічних наук Палій Олена Михайлівна, Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри європейської інтеграції.

Провідна установа: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, відділ проблем гуманітарної політики, людського розвитку і споживчого ринку, м. Київ.

Захист відбудеться 15 вересня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.247.01 Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 6 серпня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Л.М.Черенько

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Процес соціально-економічної перебудови в Україні супроводжується посиленням диференціації суспільства. Одним з її проявів є ґендерна нерівність, що нині притаманна всім суспільствам, незалежно від політичного устрою та рівня соціально-економічного розвитку, і проявляється в нерівних можливостях жінок і чоловіків щодо структур влади, сфери освіти та зайнятості, доходу та власності.

Цілі Розвитку Тисячоліття, прийняті світовим співтовариством у 2000 році, проголошують забезпечення ґендерної рівності одним із пріоритетів міжнародного розвитку та індикатором соціально-економічного розвитку країни. Специфіка ґендерних проблем в Україні виявляється в тому, що в державі не простежується ґендерних відмінностей в доступі до базової освіти, для жінок характерні високі, за міжнародними стандартами, рівні економічної активності та зайнятості. Проте, ці сприятливі потенційні можливості супроводжуються значними ґендерними диспропорціями в політиці та сфері державного управління, в можливостях доступу до гідної праці та економічних ресурсів. Це зумовлює необхідність ґендерних досліджень, спрямованих на забезпечення загальнолюдської справедливості щодо рівних прав та можливостей особи, незалежно від статі, соціального розвитку суспільства та економічного зростання держави на основі ефективного використання людського потенціалу. Оскільки жінки становлять більше половини населення України, перехід до демократичного суспільства і ринкової економіки потребує їх рівноправного представництва в житті країни.

Дослідження соціально-економічних аспектів ґендерних проблем є порівняно новим напрямком вітчизняної економічної науки, хоча в світовій практиці вже існує значна теоретична та методична база з цього питання. Основи ґендерних досліджень в економіці сформовані зарубіжними науковцями Дж.Анкером, Т.Верленом, К.Делфі, М.Кіммелом, Дж.Скотт, Х.Хартман. На території пострадянського простору проблемами методології дослідження ґендерних проблем займалися Ю.Галустян, Н.Грицяк, Л.Кобелянська, Т.Мельник, Е.Плісовська, Н.Римашевська, Ю.Рощін, Л.Смоляр та інші. Значний внесок до розробки теоретичних та практичних аспектів ґендерних досліджень в соціально-економічній сфері належить М.Баксаковій, О.Грішновій, Т.Журженко, Е.Лібановій, Л.Лобановій, О.Макаровій, М.Малишевій, Е.Мезенцевій, В.Новікову, Ю.Саєнко, В.Cтешенко, Л.Чуйко.

Проте, на сьогодні не існує цілісної системи показників та індикаторів, що характеризують ґендерний дисбаланс в соціально-економічній сфері, залишаються невирішеними проблеми методичного характеру щодо комплексної оцінки ґендерної нерівності. Розробки та обґрунтування потребують заходи державної соціальної політики, направлені на забезпечення ґендерної рівності та подолання сталих патріархальних стереотипів, що досі притаманні українському суспільству.

Відсутність цілеспрямованої державної політики сприяння ґендерній рівності призводить до посилення соціально-економічної диференціації населення залежно від статі, невідповідності фактичних можливостей жінок та чоловіків декларованій Конституцією України рівності статей та настановам демократичного суспільства. Більш того, існування ґендерної нерівності в суспільстві сповільнює економічне зростання, послаблює систему державного управління та знижує ефективність стратегій розвитку.

Зв'язок з науковими програмами, планами і темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з НДР, які виконуються в Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України, зокрема, з фундаментальною науково-дослідною роботою “Формування соціально-демографічної політики в Україні” відділу соціальної політики (номер державної реєстрації 0103U005818). Роль дисертанта у виконанні даної НДР полягає в побудові схеми розробки соціальних програм на основі ґендерного підходу та розробці рекомендацій щодо шляхів забезпечення ґендерного паритету в суспільстві.

Результати дисертаційного дослідження Герасименко Г.В. використані при підготовці науково-дослідних робіт в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України: 3.1.5.63 "Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу" (комплексне фундаментальне дослідження"), розділ “Людський потенціал” - номер державної реєстрації 0100U11000657; теми 3.1.5.73 “Стратегія соціального розвитку” (підтема: “Розробка концепції соціально орієнтованої ринкової економіки”); номер держреєстрації 0101U007873. Роль дисертанта в цих розробках полягала у визначенні основних ґендерних проблем в Україні, формулюванні пріоритетів державної політики, що направлена на забезпечення ґендерної рівності.

Тема дисертації пов'язана з НДР, які виконувалися в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України на замовлення органів державного управління:

“Методичне забезпечення інтегральної оцінки розвитку регіонів” (на замовлення Державного комітету статистики України), номер державної реєстрації - 0101U000296. Роль дисертанта - розробка системи показників для оцінки ґендерної політики.

“Аналіз ефективності діючої в Україні системи надання пільг населенню, її вартісна оцінка та шляхи оптимізації” (на замовлення Міністерства фінансів України), номер державної реєстрації - 0102U003455. Роль дисертанта - розробка механізму впровадження ґендерного підходу при трансформації системи пільг з метою посилення соціальних гарантій для вразливих категорій населення.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методичних засад комплексного аналізу ґендерних проблем в соціально-економічній сфері, аналіз сучасних ґендерних диспропорцій в українському суспільстві та розробка практичних рекомендацій щодо шляхів забезпечення ґендерної рівності. Відповідно до визначеної мети, в дисертаційному дослідженні вирішувалися наступні завдання:

- уточнення поняття “ґендер” як соціально-демографічної категорії та суті економічних підходів до концепції ґендерної рівності;

- розробка та обґрунтування цілісної системи методичних підходів до комплексного аналізу ґендерних проблем в соціально-економічній сфері;

- визначення основних ґендерних проблем в соціально-економічній сфері України, чинників та складових ґендерної нерівності, здійснення комплексної оцінки ґендерної нерівності, в тому числі в регіональному аспекті;

- визначення основних пріоритетів державної ґендерної політики, розробка пропозицій та рекомендацій щодо шляхів забезпечення ґендерної рівності в Україні;

- розробка системи індикаторів для моніторингу та оцінки ефективності державної ґендерної політики.

Об'єкт дослідження - населення України, чоловіки та жінки.

Предмет дослідження - ґендерна диференціація населення в соціально-економічній сфері Україні (в цілому та в розрізі адміністративних регіонів), пріоритети та заходи державної соціальної політики, направлені на забезпечення ґендерного паритету.

Методи дослідження: системного підходу (при побудові системи індикаторів для аналізу ґендерних проблем); структурного аналізу і синтезу (при визначенні основних ґендерних проблем в соціально-економічній сфері); індукції та дедукції (при визначенні детермінант та наслідків ґендерної нерівності); моделювання (при розробці системи показників для оцінки ґендерних диспропорцій); прогнозування (при розрахунку розмірів майбутніх пенсій чоловіків та жінок); порівняльного аналізу (для виявлення специфічних характеристик ґендерних проблем в Україні); кореляційний (при визначенні чинників формування ґендерного розриву в заробітній платі); картографічний (при побудові карт за ґендерними показниками).

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів дисертаційної роботи, які визначають її новизну та виносяться на захист, належать: ґендерний нерівність державний політика

1. Подальший розвиток теоретичних підходів до ґендерних досліджень, зокрема обґрунтування терміну “ґендер” як базової соціально-демографічної категорії суспільства, уточнення концепції ґендерної рівності, в рамках якої, на відміну від попередніх підходів, пропонується зміщення акценту з забезпечення рівності юридичних прав жінок і чоловіків на забезпечення рівності умов і можливостей реалізації цих прав.

2. Вдосконалення системи методичних підходів до оцінки ґендерних проблем в соціально-економічній сфері. Зокрема, запропоновано нові методичні підходи до аналізу ґендерних проблем на ринку праці та ґендерної оцінки бідності; вперше запропоновано методику розрахунку комплексного показника ґендерної нерівності, що надає можливість проведення міжрегіональних порівнянь.

3. Уточнення пріоритетів державної соціальної політики на основі ґендерного підходу в результаті поглибленого аналізу ґендерних проблем в сфері державного управління, на ринку праці та в доступі до економічних ресурсів.

4. Подальший розвиток підходів до оцінки ґендерної професійної сегрегації в Україні, зокрема, вперше розраховано показники професійної сегрегації за ознакою статі, що дало можливість довести її посилення протягом останніх років.

5. Подальший розвиток підходів до ґендерного аналізу бідності, на основі яких доведено існування тенденції “фемінізації” бідності в Україні та обґрунтовано необхідність впровадження ґендерних підходів до розробки стратегій подолання бідності. Вперше доведено існування залежності ґендерного розриву в рівні доходів населення від соціально-демографічних характеристик населення, типу населеного пункту та регіону; на основі економічних розрахунків визначено основні чинники та складові ґендерного розриву в рівні оплати праці.

6. Регіональний аналіз ґендерних диспропорцій, який проведено вперше в Україні на основі запропонованих автором методичних підходів.

7. Обґрунтування конкретних заходів, що сприятимуть забезпеченню ґендерної рівності в суспільстві: доведено необхідність впровадження ґендерних квот у складі органів управління; на основі економічних розрахунків вперше обґрунтовано необхідність впровадження рівного пенсійного віку для жінок та чоловіків; запропоновано ряд заходів, що направлені на забезпечення рівних можливостей на ринку праці та кар'єрного просування для жінок і чоловіків, гармонійного поєднання професійної діяльності і сімейних обов'язків, економічної рівності населення в ґендерному аспекті.

8. Вдосконалення системи індикаторів для моніторингу та оцінки державної політики, що направлена на забезпечення ґендерної рівності.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові розробки, що містяться в дисертації, мають важливе практичне значення для комплексної оцінки ґендерних проблем в соціально-економічній сфері, визначення пріоритетних напрямків державної політики на основі ґендерного підходу. Практична цінність висновків і рекомендацій, що запропоновані дисертантом, визначається створенням бази для подальших теоретико-методологічних та практичних досліджень ґендерних проблем, розробкою методичних підходів для комплексної оцінки ґендерних проблем в соціально-економічній сфері, в тому числі в регіональному аспекті, визначенням пріоритетів державної ґендерної політики та конкретних механізмів їх реалізації.

Наукові розробки здобувача реалізовані в практичній роботі Державного комітету статистики України (Довідка № 16/03/5-3/166 від 17.05.01 р.), Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (Довідка №103 від 14.05.04 р.), Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (Довідка №25/281-4-4 від 21.04.04р.), Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України (Довідка № 181/116 від 29.04.04 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є оригінальною, одноосібно виконаною науковою працею. Результати, що викладені в дисертації та авторефераті, належать авторові. Здобувачем самостійно проведено дослідження ґендерних проблем в Україні з введенням нових методологічних та методичних підходів, запропонована власна система ґендерних показників та методика оцінки ґендерної нерівності за допомогою комплексного показника. Автором самостійно здійснено розрахунки ґендерних індикаторів та порівняльну оцінку ґендерних проблем в регіональному аспекті. Рекомендації та пропозиції автора мають не лише наукове, а й практичне значення, можуть бути використані при розробці заходів соціальної політики на основі ґендерного підходу та обґрунтуванні конкретних державних програм, проектів та стратегій.

Апробація результатів дисертації. Висновки і рекомендації дисертації доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях, серед яких: ІІ Міжнародна науково-практичної конференція “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2001), Міжнародна науково-практична конференція “Оплата праці та доходи в ринковій економіці: проблеми, досягнення та перспективи розвитку” (Хмельницький, 2001р), 2-а Міжнародна науково-практична конференція “Сучасні проблеми науки та освіти” (Харків, 2001 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Формування ґендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень” (Київ, 2002 р.), Конференція Міжнародної Асоціації Економіки Фемінізму (Лос-Анджелес, 2002 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Мотивація трудової діяльності в умовах формування конкурентного середовища” (Хмельницький, 2003 р.), Конференція Європейського Консорціуму з політичних досліджень (Марбург, 2003 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці”(Тернопіль, 2004 р.), 5-а Конференція Середземноморських країн з соціальних та політичних досліджень (Флоренція, 2004 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано чотирнадцять одноосібних наукових праць загальним обсягом 3,8 д.а., з яких вісім входять до переліку фахових видань.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Її повний обсяг становить 190 сторінок. Робота містить 23 рисунки, 17 таблиць, 9 додатків. Список використаних джерел включає 171 найменування, що викладені на 14 сторінках.

Основний зміст дослідження

В першому розділі “Теоретико-методологічні основи ґендерних досліджень в соціально-економічній сфері” розглянуто загальнотеоретичні питання ґендерних досліджень та обґрунтовано методичні підходи до ґендерних досліджень в соціально-економічній сфері.

Ґендерна нерівність є одним з проявів соціально-економічної диференціації населення, що зумовлює різні можливості самореалізації жінок та чоловіків в суспільстві. На відміну від терміну “стать”, що характеризує біологічну ідентифікацію чоловічого і жіночого, поняття “ґендер” відображає відмінності в соціальних ролях, поведінці, ментальних характеристиках між чоловіками і жінками. Це певний соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості жінок і чоловіків в різних сферах життєдіяльності - освіті, професійній діяльності, доступі до влади та економічних ресурсів, сімейній ролі тощо. В дослідженні категорія “ґендер” обґрунтовується як один з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (вік, національність, соціальний статус тощо) організує соціальну систему.

У контексті сучасних соціально-економічних перетворень суспільства поняття "ґендерна рівність" отримало декілька визначень, які включають рівність чоловіків та жінок перед законом, на ринку праці (рівність в отриманні винагороди за рівнозначну працю та в доступі до економічних ресурсів), а також рівних можливостей щодо вираження своїх інтересів незалежно від статі. В дослідженні під ґендерною рівністю пропонується розуміти на лише рівність юридичних прав жінок і чоловіків, а й рівність умов і можливостей реалізації цих прав. Тобто, жінки та чоловіки повинні користуватися однаковим суспільним статусом, мати однакові умови для реалізації всіх прав людини, однакові можливості робити внесок у національний політичний, економічний, соціальний розвиток та користуватися його результатами.

Відповідно до даного визначення пропонуються нові методологічні підходи до концепції ґендерної рівності. Попередні дослідження були направлені на підвищення статусу жінок в суспільстві, вирівнювання їх становища в порівнянні з чоловіками; при цьому чоловічі сфери діяльності, спосіб життя, зразки управління приймалися за еталон, що заздалегідь формувало ґендерну нерівність. В дослідженні обґрунтовується новий підхід, направлений на трансформацію ґендерних ролей і стереотипів, формулювання концепції ґендерної рівності як визнання рівності самоідентифікації, самооцінки, самоцінності чоловіків і жінок поряд з дотриманням юридичних прав. Це дозволить вирішити проблему ієрархії чоловічих відмінностей, надати рівну цінність чоловічим і жіночим сферам діяльності, забезпечити рівність не лише юридичних прав жінок і чоловіків, а й умов і можливостей їх реалізації.

Прояви ґендерної нерівності в соціально-економічній сфері не лише суперечать настановам демократії та принципу справедливості щодо рівного ставлення до особи, незалежно від статі, а й мають наслідки для добробуту та соціального розвитку всього суспільства, оскільки знижують можливості економічного зростання на основі ефективного використання людських ресурсів (рис.1).

Рис. 1 Вплив ґендерної нерівності в суспільстві на можливості економічного зростання

В контексті соціально-економічної ефективності, ґендерна нерівність:

- погіршує якість людського потенціалу;

- погіршує перспективи економічного розвитку;

- послаблює систему управління державою;

- знижує ефективність стратегій розвитку та боротьби з бідністю.

Основою методичних підходів до дослідження ґендерних проблем в соціально-економічній сфері є аналіз ґендерних диспропорцій на ринку праці, зокрема, в сфері економічної активності і зайнятості населення, диференціації заробітної плати, ґендерного дисбалансу в сфері прийняття економічних рішень. В дослідженні доведено, що впровадження ґендерних підходів до аналізу ринку праці має передбачати обов'язковий вихід за рамки суто кількісних характеристик (наприклад, рівнів економічної активності або зайнятості населення) і перехід до дослідження умов, форм та статусів зайнятості чоловіків та жінок. Поряд з традиційними характеристиками економічної активності, зайнятості та рівня доходів населення в ґендерному розрізі запропоновано специфічні показники ґендерної професійної сегрегації, що характеризують нерівномірний розподіл жінок та чоловіків за галузями економіки та видами професійної діяльності.

Різні можливості на ринку праці та різні результати економічної діяльності чоловіків та жінок формують основи ґендерної нерівності в економічній сфері. Проте, на ґендерну нерівність в рівні доходів впливають і інші фактори - соціальні та демографічні. Ґендерні аспекти бідності в більшій мірі виявляються не в кількісних характеристиках, а в тому, що бідність серед чоловіків та жінок часто зумовлюється різними чинниками і має різні наслідки. Ґендерна нерівність впливає не лише на ефективність подолання бідності, що є наслідком дефіциту доходу, а й на інші її показники, зокрема обсяг потенційних можливостей, міру безпеки та рівень повноважень (рис. 2). Крім того, чоловіки та жінки часто обирають різні стратегії подолання бідності; навіть при однаковому рівні доходів їх досвід бідності буде відрізнятись, зважаючи на різні обов'язки та можливості.

Для розробки ефективних заходів ґендерної політики важливе значення має комплексна оцінка ситуації з ґендерної рівністю в країні, в тому числі в регіональному аспекті. З цією метою в дослідженні запропоновано показник розширення можливостей жінок, міжнародну методику розрахунку якого адаптовано до вітчизняного методико-інформаційного середовища.

Даний показник дозволяє оцінити нерівність в положенні жінок та чоловіків у трьох ключових областях:

- участь та повноваження в прийнятті політичних рішень, що вимірюється часткою місць в органах управління, які посідають жінки та чоловіки;

- участь та повноваження в прийнятті економічних рішень, що вимірюється відсотковою часткою жінок та чоловіків, що посідають керівні посади, та відсотковою часткою жінок та чоловіків на посадах спеціалістів та технічних працівників;

- можливості доступу до економічних ресурсів та їх використання, що вимірюються розрахунковим показником заробленого доходу жінок та чоловіків.

Становлення демократичного суспільства передбачає забезпечення рівних можливостей для самореалізації особи незалежно від її статі, віку, національності або соціального походження. Проте, сучасне законодавство в Україні створює лише певне правове поле, передумови для рівності, але не забезпечує фактичних можливостей та умов її реалізації. Забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків потребує спеціального державного механізму, який займався б розробкою, реалізацією, контролем, оцінкою і пропагандою підтримки ґендерної політики, спрямованої на демократичний розвиток суспільства і самовираження в ньому як рівних обох соціальних статей.

У другому розділі “Комплексна оцінка ґендерних проблем соціально-економічної сфери в Україні” здійснено аналіз ґендерних диспропорцій, що існують в сфері державного управління, на ринку праці, в доступі до економічних ресурсів та приватному житті домогосподарств, а також порівняльну оцінку ґендерної нерівності в Україні у регіональному аспекті.

В Україні жінки дуже незначно представлені в представницьких органах влади та на вищих щаблях державного управління: вони становлять лише 5,3% народних депутатів, обраних до Верховної Ради України останнього скликання (2002 р.). В апараті державного управління простежується чітка закономірність: чим вище орган державної влади, тим менше представництво жінок у його складі. Хоча жінки становлять абсолютну більшість серед державних службовців, як керівників, так і спеціалістів, із просуванням по службі їх питома вага зменшується (рис.3).

Рис. 3 Ґендерна структура державних службовців в Україні за посадовими категоріями, 2003 р. (за даними Держкомстату)

Проте, недостатнє представництво жінок на вищих щаблях державного управління ускладнює формування ґендерно-чутливої політики, обмежує просування ґендерної рівності до інших сфер суспільного життя. Міжрегіональні порівняння також доводять, що на рівні окремих країн вищі показники участі жінок в державних структурах супроводжуються нижчими рівнями корупції та сприяють посиленню соціальної орієнтації державної політики.

Ґендерні проблеми на ринку праці України визначаються дисбалансом щодо можливостей доступу жінок і чоловіків до гідної праці, оскільки часто жінки з високою освітньо-професійною кваліфікацією, вимушені реалізувати свою трудову активність на менш престижних посадах, що вимагають нижчої кваліфікації, менше оплачуються та мають обмежені можливості професійного просування.

Високі рівні економічної активності українських жінок супроводжуються тенденцією погіршення як кількісних, так і якісних характеристик зайнятості. Про більш сприятливе становище чоловіків свідчить ґендерний аналіз зайнятого населення за статусом та формами зайнятості. За даними Обстеження населення з питань економічної активності Держкомстату, в 2002 р. жінки становили лише 25% роботодавців, маючи внаслідок цього менші можливості доступу до економічних ресурсів та обмежені можливості прийняття рішень. Водночас, серед жінок вищою є питома вага самозайнятого населення та безкоштовно працюючих членів родини (10,5% жінок проти 9,1% чоловіків), вони частіше зайняті неповний робочий час.

Хоча рівень безробіття чоловіків, розрахований за методологією МОП, перевищує рівень безробіття жінок (відповідно 9,4 проти 8,8% у 2003 р.), жінкам складніше, ніж чоловікам, повторно влаштуватись на роботу. Середня тривалість безробіття серед жінок вище, ніж серед чоловіків (відповідно 23 проти 21 місяці у 2002 р.), що призводить до підвищеного ризику “застійного” безробіття і втрати економічної активності. В певній мірі триваліший період пошуку роботи відбиває більш пасивну поведінку жінок, проте, можна стверджувати про існування певної дискримінації на ринку праці, оскільки при наймі на роботу перевага часто віддається чоловікам, а не жінкам, навіть із вищими освітньо-кваліфікаційними рівнями; в Україні поширена практика ґендерно-привілейованих оголошень про вакансії.

Протягом перехідного періоду на ринку праці України спостерігається посилення ґендерної професійної сегрегації внаслідок переходу від регульованої політики зайнятості до ринкової системи з більш жорстким конкурентним середовищем. Розрахунки показників професійної сегрегації за видами економічної діяльності показують, що для досягнення ґендерного паритету третина жінок або чоловіків в Україні мали б змінити свою професію за умови, що представники іншої статі залишаться на своїх робочих місцях. Це в загальних рисах відповідає тенденціям регіону з перехідною економікою, проте вище, ніж в розвинених країнах.

Негативний вплив ґендерної сегрегації в “горизонтальній” формі (між різними професіями та видами економічної діяльності) полягає в зниженні гнучкості ринку праці, обмеженні для окремих працівників (в даному випадку - жінок) можливостей займатися певними професіями, що зменшує ефективність використання людського потенціалу та сприяє посиленню розшарування населення за рівнем доходу. Жіноча зайнятість традиційно переважає в сферах діяльності з найнижчими рівнями середньої заробітної плати - сфері соціального забезпечення, освіті, охороні здоров'я, побутовому обслуговуванні та культурі, в яких жінки становлять понад 70% працюючих. Водночас, “чоловічими” видами діяльності залишаються високооплачувані галузі важкої промисловості, транспорт, сфера підприємництва.

Внаслідок цього середня заробітна плата жінок протягом останніх років не перевищує 70% середньої заробітної плати чоловіків. В дослідженні доведено, що основною причиною існування ґендерного розриву в рівні оплати праці працівників з однаковими професійними характеристиками є “вертикальна” форма професійної сегрегація, за якої жінки концентруються на посадах нижчого рівня в усіх, без виключення, секторах економіки і внаслідок цього мають нижчі рівні заробітної плати. Жіноча зайнятість здебільшого формується за рахунок тих професій, що потребують нижчої кваліфікації, оскільки жінки становлять 64% всіх спеціалістів та технічних працівників в Україні, проте лише 38% серед керівників всіх рівнів.

Ішим чинником ґендерного розриву в оплаті праці є законодавче обмеження використання праці жінок на окремих видах робіт, важкі або шкідливі умови праці яких компенсуються значними пільгами. Цей норматив є дискримінаційною нормою трудового законодавства, оскільки обмежує право жінок самостійно обирати шляхи своєї самореалізації в суспільному житті та сфери прикладання праці.

Ґендерний розрив в рівні оплати праці має певну варіацію залежно від типу населеного пункту: із зменшенням розміру населеного пункту ґендерний дисбаланс в оплаті праці пом'якшується (табл. 1). Це зумовлено вищими рівнями середньої заробітної плати у великих містах і концентрацією в них управлінської верхівки та високооплачуваних галузей промисловості, в яких здебільшого зайняті чоловіки.

Табл. 1

Заробітна плата жінок та чоловіків залежно від типу населеного пункту, 2002 р. (за даними Обстеження населення з питань економічної активності у 2003 р)

Тип населеного пункту

Середня заробітна плата жінок, грн. на місяць

Середня заробітна плата чоловіків, грн. на місяць

Співвідношення заробітної плати жінок та чоловіків, %

Україна

309,7

447,0

69,3

м. Київ

457,4

695,1

65,8

Великі міста

298,4

437,3

68,2

Малі міста

271,2

354,7

76,5

Сільська місцевість

214,0

241,9

88,5

Значні відмінності у розмірі ґендерного розриву в оплаті праці простежуються в регіональному аспекті: якщо для західних областей характерні незначні ґендерні відмінності в рівні заробітної плати, то в більшості областей сходу середня заробітна плата жінок становить не більше 70% чоловічого аналога. Саме тут концентруються високооплачувані галузі важкої промисловості, в яких переважно зайняті чоловіки, а жінки, обіймають нижчі посади з меншою заробітною платою. Незначні ґендерні диспропорції в сфері заробітної плати в західних регіонах пояснюється переважною зайнятістю населення в сільському господарстві, для якого характерні невисокі рівні середньої заробітної плати, а отже, і менші ґендерні розбіжності.

Ґендерний розрив в рівні доходів населення призводить до фемінізації бідності в Україні, оскільки жінки нині домінують у складі соціально вразливих категорій населення (пенсіонерів, безробітних, одиноких матерів тощо). Хоча аналіз даних Обстежень умов життя домогосподарств, що проводяться Державним комітетом статистики України, виявляє незначні відмінності в рівні бідності родини залежно від статі голови домогосподарства (за даними 2002 року, рівень бідності сімей, головою яких був чоловік, становив 22,3%, рівень бідності сімей, очолених жінкою, - 23,7%), це пояснюється недосконалістю вітчизняного методико-інформаційного забезпечення досліджень бідності, оскільки під час інтерв'ювання визначення голови домогосподарства часто має випадковий характер. Використання домогосподарства як основної одиниці аналізу бідності ускладнює диференціацію кількісних показників малозабезпеченості в ґендерному розрізі. Тому достовірні результати ґендерного аналізу бідності можливо отримати лише щодо домогосподарств, які складаються з однієї особи: серед самотніх жінок показники бідності вищі, ніж серед самотніх чоловіків (відповідно 19,1 проти 16,0%). За соціально-економічним статусом переважну більшість бідних жінок-одинаків складають пенсіонери (94%); серед самотніх бідних чоловіків питома вага пенсіонерів менше - 47%. В порівнянні з жінками, чоловіки більше представлені такими категоріями, як безробітний (26%) і працюючий за наймом (10%). Аналогічні показники для жінок становлять лише 0,4% і 3,4%.

Децильний розподіл особистого доходу населення в Україні свідчить про вищі показники нерівності доходів чоловіків. Тобто, вони в більшій мірі представлені як серед багатих, так і серед найбідніших, маргінальних прошарків населення. Враховуючи це, соціальна політика на основі ґендерного підходу, має бути адресною і не може спрямовуватись виключно на подолання негативних соціально-економічних наслідків для жінок.

Комплексна оцінка ґендерної нерівності в Україні на основі індикаторів, що характеризують участь та повноваження жінок в політиці, економіці та сфері управління, доводить існування значних регіональних відмінностей. Найбільш сприятлива ситуація характерна для південного сходу країни, оскільки саме в цих регіонах спостерігається найактивніша участь жінок в політичному, економічному, громадському житті суспільства (рис.4). Це пов'язується з промисловим характером розвитку регіону, високим рівнем урбанізації, поширенням міського способу життя, внаслідок чого жінки мають кращі побутові умови, менше пов'язані з веденням присадибного господарства, а отже мають більше можливостей для освітньо-професійного розвитку, реалізації професійної діяльності та участі в громадському житті. Із просуванням на захід показники ґендерної нерівності зростають, оскільки в цьому регіоні переважає сільське населення, серед якого поширені ґендерні стереотипи щодо традиційних сфер діяльності жінок, їх меншої ролі в суспільному житті.

У третьому розділі “Пропозиції щодо забезпечення ґендерної рівності в соціально-економічній сфері” визначено основні пріоритети державної політики щодо забезпечення ґендерної рівності в українському суспільстві та запропоновано конкретні рекомендації щодо шляхів і механізмів їх реалізації.

Серед пріоритетів державної соціальної політики, що направлені на досягненню ґендерної рівності:

- наближення до ґендерного паритету в представницьких органах влади та на вищих щаблях державного управління;

- забезпечення ґендерного паритету на ринку праці щодо можливостей та умов реалізації трудової активності і доступу до економічних ресурсів;

- забезпечення економічної рівності населення в ґендерному аспекті.

Рис. 4 Регіональні особливості участі жінок в суспільному житті (на основі комплексного показника розширення можливостей жінок), 2002 р

Забезпечення ґендерної рівності в Україні неможливе без відповідних змін та доповнень до чинного законодавства. Необхідною умовою реалізації ґендерної політики є прийняття закону про державні гарантії рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що свідчитиме про визнання державою актуальності ґендерних проблем та реальні наміри і зобов'язання сприяти забезпеченню ґендерного паритету в суспільстві.

В дослідженні обґрунтовується необхідність впровадження ґендерних квот в представницьких органах влади та на вищих щаблях державного управління. Хоча квотування, певною мірою суперечить настановам демократичного суспільства, на сучасному етапі воно є вимушеним протекціоністським заходом держави, що має компенсувати тривале нехтування принципом ґендерної рівності в суспільстві. Зважаючи на українські реалії та міжнародний досвід, доцільним є впровадження на найближчу перспективу ґендерної квоти у розмірі не менше 20 і не більше 80% кожної статі. Відповідні зміни і доповнення необхідно внести до чинних Законів України “Про державну службу України”, “Про політичні партії в Україні”, “Про вибори народних депутатів України”.

Одним з найбільш пріоритетних завдань соціальної політики в Україні є забезпечення рівних можливостей отримати гідну роботу, відповідно до рівня освіти і професійної кваліфікації, для жінок і чоловіків. Комплексна стратегія, спрямована на забезпечення жінок повним вибором гідної праці, повинна включати спеціальну політику на ринку праці, законодавчі реформи, макроекономічні, бюджетні і фінансові заходи, створення спеціальних інститутів, координацію організацій, що представляють різні верстви громадського суспільства, просвітницькі заходи, що сприятимуть усвідомленню суспільством необхідності подолання ґендерної нерівності.

Особливої уваги потребує забезпечення економічної рівності населення в ґендерному аспекті, оскільки за умови ігнорування проблеми рівного доступу до економічних ресурсів, майновий статус буде здійснювати все більший негативний вплив на рівність можливостей. Розвиток ринкової економіки супроводжується посиленням бар'єрів для започаткування власної справи або підвищення соціального статусу, тому, маючи обмежені стартові можливості, жінки в подальшому ще більше відставатимуть в доступі до економічних ресурсів і власності. Проблеми економічної ґендерної нерівності потребують протекціоністських заходів державної соціальної політики, які включають зміни трудового та соціального законодавства з метою посилення адресності соціального захисту найбільш вразливих груп населення (серед яких домінують жінки), заходи в сфері оплати праці, розвитку жіночого підприємництва та самозайнятості.

На основі економічних розрахунків доведено необхідність впровадження рівного пенсійного віку для жінок та чоловіків. Це сприятиме подоланню дискримінації жінок в праві на здійснення оплачуваної трудової діяльності, зменшенню ґендерного розриву в середньому рівні пенсій населення, оскільки в умовах накопичувальної пенсійної системи їх розмір залежатиме від заробітної плати працівника та тривалості страхового стажу, а отже скороченню фемінізації бідності. Прогнозні розрахунки показують, що встановлення рівного пенсійного віку для жінок і чоловіків (60 років) призведе до скорочення ґендерний розрив в рівні середніх пенсій до 30% (за умови збереження чинного законодавства цей розрив становитиме 40% на користь чоловіків). З огляду на сучасну демографічну ситуацію в країні, це також сприятиме скороченню навантаження на державний бюджет у зв'язку з тенденцією до постаріння населення.

Ефективна державна політика в сфері ґендерної рівності передбачає регулярний моніторинг і оцінку відповідних заходів на основі системи ґендерних індикаторів, що характеризують ситуацію в сфері державного управління, на ринку праці та в доступі до економічних ресурсів. Досягнення ґендерної рівності в Україні неможливе без розробки цілеспрямованої ґендерної політики держави, яка має передбачати впровадження ґендерного підходу до державних програм, планів та стратегій, а також поширення знань щодо ґендерних відносин у громадянському суспільстві.

Висновки
У дисертаційній роботі розроблено теоретико-методичні засади комплексної оцінки ґендерних проблем, проведено аналіз основних ґендерних проблем в соціально-економічній сфері, визначено основні пріоритети державної ґендерної політики та відповідні шляхи забезпечення ґендерної рівності в українському суспільстві.

Результати виконаного дослідження дозволяють зробити наступні висновки і рекомендації:

1. Економічним підґрунтям для дослідження ґендерної проблематики при розробці і реалізації державних стратегій і програм має стати розуміння того, що існування ґендерної нерівності є причиною додаткових витрат для суспільства в цілому, оскільки погіршує перспективи економічного зростання, послаблює систему управління державою та знижує ефективність стратегії розвитку та боротьби з бідністю.

2. Дослідження ґендерних проблем потребує цілісної системи ґендерних показників, які характеризують сферу державного управління, ринок праці, доступ населення до економічних ресурсів та їх перерозподіл на рівні домогосподарства; комплексний показник розширення можливостей жінок на основі наведених індикаторів дає можливість оцінки загального рівня ґендерних диспропорцій для міжнародних або міжрегіональних порівнянь.

3. Реалізація державної політики, що направлена на забезпечення ґендерної рівності потребує вдосконалення інформаційно-методичної бази ґендерних досліджень шляхом розробки та впровадження в практику Державного комітету статистики України нових ґендерних індикаторів (частка жінок на керівних посадах в економічних організаціях, серед власників приватних підприємств, нерухомості та цінних паперів), включення спеціального модулю щодо ґендерного балансу робочого часу до Обстеження населення з питань економічної активності.

4. Впровадження ґендерних підходів до аналізу ринку праці має передбачати обов'язковий вихід за рамки суто кількісних характеристик (рівнів економічної активності або зайнятості населення) і перехід до дослідження умов, форм та статусів зайнятості чоловіків та жінок. Поряд з традиційними характеристиками економічної активності, зайнятості та доходів населення в ґендерному розрізі, необхідно використовувати спеціальні показники рівня ґендерної професійної сегрегації, що характеризують розподіл жінок та чоловіків за сферами діяльності.

5. Методичні підходи до дослідження ґендерних аспектів бідності повинні охоплювати як кількісні, так і якісні характеристики, оскільки при простій диференціації статистики бідності за ґендерним принципом окремі важливі аспекти (залежність, низька самооцінка, обмежені можливості та вразливість) можуть бути знехтувані. Методологію оцінювання бідності шляхом обстеження домогосподарств доцільно доповнювати обстеженнями якісного характеру та ситуаційними дослідженнями.

6. Заходи державної політики, спрямовані на скорочення ґендерного розриву в оплаті праці населення, повинні враховувати наступні чинники: існування професійної сегрегації за ознакою статі у “горизонтальній” (між видами економічної діяльності) і “вертикальній” (між рівнями управління) формах, наявність обмежень у вітчизняному трудовому законодавстві щодо можливостей зайнятості жінок в окремих професіях, фактори людського капіталу, що визначають ґендерні відмінності освітньо-професійній кваліфікації та досвіді, можливість репродуктивної перерви у жінок.

7. Зважаючи на обмежений доступ жінок до політичного життя та державного управління, необхідним і правомірним заходом є впровадження ґендерних квот у розмірі не менше 20 і не більше 80% кожної статі в представницьких органах влади та на вищих щаблях державного управління, у складі політичних партій і блоків (зокрема, партійного керівництва) та партійних списках кандидатів в депутати. Квотування має розглядатись як вимушений протекціоністський захід держави щодо статі, які в даний час опинилась в дискримінаційному становищі і має компенсувати тривале нехтування принципом ґендерної рівності в українському суспільстві.

8. Скороченню ґендерної професійної сегрегації сприятимуть цілеспрямовані заходи державної політики, спрямовані на зростання престижу і рівня оплати праці в традиційно “жіночих” галузях, боротьбу із ґендерними стереотипами, що звужують можливості професійного вибору жінок, починаючи з рівня здобуття освіти, розширення професійної підготовки жінок. Подолання “вертикальної” професійної сегрегації потребує впровадження “м'яких” ґендерних квот при висуванні на керівні посади, розширення залучення жінок до системи отримання освіти впродовж життя.

9. Вирішення проблеми економічної ґендерної нерівності потребує протекціоністських заходів державної соціальної політики, які включають зміни трудового та соціального законодавства з метою посилення адресності соціального захисту найбільш вразливих груп населення (серед яких домінують жінки), регулюючі заходи в сфері оплати праці, підтримку розвитку жіночого підприємництва та самозайнятості.

10. Впровадження рівного пенсійного віку для жінок та чоловіків сприятиме подоланню часткової дискримінації жінок в праві на здійснення оплачуваної трудової діяльності, зменшенню ґендерного розриву в середньому рівні пенсій населення, оскільки, крім середньої заробітної плати працівника, розмір пенсій визначається тривалістю трудового стажу. З огляду на сучасну демографічну ситуацію в країні, це сприятиме оптимізації використання трудового потенціалу населення, скороченню навантаження на державний бюджет у зв'язку з тенденцією до постаріння населення.

11. Визначальне значення для забезпечення ґендерного паритету в суспільстві має можливість збалансованого поєднання професійної діяльності та сімейних обов'язків як жінок, так і чоловіків, шляхом трансформації сталих стереотипів щодо традиційних ґендерних ролей, більшого залучення чоловіків до виконання сімейних і батьківських обов'язків, заохочення чоловіків до використання відпустки з догляду за дітьми, можливість надання якої визначається чинним законодавством.

12. Хоча ґендерна нерівність в основному здійснює негативний вплив на жінок, чоловіки також зазнають певних проявів дискримінації в суспільстві. Про менш сприятливе становище чоловіків свідчать демографічні характеристики населення України, оскільки для чоловіків характерна не лише менша середня очікувана тривалість життя, а й гірші характеристики здоров'я. Ґендерні обмеження чоловіків також існують в сфері шлюбно-сімейних стосунків, оскільки чоловіки часто мають обмежені можливості реалізації права на батьківство після розлучення. Тому соціальна політика на основі ґендерного підходу має бути адресною і не може спрямовуватись лише на подолання негативних соціально-економічних наслідків для жінок.

13. Реалізація державної політики, що направлена на забезпечення ґендерної рівності, передбачає застосування ґендерного підходу у всіх видах державних програм, планів та стратегій, поширення знань щодо ґендерних відносин у суспільстві. З цією метою необхідна системна просвітницька робота органів державного управління, наукових установ, засобів масової інформації та організацій громадянського суспільства.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Герасименко Г. Регіональні особливості участі жінок в суспільному житті України // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України. Збірник наукових праць кафедри управління трудовими ресурсами і розміщення продуктивних сил Тернопільської академії народного господарства. Вип. 4. Тернопіль: “Економічна думка”, 2000. С. 275-280.

2. Герасименко Г. Регіональні ґендерні аспекти оплати праці в Україні // Вісник Технологічного університету Поділля № 2 Ч2 Хмельницький: ТУП, 2001. С. 34-37.

3. Герасименко Г.В. Ґендерні диспропорції політичного життя України як фактор інтеграції до ЄС // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми європейської інтеграції та транскордонної співпраці. Вип. ХХІХ. Т.1. Львів-Луцьк: Ред.-вид. від. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. С. 35-43.

4. Герасименко Г.В. Ґендерні аспекти соціально-економічного становища домогосподарств в Україні // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 16 / Наук. Ред. І.К.Бондар. К., 2002. С. 120-121.

5. Герасименко Г. Сучасні особливості ґендерного розриву в рівні оплати праці населення України // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України. Збірник наукових праць кафедри управління трудовими ресурсами і розміщення продуктивних сил Тернопільської академії народного господарства. Вип. 7. Тернопіль: “Економічна думка”, 2002. С. 242-248.

6. Герасименко Г.В. Ґендерні аспекти розвитку підприємництва в Україні // Науковий вісник Буковинського державного фінансово-економічного інституту: Збірник наукових праць. Вип. 4: Економ. Науки. Чернівці, 2003. С. 44-46.

7. Герасименко Г.В. Ґендерні особливості зайнятості населення України: горизонтальна професійна сегрегація за ознакою статі // Вісник технологічного університету Поділля. №4. Ч.1. Т.2. Хмельницький, 2003. С. 105-109.

8.Герасименко Г.В. Досягнення ґендерної рівності як напрям соціально-економічного розвитку України // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. / РВПС України НАН України. К.: РВПС України НАН України, 2003. Ч.2. С. 130-136.

Тези доповідей на наукових конференціях

9. Герасименко Г. Ґендерна структура управління в Україні: регіональний аспект. Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Матеріали 2-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми науки та освіти”. Харків, Харківський національний університет імені В.Н.Карабіна, 2001. С. 282-283.

10. Герасименко Г.В. Ґендерні диспропорції економічної активності населення як фактор економічної ситуації в Україні. / Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. К.: Ніка-Центр, 2001. С. 50-51.

11. Герасименко Г.В. Ґендерні особливості рівня життя населення України // Формування ґендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень. Матеріали науково-практичної конференції. К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді; Український ін-т соціальних досліджень, 2002. С. 52-55.

12. Герасименко Г.В. Ґендерні аспекти безробіття в Україні // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції “Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці”. Тернопіль: “Економічна думка”, 2004. С. 172 173.

13. Gerasymenko G. Gender Geography of Political Life in Ukraine // Proceedings of 3rd International Conference of Critical Geography. Becescsaba. 2002. Р. 85-90.

14. Gerasymenko G. Parity Gender Representation in Politics and Decision-Making as a Millennium Development Goal for Ukraine // Proceedings of the 2nd General Conference of the European Consortium for Political Research. Marburg. 2003. P. 45-48.

Анотація

Герасименко Г.В. Ґендерні аспекти соціально-економічної політики в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 Демографія, економіка праці, соціальна економіка та політика. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Київ, 2001.

В дисертаційному дослідженні розроблено теоретико-методологічні засади комплексного аналізу ґендерних проблем в соціально-економічній сфері. Запропоновано нові методологічні підходи до концепції ґендерної рівності, методику оцінки різних аспектів ґендерних проблем в суспільному житті. Проведено ґендерну експертизу трудового та соціального законодавства в Україні, проаналізовано державний механізм сприяння ґендерній рівності та запропонвоані шляхи його вдосконалення.

На основі методичних підходів, запропонованих автором, визначено основні ґендерні проблеми в сфері державного управління, на ринку праці та в економічному становищі населення України, визначено основні чинники та складові ґендерних проблем, здійснено міжрегіональні порівняння ґендерних диспропорцій в країні.

Відповідно до отриманих результатів, сформульовано та обґрунтовано чіткі пріоритети державної соціальної політики, спрямованої на забезпечення ґендерної рівності, запропоновано конкретні шляхи і механізми їх реалізації.


Подобные документы

  • Поняття економічної політики держави. Аспекти загальноекономічної рівноваги в економічній політиці. Економічна політика як основа національних економічних інтересів. Особливості сучасної економічної політики в Україні.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 04.09.2007

  • Від проїдання капіталу до стимулів зростання: соціально-економічний розвиток України. Розвиток людського капіталу засобами соціальної політики уряду: основні напрями вирішення. Досвід реалізації соціальної політики в Україні-зв'язок теорії з практикою.

    реферат [35,0 K], добавлен 20.10.2007

  • Визначення основних соціально-економічних наслідків інфляції і методи боротьби з нею. Причини виникнення інфляції в Україні, особливість її проявів. Індекси споживчих та виробничих цін, прожитковий рівень. Основні напрямки антиінфляційної політики.

    курсовая работа [598,8 K], добавлен 14.04.2013

  • Визначення місця соціально-економічної політики в управлінні розвитком фармацевтичного підприємства, дослідження структури його соціально-економічного потенціалу. Діагностика існуючого рівня соціально-економічного потенціалу і розвитку ЗАТ "Біолік".

    дипломная работа [1,8 M], добавлен 07.07.2011

  • Предмет і метод політичної економії. Наука про управління підприємствами для досягнення максимальної ефективності функціонування та вибір ефективної державної політики для вирішення актуальних соціально-економічних проблем. Економічні потреби суспільства.

    тест [28,5 K], добавлен 22.02.2009

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.