Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки

Важливим напрямком високоефективного розвитку виноробства є впровадження ресурсозберігаючих високоефективних технологій, які забезпечують скорочення технологічного циклу виготовлення винопродукції, збільшення строків її стабільності, покращення букету і смакових якостей. Необхідно забезпечити комплексну переробку сировини і вторинних ресурсів за рахунок впровадження мало- і безвідходних технологій (з одержанням з вичавків та осадів винних дріжджів, спирту, кислоти, масла, харчового концентрату “Еноант”, харчових добавок, добрив тощо). Для цього доцільно створити спеціальні цехи по переробці відходів при діючих винзаводах або побуду- вати кущові підприємства цього профілю, що потребує налагодження випуску вітчизняного сучасного обладнання, а також допоміжних матеріалів.

П'ятий розділ “Раціональне реформування підприємств, розвиток інтеграції і удосконалення економічних відносин” присвячений оптимальній реструктуризації підприємств і трансформації їх внутрішньогосподарських економічних відносин, подальшому розвитку інтеграційних процесів і основним напрямкам удосконалення економічних відносин партнерів підкомплексу.

Враховуючи переваги оптимально великих господарств, найбільш міцні з них (які мають належну матеріально-технічну базу, кадровий потенціал, запровадили елементи нового менеджменту) повинні зберегтись як великотоварні виробники. У випадку ж розпаду господарства на дрібні приватні структури на їх базі можуть створюватися асоціації приватних виробників. Вельми раціональним є сполучення приватної власності на землю і виробниче майно з колективною формою їх використання. Разом з тим, слід надавати підтримку фермерським і присадибним господарствам населення (з одночасним розвитком різноманітних форм їх кооперації). Вибір тієї чи іншої форми господарювання повинен здійснюватися з урахуванням цілого ряду місцевих факторів. При реформуванні виноградарських господарств не слід допускати подрібнення їх насаджень, негативні наслідки якого вже проявилися у Закарпатті, Вірменії, Молдові.

Ефективним напрямом подальшого розвитку виноградарства є довгострокова оренда насаджень (насамперед працівниками цієї галузі або винзаводом). Розмір орендної плати повинен бути більш значним, ніж нині: за земельну ділянку - не менше 2,5-3%, а за майно - 5-7% їх вартості. Конкретна її величина у кожному окремому випадку залежить від місця розташування ділянки, якості її землі, сортового складу насаджень і їх стану, урожайності плантацій тощо. Для усунення суперечок між орендарями і орендодавцями доцільно створювати спеціальні посередницькі структури (узгоджувальні комісії), як це робиться у Франції.

Кожний гектар виноградників підприємств Миколаївсадвинпрому, які мають винзаводи, в середньому за 1998-2000 рр. забезпечив одержання у 1,4 рази більшої суми прибутку, ніж по корпорації в цілому. Розмір же загального (з урахуванням промисловості) прибутку у розрахунку на 1 га сільгоспугідь виявився більшим у 1,6 рази.

Найбільш прийнятними для виноградарсько-виноробного комплексу формами агропромислових структур є: на рівні окремого підприємства - акціонерні товариства, агрофірми, агроконсорціуми; на регіональному рівні - агропромислові асоціації, корпорації, концерни, холдингові компанії. Інтеграторами у першому випадку можуть бути найбільш міцні виноградарські господарства або заводи первинного виноробства, а в другому - великі заводи вторинного виноробства, банки. Вибір конкретної форми інтегрованих структур у кожному випадку залежить від місцевих умов і бажання їх членів. З регіональних агропромислових формувань найбільш перспективними є такі, до складу яких входять не тільки великі, а й фермерські та особисті господарства населення (що забезпечує більш повне завантаження потужностей заводів). При цьому перевагу слід віддавати тим з них, в яких сільгосптоваровиробники є співвласниками переробних підприємств, а також тим, що мають у своєму складі розсадник, виноградарські господарства, заводи первинного і вторинного виноробства, науковий центр, банківські структури і фірмові магазини. Інтегровані формування покликані зупинити падіння виробництва, оживити господарську діяльність, налагодити розірвані зв'язки, забезпечити випуск конкурентоспроможної виноградної і виноробної продукції.

Для недопущення ущемлення інтересів виробників винограду, його приймання на переробку за давальницькими контрактами повинно мати місце лише в роки з надто несприятливими погодними умовами, що призвели до дуже низької цукристості ягід. В інші роки розрахунки за прийнятий винзаводами виноград доцільно здійснювати за договірними цінами, які повинні бути диференційованими залежно від ампелографічного сорту, вмісту цукру, наявності пошкоджених хворобами та шкідниками ягід, а також напрямку використання винограду виноробством.

Для підтримки виноградарських господарств виноробні підприємства повинні здійснювати їх авансування за ф'ючерсними контрактами. З метою вирішення спірних питань при обласних держадміністраціях доцільно створювати постійно діючі узгоджувальні комісії. Водночас слід здійснювати перерозподіл надприбутків виноробних заводів, тобто прибутків, одержаних ними за рахунок понаднормативної рентабельності. При цьому останні слід брати за вирахуванням розмірів спільних централізованих інноваційних фондів, призначених насамперед для докорінної модернізації критичних ланок агропромислово-торгівельного ланцюга. Запропонований здобувачем порядок розподілу надприбутків між виноградарськими господарствами і заводами первинного та вторинного виноробства викладено у роботі. Він є прийнятним як для окремих підприємств, так і їх об'єднань (і не тільки виноградарсько-виноробного, а й інших підкомплексів АПК).

У шостому розділі “Проблеми становлення та ефективного функціонування ринку винограду і продуктів його переробки” розглянуто проблеми подальшого розвитку ринку продукції, застосування системи важелів його державного регулювання, удосконалення ціноутворення в підкомплексі, організації ефективної реалізації винограду і продуктів його переробки.

Ринкові відносини, які склалися нині, досить недосконалі, що є однією з головних причин недостатньої конкурентоспроможності української продукції. Для покращення стану справ у цьому напрямі необхідно провести комплекс економічних реформ. Ринок повинен регулюватися державою (з урахуванням досвіду провідних країн світу) із застосуванням системи фінансових важелів (податків, кредитів, цін, дотацій, страхування), а також індикативного планування. Особливо суттєвої державної підтримки вимагає виноградарство, яке відрізняється високою капіталоємністю і великим терміном вирощування насаджень до їх вступу у пору плодоношення. Ставки податків і кредитів повинні бути стабільними і доступними для підприємств. Зокрема, фіксований податок на 1 га виноградників не повинен бути більшим, ніж по інших земельних ділянках.

Зменшенню підлягають і ставки акцизного збору та вивізного мита на напої з винограду. З марочних же, сухих, ігристих столових вин акцизи зовсім не слід стягувати. Акцизний збір доцільно нараховувати тільки на вже реалізовану продукцію, а не наперед, як це робиться зараз. Податком на додану вартість необхідно обкладати лише готову продукцію. Кредити на закладання виноградників, їх вирощування до вступу у плодоносний вік, а також закупівлю виноматеріалів повинні надаватися під 5-8%-ву ставку і на тривалий термін. Виноградарсько-виноробний підкомплекс слід зробити привабливим для інвесторів. Що стосується бюджетних страхових компенсацій, то вони покликані відшкодовувати товаровиробникам не менше 50% понесених ними втрат.

На розвиток виноградарства держава повинна спрямовувати значно більші суми коштів. На ці цілі замість 1% необхідно виділяти хоча б 3% виручки від продажу алкогольних напоїв і пива. При збереженні ж розмірів відрахувань на рівні 1% для закладання виноградників і їх вирощування до вступу у плодоношення доцільно залучати частину (до 50%) акцизу, а також митних зборів. Дотації слід надавати тим господарствам, які забезпечують найбільш високу їх віддачу, а також експортують свою продукцію.

Вкрай необхідним є державний дієвий захист вітчизняних товаровиробників від засилля імпорту. Для цього доцільно: на основі вивчення попиту та пропозицій на ті чи інші види винопродукції ввести квоти на їх ввіз в Україну; здійснювати ліцензування цієї продукції; дотримуватися відповідності якості закордонних вин вимогам національного законодавства і нормативно-технічної документації; підвищити митні збори на імпортну продукцію; проводити роботу щодо організації нових і розширення існуючих ринків збуту; зменшити податковий тиск на вітчизняних виробників тощо. Зрозуміло, що для збереження конкуренції і покриття потреби у тих видах винопродукції, яких в країні не вистачає, зовсім закривати кордони для них не слід.

Необхідна ціла низка заходів щодо припинення фальсифікації виноробної продукції. Серед них: удосконалення технології виготовлення фірмових упаковок, термоусадних ковпачків з голографічною стрічкою, штрих-кодів, які важко підробити; організація фірмової торгівлі і дегустаційних залів; прийняття відповідних законодавчих рішень (насамперед - Закону “Про вино”, який повинен передбачити заходи щодо упорядкування виробництва і підвищення якості вітчизняної винопродукції, а також сувору адміністративну та кримінальну відповідальність для її фальсифікаторів); дійовий державний контроль за організацією виготовлення і реалізації виноробної продукції, який повинен проводитись спеціальними незалежними службами (сертифікаційними контрольними лабораторіями, митницями, комітетом Держспецмонополії); оновлення діючих стандартів на вина, коньяки, шампанське.

Ціни на виноград, використовуваний для виробництва винопродукції повинні забезпечувати його виробникам значно більший рівень прибутковості, ніж однорічні культури (які відрізняються значно меншою капітало- і трудоємністю та більш швидкою віддачею вкладених коштів). Необхідно, щоб рівень рентабельності виноградарства був не нижче 40-50%.

Потрібна і диференціація цін по ампелографічних сортах (з урахуванням їх урожайності, якісних особливостей і напрямку використання виноробством), в основу якої можна покласти прейскурант цін, що діяв на початку 90-х років. При цьому різницю в цінах на найбільш якісні, але менш урожайні класичні європейські сорти (які потребують дорогих саджанців і більших затрат на вирощування) і менш якісні (насамперед - ізабельні та гібридні), однак більш урожайні, слід зробити більш суттєвою. Співвідношення базових цін на високоякісні і найменш якісні сорти винограду повинно бути більшим, ніж співвідношення між їх урожайністю. Виноград, що використовується для виготовлення шампанського і марочних вин, слід оплачувати за підвищеними цінами.

Необхідно повернутися і до практики нарахування надбавок (знижок) за вміст цукру у винограді і знижок за наявність пошкоджених хворобами і шкідниками ягід. Сировину зі вмістом цукру менше 14% приймати на переробку за цінами на сортосуміш (виключенням при цьому можуть бути лише несприятливі за погодними умовами роки з низькою цукристістю більшої частини винограду). Виноград же з вмістом цукру більше 14% необхідно сплачувати за цінами, встановленими на ампелографічні сорти з одночасним нарахуванням надбавок і знижок за відхилення його товарних характеристик від базового (стандартного) рівня.

Вимагає покращення співвідношення між цінами на горілчані вироби і винопродукцію (за рахунок їх підвищення на перші і зниження - на другу). Для досягнення останнього податки на вина доцільно нараховувати згідно з прийнятими для продовольства нормами. Ціни на марочну винопродукцію і шампанське повинні забезпечувати їх виробникам більш високу (у порівнянні з ординарною продукцією) прибутковість.

Для призупинення зменшення обсягів реалізації як винограду, так і виноробної продукції, крім вже перелічених вище, необхідно застосовувати цілий комплекс інших, заснованих на маркетингу заходів, серед яких:

* зменшення розмірів торгівельних “накруток”, які нині нерідко досягають 30-50% (тоді як за кордоном вони обмежуються 5-7%);

* виховання у українського споживача інтересу до високоякісної винопродукції (з метою зменшення споживання горілки і горілчаних виробів, які є шкідливими для здоров'я);

* у справі полегшення орієнтації покупців у широкому асортименті винопродукції уваги заслуговує досвід Німеччини, де вина різних груп (сухі, напівсухі та інші) мають етикетки різного кольору, а вина провідних регіонів відрізняються за формою пляшки;

* відновлення розливу коньяків і вин у дрібні сувенірні пляшечки, застосовування яскравих привабливих пакувальних засобів малих розмірів (як для столового винограду, так і винопродукції);

* вибір найбільш вигідних каналів продажу продукції (через збільшення насамперед фірмової і оптової торгівлі та розширення контингенту клієнтури). У структурі експорту слід збільшувати частку високоякісних столових вин, перш за все червоних і ігристих. Водночас слід прийняти заходи щодо експорту коньяків і столового винограду;

* для забезпечення для себе переваг на ринку кожне підприємство повинно прагнути зробити свій товар унікальним, особливим;

* раціональне сполучення колективної і індивідуальної реклами (у пресі, на радіо, телебаченні, виставках-ярмарках, конкурсах, фестивалях, різноманітних святах і дегустаціях, у винних клубах тощо). Цьому сприятимуть і організація так званого “винного туризму”, видання виноробними заводами проспектів своєї продукції, реклама торгової марки підприємства.

ВИСНОВКИ

1. Виноградарсько-виноробний підкомплекс є сукупністю задіяних у виробництві винограду і продуктів його переробки технологічно та економічно пов'язаних вертикально інтегрованих структур. Виноградарство та виноробство зародились в Україні більш ніж 3 тис. років тому. Але найбільший розвиток вони одержали: спочатку - у другій половині ХІХ століття, а потім - за радянських часів. “Піком” був 1960 рік, після якого відбувалося поступове скорочення площ насаджень. Для сучасного виноградарсько-виноробного підкомплексу характерними є старіння його матеріально-технічної бази, незавершеність процесів реформування та ін. Недосконалим є і управління ним, яке здійснюється двома паралельно існуючими структурами - концерном “Укрсадвинпром” і корпорацією “Укрвинпром”. Останні доцільно об'єднати, а для того, щоб при цьому не уражались інтереси виноградарства, є сенс у використанні запропонованої у роботі методики розподілу бюджетних коштів.

2. Провідними виноградарськими регіонами України є Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області, у яких в останні два десятиріччя відбувалося вельми суттєве скорочення площі виноградників. Поступове зменшення площ насаджень і зниження їх урожайності негативно відобразилися на обсягах виробництва продукції, а у підсумку - призвело до кризового стану у виноробній промисловості.

3. Для оцінки економічної ефективності виноградарства і виноробства слід використовувати викладену у роботі систему показників (з урахуванням запропонованих автором корегувань, внесених ним в методику обчислення прибутку і рівня рентабельності продукції). При визначенні ефективності функціонування агропромислових формувань поряд з показниками, що характеризують ефективність їх аграрного і промислового виробництв окремо, необхідно використовувати наведену у роботі методику, яка дозволяє виключити подвійне врахування частини їх продукції.

4. В динаміці по 4-х останніх 5-річних періодах як в Україні в цілому, так і практично у всіх її виноградарських регіонах простежується тенденція поступового зниження урожайності насаджень. З виноградарських регіонів України найвищий рівень економічної ефективності ведення галузі в середньому за 1999-2000 рр. забезпечили Херсонська і Миколаївська області, а також АР Крим. Але і в них прибутковість галузі знаходилася на недостатньому рівні.

5. Для виведення виноградарства країни з кризового стану необхідно здійснити комплекс заходів, основні з яких:

* забезпечення високих темпів закладення нових виноградників (наприклад, на Миколаївщині згідно з розробленим проектом за 2002-2004 рр. необхідно закласти 2069 га насаджень, на Одещині - 6707 га, на Херсонщині - 2398 га);

* оптимальне розміщення насаджень по регіонах, окремих господарствах і ділянках з урахуванням їх природних і економічних особливостей. Основні площі виноградників України слід зосередити у Причорномор'ї, концентруючи їх насамперед в найкращих для розвитку цієї галузі мікрозонах, де одержують продукцію найвищої категорії якості - вина контрольованих за походженням найменувань;

* у структурі виноградників технічного напрямку слід збільшити питому вагу червоних сортів (Каберне Совіньон, Мерло, Сапераві, Бастардо магарачський та ін.) та високоякісних білих (Шардоне, групи Піно і Мускатів, Рислінг рейнський, Трамінер), які є найкращими для виготовлення марочних столових та ігристих вин. Вимагають розширення і площі ранніх та ранньо-середніх сортів (як технічних, так і столових). Доцільно значно збільшити і плантації сортів нової селекції (особливо - безнасінневих), а також високопродуктивних клонів і комплексно-стійких сортів. Кількість обраних на перспективу кожним господарством сортів повинна бути обмеженою (відповідно до наведених у роботі рекомендацій);

* відродження та подальший ефективний розвиток розсадництва. Розсадники доцільно концентрувати в обмеженій кількості найбільш міцних господарств, що мають досвід ведення цієї галузі, з наданням їм належної державної підтримки;

* при оновленні виноградників основний упор слід робити на реконструкцію існуючих насаджень, які є зараз дуже зрідженими. По мірі ж надходження коштів доцільно розкорчовувати старі малопродуктивні посадки і закладати на їх місці нові, розраховані на використання прогресивних ресурсозберігаючих технологій;

* для підвищення рівня механізації виноградарства в Україні доцільно налагодити випуск необхідних для нього машин та їх комплексів. Враховуючи нестачу у господарств техніки, є сенс у використанні ними послуг машинно-технологічних станцій і мехзагонів;

* технології вирощування винограду повинні бути побудованими з урахуванням належності винограду до того чи іншого ампелографічного сорту і напрямку використання урожаю. Для забезпечення своєчасного збирання урожаю доцільно розширити використання у цьому процесі засобів часткової механізації зі створенням тимчасових колективів, які застосовують потоково-груповий метод.

6. Основними складовими стратегії створення високоефективного виноробства є наступні:

* формування оптимальної для кожного винзаводу сировинної бази, спрямованої на виробництво високоякісної і конкурентоспроможної виноробної продукції. Винзаводи повинні визначати господарствам своєї сировинної зони строки збирання урожаю, його якісні характеристики (а в мікрозонах виробництва вин контрольованих за походженням найменувань - і обмежувати рівень урожайності насаджень тих чи інших сортів), всіляко підтримувати розвиток виноградарства у своїй сировинній зоні, закладати власні виноградні насадження на орендованих землях;

* удосконалення асортименту і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної винопродукції. В першу чергу, доцільно збільшити обсяги виробництва марочних вин, шампанського і коньяків. Потребують розширення і виготовлення червоних вин, налагодження випуску аперитивів. Доцільно попіклуватись і про підвищення якості масових ординарних вин. Україні слід створити власну сучасну нормативну і технологічну документацію, наближену до європейських стандартів;

* поліпшення матеріально-технічної бази виноробних підприємств - насамперед за рахунок проведення їх реконструкції, оснащення сучасними технологічними ємкостями, лініями стерильного розливу готової винопродукції, холодильними установками, забезпечення відповідними приміщеннями, пляшками, етикетками тощо. Для більш повного використання потужностей винзаводів первинного виноробства в них слід організувати переробку плодів та ягід;

* оптимальне сполучення первинного і вторинного виноробства, які повинні впроваджувати у себе ресурсозберігаючі високоефективні технології, що забезпечують скорочення циклу виготовлення винопродукції, збільшення строків її стабільності, покращення букету і смакових якостей.

7. Враховуючи переваги оптимально великих господарств, найбільш міцні з них мають усі шанси зберегтись як великотоварні виробники. У випадку ж розділення підприємств на дрібні приватні структури на їх базі можуть створюватися асоціації приватних виробників. Разом з тим слід розвивати і фермерські та присадибні господарства населення, але при реформуванні виноградарських формувань не треба допускати подрібнення насаджень.

8. Найбільш прийнятними для виноградарсько-виноробного підкомплексу формами агропромислових структур є: на рівні окремого підприємства - акціонерні товариства, агрофірми, агроконсорціуми; на регіональному рівні - агропромислові асоціації, корпорації, концерни, холдингові компанії. Інтеграторами у першому випадку можуть бути найбільш міцні виноградарські господарства або заводи первинного виноробства, а в другому - великі заводи вторинного виноробства, банки. Необхідною умовою їх ефективного функціонування є здійснення перерозподілу надприбутків виноробних заводів, який можна проводити за запропонованою в роботі методикою.

9. Ринок виноградно-виноробної продукції повинен регулюватися державою. Фіксований податок на 1 га виноградників не повинен бути більшим, ніж по інших земельних ділянках. Зменшенню підлягають ставки акцизного збору та вивізного мита на напої з винограду. З марочних же, сухих, ігристих вин акцизи зовсім не слід стягувати. Останні доцільно нараховувати тільки на реалізовану продукцію. Кредити на закладення виноградників, їх вирощування до вступу у плодоносний вік, а також закупівлю виноматеріалів повинні надаватися під 5-8%-ву ставку і на тривалий термін. На розвиток виноградарства замість 1% держава повинна виділяти хоча б 3% надходжень від продажу алкогольних напоїв і пива. Дотації слід надавати тим господарствам, які забезпечують найбільш високу їх віддачу, а також експортують свою продукцію.

10. Потребує удосконалення і ціноутворення на виноград та продукти його переробки. Ціни на виноград, використовуваний для виробництва винопродукції, повинні забезпечувати його виробникам значно більший рівень прибутковості, ніж однорічні культури. Потрібна і диференціація цін по ампелографічних сортах, в основу якої можна покласти прейскурант цін, що діяв на початку 90-х років. При цьому різницю в цінах на найбільш якісні класичні європейські сорти і менш якісні (насамперед - ізабельні та гібридні) слід зробити більш суттєвою. Необхідно звернутися і до застосування санкцій за вміст цукру у винограді і наявність пошкоджених хворобами і шкідниками ягід.

Вимагає покращення співвідношення між цінами на горілчані вироби і винопродукцію (за рахунок їх підвищення на перші і зниження - на другу). Для досягнення останнього податки на вина доцільно нараховувати згідно з прийнятими для продовольства нормами. Ціни на марочну винопродукцію і шампанське повинні забезпечувати їх виробникам більш високу прибутковість.

11. Для призупинення зменшення обсягів реалізації винограду і виноробної продукції, крім вже перелічених вище, необхідно застосовувати і наступні, засновані на маркетингу заходи: зменшення розмірів торгівельних “накруток”; забезпечення своєчасної оплати відвантаженої продукції; виховання в українського споживача інтересу до високоякісної винопродукції (замість горілки і горілчаних виробів); вибір найбільш вигідних каналів її реалізації; раціональне сполучення колективної і індивідуальної реклами та ін.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1.Гаркуша О.М. Формування ефективного виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України. - Миколаїв: МДАА, 2001. -281с.

2. Формування високоефективного виробництва та ринку продукції в агропромисловому комплексі південного регіону України /За ред. М.Ю.Куліша, І.І.Червена. - Миколаїв, 2000.-240с. (здобувачеві належать питання, пов'язані з сутністю та показниками ефективності аграрного виробництва, аналізом розвитку виноградарства і ринку його продукції, удосконаленням розміщення і економічних відносин партнерів підкомплексу, розвитком агропромислової інтеграції).

3. Бурковський І.Д., Гаркуша О.М., Гончаренко І.В., Тивончук С.О., Червен І.І., Шебанін В.С. Оснащеність аграрного сектору АПК технікою та забезпечення ефективного її використання в умовах становлення ринкових відносин. - К.: ІАЕ, 2000. -184 с. (здобувачем розроблено рекомендації щодо укріплення технічної бази аграрних підприємств).

Статті в наукових збірниках, фахових журналах

4. Гаркуша О.М. Удосконалення сортового складу виноградників - найважливіший напрямок підвищення ефективності галузі //Вісник аграрної науки Причорномор'я. Випуск 1(8). -Миколаїв, 2000. -С.11-14.

5. Гаркуша О.М. Проблеми розвитку виноградарсько-виноробного підкомплексу України //Економіка АПК. -2000. -№11. -С.3-5.

6.Гаркуша О.М. Виноградарсько-виноробний підкомплекс АПК потребує державної підтримки //Вісник аграрної науки Причорномор'я. Випуск 2(9).

-Миколаїв, 2000. -С.12-15.

7.Гаркуша О.М. Відновлення виноградних насаджень та їх продуктивності //Економіка АПК. -2000. -№12. -С.10-13.

8. Гаркуша О.М. Розвиток та основні напрями удосконалення управління виноградарсько-виноробним підкомплексом АПК //Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України у ХХІ столітті. -К.:ІАЕ УААН, 2001. -С.203-207.

9. Гаркуша О.М. Сутність, стан та основні проблеми розвитку ринку АПК //Вісник аграрної науки Причорномор'я. Випуск 1(10). -Миколаїв, 2001. -С.3-7.

10. Гаркуша О.М. Стан і стратегія подальшого розвитку виноградного розсадництва //Вісник аграрної науки. -2001. -№2 -С.69-71.

11. Гаркуша О.М. Ринку АПК - належне регулювання // Економіка АПК. -2001. -№4 -С.48-51.

12. Гаркуша О.М. Маркетинг - найважливіша умова підвищення конкурентоспроможності продукції та прибутковості виноградарсько-виноробного підкомплексу //Вісник ХДАУ. -2001. -№5. -С.57-60.

13. Червен І.І., Гаркуша О.М. Основні напрями поліпшення економічних відносин виробників і переробників винограду //Економіка АПК. -2001. -№8 -С.19-22. (здобувачеві належать пропозиції щодо удосконалення розрахунків між виробниками винограду та його переробниками).

14. Гаркуша О.М. Деякі концептуальні підходи до реформування аграрних підприємств //Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання. Т.1. /За ред. П.Т.Саблука, В.Я.Амбросова, Г.Є. Мазнєва. -К.: ІАЕ, 2001. -С.494-497.

15. Гаркуша О.М. Екологічні проблеми сталого і ефективного розвитку виноградарства //Вісник аграрної науки Причорномор'я. Спецвипуск 3 (12). Т.1. -Миколаїв, 2001. -С.219-224.

16. Гаркуша О.М. Зміцнення матеріально-технічної бази виноробства України //Економіка АПК. -2001. -№11 -С.51-54.

17.Гаркуша О.М. Основні напрямки оптимізації сировинних зон виноробних підприємств //Науковий вісник Національного аграрного університету. -2001. -№43 -С.99-101.

18. Гаркуша О.М. Щодо стратегії формування ринку і ефективної реалізації виноробної продукції //Наукові праці: Збірник.-Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2001. -Т9: Економічні науки. -С.70-72.

19. Гаркуша О.М. Стан і проблеми реформування аграрних підприємств // Вісник аграрної науки Причорномор'я. Спеціальний випуск 4(13). -Миколаїв, 2001. -С.17-23.

20. Гаркуша О.М. Заходи щодо покращення матеріально-технічної бази виноробства //Економіка АПК. -2001. -№12. -С.10-14

21. Гаркуша О.М. Тенденції розвитку виноробної промисловості України і її регіонів //Таврійський науковий вісник: Збірник наукових праць. Вип.20. -Херсон: Айлант, 2001. -С.183-187.

22. Гаркуша О.М. Подальший розвиток агропромислової інтеграції у виноградарсько-виноробному підкомплексі //Вісник аграрної науки Причорномор'я. Випуск 5(14). -Миколаїв, 2001. -С.3-8.

23. Гаркуша О.М. Удосконалення ціноутворення у виноградарстві //Вісник аграрної науки. -2002. -№1. -С.76-77.

АНОТАЦІЯ

Гаркуша О.М. Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. Миколаївська державна аграрна академія, Миколаїв, 2002.

В дисертації висвітлено теоретико-методологічні і практичні аспекти стратегії оновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України.

Розглянуто сутність, значення та історичні аспекти розвитку підкомплексу, трансформація його складу і управління, розвиток і сучасний стан виноградарства та виноробства, методичні підходи до оцінки їх економічної ефективності, розроблено концепцію ефективного функціонування підкомплексу. Значне місце відведено обґрунтуванню стратегії створення високоефективного виноградарства і виноробства на основі інтенсифікації виробництва. При цьому найбільшу увагу приділено таким її заходам як: раціональне розміщення виноградарства і оптимізація сировинних зон винзаводів; удосконалення сортового складу насаджень і асортименту винопродукції; ефективний розвиток розсадництва; покращення матеріально-технічної бази і технології виробництва продукції підкомплексу.

Особливе місце займають питання раціонального реформування підприємств, інтеграції та удосконалення економічних відносин, подальшого розвитку ринку продукції (із застосуванням системи важелів його державного регулювання), організації ефективної реалізації винограду і продуктів його переробки. Значна частина розглянутих в дисертації питань містить методичні розробки здобувача.

Ключові слова: виноградарсько-виноробний підкомплекс, стратегія ефективного функціонування, ретроспектива розвитку, економічна ефективність, інтенсифікація виробництва, сировинна зона, матеріально-технічна база, сортова спеціалізація, реформування підприємств, інтеграція, ринок, ціноутворення, ефективна реалізація продукції.

АННОТАЦИЯ

Гаркуша А.Н. Стратегия обновления и высокоэффективного функционирования виноградарско-винодельческого подкомплекса АПК Украины в условиях рыночной экономики: - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.07.02 -экономика сельского хозяйства и АПК. Николаевская государственная аграрная академия, Николаев, 2002.

Диссертация посвящена теоретико-методологическим и практическим аспектам стратегии обновления и высокоэффективного функционирования виноградарско-винодельческого подкомплекса АПК страны.

В ней на основе изучения богатого исторического материала и исследований современных ученых рассмотрены сущность, значение и ретроспектива функционирования подкомплекса, трансформация его состава и управления, проведен детальный анализ развития виноградарства и виноделия Украины в целом и ее ведущих регионов за 1980-2000 гг. Значительное место отведено освещению системы показателей оценки экономической эффективности виноградарско-винодельческого подкомплекса в целом и его отраслей (с приведением методик более правильного исчисления размеров прибыли и уровня рентабельности продукции в условиях измененного порядка учета и отчетности, а также расчета показателей эффективности виноградарства по хозяйствам, имеющим винзаводы), их анализу по регионам и специали-зированным производственным формированиям (от общегосударственных и областных до районных). Проведенные исследования позволили автору сформулировать концепцию дальнейшего эффективного развития подкомплекса.

На основе изучения зарубежного и отечественного опыта, а также собственных исследований разработана стратегия достижения высокоэффективного функционирования подкомплекса, базирующаяся на интенсификации производства. При этом наибольшее внимание уделено таким ее составляющим, как: рациональное размещение виноградарства по регионам и микрозонам, углубление специализации хозяйств, оптимизация размеров сырьевых зон винзаводов, совершенствование сортового состава насаждений и ассортимента винопродукции, эффективное развитие питомничества, укрепление материально-технической базы и улучшение организации производства.

Весьма значительное место в диссертации занимают вопросы, касающиеся рационального реформирования предприятий подкомплекса (с учетом его особенностей и опыта других виноградарских стран мира, агропромышленной интеграции (с выделением наиболее перспективных ее форм), организации экономических отношений партнеров подкомплекса (с разработкой методических рекомендаций по распределению выделяемых государством на развитие виноградарства и садоводства средств, а также исчислению и распре-делению получаемых винзаводами сверхприбылей между его партнерами).

Существенное внимание уделено проблемам дальнейшего развития рынка виноградарско-винодельческой продукции (с использованием системы рычагов его государственного регулирования), совершенствования ценообразования (с приведением предложений по пересмотру цен на ампелографические сорта винограда и отдельные виды винопродукции), организации эффективной реализации винограда и продуктов его переработки (основанной на маркетинговых исследованиях).

Все изложенные в работе вопросы рассмотрены в тесной увязке друг с другом, что делает исследование комплексным, обобщающим. Разработанные в диссертации методические подходы и практические рекомендации представляют интерес для всех виноградарско-винодельческих регионов Украины и хозяйств данного профиля.

Ключевые слова: виноградарско-винодельческий подкомплекс, стратегия эффективного функционирования, ретроспектива развития, экономическая эффективность, интенсификация производства, сырьевая зона, материально-техническая база, сортовая специализация, реформирование предприятий, интеграция, рынок, ценообразование, эффективная реализация продукции.

ANNOTATION

Garkusha O.M. Strategy of renewing and Efficient functioning of viticulture and Wine-making Subcomplex of Agro Industrial Complex in Ukraine in Conditions of market Economy.

Dissertation for the scientific degree (Doctor of Economics) for speciality 08.07.02 - Agrarian Economics and Agro Industrial Complex. Mykolayiv State Agrarian Academy, Mikolayiv, 2002.

The dissertation deals with the theoretical and practical aspects of the strategy of renewing and efficient functioning of the viticulture and wine-making subcomplex of the agroindustrial complex in Ukraine.

The meaning, the importance and the historical aspects of subcomplex development, changes in its composition and management the current state of viticulture and wine-making methods of economic efficiency evaluation have been considered and the analysis and conception of efficient functioning of the subcomplex have been given. Considerable attention to the strategy of creating highly efficient viticulture and wine making on the basis of intensification of production.

Such measures as rational location and optimization of vineyards for the wine factories, improving the varieties of grapes and vine products, efficient development of viticulture, improving the material and technical base and production technology have been considered.

Special attention is paid to the questions of rational reformation of the enterprices, integration and improvement of economic relations, further development of the market (using the system of state regulation), marketing of grapes and proctssed priducts.

Key words: viticultural and wine-making subcomplex, strategy of effective functioning, retrospective view development, economic efficiency, production intensification, vineyard zone, material and technical base, of high quality specialization, reforming of enterprises, integration, market, pricing, effective production realization.

Размещено на Allbest.ru