Управління підприємством в умовах конкуренції

Система управління персоналом повинна базуватися на постійному вдосконаленні формальних і неформальних методів. Серед формальних важливе значення мають організаційні структури управління, що відбивають систему підпорядкованості та відповідальності; принципи організації виробництва; діючі положення стосовно оплати праці, просування по службі, ротації тощо. Неформальні методи цілком базуються і визначаються організаційною культурою.

На відміну від існуючих трактовок організаційної культури, які окреслюють її тільки як систему корпоративних цінностей, символів і неформальних процедур (Р.Уотерман, Е.Корес, Н.Яничиєвич та інші), проведені дослідження дозволили запропонувати таке її трактування: організаційна культура - це унікальний прояв синтезу відносно статичних глибинних психологічних особливостей індивідуумів окремих національностей з правилами, принципами, постулатами діяльності груп людей, обмежених рамками підприємства. Саме тому вона відзначається низькими адаптаційними здібностями та відсутністю елементів революційного характеру в процесі розвитку.

Для розробки конкретних рекомендацій щодо вдосконалення організаційного клімату було обстежено 112 підприємств Донецької області. Аналіз анкет дозволив установити, що в них панує директивний стиль управління (на 90% підприємств тип організаційної культури можна віднести до авторитарного, або диктаторського, тільки в 10% випадків виявлено демократичний тип організаційної культури); основною визнається спрямованість на розв'язання проблем свого робочого місця, а не підприємства в цілому; вирішення конфліктів зводиться до поступок і погоджень; не заохочуються ініціативи.

Організаційна культура - кількісно невимірне явище. Розробити програму щодо її вдосконалення у загальновизнаному варіанті (цілі, строки, забезпеченість ресурсами, виконавці, відповідальність) неможливо. Ті дії, які в інших управлінських випадках сприймаються як лозунги, відносно організаційної культури стають єдиними управлінськими інструментами. У таких випадках підходять слова: поліпшити, сприяти, підтримувати, прагнути тощо. Дуже висока концентрація ціннісних понять, що проявляються в кліматі організації, покладають максимальну відповідальність за її розвиток на керівників, які мають можливість і власним прикладом, і адміністративними важелями підтримувати все позитивне і перешкоджати негативним тенденціям.

Запропонована умовна послідовність дій щодо вдосконалення організаційної культури, яка складається з трьох етапів:

1-й етап - обстеження клімату організації, оцінка стану організаційної культури (цінностей, норм, стилю поведінки);

2-й етап - формування уявлення про те, яким повинно бути підприємство як структура, що забезпечує певний рівень прибутку і досягнення соціальних поліпшень (зростання добробуту виробників, зацікавленості і задоволеності виробничими функціями, збереження здоров'я, визначення заслуг особи);

3-й етап - визначення напрямів стратегічних змін для подолання негативних і розвитку позитивних тенденцій та їх послідовне здійснення.

На третьому етапі здійснюється фізичне втілення сформованого уявлення про цінності та особливості подальшого розвитку, що передбачає:

проголошування у деклараціях відношення до споживачів, суспільства, співробітників, реалізація їх у кадровій політиці, нормативних документах, що регулюють права і обов'язки, стандартах діяльності суспільних і професійних об'єднань;

створення відповідної системи підбору, виховання і розвитку кадрів;

подолання негативних проявів існуючої організаційної культури на підставі залучення до участі виробничих і громадських проблем максимальної кількості співробітників у результаті розвитку горизонтальної операційної координації та використання групової організації виробництва і праці.

Стратегічний підхід до управління, що забезпечує прямий зв'язок між цілями підприємства і моральним кліматом, основаним на повазі та інформаційній відкритості, дозволяє сформувати унікальну конкурентну перевагу, яка стає чинником довгострокового зростання.

Розділ 4. Методичні рекомендації щодо реформування організаційних структур управління підприємством. В Україні гальмом процесу вдосконалення управління залишається ієрархічна система прийняття рішень і відсутність механізмів, що забезпечують відповідальність і зацікавленість персоналу. Це, в першу чергу, пов'язано з побудовою більшості підприємств за лінійно-функціональною схемою (з досліджених 14 підприємств вторинного сектору економіки на 11 використовується лінійно-функціональна структура управління).

Для обгрунтування принципів удосконалення організаційної побудови управління підприємствами з метою створення структури, яка відповідає критеріям: простота, раціональність, концентрація переваг різних форм бізнесу, максимальна активізація діяльності людей, висока відповідальність і зацікавленість персоналу, були проаналізовані переваги малих і великих підприємств, особливості малогрупової організації праці, питання синтезу масового виробництва та індивідуалізації попиту. Це дозволило спрогнозувати напрями подальшого прогресу організаційних структур управління. Він має відбуватися шляхом розвитку:

горизонтальної операційної координації і впровадження малогрупової організації праці у структурних підрозділах, що зближує рівні управління, забезпечує їх плавне поєднання, вносить в рамки великого підприємства переваги малого;

вертикальних взаємовідносин між великими і малими підприємствами на партнерських засадах, що приводить до злиття підприємницьких характеристик, властивих малому і середньому бізнесу, з науковою, технічною і виробничою потужністю великих.

Значення вертикальної інтеграції полягає у збереженні за підприємством контролю тільки над ключовими технологіями і кінцевим продуктом і здійсненням усіх нестратегічних видів діяльності в субпідрядних зовнішніх організаціях. Подібна трансформація формує зовсім інший тип конкуренції, а саме конкуренцію між виробниками, які контролюють економічні процеси.

У роботі на підставі маркетингових досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених, аналізу сучасного технічного і технологічного рівня виробництва обгрунтовано, що головною парадигмою інноваційного управління підприємством повинно стати створення системи масового виробництва за замовленням, яка зумовлює зростання спеціалізації при одночасному поглибленні диференціації. Перехід до нових принципів асортиментної політики і організації праці можливий у результаті використання автоматизованих систем управління та інформаційних технологій, радикальних організаційних перетворень (інтеграції процесів розробки продукції та її виробництва, синхронізації попиту і пропозиції, спеціального планування виробничих приміщень, високої якості нормування технологічних процесів), змін у кадровому менеджменті. Це тривалий і дорогий процес, який сьогодні під силу тільки окремим вітчизняним виробникам. Для більшості основним напрямком повинно стати розповсюдження малогрупової організації виробництва і праці.

Аналіз особливостей розвитку малогрупової організації в Японії, Швеції, Німеччині, США свідчить, що можуть бути виділені два періоди в її розвитку: перший (50-70-ті роки), коли групи, створені у виробничих підрозділах, приймали на себе відповідальність за здійснення певного обсягу комплексних робіт, самостійно визначаючи темп і принципи розподілу завдань між окремими членами бригади. Другий етап (з початку 80-х років) зв'язаний з наданням можливості самостійно планувати, враховувати і контролювати. На колективі лежить відповідальність за якість, собівартість, строки виконання у межах запланованих обсягів. Параметри, що визначають ефективність діяльності групи, ідентичні з параметрами, за якими оцінюється конкурентоспроможність.

В роботі розроблено алгоритм переходу до малогрупової організації виробництва і праці та обгрунтовано, що це тільки перший крок до структури управління підприємством, заснованої на горизонтальній операційній координації. Головним завданням залишається формування організаційної моделі, яка відповідає ринковим умовам. Виконане дослідження дозволило запропонувати таку послідовність конструювання:

1-й етап - оцінка існуючої структури за групою критеріїв (здатність реагувати на зміни попиту, утворювати умови для зростання прибутку за рахунок використання організаційних переваг, забезпечити стійке підвищення продуктивності праці, сформувати ефективні мотиваційні стимули, досягти розвитку зв'язків з постачальниками, споживачами та ефективного контролю);

2-й етап - вибір організаційної форми на основі попередньо сформованої концепції перетворень, яка відбиває стратегію розвитку підприємства на тривалу перспективу (визначається рівнем диверсифікації продукції, мірою важливості контактів зі споживачами чи виробничих функцій, особливостями зростання);

3-й етап - вибір способу здійснення намічених змін (найбільш ефективним засобом в умовах невизначеного і нестабільного середовища є проектний підхід, що дозволяє за допомогою ряду методів, серед яких сітьове і календарне планування, імітаційне моделювання, визначити цілі, утворити працездатну структуру, організувати виконавців для вирішення поставлених завдань);

4-й етап - аналіз адаптаційних процесів;

5-й етап - оцінка і порівняння результатів діяльності підрозділів за ключовими показниками: співвідношення “витрати-прибуток”, продуктивність, рівень заробітної плати, динаміка продажів, тривалість виробничого циклу, зростання культури виробництва.

Розділ 5. Науково-методичні рекомендації по розвитку систем управління якістю продукції. Виконаний аналіз еволюційних процесів у сфері управління якістю продукції у світовій та вітчизняній практиці дозволив виділити такі етапи: технічний контроль якості на інспекційному рівні, забезпечення якості у процесі виробництва, комплексне управління якістю, всебічне (загальне, тотальне) та універсальне управління якістю.

При зіставленні етапів і часових інтервалів розвитку менеджменту якості в СРСР та інших країнах світу встановлено, що сплеск уваги до проблеми якості та створення перших систем управління припадав на 50-60-ті роки. У ряді випадків теоретична розробка концепцій та їх практична реалізація на підприємствах СРСР випереджала світову економічну думку (БИП, КАНАРСПИ). До необхідності управління якістю на всіх етапах життєвого циклу продукції СРСР та інші країни світу прийшли практично одночасно. Але з 80-х років почалося суттєве відставання СРСР від розвинутих країн світу в теоретичному і практичному плані. Методи всебічного та універсального управління якістю у вітчизняній практиці не застосовуються.

Увага до проблем якості продукції у більшості країн світу приводить до вдосконалення процесів управління не тільки на рівні підприємства, але й на рівні держави. Спостерігається тенденція пов'язування макроекономічних показників розвитку економіки країни з якісними характеристиками продукції, виробленої окремими структурними одиницями. І хоча в умовах ринкової економіки використовуються принципи децентралізації відповідальності за якість і дотримання стандартів, держава регулює якість, створюючи стимули до випуску якісної продукції і захищаючи споживачів за допомогою державної стандартизації і нагляду за якістю у деяких сферах.

В сучасних умовах однією з причин низької конкурентоспроможності вітчизняних виробників є ігнорування специфічних внутрішніх особливостей виробничих процесів і конкурентних умов.

Проведене дослідження методів калькулювання собівартості, що використовуються на підприємствах України, принципів формування інформаційної бази для прийняття управлінських рішень дозволило встановити, що підвищення ефективності системи управління витратами потребує: удосконалення системи обліку інформації на підставі спостереження й оцінки динаміки витрат, здійснення групування всіх витрат відповідно їх кількісним і якісним характеристикам, використання системи “директ-костинг”; застосування принципу “різна собівартість для різних цілей управління” та методів планування собівартості, які найбільш повно враховують особливості підприємства (наприклад, матричний спосіб для підприємств хімічної промисловості); відокремленого управління витратами в різних підрозділах підприємства.

Таблиця

Особливості зовнішньої і внутрішньої оцінки системи якості

Важливою організаційною характеристикою підприємства, яка повинна стати ключовою компетенцією і перевагою в конкурентній боротьбі, є часові параметри діяльності. У роботі запропоновано основні напрями оптимізації часових характеристик, які створюють умови для укріплення позицій підприємства в конкурентній боротьбі. Серед них: строки платежів і постачань готової продукції, швидкість реалізації управлінських рішень, тривалість виробничих процесів і здійснення інвестиційних проектів. Установлено, що скорочення всіх процесів можливо у результаті ефективного і своєчасного перерозподілу ресурсів, оптимізації співвідношення між зовнішніми і внутрішніми факторами виробництва, синхронізації процесів, використання інтегрального підходу до організації всіх елементів виробничого циклу.

При розробці напрямів удосконалення управління підприємством запропоновано розглядати становлення системи екологічного менеджменту (під яким розуміється облік, контроллінг, всебічне управління якістю навколишнього середовища й аудит) як процес формування важливої конкурентної переваги, яка полягає у випуску екологічно чистої продукції та забезпеченні екологічно безпечних процесів виробництва. Важливе значення з точки зору підвищення конкурентоспроможності підприємства має розвиток екологічної облікової бази. Вона повинна включати всі встановлені зобов'язання (юридичні та умовні) з розмежуванням інформації на зовнішню і внутрішню, що дозволить оцінювати і формувати переваги покупців, надавати достовірну інформацію інвесторам для оцінки ступеня ризику в зв'язку з тенденцією зростання витрат і обов'язків, пов'язаних з ліквідацією екологічної шкоди, ефективно управляти процесами.

ВИСНОВКИ

У дисертації виконано теоретичне обгрунтування і нове рішення важливої наукової проблеми - підвищення ефективності управління підприємством в умовах конкуренції. Воно полягає в розробці цілісної концепції перманентного удосконалення організаційно-економічного механізму управління підприємством, яке передбачає настроювання його основних елементів на досягнення високої конкурентоспроможності виробничої системи шляхом випуску продукції, що повністю задовольняє споживачів. Головні наукові і практичні результати роботи такі:

1. На підставі аналізу особливостей конкурентної боротьби суб'єктів господарювання, дослідження і узагальнення існуючих підходів до оцінки результатів економічних процесів доведено, що однією з найбільш повних характеристик їх успішності є рівень конкурентоспроможності. Оцінка рівня конкурентоспроможності економічних систем повинна враховувати соціальний характер цієї категорії та особливості об'єкту певного рівня. На рівні держави узагальнюючим показником конкурентоспроможності є рівень життя населення; на рівні підприємства - соціально-економічні параметри діяльності. Рівень конкурентоспроможності держави як економічної системи залежить від конкурентоспроможності підприємств, що виробляють продукцію чи надають послуги.

2. Можливості держави щодо регулювання господарських процесів і сприяння підвищенню конкурентоспроможності виробників скорочуються пропорційно зростанню мобільності капіталу, ресурсів та інформації. Проте держава має змогу сприяти зростанню конкурентоспроможності національних виробників, якщо здійснює активну політику в сфері освіти, науки, підтримує інновації й інвестиції, забезпечує ефективне функціонування правових, законотворчих і фінансових інститутів. У зв'язку з розглядом конкурентоспроможності підприємств і продукції в контексті національної безпеки держава повинна удосконалювати політику, націлену на її підвищення.

3. Конкурентоспроможність підприємства відображає здатність найбільш повно задовольняти певні групи споживачів. Головними організаційно-економічними особливостями конкурентоспроможного підприємства є: націленість на задоволення потреб споживачів; максимальна синхронізація попиту і пропозиції в процесі виробничого планування; використання новітніх ресурсозберігаючих технологій; партнерський рівень відносин з постачальниками та розвинута система горизонтальної операційної координації; висока якість і постійні безперервні поліпшення продукції і процесів управління.

4. На рівень конкурентоспроможності підприємства впливають зовнішні чинники, серед яких виділяється локальний (державний) і глобальний (далекий) рівень. На локальному рівні визначальну роль відіграють: соціально-політична стабільність; розвинутість законодавства; державна політика у сфері освіти, науки, інвестування, підтримки інновацій; на глобальному рівні головним чинником зростання конкурентоспроможності є відкритість ринків інформаційних і матеріальних ресурсів, а також збуту продукції.

5. Удосконалення організаційно-економічного механізму управління підприємством в умовах конкуренції передбачає здійснення впливу на чинники, що формують рівень конкурентоспроможності продукції (якість, ціна, часові й екологічні параметри) та перебудову принципів розробки стратегії розвитку підприємства, підвищення гнучкості організаційної структури управління, поліпшення організаційної культури, які забезпечують ефективність усіх виробничих процесів.

6. Головна особливість національного менеджменту, характеристики якого знаходяться в стадії формування, полягає в поєднанні двох протилежних систем менеджменту: азіатської і англосаксонської. Така можливість пов'язана з незвичайністю становлення національної ідеології, що дозволяє ефективно використовувати групове співробітництво в межах колективів, члени яких мають високий рівень ціннісно-орієнтаційної єдності, і одночасно стимулювати міжособистісну конкуренцію.

7. Особливості формування стратегії сталого розвитку підприємства залежать від належності його до первинного чи вторинного сектору економіки, а послідовність її розробки складається в алгоритм: ідентифікація ресурсів, виділення стратегічних компетенцій (матеріальних і нематеріальних), дослідження ринків збуту.

8. Важливим об'єктом управління є організаційна культура, яка стає конкурентною перевагою, якщо заснована на загальнолюдських цінностях з урахуванням особливостей і менталітету взаємодії даної групи людей. Удосконалення організаційно-економічного механізму управління підприємством передбачає постійний розвиток системи кадрового менеджменту, який базується на використанні формальних і неформальних методів впливу на колектив. Серед яких: формування системи підбору, виховання і розвитку кадрів; створення системи управління, заснованої на співучасті та колективних рішеннях.

9. Особливою характеристикою системи управління підприємством виступає організаційна структура, риси якої визначає галузева належність, розмір підприємства, асортиментна політика, активність диверсифікаційних процесів. Подальший розвиток організаційних структур управління повинен проходити на основі удосконалення системи горизонтальної операційної координації, що передбачає використання малогрупової організації виробництва та розширення вертикальної інтеграції, значення якої полягає в збереженні підприємством контролю тільки над ключовими процесами з передаванням усіх нестратегічних видів діяльності в субпідрядні зовнішні організації.

10. Класичні парадигми управління, які передбачали створення ефективної виробничої системи шляхом максимального поділу праці персоналу, в сучасних умовах використовуються при формуванні сітьових організаційних структур, транснаціональних корпорацій, впровадженні малогрупової організації виробництва і праці, що дозволяє досягти оптимального поділу процесів між підприємствами та структурними підрозділами.

11. В сучасних умовах подальший розвиток організації виробничих процесів обумовлюється: зміною ринкових вимог і націленістю на індивідуалізацію попиту; досягненнями науково-технічного прогресу, які дозволяють створювати системи “масового виробництва на замовлення”, та підвищеними вимогами співробітників до змісту та організації процесів праці.

12. Стратегічним завданням управління є підвищення якості продукції. Його вирішення досягається внаслідок формування системи управління якістю, яка ґрунтується на використанні формальних (МС ISО 9000) та неформальних (концепція TQM) методів менеджменту.

13. Удосконалення механізму управління поточними витратами повинно передбачати: впровадження сучасних методів управлінського обліку, яке дозволяє мати оперативну інформацію про динаміку і тенденції “поведінки” витрат, здійснювати їх специфічне групування; використання методів планування собівартості, заснованих на урахуванні особливостей виробничих процесів; відокремленні управління витратами в структурних підрозділах.

14. Важливішими ключовими компетенціями підприємства мають стати часові та екологічні характеристики процесів і продуктів. Оптимізація часових параметрів здійснюється в процесі проведення наукових досліджень і розробок, формування систем постачання, збуту і принципів організації процесів виробництва та управління. Оптимізація екологічних характеристик - на підставі створення системи обліку, що має включати всі обов'язки з розмежуванням інформації на зовнішню і внутрішню.

Удосконалення нині діючого організаційно-економічного механізму управління підприємством в умовах конкуренції з урахуванням особливостей українського менталітету, рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин сприятиме зростанню конкурентоспроможності національної промислової системи і держави, а отже, створює умови для переходу до сталого економічного зростання і підвищення життєвого рівня громадян.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чернега О.Б. Управление конкурентоспособностью в условиях трансформации экономических отношений. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999.- 448 с.

2. Чернега О.Б. Использование инструментов менеджмента качества для повышения качества продукции. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. - 90 с.

3. Чернега О.Б. Эволюция и проблемы менеджмента качества в Украине. -Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. - 96 с.

4. Чернега О.Б. Время как фактор конкурентоспособности // Экономика промышленности. - 1997. - № 1. - С.151-158.

5. Чернега О.Б. Премии по качеству - одно из направлений стимулирования повышения качества продукции // Вестник Донецкого университета. - 1998. - №2. - С.100-105.

6. Чернега О.Б. Проблемы совершенствования управления промышленным предприятием на современном этапе // Вестник Донецкого университета. - 1998. - №1. - С.99-103.

7. Чернега О.Б. Ретроспективный анализ эволюционных подходов к повышению качества продукции // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998.- С.86-97.

8. Чернега О.Б. Управление промышленным предприятием: проблемы и перспективы // Социально-экономические аспекты промышленной политики. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998. - С.227-234.

9. Чернега О.Б. Создание комплексной системы управления предприятием // Проблемы формирования антикризисной политики и механизма банкротства предприятий. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998. - С.219-221.

10. Гохберг Ю.А., Чернега О.Б., Гохберг А.Ю. К вопросу о привлечении иностранных инвестиций в научную сферу // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонГУ .- 1998. - С.154-157.

Особистий внесок: обґрунтування необхідності державної підтримки наукових розробок в машинобудуванні України.

11. Чернега О.Б. Групповая организация производства как основа повышения качества продукции и снижения издержек // Труды Донецкого государственного технического университета. - 1999. - Вып. 9. - С.364-372.

12. Чернега О.Б. Управленческие инновации и организационная культура // Менеджер: Вестник Донецкой академии управления. - 1999. - №3 (5).- С.106-110.

13. Чернега О.Б., Миньковская М.В. Инновационные процессы как фактор технологического развития // Труды Донецкого государственного технического университета. - 1999. - Вып. 5. - С. 170-178.

Особистий внесок: обґрунтування необхідності розвитку технологічних процесів як головного стратегічного ресурсу підвищення конкурентоспроможності підприємства.

14. Чернега О.Б., Кравцова Е.М. Адаптация финансовой системы пред-приятия к рыночным условиям // Экономика Украины. - 1999. - №10. - С.86-90.

Особистий внесок: дослідження особливостей, еволюції та впливу макросередовища на процеси пристосування фінансової сфери промислового підприємства до ринкових умов господарювання.

15. Поклонский Ф.Е., Чернега О.Б. Корпоративная культура как основа управления конкурентоспособностью предприятия // Економіка промисловості. - 1999. - № 3 (5). - С.117-124.

Особистий внесок: визначено особливості розвитку корпоративної культури на вітчизняних підприємствах, механізм впровадження високої організаційної культури.

16. Чернега О.Б., Кравцова Е.М. Украинский производитель на мировом рынке // Бизнес-информ. - 1999. - №17-18. - С.100-104.

Особистий внесок: аналіз особливостей міжнародного антидемпінгового законодавства, розробка пропозицій щодо удосконалення державної підтримки національних експортерів та протидіяння розгортанню антидемпінгових процесів.

17. Чернега О.Б. Інновації, інвестиції и конкурентоздатність: складні взаємозв'язки // Регіональні перспективи. - 1999. - № 4 (7). - С.31-34.

18. Чернега О.Б., Кравцова Е.М. Управление конкурентоспособностью: вчера, сегодня и завтра // Торгівля і ринок України. - 1999.- Вип. 9.- Т. 2. - С.111-116.

Особистий внесок: запропоновано класифікацію чинників, які формують конкурентоспроможність підприємства.

19. Чернега О.Б. Некоторые особенности функционирования угольной промышленности в странах Европы в конце 90-х годов // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонГУ. - 1999. - С.274-279.

20. Чернега О.Б., Дєєва Н.Е. Маркетинг і менеджмент, якість і екологія: взаємозв'язки і єдність // Торгівля і ринок України. - 1999. - Вип. 11. - Т. 2. -

С. 108-113.

Особистий внесок: дослідження взаємозв'язку маркетингу і менеджменту як спільної концепції організації виробничої діяльності.

21. Чернега О.Б., Озарина О.В. Трансформация механизма государственной поддержки угольной промышленности как основной способ стабилизации развития отрасли // Академічний огляд. - 2000. - №1.- С.86-91.

Особистий внесок: розроблено напрями удосконалення механізму дер-

жавної підтримки вугільної промисловості.

22. Чернега О.Б. Управленскии иновацииї и конкурентноспособност // Бизнес управление. Издание на висшата бизнесшкола.- Свищов. - 2000. - №1.- С.17-25.

23. Чернега О.Б. Структурная конкурентоспособность: некоторые актуальные вопросы // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1999. - Т.1. - С.78-87.

24. Чернега О.Б. Управление издержками как интегрирующий элемент менеджмента // Социально-экономические аспекты промышленной политики. -Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1999. - С.317-327.

25. Чернега О.Б. Интеграционные процессы и успешность внешнеэкономической деятельности // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонГУ. - 2000. - С.191-193.

26. Чернега О.Б. Разработка управленческой стратегии СЭЗ // Матер. междунар. науч.-практ. семинара “Специальные экономические зоны и их влияние на социально-экономическое развитие региона”.- Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Агентство регионального развития “Донбасс”.- 1998. - С.148-151.

27. Чернега О.Б., Деева Н.Э. Совершенствование технологии управления промышленными предприятиями // Матер. междунар. науч.-практ.конф. “Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації”. - Днепропетровск: РИК НГА Украины. - 1999.- С.150-152.

Особистий внесок: обґрунтовано необхідність розвитку системи екологічного менеджменту на підприємствах України.

28. Чернега О.Б., Кравцова Е.М. Организационная структура предприятия как фактор конкурентоспособности // Матер. междунар. науч. конф. “Проблеми теорії і практики становлення соціально орієнтованої ринкової економіки”. -Харьков: ХДАДТУ.- 1999. - С.222-224.

Особистий внесок: проаналізовано особливості розвитку організаційної структури управління ВАТ "Силур" і запропоновано напрями її удосконалення.

29. Чернега О.Б. Экологический учет как шаг к созданию экологического менеджмента // Матер. регион. науч.-практ. конф. “Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года (Донецкая область - 2010)”. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток.- 1999. - С.153-160.

Размещено на Allbest.ru