Сутність, причини, наслідки трудової міграції

3. Місце і роль України в сучасних міграційних процесах трудових ресурсів

3.1 Міжнародна міграція робочої сили та її розвиток в Україні

Розглянуто основні причини, позитивні та негативні наслідки міжнародної міграції робочої сили, визначено мету міждержавного переміщення трудового потенціалу.

Здійснено аналіз стану і особливостей міжнародної міграції робочої сили в Україні.

Однією зі складових частин світового господарства є міжнародний ринок праці, поява якого стає можливою тільки тоді, коли починає діяти механізм стихійного регулювання попиту і пропозиції іноземної робочої сили.

Економічний та соціальний розвиток людства на початку ХХІ ст., вібувається в умовах поглиблення глобалізаційних процесів. Ці тенденції є тими загальними економічними аспектами, які породжують міжнародну міграцію робочої сили.

Окрім загальних економічних аспектів трудової міграції, існують специфічні, обумовлені трансформаційними процесами, що відбуваються в українській економіці. Затяжна економічна криза супроводжується подальшим вивільненням працівників і зростанням диспропорції між пропозицією робочої сили і попитом на неї. Сучасний стан зайнятості працездатного населення характеризується тенденцією зниження її рівня. Так, за останні 10 років загальна чисельність зайнятих у галузях економіки зменшилась майже на 25%, тобто майже кожен четвертий працівник за порівняно короткий термін залишив сферу суспільного виробництва.

Поглиблюються негативні тенденції в розвитку трудового потенціалу, які проявляються у звуженні демографічної бази його відтворення через зниження народжуваності, збільшення смертності, скорочення тривалості життя тощо. За оцінками українських фахівців основні тенденції несприятливої демографічної ситуації зберігатимуться до 2010 року і становитимуть загрозу подальшого формування трудового потенціалу України. Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якому регіоні, країнах світового співтовариства з метою задоволення своїх життєвих потреб.

Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили є наступні:

- незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т.д.);

- стабільний порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах (США, ЗахіднаЄвропа);

- порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;

- соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;

- природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища в країнах імміграції;

- політичні, релігійні, військові, національні, культурні причини.

Мета міждержавного переміщення трудового потенціалу - прагнення до поліпшення матеріального стану - залишається незмінною, як правило, в тривалій історичній перспективі. Щодо форм міграційних процесів, то вони змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна і тимчасова форми міграції.

Сучасна міграція набула тимчасового характеру:

мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного строку повернутися на батьківщину. Таким чином, істотною рисою сучасної міжнародної трудової міграції є ротаційний характер. Дослідники цієї проблеми відмічають, що ротація буває прискореною і уповільненою. У прискорену (до 3 років) потрапляє вся завербована і ретельно відібрана іноземна робоча сила, уповільнена триває довше і охоплює працівників, відібраних уже в процесі виробництва. На їхню частку, як правило, припадає не більше як 30% усієї чисельності працівників-мігрантів. [4, с. 139]

Для України, після проголошення її незалежності, характерні як постійна, так і тимчасова форми міждержавної міграції, серед яких переважає остання форма.

Нині Україна на європейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні. Як стверджують окремі науковці, чисельність останніх приблизно в 10 разів менша, ніж українців, які працюють за кордоном.

Засоби і методи реалізації міграційної політики західних країн Європи змінюються залежно від ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудового потенціалу у західних європейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної.

Імміграційна політика західних європейських держав не завжди дає бажані результати в обмеженні міграційних потоків, оскільки нелегальна міграція стає вигідною сферою бізнесу для інфраструктурних підрозділів ринку праці, які іноді використовують дипломатичні представництва для одержання шенгенських віз з метою в'їзду в країни ЄС. Так, тільки за останні 5 років у посольстві Німеччини в Україні серед усієї кількості оформлених віз для українських громадян частка віз, оформлених нечесним шляхом, становила 70%. Такою нелегальною діяльністю переважно займаються співробітники туристичних бюро та інших служб.

У цілому можна говорити про те, що розвиток в Україні міжнародної міграції робочої сили, яка призводить до значного відпливу трудового потенціалу, несприятливо впливає на розвиток трудового потенціалу нашої країни.

Окремі науковці стверджують, що міжнародна міграція робочої сили для України нині має переважно негативні наслідки: масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, негативно впливає на трудовий потенціал країни та її регіони, знижується інтелектуальний потенціал країни (водночас національна економіка втрачає наймобільнішу і, зазвичай, найконкурентоспроможнішу частину трудового потенціалу, оскільки з метою працевлаштування за кордон виїжджають, в основному, молоді люди з досить високим рівнем освіти, внаслідок чого відбувається зміна структури трудових ресурсів); еміграція, зазвичай, супроводжується вимушеним розривом, хоч не рідко й не остаточним, сімейних зв'язків, їх послаблення.

3.2 Проблема еміграції інтелектуального прошарку робочої сили з України

Проблема інтелектуальної міграції все більше набуває глобального характеру. Визнаним світовим центром акумуляції світових «мізків» виступають США. Причому в такому потоці значну частку відіграють країни ЄС [10, 11].

У 2010 р. 7638 професіоналів із країн ЄС одержали постійні візи в США. У це число входили службовці, архітектори, інженери, топографи і геодезисти, математики і програмісти, натуралісти, лікарі, середній медперсонал, шкільні викладачі.

Близько 50% усіх європейців, що завершують у США роботу над дисертацією Ph.D., згодом залишаються в США на більш тривалий термін, а багато хто з них - назавжди. Це можна також простежити за даними Національного наукового фонду про європейців, що мають докторський ступінь. Дані показують, що в 2007 році близько 17000 європейців залишилися в США послу завершення роботи над дисертацією Ph.D. З них близько 11000 сталі натуралізованими громадянами, і близько 3900 сталі постійними резидентами. Дані включають Ph.D. в всіх областях.

Імміграційна політика такого типу, однак, звичайно має на меті приплив дешевої робочої сили з країн з більш низьким життєвим рівнем, чим країни ЄС. Значне місце серед постачальників такої робочої сили займають країни СНД і серед них Україна з її значним потенціалом.

«Відтік розуму «в нашій країні почався у 20-х роках нашого століття. Цьому сприяли певні причини, які різноманітні і багатогранні. Але можливо відокремити головні причини, що стосуються еміграцій наших вчених та спеціалістів (рис. 3.3).

По-перше, це все більше і більше зниження в нашому суспільстві соціального статусу вченого і спеціаліста, результатів праць та робіт, які до того ж не знаходять кінцевого застосування.

По-друге, прагнення покращити своє матеріальне положення, оскільки наші вчені та спеціалісти самі бідні у світі.

Середня заробітна платня нашого професора провідного інституту складає менш 100 дол. А середня заробітна плата професора навіть непровідного американського університету за академічний рік, перевищує 50 тис. дол.

По-третє, велика можливість реалізувати свої ідей та знання. За статистичними даними нашої країни 5 млн. робітників, які зайняті у сфері розумової праці, лише 5 - 10% використовують свої можливості.

В-четвертих, наша національна і релігійне нетерплячість. Якщо по відношенню релігійних спонук положення в останні роки поліпшилось, то національна напруга навпаки підвищилась. Кількість опитаних осіб єврейської та грецької національності відповіли, що вони емігрують по національним і культурним мотивам.

І останнє, ріст безробіття серед спеціалістів в останні роки. Так, наприклад, невелика кількість випускників вищих закладів змогла здобути працевлаштування.

Існує інша класифікація причин «Відтоку розуму». Зрозуміло, що на перше місце виноситься нестабільне економічне становище нашої країни. Молода частина населення хоче реалізувати себе, її рівень потреб більше просунутий і в неї є ще досить значний період часу до старіння, щоб адаптуватися до нового середовища і ввійти в нього впевненіше. Війти ж у нього на рівних, очевидно, зможуть лише діти.

За оцінкою самих емігрантів (опитування проводилось у Відділі реєстрації віз), важливим мотивом переїзду в ту чи іншу країну є наявність родичів (60%) або друзів (30%). Інші мотиви (близькість культури (22%) або розвинутий рівень демократії) відзначалися набагато рідше (24%). На їх тлі значнішими виявилися надії на поліпшення матеріального становища (23%), на реалізацію своїх здібностей (28%). Така виваженість оцінок не випадкова: у розвинутій країні набагато складніше знайти свою нішу з точки зору професії та заробітку, але бажання ризикнути вище, ніж прагматичні орієнтації.

Фактор етнічної належності не є більш домінуючим, та він супутній в усіх названих мотивах еміграції. Найсильнішим кореляційним зв'язком між етнічною і країною виїзду в південному регіоні України відзначені Ізраїль, Німеччина, Росія, меншою мірою США, Греція, Австралія.

Другим значним фактором може виявитися тип соціокультурного відтворення. Пояснити високу долю молодіжної міграції в її загальному потоці можна тим, що інтенсифікація суспільного життя спонукає молоде покоління до концентрованішої дії й активнішого присвоєння нового середовища. Змінений геополітичний простір України і можливості, що відкрилися для в'їзду і виїзду, знання щодо економічних труднощів і умовний час їх розв'язання в самій Україні підштовхує на зміну типу відтворення життя, характерного для їхніх батьків.

Обсяги «Відтоку розуму» на Україні значно збільшились з моменту розпаду Радянського Союзу. Переважна частина працездатного населення виїхали до Ізраїлю, Німеччини, Росії та Італії. Причинами трудової міграції українців є нестабільне економічне становище в нашій країні; політичні, релігійні та соціально-культурні фактори; намагання покращити своє матеріальне становище та самореалізуватись.

Прибуток, який отримується в наслідок експлуатації «чужого розуму» Канадою, в 7 разів більше обсягів її допомоги країнам, що розвиваються. У Великобританії вигода від залучення іноземних спеціалістів у 3 рази перевищує розміри ЇЇ допомоги молодим державам Азії та Африки.

Отже, проблема інтелектуальної міграції стоїть гостро перед багатьма країнами, в тому числі і перед Україною. Серед причин, які відіграють основну роль у такого роду міграції можна виділити економічні причини та причини психологічного плану (неможливість самореалізація). Врегулювати цю проблему можна лише підвищивши статус вітчизняної науки, та працівників інтелектуальної сфери. Просте обмеження на еміграцію високласних фахівців лише підвищить рівень нелегальної міграції, який в Україні і без того високий.

Активізація міграційних процесів та їхній вплив на політичний, соціально-економічний розвиток держави, її безпеку і стабільність, культурне, релігійне середовище зумовлюють посилену увагу до розробки і вдосконалення міграційної політики держави.

Вдосконалення міграційної політики має відбуватися як у сфері регулювання імміграції в Україну, так і еміграції з неї.

Головне завдання імміграційної політики полягає у формуванні постійного населення країни, інтеграція іммігрантів у національне середовище, зменшення обсягів нелегальної міграції в Україну. Тому необхідно посилити державне регулювання імміграційних потоків через зовнішній контроль (встановлення відповідних квот, виходячи з потреб та можливостей країни) та внутрішній контроль (процес натуралізації та надання громадянства);

Одним із завдань міграційної політика має бути створення умов для припинення невиправданого експорту інтелектуального капіталу та правове врегулювання праці громадян України за кордоном.

Одним з першочергових завдань вдосконалення міграційної політики України є приєднання до загальноприйнятих міжнародних механізмів регулювання міграційних процесів - в інтересах і українських працівників-мігрантів, і держави, яка, реалізуючи стратегію інтеграції до європейських структур, повинна спрямувати свої зусилля на те, щоби привести своє законодавство у відповідність до європейських принципів та стандартів.

Для ефективного і доволі гнучкого управління міграційними процесами потрібна система державних органів, необхідних для формування та реалізації політики в галузі міграції. Актуальним є вдосконалення системи органів виконавчої влади, яка здійснює управління міграційними процесами, має полягати у належній координації їхньої діяльності, розширенні повноважень, матеріально-технічному, кадровому посиленні відповідних підрозділів, утворенні нових необхідних ланок (пункти тимчасового проживання мігрантів, пости імміграційного контролю безпосередньо на кордоні, пункти утримання іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перетинання державного кордону та перебування в Україні, спеціальні підрозділи для їх депортації тощо), а у стратегічному плані - створення єдиної міграційної служби як центрального органу виконавчої влади України.

Для вдосконалення міграційної політики необхідно:

- вивчити і поставити перед Верховною Радою України питання про ратифікацію статті 19 Європейської соціальної хартії з метою встановити захист прав трудових мігрантів та іммігрантів;

- удосконалити правове регулювання питань трудової міграції;

- визначити головну урядову структуру, відповідальну за стан трудової міграції в Україні (нею може бути Міністерство праці та соціальної політики України);

- активізувати укладення міждержавних угод про взаємне працевлаштування громадян, укласти міжрегіональні угоди щодо сезонного працевлаштування громадян з прикордонних регіонів України та сусідніх держав;

- організувати контроль за роботою підприємницьких структур, які займаються посередницькою діяльністю з працевлаштування за кордоном українських громадян, на предмет додержання ними чинного законодавства;

- провести вибіркові статистико-соціологічні дослідження трудової міграції для прийняття відповідних рішень на державному та регіональному рівнях.

Размещено на Allbest.ru